Рішення від 30 червня 2026 р. у справі №280/4045/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01 липня 2026 року Справа № 280/4045/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльність протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до Військової частини НОМЕР_2 (далі – відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача відносно ОСОБА_2 стосовно ненарахування та невиплати позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення - 31 березня 2026 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення - 31 березня 2026 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_4 . Починаючи з 29 січня 2020 року відповідач протиправно розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що призвело до виплати грошового забезпечення у меншому розмірі. На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 280/3194/24 відповідач 31 березня 2026 року нарахував та виплатив позивачу суму перерахованого грошового забезпечення у розмірі 122 645,24 грн. Позивач вважає, що з огляду на порушення строків виплати грошового забезпечення він має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати – за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі. У зв`язку з ненарахуванням та невиплатою такої компенсації позивач звернулась до суду із цим позовом.

Ухвалою судді від 04 травня 2026 року відкрито провадження у справі, призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у відповідності до положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечено. В обґрунтування відзиву зазначено, що відповідач діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Окрім того, із заявою про нарахування та виплату спірної компенсації позивач до відповідача не зверталась, у зв`язку із чим у задоволенні позову просить відмовити в повному обсязі.

Суд вивчив матеріали справи, з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються, та встановив таке.

ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 у період з 29 червня 2016 року по 23 лютого 2026 року.

Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 23 лютого 2022 року № 4-РС, позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» пункту 2 частини 5 (через сімейні обставини, - військовослужбовці – жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років) статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 23 лютого 2022 року № 39 позивача виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У період проходження військової служби, починаючи з 29 січня 2020 року, відповідач здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, внаслідок чого грошове забезпечення позивачу виплачувалося у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 280/3193/24 встановлено протиправність відповідних дій відповідача та зобов`язано здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача.

На виконання вказаного рішення суду 31 березня 2026 року на розрахунковий рахунок позивача нараховано та виплачено суму перерахованого грошового забезпечення у розмірі 122 645,24 грн, що підтверджується скріншотом із банківського застосунку та відповідачем у позові не спростовується.

Під час виплати заборгованості з грошового забезпечення відповідачем не нараховано та не виплачено позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму недоплаченого грошового забезпечення.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, позивач звернувся із цим позовом до суду.

При вирішенні спору суд керується таким.

Згідно зі статтями 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян та інші.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону № 2050-III Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21 лютого 2001 року № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-III та конкретизують підстави і механізм виплати компенсації.

Як визначено у пункті 4 Порядку № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що підставою для здійснення компенсації втрати частини доходів є дотримання сукупності таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (зокрема, заробітної плати, грошового забезпечення, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) доходи не повинні мати разового характеру; 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств, установ, організацій усіх форм власності та господарювання); 4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17.

Використане у статті 3 Закону № 2050-III формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації – невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення (правова позиція Верховного Суду, висловлена у постанові від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20).

Суд враховує, що за змістом статті 4 Закону № 2050-III законодавець пов`язує виплату компенсації втрати частини доходів із виплатою основної суми доходу: і компенсація, і заборгованість за доходом провадяться в одному місяці. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року у справі № 140/862/19, від 29 вересня 2022 року у справі № 520/1001/19, від 01 травня 2023 року у справі № 380/23651/21, від 16 жовтня 2023 року у справі № 200/18159/21.

Застосовуючи наведене правове регулювання до встановлених обставин справи, суд виходить з такого.

Кошти, нараховані та виплачені позивачу 31 березня 2026 року на виконання рішення суду у справі № 280/3193/24, є сумою недоплаченого позивачу під час проходження військової служби грошового забезпечення, тобто доходом у розумінні статті 2 Закону № 2050-III, який не має разового характеру. Оскільки таке грошове забезпечення підлягало виплаті щомісячно у періоди, за які воно нараховувалося, проте було виплачено зі значним порушенням строків, наявні підстави для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Відтак твердження відповідача про відсутність підстав для нарахування компенсації з огляду на те, що нарахування та виплата відбулися в одному розрахунковому періоді, спростовуються встановленими обставинами справи, оскільки виплата грошового забезпечення у повному обсязі була здійснена відповідачем зі затримкою на один і більше календарних місяців стосовно тих періодів, за які це забезпечення підлягало виплаті.

Разом з тим, вирішуючи спір по суті, суд окремо досліджує доводи відповідача щодо періоду, за який позивачу належить нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів, оскільки позивач визначив такий період з 29 січня 2020 року по 31 березня 2026 року – день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі.

Як випливає зі змісту статті 2 Закону № 2050-III та пункту 4 Порядку № 159, компенсація втрати частини доходів нараховується та виплачується за період невиплати періодичних платежів, тобто безпосередньо за ті періоди (місяці), у які відповідні доходи підлягали виплаті та не були виплачені (виплачені у меншому розмірі).

Сума недоплаченого позивачу грошового забезпечення, виплачена 31 березня 2026 року, охоплює періоди проходження позивачем військової служби, у які це забезпечення підлягало нарахуванню та виплаті у повному обсязі. Саме за ці періоди (місяці), у які грошове забезпечення підлягало виплаті, але не було виплачено у повному обсязі, по день фактичної його виплати у повному обсязі позивач має право на компенсацію втрати частини доходів. Тобто період, за який підлягає нарахуванню компенсація, обчислюється стосовно кожного місяця затримки виплати – з місяця, у якому відповідний дохід підлягав виплаті, по місяць фактичної виплати заборгованості (березень 2026 року).

Водночас суд звертає увагу на правову природу заявленої позивачем вимоги в частині періоду «по день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі». Виплата компенсації втрати частини доходів у розумінні Закону № 2050-III обумовлюється фактом несвоєчасної виплати нарахованого (такого, що підлягав нарахуванню) доходу та провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості (стаття 4 Закону № 2050-III). З огляду на те, що виплата заборгованості з грошового забезпечення здійснена 31 березня 2026 року, саме цей місяць є кінцевим періодом, станом на який обчислюється індекс інфляції за весь час затримки виплати відповідних доходів. Визначення позивачем кінцевої дати періоду – 31 березня 2026 року (день фактичної виплати) – узгоджується із наведеним правовим регулюванням.

Суд також враховує, що згідно з пунктами 6, 7 Порядку № 159 своєчасно не отриманий з вини громадянина дохід компенсації не підлягає; компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати. У справі, що розглядається, відсутні дані про те, що несвоєчасне отримання позивачем грошового забезпечення у повному обсязі сталося з його вини; навпаки, протиправність дій відповідача щодо нарахування грошового забезпечення у меншому розмірі встановлена рішенням суду у справі № 280/3193/24.

За загальним правилом частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Належних та допустимих доказів правомірності бездіяльності щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів відповідачем суду не надано.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позивач має право на нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму недоплаченого грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 31 березня 2026 року – день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати, а бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати такої компенсації є протиправною.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримано, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов слід задовольнити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Таким чином, понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 1331,20 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 відносно ОСОБА_2 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення - 31 березня 2026 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати грошового забезпечення - 31 березня 2026 року у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 01 липня 2026 року.

Суддя Д.В. Татаринов