Рішення від 30 червня 2026 р. у справі №520/10376/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

01.07.2026 р. справа №520/10376/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст. 263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо незастосування до пенсії ОСОБА_1 механізму індексації, передбаченого частиною другою статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який був врахований для обчислення його пенсії, у розмірі 12236,71 грн. на коефіцієнт 1,197 з 01.03.2023 р., на коефіцієнт 1,0796 з 01.03.2024 р., на коефіцієнт 1,0345 з 01.03.2025 р. та на коефіцієнт 1,048 з 01.03.2026 р., а також щодо заміни належної індексації у 2024 році щомісячною доплатою у розмірі 100 грн; 2) зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок (індексацію) та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням індексації відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виходячи з показника середньої заробітної плати 12236,71 грн, застосованого при призначенні пенсії, шляхом послідовного застосування коефіцієнта збільшення 1,197 з 01.03.2023 року, коефіцієнта 1,0796 з 01.03.2024 року, коефіцієнта 1,0345 з 01.03.2025 року та коефіцієнта 1,048 з 01.03.2026 року, і у зв`язку з цим виплатити недоотримані суми пенсії за період починаючи з 14.01.2023 р.; 3) зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. № 159, у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії у належному розмірі за весь час такої затримки, а саме: на кожну щомісячну суму недоплаченої пенсії, що виникла внаслідок неправильного застосування індексації, за період починаючи з 14.01.2023 року по день фактичної виплати заборгованості; 4) зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. № 159, у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії у належному розмірі за весь час такої затримки, а саме на суми пенсійної заборгованості, які були донараховані та/або підлягають донарахуванню на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2023 р. у справі №520/9325/23 та рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2025 р. у справі №520/8951/25, за період починаючи з 14.01.2023 р. по день фактичної виплати заборгованості.

Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що унаслідок вчинення органом публічної адміністрації протиправного управлінського волевиявлення не отримує пенсію у належному розмірі, а належні суми пенсії виплачені та виплачуються із порушенням установлених строків.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2026р. даний позов було залишено без руху у зв"язку із подачею поза межами строку згідно з ч.2 ст.122 КАС України без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду та без доказів поважних причин пропуску строку звернення до суду в частині позовних вимог про нарахування та виплату індексації пенсії.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2026р. викладені в заяві від 01.05.2026р. доводи визнати недостатніми підставами для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду. Заяву про поновлення строку звернення до суду від 01.05.2026р. - залишено без задоволення. Вимоги ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2026р. у справі №520/10376/26 - визнано невиконаними. Позов в частині вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок (індексацію) та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням індексації відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виходячи з показника середньої заробітної плати 12236,71 грн, застосованого при призначенні пенсії, шляхом послідовного застосування коефіцієнта збільшення 1,197 з 01.03.2023 року, коефіцієнта 1,0796 з 01.03.2024 року, коефіцієнта 1,0345 з 01.03.2025 року та коефіцієнта 1,048 з 01.03.2026 року, і у зв`язку з цим виплатити недоотримані суми пенсії за період починаючи з 14.01.2023 р. - повернуто.

Прийнято позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в частині вимог про: 1) визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо незастосування до пенсії ОСОБА_1 механізму індексації, передбаченого частиною другою статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який був врахований для обчислення його пенсії, у розмірі 12236,71 грн. на коефіцієнт 1,197 з 01.03.2023 р., на коефіцієнт 1,0796 з 01.03.2024 р., на коефіцієнт 1,0345 з 01.03.2025 р. та на коефіцієнт 1,048 з 01.03.2026 р., а також щодо заміни належної індексації у 2024 році щомісячною доплатою у розмірі 100 грн; 2) зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок (індексацію) та виплату пенсії ОСОБА_1 з 25.10.2025р. з урахуванням індексації відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виходячи з показника середньої заробітної плати 12236,71 грн, застосованого при призначенні пенсії, шляхом послідовного застосування коефіцієнта збільшення 1,197 з 01.03.2023 року, коефіцієнта 1,0796 з 01.03.2024 року, коефіцієнта 1,0345 з 01.03.2025 року та з 01.03.2026р. коефіцієнта 1,048 з 01.03.2026 року, і у зв`язку з цим виплатити недоотримані суми пенсії; 3) зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. № 159, у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії у належному розмірі за весь час такої затримки, а саме: на кожну щомісячну суму недоплаченої пенсії, що виникла внаслідок неправильного застосування індексації, за період починаючи з 14.01.2023 року по день фактичної виплати заборгованості; 4) зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. № 159, у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії у належному розмірі за весь час такої затримки, а саме на суми пенсійної заборгованості, які були донараховані та/або підлягають донарахуванню на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2023 р. у справі №520/9325/23 та рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2025 р. у справі №520/8951/25, за період починаючи з 14.01.2023 р. по день фактичної виплати заборгованості.

Відповідач із поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що пенсія обчислена правильно та виплачується у повному розмірі.

