Рішення від 30 червня 2026 р. у справі №340/1349/26 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/1349/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сагуна А.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (далі – позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом, у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у не розгляді рапорту від 04.02.2026 ОСОБА_1 про надання медичної допомоги, направлення на лікування, проходження військово-лікарської комісії та МСЕК;

- зобов`язати відповідача розглянути та надати відповідь на рапорт від 04.02.2026 ОСОБА_1 про надання медичної допомоги, направлення на лікування, проходження військово-лікарської комісії та МСЕК.

В обґрунтування вимог зазначено, що позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та має низку захворювань і наслідків оперативного втручання, що підтверджуються медичною документацією. З огляду на стан свого здоров`я позивач 04.02.2026 подав до командування військової частини НОМЕР_1 рапорт про надання медичної допомоги, направлення на стаціонарне лікування, проходження військово-лікарської комісії та медико-соціальної експертної комісії. На думку позивача, рапорт стосувався питань збереження життя та здоров`я військовослужбовця, тому підлягав невідкладному розгляду відповідно до п. 9 розділу ІІІ Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 №531.Проте командування військової частини не розглянуло рапорт та не надало відповіді у встановлені строки, чим допустило протиправну бездіяльність та порушило право позивача на звернення і отримання медичної допомоги.

Представник відповідача подав відзив, у якому заперечив проти позову. Вказав, що позивач на момент подання рапорту не перебував у місці проходження військової служби та відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 29.01.2026 №30 вважався таким, що з 25.01.2026 самовільно залишив військову частину. Матеріали службового розслідування були направлені до ТУ ДБР у місті Миколаєві для перевірки наявності ознак кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 КК України. Представник відповідача зазначив, що наказ № 531 не регулює порядок розгляду рапортів осіб, які самовільно залишили військову частину. Також, послався на відсутність належних доказів отримання військовою частиною рапорту від 04.02.2026 та вказав, що питання щодо направлення позивача на лікування буде вирішуватись після його повернення до місця проходження військової служби (а.с.61-63).

У відповіді на відзив представник позивача послався на те, що рапорт від 04.02.2026 був належним чином оформлений, направлений до військової частини НОМЕР_1 та додатково скерований через ІНФОРМАЦІЯ_1 . Обставини самовільного залишення позивачем військової частини не є предметом розгляду у даній справі та не звільняють відповідача від обов`язку розглянути звернення військовослужбовця і надати відповідь у встановлений законом строк. Вважає, що повна відсутність реагування на рапорт свідчить про протиправну бездіяльність відповідача (а.с.69-75).

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (а.с.23-32).

З наявної у матеріалах справи медичної документації вбачається, що до звернення із рапортом від 04.02.2026 позивач проходив обстеження та лікування у зв`язку з наявними захворюваннями, за результатами яких йому надавалися рекомендації щодо подальшого медичного спостереження, лікування та обмеження фізичних навантажень, довідкою ВЛК від 09.10.2025 № 2025-1009-1239-0970-7 його визнано придатним до військової служби у військових частинах забезпечення, територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, навчальних центрах, медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення та охорони (а.с.33-46).

Вважаючи, що стан його здоров`я потребує подальшого лікування та медичного обстеження, позивач звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 з рапортом від 04.02.2026 року про надання медичної допомоги, направлення на стаціонарне лікування, проходження військово-лікарської комісії та медико-соціальної експертної комісії.

До матеріалів справи долучено копії документів про направлення вказаного рапорту до військової частини НОМЕР_1 , а також до ІНФОРМАЦІЯ_2 з проханням переслати його за належністю (а.с.13-22).

Також встановлено, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.01.2026 № 30 позивач вважається таким, що з 25.01.2026 самовільно залишив військову частину (а.с.66).

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі Закон №2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

За приписам частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (далі – Статут внутрішньої служби, у редакції, чинній на час спірних правовідносин).

За змістом статей 12, 14 Статуту внутрішньої служби про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).

Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531 затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України (далі – Порядок № 531), який визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі – Міноборони), Збройних Силах України (далі – Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту.

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку № 531 з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника).

Згідно з пунктом 3 розділу І Порядку № 531 військовослужбовці звертаються до органів військового управління, органів управління Служби правопорядку, органів, які проводять досудове розслідування, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, із пропозиціями, заявами та скаргами, які не є рапортами, у порядку, визначеному Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, Законом України "Про звернення громадян" та іншими нормативно-правовими актами Міноборони.

Пунктом 1 розділу ІІ Порядку № 531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.

За змістом пункту 9 розділу ІІІ Порядку № 531 розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:

1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;

2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

Відповідно до пункту 2 розділу V Порядку № 531 керівники органів військового управління, командири військових частин та підрозділів організовують та забезпечують дотримання встановленого порядку та строків розгляду рапортів військовослужбовців.

Аналіз наведених положень законодавства свідчить, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити – до наступного прямого начальника. Формою звернення військовослужбовця є рапорт, який подається в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Пунктом 9 розділу ІІІ Порядку № 531 встановлені строки розгляду паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами(начальниками), які обчислюються із дня (часу) подання військовослужбовцем відповідного рапорту.

Оцінюючи зібрані у даній справі докази в їх сукупності, суд виходить із того, що відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) жоден доказ не має для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності на підставі всебічного, повного та об`єктивного дослідження матеріалів справи.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що підставою звернення до суду є протиправна, на думку позивача, бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у нерозгляді його рапорту від 04.02.2026 та ненаданні відповіді за результатами його розгляду.

Суд зазначає, що обов`язок командира (начальника) щодо розгляду рапорту виникає з моменту його надходження до військової частини. Отже, для правильного вирішення спору визначальним є встановлення факту отримання відповідачем зазначеного рапорту.

Встановлено, що 04.02.2026 позивач склав рапорт, адресований командуванню військової частини НОМЕР_1 , у якому просив надати медичну допомогу шляхом направлення на стаціонарне лікування до закладу охорони здоров`я поза межами розташування військової частини, направити його для проходження військово-лікарської комісії з метою визначення ступеня придатності до військової служби, а також надати направлення для проходження огляду медико-соціальною експертною комісією (а.с.13-17).

На підтвердження направлення зазначеного рапорту позивачем до матеріалів справи долучено копії документів про його відправлення на адресу військової частини НОМЕР_1 (поштове відправлення № НОМЕР_2 ), а також до ІНФОРМАЦІЯ_2 (поштове відправлення № НОМЕР_3 ) із проханням направити рапорт за належністю (а.с.18-21).

Згідно до відомостей про відстеження поштового відправлення № 2501500160027 на офіційному веб-сайті АТ "Укрпошта" встановлено, що вказане відправлення було прийняте 04.02.2026 у м. Кропивницький, 10.02.2026 прибуло до відділення у м. Первомайськ та цього ж дня повернуто Відправникові у зв`язку з відсутністю Одержувача за вказаною адресою (а.с.78).

Водночас, з метою повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи ухвалою суду від 22.06.2026 також було зобов`язано, зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_1 протягом п`яти днів із дня вручення копії ухвали надати суду відомості та документи щодо отримання рапорту позивача від 04.02.2026, його подальшого направлення до військової частини НОМЕР_1 , із зазначенням дати направлення, способу пересилання та документів, що підтверджують вручення або отримання такого рапорту адресатом (а.с.79-80).

На виконання вимог ухвали суду ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомив, що рапорт позивача від 04.02.2026 був направлений за належністю до військової частини НОМЕР_1 засобами системи електронного документообігу (СЕДО), отриманий представником військової частини ОСОБА_2 10.02.2026 о 17 год. 12 хв. (а.с.89, 96-107).

Наведені відомості є належним та допустимим доказом отримання відповідачем спірного рапорту і спростовують доводи, викладені у відзиві, про відсутність доказів його надходження до військової частини. При цьому відповідач не надав суду жодних доказів, які б спростовували зазначену інформацію або свідчили про неможливість реєстрації чи розгляду отриманого через систему СЕДО рапорту.

За таких обставин суд доходить висновку, що станом з 10.02.2026 відповідачу було достовірно відомо про поданий позивачем рапорт, а тому саме з цього моменту у військової частини виник обов`язок розглянути його по суті та повідомити заявника про результати такого розгляду у встановленому порядку.

Оскільки матеріали справи не містять жодних доказів розгляду рапорту від 04.02.2026, прийняття за його результатами відповідного рішення чи надання позивачу відповіді, суд доходить висновку про наявність протиправної бездіяльності відповідача.

Щодо доводів відповідача про те, що на момент подання рапорту позивач самовільно залишив військову частину, а тому Наказ №531 не регулює порядок розгляду рапортів таких осіб, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п`ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Аналогічні положення закріплені у пунктах 144-1, 144-2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008.

Таким чином, у разі самовільного залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, військова служба для такого військовослужбовця призупиняється, а відповідно, на час такого призупинення приписи законодавства про проходження військової служби на таку особу не поширюються.

Так, ухвалою суду від 22.06.2026 відповідача було зобов`язано надати докази внесення відповідних відомостей до ЄРДР, видання наказу про призупинення військової служби позивача та інші документи, які підтверджують зміну його правового статусу (а.с.79-80).

На виконання вимог ухвали відповідач повідомив, що станом на 29.06.2026 військова частина не отримувала від органу досудового розслідування повідомлення про внесення відповідних відомостей до ЄРДР щодо позивача (а.с.84).

При цьому з долучених відповідачем до такого повідомлення доказів встановлено, що повідомлення про вчинення позивачем кримінального правопорушення датоване 11.03.2026, однак направлене до органу досудового розслідування засобами фельд`єгерського зв`язку лише 07.05.2026, тобто після подання спірного рапорту, звернення до суду та відкриття провадження у справі. Доказів внесення відповідних відомостей до ЄРДР матеріали справи також не містять (а.с.85-86).

Отже, на момент надходження до відповідача (10.02.2026) рапорту позивача від 04.02.2026 відсутні докази настання визначених законом юридичних фактів, з якими закон пов`язує призупинення військової служби та зміну правового статусу військовослужбовця. Сам факт видання наказу про визнання позивача таким, що самовільно залишив військову частину, за відсутності передбачених статтею 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" підстав не звільняв відповідача від обов`язку розглянути отриманий рапорт по суті.

Таким чином, посилання відповідача на самовільне залишення позивачем військової частини як на підставу для нерозгляду його рапорту є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Враховуючи встановлений судом факт отримання відповідачем рапорту позивача від 04.02.2026, відсутність доказів його розгляду та ненадання відповіді за результатами такого розгляду, а також недоведеність обставин, які б звільняли військову частину від виконання відповідного обов`язку, суд дійшов висновку, що відповідачем було допущено протиправну бездіяльність.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нерозгляду рапорту від 04.02.2026 та його зобов`язання роглянути такий рапорт і надати відповідь за результатами його розгляду є обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами і підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 1331,20 грн (а.с.55), який підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст.139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 04.02.2026 про надання медичної допомоги, направлення на лікування, проходження військово-лікарської комісії та МСЕК.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 04.02.2026 про надання медичної допомоги, направлення на лікування, проходження військово-лікарської комісії та МСЕК та за результатами його розгляду надати ОСОБА_1 мотивовану письмову відповідь у порядку, встановленому законодавством.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) судовий збір в сумі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду А.В. САГУН