Рішення від 29 червня 2026 р. у справі №420/7221/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/7221/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Радчука А.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 мільйон гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

зобов`язати військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 мільйон гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Адміністративний позов поданий за допомогою системи “Електронний суд”.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у період з 13.10.2020 року по 11.11.2025 року позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . Відповідно до наказу від 11.11.2025 року №321, позивача було виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення з 11.11.2025 року. У зв`язку з прийняттям КМУ постанови від 11 лютого 2025 р. № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», позивач звернувся до відповідача щодо виплати одноразової винагороди у розмірі 1 000 000 грн. 12.03.2026 року відповідачем у відповідь було відмовлено позивачу у виплаті одноразової допомоги у розмірі 1 мільйон гривень.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою КМУ №153 від 11.02.2025 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.

У своїх доводах позивач посилається на те, що 02.03.2020 року у віці 22 років він добровільно вступив на військову службу за контрактом. У період з березня 2022 року по травень 2025 року систематично брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військової агресією російської федерації про України, перебуваючи в районі ведення бойових дій. Згідно довідки від 07.07.2025 року про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, станом на 11 лютого 2025 року позивач мав понад 6 повних місяців безпосередньої участі в бойових діях та заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Враховуючи, що станом на 24.02.2022 року у віці 24 років позивач проходив військову службу під час дії воєнного стану, брав безпосередню участь у бойових діях в районі ведення воєнний (бойових) дій більше 6 місяців з моменту введення воєнного стану, то вважає, що має право на отримання одноразової грошової винагороди, оскільки Постанова №153 не містить жодних обмежень чи застережень відносно отримання одноразової грошової винагороди колишніми військовослужбовцями за умови дотримання інших, передбачених умов. У зв`язку з викладеним позивач просить відновити його право на гарантовану державою грошову винагороду.

Ухвалою суду від 23.03.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі в порядку ч. 5 ст. 262 КАС України без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

06.05.2026 року відповідачем подано відзив на позовну заяву.

Відповідно до відзиву, відповідач проти задоволення позову заперечує, з позовними вимогами не погоджується, з огляду на наступне.

Відповідач зазначив, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 28.10.2020 № 209, позивач був зарахований до списків особового складу військової частини 28.10.2020 року (тобто до введення воєнного стану) для проходження військової служби за контрактом. Строк проходження позивачем військової служби та дія контракту з 02.03.2022 були продовжені відповідно до ч. 9 ст. 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» понад установлений строк до оголошення демобілізації. Таким чином, продовження строку служби не є фактом прийняття на військову службу під час воєнного стану, а відтак правові підстави для оформлення документів на виплату одноразової грошової винагороди відсутні, оскільки позивач не підпадає під умови, визначені Постановою КМУ від 11.02.2025 № 153.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд вирішує справу за наявними у ній матеріалами в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу за контрактом, зокрема, у військовій частині НОМЕР_2 ; має статус учасника бойових дій, про що видане посвідчення серії НОМЕР_4 від 22.06.2021 року.

Згідно витягу з Послужного списку від 27.11.2025 та від 18.12.2025, солдат ОСОБА_1 військову присягу прийняв 04.01.2020 при військовій частині НОМЕР_5 ; з 27.11.2019 по 16.01.2020 – курсант; з 16.01.2020 по 02.03.2020 стрілець-санітар у головному інформаційно-телекомунікаційному вузлі ГШ ЗСУ, військова частина НОМЕР_6 ; Відповідно до п. 1 ст. 20 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та п.п. 19, 26 Положення укладено контракт строком на 3 (три) роки з 02.03.2020 по 02.03.2023 та прийнятий на військову службу за контрактом; з 02.03.2020 по 27.10.2020 стрілець-санітар у головному інформаційно-телекомунікаційному вузлі ГШ ЗСУ, військова частина НОМЕР_6 ; з 28.10.2020 проходив військову службу у військовій частина НОМЕР_2 на різних посадах; Відповідно до ст. 23 ч. 9 п. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» продовжено військову службу та дію контракту понад установлений строк до оголошення демобілізації з 02.03.2022.

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 28.10.2020 №209 (по стройовій частині), військовослужбовця військової служби за контрактом солдата ОСОБА_2 , призначеного наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 13.10.2020 № 34 -РС на посаду стрілець - помічник гранатометника 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 3 механізованої роти НОМЕР_7 механізованого батальйону, який прибув із військової частини НОМЕР_6 в розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 , з 28.10.2020 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.

Листом заступника командира військової частини НОМЕР_2 від 12.03.2026 року позивачу на його звернення через веб-сайт Урядового контактного центру від 08.02.2026 реєстраційний № ПУ-19825141 (від 27.02.2026 вх. № 5145) щодо отримання одноразової грошової винагороди, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», повідомлено наступне. … Оскільки Ви, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 28.10.2020 № 209, були зараховані до списків особового складу військової частини 28 грудня 2020 року (тобто до введення воєнного стану) для проходження військової служби за контрактом, Ви не підпадаєте під умови отримання одноразової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153. Також повідомляю, що строк проходження військової служби та дія контракту з 02.03.2022 були продовжені відповідно до ч. 9 ст. 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» понад установлений строк до оголошення демобілізації. Таким чином, продовження строку служби не є фактом прийняття на військову службу під час воєнного стану, а відтак правові підстави для оформлення документів на виплату одноразової грошової винагороди відсутні.

Вважаючи протиправною бездіяльність військової частина НОМЕР_2 щодо невиплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою КМУ від 11 лютого 2025 р. № 153, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Пунктом 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII).

Згідно із статтею 1 Закону № 389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII, який також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

За визначенням ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (ч. 4 ст. 2 Закону).

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 14 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Згідно зі статтею 1 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.2 ст.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 затверджений Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197) (надалі – Порядок №260).

Відповідно до пункту 4 розділу I Порядку №260, грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад`юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає:

посадовий оклад;

оклад за військовим званням;

надбавку за вислугу років;

підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний;

надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання;

доплати за науковий ступінь та за вчене звання;

премію;

морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування;

одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби;

інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.

13.02.2025 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» (далі – Постанова КМУ №153).

Пунктом 3 Постанови КМУ №153 (в редакції на дату її прийняття) установлено, що:

1) учасниками експериментального проекту є:

громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил на посади рядового складу;

Збройні Сили;

Міністерство оборони;

військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил;

2) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони;

3) фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Пунктом 4 Постанови КМУ №153 (в редакції на дату її прийняття) установлено, що:

особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Постановою Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2025 р. № 387 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153.

Зокрема, зміни стосувались розповсюдження дії Постанови КМУ № 153 на проходження військової служби у Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 2025 р. №942, яка набула чинності 07.08.2025 р., внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України, у зв`язку з чим пункт 4 доповнений абзацами такого змісту:

«виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;

проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу “молодший лейтенант”;

проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.».

На підставі викладеного, пунктом 4 Постанови КМУ №153 (в редакції зі змінами від 08.04.2025 та від 07.08.2025, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що:

громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;

виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;

проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу “молодший лейтенант”;

проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.

Одночасно постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153 затверджений Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі – Порядок №153 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 1 Порядку №153, метою експериментального проекту є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.

Відповідно до пункту 2 Порядку №153, під час воєнного стану в рамках реалізації експериментального проекту на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу строком на один рік можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 до 25 років.

Відповідно до пункту 2-1 Порядку №153, громадяни України віком від 18 до 25 років в рамках реалізації експериментального проекту можуть бути прийняті на військову службу до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби за контрактом осіб рядового складу на посади, пов`язані з експлуатацією безпілотних систем, строком на два роки.

Пунктом 7 Порядку №153 передбачено, що контракт з громадянами України, зазначеними в пункті 2 цього Порядку, укладається строком на один рік з обов`язковою умовою безпосередньої участі таких громадян у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців протягом дії контракту.

Контракт з громадянами України, зазначеними у пункті 2-1 цього Порядку, укладається строком на два роки з обов`язковою умовою безпосередньої участі таких громадян у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше дванадцяти місяців протягом дії контракту.

Укладення нового контракту з громадянами України, зазначеними у пунктах 2 і 2-1 цього Порядку, які проходили військову службу на умовах експериментального проекту, здійснюється відповідно до статті 19 та частини четвертої статті 23 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

Пунктом 13 Порядку №153 передбачено, що під час воєнного стану особи, які уклали контракт на умовах, визначених цим Порядком, призначаються до військових частин відповідно до переліку, затвердженого Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії або Адміністрацією Держприкордонслужби.

Однією з обов`язкових умов проходження військової служби є безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком не менше шести місяців за сукупністю протягом дії контракту. Для громадян України, зазначених у пункті 2-1 цього Порядку, однією з обов`язкових умов проходження військової служби є безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком не менше дванадцяти місяців за сукупністю протягом дії контракту.

