Рішення від 28 червня 2026 р. у справі №160/27536/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 рокуСправа №160/27536/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

24.09.2025р. через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 та, з урахуванням уточненого позову від 27.10.2025р., просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення командира військової частини НОМЕР_1 , викладене в листі №4642 від 21.03.2025 року та оформлене відповідним наказом (номер та дата якого будуть встановлені судом), в частині висновку про те, що смерть солдата ОСОБА_2 «не пов`язана із захистом Батьківщини».

Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що вона є матір`ю солдата ОСОБА_2 , який проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 та внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі – ДТП), яка сталася 12.10.2023 року, помер у лікарні м. Львова 09.12.2023р. згідно свідоцтва про смерть від 11.12.2023р., причиною смерті було зазначено «Ушкодження внаслідок контакту з тупим предметом». За фактом ДТП та смерті її сина відповідачем було проведене службове розслідування за результатами якого було прийняте рішення, оформлене наказом про результати службового розслідування (в частині висновку про те, що смерть солдата ОСОБА_2 не пов`язана із захистом Батьківщини), викладене у листі №4642 від 21.03.2025р., який був наданий у відповідь на адвокатський запит. Позивачка зазначила у позові, що саме викладене у згаданому листі рішення та оформлене відповідним наказом про результати службового розслідування (реквізити якого відповідач приховує) є предметом цього позову, оскільки воно прямо порушує її право на отримання одноразової грошової допомоги (далі – ОГД), передбаченої законодавством для членів сімей загиблих захисників Батьківщини. На переконання представника позивачки, при встановленні обставин смерті солдата ОСОБА_2 та ухваленні оскаржуваного рішення відповідач діяв всупереч ст.19 Конституції України, з порушенням спеціальної процедури, встановленої Інструкцією №332, оскільки у акті службового розслідування від 12.01.2024р. зазначено, що таке розслідування проводилось на підставі загального Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017р. №608, що є грубим порушенням процедури, встановленої чинним законодавством для розслідування нещасних випадків та самостійною підставою для скасування його результатів. Щодо протиправності та необґрунтованості висновку відповідача про те, що смерть солдата ОСОБА_2 «не пов`язана із захистом Батьківщини», представник позивачки зазначив, що цей висновок викладений у листі №4642 від 21.03.2025р. спростовується наказом №255 від 06.09.2023р., довідкою №840 від 21.02.2024р., актом службового розслідування від 12.01.2024р., які прямо вказують на участь солдата ОСОБА_2 в обороні України на момент отримання травми (12.10.2023р.), зазначив щодо нерозривності виконання службових обов`язків та захисту Батьківщини в умовах воєнного стану (включаючи логістичні завдання – забезпечення боєздатності підрозділів) як невід`ємної частини захисту Батьківщини, про що чітко виловлена правова позиція Верховного Суду у постанові від 21.04.2021р. у справі №420/12359/21. Представник позивачки вважає, що протиправне рішення відповідача, викладене у листі №4642 від 21.03.2025р., фактично позбавляє позивачку гарантованого державою права на отримання ОГД, що є прямим порушенням її конституційного права на соціальний захист (ст.46 Конституції України), тому суд, з метою ефективного захисту її порушеного права (ст.55 Конституції України), має не лише скасувати протиправне рішення, а й зобов`язати відповідача вчинити дії, необхідні для відновлення цього права – подати до уповноважених органів документи для призначення та виплати ОГД позивачці з правильним формулюванням причин смерті її сина, як такого, що на момент його смерті, він безпосередньо виконував завдання із захисту Батьківщини в районі ведення бойових дій (Харківська область), оскільки будь-яке виконання службових обов`язків в умовах воєнного стану, є елементом захисту Батьківщини.

Ухвалою суду від 01.12.2025р. відкрито провадження у даній адміністративній справі, розгляд даної справи було призначено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та зобов`язано відповідача протягом 15 календарних днів після отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази правомірності оспорюваного наказу про затвердження результатів службового розслідування (з наданням його копії або витягу з цього наказу), виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зазначена ухвала суду була отримана відповідачем у його електронному кабінеті фактично 01.12.2025р., що підтверджується змістом довідки про доставку електронного листа та є належним повідомленням відповідача про час та місце розгляду справи у відповідності до вимог ст.ст.18, 251 КАС України, наявної у справі.

На виконання вимог зазначеної ухвали суду через систему «Електронний суд» 14.01.2026р. відповідачем був поданий відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що в/ч НОМЕР_1 діяла згідно Наказу Міністерства оборони України №332 від 27.10.2021р. «Про затвердження Інструкції про розслідування і облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України». У разі настання нещасного випадку, що стався з військовослужбовцем під час виконання ним обов`язків військової служби щодо осіб, в діях яких вбачається вчинення правопорушень внаслідок або за сприяння яких стався нещасний випадок, разом з розслідуванням нещасного випадку згідно до Інструкції, проводиться і службове розслідування відповідно до Порядку №608 від 21.11.2017р. Представник відповідача зазначив, що згідно роз`яснення Міністерства оборони України потрібно чітко розмежовувати смерть в період військової служби (небойові обставини, хвороба тощо), оскільки це визначає право на ОГД. Рішення про пов`язане зі службою ухвалюється спеціальною комісією, що фіксується в документах військової частини як витяг з наказу. Смерть, пов`язана з військовою службою, але не пов`язана безпосередньо із захистом Батьківщини (наприклад, внаслідок ДТП чи небойового інциденту), зазвичай не дає права на ОГД, яка передбачена для загиблих під час захисту Батьківщини (у бойових діях), але родина має право на інші виплати. У даному конкретному випадку, за фактом ДТП, яка сталася 12.10.2023р. та травмування солдата ОСОБА_2 було призначено службове розслідування, по його завершенню відповідною комісією було визначено, що смерть ІНФОРМАЦІЯ_1 солдата ОСОБА_2 вважати такою, що трапилася під час проходження військової служби, під час виконання службових обов`язків та не пов`язана із захистом Батьківщини. З огляду на викладене, представник відповідача вважає, що будь-якої вини чи протиправних дій з боку військової частини НОМЕР_1 стосовно позивачки допущено не було, тому її позовні вимоги не обґрунтовані належними доказами та не підлягають задоволенню.

Також у вказаному відзиві на позов відповідачем заявлено клопотання про поновлення строку на подання відзиву на позов з причин того, що ухвала про відкриття провадження у даній справі до в/ч НОМЕР_1 надійшла 04.12.2025р., через проблеми з електропостачанням, частими повітряними тривогами, віддаленістю структурних підрозділів військової частини, що потребувало значного часу для підготовки витребуваних судом документів та відзиву на позов.

Розглянувши вищенаведене клопотання про поновлення строку на подання відзиву на позов, вивчивши докази, надані на його підтвердження, суд зазначає про таке.

Частиною 1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що відзив подається протягом 15 календарних днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними – ч.1 ст.121 наведеного Кодексу.

Так, ухвалою суду від 01.12.2025р. було запропоновано відповідачеві надати відзив на позов та докази в обгрунтування відзиву на позов протягом 15 календарних днів після отримання цієї ухвали суду.

Зазначена ухвала суду була отримана відповідачем у його електронному кабінеті 01.12.2025р. о 15:14 год., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Наведені встановлені судом обставини спростовують доводи представника відповідача про отримання згаданої вище ухвали суду 04.12.2025р., які жодними доказами не були підтверджені.

Відтак, відповідач мав обов`язок надати відзив на позов, починаючи з 02.12.2025р. по 16.12.2025р. включно.

Разом з тим, відзив на позов поданий відповідачем 14.01.2026р., що підтверджується відомостями із системи «Електронний суд».

Тобто, із встановлених вище судом обставин та аналізу наведених процесуальних норм слідує, що строк для подання відзиву на позов відповідачем пропущений майже на один місяць.

Надаючи правову оцінку причинам поважності його пропуску, які наведені у відзиві на позов, а саме: проблеми з електропостачанням, часті повітряні тривоги та інше, без надання відповідачем суду відповідних доказів відключення електроенергії, а також оголошення частих повітряних тривог конкретно у цей період (з 02.12.2025 по 16.12.2025р.), суд не находить підстав для визнання цих причин поважними.

При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що у таких умовах працюють всі громадяни України, і це не звільняє їх від виконання своїх посадових обов`язків у строк, встановлений законом, тому ці обставини не можуть бути визнані судом поважними причинами для поновлення пропущеного строку на подання відзиву на позов без підтвердження їх будь-якими доказами.

Водночас, загальновідомим та таким, що не підлягає доказуванню, є факт збройної агресії рф проти України, який розпочався 24.02.2022р. та триває і на момент розгляду даної справи, зазначене є наслідком залучення до оборони держави всіх військових формувань, у тому числі у таких заходах з оборони України приймає участь і в/ч НОМЕР_1 та весь її особовий склад, відповідно, суд приходить до висновку, що саме ці обставини є поважними причинами, які є обґрунтованими підставами для поновлення відповідачеві пропущеного строку на подання відзиву на позов у цій справі, тому саме з наведених причин відповідачеві слід поновити пропущений строк на подання відзиву на позов.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

У зв`язку із великим навантаженням, перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці, що об`єктивно унеможливлювало судовий розгляд справ у згаданий період, ухвалою суду від 29.06.2026р. судовий розгляд даної справи на підставі ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України було продовжено до 29.06.2026р.

Враховуючи викладене, дана справа вирішується 29.06.2026р., тобто у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Із наявних в матеріалах справи копій документів, судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Громадянка України ОСОБА_1 є матір`ю військовослужбовця ОСОБА_2 , який проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді водія автомобільного взводу підвозу боєприпасів групи матеріального забезпечення, що підтверджується копією паспорта позивачки серії НОМЕР_2 від 23.10.2000р., копією свідоцтва про народження ОСОБА_2 НОМЕР_3 від 04.07.1985р. та копіями Витягів з наказів від 06.09.2023р. №255, від 16.10.2023р. №295, від 19.01.2024р. №19, наявних у справі.

З 06 вересня 2023р. солдата ОСОБА_2 було відряджено до районів виконання бойових (спеціальних) завдань у складі Об`єднаного Стратегічного Угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_2 » щодо забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій, Луганській та Харківській областях, про що свідчить зміст копії Витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 06.09.2023 №255.

Виконуючи обов`язки військової служби, 12.10.2023р. солдат ОСОБА_2 , керуючи військовим автомобілем КАМАЗ в/н НОМЕР_4 з причепом-цистерною в/н НОМЕР_5 , близько 18:35-18:40 години на автодорозі Р-51 поблизу 55 км у Первомайському районі Харківської області потрапив у ДТП – зіткнувся із військовим тягачем МАN в/н НОМЕР_6 Р5 з тралом в/н НОМЕР_7 під керуванням іншого військовослужбовця.

Внаслідок згаданого ДТП солдат ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження та з 12.10.2023р. по 09.12.2023р. (по день смерті) перебував на стаціонарному лікуванні у різних закладах охорони здоров`я, що не заперечується учасниками справи.

ІНФОРМАЦІЯ_1 солдат ОСОБА_2 помер у лікарні Святого Луки м. Львів, що підтверджується копією Лікарського свідоцтва про смерть №164/2023 від 11.12.2023р.

12.12.2023р. ІНФОРМАЦІЯ_3 було сформоване Сповіщення №460 про те, що солдат ОСОБА_2 09.12.2023р. від отриманих травм в ДТП 12.10.2023р., не приходячи у свідомість, помер у лікарні «Святого Луки» м. Львів, дане сповіщення було скероване дружині солдата – ОСОБА_3 .

За вказаним фактом ДТП, яка мала місце 12.10.2023р. та смерті солдата ОСОБА_2 . Військовою частиною НОМЕР_1 було проведене розслідування згаданого нещасного випадку та службове розслідування за результатами якого посадовими особами були складені наступні документи, а саме:

- Акт службового розслідування, затверджений командиром Військової частини НОМЕР_1 12.01.2024р., копія якого наявна у справі;

- Наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 23.01.2024р. №557 «Про результати службового розслідування», копія якого також знаходиться в матеріалах даної справи.

За змістом згаданого Акту службового розслідування та Наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 23.01.2024р. №557 було зроблено висновок про те, що смерть ІНФОРМАЦІЯ_4 солдата ОСОБА_2 , водія автомобільного взводу підвозу боєприпасів групи матеріального забезпечення внаслідок травм, отриманих ним в ДТП, вважати такою, що трапилась під час проходження військової служби, під час виконання службових обов`язків та не пов`язана з захистом Батьківщини.

На підставі Наказу від 23.01.2024р. №557 командиром в/ч НОМЕР_1 була видана Довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) солдата ОСОБА_2 військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 від 26.01.2024р. за №224р, у якій зазначено, що останній отримав травму внаслідок ДТП, при проходженні військової служби, яка пов`язана з виконанням обов`язків військової служби, але не внаслідок дій чи уражень з боку противника.

Також у відповіді військової частини НОМЕР_1 , наданій начальнику ІНФОРМАЦІЯ_3 (стосовно адвокатського запиту, поданого в інтересах позивачки) листом від 21.03.2025р. за №4642 було повідомлено, що за висновком службового розслідування, смерть 09 грудня 2023 року солдата ОСОБА_2 внаслідок травм, отриманих ним в ДТП 12 жовтня 2023 року, трапилась під час проходження військової служби, під час виконання службових обов`язків та не пов`язана з захистом Батьківщини.

До зазначеного листа-відповіді, скерованої на адресу згаданого ІНФОРМАЦІЯ_3 , було додано і копію Довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) солдата ОСОБА_2 військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 від 26.01.2024р. за №224р на 1 аркуші.

Як зазначено у позові, лист в/ч НОМЕР_1 від 21.03.2025р. №4642 (адресований ІНФОРМАЦІЯ_3 ) представником позивачки був отриманий 31.03.2025р.

Позивачка, вважаючи протиправним рішення командира в/ч НОМЕР_1 , викладене в листі №4642 від 21.03.2025р. та оформлене відповідним наказом (номер та дата якого будуть встановлені судом) в частині висновку про те, що смерть солдата ОСОБА_2 «не пов`язана із захистом Батьківщини», звернулася з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивачки, виходячи з наступного.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Станом на момент розгляду даної справи воєнний стан неодноразово продовжувався та триває як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент розгляду даної справи.

Так, зі змісту уточненого позову від 27.10.2025р. встановлено, що спірним питанням у даній справі є обставини, які стосуються висновку військової частини НОМЕР_1 про те, що смерть ІНФОРМАЦІЯ_4 солдата ОСОБА_2 , водія автомобільного взводу підвозу боєприпасів групи матеріального забезпечення внаслідок травм, отриманих ним в ДТП, визнана такою, що мала місце під час проходження військової служби, під час виконання службових обов`язків та не пов`язана з захистом Батьківщини, який викладений у рішенні відповідача, а саме: у наказі командира військової частини НОМЕР_1 «Про результати службового розслідування» від 23.01.2024р. №557.

Як зазначено позивачкою у позові вказані висновки, які були викладені у листі №4642 від 21.03.2025р. (адресовані начальнику ІНФОРМАЦІЯ_3 ), порушують її конституційне право на соціальний захист щодо отримання нею, як матір`ю військовослужбовця, який загинув під час захисту Батьківщини, одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону №2011-ХІІ та Порядком №975 від 25.12.2013р., оскільки впливають на її розмір.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, врегульовані приписами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-ХІІ у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №2011-ХІІ).

