Рішення від 30 червня 2026 р. у справі №380/25460/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2026 рокусправа № 380/25460/25

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Крутько О.В., розглянув у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, стягнення коштів

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі позивачка) звернулась до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач), в якому просить:

визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 352 від 26 листопада 2025 року в частині припинення виплати грошового забезпечення;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 відновити виплату грошового забезпечення з 26 листопада 2025 року;

стягнути на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь період незаконного припинення виплат, починаючи з 26 листопада 2025 року і до дня фактичного повного відновлення виплати грошового забезпечення, з урахуванням усіх передбачених законодавством складових;

стягнути на користь ОСОБА_1 моральну та психологічну шкоду, завдану незаконними діями відповідача, у розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що відповідно до наказу від 26 листопада 2025 року №352 їй неправомірно було припинено виплату грошового забезпечення у зв`язку з перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини. Позивачка стверджує, що перебування її на лікуванні безпосередньо пов`язане із захворюванням, отриманим під час виконання обов`язків під час захисту Батьківщини, і не може слугувати підставою для припинення виплати грошового забезпечення.

Позивачка зазначила, що 18.02.2026 Госпітальною військово-лікарською комісією КНП ЛОР «Львівський обласний госпіталь ветеранів війн та репресованих ім. Юрія Липи» прийнято постанову № 2026-0218-1340-0433-3, якою їй встановлено діагнози G55.1, G83.1, підтверджено загострення вторинного вертеброгенного синдрому з вираженим порушенням опорно-рухової функції, офіційно встановлено причинний зв`язок захворювання із захистом Батьківщини та визначено необхідність надання відпустки для лікування строком 30 календарних днів.

Позивачка вказала, що вона є матір`ю-одиначкою та матір`ю загиблого військовослужбовця, була позбавлена будь-якого доходу, що призвело до постійного психологічного напруження, тривалого стресу, почуття безпорадності та страху за власне життя, здоров`я та забезпечення базових потреб її дитини. Такі обставини, на її думку, є підставою для стягнення з відповідача завданої моральної шкоди.

Відповідач проти позову заперечив, подав відзив на позовну заяву, вказав, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 № 352 від 26 листопада 2025 року прийнято відповідно до пункту 9 з урахуванням вимог пункту 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, за обставин перебування позивачки більш чотирьох місяців в лікарняному закладі та відсутності висновку ВЛК (щодо визначення ступеню придатності до військової служби або потреби у тривалому лікуванні).

Відповідач повідомляє, що неодноразово звертався до Товариства з обмеженою відповідальністю “Реабілітаційна клініка Святенко” для встановлення причин тривалого перебування позивачки на стаціонарному лікуванні, проте відповіді на такі листи не отримав.

Відповідач наполягає, що позивачка не надала відповідачу постанову ВЛК про те, що вона потребує тривалого строку безперервного перебування в закладах охорони здоров`я (установах) на лікуванні та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою, що унеможливило видання наказу командиром військової частини про продовження перебування позивачки у лікарняних закладах.

Відповідач стверджує, що для відновлення виплати грошового забезпечення позивач має повернутися до військової частини, а для поновлення виплати щомісячного грошового забезпечення саме з дати припинення виплати щомісячного грошового забезпечення останній необхідно надати висновок ВЛК про потребу військовослужбовця у тривалому періоді перебування в закладах охорони здоров`я (установах) на лікуванні та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою.

Встановлені обставини справи.

ОСОБА_1 є військовослужбовцем Збройних Сил України, військове звання майор, проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

25.07.2025 позивачка звернулась із рапортом до відповідача про направлення її на лікування та реабілітацію до медичного закладу Товариства з обмеженою відповідальністю “Реабілітаційна клініка Святенко” після проведеної операції 20.07.2025 в приватній лікарні «Експерт» (м.Львів).

На підставі рапорту позивачки командиром військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) прийнято наказ від 27.07.2025 № 224, згідно якого майор ОСОБА_1 вибула починаючи з 26.07.2025 на стаціонарне лікування до Товариства з обмеженою відповідальністю “Реабілітаційна клініка Святенко”.

26.11.2025 командиром Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) прийнято наказ № 352 від 26.11.2025 згідно якого, відповідно до абз.2 п.9 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затв. наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, майору ОСОБА_1 , офіцеру воєнно-наукової групи штабу військової частини НОМЕР_1 , припинено виплату грошового забезпечення з 26 листопада 2025 року, як такій, що перебуває на лікуванні в лікарняних закладах більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини.

18.02.2026 Госпітальною військово-лікарською комісією КНП ЛОР «Львівський обласний госпіталь ветеранів війн та репресованих ім. Юрія Липи» прийнято рішення № 2026-0218-1340-0433-3, якою їй встановлено діагнози G55.1, G83.1, підтверджено загострення вторинного вертеброгенного синдрому з вираженим порушенням опорно-рухової функції, офіційно встановлено причинний зв`язок захворювання із захистом Батьківщини та визначено необхідність надання відпустки для лікування строком 30 календарних днів.