Таким чином, кваліфікуючими умовами для набуття права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень в порядку п. 4 Постанови КМУ №153 є одночасна сукупність таких факторів як:

1) належність до осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил у статусі діючого військовослужбовця станом на дату набрання чинності цією постановою;

2) призов або прийняття на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років до набрання чинності цією постановою;

3) безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою; або безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон);

4) відсутність притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності (два або більше разів) під час проходження військової служби, а також діючих дисциплінарних стягнень.

Щодо відповідності позивача цим умовам, суд встановив наступне.

Що стосується першої умови - належність до осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил у статусі діючого військовослужбовця станом на дату набрання чинності Постановою КМУ №153.

Згідно витягу з Послужного списку від 27.11.2025 та від 18.12.2025, солдат ОСОБА_1 військову присягу прийняв 04.01.2020 при військовій частині НОМЕР_5 ; з 27.11.2019 по 16.01.2020 – курсант; з 16.01.2020 по 02.03.2020 стрілець-санітар у головному інформаційно-телекомунікаційному вузлі ГШ ЗСУ, військова частина НОМЕР_6 ; Відповідно до п. 1 ст. 20 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та п.п. 19, 26 Положення укладено контракт строком на 3 (три) роки з 02.03.2020 по 02.03.2023 та прийнятий на військову службу за контрактом; з 02.03.2020 по 27.10.2020 стрілець-санітар у головному інформаційно-телекомунікаційному вузлі ГШ ЗСУ, військова частина НОМЕР_6 ; з 28.10.2020 проходив військову службу у військовій частина НОМЕР_2 на різних посадах; Відповідно до ст. 23 ч. 9 п. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» продовжено військову службу та дію контракту понад установлений строк до оголошення демобілізації з 02.03.2022.

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 28.10.2020 №209 (по стройовій частині), військовослужбовця військової служби за контрактом солдата ОСОБА_2 з 28.10.2020 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.

Отже, на момент набрання чинності Постановою КМУ №153 (13.02.2025) позивач був діючим військовослужбовцем.

Щодо другої умови - призов або прийняття на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років до набрання чинності Постановою КМУ №153.

Судом встановлено, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходить військову службу за контрактом.

Згідно витягу з Послужного списку, відповідно до п. 1 ст. 20 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та п.п. 19, 26 Положення, з позивачем укладено контракт строком на 3 (три) роки з 02.03.2020 по 02.03.2023 та прийнято на військову службу за контрактом. Відповідно до ст. 23 ч. 9 п. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», позивачу продовжено військову службу та дію контракту понад установлений строк до оголошення демобілізації з 02.03.2022.

Отже, позивач був прийнятий на військову службу за контрактом у віці до 25 років, проте до оголошення воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022.

Щодо третьої умови - безпосередня участь особи у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком не менше шести місяців або строком менше шести місяців, у зв`язку із наявністю захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни.

Згідно Довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України №0666/118/5493 від 07.07.2025, виданої військовою частиною НОМЕР_2 , солдат ОСОБА_1 в період з 28.03.2022 по 03.04.2022, з 12.04.2022 по 10.05.2022, з 02.08.2022 по 15.11.2022, з 09.06.2023 по 31.08.2023, з 11.09.2023 по 14.04.2024, з 02.05.2024 по 22.07.2024, з 23.08.2024 по 13.11.2024, з 17.11.2024 по 09.01.2025, з 07.01.2025 по 19.05.2025 брав (брала) участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в Херсонська область, Херсонський район, Станіславська сільська ТГр: Миколаївська область, Баштанський район, Інгульська сільська ТГр: Донецька область, Бахмутський район, Торецька міська ТПр; Донецька область. Покровський район, Очеретинська селищна 11 р; Донецька область, Бахмутський район, Бахмутська міська ТПр.

Отже, позивач брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців на момент набрання чинності Постановою КМУ №153 (13.02.2025).

Щодо четвертої умови - відсутність притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності під час проходження військової служби, а також діючих дисциплінарних стягнень.

У матеріалах справи відсутні докази щодо притягнення позивача до кримінальної, адміністративної відповідальності під час проходження військової служби, а також наявності діючих дисциплінарних стягнень.

Відповідач зворотного не доводив, доказів не надав.

За наведених обставин справи, суд дійшов висновку, що позивач відповідає наступним умовам для отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, відповідно до п. 4 Постанови КМУ №153, а саме: на момент набрання чинності Постановою КМУ №153 був діючим військовослужбовцем ЗСУ; прийнятий на військову службу у віці до 25 років до набрання чинності постановою КМУ №153; брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій не менше шести місяців; відсутні відомості притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності під час проходження військової служби, а також наявності діючих дисциплінарних стягнень.

Що стосується умови прийняття на військову службу до оголошення воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022.

Судом встановлено, що відповідач відмовив позивачу в оформленні спірної одноразової грошової винагороди у зв`язку із тим, що позивач прийнятий на військову службу за контрактом та зарахований до списків військової частини НОМЕР_2 з 28.10.2020, тобто не під час воєнного стану.

Таким чином, спірним питанням є виплата позивачу одноразової грошової винагороди, ураховуючи той факт, що позивач прийнятий на військову службу за контрактом з 02.03.2020 року, тобто до введення воєнного стану (24.02.2022).

Як вже зазначалось судом, позивач проходить військову службу за контрактом.

Згідно витягу з Послужного списку, відповідно до п. 1 ст. 20 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та п.п. 19, 26 Положення, з позивачем укладено контракт строком на 3 (три) роки з 02.03.2020 по 02.03.2023 та прийнято на військову службу за контрактом. Відповідно до ст. 23 ч. 9 п. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», позивачу продовжено військову службу та дію контракту понад установлений строк до оголошення демобілізації з 02.03.2022.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби.

Згідно пункту 2 частини дев`ятої статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у редакції, чинній на момент продовження контакту з позивачем), під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки:

з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону;

з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач не відповідає усім умовам для отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, відповідно до п. 4 Постанови КМУ №153, оскільки був прийнятий на військову службу у віці до 25 років, проте до оголошення воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, а саме 02.03.2020 року позивачем укладено Контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу строком на три роки. Контракт продовжено відповідно до пункту 2 частини дев`ятої статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Отже, відмова відповідача в оформленні позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, відповідно до п. 4 Постанови КМУ №153, є правомірною, оскільки у даному випадку на позивача не поширюється дія Постанови КМУ №153.

Згідно пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у редакції, чинній на момент продовження контакту з позивачем), контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації, на підставах:

а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;

б) за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку;

в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання.

Тобто, звільнення з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану у зв`язку з закінченням строку контракту якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу не передбачено.

З наведеного слідує, що позивач, який на момент введення воєнного стану проходив військову службу за контрактом, не міг бути звільнений з підстав небажання продовжувати військову службу під час воєнного стану, а тільки з підстав, передбачених у пункті 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Таким чином, суд вважає, що у даному випадку, хоч на дату продовження контракту позивач не досяг 25-річного віку, однак це не є свідченням його волевиявлення на проходження військової служби під час воєнного стану.

Натомість, метою запровадження одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою №153, є компенсація внеску молодих військовослужбовців, які у віці до 25 років за власним волевиявленням вступили на військову службу під час воєнного стану та брали безпосередню участь у бойових діях.

Тобто, визначальним критерієм для застосування положень пункту 4 Постанови КМУ №153 є саме факт прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану, а не сам по собі факт проходження служби на цей час. Військова служба в умовах воєнного стану об`єктивно відрізняється від проходження служби у мирний час за своїм змістом, рівнем ризику, характером виконуваних завдань та правовими наслідками, тому волевиявлення проходити військову службу в умовах воєнного стану має були висловлено саме під час воєнного стану. Саме це відповідатиме меті запровадження одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №153.

Враховуючи наведене за наслідком з`ясування фактичних обставин справи в системному зв`язку із законодавчими приписами, суд зазначає, оскільки позивач, як військовослужбовець, станом на 24 лютого 2022 року вже перебував на військовій службі за контрактом, вказане свідчить про те, що останній не підпадає під визначені Постановою №153 та Порядком №153 умови для призначення та виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, у зв`язку з чим, відповідачем правомірно було відмовлено йому у виплаті такої одноразової грошової винагороди.

Аналогічних висновків дійшов П`ятий апеляційний адміністративний суд у постановах від 04 травня 2026 р. по справі № 420/31341/25, від 19 травня 2026 р. по справі № 400/13169/25.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити з мотивів їх безпідставності.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених вимог не спростовують.

При цьому, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява №4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі"Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на зазначене, оцінюючи докази, які є у справі, в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.

У зв`язку з відмовою у задоволенні адміністративного позову, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-77, 90, 139, 242-246, 255, 262, 291, 295, 297 КАС України,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії – відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку і строки, встановлені ст.ст. 293, 295 КАС України.

Суддя А.А. Радчук

.