Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №175/4545/25 — Запорізький апеляційний суд

Суд: Запорізький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: за законом.

Дата: 29 червня 2026 р.

Справа: №175/4545/25

Суддя: Кочеткова І. В.

Дата документу 30.06.2026 Справа № 175/4545/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №175/4545/25 Головуючий у 1 інстанції: Кононенко І.О.

Провадження № 22-ц/807/1132/26 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Кочеткової І.В.,

суддів: Кухаря С.В.,

Трофимової Д.А.,

Секретар Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної державної адміністрації, Донецької обласної військової адміністрації, Мічурінської сільської ради, третя особа: Бойківська селищна військова адміністрація, про визнання права власності у порядку спадкування за законом на житловий будинок і земельну ділянку,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Кара Юлія Миколаївна, на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 23 лютого 2026 року,

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищевказаним позовом, який в ході розгляду справи доповнювала і уточнювала.

Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_2 , після смерті якої залишилась спадщина – житловий будинок і земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, розташовані в АДРЕСА_1 , що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії III-ДН № 155039, та витягом із по господарської книги Мічурінської сільської ради.

Інших спадкоємців першої черги, які прийняли спадщину, не має.

Вона постійно проживала разом із матір`ю за вказаною адресою, але з 2014 перемістилась до Кіровоградської області, бо будинок зазнав обстрілів.

Отримати документи, що підтверджують право власності спадкодавця на будинок АДРЕСА_1 , неможливо, оскільки будинок розташовано на тимчасово окупованій території.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 417314704 від 11.03.2025 право власності, інші речові права, іпотеки, обтяження на будинок АДРЕСА_1 , відсутнє.

Проте, у погосподарській книзі № 4 виконкому Мічурінської сільради с. Мічіруно, Тельманівського району Донецької області містяться записи про особистий рахунок АДРЕСА_2 . В книзі міститься запис, що будинок збудовано у 1974 році, загальна площа будинку 67,1 кв.м., житлова площа 51,8 кв.м., кількість житлових кімнат-4, матеріал стін-шлакоблок, матеріал покрівлі-шифер.

ОСОБА_1 зазначає, що мешкала та була зареєстрована разом із матір`ю у спадковому будинку, що підтверджується: записами про місце проживання у паспорті померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , серії НОМЕР_1 , виданому 28.06.1997 Тельманівським РВ УМВС України в Донецькій області; паспорті позивачки серії НОМЕР_2 , виданому 28.06.1997 Тельманівским РВ УМВС України в Донецькій області; довідці від 02.05.2018 № 0000526624 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, відтак вважає, що фактично отримала зазначене майно у спадок після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 .

Постановою державного нотаріуса Кропивницької міської державної нотаріальної контори № 2 від 16.10.2024 № 1414/02-31 відмовлено позивачці у вчиненні нотаріальної дії із тих підстав, що документ, що посвідчує право власності ОСОБА_2 на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; витяг з державного земельного кадастру спадкоємцем не надані.

Посилаючись на вказані обставини, просила про задоволення позову.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 23 лютого 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що позивачка пропустила строк для прийняття спадщини, останньою не доведено факту проживання у спадковому будинку, відсутні документи, що підтверджують право власності спадкодавця на нерухоме майно, розташоване на тимчасово окупованій території.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Кара Ю.М., подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись напорушенням норм матеріального та процесуального права, на неповне дослідження наданих доказів, висновки суду першої інстанції не узгоджуються з фактичними обставинами та ґрунтуються на припущеннях.

В обґрунтування зазначає, що у встановлений законом шестимісячний строк, а саме 14.04.2021 ОСОБА_1 звернулась до Кропивницької міської державної нотаріальної контори № 2 із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_2 за законом. На підставі її заяви було відкрито спадкову справу № 195\2021. Інші спадкоємці у встановлений законом строк до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не звертались. Вказані обставини підтверджуються наявною у справі копією спадкової справи, яку суд першої інстанції не дослідив і не надав їй належної оцінки.

