Рішення від 30 червня 2026 р. у справі №460/23280/25 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

01 липня 2026 року м. Рівне№460/23280/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді К.М.Недашківської, розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення.

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі іменується – Позивач) до Головного управління ДПС України у Рівненській області (далі іменується – Відповідач), в якому Позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми “Ф” про визначення ОСОБА_1 податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2024 рік №0494399-2410-1716-UA5660030000057923 від 14.06.2025 в загальному розмірі 79701,76 грн.

Стислий виклад позиції Позивача та заперечень Відповідача.

Позивач зазначає, що належний йому на праві власності об`єкт нерухомого майна не є об`єктом оподаткування в силу норм підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, оскільки віднесений до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000; не здається в оренду, лізинг, позичку; та використовується для здійснення господарської діяльності. Позивач зазначає, що нерухоме майно - будівля зерноскладу використовується для здійснення господарської діяльності, оскільки Позивач є засновником та керівником фермерського господарства. Тому, винесене контролюючим органом рішення є протиправним та підлягає скасуванню. Просив задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач зазначає, оскаржуване рішення є правомірним, оскільки Позивач не надав жодного підтвердження того, що він є сільськогосподарським товаровиробником. Просив відмовити Позивачу у задоволенні позову повністю.

Ухвалою суду від 22.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 20.01.2026 клопотання Головного управління ДПС України у Рівненській області про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін у судове засідання – залишене без задоволення.

Відповідно до частини другої статті 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За відсутності у процесуальному законі вказівки (прямої чи опосередкованої) на необхідність розгляду справи (з огляду на її категорію) тільки за правилами загального позовного провадження, суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження (відповідно до частини другої статті 257 КАС).

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності та з`ясувавши всі обставини, які мають правове значення для вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

Контролюючим органом винесене податкове повідомлення-рішення від 14.06.2025 №0494399-2410-1716-UA5660030000057923 (далі – ППР №0494399-2410-1716-UA5660030000057923), яким визначено ОСОБА_1 суму податкового зобов`язання зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2024 рік, у розмірі 79701,76 грн щодо об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1403,2 кв.м. (а.с. 8).

Позивач зазначає, що станом на 2024 рік та станом на теперішній час він є власником нерухомого майна – будівлі зерноскладу загальною площею 1403,2 кв.м., проте така будівля не є об`єктом оподаткування, оскільки використовується для здійснення господарської діяльності.

Перевіривши правову та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу оскаржуваного рішення – ППР №0494399-2410-1716-UA5660030000057923, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає таке.

Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначено статтею 266 ПК України.

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України).

Визначення платників податку в разі перебування об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб: а) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку; б) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; в) якщо об`єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку (підпункт 266.1.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України).

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).

Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (підпункт 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України).

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (підпункт 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України).

Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (підпункт 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України).

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України).

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (підпункт 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України).

Відповідно до підпункту 266.4.1 пункту 266.4 «Пільги із сплати податку» статті 266 ПК України, база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується: а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів; б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів; в) для різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів. Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).

За приписами підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, не є об`єктом оподаткування: будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку (редакція станом на 2023 рік).

За приписами підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, не є об`єктом оподаткування: будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Нежитлові сільськогосподарські будівлі" (код 1271) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку (редакція станом на 2024 рік).

Аналіз норм підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України та підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України свідчить про те, що перша норма визначає саме «пільгу» зі сплати податку шляхом зменшення бази об`єкта оподаткування, а друга норма визначає перелік будівель, які взагалі не є об`єктами оподаткування.

Тобто норма підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є «пільгою зі сплати податку» в розумінні статті 30 ПК України, оскільки норма підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України стосується саме застереження щодо об`єктів, які взагалі не є об`єктами оподаткування, натомість поняття «пільги зі сплати податку» стосується питання звільнення від «наявного» обов`язку сплати податку.