У відповідності до вимог підпунктів 1,2 пункту 2 ст.16 Закону №2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога виплачується у разі:

- загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби;

- смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби.

Згідно пункту 1 ст.16-2 Закону №2011-ХІІ визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:

а) 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону;

500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2-3 пункту 2 статті 16 цього Закону;

Розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України з урахуванням такого:

- розмір одноразової грошової допомоги, що виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби, у тому числі під час перебування у полоні (крім військовослужбовців, які добровільно здалися у полон), становить 15 мільйонів гривень;

- розмір одноразової грошової допомоги, що виплачується в інших випадках, передбачених підпунктами 2 і 3 пункту 2 статті 16 цього Закону, визначається відповідно до абзацу другого підпункту "а" пункту 1 цієї статті (ч.3 ст.16-2 Закону №2011-ХІІ).

Інструкція про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України затверджена наказом Міністерства оборони України 27.10.2021р. №332 (далі – Інструкція №332).

Згідно пункту 3 розділу І Інструкції №332 передбачено, що випадки гострого професійного захворювання (отруєння), поранення, контузії, травми, каліцтва, зникнення, смерті або загибелі військовослужбовців, що сталися в районі ведення бойових дій або проведення операції Об`єднаних сил, але не пов`язані з бойовими ураженнями або діями з боку противника, розслідуються згідно з вимогами цієї Інструкції.

У разі настання нещасного випадку, що стався з військовослужбовцем під час виконання ним обов`язків військової служби, щодо осіб, в діях або бездіяльності яких вбачається вчинення правопорушень, внаслідок або за сприяння яких стався нещасний випадок, разом з розслідуванням нещасного випадку відповідно до цієї Інструкції проводиться службове розслідування відповідно до Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21 листопада 2017 року № 608, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 грудня 2017 року за № 1503/31371 – пункт 8 розділу І згаданої Інструкції.

Приписами пункту 7 розділу ІІ Інструкції №332 встановлено, що нещасні випадки зі смертельним наслідком або внаслідок яких військовослужбовцем отримані тяжкі травми, групові нещасні випадки та випадки зникнення або смерті військовослужбовців підлягають спеціальному розслідуванню та розслідуються з урахуванням вимог розділу III цієї Інструкції.

Комісія з розслідування нещасного випадку проводить розслідування протягом п`яти робочих днів з дня її утворення – пункт 8 розділу ІІ Інструкції №332.

Комісія з розслідування нещасного випадку зобов`язана, зокрема, скласти акт проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (зникнення, смерті, аварії) за формою НВ-2 наведеною у додатку 4 до цієї Інструкції (далі - акт за формою НВ-2) та акт про нещасний випадок (зникнення, смерть) під час виконання обов`язків військової служби за формою НВ-3 наведеною у додатку 5 до цієї Інструкції (далі - акт за формою НВ-3) у разі, якщо нещасний випадок (смерть) визнаний комісією з розслідування таким, що пов`язаний з виконанням обов`язків військової служби, і надати їх командиру військової частини на затвердження. Акти підписуються головою комісії та її членами.

У відповідності до вимог пункту 18 розділу ІІ Інструкції №332 передбачено, що за результатами розслідування командир військової частини протягом двох робочих днів після затвердження актів за формами НВ-2 та НВ-3 видає наказ, в якому зазначаються:

- дата, місце та обставини, за яких стався нещасний випадок;

- військове звання, прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) та дата народження потерпілого військовослужбовця;

- вид, характер і локалізація поранення, травми, контузії, каліцтва чи іншого ушкодження здоров`я;

- коли стався нещасний випадок (під час виконання обов`язків військової служби чи ні);

- перебував чи ні потерпілий військовослужбовець в стані алкогольного сп`яніння або під впливом наркотичних чи токсичних або отруйних речовин;

- порушення нормативно-правових актів, що спричинили нещасний випадок або були супутніми факторами його настання, посадові особи, які допустили ці порушення;

- заходи з попередження подібних нещасних випадків у майбутньому.

