Вирок від 29 червня 2026 р. у справі №287/851/24 — Олевський районний суд Житомирської області

Олевський районний суд Житомирської області

Справа № 287/851/24

1-кп/287/215/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року м. Олевськ

Олевський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Олевську кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024060520000089 від 02.04.2024 про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Жубровичі Олевського району Житомирської області, українця, громадянина України, освіта середня, неодруженого, пенсіонера, не інваліда, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,

ВСТАНОВИВ:

15 січня 2024 року у період дії воєнного стану, який введений Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 та затверджений Законом України № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, та востаннє Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» № 734/2023 від 06.11.2023, затвердженим Законом України № 3429-ІХ від 08.11.2023, ОСОБА_4 , проходячи повз територію, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , виявив бетонні бордюри, які лежали складені на дерев`яних піддонах та які належали ОСОБА_5 . В той же день та час у ОСОБА_4 виник злочинний умисел, направлений на таємне їх викрадення.

Реалізуючи свій злочинний умисел, переслідуючи корисливий мотив, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, бажаючи незаконно збагатитись за рахунок чужого майна, ОСОБА_4 , в період з 15.01.2024 по 27.03.2024, точної дати та часу в ході досудового розслідування не встановлено, керуючись єдиним умислом, направленим на таємне викрадення належних ОСОБА_5 бетонних бордюр, аналогічним способом за декілька разів у невстановлені досудовим розслідуванням дні протягом вказаного періоду, за допомогою автомобілю марки «ВАЗ-2106», д.н. НОМЕР_1 , належного ОСОБА_6 , який не був обізнаний про злочинні наміри ОСОБА_4 , користуючись тим, що за його діями ніхто не спостерігає та вони залишаються непоміченими, шляхом вільного доступу, умисно, таємно викрав 149 бетонних бордюр вартістю 59,45 грн. за 1 шт., на загальну суму 8858 гривень 05 копійок, які завантажив у багажне відділення автомобіля, після чого покинув територію з викраденим майном та розпорядився ним на власний розсуд. Таким чином, ОСОБА_4 таємно викрав чуже майно, чим заподіяв ОСОБА_5 матеріальну шкоду на загальну суму 8858 гривень 05 копійок.

Дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч. 4 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину в інкримінованому кримінальному правопорушенні визнав повністю, щиро розкаявся у вчиненому, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини, які підтвердив наданими у судовому засіданні показами, ознайомлений із обмеженням прав на апеляційне оскарження відповідно до ст. 349 ч. 3 КПК України і згодний на розгляд обвинувального акту у спрощеному порядку.

Прокурор в судовому засіданні просить суд визнати винним обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та призначити покарання обвинуваченому у виді позбавлення волі на строк п`ять років. На підставі ст. 75 КК України звільнити обвинуваченого від відбування призначеного судом покарання з випробувальним терміном тривалістю один рік, при цьому покласти на обвинуваченого обов`язки, передбачені ст. 76 КК України. Також, прокурор просить судові витрати на проведення експертизи стягнути з обвинуваченого та речові докази, а саме: бетонні бордюри повернути потерпілому, оптичний диск з відеозаписом залишити в матеріалах кримінального провадження.

Потерпілий ОСОБА_5 в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, що стверджується матеріалами справи. Заяв про розгляд справи без його участі або про відкладення розгляду справи потерпілий до суду не надав.

У судовому засіданні прокурор, обвинувачений вважають за можливе проведення судового засідання без участі потерпілого.

Відповідно до ст. 325 КПК України, якщо в судове засідання не прибув за викликом потерпілий, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, суд, заслухавши думку учасників судового провадження, залежно від того, чи можливо за його відсутності з`ясувати всі обставини під час судового розгляду, вирішує питання про проведення судового розгляду без потерпілого або про відкладення судового розгляду.

Суд заслухав думку учасників судового засідання, дослідив обвинувальний акт та додані до нього додатки, приходить до висновку про можливість проведення судового розгляду без участі потерпілого.