Як зазначалося вище, відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, не є об`єктом оподаткування: будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Нежитлові сільськогосподарські будівлі" (код 1271) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Застосуванню підлягає саме така редакція підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, оскільки сама грошового зобов`язання визначена за звітний податкових період – 2024 рік.

Отже, будівлі та споруди не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за наявності одночасно таких умов:

(1) нежитлова будівля віднесена до класу "Нежитлові сільськогосподарські будівлі" (код 1271) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023;

(2) власником будівлі є сільськогосподарський товаровиробник (юридична та фізична особа);

(3) нежитлова будівля не здається її власником в оренду, лізинг, позичку.

Щодо ознаки належності нежитлової будівлі до класу "Нежитлові сільськогосподарські будівлі" (код 1271) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, суд зазначає таке.

Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні.

ДК 018-2000 був чинний на час податкового періоду, за який визначені податкові зобов`язання – 2023 рік. Починаючи з 01.01.2024 діє новий Класифікатор будівель і споруд НК 018:2023.

При цьому, посилання на НК 018:2023 міститься в підпункті «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України в редакції закону з 16.03.2024.

Згідно з положеннями Національного класифікатора НК 018:2023 "Класифікатор будівель і споруд", затвердженого наказом Міністерства економіки України від 16.05.2023 №3573 до класу "Нежитлові сільськогосподарські будівлі" (код 1271) віднесено будівлі, призначені для сільськогосподарської діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, конюшні, розплідники, промислові курники, зерносховища, ангари та фермерські господарські будівлі, погреби, виноробні заводи, винні чани, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо.

Приналежність нерухомого майна Позивача до класу "Нежитлові сільськогосподарські будівлі" (код 1271) Відповідачем фактично не заперечується.

Відповідно до висновку про технічні показники об`єкта нерухомого майна від 30.09.2025: тип об`єкта – зерносклад з піднавісом; власник – ОСОБА_1 ; загальна площа – 1403,2 кв.м.; будівля зерноскладу з піднавісом віднесено до коду 1271.3 Будівлі для зберігання зерна (а.с. 34).

Отже, згідно з НК 018:2023 будівля класифікується за її функціональним призначенням.

Визначення законодавцем переліку об`єктів, які не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (у даному випадку підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України), спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для сільськогосподарського призначення.

Функціональне призначення об`єкта, який не є об`єктом оподаткування – будівлі сільськогосподарського призначення (вид нежитлової нерухомості); не є об`єктом оподаткування саме будівлі сільськогосподарського призначення, тобто будівлі, які використовуються для сільського господарства.

Отже, належна Позивачу на праві власності будівля віднесена до класу 1271.3 (код 1271) згідно з НК 018:2023 групи «нежитлові сільськогосподарські будівлі» (код 127).

Щодо ознаки «нежитлова будівля не здається її власником в оренду, лізинг, позичку», суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до частин першої та другої статті 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Відповідно до частин першої – третьої статті 827 ЦК України, за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.

Так, у спірному випадку Відповідачем не надано суду належних і допустимих доказів того, що нежитлова будівля «Будівля для зберігання зерна» за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1403,2 кв.м., що належить Позивачу на праві приватної власності, здається власником в оренду, лізинг чи позичку.

Щодо ознаки «будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб)», суд зазначає таке.

Поняття «сільськогосподарського товаровиробника» визначене статтею 14 ПК України: 14.1.235. сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Верховний Суд в постанові від 04 березня 2021 року у справі № 500/2782/18, аналізуючи положення підпункту «ж» 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України в частині визначення «сільськогосподарський товаровиробник», зазначив, що це поняття, яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ «Податок на майно»).

Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 статті 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Так, поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18 січня 2001 року №2238-III, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».

Так, згідно зі статтею 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис»: виробники сільськогосподарської продукції – це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Наведені вище поняття «сільськогосподарський товаровиробник» не суперечать його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).

У спірному випадку Позивач зазначає, що належний йому на праві власності об`єкт нерухомості «Будівля для зберігання зерна» за адресою: вулиця Тиха, 28, село Поліське, Рівненський район, Рівненська область, загальною площею 1403,2 кв.м, він використовував безпосередньо у своїй господарській діяльності, так як він являється засновником та керівником Фермерського господарства «Марійка і Михалко», з видом діяльності за КВЕД 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур; 01.46 розведення свиней; виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах.