На підставі наказу командира військової частини складається Довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) у двох примірниках за формою наведеною у додатку 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800 (далі - Положення про військово-лікарську експертизу).

А згідно до пункту 20 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. №975 (далі – Порядок №975) встановлено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю (смертю) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, призваного на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, подають за місцем проходження служби (зборів) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста або уповноваженим структурним підрозділам державних органів, на які покладаються функції щодо підготовки необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважений орган), у паперовій або електронній формі засобами електронної пошти заяву кожної повнолітньої особи, яка має право на отримання допомоги, а у разі наявності малолітніх та/або неповнолітніх дітей - іншого з батьків або опікунів чи піклувальників дітей про виплату одноразової грошової допомоги.

До заяви додаються завірені копії, зокрема:

- постанови відповідної військово-лікарської, медичної (військово-лікарської) комісії щодо встановлення причинного зв`язку смерті (контузії, травми або каліцтва), захворювання;

- документа, що свідчить про причини та обставини загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, зокрема про те, що вона не пов`язана з вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи самогубства.

Тобто, із аналізу наведених вище приписів слідує, що основними документами для отримання одноразової грошової допомоги членами сімей загиблих військовослужбовців, які визначають обставини смерті (загибелі) є постанова ВЛК щодо встановлення причинного зв`язку смерті (контузії, травми або каліцтва) та відповідна Довідка про причини та обставини загибелі (смерті) військовослужбовця, яка складається за результатами службового розслідування командиром військової частини.

Відтак, враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що саме Довідка про причини та обставини загибелі (смерті) військовослужбовця від 26.01.2024р. №224р, видана командиром військової частини НОМЕР_1 , в якій встановлюються обставини травми, пов`язаність такої травми з проходженням військової служби, при виконанні обов`язків військової служби чи під час захисту Батьківщини, є тим рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України (актом індивідуальної дії), яке породжує у позивачки право на отримання ОГД у залежності від встановленого у ній причинного зв`язку травми її сина (пов`язаність травми з проходженням військової служби, виконанням військового обов`язку, захистом Батьківщини), що впливає на її розмір, тому саме вона (Довідка про причини та обставини смерті) підлягає судовому оскарженню.

Разом з тим, як свідчить зміст уточненого позову, позивачкою наведена Довідка про причини та обставини смерті у межах даного спору не оспорюється.

В свою чергу, ні лист-відповідь в/ч НОМЕР_1 за №4642 від 21.03.2025р., адресований не позивачці, а наданий Військовою частиною НОМЕР_1 у відповідь на запит ІНФОРМАЦІЯ_5 , ні сам наказ командира в/ч НОМЕР_1 про результати службового розслідування від 23.01.2024р. №557 в частині висновку про те, що смерть солдата ОСОБА_2 «не пов`язана із захистом Батьківщини», номер та дату якого було встановлено судом зі змісту доданої до позову копії Довідки від 26.01.2024р. №224р., не є рішеннями відповідача – суб`єкта владних повноважень у розумінні ст.4 КАС України, які впливають на право позивача на отримання ОГД у встановленому законодавством розмірі, оскільки такі документи для отримання ОГД у переліку, визначеному п.20 Порядку №975, відсутні.

У даному контексті суд зазначає, що правові акти індивідуальної дії - рішення, які є актом одноразового застосування норм права і дію яких поширено на конкретних осіб або які стосуються конкретної ситуації.

Конституційний Суду у Рішенні від 23 червня 1997 року № 2-зп зазначив, що за своєю природою ненормативні акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовують одноразово й після реалізації вичерпують свою дію. Усі рішення суб`єкта владних повноважень мають підзаконний характер, тобто повинні бути прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом.

При цьому частина 1 статті 5 КАС України вказує, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Із наведених норм випливає, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Принцип, наведений в статті 2 КАС України полягає у захисті права від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, що вже відбулося, тобто в наявності матеріально - правового інтересу позивача відносно дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Тобто, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення або дії, які породжують безпосередньо для позивача права чи обов`язки.

Враховуючи наведене, із аналізу вищенаведених приписів слідує, що відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюється при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічний правовий висновок, викладений і у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2019р. у справі №812/120/17, який є релевантним і до правовідносин у даній справі в силу ч.5 ст.242 КАС України.

Як встановлено судом вище, ні лист-відповідь в/ч НОМЕР_1 від 21.03.2025р., адресований не позивачці, а начальнику ІНФОРМАЦІЯ_3 , ні наказ про результати службового розслідування від 23.01.2024р. №557 в частині висновків про те, що смерть солдата ОСОБА_2 «не пов`язана із захистом Батьківщини», що обрано позивачкою предметами цьому позову, не породжують у позивачки права на отримання ОГД, а відповідно, і не порушують її прав.

Зазначене підтверджується і тим, що навіть за умови визнання протиправними та їх скасування, позивачка не зможе реалізувати своє право на отримання ОГД, оскільки ці документи (лист-відповідь від 21.03.2025р. №4642 та наказ про результати службового розслідування від 23.01.2024р. №557) для її отримання у переліку документів, визначених п.20 Порядку №975, не передбачені, такими документами, які визначають причини та обставини смерті військовослужбовця є, зокрема, Постанова ВЛК щодо встановлення причинного зв`язку смерті (контузії, травми або каліцтва) та Довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), які у межах даного спору позивачкою не оспорюються.

За викладених обставин та враховуючи те, що оспорюваними вищенаведеними листом-відповіддю в/ч НОМЕР_1 від 21.03.2025р. №4642 та наказом про результати службового розслідування від 23.01.2024р. №557 (є предметом даного спору), конституційне право позивачки на отримання ОГД не порушено (таких доказів суду не надано), оскільки вони не є тими документами, що впливають на виплату ОГД, тому суд приходить до висновку про відсутність порушеного права та обрання позивачкою неефективного способу захисту, з урахуванням вищенаведених правових висновків Верховного Суду, що є підставами для відмови у задоволенні позову.

У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, і ч.1 ст.77 наведеного Кодексу, покладає обов`язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Однак, у ході судового розгляду даної справи порушення права позивачки на отримання нею ОГД внаслідок прийняття оспорюваних листа-відповіді від 21.03.2025р. №4642 та наказу про результати службового розслідування від 23.01.2024р. №557 в частині висновку про те, що смерть солдата ОСОБА_2 «не пов`язана із захистом Батьківщини», з урахуванням встановлених вище судом обставин та аналізу вищенаведеного чинного законодавства та правових висновків Верховного Суду, жодними належними та допустимими доказами позивачкою та її представником не доведено.

Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення посилання представника позивачки на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21.04.2021р. у справі №420/12359/21, оскільки за відомостями, які перевірені судом у Єдиному державному реєстрі судових рішень зазначена постанова згаданого Суду відсутня, що може свідчити про намагання представника позивачки ввести суд в оману та неможливість суду надати правову оцінку стосовно релевантності її правових висновків до правовідносин у даній справі.

Що стосується доводів представника позивачки з приводу того, що суд має не тільки скасувати рішення (встановити його номер та дату), а й зобов`язати відповідача вчинити дії, необхідні для відновлення цього права – надати до уповноважених органів документи для призначення та виплати ОГД позивачці з правильним формулюванням причин смерті її сина, як такого, що на момент його смерті, він безпосередньо виконував завдання із захисту Батьківщини в районі ведення бойових дій (Харківська область), то суд зазначає наступне.

По-перше, обставин щодо відмови позивачці у поданні документів до уповноважених органів для призначення і виплати їй ОГД не є ні предметом, ні підставами заявленого позову у цій справі, а відповідно, не можуть бути вирішені у межах цієї справи, так як позивачкою вони не заявлялись.