Після спливу встановленого законом строку для прийняття спадщини ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії державного нотаріуса від 16.10.2024 року № 1414/02-31 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами та земельну ділянку для обслуговування житлових будинків і господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства саме через відсутність інформації на майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та відсутністю у земельної ділянки кадастрового номера. Отже позивачка позбавлена можливості отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_2 , у зв`язку з чим звернулась до суду з даним позовом.

Донецька обласна Державна адміністрація, інтереси яких представляє ОСОБА_3 подали відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначили, що рішення суду є законним та обгрутованим, просять залишити без задоволення апеляційну скаргу. Зазначають, що правова позиція Донецької облдержадміністрації в суді першої інстанції ґрунтувалась на тому, що вона не є суб`єктом спірних матеріальних правовідносин, не претендує на спадкове майно, не оспорює та не порушує спадкових прав позивачки.

У відповіді на відзив, ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Кара Ю.М. на апеляційну скаргу Донецької обласної Державної адміністрації, зазначає, що не може погодитись з тим що останні є неналежними відповідачами по справі. Оскільки підставою для відмови в задоволенні позову стало не доведення факту спільного проживання позивача разом із спадкодавцем на час смерті, а не те, що позов пред`явлено до неналежного відповідача. Мотивувальна частина рішення суду не містить такого посилання.

За приписами ст.372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням,коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд визнав за можливе розглядати справу за відсутності сторін і їх представників.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону оскаржуване рішення не відповідає.

Встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Кропивницький, Кіровоградської області померла ОСОБА_2 , останнім місцем проживання якої було АДРЕСА_1 (а.с.83).

Спадкоємцем першої черги є дочка померлої ОСОБА_1 , яка 14 квітня 2021 року звернулась до Кропивницької міської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини (а.с.82).

Факт родинних відносин позивачки із спадкодавцем підтверджується відповідними письмовими доказами – свідоцтвом про народженні свідоцтвом про реєстрацію шлюбу (а.с.88-89).

В заяві про прийняття спадщини ОСОБА_1 зазначила про відсутність інших спадкоємців першої черги.

Із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 до нотаріальної контори крім позивачки ніхто не звертався.

До складу спадщини входить житловий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом із погосподарської книги № 16 Мічурінської сільської ради, в якій за номером погосподарського обліку 382-1, за адресою: АДРЕСА_1 , зазначено рік побудови будинку 1974, загальна площа будинку 67,1 кв.м., житлова площа 51,8 кв.м., кількість житлових кімнат-4, матеріал стін-шлакоблок, матеріал покрівлі-шифер (а.с. 25-30).

Крім того, ОСОБА_2 мала у власності земельну ділянку для обслуговування житлових будинків і господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, площею 0,41 га, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії III-ДН № 155039 (а.с.95).

Згідно довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 10.03.2025 № 201-20250310-0009271492, вартість успадкованого будинку складає 136 308,18 грн., земельної ділянки-101557,79 грн (а.с. 13).

Постановою державного нотаріуса Кропивницької міської державної нотаріальної контори № 2 від 16.10.2024 № 1414/02-31 відмовлено позивачці у вчиненні нотаріальної дії із тих підстав, що документ, що посвідчує право власності ОСОБА_2 на житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; витяг з державного земельного кадастру спадкоємцем не надані (а.с.35).

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

За правилами частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах – уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Частиною першою статті 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права спадкування, неприйняття ними спадщини, або відмови від її прийняття, крім випадків встановлених статтею 1259 ЦК України.

Зважаючи на те, що позивачка у відповідності до вимог ст.ст.1289, 1270 ЦК України у шестимісячний строк подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини,вона є спадкоємцем першої черги, спадщина у відповідності до ч.5 ст.1268 ЦК України належить позивачці з часу відкриття спадщини.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про недоведеність факту прийняття позивачкою спадщини у зв`язку із недоведеністю факту її проживання у спадковому будинку є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи і вимогам закону.

