Рішення від 29 червня 2026 р. у справі №420/15286/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/15286/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Бутенка А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Стислий зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України, в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України (вул. Еспланадна, 8/10, м. Київ, 01601 ЄДРПОУ 37567866) щодо не розгляду по суті вимог заяви ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) від 05.04.2026р. про приведення підзаконної нормативної бази ( Постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.1992р. №583) у відповідність до Рішення Конституційного Суду №2-р/2019 та п. «е» ст. 55 Закону України « Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ;

- зобов`язати Міністерство соціальної політики, сім`ї та єдності України (вул. Еспланадна, 8/10, м. Київ, 01601 ЄДРПОУ 37567866) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) від 05.04.2026р. по суті порушених у ній питань та прийняти рішення за результатами її розгляду в порядку передбаченому Законом України «Про звернення громадян» з урахуванням висновків суду.

Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач керуючись ч. 2 ст. 15, ст. 19, ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» звернувся до Прем`єрМіністра України Свириденко Юлії Анатоліївни із письмовою заявою. Позивач отримав відповідь Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України, за підписом Міністра Деніса Улютіна. Дослідивши надану позивачу відповідь позивач встановив, що відповідачем не було проведено всебічну та об`єктивну перевірку всіх обставин викладених у заяві позивача, відсутнє прийняте рішення за результатами проведеної перевірки обставин викладених у заяві, відсутнє роз`яснення порядку оскарження прийнятого за результатами розгляду заяви рішення. На думку позивача розгляд заяви було проведено із порушенням принципів повноти та об`єктивності.

22.06.2026 року від Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України надійшов відзив на позовну заяву в обґрунтування якого зазначено, що відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення до органів державної влади, які зобов`язані розглянути звернення та надати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Згідно зі статтями 15 та 19 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати звернення громадян, перевіряти викладені у них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства та повідомляти заявників про результати розгляду. На виконання зазначених вимог законодавства звернення Позивача було прийнято до розгляду та опрацьовано Мінсоцполітики у межах наданих повноважень. За результатами розгляду звернення заявнику було надано письмову відповідь від 23.04.2026 № 1201-17161/04-26 (додається), у якій Міністерство виклало позицію щодо порядку застосування Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 № 2-р/2019, правового регулювання пенсій за вислугу років та співвідношення положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» і Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Зокрема, у відповіді було зазначено, що на виконання Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 положення статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються без змін, внесених законами України № 213- VIII та № 911-VIII, а також наведено позицію Міністерства щодо практичного застосування зазначеного рішення під час визначення права на пенсію за вислугу років. Отже, Міністерство не залишило звернення Позивача без розгляду, не ухилилося від надання відповіді та не проігнорувало порушені у зверненні питання. Навпаки, заявнику було надано відповідь стосовно питань, які були предметом його звернення. При цьому сама по собі незгода заявника зі змістом отриманої відповіді або позицією суб`єкта владних повноважень не свідчить про нерозгляд звернення та не може бути підставою для висновку про наявність протиправної бездіяльності. За таких обставин відсутні підстави для висновку про допущення Мінсоцполітики протиправної бездіяльності, оскільки звернення Позивача було розглянуто у встановленому законом порядку, в межах компетенції та з наданням мотивованої відповіді по суті порушених питань. Відповідно до пункту 21 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV право на призначення пенсії за вислугу років після 11 жовтня 2017 року збережено лише за особами, які станом на дату набрання чинності Законом України № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» вже мали необхідну вислугу років та стаж, передбачені статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Саме така правова конструкція застосовується органами Пенсійного фонду України після ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019. Міністерство неодноразово надавало відповідні роз`яснення Пенсійному фонду України щодо практичного застосування зазначеного рішення Конституційного Суду, зокрема листом від 28.08.2019 № 26261/02-10 (додається). Позовні вимоги фактично ґрунтуються на переконанні Позивача, що Міністерство повинно було забезпечити внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 № 583. Рішення щодо прийняття, зміни або скасування постанов Кабінету Міністрів України належить до компетенції Кабінету Міністрів України як колегіального органу.

23.06.2026 року від позивача надійшла відповідь на відзив в якій позивач підтримав позицію викладену в позовній заяві та просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заяви чи клопотання від сторін не надходили.

Процесуальні дії вчинені судом.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Обставини справи.

05.04.2026 року ОСОБА_1 , керуючись ч. 2 ст. 15, ст. 19, ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», звернувся до Прем`єрМіністра України Свириденко Юлії Анатоліївни із письмовою заявою, якою просив:

« 1. Прийняти заяву до розгляду та розглянути особисто, як цього вимагас норми Закону України «Про звернення громадян» у термін 15 діб.

