Рішення від 29 червня 2026 р. у справі №320/58553/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2026 року м. Київ №320/58553/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Київській області Державної служби України з безпеки на транспорті , Державної служби України з безпеки на транспорті про зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Київській області Державної служби України з безпеки на транспорті , Державної служби України з безпеки на транспорті, у якому просить суд скасувати постанову від 12.11.2024 №105687.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила про те, що вважає постанову Укртрансбезпеки від 12.11.2024 №105687 протиправною, оскільки вона не є автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт». Автомобіль RENAULT д.н.з. НОМЕР_1 належить їй як фізичній особі та використовується для власних потреб. На момент перевірки транспортний засіб був тимчасово переданий у користування іншій особі, а про здійснення нею комерційного перевезення вантажу позивачу не було відомо. Позивач не є вантажовідправником, вантажоодержувачем чи замовником транспортних послуг, а у товарно-транспортній накладній автомобільним перевізником зазначена інша особа. В матеріалах перевірки відсутні докази фактичного перевезення будь-якого вантажу. Відповідач безпідставно ототожнив власника транспортного засобу з автомобільним перевізником та не встановив належного суб`єкта відповідальності, у зв`язку з чим неправомірно застосував адміністративно-господарський штраф.

Ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає про те, що рейдову перевірку проведено відповідно до вимог законодавства. Під час перевірки встановлено відсутність індивідуальної контрольної книжки водія або графіка змінності водіїв, що є порушенням Закону України «Про автомобільний транспорт» та Положення №340. Водій пред`явив товарно-транспортну накладну, яка підтверджувала здійснення вантажного перевезення. Позивач є власником транспортного засобу та не надала доказів належної передачі автомобіля іншому користувачу відповідно до вимог законодавства. Під час перевірки водій не повідомляв про наявність договору користування транспортним засобом. Відповідач вважає, що особу автомобільного перевізника встановлено правильно, процедура розгляду справи була дотримана, позивача своєчасно повідомлено про розгляд справи, а постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу є законною та підстав для її скасування немає.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

12 листопада 2024 року Державна служба України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Київській області винесла постанову №105687 про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17 000 грн на підставі абзацу 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Підставою для притягнення до відповідальності визначено відсутність у водія під час перевірки індивідуальної контрольної книжки водія або копії графіка змінності водіїв.

Підставою для винесення зазначеної постанови став акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт № АР086504 від 07 жовтня 2024 року.

Згідно з актом, 07 жовтня 2024 року під час рейдової перевірки на 529 км + 800 м автомобільної дороги М-06 Київ–Чоп посадовими особами Укртрансбезпеки було зупинено транспортний засіб RENAULT, державний номерний знак НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_1 . На момент перевірки автомобілем керував ОСОБА_2 .

Під час перевірки інспектори встановили, що при перевезенні вантажу відповідно до товарно-транспортної накладної № Р4387 від 01 жовтня 2024 року у водія була відсутня індивідуальна контрольна книжка водія або копія графіка змінності водіїв, що, на думку відповідача, є порушенням статті 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» та Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України №340 від 07.06.2010.

За результатами перевірки складено акт та у подальшому винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Позивач не погодилася із прийнятою постановою та звернулася до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України Про автомобільний транспорт від 05 квітня 2001 року №2344-III (далі Закон №2344-III та інші нормативно-правові акти в редакції, чинній на час здійснення перевірки транспортного засобу позивача).

Згідно зі статтею 3 Закону №2344-III цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.

Статтею 18 Закону №2344-III визначено, що з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про автомобільний транспорт» №2344-III автомобільні перевізники зобов`язані організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України, здійснювати заходи щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, виконання вимог законодавства з питань охорони праці, а також забезпечувати контроль за своєчасним проходженням водіями медичних оглядів. Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначаються законодавством України.

На виконання вимог Конвенції Міжнародної організації праці №153 1979 року про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, статті 18 Закону №2344-III, наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14.09.2010 за №811/18106, затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі Положення №340).

Згідно з пунктом 1.3 Положення №340 його вимоги поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи вантажів колісними транспортними засобами. Водночас відповідно до пункту 1.4 цього Положення його дія не поширюється на перевезення пасажирів чи вантажів, які здійснюються фізичними особами за власний рахунок для власних потреб без використання праці найманих водіїв.

В силу вимог пункту 1.3 Положення № 340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.

Згідно з пунктом 7-1 Положення № 340 органи, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху проводять перевірку встановленого режиму праці та відпочинку водіїв відповідно до законодавства України.

Пунктом 6.1 Положення № 340 встановлено, що автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повного масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Відповідно до пункту 6.3. Положення № 340 водій, що керує транспортним засобом, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія (додаток 3) або повинен мати копію графіка змінності водіїв.

Порядок використання тахографів визначений Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженою наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 №385. Відповідно до пункту 1.4 Інструкції №385 тахограф є засобом вимірювальної техніки, призначеним для встановлення на транспортних засобах з метою автоматичної або напівавтоматичної реєстрації інформації про рух транспортного засобу та періоди роботи водіїв.

Частиною першою статті 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що автомобільним перевізником, який здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послуги згідно з договором перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

Статтею 34 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено обов`язок автомобільного перевізника виконувати вимоги законодавства у сфері перевезення пасажирів та вантажів, забезпечувати належний технічний і санітарний стан транспортних засобів, контроль їх технічного стану перед виїздом на маршрут, проведення медичного контролю стану здоров`я водіїв та інші вимоги, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники та водії зобов`язані мати і пред`являти особам, уповноваженим здійснювати контроль на автомобільному транспорті, документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення. Для здійснення внутрішніх перевезень вантажів такими документами є, зокрема: для автомобільного перевізника документ, що підтверджує використання транспортного засобу на законних підставах, а також інші документи, передбачені законодавством; для водія посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший документ на вантаж, а також інші документи, передбачені законодавством.

Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що відповідальність за порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, у тому числі за відсутність документів, передбачених статтею 48 Закону №2344-III, покладається саме на автомобільних перевізників суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність з надання послуг перевезення вантажів.

При цьому положення Закону України «Про автомобільний транспорт» не передбачають відповідальності фізичної особи, яка здійснює перевезення вантажу для власних потреб без надання послуг перевезення. Отже, обов`язковою умовою притягнення особи до відповідальності за порушення вимог вказаного Закону є встановлення факту здійснення такою особою господарської діяльності з надання послуг перевезення вантажів як автомобільним перевізником.

Відповідно до абзацу третього частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» №2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 та 48 цього Закону, у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Зі змісту наведеної норми права вбачається, що суб`єктом відповідальності за вказане правопорушення є саме автомобільний перевізник, тобто особа, яка в установленому законом порядку здійснює діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів або вантажів.

Системний аналіз положень статей 33, 39, 48 та 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» дає підстави для висновку, що відповідальність у вигляді адміністративно-господарського штрафу передбачена саме за здійснення діяльності з надання послуг перевезення пасажирів чи вантажів без належного оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 Закону №2344-III.

При цьому товарно-транспортна накладна є обов`язковим документом під час здійснення вантажних перевезень на договірних умовах юридичними особами або фізичними особами-підприємцями, які здійснюють господарську діяльність у сфері автомобільного транспорту. Такі правовідносини передбачають наявність трьох учасників перевезення, а саме: перевізника, вантажовідправника та вантажоодержувача. Отже, відповідальність за відсутність товарно-транспортної накладної під час здійснення перевезення вантажів на договірних умовах покладається саме на автомобільного перевізника, який надає послуги з перевезення вантажу.

Суд зазначає, що обов`язковою умовою притягнення фізичної особи до відповідальності відповідно до статті 60 Закону №2344-III є не лише наявність у такої особи статусу суб`єкта господарювання, реєстрації як фізичної особи-підприємця та відповідної ліцензії на здійснення господарської діяльності з перевезення вантажів, а й встановлення факту фактичного здійснення такою особою на момент проведення перевірки діяльності з надання послуг перевезення вантажу.

Водночас положення Закону №2344-III не передбачають відповідальності фізичної особи, яка здійснює перевезення вантажу для власних потреб без надання послуг перевезення. Сам по собі факт належності транспортного засобу особі на праві приватної власності не є достатньою та безумовною правовою підставою для притягнення такої особи до відповідальності як автомобільного перевізника.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідно до акта проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт № АР086504 від 07.10.2024, під час рейдової перевірки на 529 км + 800 м автомобільної дороги М-06 Київ – Чоп було зупинено транспортний засіб RENAULT, державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Зі змісту зазначеного акта вбачається, що на момент проведення перевірки транспортним засобом керував ОСОБА_2 , який пред`явив посадовим особам Укртрансбезпеки посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу.

При цьому матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, здійснює господарську діяльність з перевезення вантажів автомобільним транспортом або надавала послуги з перевезення вантажів на комерційній основі чи за власний кошт, а відтак є автомобільним перевізником у розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт».

Крім того, матеріали справи свідчать, що у наданій під час перевірки товарно-транспортній накладній № Р4387 від 01.10.2024 автомобільним перевізником зазначено ОСОБА_3 , а не позивача. Доказів того, що саме ОСОБА_1 здійснювала перевезення вантажу або виступала автомобільним перевізником у спірних правовідносинах, відповідачем суду не надано.

За таких обставин сам по собі факт належності транспортного засобу позивачу не є достатнім для висновку про те, що саме вона є автомобільним перевізником та суб`єктом відповідальності, передбаченої статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки закон пов`язує застосування адміністративно-господарського штрафу саме зі статусом автомобільного перевізника, а не власника транспортного засобу.

Суд також враховує, що відповідно до положень Закону України «Про дорожній рух» власник транспортного засобу має право передавати право користування та розпорядження транспортним засобом іншій особі, яка має відповідне право на керування транспортним засобом. Факт передачі транспортного засобу у користування може підтверджуватися свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу та не потребує оформлення додаткових правовстановлюючих документів.

Крім того, зі змісту пояснень позивача вбачається, що під час проведення перевірки водієм транспортного засобу на вимогу посадової особи Укртрансбезпеки було надано посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу. Водночас на запитання водія щодо правових підстав необхідності наявності товарно-транспортної накладної та документів тахографа посадовою особою контролюючого органу не було надано належних роз`яснень щодо правових підстав та суті виявленого порушення.

За таких обставин, сам по собі факт відсутності у водія товарно-транспортної накладної та документів тахографа без встановлення факту здійснення діяльності з надання послуг перевезення вантажу на договірних умовах не може бути достатньою правовою підставою для притягнення позивача до адміністративно-господарської відповідальності, передбаченої статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» автомобільним перевізником, який здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до вимог законодавства надає послуги з перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується ним на законних підставах. Таким чином, визначальною ознакою автомобільного перевізника у розумінні наведених положень закону є саме здійснення господарської діяльності, пов`язаної з наданням послуг з перевезення вантажів на договірних умовах.

Відповідно до абзацу третього частини першої статті 60 Закону №2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовується адміністративно-господарський штраф, зокрема за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 та 48 цього Закону. Отже, суб`єктом відповідальності за вказане правопорушення є саме автомобільний перевізник, який здійснює господарську діяльність у сфері надання послуг з перевезення вантажів.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що необхідною та обов`язковою умовою притягнення фізичної особи до відповідальності, передбаченої статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», є встановлення факту здійснення такою особою господарської діяльності з надання послуг перевезення вантажів, а не лише встановлення факту належності їй транспортного засобу на праві власності.

При цьому, лише факт володіння транспортним засобом не свідчить про набуття особою статусу автомобільного перевізника та не може бути достатньою правовою підставою для застосування до неї адміністративно-господарських санкцій.

Судом встановлено, що згідно з актом проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт № АР086504 від 07.10.2024 транспортний засіб марки RENAULT, державний номерний знак НОМЕР_1 , належить на праві приватної власності ОСОБА_1 . Разом з тим, безпосереднє керування зазначеним транспортним засобом під час проведення рейдової перевірки здійснював ОСОБА_2 , який користувався транспортним засобом на підставі свідоцтва про його реєстрацію.

При цьому матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 перебував із позивачкою у трудових, цивільно-правових чи інших правовідносинах, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності у сфері перевезення вантажів автомобільним транспортом. Відповідачем не надано доказів укладення між позивачкою та водієм трудового договору, договору оренди транспортного засобу, договору перевезення, договору про надання транспортних послуг чи будь-яких інших документів, які б свідчили про використання транспортного засобу у межах господарської діяльності позивачки або про здійснення нею діяльності автомобільного перевізника.

Крім того, з наявної в матеріалах справи товарно-транспортної накладної № Р4387 від 01.10.2024 вбачається, що автомобільним перевізником у ній зазначено ОСОБА_3 , а не позивачку. Водночас відповідачем не надано належних доказів того, що саме ОСОБА_1 здійснювала перевезення вантажу на комерційній основі чи за власний кошт або виступала автомобільним перевізником у спірних правовідносинах.

Таким чином, сам по собі факт належності транспортного засобу позивачці не підтверджує, що саме вона є автомобільним перевізником та суб`єктом відповідальності, передбаченої статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Відповідачем не доведено наявності достатніх правових підстав для ототожнення статусу власника транспортного засобу зі статусом автомобільного перевізника у спірних правовідносинах.

Більш того, у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази існування між позивачкою та третіми особами договірних правовідносин щодо надання послуг перевезення вантажу, зокрема договорів перевезення, заявок на перевезення, товарно-транспортних накладних, розрахункових документів чи інших первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували факт здійснення позивачкою господарської діяльності як автомобільного перевізника.

Суд також враховує, що позивачка не зареєстрована як фізична особа-підприємець та не здійснює підприємницької діяльності у сфері вантажного автомобільного транспорту. Вказані обставини відповідачем не спростовані та належними доказами не заперечені.

Окрім цього, суд звертає увагу, що Закон України «Про дорожній рух» передбачає право власника транспортного засобу передавати право користування та керування транспортним засобом іншій особі, яка має відповідне право на керування транспортними засобами відповідної категорії. При цьому факт правомірного користування транспортним засобом підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу та не потребує оформлення будь-яких додаткових документів.

Також судом встановлено, що під час складання акту перевірки відповідачем належним чином не з`ясовано фактичні обставини перевезення вантажу, зокрема не встановлено відправника та одержувача вантажу, не визначено характер та належність вантажу, не відібрано пояснення водія щодо правових підстав здійснення перевезення, його мети та осіб, в інтересах яких таке перевезення здійснювалось. Відповідно, висновок відповідача про здійснення позивачкою господарської діяльності як автомобільного перевізника ґрунтується виключно на факті належності їй транспортного засобу, що саме по собі не є достатнім та належним доказом у розумінні вимог процесуального закону.

Разом з тим, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів існування господарських правовідносин за участю позивачки як суб`єкта господарювання та автомобільного перевізника.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами факту здійснення позивачкою господарської діяльності з надання послуг перевезення вантажів автомобільним транспортом, а відтак відсутні передбачені законом підстави для притягнення її до адміністративно-господарської відповідальності відповідно до статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Відповідно до постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №105687 від 12.11.2024, винесеної посадовою особою Відділу державного нагляду (контролю) у Київській області Державної служби України з питань безпеки на транспорті, до ОСОБА_1 застосовано адміністративно-господарський штраф за порушення вимог Закону України «Про автомобільний транспорт».

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що під час проведення рейдової перевірки у порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 1567 від 08.11.2006, відповідачем не встановлено належним чином факту здійснення позивачем 07.10.2024 господарської діяльності з перевезення вантажу, що є обов`язковою умовою для притягнення до відповідальності за нормами Закону України «Про автомобільний транспорт».

Суд зазначає, що відповідно до статей 34, 48 та частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» суб`єктом відповідальності є автомобільний перевізник, тобто особа, яка фактично здійснює господарську діяльність з перевезення вантажів.

Однак належних, допустимих та достатніх доказів того, що позивач у спірний період здійснював перевезення вантажу як суб`єкт господарювання автомобільний перевізник у розумінні Закону № 2344-III, відповідачем не надано та судом не встановлено.

За таких обставин висновки посадової особи про наявність у діях позивача складу правопорушення є передчасними, необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на належній доказовій базі.

Відтак, постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу №105687 від 12.11.2024 є протиправною, оскільки винесена за відсутності встановленого факту здійснення позивачем господарської діяльності з перевезення вантажу та без наявності правових підстав для притягнення його до відповідальності.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, при прийнятті спірногорішення діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а відтак позовн вимоги підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється на підставі положень статті 139 КАС України.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №105687 відносно ОСОБА_1 , винесену 12.11.2024 в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Київської області Державної служби України з питань безпеки на транспорті Мартинюком Романом.

Стягнути з Відділу державного нагляду у Київській області Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) судові витрати у розмірі 1211,20 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.