По-друге, у статті 9 КАС України закріплені принципи змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі.

Принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог.

Вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, в якій вказано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Окрім того, зазначений принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Верховний Суд неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (постанови Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 571/1306/16-ц, від 29.05.2019 у справі № 2-3632/11, від 15.07.2019 у справі № 235/499/17, від 17.07.2019 у справі № 523/3612/16-ц, від 24.07.2019 у справі № 760/23795/14-ц, від 25.09.2019 у справі № 642/6518/16-ц, від 30.10.2019 у справі № 390/131/18, від 06.11.2019 у справах № 464/4574/15-ц, № 756/17180/14-ц, від 13.11.2019 у справі № 697/2368/15-ц, від 04.12.2019 у справі № 635/8395/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 686/24003/18, від 01.07.2020 у справі № 287/575/16-ц, від 19.08.2020 у справі № 287/587/16-ц). Таким чином, принцип стабільності є визначальним щодо можливості виходу за межі позовних вимог. При цьому, принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом, не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених вимог (постанова Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 824/399/17-а). Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява (постанова Верховного Суду від 24.09.2019 у справі № 819/1420/15).

Отже, за встановлених вище обставин, будучи зв`язаним предметом та обсягом заявлених вимог, вирішуючи лише ті вимоги по суті спору, про які заявлено позивачкою, суд не має права виходу за межі позовних вимог у даній справі та не досліджує обставини правомірності прийняття Довідки про обставини травми від 26.01.2024р. №224р, яка є у переліку документів, що визначає право позивачки на отримання ОГД, оскільки вона у рамках цього спору позивачкою не оспорюється.

Таким чином, у даному випадку, суд позбавлений можливості виходу за межі позовних вимог та вирішення питань, які позивачкою не були заявлені у цьому позові.

При цьому, суд звертає увагу позивачки на те, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.11.2023 у справі №990/131/22 наголосила на тому, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду, тобто негативні для особи наслідки у вигляді невизнання, обмеження або перешкоджання у реалізації її реальних прав, свобод або інтересів, які настають внаслідок протиправних дій або рішень суб`єктів владних повноважень. Якщо ж таке право порушеним не є, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом, а тому відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.03.2019 у справі №826/16994/15).

З огляду на викладене та враховуючи те, що судом вище у спірних правовідносинах встановлено відсутність порушеного права (позивачка з метою призначення і виплати їй ОГД до відповідних органів не зверталася та їй ніхто не відмовляв у такій виплаті), обрання неефективного способу захисту, в свою чергу, виключає можливість його захисту та відновлення у судовому порядку.

Відтак, на момент звернення до суду, а також і на момент винесення судового рішення у даній справі, позивачкою не доведено наявності порушеного права або охоронюваного законом інтересу прийнятими листом-відповіддю від 21.03.2025р. №4642 та наказом про результати службового розслідування від 23.01.2024р. №557 в частині висновку про те, що смерть солдата ОСОБА_2 «не пов`язана із захистом Батьківщини», який би підлягав судовому захисту, оскільки вказані лист-відповідь та наказ не є тими рішеннями суб`єкта владних повноважень, які впливають на право позивачки на отримання ОГД, тому у задоволенні даного позову позивачці слід відмовити.

Усі інші аргументи позивачки вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).

Статтями 6,7 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України.

За викладеного, суд приходить до висновку про відсутність будь-яких обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, а тому у його задоволенні позивачці слід відмовити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України лише при задоволенні позову судові витрати покладаються на суб`єкта владних повноважень.

Однак, виходячи з того, що у суду відсутні будь-які правові підстави для задоволення даного позову, то і судові витрати позивачки по сплаті судового збору у розмірі 968,96 грн. сплаченого згідно квитанції №8619-7520-1312-0658 від 24.09.2025р. не підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суб`єкта владних повноважень, виходячи з вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 52, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення – відмовити повністю.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивачку згідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва