Рішення від 29 червня 2026 р. у справі №160/9831/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 рокуСправа №160/9831/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни до Державної установи “Криворізька установа виконання покарань (№3)” про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

17.04.2026 року (15.04.2026 року направлено засобами поштового зв`язку) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 в особі представника адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни до Державної установи “Криворізька установа виконання покарань (№3)”, в якій представник позивача просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Державної установи “Криворізька установа виконання покарань (№3), щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 29.01.2020 року по 07.07.2021 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44;

- зобов`язати Державну установу “Криворізька установа виконання покарань (№3), здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 07.07.2021 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач, ОСОБА_1 проходив військову службу у Державній установі “Криворізька установа виконання покарань (№3). При ньому, відповідач протиправно, починаючи з 29.01.2020 року, розраховував грошове забезпечення позивача із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року, що призвело до порушення майнових прав позивача, а саме, гарантованого статтею 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі та до зменшення розміру грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії. Представник позивача звернувся до відповідача із заявою, якою просила відповідача нарахувати та виплатити позивачу, починаючи з 29.01.2020 року по 07.07.2021 року грошове забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званням у 2020, 2021 роках шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01.01.2020 року, на 01.01.2021 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум та з адвокатським запитом. Листом від 11.03.2026 року відповідач повідомив, при розрахунку грошового забезпечення позивача було використано прожитковий мінімум для працездатних встановленого осіб встановлений законом на 01.01.2018 року у розмірі 1762,00 грн. Такі дії відповідача позивач вважає протиправними та просить суд зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату перерахованого за період з 29.01.2020 року по 07.07.2021 року грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.04.2026 року зазначена вище справа розподілена та передана судді Пруднику С.В.

У зв`язку з перебуванням судді Прудника С.В. на лікарняному в період з 20.04.2026 року по 24.04.2026 включно, вирішення питання про відкриття провадження у справі проводилося 27.04.2026 року.

27.04.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи.

12.05.2026 року від Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні в повному обсязі. На обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України визначається виключно законодавством та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, прийнятими на виконання Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», а тому державна установа під час нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення діяла в межах наданих їй повноважень, відповідно до чинного на той час нормативного регулювання. Відповідач звернув увагу суду, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» було визначено структуру грошового забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. При цьому після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 пункт 4 Постанови №704 було викладено у редакції, відповідно до якої посадові оклади та оклади за спеціальними званнями визначались шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Саме в такій редакції, на думку відповідача, зазначена постанова підлягала застосуванню під час нарахування грошового забезпечення позивачу у спірний період з 29.01.2020 року по 07.07.2021 року. Також відповідач зазначив, що хоча постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 було визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови Кабінету Міністрів України №103, це саме по собі не створило підстав для автоматичного перерахунку всіх складових грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, оскільки порядок виплати грошового забезпечення визначався також наказами Міністерства юстиції України від 13.03.2018 №685/5 та від 28.03.2018 №925/5, які протягом спірного періоду залишалися чинними та не були скасовані у встановленому законом порядку. Відповідач наголосив, що примітки до тарифної сітки, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №685/5, прямо передбачали визначення посадових окладів із використанням прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01.01.2018 року, а тому саме такі положення були обов`язковими для застосування під час здійснення нарахувань. Крім того, у відзиві зазначено, що нарахування позивачу основних видів грошового забезпечення - посадового окладу, окладу за спеціальним званням та надбавки за вислугу років - здійснювалося у повному обсязі відповідно до чинного законодавства, тоді як додаткові види грошового забезпечення, зокрема надбавка за особливості проходження служби, премії, допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, мають інший правовий характер. На думку відповідача, зазначені виплати не є фіксованими, визначаються індивідуально наказами начальника установи залежно від складності, інтенсивності, якості виконання службових обов`язків, наявного фонду грошового забезпечення та бюджетних асигнувань, а тому не можуть автоматично перераховуватися лише у зв`язку зі зміною розрахункової величини посадового окладу. Відповідач також зазначив, що надбавка за особливості проходження служби та премія встановлювалися позивачу щомісячно на підставі рішень балансової комісії та відповідних наказів начальника установи у межах бюджетного фінансування, а їх розмір протягом спірного періоду становив від 30 до 50 відсотків і визначався індивідуально. При цьому, на думку відповідача, навіть у випадку зміни розміру посадового окладу остаточний розмір грошового забезпечення не обов`язково збільшився б, оскільки розмір зазначених додаткових виплат міг бути відповідно скоригований у межах доведених бюджетних асигнувань. Окремо відповідач наголосив, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань має разовий та необов`язковий характер, виплачується виключно на підставі мотивованого рапорту особи рядового чи начальницького складу та відповідного наказу керівника установи. Оскільки позивач у спірний період із таким рапортом не звертався, підстав для її нарахування чи подальшого перерахунку, на переконання відповідача, не існувало. Крім того, відповідач послався на те, що фінансування Державної установи «Криворізька установа виконання покарань (№3)» здійснюється виключно за рахунок коштів Державного бюджету України в межах затверджених кошторисних призначень, а всі виплати грошового забезпечення проводилися відповідно до доведених бюджетних асигнувань на відповідний бюджетний рік. На думку відповідача, у спірних правовідносинах відсутні будь-які правові підстави для проведення позивачу перерахунку грошового забезпечення, премій, надбавок, допомоги для оздоровлення та інших виплат із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України про Державний бюджет на 2020 та 2021 роки. У зв`язку із викладеним відповідач дійшов висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими, не підтверджуються нормами чинного законодавства та фактичними обставинами справи, у зв`язку з чим просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 проходив військову службу у Державній установі “Криворізька установа виконання покарань (№3).

Представник позивача звернувся до відповідача із заявою, якою просила відповідача нарахувати та виплатити позивачу, починаючи з 29.01.2020 року по 07.07.2021 року грошове забезпечення відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, визначивши розміри посадового окладу, окладу за військовими званням у 2020, 2021 роках шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01.01.2020 року, на 01.01.2021 року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум та з адвокатським запитом.

Листом від 11.03.2026 року відповідач повідомив, при розрахунку грошового забезпечення позивача було використано прожитковий мінімум для працездатних встановленого осіб встановлений законом на 01.01.2018 року у розмірі 1762,00 грн.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зазначений конституційний принцип є одним із базових принципів публічного права, який виключає можливість довільного тлумачення або розширеного застосування повноважень суб`єктом владних повноважень та покладає обов`язок діяти виключно у спосіб, визначений законом.

Відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення, що має відповідати умовам проходження військової служби, стимулювати ефективне виконання службових обов`язків та забезпечувати належний рівень соціальних гарантій.

Частиною 1 статті 9 зазначеного Закону передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє грошове забезпечення, яке повинно відповідати умовам військової служби та забезпечувати їх соціальну захищеність.

Частиною 4 статті 9 цього Закону встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України, та має забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом з урахуванням характеру та умов служби.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), визначено структуру грошового забезпечення військовослужбовців, яка включає посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові виплати.

Пунктом 2 Постанови № 704 передбачено, що грошове забезпечення складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, а також надбавок, доплат, премій та інших видів грошового забезпечення.

У первинній редакції пункту 4 Постанови № 704 встановлено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 були внесені зміни до нормативного регулювання, однак їх правомірність була предметом судового контролю.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови № 103.

Внаслідок зазначеного судового рішення з 29.01.2020 відновлено дію первинної редакції пункту 4 Постанови № 704, відповідно до якої розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовим званням є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року.

Суд також враховує положення Закону України № 1774-VIII від 06.12.2016, згідно з яким мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не може застосовуватись як розрахункова величина для визначення посадових окладів та інших виплат. У разі необхідності застосування розрахункових величин використовується прожитковий мінімум для працездатних осіб.

Таким чином, у разі колізії між положеннями підзаконного нормативного акта та закону пріоритет має закон як акт вищої юридичної сили.

Зазначений підхід узгоджується з усталеною судовою практикою Верховного Суду.

Так, у постановах Верховного Суду: від 18.02.2021 у справі № 200/3775/20-а, від 11.02.2021 у справі № 240/11952/19-а, від 11.02.2021 у справі № 200/3774/20-а, від 31.03.2021 у справі № 520/2781/2020, суд дійшов висновку, що після втрати чинності змін, внесених постановою № 103, розрахунок грошового забезпечення військовослужбовців має здійснюватися із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 1 січня відповідного календарного року, а не фіксованої величини 01.01.2018 року.

Отже, починаючи з 29.01.2020, відповідач був зобов`язаний здійснювати нарахування грошового забезпечення позивача виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідні роки (2020, 2021), із застосуванням відповідних тарифних коефіцієнтів, визначених додатками до Постанови № 704.

Натомість застосування розрахункової величини станом на 01.01.2018 року є таким, що не відповідає чинному нормативному регулюванню та суперечить правовим висновкам Верховного Суду.

Враховуючи, що розмір основних складових грошового забезпечення є базою для обчислення додаткових виплат (матеріальної допомоги на оздоровлення, премій, одноразової допомоги при звільненні), такі виплати також підлягають перерахунку з урахуванням належно визначеного розміру грошового забезпечення.

Крім того, відповідно до Порядку № 44, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, компенсація сум податку з доходів фізичних осіб здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення та є невід`ємним елементом його виплати.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для задоволення заявлених вимог.

Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни до Державної установи “Криворізька установа виконання покарань (№3)” про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи “Криворізька установа виконання покарань (№3), щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 29.01.2020 року по 07.07.2021 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Зобов`язати Державну установу “Криворізька установа виконання покарань (№3), здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 07.07.2021 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник