Рішення від 29 червня 2026 р. у справі №420/11895/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/11895/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, –

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить суд:

визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 у виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Представник позивача в обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач уклав контракт на проходження військової служби у Військово-морських силах ЗСУ та зарахований до в/ч НОМЕР_1 та проходить військову службу по теперішній час.

При цьому, позивач брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153.

Представник позивача зазначає, що позивач на момент початку військової служби не досяг віку 25 років та понад 6 місяців безперервно брав участь у бойових діях, не притягався до кримінальної відповідальності та не має незнятої або непогашеної судимості, а тому має право на грошову винагороду передбачену абз.2 п.4 Постанови №153.

27.03.2026 року електронною поштою в інтересах позивача направлено адвокатський запит Генеральному штабу Збройних Сил України (для направлення командиру військової частини НОМЕР_1 у зв`язку з відсутністю адреси для листування) щодо нарахування та виплати винагороди відповідно до Постанови №153.

Листом №1546/32/15/34 від 31.03.2026 року відповідач відмовив у нарахуванні та виплаті позивачу винагороди, відповідно до Постанови №153, у зв`язку з тим, що позивач розпочав військову службу за контрактом 09.11.2020 року та на даний час безперервно проходить військову службу, тобто до початку дії воєнного стану 24.02.2022 року.

Представник позивача просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 04.05.2026 року позов залишений без руху та позивачу наданий строк на усунення недоліків позову, шляхом надання до суду доказів у справі.

Ухвалою суду від 18.05.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено, що справа буде розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в електронній формі, враховуючи внесені зміни в КАС України, а саме частиною 9 ст.18 КАС України визначено, що суд проводить розгляд судової справи за матеріалами у формах, визначених Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Згідно з п.128 Розділу VII Перехідних положень Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС, затвердженого Рішенням ВРП 17 серпня 2021 №1845/0/15-21 встановлено, що до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей.

До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування правової позиції зазначено, що первинне прийняття позивача на військову службу відбулося саме 09.11.2020. Воєнний стан в Україні введено лише 24.02.2022 Указом Президента України №64/2022. Отже, позивач був прийнятий на військову службу більш ніж за рік до введення воєнного стану. У подальшому, у зв`язку із закінченням строку контракту, на підставі розпорядження Головнокомандувача ЗС України № 4997/С від 24.02.2022 у зв`язку із закінченням строку контракту, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 321 від 07.10.2023 термін контракту було продовжено до закінчення воєнного стану. Надалі, 29.04.2024 солдат ОСОБА_1 уклав строковий контракт сержантського і старшинського складу терміном 3 (три) роки та проходить військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу у військовій частині НОМЕР_1 по теперішній час.

Отже, відповідач стверджує, що у період між первинним прийняттям позивача на військову службу у 2020 році та укладенням контракту у 2024 році позивач: не звільнявся з військової служби; не втрачав статусу військовослужбовця; не виключався зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ; не припиняв проходження військової служби; не проходив процедуру повторного прийняття на військову службу; не проходив повторного призову; не набував статусу цивільної особи. Проходження позивачем військової служби мало безперервний характер з 09.11.2020. За своєю правовою природою укладення контракту про проходження військової служби від 29.04.2024 не є новим прийняттям ОСОБА_1 на військову службу.

Таким чином, укладення контракту у 2024 році не створило нового юридичного факту виникнення військово-службових правовідносин, оскільки такі правовідносини вже існували та безперервно тривали з 09.11.2020.

По суті спірних правовідносин відповідач зазначає, що доводи позивача про наявність у нього права на отримання винагороди, передбаченою Постановою №153, прямо суперечать буквальному змісту постанови Кабінету Міністрів України № 153, оскільки позивач не є особою, яка була прийнята на військову службу у рамках експериментального проекту, передбаченого постановою № 153. Фактично доводи позивача зводяться до довільного та розширеного тлумачення положень постанови Кабінету Міністрів України № 153 шляхом підміни поняття: «прийняті на військову службу під час дії воєнного стану» поняттям: «уклали будь-який новий контракт під час дії воєнного стану».

Враховуючи вищевикладене, дії відповідача щодо відмови у виплаті позивачу винагороди в розмірі 1 млн грн є правомірними, а отже позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній вказує на безпідставність доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву та наголошує, що виплата винагороди, передбачена Постановою № 153 лише особам, які проходять військову службу на період воєнного стану, буде дискримінаційним відносно осіб, які до 25 років прийняті на службу та проходять військову службу за контрактом до введення воєнного стану, та після введення воєнного стану також виявили бажання продовжувати військову службу, подовживши дію укладеного контракту в період воєнного стану.

До суду від в/ч НОМЕР_1 надійшли заперечення, в яких відповідач звертає увагу суду, що Постанова Кабінету Міністрів України № 153 має спеціальний та експериментальний характер, оскільки казаним нормативним актом не встановлено універсальну соціальну гарантію для всіх без винятку військовослужбовців. Навпаки, Кабінет Міністрів України запровадив спеціальний механізм матеріального стимулювання виключно для визначеної категорії осіб та за наявності чітко встановлених умов.

При цьому, позивач прямо зазначає, що відповідає усім іншим умовам Постанови № 153, окрім вимоги щодо прийняття на військову службу під час дії воєнного стану, та наполягає на тому, що зазначена умова є дискримінаційною. Фактично це означає, що предметом незгоди позивача є не діяльність військової частини НОМЕР_1 , а рішення Кабінету Міністрів України щодо визначення кола осіб, на яких поширюється дія експериментального проєкту. Водночас відповідач не є суб`єктом нормотворення та не наділений повноваженнями змінювати, ігнорувати або самостійно коригувати положення нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України.

Справа розглянута в письмовому провадженні.

Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, є учасником бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_2 від 22.09.2022 року).

Відповідно до відомостей військового квитка серії НОМЕР_3 від 18.06.2020 року та довідки в/ч НОМЕР_1 від 22.05.2026 року про проходження служби, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП НОМЕР_4 , 24.07.2020 прибув до в/ч НОМЕР_1 з в/ч НОМЕР_5 для подальшого проходження строкової військової служби. На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) № 82-рс від 09.11.2020 призваний на військову службу за контрактом рядового складу терміном на 3 (три) роки з 09.11.2020.

На підставі розпорядження Головнокомандувача ЗС України № 4997/С від 24.02.2022 у зв`язку із закінченням строку контракту, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 321 від 07.10.2023 термін контракту було продовжено до закінчення воєнного стану.

29.04.2024 року солдат ОСОБА_1 уклав строковий контракт сержантського і старшинського складу терміном 3 (три) роки та проходить військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу у військовій частині НОМЕР_1 по теперішній час.

Вказані обставини щодо проходження позивачем військової служби не заперечуються учасниками справи.

Згідно з витягами з журналу бойових дій 7 реактивної артилерійської батареї 3 реактивного артилерійського дивізіону Інв№ р31651 (перереєстровано № рз 202) від 06.06.2019; № рз 1960 від 01.02.2023, № рз 1973 від 15.04.2023, № 5дск/БД від 25.06.2023, № 22дск/БУ від 13.09.2023, № 24дск/БУ від 04.12.2023, № 3/56/3/ДСК/БУ від 12.03.2024, № рз 3/56/5/ДСК від 26.06.2024, № 3/56/9ДСК/БУ від 04.09.2024, № 3/56/14/ДСК/БУ від 31.12.2024. позивач у період з 23.01.2023 року по 11.04.2023 року, з 13.04.2023 року по 27.05.2023 року, з 08.07.2023 року по 03.10.2023 року, з 21.10.2023 року по 09.12.2023 року, з 08.12.2023 року по 15.02.2024 року, з 24.04.2024 року по 08.09.2024 року, з 30.10.2024 року по 28.02.2025 року брав участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора.

Відповідно до витягу з інформаційно-аналітичної системи "Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості" ФОВА-005957462 відсутні відомості відносно ОСОБА_2 щодо притягнення його до кримінальної відповідальності; наявності розшуку, не знятої чи непогашеної судимості.

Позивач, вважаючи, що набув право на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн відповідно до п.4 постанови КМУ №153, подав до командира в/ч НОМЕР_1 рапорт від 09.03.2026 з проханням, зокрема, видати наказ про виплату йому одноразової грошової допомоги, згідно п. 4 Постанови №153.

Також, 27.03.2026 року в інтересах позивача направлено адвокатський запит Генеральному штабу Збройних Сил України (для направлення командиру військової частини НОМЕР_1 у зв`язку з відсутністю адреси для листування) щодо нарахування та виплати Винагороди, відповідно до Постанови №153.

Листом №1546/32/15/34 від 31.03.2026 року в/ч НОМЕР_1 повідомила, що Згідно п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153, виплата Винагороди здійснюється військовослужбовцям, які були прийняті або призвані на військову службу у віці до 25 років під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 2102-ІХ, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій. Відповідно рапорту, наданого в ході адвокатського звернення солдатом ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виплата Винагороди законодавством не передбачена.

Вважаючи протиправними дії щодо відмови у нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн відповідно до п.4 постанови КМУ №153, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Дослідивши позовну заяву, викладені в ній доводи та надані доказі в обґрунтування наявності права на нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 1млн грн згідно з п.4 постанови КМУ №153, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон №2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до ч.1-3 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частиною 4 ст.9 Закон №2011-ХІІ передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 року №64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02. 2022 року № 2102-ІХ в Україні введений воєнний стан, якій триває. Воєнний стан та мобілізація продовжена до 04.05.2026 року на підставі Закону України від 14.01.2026 року, яка затвердила Укази Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» та «Про продовження строку проведення загальної мобілізації».

11.02.2025 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №153, відповідно до п. 1 якої постановлено погодитися з пропозицією Міністерства оборони та Міністерства внутрішніх справ стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі - експериментальний проект).

Пунктом 2 постанови КМУ №153 затверджено, зокрема, Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану.

Пунктом 3 постанови №153 визначені: - учасники експериментального проекту; - координатор (Міністерство оборони); - фінансування (за рахунок коштів державного бюджету)

Учасники експериментального проекту є:

громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу;

Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ;

військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.

Абзацом 2 п. 4 постанови КМУ №153 установлено, що:

громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 року №64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 року №2102, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.

Позивач вважає, що він має право на винагороду у розмірі 1 млн. гривень саме на підставі абз. 2 п. 4 постанови КМУ №153.

Абзацом 4 п. 4 постанови КМУ №153 також установлено, що винагорода не виплачується військовослужбовцям, зазначеним в абз.2,3 цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився.

Також абзацом 5 п.4 постанови №153 установлено, що виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абз.2 цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці 2 цього пункту, та, зокрема: були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу.

Отже за приписами абзаців 2,4 п.4 визначена сукупність обов`язкових умов, за яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн гривень:

1) особа повинна бути громадянином України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу (Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення);

2) до набрання чинності цією постановою особа мала бути у віці до 25 років прийнята або призвана на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX;

3) особа проходить військову службу та брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою;

4) відсутність двох або більше разів за сукупністю притягнення до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився.

Судом встановлено, що для нарахування та виплати вказаної одноразової грошової винагороди відносно позивача відсутні сукупність необхідних умов визначених абз.2,4 п.4 постанови №153.

Позивач є громадянином України, у віці до 25 років, проходить службу у рядовому складі ВСУ, відсутні відомості про притягнення його до кримінальної, адміністративної, дисциплінарної відповідальності.

Проте позивач не був прийнятий або призваний на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. №64. Також не був прийнятий на військову службу за контрактом під час воєнного стану з числа осіб, які проходили строкову військову службу.

Відповідно до відомостей військового квитка серії НОМЕР_3 від 18.06.2020 року та довідки в/ч НОМЕР_1 від 22.05.2026 року про проходження служби, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП НОМЕР_4 , 24.07.2020 прибув до в/ч НОМЕР_1 з в/ч НОМЕР_5 для подальшого проходження строкової військової служби. На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) № 82-рс від 09.11.2020 призваний на військову службу за контрактом рядового складу терміном на 3 (три) роки з 09.11.2020.

На підставі розпорядження Головнокомандувача ЗС України № 4997/С від 24.02.2022 у зв`язку із закінченням строку контракту, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 321 від 07.10.2023 термін контракту було продовжено до закінчення воєнного стану.

29.04.2024 року солдат ОСОБА_1 уклав строковий контракт сержантського і старшинського складу терміном 3 (три) роки та проходить військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу у військовій частині НОМЕР_1 по теперішній час.

Отже позивач проходив військову службу до початку дії воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02. 2022 р. №64.

Таким чином, для нарахування та виплати одноразової грошової винагороди відносно позивача відсутня сукупність необхідних умов визначених абз.2,4 п.4 постанови №153, відповідно відсутні підстави для задоволення його позовних вимог про зобов`язання в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн грн на підставі абз.2 п.4 постанови КМУ від 11.02.2025 №153.

Крім того, доводи позивача про те, що тлумачення Постанови №153 у вузькому значенні, тобто лише відносно осіб, які уклали контракт до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану буде дискримінаційним відносно осіб, які продовжили контракт під час дії воєнного стану, не приймаються судом, оскільки застосування приписів законодавства, зокрема Постанови № 153, не може вказувати на наявність дискримінації.

Згідно зі ст.ст.73,74,75,76 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У зв`язку з тим, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог розподіл судових витрат не здійснюється.

Частиною 9 ст.18 КАС України визначено, що суд проводить розгляд судової справи за матеріалами у формах, визначених Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Згідно з п.128 Розділу VII Перехідних положень Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС, затвердженого Рішенням ВРП 17 серпня 2021 №1845/0/15-21 встановлено, що до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних в суді можливостей.

Конституційний Суд України у рішенні від 03.10.1997 року №4-зп зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Отже, за наявності декількох норм, які по-різному регулюють спірне питання повинні застосовуватися положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Враховуючи, що ч.9 ст.18 КАС України, якою визначено, що суд проводить розгляд судової справи за матеріалами у формах, визначених Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), прийнята пізніше ніж абз.1 ч.10 ст.243 КАС України, суд застосовує норму, яка прийнята пізніше.

Оскільки ухвалою суду при відкритті провадженні вирішено здійснити розгляд справи та її формування та зберігання в електронній формі суд викладає рішення в електронній формі.

Керуючись ст.2, 3, 6, 7, 9, 12, 13, 139, 241-246 КАС України, суд, –

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва

.