Суд відхиляє такі доводи Позивача та зазначає таке.

Нормативно-правовим актом, який визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України та спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України, є Закон України «Про фермерське господарство» від 19.06.2003 №973-IV (далі – Закон №973-IV).

За правилами частини першої статті 1 Закону №973-IV, Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону №973-IV, фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Частиною четвертою статті 1 Закону №973-IV визначено, що Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до відомостей з ЄДРЮОФОПГФ – Фермерське господарство «Марійка і Михалко» зареєстроване як юридична особа (код ЄДРПОУ 35260198) (а.с. 17) та діє на підставі Статуту Фермерського господарства «Марійка і Михалко» (затвердженого головою фермерського господарства – Мельничуком А.П.) (далі – Статут) (а.с. 19).

Основним видом діяльності ФГ “Марійка і Михалко” є: код КВЕД 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур.

Другорядними видами діяльності є :

код КВЕД 01.46 Розведення свиней

код КВЕД 02.20 Лісозаготівлі

код КВЕД 10.61 Виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості

код КВЕД 16.10 Лісопильне та стругальне виробництво

код КВЕД 16.23 Виробництво інших дерев`яних будівельних конструкцій і столярних виробів

код КВЕД 46.13 Діяльність посередників у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами

код КВЕД 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин

код КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт (а.с. 15).

За приписами частини першої статті 3 Закону №973-IV, членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень установчого документа фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом).

Відповідно до частини другої статті 3 Закону №973-IV, при створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його установчого документа.

Частиною третьою статті 3 Закону №973-IV визначено, що для цілей цього Закону до членів сім`ї та родичів голови фермерського господарства відносяться дружина (чоловік), батьки, діти, баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки, мачуха, вітчим, падчерка, пасинок, рідні та двоюрідні брати та сестри, дядько, тітка, племінники як голови фермерського господарства, так і його дружини (її чоловіка), а також особи, які перебувають у родинних стосунках першого ступеня споріднення з усіма вищезазначеними членами сім`ї та родичами (батьки такої особи та батьки чоловіка або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої особи, так і її чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти).

Матеріалами справи підтверджено той факт, що Позивач є єдиним засновником та власником ФГ «Марійка і Михалко» згідно з його Статутом.

Відповідно до статті 19 Закону №973-IV, до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

За правилами статті 20 Закону №973-IV, майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства, передаються йому на визначений у Статуті термін. У власності фермерського господарства може перебувати будь-яке майно, в тому числі земельні ділянки, житлові будинки, господарські будівлі і споруди, засоби виробництва тощо, яке необхідне для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і набуття якого у власність не заборонено законом.

Відповідно до пункту 18 Статуту, Господарство здобуває необхідні йому матеріально-технічні ресурси, виробництво й споживання яких контролюється державою і котрі виділені цільовим призначенням для селянських / фермерських господарств за рахунок ресурсів, передбачених для СГ виробника.

Відповідно до пункту 19 Статуту, Джерелом формування майна є:

грошові та матеріальні внески засновника;

доходи, одержані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності;

кредити банків;

придбання майна інших юридичних осіб;

інші джерела, не заборонені законодавством.

За положенням ч. 1-2 статті 22 Закону №973-IV, фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання.

За рішенням членів фермерського господарства відповідно до закону фермерське господарство як цілісний майновий комплекс може бути відчужене на підставі цивільно-правових угод громадянам України, які мають право на створення фермерського господарства, або юридичним особам України для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Суд зазначає, що у спірному випадку, Позивач не надав суду жодних належних і допустимих доказів того, що об`єкт нерухомого майна: «Будівля для зберігання зерна» за адресою: вулиця Тиха, 28, село Поліське, Рівненський район, Рівненська область, загальною площею 1403,2 кв.м, належать до складеного капіталу Господарства.