Відсутність у позивачки свідоцтва про смерть її брата ОСОБА_4 , який помер у 2016 році, не є підставою для відмови у задоволенні позову. Ніхто із спадкоємців померлого брата до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини не звертався.

Щодо не надання позивачкою оригіналів право установчих документів на житловий будинок, витягу із Державного реєстру права власності на нерухомому майно спадкодавця.

Як встановлено судом, спадкове майна розташоване на тимчасово окупованій території.

Як видно із копії технічного паспорту на житловий будинок і витягу із погосподарської книги, житловий будинок, що належав ОСОБА_4 , збудовано у 1974 році.

Відповідно до статті 86 ЦК Української РСР ( в редакції закону на час набуття спадкодавцем права власності на будинок) право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Право власності на збудований житловий будинок набувається в порядку, який існував на час його будівництва.

У 1974 році питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі – Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ІІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі – постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.

Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п`яти як у місті, так і поза містом.

Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.

Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.

Ці правові акти не пов`язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР була затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року.

Згідно з пунктами 6, 7 цієї Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік яких додано до вказаної Інструкції).

Зокрема, за пунктом 10 цього переліку таким правовстановлюючим документом про право власності на жилий будинок, збудований після видання Указу від 26 серпня 1948 року, є затверджений виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів акт державної комісії про прийняття будинку в експлуатацію.

Таким чином, з моменту затвердження виконавчим комітетом місцевої ради народних депутатів акта державної комісії про прийняття збудованого громадянином у 1974 році житлового будинку цей громадянин набув статусу власника житлового будинку та згідно зі статтею 86,100, 101 ЦК УРСР він набув право в межах, установлених законом, володіння, користування й розпорядження цим майном.

Зважаючи на те, що в по господарській книзі сільської ради міститься запис про право власності ОСОБА_4 на житловий будинок, збудований у 1974 році, відомості щодо самочинного будівництва в таку книгу не підлягали внесенню, відсутність свідоцтва про право власності і запису в Державному реєстрі права власності не свідчить, що спадкодавець не була власником житлового будинку.

Право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,41 га в АДРЕСА_1 , цільове призначення – обслуговування житлових будинків і господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії III-ДН № 155039, виданим Мічурінською сільською радою 12 липня 1996 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №348.

Аналіз фактичних обставин справи і зібраних у справі доказів свідчить про те, що ОСОБА_1 як спадкоємець першої черги набула право на спадщину на нерухоме майно, що належало її покійній матері ОСОБА_2 , оскільки в шестимісячний строк подала заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори.

Постановою Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів» утворено Кальміуський район ( з адміністративним центром у місті Кальміуське) у складі території Бойківської селищної, Докучаєвської міської, Кальмуської міської, Новоазовської міської, Старобешівської селищної територіальної громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Постановою Верховної Ради України «Про перейменування окремих населених пунктів та районів» № 3984-ІХ від 19 вересня 2024 року село Мічуріне Кальміуського району перейменовано на село Грінталь.

Бойківська селищна громада утворена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 710-р., до складу якого входить село Мічуріне.

Таким чином, з урахуванням вищезазначених нормативно правових актів вірна адреса домоволодіння та земельної ділянки під житловим будинком, що належали ОСОБА_2 – будинок АДРЕСА_1 .

За таких обставин оскаржуване рішення не можна визнати таким, що відповідає вимогам закону і матеріалам справи, а тому на підставі ст.376 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Кара Юлія Миколаївна, задовольнити

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 23 лютого 2026 року у цій справі скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на житловий будинок, загальною площею 67,1 кв., житловою площею 51,8 кв.м, розташований за адресою АДРЕСА_1 , та на земельну ділянку площею 0,41 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянку), яка розташована на території Бойківської селищної ради Кальміуського району Донецької області, що належала спадкодавцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю Ш-ДН №155039, виданого 10 липня 1996 року, зареєстрованого в Книзі державних актів на право власності на землю № 348.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 01 липня 2026 року.

Головуюча І.В. Кочеткова

Судді: С.В. Кухар

Д.А. Трофимова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua