Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №453/1049/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 453/1049/25 Головуючий у 1 інстанції: Брона А.Л.

Провадження № 22-ц/811/3012/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Шандри М.М.

суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 29 липня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИЛА:

28.06.2025 ТОВ «Кошельок» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 3174512866-613033 від 11 лютого 2022 року у розмірі 23 709,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 7 000,00 грн та заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами в сумі 16 709,00 грн. Також просив стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн.

Позов обгрунтований тим, що 11 лютого 2022 року між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено кредитний договір № 3174512866-613033. Підписання договору здійснювалося шляхом використання одноразового ідентифікатора, надісланого відповідачу на вказаний нею номер мобільного телефону. Відповідно до умов договору позивач надав відповідачу кредит у сумі 7 000,00 грн строком на 22 дні зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1,85 % на добу. На виконання умов договору кредитні кошти були перераховані на банківську картку, зазначену відповідачкою під час оформлення кредиту. Позивач вказував, що належним чином виконав свої зобов`язання за договором у повному обсязі. Зазначало, що відповідач отримала кредитні кошти та не скористалася передбаченим законодавством і договором правом на відмову від кредитного договору. У зв`язку з неповерненням кредиту в обумовлений договором строк, відповідно до його умов строк користування кредитом було продовжено на 90 днів із нарахуванням процентів за ставкою 2,2 % на добу. Оскільки, відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів належним чином не виконала, станом на день звернення до суду утворилася заборгованість у розмірі 23 709,00 грн, яка складається із 7 000,00 грн основного боргу, 2 849,00 грн процентів за початковий строк користування кредитом та 13 860,00 грн процентів за продовжений строк користування кредитом, у зв`язку з чим позивач просив позов задовольнити.

Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 29 липня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» заборгованість за кредитним договором №3174512866-613033 від 11.02.2022 у розмірі 9 849,00 грн, яка складається з наступного: 7 000,00 грн – тіло кредиту; 2 849,00 грн – відсотки в межах Лояльного періоду, а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 993,18 грн, та 4 100,00 грн витрат на професійну правову допомогу.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення суду в апеляційному порядку оскаржило ТОВ «Кошельок».

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права, оскільки безпідставно дійшов висновку про відсутність у позивача права на нарахування відсотків після закінчення початкового строку кредитування. Апелянт вказує, що умовами кредитного договору сторони погодили механізм автоматичного продовження строку користування кредитом на 90 календарних днів у разі неповернення кредитних коштів після закінчення початкового строку, що відповідно до статті 212 ЦК України є відкладальною обставиною. У зв`язку з цим загальний строк користування кредитом становив 112 календарних днів, протягом яких кредитодавець мав право нараховувати проценти за користування кредитом відповідно до умов договору. Зазначає, що суд першої інстанції помилково не врахував положення пунктів 3.6–3.8 кредитного договору щодо автопролонгації строку кредитування, унаслідок чого безпідставно відмовив у стягненні відсотків, нарахованих за продовжений строк користування кредитом. На думку апелянта, нарахування процентів здійснювалося виключно в межах погодженого сторонами строку кредитування, а не після його закінчення. Крім того, апелянт зазначає, що відповідач добровільно погодилася з усіма умовами кредитного договору, не скористалася правом на відмову від договору, не оспорювала його дійсність, а тому зобов`язана виконати взяті на себе договірні зобов`язання в повному обсязі. Вважає, що суд безпідставно не врахував принцип свободи договору та обов`язковості його виконання.

Просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, а також стягнути витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 10000,00 грн.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не подано.

Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам не повністю відповідає.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. (частина 6 статті 11 Закону № 675-VIII).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - частина 12 статті 11 Закону № 675-VIII.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Судом установлено, що 11 лютого 2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «КОШЕЛЬОК» в електронній формі було укладено договір №3174512866-613033 про надання коштів у позику, відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит у сумі 7 000,00 грн на засадах строковості, зворотності та платності, а позичальник – повернути отримані кредитні кошти та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених договором (пункт 1.1 договору).

Відповідно до підпунктів 1.3, 1.4.2, 1.4.3 пункту 1.4 та пункту 1.5 договору кредит є споживчим, тип процентної ставки – фіксована. За користування кредитом у межах лояльного періоду встановлено проценти у розмірі 2 849,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,85 % на добу від фактичного залишку кредиту. Стандартна (базова) процентна ставка становить 2,20 % на добу від фактичного залишку кредиту, а особливості нарахування процентів визначені пунктами 3.4–3.6 договору.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач виконав взяті на себе договірні зобов`язання та перерахував відповідачу кредитні кошти у сумі 7 000,00 грн на зазначений нею картковий рахунок, що підтверджується довідкою про перерахування коштів.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за договором № 3174512866-613033 від 11 лютого 2022 року за період з 11 лютого 2022 року по 02 червня 2022 року, загальний розмір заборгованості становить 23 709,00 грн, з яких: 7 000,00 грн – заборгованість за основною сумою кредиту, 2 849,00 грн – проценти, нараховані за користування кредитом у межах лояльного періоду, та 13 860,00 грн – проценти, нараховані за продовжений строк користування кредитом.

Суд першої інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 прийняла умови та правила надання банківських послуг шляхом підписання їх електронним цифровим підписом, однак остання в порушення умов вказаного договору не виконала своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, дійшов до вірного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості у розмірі 7000 грн за тілом кредиту.

Задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення заборгованість за процентами у розмірі 2 849,00 грн, суд першої інстанції виходив з того, що нарахування процентів за кредитом поза межами строку кредитування після 04.03.2022 є безпідставним.

Однак, з такими висновками місцевого суду колегія суддів погодитись не може, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 2.1 договору кредит надано строком на 22 календарні дні (лояльний період), перебіг якого розпочинається з дня підписання договору та закінчується днем зарахування коштів на поточний рахунок кредитодавця.

Пунктом 3.6. договору встановлено, що сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення початкового періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК, що має наслідком подовження строку користування кредитом на умовах, визначених п.п. 3.7., 3.8.

Згідно з п. 3.7. договору, зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення «лояльного періоду», але не більше ніж на 90 днів після закінчення «лояльного періоду».

Відповідно до п. 3.8. договору, з наступного дня після закінчення «лояльного періоду» позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803% річних, що становить 2,2% в день від суми кредиту за кожен день користування ним.

Отже, сторони передбачили порядок продовження строку договору, а також погодили умови і строк нарахування процентів за користування кредитом.

Матеріали справи не містять доказів належного виконання відповідачем зобов`язань щодо повернення кредитних коштів у строк, визначений договором, тобто до 04.03.2022. У зв`язку з цим відповідач продовжила користуватися кредитними коштами, що свідчить про продовження строку користування кредитом, передбаченого пунктом 3.6 договору.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок заборгованості зі сплати процентів за період з 11.02.2022 по 02.06.2022 у розмірі 16 709 грн є обґрунтованим, належним чином підтвердженим матеріалами справи та таким, що відповідає умовам укладеного між сторонами договору.

Суд першої інстанції, не врахувавши наведених положень кредитного договору, дійшов помилкового висновку про відсутність доказів продовження строку кредитування, тоді як така пролонгація фактично підтверджується самим фактом подальшого користування позичальником кредитними коштами після спливу встановленого договором строку.

За таких обставин позовні вимоги про стягнення заборгованості за процентами за кредитним договором № 3174512866-613033 від 11 лютого 2022 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі у сумі 16 709 грн.

З огляду на викладене, рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову ТОВ «КОШЕЛЬОК» та стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №3174512866-613033 у розмірі 23709 грн, з яких: 7 000 грн заборгованість за сумою кредиту; 16709 грн заборгованість за відсотками за користування позикою.

Що стосується витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

В той же час, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21).

При цьому, суд зобов`язаний оцінити рівень витрат на адвокатські послуги, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд оцінює рівень витрат на правову допомогу, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи позивачем долучено договір про надання правової допомоги від 12.02.2025, укладений між Адвокатським бюро «Герман Гурський та партнери» та ТОВ «КОШЕЛЬОК», а також додаток до нього від 15.05.2025, яким визначено обсяг та вартість правничих послуг, пов`язаних зі стягненням заборгованості за кредитним договором від 11.02.2022.

Згідно з додатком, до складу правничої допомоги входять: оформлення документів, збір та аналіз доказів і формування правової позиції, складання позовної заяви, підготовка та формування додатків до неї, а також направлення позову сторонам і до суду та формування адвокатського досьє. Загальна вартість наданих послуг становить 10 000,00 грн.

Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Виходячи з конкретних обставин справи, її складності, обсягу виконаної адвокатом роботи, враховуючи принцип співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, колегія суддів вважає, що зазначений заявником розмір витрат на професійну правничу допомогу у 10000 грн належним чином необґрунтований, відтак на думку колегії суддів, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн, який буде достатнім, співмірним і справедливим у цьому випадку.

Щодо судового збору.

За приписами ч.1. ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивачем при зверненні до суду першої інстанції було сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, а позовні вимоги підлягають задоволенню, зазначена сума судового збору підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» задовольнити частково.

Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 29 липня 2025 року - скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» заборгованість за кредитним договором №3174512866-613033 від 11.02.2022 у розмірі 23709 грн, з яких: 7 000 грн заборгованість за сумою кредиту; 16709 грн заборгованість за відсотками за користування позикою.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено: 30.06.2026.

Головуючий

Судді