29.05.2026р. заявник подав до суду додаткові пояснення та 15.06.2026р. подав до суду відповідь на відзив, які судом в межах даної справи не оцінюються, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд, повно виконав процесуальний обов`язок із збору доказів, з`ясував обставини фактичної дійсності, дослідив зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізував зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, перевірив доводи сторін добутими доказами і, вирішуючи спір по суті, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 ; належить до громадянства України; перебуває на обліку у якості пенсіонера в установі відповідача та отримує пенсію за віком у порядку Закону України від 09.07.2003 р. №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 14.01.2023 р.; під час призначення заявнику пенсії суб`єктом владних повноважень був використаний показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески за 2020-2022 роки, у розмірі - 12.236,71 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2023р. по справі №520/9325/23 (з урахуванням ухвали суду від 12.02.2024р. про виправлення описки) було визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області № 20525001047 від 23.01.2023, яким відмовлено у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком згідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення”. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №205250.010047 від 20.03.2023, яким відмовлено у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком згідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення”. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до страхового стажу до страхового стажу ОСОБА_1 періоду його навчання у Харківському ветеринарному інституті ім. М.М. Борисенка з 20.06.1981 по 25.07.1986 (запис трудової книжки серії НОМЕР_1 від 07.02.1985 №1 про те, що 20.06.1981 позивач прийнятий в члени колгоспу ім. Фрунзе з направленням на навчання до ХЗІ) та періоди його роботи починаючи з 01.05.1997 в колгоспі ім. Шевченка та з 22.01.1998 в колгоспі "Хвиля революції", згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 07.02.1985. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, з 14.01.2023 року.

Після призначення пенсії позивачу суб`єкт владних повноважень - ГУ ПФУ в Харківській області не вчинив управлінських дій щодо проведення індексації пенсії відповідно до частини другої статті 42 Закону України №1058-IV шляхом збільшення показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески та який був врахований при призначенні пенсії позивачу, на визначені Кабінетом Міністрів України коефіцієнти збільшення - 1,197 з 01.03.2023 р., 1,0796 з 01.03.2024 р., 1,115 з 01.03.2025 р., 1,121 з 01.03.2026 р. кумулятивно (тобто наростаючим безперервним підсумком).

Обставини продовження роботи після настання події призначення пенсії чи припинення виконання функцій найманого працівника після настання події призначення пенсії згідно з ч.2 ст.73 КАС України не входять до предмету доказування у цьому спорі.

Зверненням від 23.02.2026 р. №ВЕБ-20001-Ф-С-26-124833 заявник через представника за власною ініціативою порушив питання про обчислення пенсії за процедурою індексації у спосіб послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, врахованого при призначенні пенсії заявника, на коефіцієнт збільшення згідно з відповідними постановами Уряду України.

За цим зверненням суб`єктом владних повноважень була вчинена відмова, оформлена листом від 18.03.2026 р. №17390-14382/С-03/8-2000/26.

Також рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2025 р. у справі №520/8951/25 було визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 12.12.2024 №О/р 205250010047 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 13.12.2024 №205250010047 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.09.1986 по 04.11.1986 на посаді головного ветлікаря в колгоспі ім. Димитрова, період проходження строкової служби в армії з 17.11.1986 по 15.04.1988, період роботи з 10.06.1988 по 01.07.1996 на посаді головного ветлікаря в колгоспі (в подальшому КСП) "Хвиля революції", згідно трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 07.02.1985, та здійснити перерахунок пенсії з 14.01.2023.

На звернення заявника від 24.12.2025р. відповідач листом від 21.01.2026 р. №4166-54524/С-03/8-2000/26 повідомив, що згідно з рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2025 у справі №520/8951/25, залишеному без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2025, до загального страхового стажу зараховано період роботи з 01.09.1986 по 04.11.1986 на посаді головного ветлікаря в колгоспі ім. Димитрова, період проходження строкової служби в армії з 17.11.1986 по 15.04.1988, період роботи з 10.06.1988 по 01.07.1996 на посаді головного ветлікаря в колгоспі (в подальшому КСП) "Хвиля революції", згідно трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 07.02.1985. Пенсію розраховано при стажі 40 років 11 місяця 08 дні. Стаж зараховано по 28.02.2025. Коефіцієнт стажу - 0,40917. Пенсію обчислено при заробітній платі для обчислення пенсії - 23.459,56 (із урахуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсії за два попередні роки 2021-2022). Заробітна плата обчислена за період роботи з 01.07.2000 по 31.12.2022 рр. Індивідуальний коефіцієнт для обчислення середньомісячного заробітку складає 1,85321. Розмір пенсії з 01.01.2026 складає 10.452,35 грн., а саме: розмір пенсії за віком (ст.27) (23459,56* 0,40917) - 9598,95 грн, доплата за понаднормовий стаж (за 5 років) - 104,65 грн, пенсія за особливі заслуги перед Україною (25% від 2595) - 648,75грн, щомісячна доплата з 01.03.2024 - 100,00 грн.

Згідно з довідкою про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії заявником від 22.05.2026р. №20252/05-16 за період з 01.03.2023р. по 31.05.2026р. різниця розміру пенсії на виконання рішення суду №520/8951/25 складає 94.004,99 грн; розмір фактично виплаченої доплати по рішенню суду по справі №520/8951/25 складає 27.291,67 грн (березень 2026р. - 10.000,00 грн, квітень 2026р. - 12.346,67 грн, травень 2026р. - 4.945,00 грн).

Стверджуючи про невідповідність закону реально вчиненого суб`єктом владних повноважень управлінського волевиявлення з приводу обчислення розміру пенсії за процедурою індексації, а також стверджуючи про наявність права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за рішенням суду по справі №520/9325/23 та по справі №520/8951/25, заявник звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України відповідач є суб`єктом владних повноважень.

Тому на відносини з реалізації відповідачем наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб`єкти права (учасники суспільних відносин) зобов`язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на «зло»/зловживання правом, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024 р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб`єкт приватного права зобов`язаний добросовісно виконувати свої обов`язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.

Право громадян України на соціальний захист проголошено ст.46 Конституції України, конкретизовано п.6 ч.1 ст.92 Конституції України і з 01.01.2004р. деталізовано нормами, насамперед, Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".

Частиною 1 ст.9 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що відповідно до цього закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

За змістом ст.27 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" розмір пенсії за віком визначається залежно від середньомісячного заробітку та коефіцієнту страхового стажу, тобто параметрів, арифметичне значення яких обчислюється за нормами ст.ст.24, 25, 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Так, у розумінні ч.1 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За правилами ч.3 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється в місяцях, страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з ч.4 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

До набрання чинності нормами Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" правила обчислення стажу роботи громадянина у цілях пенсійного забезпечення визначались, зокрема, ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", ч.1 якої містила положення про те, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Частиною 3 ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" окреслювались спеціальні випадки включення до стажу роботи періодів іншої діяльності громадянина.

Таким чином, до 31.12.2003р. страховий стаж громадянина має складатись виключно з проміжків часу ведення трудової діяльності або часу належності до кола осіб, спеціально окреслених ч.3 ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", підтверджених записами у трудовій книжці або іншими об`єктивними даними за Порядком №637 та безвідносно до події оплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а з 01.01.2004р. обов`язковими кваліфікуючими умовами для включення періоду трудової діяльності громадянина до страхового стажу є одночасна сукупність таких обставин як: 1) провадження діяльності, котра є об`єктом загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; 2) реальність щомісячної оплати страхових внесків (тобто єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Однак, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 05.12.2025р. у справі №600/3079/24-а у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 17.07.2019 у справі № 144/669/17, від 23.03.2020 у справі № 535/1031/16-а, від 28.05.2021 у справі №591/3839/16-а, від 30.12.2021 у справі №348/1249/17, від 27.02.2022 у справі №620/3754/18, від 11.10.2023 у справі № 340/1454/21 Верховний Суд дійшов висновку, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи, а позбавлення громадянина соціальної захищеності та пенсійного стажу у зв`язку з невиконанням страхувальником обов`язку зі сплати внесків до Пенсійного фонду України суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту, бо наявність чи відсутність сплати страхових внесків роботодавцем не спростовує самого факту виконання найманим працівником трудових обов`язків.

Тож, з огляду на положення ч.5 ст.242 КАС України окружний адміністративний суд вважає за необхідне поширити дію правового висновку постанови Верховного Суду від 05.12.2025р. у справі №600/3079/24-а на спірні правовідносини, унаслідок чого обставини сплати чи не сплати страхових внесків роботодавцем за період виконання заявником функцій найманого працівника не мають юридичного значення для включення відповідного періоду трудової діяльності до страхового стажу.

За змістом ст.27 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп х Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону (тобто пенсії за віком визначається залежно від середньомісячного заробітку та коефіцієнту страхового стажу, тобто параметрів, арифметичне значення яких обчислюється за нормами ст.ст.24, 40 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування").

З положень ч.1 ст.24, ч.2 ст.24, ч.4 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", ч.1 ст.56, ч.2 ст.56, ст.62 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" випливає, що за загальним правилом до 31.12.2003р. страховий стаж громадянина має складатись виключно з проміжків часу ведення трудової діяльності або часу належності до кола осіб, спеціально окреслених ч.3 ст.56 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", підтверджених записами у трудовій книжці або іншими об`єктивними даними за правилами Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або записів у ній (затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993р. №637; далі за текстом Порядок №637) та безвідносно до події оплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування; а з 01.01.2004р. обов`язковими кваліфікуючими умовами для включення періоду трудової діяльності громадянина до страхового стажу є одночасна сукупність таких обставин як: 1) провадження діяльності, котра є об`єктом загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (загальнообов`язкового державного соціального страхування); 2) реальність щомісячної оплати страхових внесків (тобто єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Суд зауважує, що у межах даної справи між сторонами відсутній спір з приводу обчислення показника страхового стажу заявника.

