Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №454/49/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 454/49/26 Головуючий у 1 інстанції: Струс Т. В.

Провадження № 22-ц/811/181/26 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 року року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Шандри М.М.

суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.

секретаря: Попенко І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 12 січня 2026 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду м. Києва та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Шевченківського районного суду м.Києва, Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 12.01.2026 відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 12.01.2026 відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду м.Києва про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Ухвалу суду про відмову у відкритті провадження оскаржив ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі посилається на незаконність і необґрунтованість ухвали, вважає оскаржувану ухвалу такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права.

Вказує, що суд першої інстанції помилково застосував положення пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України та безпідставно відмовив у відкритті провадження у справі у частині позовних вимог до Шевченківського районного суду м. Києва про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Суд зобов`язаний був вказати норми закону, які забороняють судам розглядати позовну заяву до Шевченківського районного суду м. Києва про відшкодування матеріальної та моральної шкоди в результаті протиправних дій суддів, що спричинило приниження його честі, гідності, ділової репутації, але цього зроблено не було, в результаті чого було порушено його права. Просить ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Також ОСОБА_1 в апеляційній скарзі заявив клопотання про внесення подання до Конституційного Суду України щодо тлумачення статей 8, 55, 56, 124 Конституції України та щодо конституційності пункт 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 № 8 «Про незалежність судової влади».

Учасники справи у судове засідання апеляційної інстанції не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, тому їх неявка, відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, який проводиться за їхньої відсутності, а фіксування судового процесу згідно ч.2 ст. 247 ЦПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що ухвала суду таким вимогам відповідає.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до частин першої, другої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вказав підставою відшкодування матеріальної та моральної шкоди дії судді Шевченківського районного суду м. Києва шляхом постановлення незаконної ухвали від 13.09.2022 у справі № 761/7746/22, що спричинили йому приниження честі, гідності та ділової репутації.

Пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частин першої, одинадцятої статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 757/43355/16-ц зазначено, що здійснюючи правосуддя суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Закони України не передбачають можливості розгляду в суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

Оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

Вказаний правовий висновок відповідає також правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постановах від 08.05.2018 у справі № 521/18287/15-ц, від 29.05.2019 у справі № 489/5045/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06. 2020 у справі № 333/6816/17 (провадження № 14-87цс20) вказано, що: «приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладено, зокрема, у постановах від 26.02.2020 у справі № 1240/1981/18 (пункт 30), від 28.04.2020 у справі № 607/15692/19 (пункт 45)).

Позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду лише у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.

У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що вимоги ОСОБА_1 до Шевченківського районного суду м. Києва про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої в результаті незаконних дій судді цього суду, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за ухвалені судові рішення є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження судових рішень, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.

По суті доводи апеляційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм права, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що судом першої інстанції не було порушено норми процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення – без змін.

Щодо клопотань ОСОБА_1 про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням.

Відповідно до частини шостої статті 10 ЦПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

Відповідно до Конституції України суб`єктами права на конституційне подання є: Президент України, щонайменше сорок п`ять народних депутатів України, Верховний Суд, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Верховна Рада Автономної Республіки Крим (частина перша статті 52 Закону України «Про Конституційний Суд України»). За наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 , наявність обґрунтованих підстав для звернення до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо тлумачення відповідних статей Конституції України, зазначених в апеляційній скарзі, колегія суддів не встановила. Немає також підстав для внесення конституційного подання щодо конституційності відповідного положення постанови Пленуму Верховного Суду України, оскільки Законом України «Про Конституційний Суд України» визначено, що конституційне подання може бути подано стосовно визнання акта (його окремих положень) неконституційним, офіційного тлумачення Конституції України. Актами, які можуть бути предметом розгляду щодо відповідності Конституції України, є: закони та інші правові акти Верховної Ради України, акти Президента України, акти Кабінету Міністрів України правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Постанови пленуму суду касаційної інстанції у цьому переліку відсутні.

Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Клопотання ОСОБА_1 про звернення до Конституційного Суду України з конституційними поданнями залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 12 січня 2026 року про відмову у відкритті провадження залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її ухвалення.

Повний текст постанови складено: 01.07.2026

Головуючий

Судді