Позивачка не погодилась з діями відповідача щодо припинення виплати їй грошового забезпечення та звернулась з цим позовом до суду.

Норми права, що підлягають застосуванню та висновки щодо правозастосування..

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-XII).

Згідно зі статтею 9 Закону 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (пункт 1).

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 (далі Порядок №260).

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Пунктом 8 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі командир).

Відповідно до абзацу другого пункту 9 розділу І Порядку № 260 визначає, що грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою (відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва)) (далі - відпустка для лікування у зв`язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).

Грошове забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виплачується на підставі висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії), рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства (абзац третій пункту 9 розділу І Порядку № 260).

Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення не виплачується, зокрема, за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки.

Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Отже, відповідно до законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, грошове забезпечення виплачується військовослужбовцю за період звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою, але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини. При цьому, виплата грошового забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні може бути продовжена на підставі висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії) та рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах.

Суд встановив, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.07.2025 № 224, майор ОСОБА_1 вибула починаючи з 26.07.2025 на стаціонарне лікування до Товариства з обмеженою відповідальністю “Реабілітаційна клініка Святенко”.

У зв`язку з перебуванням на лікуванні у зазначеному медичному закладі більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини 26.11.2025 командиром Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) прийнято наказ № 352 від 26.11.2025 згідно якого майору ОСОБА_1 , офіцеру воєнно-наукової групи штабу військової частини НОМЕР_1 , припинено виплату грошового забезпечення з 26 листопада 2025 року.

Суд встановив, що з 26.07.2025 і до дати подання позову позивачка безперервно перебувала на лікуванні у медичному закладі - ТзОВ “Реабілітаційна клініка Святенко”.

18.02.2026 Госпітальною військово-лікарською комісією КНП ЛОР «Львівський обласний госпіталь ветеранів війн та репресованих ім. Юрія Липи» проведено медичний огляд майора ОСОБА_1 , про що видано довідку № 2026-0218-1340-0433-3. За результатами медичного огляду ОСОБА_1 встановлено діагнози G55.1, G83.1, підтверджено загострення вторинного вертеброгенного синдрому з вираженим порушенням опорно-рухової функції, офіційно встановлено причинний зв`язок захворювання із захистом Батьківщини та визначено необхідність надання відпустки для лікування строком на 30 календарних днів.

Оскільки у спірний період позивачка потребувала продовження лікування у медичному закладі, до якого була направлена наказом командира військової частини НОМЕР_1 , що у подальшому підтверджено Госпітальною ВЛК КНП ЛОР «Львівський обласний госпіталь ветеранів війн та репресованих ім. Юрія Липи», то їй належить до виплати грошове забезпечення за весь спірний період перебування у такому закладі охорони здоров`я.

Разом з тим, суд констатує, що відповідача у встановленому порядку не було своєчасно повідомлено про необхідність продовження лікування позивачки, не проведено медичний огляд ВЛК, тому відсутні підстави для скасування оскаржуваного наказу від 26.11.2025 № 352, яким позивачці було припинено виплату грошового забезпечення на підставі абз.2 п.9 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затв. наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 у зв`язку з перебуванням військовослужбовиці на лікуванні більше чотирьох місяців.

Водночас, згідно з пунктом 14 розділу I Порядку № 260 грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.

Тому у спірних правовідносинах, право позивача підлягає захисту не у спосіб скасування наказу про припинення виплати грошового забезпечення, а шляхом зобов`язання відповідача поновити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період перебування на лікуванні у медичному закладі - ТзОВ “Реабілітаційна клініка Святенко” з 26.11.2025.

Щодо вимог про стягнення моральної (немайнової) шкоди суд враховує таке.

Згідно із статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Верховний Суд у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17 підкреслив, що у практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011 року, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005 року).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17 (на яку покликається позивач в своїй касаційній скарзі). Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52).

Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 55).

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу статті 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, а протиправність його дій та рішень презюмується - обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України) (п. 57).

Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 2а-2663/11/0170/5.

Позивачкою не надано доказів спричинення їй моральної шкоди, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог в цій частині. Тому в задоволенні цих позовних вимог належить відмовити.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку що позовні вимоги належить задовольнити частково

Позивачка судовий збір не сплачувала при поданні позову, не надала доказів понесення інших судових витрат, тому згідно статті 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.

Щодо строків звернення до суду, то такі позивачка не пропустила, оскільки про припинення виплати їй грошового забезпечення дізналась з відповіді ВЧ НОМЕР_1 № 760/13/40170 – 11.12.2025, після чого звернулась до суду у встановлені законом строки.

Керуючись статтями 2, 8-10, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257, 293, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) поновити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) грошове забезпечення за період перебування на лікуванні у медичному закладі - ТзОВ “Реабілітаційна клініка Святенко” з 26.11.2025.

В задоволенні інших позовних вимог – відмовити.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У випадку розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяКрутько Олена Василівна