Відповідно до ч.1 статті 40 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу, починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

Правила обчислення заробітної плати у цілях подальшого обрахування розміру пенсії сформульовані законодавцем у положеннях ч.2 статті 40 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Тож, у випадку призначення пенсії на підставі Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" при обчисленні пенсії враховується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 18.11.2020р. по справі №522/1916/17 та постанови Верховного Суду від 21.10.2021р. по справі №2-а-2430/11 за змістом ч.2 ст.40 та ч.4 ст.42 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачений у формулі визначення заробітної плати для обчислення пенсії (Зп = Зс х (Ск: К)) показник середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за календарний рік, що передує року звернення за призначенням пенсії (Зс), який використовується при призначенні пенсії, є величиною незмінною і не підлягає коригуванню при перерахунку пенсії з урахуванням страхового стажу, набутого після її призначення.

Отже, під час здійснення перерахунку розміру раніше вже призначеної пенсії, у формулі визначення заробітної плати для обчислення пенсії можуть змінюватися лише показники суми коефіцієнтів заробітної плати за кожний місяць (Ск) та кількості місяців страхового стажу, за які розраховано коефіцієнти заробітної плати застрахованої особи (К).

Подібний правовий висновок викладений також і у постанові Верховного Суду від 02.04.2024р. по справі №420/19398/23.

Висновки постанови Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 22.10.2024р. у справі №300/5450/23 хоча і побічно, але також підтверджують правильність наведеного судом вище тлумачення змісту належної норми матеріального норми права про незмінність показника заробітної плати середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, з якого були сплачені страхові внески (тобто такого, яким він був на час призначення пенсії) під час будь-яких подальших перерахунків пенсій.

Тому підсумково суд відмічає, що за змістом ст.ст.40 і 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" такий елемент алгоритму обчислення розміру пенсії як показник середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, підлягає використанню одноразово вперше під час обчислення грошового виразу пенсії за віком (призначеної як у порядку Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", так і у порядку інших актів права, але з цієї ж самої підстави) і після цього має залишатися у незмінному стані під час усіх подальших перерахунків пенсії громадянина.

При цьому, суд зауважує, що у межах даної справи між сторонами відсутній спір з приводу обчислення заробітної плати заявника у цілях подальшого обрахування розміру пенсії.

Згідно з п. 43 Розділу ХV Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсії, призначенні до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", з 1 жовтня 2017 року перераховуються із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%.

Відповідно до п. 44 Розділу ХV Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 1 жовтня 2017 року по 31 грудня 2017 року при призначенні пенсії застосовується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислена як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1,35 %.

З 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року при призначенні пенсії застосовується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислена як середній показник за 2016 та 2017 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%. У разі, якщо при однакових показниках індивідуального коефіцієнта заробітної плати (доходу) та тривалості страхового стажу розмір пенсії у 2018 році, обчислений відповідно до аналогічних показників, буде меншим, ніж пенсія, призначена у 2017 році, розмір якої обчислений з урахуванням положень абзацу першого цього пункту, Кабінет Міністрів України приймає рішення про збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується при призначенні пенсій з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року, таким чином, щоб пенсії, призначені у зазначений період, не були меншими за пенсії, що призначалися з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року.

Як то указано у п.45 Розділу ХV Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який застосовується для обчислення пенсій, передбачене частиною другою статті 42 цього Закону, проводиться починаючи з 2021 року.

У 2019-2020 роках показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який застосовується для перерахунку пенсій, збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за рік, що передує року, в якому проводиться збільшення, порівняно з роком, що передує року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

Частиною 2 ст.42 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

Розмір та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.

Суд відзначає, що на подальший розвиток приписів ч.2 ст.42 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" Урядом України було прийнято постанову КМУ від 20.02.2019р. №124 про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі за текстом - Порядок №124), яким визначено механізм проведення перерахунку раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Зі змісту наведеної норми права слідує, що механізм проведення перерахунку раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії полягає у збільшенні за процедурою Порядку №124 вже застосованого раніше показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, а не у застосуванні нового показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески.

Сутність запровадженого ч.2 ст.42 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Порядком №124 механізму перерахунку пенсії викладена законодавцем у п.4 Порядку №124, де згаданий такий розрахунковий елемент механізму перерахунку пенсії як коефіцієнт збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Згідно з п.5 Порядку №124 у 2019 році перерахунок пенсій у зв`язку із збільшенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, проводиться шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії, станом на 1 жовтня 2017 р. на коефіцієнт, визначений згідно з абзацом першим пункту 4 цього Порядку.

Кожен наступний перерахунок у зв`язку із збільшенням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, проводиться з урахуванням збільшеного у попередніх роках показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Пенсії, які призначені відповідно до Закону та розмір яких не підвищено відповідно до пункту 4 цього Порядку, абзаців першого, другого цього пункту, з урахуванням абзаців першого, третього частини першої, частини другої статті 28, абзацу другого пункту 41 розділу XV Прикінцеві положення Закону, пункту 4 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 3 жовтня 2017 р. №2148-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій, а також з урахуванням щомісячної державної адресної допомоги до пенсії, що виплачується відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 р. № 265 Деякі питання пенсійного забезпечення громадян (Офіційний вісник України, 2008 р., № 25, ст. 785), щороку підвищуються за рішенням Кабінету Міністрів України в межах бюджету Пенсійного фонду України. Підвищення встановлюється в межах максимального розміру пенсії, визначеного законом, і враховується під час подальших перерахунків пенсії.

Отже, коефіцієнти індексації за постановою КМУ від 22.02.2021р. №127, постановою КМУ від 16.02.2022р. №118, постановою КМУ від 24.02.2023р. №168, постановою КМУ від 23.02.2022р. №185, постановою КМУ від 25.02.2025р. №209, постановою КМУ від 25.02.2026р. №236 (у розмірі - "1,11", у розмірі - "1,14", у розмірі - "1,197", у розмірі - "1,0796", у розмірі - "1,115", у розмірі - "1,121" відповідно) згідно з ч.2 ст.42 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у процедурі перерахунку пенсій призначених та обрахованих за нормами Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" підлягають застосуванню до показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні за попередні три роки відносно 01 березня поточного року, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії.

При цьому, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 08.12.2025р. у справі №440/254/25 у межах шестимісячного строку звернення до суду, визначеного статтею 122 КАС України, суд зобов`язаний застосувати усі встановлені законодавством коефіцієнти індексації, починаючи з 01.03.2021р., у тому числі 1,11; 1,14; 1,197; 1,0796, що підлягають послідовному застосуванню до показника середньої заробітної плати, який враховується для обчислення пенсії, позаяк саме такий підхід узгоджується з метою індексації - забезпечення збереження купівельної спроможності пенсій - та гарантує реалізацію конституційного права особи на достатнє пенсійне забезпечення, передбаченого ст.ст.46 та 48 Конституції України.

Відтак, перелічені коефіцієнти індексації підлягають застосуванню станом на 01 березня кожного поточного календарного року після настання події призначення пенсії вперше.

Згідно з правовим висновком постанови Верховного Суду від 13.01.2025р. у справі №160/28752/23 абзац перший в сукупності з абзацом другим пункту 5 Порядку № 124 повинні застосовуватися у відповідності з частиною другою статті 42 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, тобто під час проведення індексації повинен застосовуватися показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для обчислення пенсії під час її призначення; при проведенні перерахунку пенсій, призначених у 2020 - 2023 роках згідно з Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у зв`язку з щорічною індексацією, збільшенню підлягає показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, як це передбачено частиною другою статті 42 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Застосуванню також підлягають відповідні постанови Кабінету Міністрів України Про додаткові заходи соціального захисту пенсіонерів у 2021 році від 22 лютого 2021 року № 127, Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році від 16 лютого 2022 року № 118, Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році від 24 лютого 2023 року № 168.

Також аналогічний висновок міститься і у постанові Верховного Суду від 20.10.2025р. по справі №440/11184/24.

З огляду на приписи ч.5 ст.13 та ч.6 ст.13 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" саме ці висновки підлягали застосуванню у межах спірних правовідносин, але були проігноровані суб`єктом владних повноважень.

Стосовно вимоги заявника стосовно додаткового застосування під час обчислення (індексації) пенсії позивача коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався для призначення пенсії у 2023 році у розмірі 1,0345 (зазначеного у підпункті 6 пункті 2 постанови №209) та у розмірі 1,048 (зазначеного у підпункті 6 пункті 2 постанови №236) суд зазначає, що згідно з частинами першою, третьою статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з "Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", Законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Порядок проведення індексації пенсій урегульований статтею 42 Закону №1058-IV, відповідно до частини другої якої для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

Розмір та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.

Тож у силу приписів абзацу другого частини другої статті 42 Закону №1058-IV коефіцієнт збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, не може бути меншим суми доданків, що відповідають 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

Виходячи з темпів зростання споживчих цін у 2024 році (12%) і зростання середньої заробітної плати (11%) за останні три роки (2022-2024 роки) порівняно з попередніми трьома роками (2021-2023 роки) постановою №209 встановлено для підвищення пенсії коефіцієнт 1,115, що відповідає приписам абзацу другого частини другої статті 42 Закону №1058-IV.

Виходячи з темпів зростання споживчих цін у 2025 році (8,0%) і зростання середньої заробітної плати (16,11%) за останні три роки (2023-2025 роки) порівняно з попередніми трьома роками (2022– 2024 роки) постановою Кабінету Міністрів України № 236 встановлено для підвищення пенсії коефіцієнт 1,121, що відповідає приписам абзацу другого частини другої статті 42 Закону України № 1058-IV.

Водночас Закон №1058-IV не передбачає випадків зменшення коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії та не уповноважує Кабінет Міністрів України на визначення розміру такого зменшеного коефіцієнта.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що приписи підпункту 6 пункту 2 постанови №209 та підпункту 6 пункту 2 постанови №236 в частині визначення коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, для цілей індексації пенсій, призначених у 2020-2022 роках, не відповідають положенням частини другої статті 42 Закону №1058-IV, а тому не підлягають врахуванню.

За наведених обставин, індексація пенсії позивача з 25.10.2025 мала бути проведена шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії на коефіцієнт збільшення - "1,115", передбачений пунктом 1 постанови №209, з 01.03.2026 мала бути проведена шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії на коефіцієнт збільшення - "1,121", передбачений пунктом 1 постанови №236, тоді як прагнення заявника до здійснення перерахунку (індексації) пенсії із одночасним і додатковим застосуванням коефіцієнта збільшення - "1,0345" (поряд із коефіцієнтом збільшення - "1,115"), що встановлений підпунктом 6 пункту 2 постанови №209, та додатковим застосуванням коефіцієнта збільшення - "1,1,048" (поряд із коефіцієнтом збільшення - "1,121") не ґрунтується на законі.

Тому в даній частині позов задоволенню не підлягає.

Продовжуючи розгляд справи, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) суб`єкта владних повноважень викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений, насамперед, на суб`єкта владних повноважень шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи, що між тим, у силу правових висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21 не виключає ані визначеного ч.1 ст.77 КАС України обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги позову, ані використання судом стандартів доказування згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, адже реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути кваліфікована у якості доведеної виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

У межах спірних правовідносин суб`єктом владних повноважень було одночасно вчинене як управлінське волевиявлення у формі бездіяльності з приводу обчислення пенсії за процедурою індексації у спосіб послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався при призначенні пенсії заявника, на коефіцієнт збільшення згідно з відповідними постановами Уряду України, так і управлінське волевиявлення у формі відмови з приводу обчислення пенсії за процедурою індексації у спосіб послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався при призначенні пенсії заявника, на коефіцієнт збільшення згідно з відповідними постановами Уряду України за окремим зверненням зацікавленої особи.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження №К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб`єктом владних повноважень не було забезпечено дотримання вимог ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк усупереч ч.5 ст.13 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" не було ураховано висновків Верховного Суду з приводу застосування ч.2 ст.42 Закону України від 09.07.2003р. №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати недоведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого суб`єктом владних повноважень управлінського волевиявлення та навпаки доведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.

Указане є визначеною процесуальним законом підставою для часткового задоволення позову із наданням порушеному публічному праву заявника судового захисту згідно з ст.ст.6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ч.2 ст.5 та ч.2 ст.9 КАС України у спосіб, сформульований у резолютивній частині цього судового акту.

За епізодом позову про спонукання суб`єкта владних повноважень до виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків виплати пенсії суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

У відповідності до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Уряд прийняв постанову від 21 лютого 2001 року №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пунктами 2, 3 вказаного Порядку передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Зміст зазначених норм права дає підстави дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Тобто законодавець пов`язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 24 січня 2023 року по справі №200/10176/19-а та від 31 липня 2024 року по справі № 480/1704/19.

Відповідно до обставин даної справи, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2023р. по справі №520/9325/23 (з урахуванням ухвали суду від 12.02.2024р. про виправлення описки), зокрема, було зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до страхового стажу до страхового стажу ОСОБА_1 періоду його навчання у Харківському ветеринарному інституті ім. М.М. Борисенка з 20.06.1981 по 25.07.1986 (запис трудової книжки серії НОМЕР_1 від 07.02.1985 №1 про те, що 20.06.1981 позивач прийнятий в члени колгоспу ім. Фрунзе з направленням на навчання до ХЗІ) та періоди його роботи починаючи з 01.05.1997 в колгоспі ім. Шевченка та з 22.01.1998 в колгоспі "Хвиля революції", згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 07.02.1985 та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” з 14.01.2023 року.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2023р. по справі №520/9325/23 (з урахуванням ухвали суду від 12.02.2024р. про виправлення описки) з 14.01.2023 ОСОБА_1 було призначено пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та зараховано до страхового стажу періоди навчання у Харківському ветеринарному інституті ім. М.М.Борисенка з 20.06.1981 по 25.07.1986, періоди роботи починаючи з 01.05.1997 в колгоспі ім. Шевченка.

Аналіз суті та змісту рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2023 у справі №520/9325/23 свідчить, що цим судовим актом було визнано протиправними рішення органів Пенсійного фонду про відмову у призначенні пенсії, зобов`язано зарахувати окремі періоди до страхового стажу та призначити позивачу пенсію за віком з 14.01.2023.

При цьому, зазначеним судовим рішенням не здійснювався перерахунок уже призначеної пенсії, не визначався розмір заборгованості з виплати пенсії та не присуджувалися до виплати конкретні суми пенсії за минулі періоди.

Відтак, у межах виконання цього рішення виник обов`язок щодо призначення пенсії, а не щодо виплати донарахованих сум пенсії, виплата яких була б прострочена.

За таких обставин, у межах спірних правовідносин відсутня одна з обов`язкових кваліфікуючих умов, передбачених Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», а саме наявність нарахованого, але несвоєчасно виплаченого доходу, у зв`язку з чим правові підстави для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2023 у справі №520/9325/23 відсутні.

Також рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2025 р. у справі №520/8951/25 було визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 12.12.2024 №О/р 205250010047 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 13.12.2024 №205250010047 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.09.1986 по 04.11.1986 на посаді головного ветлікаря в колгоспі ім. Димитрова, період проходження строкової служби в армії з 17.11.1986 по 15.04.1988, період роботи з 10.06.1988 по 01.07.1996 на посаді головного ветлікаря в колгоспі (в подальшому КСП) "Хвиля революції", згідно трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 07.02.1985, та здійснити перерахунок пенсії з 14.01.2023.

На звернення заявника від 24.12.2025р. відповідач листом від 21.01.2026 р. №4166-54524/С-03/8-2000/26 повідомив, що згідно з рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2025 у справі №520/8951/25, залишеному без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2025, до загального страхового стажу зараховано період роботи з 01.09.1986 по 04.11.1986 на посаді головного ветлікаря в колгоспі ім. Димитрова, період проходження строкової служби в армії з 17.11.1986 по 15.04.1988, період роботи з 10.06.1988 по 01.07.1996 на посаді головного ветлікаря в колгоспі (в подальшому КСП) "Хвиля революції", згідно трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 07.02.1985.

Згідно з довідкою про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії заявником від 22.05.2026р. №20252/05-16 за період з 01.03.2023р. по 31.05.2026р. різниця розміру пенсії на виконання рішення суду №520/8951/25 складає 94.004,99 грн; розмір фактично виплаченої доплати по рішенню суду по справі №520/8951/25 складає 27.291,67 грн (березень 2026р. - 10.000,00 грн, квітень 2026р. - 12.346,67 грн, травень 2026р. - 4.945,00 грн).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2025 у справі №520/8951/25 відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача, внаслідок чого утворилася заборгованість у сумі - 94. 004,99 грн.

При цьому, станом на момент розгляду справи фактично виплачено лише частину зазначеної заборгованості у розмірі - 27.291,67 грн (у березні, квітні та травні 2026 року), тоді як решта суми залишається невиплаченою.

Відповідно до статей 3, 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та пунктів 2, 3 Порядку №159 компенсація втрати частини доходів підлягає нарахуванню та виплаті одночасно з виплатою заборгованості за відповідний період.

Отже, необхідною умовою виникнення права на таку компенсацію є не лише нарахування доходу та порушення строків його виплати, а й фактична виплата відповідної суми доходу.

Оскільки на момент вирішення спору відповідачем здійснено лише часткову виплату пенсійної заборгованості, право позивача на компенсацію втрати частини доходів виникло лише щодо фактично виплачених сум пенсії, виплата яких була здійснена із порушенням установлених законом строків.

Натомість щодо невиплаченої частини пенсійної заборгованості право на компенсацію на цей час ще не виникло, оскільки відсутня передбачена законом подія, з якою законодавець пов`язує її нарахування та виплату, а саме фактична виплата відповідного доходу.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів лише щодо сум пенсійної заборгованості, які були фактично виплачені на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2025 у справі №520/8951/25 із порушенням установлених строків, тоді як у решті позовних вимог, що стосуються невиплаченої частини заборгованості, слід відмовити як передчасних.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 24.01.2023 у справі №200/10176/19-а, від 31.07.2024 у справі №480/1704/19 та від 21.08.2024 у справі №200/63/23, відповідно до яких компенсація втрати частини доходів виплачується одночасно з погашенням заборгованості, а тому не може бути присуджена щодо сум доходу, які на момент розгляду справи ще не виплачені.

Продовжуючи вирішення спору, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів і наведення у процесуальних документах юридично спроможних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення і безпідставності доводів іншого учасника справи.

У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не підтвердженого документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не означає реального існування такої обставини.

І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

До того ж і у силу правового висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19 визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

За правовою позицією, сформульованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження №К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб`єкта владних повноважень та обираючи належний, дієвий та ефективний спосіб захисту права приватної особи, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб`єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов`язків, під відмовою суб`єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.

За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.

Оцінивши доводи сторін та добуті по справі докази у їх сукупності за правилами статей 72-78, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у даному конкретному випадку орган публічної адміністрації не довів правомірності своєї бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів стосовно тих сум пенсійної заборгованості, які були фактично виплачені на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2025 у справі №520/8951/25 із порушенням установлених законодавством строків.

Відтак, суб`єкта владних повноважень належить обтяжити обов`язком забезпечити реалізацію у спірних правовідносинах управлінської функції відповідно до закону шляхом зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів лише щодо сум пенсійної заборгованості, фактично виплачених на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2025 у справі №520/8951/25 за період з календарної дати виникнення боргу до останнього календарного дня місця, у якому було проведено погашення боргу (що відповідає механізму обчислення, затвердженому Порядком №159).

При цьому, суд зауважує, що спір за цим епізодом має ознаки виключно спору про право, а не спору про факт, бо позов не містить жодних власних обчислень заявника з цих питань та доводів про незгоду із обчисленнями суб"єкта владних повноважень, а тому конкретні арифметичні розрахунки сум компенсації втрати частини доходу в аспекті події виникнення конкретної суми боргу за окремий календарний місяць та календарної дати погашення саме цієї суми боргу судом не проводяться.

З огляду на приписи ч.2 ст.73 КАС України ці обставини не входять до предмету доказування у цьому спорі, а тому майбутні управлінські волевиявлення суб`єкта владних повноважень з цього приводу не можуть бути предметом судового контролю саме у цій судовій справі за приписами ст.ст.382, 383 КАС України.

У решті вимог позов підлягає залишенню без задоволення через відсутність порушеного права заявника як об"'єкту судового захисту у розумінні ч.1 ст.2 КАС України.

При розв`язанні спору суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (рішення від 21.01.1999 р. у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 28.10.2010 р. у справі «Трофимчук проти України», від 09.12.1994 р. у справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003 р. у справі «Суомінен проти Фінляндії»), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.

Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.

Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.

Розподіл витрат з оплати судового збору по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 139, 211, 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Вийти за межі позову.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з приводу непроведення перерахунку (обчислення) і виплати пенсії ОСОБА_1 відповідно до ч.2 ст.42 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався при призначенні пенсії на коефіцієнт збільшення у розмірі - "1,197" з 01.03.2023р. відповідно до п.1 постанови КМУ від 24.02.2023р. №168, на коефіцієнт збільшення у розмірі - "1,0796" з 01.03.2024р. відповідно до п.1 постанови КМУ від 23.02.2024р. №185, на коефіцієнт збільшення у розмірі - "1,115" відповідно до п.1 постанови КМУ від 25.02.2024р. №209 з 01.03.2025р., на коефіцієнт збільшення у розмірі - "1,121" відповідно до п.1 постанови КМУ від 25.02.2026 р. №236 з 01.03.2026 р.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити з 25.10.2025р. перерахунок (обчислення) і виплату пенсії ОСОБА_1 (зареєстрована адреса місця проживання - АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) відповідно до ч.2 ст.42 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався при призначенні пенсії ОСОБА_1 , на коефіцієнт збільшення у розмірі - "1,197" з 01.03.2023р. відповідно до п.1 постанови КМУ від 24.02.2023р. №168, на коефіцієнт збільшення у розмірі - "1,0796" з 01.03.2024р. відповідно до п.1 постанови КМУ від 23.02.2024р. №185, на коефіцієнт збільшення у розмірі - "1,115" відповідно до п.1 постанови КМУ від 25.02.2024р. №209 з 01.03.2025р. з урахуванням раніше проведених платежів.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити з 01.03.2026р. перерахунок (обчислення) і виплату пенсії ОСОБА_1 (зареєстрована адреса місця проживання - АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) відповідно до ч.2 ст.42 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховувався при призначенні пенсії ОСОБА_1 , на коефіцієнт збільшення у розмірі - "1,197" з 01.03.2023р. відповідно до п.1 постанови КМУ від 24.02.2023р. №168, на коефіцієнт збільшення у розмірі - "1,0796" з 01.03.2024р. відповідно до п.1 постанови КМУ від 23.02.2024р. №185, на коефіцієнт збільшення у розмірі - "1,115" відповідно до п.1 постанови КМУ від 25.02.2024р. №209 з 01.03.2025р., на коефіцієнт збільшення у розмірі - "1,121" відповідно до п.1 постанови КМУ від 25.02.2026 р. №236 з 01.03.2026р. з урахуванням раніше проведених платежів.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з приводу ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії за рішенням суду у справі №520/8951/25.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (зареєстрована адреса місця проживання - АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) компенсацію втрати частини доходу у порядку Закону України від 19.10.2000р. №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» за платежами по судовому рішенню у справі №520/8951/25, на суму боргу - 10.000,00грн. за період з 14.01.2023р. по 28.02.2026р., на суму боргу - 12.346,67грн. за період з 14.01.2023р. по 31.03.2026р., на суму боргу 4.945,00грн. за період з 14.01.2023р. по 30.04.2026р.

Позов у решті вимог - залишити без задоволення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ідентифікаційний код 14099344; місцезнаходження: 61022, м. Харків, майдан Свободи, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх) на користь ОСОБА_1 (зареєстрована адреса місця проживання - АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) 1.064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок) як компенсацію витрат на сплату судового збору.

Роз`яснити, що рішення суду підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Сліденко