2. Внести зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 р. №583. замінивши у положеннях щодо умов призначення пенсій спортсменам вимогу про стаж « 25 років» на законну вимогу - «не менше 20 років».

3. Привести підзаконну нормативну базу у відповідність до рішення КСУ №2-р/2019 та п. «є» ст. 55 Закону №1788-XІІ.».

Листом від 10.04.2026 року Секретаріат Кабінету Міністрів України повідомив, що електронні звернення ОСОБА_1 надіслані Міністерству соціальної політики, сім`ї та єдності України 10.04.2026 за № Л-9427/15-26/1 відповідно до частини третьої статті 7 Закону України "Про звернення громадян" для розгляду і надання відповіді.

Листом від 23.04.2026 року № 1201-17161/04-26-3ВГ Міністерство соціальної політики, сім`ї та єдності України надало наступну інформацію:

«Рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 р № 2-p/2019 (далі - Рішення № 2-р) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України від 5 листопада 1991 р. № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788) зі змінами, внесеними законами України від 2 березня 2015 р. № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», від 24 грудня 2015 р. № 911-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Зазначеними. змінами до Закону № 1788 передбачалося збільшення загального та спеціального страхового стажу роботи на 5 років для призначення пенсії за вислугу років (пільгової пенсії) та встановлення додаткового віку для виходу на пенсію (встановлення віку виходу на пенсію - 55 років, збільшення необхідного стажу з 25 до 30 років чоловікам та з 20 до 25 років жінкам).

На виконання Рішення № 2-р пенсія за вислугу років призначається без урахування внесених до пенсійного законодавства змін у частині збільшення спеціального та загального стажу з урахуванням віку. При цьому згідно із Законом України від 09 липня 2003 р. № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) з 11 жовтня 2017 р. Право на призначення пенсії за вислугу років не передбачено, за виключенням артистів театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств колективів.

Відповідно до пункту 21 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058 особам, які на день набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 р. № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (11 жовтня 2017 р.) мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, визначений статтями 52, 54 та 55 Закону України № 1788, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом № 1788.».

На думку позивача розгляд заяви було проведено із порушенням принципів повноти та об`єктивності, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Джерела права й акти їх застосування.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (далі – Закон № 393/96-ВР), громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

У відповідності до ст.3 Закону № 393/96-ВР, скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Статтею 4 Закону № 393/96-ВР передбачено, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:

порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);

створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;

незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Відповідно до ст. 12 Закону № 393/96-ВР, дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільним процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, Кодексом адміністративного судочинства України, законами України "Про судоустрій і статус суддів", "Про доступ до судових рішень", "Про запобігання корупції", "Про виконавче провадження", "Про адміністративну процедуру".

Статтею 15 Закону № 393/96-ВР визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Згідно зі ст.16 Закону № 393/96-ВР, скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об`єднання громадян, медіа, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 393/96-ВР парламентський контроль за дотриманням права людини на доступ до інформації здійснюється Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, тимчасовими слідчими комісіями Верховної Ради України, народними депутатами України.

У відповідності до ст. 19 Закону № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, медіа, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані:

об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;

на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень;

письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина;

у разі визнання заяви чи скарги необгрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев`ятого частини першої цієї статті.

За правилами частини першої статті 20 цього Закону звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення,- невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначений Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VI (далі – Закон №2939-VI).

Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом (стаття 1 Закону №2939-VI).

Пунктом 1 частини першої статті 3 вказаного Закону передбачено, що право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону №2939-VI інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Частиною другою цієї ж статті визначено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Відповідно до статті 8 Закону №2939-VI таємна інформація - інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини другої статті 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю.

Порядок доступу до таємної інформації регулюється цим Законом та спеціальними законами.

За пунктом 1 частини першої статті 13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Згідно пункту 6 частини першої статті 14 цього ж Закону розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Приписами частини першої статті 20 Закону №2939-VI визначено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Статтею 22 указаного Закону передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, зокрема, у випадку якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:

1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;

2) дату відмови;

3) мотивовану підставу відмови;

4) порядок оскарження відмови;

5) підпис.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Висновки суду.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що кожен з громадян має гарантоване право звернутись до уповноваженого органу із проханням сприяти реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів, а орган, до якого він звернувся зобов`язаний об`єктивно і вчасно розглянути таке звернення, надати мотивовану відповідь у строки встановленні статтею 20 Закону України «Про звернення громадян» та повідомити особу про наслідки розгляду.

Так, суд зазначає, що предмет розгляду справи зводяться до оцінки змісту листа Міністерство соціальної політики, сім`ї та єдності України від 23.04.2026 року № 1201-17161/04-26-3ВГ, з яким позивач не погоджується, оскільки вважає, що його заява по суті не розглянута.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач звернувся до Прем`єр-Міністра України Свириденко Юлії Анатоліївни із письмовою заявою, якою просив, зокрема:

«...2. Внести зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 р. №583. замінивши у положеннях щодо умов призначення пенсій спортсменам вимогу про стаж « 25 років» на законну вимогу - «не менше 20 років».

3. Привести підзаконну нормативну базу у відповідність до рішення КСУ №2-р/2019 та п. «є» ст. 55 Закону №1788-XІІ.».

Листом від 23.04.2026 року № 1201-17161/04-26-3ВГ Міністерство соціальної політики, сім`ї та єдності України надало позивачу інформацію наступного змісту:

«Рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 р № 2-p/2019 (далі - Рішення № 2-р) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України від 5 листопада 1991 р. № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788) зі змінами, внесеними законами України від 2 березня 2015 р. № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», від 24 грудня 2015 р. № 911-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Зазначеними. змінами до Закону № 1788 передбачалося збільшення загального та спеціального страхового стажу роботи на 5 років для призначення пенсії за вислугу років (пільгової пенсії) та встановлення додаткового віку для виходу на пенсію (встановлення віку виходу на пенсію - 55 років, збільшення необхідного стажу з 25 до 30 років чоловікам та з 20 до 25 років жінкам).

На виконання Рішення № 2-р пенсія за вислугу років призначається без урахування внесених до пенсійного законодавства змін у частині збільшення спеціального та загального стажу з урахуванням віку. При цьому згідно із Законом України від 09 липня 2003 р. № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) з 11 жовтня 2017 р. Право на призначення пенсії за вислугу років не передбачено, за виключенням артистів театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств колективів.

Відповідно до пункту 21 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058 особам, які на день набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 р. № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (11 жовтня 2017 р.) мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, визначений статтями 52, 54 та 55 Закону України № 1788, пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом № 1788.».

Отже, зі змісту відповіді, судом встановлено, що відповідачем не розглянуто належним чином звернення позивача від 05.04.2026 року, оскільки відповідачем надано посилання на рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 р № 2-p/2019 та роз`яснено порядок його виконання.

В той час, як позивач просив внести зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 р. №583, замінивши у положеннях щодо умов призначення пенсій спортсменам вимогу про стаж « 25 років» на законну вимогу - «не менше 20 років» та привести підзаконну нормативну базу у відповідність до рішення КСУ №2-р/2019 та п. «є» ст. 55 Закону №1788-XІІ.

Отже, вказані запити залишилися без відповіді, внаслідок чого заява позивача від 05.04.2026 року не розглянута належним чином.

Суд наголошує, що відсутність вмотивованої відповіді на звернення на основі критеріїв, визначених Законом №393/96-ВР свідчить, зокрема, про порушення процедури розгляду відповідного звернення.

Враховуючи наведене, вбачається, що необґрунтована відповідь на звернення не відображає виконання Міністерством соціальної політики, сім`ї та єдності України своїх повноважень в розумінні вимог Закону №393/96-ВР, а в обставинах цієї справи свідчить про необґрунтованість дій відповідача при розгляді заяви позивача.

При цьому суд зазначає, що у позовній заяві позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України щодо не розгляду по суті вимог заяви ОСОБА_1 від 05.04.2026р.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, суд наділений правом вийти за межі позовних вимог під час ухвалення рішення у справі та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що дії суб`єкта владних повноважень - активна поведінка, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб, в той час коли протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

З метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 05.04.2026 року.

Для повного відновлення порушеного права позивача суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву від 05.04.2026 року та надати повну відповідь на неї з урахуванням висновків суду у цій справі.

Суд вважає, що саме такий спосіб захисту порушеного права позивача є належним та достатнім в даному випадку.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

На підставі частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, наведеними нормами процесуального закону передбачено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою саме ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Перевіряючи при цьому правомірність оскаржуваного у справі рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, адміністративний суд перевіряє, серед іншого, чи не порушено право особи на участь у процесі прийняття рішення.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Розподіл судових витрат.

Згідно з вимогами ст.139 КАС України судові витрати не стягуються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст.6, 72-73, 77, 132, 139, 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України (вул. Еспланадна, 8/10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37567866) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Міністерства соціальної політики, сім`ї та єдності України щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 05.04.2026 року.

3. Зобов`язати Міністерство соціальної політики, сім`ї та єдності України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.04.2026 року по суті порушених у ній питань та прийняти рішення за результатами її розгляду, в порядку передбаченому Законом України «Про звернення громадян» з урахуванням висновків суду.

4. В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя А.В. Бутенко