Рішення від 30 червня 2026 р. у справі №240/23506/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 року м. Житомир справа № 240/23506/25

категорія 112010203

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Токаревої М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 12.09.2025 року № 064250010762 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до ч.2 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити пенсію зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до ч. 2 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» з 12 вересня 2025 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії. Досягнувши віку 54 роки, звернулася до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою та відповідним пакетом документів про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України № 796-ХІІ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». На свою заяву про призначення пенсії отримала повідомлення ГУ ПФУ в Житомирській області про те, що рішенням ГУ ПФУ в Сумській області від 12.09.2025 їй відмовлено у призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку. Вважаючи рішення пенсійного органу протиправним, позивач звернулася до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.

Однак станом на дату розгляду справи своїм правом на заперечення щодо заявлених позовних вимог не скористався, відзиву на позовну заяву до суду не надіслав.

Згідно з частиною 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до положень статей 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) дана адміністративна справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Згідно із частиною п`ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 згідно з копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 12.10.1994 є потерпілою від Чорнобильської катастрофи 3 категорії.

05.09.2025 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зі зниженням пенсійного віку.

З урахуванням принципу екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області, яким 12.09.2025 прийнято рішення №064250010762 про відмову у призначенні пенсії.

У рішенні зазначено, що станом на 1 січня 1993 року проживання в зоні гарантованого добровільного відселення становить 0 років 5 місяців 23 дні. Загальний період проживання становить — 32 роки 8 місяців 20 днів. Документально не підтверджено право на зниження пенсійного віку.

До періодів проживання в зоні гарантованого добровільного відселення не зараховано період роботи згідно довідки від 27.03.2025 року №6870 з 28.07.1989 року по 08.07.1992 року в м. Києві, оскільки не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.

Вважаючи таку відмову протиправною, а свої права порушеними, позивач звернулася до суду.

Надаючи правову оцінку спірному рішенню, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави.

Тож виходячи зі змісту статті 16 основного Закону обов`язок держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу зумовлює надання особливого статусу громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

В ухваленому на виконання статті 16 Конституції України Законі України від 28.02.1991 № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-ХІІ), який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, передбачено додаткові гарантії соціального захисту для вказаних осіб - комплекс заходів у вигляді пільг, компенсацій і гарантій.

Фактично ці заходи є компенсацією особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров`я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, а також основним засобом реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту таких осіб.

Згідно зі статтею 49 Закону № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Статтею 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) визначено, що умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи або надається їм право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до п. 16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Абзацом першим ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону № 1058-IV, якою визначено, що право на пенсію за віком особи набувають при досягненні 60-річного віку та за наявності страхового стажу з 01.01.2025 по 31.12.2025 - не менше 32 років.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначені в статті 55 Закону № 796-XII.

Абзацом першим частини першої статті 55 Закону № 796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-XII потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.

При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку (на 3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Відповідно до частини третьої статті 55 Закону № 796-XII призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що умовами для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII є:

1) наявність відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку;

2) факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років до 01.01.1993;

3) досягнення необхідного віку для призначення пенсії, зменшеного на відповідну кількість років відповідно до статті 55 Закону № 796-XII.

Початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 2 роки проживання, роботи на відповідній місцевості.

Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом № 796-ХІІ, обов`язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26.04.1986. Отже, час проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років станом на 01.01.1993 необхідно обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993. Вказане пов`язане із поняттям виникнення зони гарантованого добровільного відселення, яке згідно чинного законодавства нерозривно пов`язано із моментом аварії на Чорнобильській АЕС.

Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).

Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку № 22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Згідно з абзацом 9 підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1 документами, які засвідчують особливий статус особи є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").

Таким чином, вказаними вище положеннями Порядку № 22-1 чітко передбачено, які саме документи засвідчують особливий статус особи, що потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи. Підтвердження іншими документами такого статусу, як і визначення права на призначення пенсії за віком із зниженням відповідного пенсійного віку з урахуванням інших відомостей не передбачено чинним законодавством.

Встановлено, що відмовляючи позивачу в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області посилалось на те, що період проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 05 місяців і 23 дні, чого недостатньо для призначення пенсії за віком.

При цьому, з довідки Коростенського міського ліцею №11 від 18.06.2025 №789 вбачається, що ОСОБА_2 дійсно навчалася в Коростенській середній школі-інтернаті №1 з 01.09.1978 та закінчила 15.06.1988.

З записів у трудовій книжці серії НОМЕР_2 вбачається, що ОСОБА_1 навчалася у СПТУ-16 м. Коростень в період з 01.09.1988 по 01.07.1989.

Разом із тим, вказані періоди не були зараховані Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області до періоду проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення.

В свою чергу суд зазначає, що Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" пов`язує виникнення права на призначення пенсії зі зниження пенсійного віку із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв`язку із постійним проживанням, або у зв`язку із роботою в такій місцевості. Отже, суд вважає, що період навчання неповнолітньої особи в навчальному закладі, який розташований в населеному пункті, що відноситься до радіаційно забрудненої території (в даному випадку - до зони гарантованого добровільного відселення) є періодом під час якого, така особа фізично перебувала у забрудненій зоні та відповідно зазнавала впливу радіації, а тому такий період прирівнюється до періоду постійного проживанням чи роботи в такій місцевості, та відповідно підлягає зарахуванню до строку проживання/роботи в зоні гарантованого добровільного відселення при вирішенні питання щодо наявності права на призначення пенсії.

Судом встановлено, що норми Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та Порядком 22-1 встановлюють право на пільгу щодо зменшення пенсійного віку осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи лише за умов - у випадку їх проживання чи роботи протягом певного часу в одній із зон радіаційного забруднення. При цьому, приведені норми не враховують випадку, коли особа перебувала в зоні радіоактивного ураження у зв`язку із навчанням у загальноосвітньому навчальному закладі, а також не визначають, яким документом в такому випадку буде підтверджуватись період такого перебування в зоні радіоактивного ураження у зв`язку із навчанням.

Суд вважає, що наявність такої прогалини в законодавстві не може позбавляти особу права на соціальний захист, який у даних правовідносинах полягає у врахуванні періоду навчання неповнолітньої особи в навчальному закладі, який був розташований в населеному пункті, що відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, до строку проживання/роботи на території радіаційного забруднення, при вирішенні питання щодо наявності права на призначення пенсії.

Частиною 6 статті 7 КАС України установлено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Отже, суд приходить до висновку, що при призначенні особі пенсії відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1статті 55 Закону № 796-XII, період навчання неповнолітньої особи в навчальному закладі, який розташований в населеному пункті, що відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, підлягає врахуванню до строку проживання/роботи на території радіаційного забруднення для цілей визначення наявності права на призначення пенсії, а документом, який підтверджує факт такого навчання, може бути відповідна довідка з навчального закладку.

Таким чином, суд приходить до висновку, що підтверджений довідками Коростенського міського ліцею №11 від 18.06.2025 №789 та записами трудової книжки період навчання ОСОБА_1 , що підлягає зарахуванню до строку проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, що в свою чергу надає право позивачу на застосування початкової величини зниження пенсійного віку.

Суд також вважає за належне зазначити, що документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" (ч. 3 ст. 65 Закону № 796-XII). Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади. Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.1991 № 501, передбачено, що Посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Аналогічна правова норма закріплена і в пункті 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 № 501 (далі - Порядок № 501), а саме визначено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 12.10.1994, підтверджується, що позивач є потерпілим від Чорнобильської катастрофи. Пред`явник має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" для осіб, які постійно працюють чи працювали, або проживають чи проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення.

Пунктом 6 Порядку № 501 встановлено, що громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видається посвідчення зеленого кольору, серія Б.

Відповідно до пункту п`ятого Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51 (далі Порядок № 51), потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 01.01.1993 прожили у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, чи таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, і віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення зеленого кольору, серія Б.

Пунктом 10 Порядку № 51 передбачено, що видача посвідчень провадиться, зокрема, обласними державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання. Посвідчення видаються особам, які постійно проживають або працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - на підставі довідки встановленого зразка.

Разом із цим, пунктом 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 № 551 (далі - Порядок № 551), передбачено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 01.01.1993 прожили в зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, і таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" (категорія 3) серії Б зеленого кольору.

Відповідно до пункту 11 Порядку № 551 посвідчення видаються особам, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 01.01.1993 прожили в зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, - на підставі довідки встановленого зразка (додаток 5).

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що єдиним документом, який підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи.

Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Зазначене кореспондується зі змістом частини третьої статті 65 Закону № 796-ХІІ, згідно з якою посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

Тобто видавши позивачу посвідчення серії Б категорії 3, держава в особі Житомирської облдержадміністрації визнала, що він станом на 01.01.1993 проживав у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах 27.02.2018 у справі № 344/9789/17, від 31.07.2018 у справі № 751/2050/17, від 22.01.2019 у справі № 129/1535/17, від 31.10.2019 у справі № 212/12245/13-а, від 21.11.2019 у справі № 572/47/17, від 24.05.2024 у справі № 460/17257/23, від 07.05.2024 у справі № 460/38580/22 та в силу приписів частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при вирішенні даної справи.

Таким чином, Законом № 796-ХІІ, Порядками № 51 та № 501 чітко визначено, що саме посвідчення відповідної категорії є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, визначеними Законом для такої категорії.

Зазначене посвідчення не анульовувалося та недійсним не визнавалося, наявність у позивача статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи не оспорюється; доказів фактичного проживання або реєстрації місця проживання позивача в іншому місці відповідач як суб`єкт владних повноважень, суду не надав.

Отже, позивач станом на 01.01.1993 проживав у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.

Спірне рішення мотивоване тим, що за наданими документами право на призначення пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону № 796-ХІІ відсутнє, оскільки документально не підтверджено право на зниження пенсійного віку. Зазначено, що за умови надання додаткових документів право на пенсію буде переглянуто.

Враховуючи викладене, суд вважає, що рішення відповідача є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно не відповідає критеріям правомірності, встановленим нормою ч. 2 ст. 2 КАС України, в тому числі, стосовно обґрунтованості рішення.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити позивачу пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зі зменшенням пенсійного віку, суд зазначає наступне.

З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Статтею 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Як встановлено судом, рішенням Головного управління пенсійного фону в Сумській області від 12.09.2025 року № 064250010762 не досліджувалося питання достатності страхового стажу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до ч.2 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи».

Крім того у даному спорі суд не обраховує загальний стаж роботи позивача, що виключає можливість зобов`язання відповідача призначити позивачеві пенсію, оскільки в межах розгляду даної адміністративної справи судом не досліджувався обрахунок загального трудового стажу, а обов`язковою передумовою призначення пенсії є наявність визначеного законом загального стажу.

Таким чином з урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії (переведенні на пенсію за іншим законом) та визначення підстав, за яких призначається пенсія (переведенні на пенсію за іншим законом) або приймається рішення про відмову в її призначенні (переведенні на пенсію за іншим законом) та оскільки оскаржуване рішення було прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області, суд дійшов висновку про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву позивача від 05.09.2025 про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду.

А відтак, позовні вимоги позивача про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити позивачу пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зі зменшенням пенсійного віку, задоволенню не підлягають.

Частиною першою статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити частково.

Положеннями частини 3статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, судовий збір у розмірі 605,60 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (вул. Степана Бандери, 43,м. Суми, Сумська обл., Сумський р-н,40009. РНОКПП/ЄДРПОУ: 21108013) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 12.09.2025 №064250010762 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.09.2025 про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 605,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.С. Токарева

01.07.26