Тобто, у разі передачі об`єкта нерухомого майна: «Будівля для зберігання зерна» за адресою: вулиця Тиха, 28, село Поліське, Рівненський район, Рівненська область, загальною площею 1403,2 кв.м, Позивачем Господарству для подальшого використання у господарській діяльності, то така передача підлягала б відображенню у балансі фермерського господарства, або ж це мало б бути визначено Статутом господарства.

Проте, Позивач не надав суду жодних належних і допустимих доказів того, що він передав Господарству об`єкт нерухомого майна за актом і такий об`єкт був відображений у балансі фермерського господарства.

Також, Позивачем не надано суду доказів того, що відповідним рішенням було постановлено передати до складу необоротних активів ФГ «Марійка і Михалко» об`єкт нерухомого майна за актом приймання-передачі майна, для використання у господарській діяльності господарства.

Окрім того, відповідно до інформації про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які проводиться діяльність за формою №20-ОПП фермерським господарством не відображені відомості щодо об`єкта нерухомого майна: «Будівля для зберігання зерна» за адресою: вулиця Тиха, 28, село Поліське, Рівненський район, Рівненська область, загальною площею 1403,2 кв.м.

У постановах від 24.07.2024 у справі №400/2283/20, від 09.05.2023 у справі № 380/10802/22, від 21 жовтня 2025 року у справі №400/6834/24 Верховний Суд звертав увагу, що фермерське господарство, в розумінні частини першої статті 1 Закону України від 19.06.2003 № 973-IV «Про фермерське господарство», є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Проте, використання майна, яке належить фізичній особі (засновнику / керівнику / члену фермерського господарства) для провадження господарської діяльності саме таким фермерським господарством, повинне відбуватися із дотриманням вимог Закону №973-IV, оскільки майно фермерського господарства належить йому на праві власності; майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства, передаються йому на визначений у Статуті термін; у власності фермерського господарства може перебувати будь-яке майно, в тому числі земельні ділянки, житлові будинки, господарські будівлі і споруди, засоби виробництва тощо, яке необхідне для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і набуття якого у власність не заборонено законом.

Також суд зазначає, що відповідно до Виписки з ЄДРЮОФОПГФ щодо ФГ «Марійка і Михалко», керівником та засновником господарства є Позивач – ОСОБА_1 .

За приписами статті 4 Закону №973-IV, головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа.

Голова фермерського господарства представляє фермерське господарство перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об`єднаннями відповідно до закону.

Голова фермерського господарства укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії відповідно до законодавства України.

Голова фермерського господарства може письмово доручати виконання своїх обов`язків одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом.

Отже, факт зайняття Позивачем посади керівника ФГ «Марійка і Михалко» не свідчить про те, що саме Позивач є сільськогосподарським товаровиробником.

Окрім цього, суд зазначає, що відповідно до пункту Статуту ФГ «Марійка і Михалко», господарство створене відповідно до законів України «Про фермерське господарство», та законодавчих актів про землю, на власності громадянина ОСОБА_1 .

Проте, Позивач не надав жодних доказів того, що належний йому на праві власності об`єкт нерухомого майна: «Будівля для зберігання зерна» за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1403,2 кв.м., був переданий (внесений) до складеного капіталу господарства.

Зазначене вище свідчить про те, що Позивач не є сільськогосподарським товаровиробником для цілей застосування підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

За приписами статті 19 Конституції України від 28.06.1996 №254к/96-ВР, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем доведено правомірність оскаржуваного рішення – ППР №0494399-2410-1716-UA5660030000057923, в порядку статті 77 КАС України, а тому заявлені позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Питання щодо розподілу судових витрат в порядку статті 139 КАС України не підлягає вирішенню.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Рівненській області (вулиця Відінська, 12, місто Рівне, 33023; код ЄДРПОУ ВП 44070166) про визнання протиправним та скасування рішення – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 01 липня 2026 року

Суддя К.М. Недашківська