Виходячи з аналізу норм ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити такі питання, в тому числі: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений; чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення; чи підлягає обвинувачений покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення; чи є обставини, що обтяжують або пом`якшують покарання обвинуваченого, і які саме; яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому і чи повинен він її відбувати; як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.

Згідно із ст.8 Конституції України, в Україні діє принцип верховенства права.

Кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.1 ст.8 КПК України).

Статтею 2 КПК України встановлено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Виходячи з аналізу частини 2 статті 9 КПК України, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Окрім цього, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків (ч.6 ст.22 КПК України).

Судом створено необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Оскільки учасники судового провадження не оспорювали фактичні обставини провадження, беручи до уваги те, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності його позиції, суд, вислухавши думку прокурора, обвинуваченого, які не заперечують проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, визнає недоцільним дослідження доказів поданих на підтвердження події кримінального правопорушення та винуватості обвинуваченого у вчиненні даного кримінального правопорушення, як таких, що ніким не оспорюються, окрім допиту обвинуваченого, дослідженням матеріалів експертних висновків, судових витрат, речових доказів та характеризуючих особу ОСОБА_4 матеріалів.

Тому оцінюючі зібрані по справі докази в їх сукупності, суд вважає доведеним, що обвинувачений ОСОБА_4 своїми умисними діями, які виразились у вчиненні таємного викрадення чужого майна (крадіжки), вчиненого в умовах воєнного стану, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України.

Частиною 1 ст. 50 КК України визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Відповідно до ч. 2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику призначення судами кримінального покарання" № 7 від 24 жовтня 2003 року зі змінами від 06 листопада 2009 року звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому, суд враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, особу обвинуваченого: за місцем проживання характеризується з позитивної сторони, пенсіонер, не інвалід, неодружений, на диспансерному обліку у нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий.

Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_4 згідно ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 згідно ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Тому суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання у межах санкції частини четвертої статті 185 КК України у виді позбавлення волі на строк п`ять років, оскільки суд переконаний в тому, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 вказаного Кодексу, визначена даним вироком міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження інших кримінальних правопорушень.

Також з огляду на відношення обвинуваченого до вчиненого, враховуючи тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, суд приходить до висновку про можливість звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, з встановленням іспитового строку один рік та покладенням певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 у даному кримінальному провадженні не обирався.

Цивільний позов не був заявлений, арешт на майно обвинуваченого не накладався.

Витрати на проведення під час досудового розслідування судової товарознавчої експертизи становлять 1514,56 грн., які слід стягнути з обвинуваченого ОСОБА_4 .

Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до вимог ч. 9 ст. 100 КПК України.

Також, враховуючи особу обвинуваченого та приймаючи до уваги призначене покарання, а також відсутність клопотань з цього приводу суд вважає, що у даному випадку відсутні підстави для обрання щодо обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу.

На підставі наведеного та керуючись : ст.ст. 50, 65, 66, 67, 75, 76, ч. 4 ст. 185 КК України; ст.ст. 100, 325, 349, 370, 373, 374, 376, 392, 393, 395 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку 1 (один) рік.

Покласти на ОСОБА_4 обов`язки відповідно до ст. 76 КК України: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави витрати на проведення під час досудового розслідування судової товарознавчої експертизи (висновок від 08.04.2024 № СЕ-19/106-24/5245-ТВ) в розмірі 1514 гривень 56 копійок.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили щодо ОСОБА_4 не обирати.

Речові докази:бетонні бордюри в кількості 15 шт. повернути законному власникуОСОБА_5 , оптичний диск з відеозаписом з камер зовнішнього відеоспостереження залишити в матеріалах кримінального провадження.

Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України. З інших підстав вирок може бути оскаржений до Житомирського апеляційного суду через Олевський районний суд Житомирської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Суддя: ОСОБА_1