Рішення від 29 червня 2026 р. у справі №160/11089/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року Справа № 160/11089/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

Через підсистему Електронний суд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:

визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23 березня 2026 року № 2599 «Про результати проведення службового розслідування» в частині підтвердження факту безпідставного та недобросовісного отримання грошової винагороди у розмірі 50000 гривень за загальний період з вересня 2023 року по травень 2025 року майором ОСОБА_1 на суму переплати 350319 гривень 56 копійок;

визнати протиправним та скасувати пункт 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23 березня 2026 року №2599 «Про результати проведення службового розслідування» в частині притягнення до матеріальної відповідальності на суму безпідставного та недобросовісного набуття додаткової грошової винагороди у розмірі 50000 гривень майором ОСОБА_1 на суму збитків 350319 гривень 56 копійок;

визнати протиправним та скасувати пункт 4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23 березня 2026 року №2599 «Про результати проведення службового розслідування» в частині зобов`язання начальника фінансово-економічної служби – головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 відповідно до пункту 1 статті 6 та пункту 1 статті 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» здійснювати відшкодування шкоди (збитків), завданих державі шляхом щомісячного утримання 20 % з місячного грошового забезпечення та всіх видів додаткової винагороди начальника служби радіоелектронної та кіберборотьби військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_1 – до повного погашення».

Ухвалою суду від 01.05.2026 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку положень ст. 262 КАС України.

Також ухвалою суду від 01.05.2026 року витребувано у відповідача додаткові докази по справі, зокрема:

наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 23 березня 2026 року № 2599 «Про результати проведення службового розслідування»;

матеріали службового розслідування здійснених відносно позивача;

пояснення позивача наданих під час службового розслідування;

повідомлення позивача про здійснення службового розслідування;

письмові пояснення з приводу безпідставного та недобросовісного набуття коштів виплати додаткової винагороди у розмірі 50000 гривень за загальний період з вересня 2023 року по травень 2025 року майором ОСОБА_1 (сума переплати) 350319,56 гривень;

письмову відмову позивача від надання пояснень;

акт перевірки від 25.07.2025 № 1878/7315;

пояснення з приводу того чи відноситься посади військовослужбовців РЕБ та КБ не відносяться до посад командування та штабу військової частини НОМЕР_1 ;

наказ командира військової частини від 03 червня 2024 року № 1187 «Про організацію розгортання та роботи пунктів управління військової частини НОМЕР_1 на період ведення бойових дій» яким визначено перелік посад складу основного командного пункту (ОКП);

пояснення з приводу того чи виконуються позивачем з 01 вересня 2023 року по цей час виконуються бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки);

усі наявні докази щодо суті спору.

11.05.2026 року відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву.

У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у цій справі приймається судом 30.06.2026 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

У обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що посадовими особами відповідача, було проведено службове розслідування.

За результатами проведеного службового розслідування:

І. Підтверджено факт безпідставного та недобросовісного набуття коштів виплати додаткової винагороди у розмірі 50000 гривень за загальний період з вересня 2023 року по травень 2025 року майором ОСОБА_1 (сума переплати) 350319,56 гривень.

ІІ. Притягнуто до матеріальної відповідальності на суму безпідставного та недобросовісного набуття виплати додаткової винагороди у розмірі 50000 гривень майора ОСОБА_1 на суму збитків - 350319,56 гривень.

ІІІ. Зобов`язано начальника фінансово-економічної служби – головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 відповідно до пункту 1 статті 6 та пункту 1 статті 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» здійснювати відшкодування шкоди (збитків), завданих державі шляхом щомісячного утримання 20 % з місячного грошового забезпечення та всіх видів додаткової винагороди начальника служби радіоелектронної та кіберборотьби військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_1 – до повного погашення.

Позивач вважає зазначений наказ протиправним, таким що ухвалений за відсутності правових підстав, проведення службового розслідування проводилось без повідомлення позивача, окрім того, за результатами проведення службового розслідування не встановлено форми вини в діях ОСОБА_1 , разом з тим, оспорюваний наказ ухвалений всупереч процедурним вимогам встановлених Порядком проведення службового розслідування у Збройних силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21 листопада 2017 року № 608.

Тому посилаючись на вказані обставини позивачем вимушених звернутись до суду із цим позовом за захистом своїх порушених прав.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що під час проведення службового розслідування військова частина НОМЕР_1 діючи відповідно до чинного законодавства встановила, що позивачем протиправно отримані надлишкові виплати, які виникли під час виконання обов`язків військової служби – чим спричинено збитки державі.

Вказують про те, що під час здійснення перевірки встновлено, що позивач як військовослужбовець Збройних Сил не набув право на отримання збільшеної до 50000,00 грн. додаткової винагороди.

Під час проведення службового розслідування військова частина НОМЕР_1 діючи відповідно до чинного законодавства встановила, що позивачем протиправно отримані надлишкові виплати, які виникли під час виконання обов`язків військової служби – чим спричинено збитки державі.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Суд, дослідив матеріали справи, з`ясував усі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , з 15 червня 2023 року проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді офіцера служби радіоелектронної та кіберборотьби, а з 31 липня 2025 року на посаді начальника цієї служби (секція РЕБ).

30 березня 2026 року позивача ознайомлено з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23 березня 2026 року №2599 «Про результати проведення службового розслідування» за фактом безпідставного отримання грошової винагороди.

За результатами проведеного службового розслідування:

І. Підтверджено факт безпідставного та недобросовісного набуття коштів виплати додаткової винагороди у розмірі 50000 гривень за загальний період з вересня 2023 року по травень 2025 року майором ОСОБА_1 (сума переплати) 350319,56 гривень.

ІІ. Притягнуто до матеріальної відповідальності на суму безпідставного та недобросовісного набуття виплати додаткової винагороди у розмірі 50000 гривень майора ОСОБА_1 на суму збитків - 350319,56 гривень. ІІІ. Зобов`язано начальника фінансово-економічної служби – головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 відповідно до пункту 1 статті 6 та пункту 1 статті 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» здійснювати відшкодування шкоди (збитків), завданих державі шляхом щомісячного утримання 20 % з місячного грошового забезпечення та всіх видів додаткової винагороди начальника служби радіоелектронної та кіберборотьби військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_1 – до повного погашення.

Так, встановлено, що під час перевірки, ЦФЕУ КСВ досліджувались питання порядку та законності нарахування та виплати додаткової винагороди особовому складу військової частини на період дії воєнного стану, зокрема, у розмірі 50000 гривень на місяць.

Перевіркою було виявлені ризики неналежної виплати додаткової винагороди із розрахунку 50000 гривень на місяць військовослужбовцям, які не займали посади (тимчасово не виконували обов`язки) в командуванні та штабі військової частини НОМЕР_1 .

Слід вказати про те, що в матеріалах службового розслідування відсутні письмові пояснення позивача.

На підставі Акту перевірки ЦФЕУ КСВ від 25.07.2025 № 1878/7315 відповідачем було проведено службове розслідування та встановлено, що позивачем недобросовісно та безпідставно отримано додаткову грошову винагороду у розрахунку 50000 гривень на місяць, що спричинило збитки у розмірі 350319,56 гривень за період з 01 вересня 2023 року по 31 травня 2025 року.

На підставі наведеного, відповідачем було прийнято спірний наказ №2599 від 23.03.2026 року, згідно п. 2 якого командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23 березня 2026 року № 2599 «Про результати проведення службового розслідування», підтверджено факт безпідставного та недобросовісного отримання грошової винагороди у розмірі 50000 гривень за загальний період з вересня 2023 року по травень 2025 року майором ОСОБА_1 на суму переплати 350319 гривень 56 копійок;

Згідно пункту 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23 березня 2026 року №2599 «Про результати проведення службового розслідування» притягнуто до матеріальної відповідальності на суму безпідставного та недобросовісного набуття додаткової грошової винагороди у розмірі 50000 гривень майором ОСОБА_1 на суму збитків 350319 гривень 56 копійок;

Пунктом 4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23 березня 2026 року №2599 «Про результати проведення службового розслідування» у т.ч зобов`язано начальника фінансово-економічної служби – головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 відповідно до пункту 1 статті 6 та пункту 1 статті 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» здійснювати відшкодування шкоди (збитків), завданих державі шляхом щомісячного утримання 20 % з місячного грошового забезпечення та всіх видів додаткової винагороди начальника служби радіоелектронної та кіберборотьби військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_1 – до повного погашення».

Позивач вважає зазначений наказ протиправним, таким що ухвалений за відсутності правових підстав, що і стало підставою для звернення до суду із цим позовом щодо його скасування.

Враховуючи наведене, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут внутрішньої служби ЗСУ), затверджений.

Статтею 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Статтею 26 Статуту внутрішньої служби ЗСУ визначено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Законом України від 24.03.1999 №551-XIV затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут).

Процедура проведення службового розслідування відносно військовослужбовців передбачена ст. ст. 47, 84 - 88 Дисциплінарного статуту і деталізована нормами Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України (затверджений наказом Міністра оборони України від 21.11.2017 №608, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371; далі за текстом Порядок №608).

Пунктом 7 Розділу І Порядку №608 встановлено, що службове розслідування за фактами завданої шкоди державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, проводиться з дотриманням вимог даного Порядку та положень Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-XII).

Частиною 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання, а саме межі реалізації військовослужбовцями своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, а також відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

За ч. 2 ст. 1-2 Закону №2011-ХІІ, у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з ч. 4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Пунктами 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).

Грошове забезпечення складається із: посадового окладу; окладу за військовим званням; щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 8 зазначеної постанови установлено, що умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію», 28.02.2022 Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168).

Абзац третій пункту 1-1 Постанови №168 передбачає, що на період воєнного стану військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно - стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки), виплачується додаткова винагорода у розмірі 50000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань відповідно до умов, визначених Міністерством оборони.

Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення (пункт 1-2 Постанови №168).

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил України.

Наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 №44, який застосовується з 01.02.2023, доповнено Порядок №260 розділом XXXIV «Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану».

Згідно з пунктом 1 розділу XXXIV Порядку №260 управління (штаб) угруповання військ (сил) - тимчасово утворений рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України орган військового управління призначений для виконання функцій з управління військами (силами) в ході відсічі повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України, у тому числі управління (штаб) оперативно - стратегічного, оперативного, оперативно - тактичного угруповання військ (сил), тактичної групи.

За змістом пункту 2 розділу XXXIV Порядку №260 (в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» виплачується в таких розмірах, зокрема:

50000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно - стратегічного угруповання військ включно, а також у складі командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі в таких діях та заходах).

Отже, виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення (пункт 1-2 Постанови №168).

Окрім того, у пункті 9 розділу XXXIV Порядку №260 визначено, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини; керівника органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.

Підстави і порядок притягнення військовослужбовців до матеріальної відповідальності регламентовані приписами Закону України від 03.10.2019 №160-ІХ «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі - Закон України від 03.10.2019 №160-ІХ).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про матеріальна відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: наявність шкоди; протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; вина особи в завданні шкоди.

Види матеріальної відповідальності розмежовані законодавцем на обмежену матеріальну відповідальність (ст. 5 Закону України №160-ІХ), повну матеріальну відповідальність (ч. 1 ст. 6 Закону України №160-ІХ), підвищену матеріальну відповідальність (ч. 3 ст. 6 Закону України №160-ІХ).

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України №160-ІХ особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: 1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій; 2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб; 3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин; 4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення; 5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Приписами ст. 9 Закону №160-IX передбачено, що завдана шкода не підлягає відшкодуванню, а особи звільняються від матеріальної відповідальності у разі, якщо шкоду завдано внаслідок: 1) дії непереборної сили; 2) необхідної оборони; 3) крайньої необхідності; 4) виконання наказу або розпорядження командира (начальника), крім випадків виконання явно злочинного наказу або розпорядження; 5) виправданого службового ризику; 6) затримання особи, що вчинила злочин, фізичний або психічний примус; 7) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Шкода не підлягає відшкодуванню у випадку смерті винної особи. Обставини, що виключають матеріальну відповідальність, підлягають встановленню під час проведення розслідування.

Згідно з положеннями Закону №160-IX, матеріальна відповідальність є різновидом юридичної відповідальності, яка настає у випадку заподіяння військовослужбовцями та деякими іншими особами прямої дійсної шкоди під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків.

Такий вид шкоди Закон визначає як збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу, внаслідок знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання чи незаконного використання військового або іншого майна, погіршення чи зниження його цінності, а також витрати на відновлення або придбання нового майна замість втраченого чи зіпсованого.

До складу прямої дійсної шкоди також належать надлишкові виплати, які виникли під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків.

VІ. ОЦІНКА СУДУ

Так, у матеріалах службового розслідування зазначено, що умовою отримання військовослужбовцем додаткової грошової винагороди із розрахунку 50000 гривень є виконання бойових завдань згідно займаній посаді в командуванні та штабі військової частини НОМЕР_1 .

Встановлено, що відповідач дійшов до висновку, що посади військовослужбовців РЕБ та КБ не відносяться до посад командування та штабу військової частини НОМЕР_1 .

Однак, такі доводи відповідача, є передчасними, з огляду на таке.

Так, слід вказати про наказ командира військової частини від 03 червня 2024 року №1187 «Про організацію розгортання та роботи пунктів управління військової частини НОМЕР_1 на період ведення бойових дій» яким визначено перелік посад складу основного командного пункту (ОКП), як підставу для виплати позивачу додаткової грошової винагороди у розмірі 50000 гривень на місяць.

Так, відповідно до Наказу від 03 червня 2024 року № 1187, який міститься в матеріалах справи, до складу основного командного пункту (ОКП) належить: 1.5. секції об`єднаної вогневої підтримки (СОВгП) з числа особового складу відділення об`єднаної вогневої підтримки з представниками, зокрема, секції РЕБ до якої відносяться посади офіцера та начальника служби радіоелектронної та кіберборотьби , що у розумінні абзацу 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 надає позивачу право на отримання додаткової винагороди у розмірі 50000 гривень за вказаний період пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань як такому, що виконує бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки).

Відповідно до розділів 2,3.4 Доктрини «Пункти управління (командні пункти) та організація роботи на них», затвердженої Головнокомандувачем Збройних Сил України 23.08.2024 та з метою уточнення структури пунктів управління і розподілу оперативного складу військової частини НОМЕР_1 постановлено наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 01.04.2025 № 1194 дск «Про внесення змін до структури пунктів управління та розподілу оперативного складу військової частини НОМЕР_1 », яким затверджено структуру основного командного пункту (ОКП), до якого відноситься Секція РЕБ (SEV), яка, в свою чергу, включає посаду офіцера та начальника служби радіоелектронної та кіберборотьби.

Так, відповідно до пунктів 3.13 Наказу від 01.04.2025 № 1194дск, який міститься в матеріалах справи, секція РЕБ (SEW) призначена для планування застосування та управління підпорядкованими підрозділами РЕБ у ході підготовки і ведення бою (бойових дій).

До основних завдань відноситься: розробка планувальних і бойових документів застосуванням сил і засобів РЕБ в бою (бойових діях); безперервний збір даних про радіоелектронну обстановку та інші необхідні дані в смузі оборони бригади та інших районах; виконання завдань РЕБ в бою (бойових діях); доведення основних завдань підпорядкованим підрозділам РЕБ та часу для їх виконання; управління підпорядкованими силами і засобами та їх взаємодією з іншими підрозділами; контроль готовності сил і засобів РЕБ до виконання поставлених завдань; управління користуванням радіочастотним спектром; управління виконанням завдань із РЕБ; забезпечення виконання завдань радіоелектронного захисту.

Отже, враховуючи наведене вище, оскільки посади військовослужбовців РЕБ та КБ, які займав позивач, відносяться до посад командування та штабу військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується Наказами від 03 червня 2024 року № 1187, від 01 квітня 2025 року №1194 дск, то фактичні підстави проведення службового розслідування щодо дій позивача – є неналежними та передчасними.

При цьому, слід вказати про те, що в матеріалах справи відсутні докази щодо притягнень позивача до дисциплінарної відповідальності, фактів СЗЧ та інші причин які свідчили про безпідставне отримання позивачем додаткової грошової винагороди.

Такі обставини не мали місце підчас проходження служби, службовим розслідуванням не встановлені.

Також, слід вказати про те, що позивачем з 01 вересня 2023 року по цей час виконуються бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління командування та штабу військової частини (зведеного підрозділу) (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки). Наведене у розумінні абзацу 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 надавало ОСОБА_1 , право на отримання додаткової винагороди у розмірі 50000 гривень за вказаний період пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань.

Відповідачем, що також ними не заперечується, здійснювалось нарахування та виплата позивачу додаткової грошової винагороди з вересня 2023 року по травень 2025 року включно з розрахунку 50000 гривень за вказаний період пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань. Додаткова винагорода, запроваджена Постановою № 168, є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення.

Так Верховний Суд у своїй Постанові від 10 вересня 2025 року у справі №240/2400/24, Постанові від 10 квітня 2025 року у справі № 240/2078/24 дійшов висновку, що указана винагорода входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців.

Отже, встановлено, що у вказаний період часу позивач сумлінно виконував покладені на нього обов`язки відповідно до своєї посади, яка відноситься до посад з переліку командування та штабу військової частини та отримував за це додаткову грошову винагороду у збільшеному розмірі до 50000 гривень на місяць.

Додаткову грошову винагороду, яка є складовою заробітної плати, нараховувала та виплачувала позивачу безпосередньо військова частина НОМЕР_1 яка діяла добровільно.

Матеріалами службового розслідування рахункової помилки відповідача під час сплати позивачу додаткового грошового забезпечення не встановлено, разом з тим, відповідно до матеріалів службового розслідування, недобросовісність позивача полягає у відсутності підстав перебування у складі командування та штабу військової частини, що спростовується Наказами відповідача (командира військової частини) від 03 червня 2024 року № 1187 «Про організацію розгортання та роботи пунктів управління військової частини НОМЕР_1 на період ведення бойових дій», та від 01.04.2025 № 1194 дск «Про внесення змін до структури пунктів управління та розподілу оперативного складу військової частини НОМЕР_1 », яким затверджено структуру основного командного пункту (ОКП), до якого відноситься Секція РЕБ (SEV), яка, в свою чергу, включає посаду офіцера та начальника служби радіоелектронної та кіберборотьби.

Матеріалами службового розслідування не заперечується факти добровільності сплати військовою частиною НОМЕР_1 сум додаткового грошового забезпечення позивачу, відсутності рахункових помилок при здійсненні нарахувань грошового забезпечення.

Додаткова грошова винагорода є частиною сум, яка складає грошове забезпечення військовослужбовця, тобто, фактично є його заробітною платою, а недобросовісність позивача, в розумінні військової частини НОМЕР_1 , полягає лише у відсутності підстав перебування останнього у складі командування та штабу військової частини, що спростовується Наказами від 03 червня 2024 року № 1187, від 01 квітня 2025 року № 1194 дск.

Щодо понесення матеріальної відповідальності, слід вказати про те, що суд звертає увагу, що настання повної матеріальної відповідальності за п. 1 ч. 1 ст. 6 Закону України №160-ІХ, обумовлено законодавцем одночасно як виною відповідного військовослужбовця у настанні збитків, так і умислом цього військовослужбовця на настання збитків, тобто усвідомлення військовослужбовцем того, що саме такі форма, зміст та характер конкретного діяння військовослужбовця об`єктивно здатні призвести до збитків або створити умови, за яких ці збитки невідворотно/неминуче настануть і прагнення до настання таких наслідків.

Тобто, іншими словами, притягнення до відповідальності за п. 1 ч. 1 ст.6 Закону України №160-ІХ, як це зробив відповідач щодо позивача, повинно передувати встановлення суб`єктом проведення розслідування відповіді на питання, якою відповідальною посадовою особою було здійснено надлишкові виплати грошових коштів.

Інші підстави і порядок притягнення військовослужбовців до матеріальної відповідальності, окрім тих які регламентовані приписами Закону України від 03.10.2019 №160-ІХ «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» чинним законодавством України не передбачено, а отже посилання відповідача у матеріалах службового розслідування про те, що питання повернення зайво виплачених коштів не врегульовані нормами спеціального законодавства, а тому необхідно застосовувати норми Цивільного кодексу України, суперечить принципам імперативності, який застосовується у правовідносинах які склались між суб`єктом владних повноважень та фізичною особою, з питань притягнення останнього до матеріальної відповідальності як військовослужбовця.

Приписи ст. 1215 Цивільного кодексу України вказують на те, що не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Слід вказати про те, що позивач не нараховує та не виплачує будь-яку грошову винагороду, а лише отримує її на свій банківський рахунок, будь-яких обов`язків щодо моніторингу кількості отримання грошових сум заробітної плати на позивача не покладено.

Правильність та правомірність нарахування грошового забезпечення покладається виключно на відповідальних осіб військової частини НОМЕР_1 .

Позивач не здійснює грошові виплати, як це передбачено пунктом 1 частиною 1 статті 6 Закону України № 160-ІХ в якості однієї із необхідних умов притягнення до матеріальної відповідальності.

Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» встановлено виключний перелік необхідних та достатніх умов, які необхідно встановити для притягнення до повної матеріальної відповідальності військовослужбовців. Так, згідно з частиною 1 статті 6 Закону України № 160-ІХ особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди, зокрема, у разі здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій. Проте, позивач сам собі не нараховує та не виплачує будь-яку грошову винагороду, більш того, позивач не є жодним суб`єктом від якого залежить нарахування заробітної плати та її розмір. Правильність та правомірність нарахування грошового забезпечення покладається лише виключно на відповідальних осіб військової частини НОМЕР_1 , яким позивач не являється.

Окрім того, слід вказати про те, що проведення службового розслідування здійснювалось без повідомлення особи, яка притягається до відповідальності, відсутнє повідомлення про підстави його проведення, внаслідок чого фактично було позбавлено права позивача подавати пояснення, документи, які стосуються службових розслідувань, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб та реалізовувати інші права, передбачені Порядком № 608 для осіб, щодо яких проводиться службове розслідування. Верховний Суд у своїх правових позиціях зазначає, що пояснення особи, стосовно якої проводиться службове розслідування, є однією з важливих гарантій об`єктивного службового розслідування та захисту законних прав й інтересів особи від безпідставного застосування стягнення та інших негативних наслідків.

Такі висновки зазначені у п. 47 Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15.07.2021 у справі №815/1062/17, щодо скасування наказу про притягнення до відповідальності військовослужбовця ЗСУ.

Також, слід вказати про те, що під час розгляду справи, судом не було встановлено, обставини заподіяння саме позивачем дійсної шкоди державі під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, на підставі чого на позивача може бути покладено повну матеріальну відповідальність.

Аналіз наведених норм права дозволяє зробити висновок, що обов`язковою умовою притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності є доведення його вини у спричиненні матеріальної шкоди. Умови для притягнення винної особи до матеріальної відповідальності мають бути доведені матеріалами службового розслідування, при цьому, розслідування може не призначатися, якщо причини завдання шкоди, її розмір та винна особа встановлені за результатами аудиту (перевірки), інвентаризації, досудового розслідування або судом.

Також, слід вказати про те, що у свою чергу, акт (висновок) службового розслідування повинен містити повне та об`єктивне дослідження обставин скоєння правопорушення, тобто повинні бути встановлені обставини, за яких військовослужбовець скоїв відповідне правопорушення або ж обставини, що стали підставою для призначення службового розслідування, а також те, чи мали вони місце взагалі; час, місце, спосіб, мотив та мету вчинення правопорушення, його наслідки (їх тяжкість), що настали у зв`язку з цим, причини та умови, що призвели до вчинення такого правопорушення.

Слід вказати, що такі вимоги відповідачем дотримано не було.

Подібні за змістом висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 06.02.2020 у справі №826/1916/17 та від 22.09.2022 у справі №420/4977/20.

Згідно рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу.

Щодо посилання позивача на порушення процедурних вимог встановлених Порядком проведення службового розслідування у Збройних силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608, а саме, що у межах проведення службового розслідування уповноваженим суб`єктами проведення розслідування пояснення позивачем не надавались і не було запропоновано останньому їх надати, та щодо проведення службового розслідування без участі безпосереднього начальника, суд зазначає, що жодні змістовні пояснення та заперечення військовою частиною з цих питань не надано, адже довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень, аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №813/2901/18.

Особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень (Постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №520/6006/21).

У спорах правомірності рішень чи діянь тягар доказування покладається саме на суб`єкта владних повноважень, а не на позивача (Постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.04.2023 у справі №809/1879/16, 29.03.2023 у справі №620/19132/21.

Отже, враховуючи наведене вище, слід дійти висновку, що відповідач повинен був довести відсутність обставин, які дають право позивачу на додаткову винагороду саме у розмірі 50000,00 гривень, що зроблено не було.

З урахуванням того, що законодавством чітко визначено необхідність встановлення вини в діях саме того військовослужбовця, який притягується до матеріальної відповідальності, та оскільки йдеться про застосування юридичної відповідальності до позивача, тому суд вважає, що відповідачем має бути доведений склад правопорушення, вчиненого позивачем, та наявність взаємозв`язку між його діями та заподіяною шкодою.

Матеріали службового розслідування, відображені в спірному наказі не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що додаткова грошова винагорода отримана позивачем в якості складової оплати своєї праці - отримана внаслідок протиправних дій позивача, як і взагалі не містять будь-яких даних про причини завдання шкоди, доказів завдання збитків на суму 350 319,56 гривень.

За таких обставин, вина позивача в завданні матеріальної шкоди та причинний зв`язок між протиправною поведінкою позивача та завданою шкодою, є недоведеними, оскільки не підтверджуються належними, достовірними та допустимими доказами.

За наведеного, позовні вимоги позивача є доведеними та обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, у зв`язку із чим спірний наказ, в частині, що стосується позивача, підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону №160-IX у разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності стягнені з особи кошти та/або добровільно передане нею рівноцінне майно чи внесені кошти повертаються цій особі, про що видається відповідний наказ.

Отже, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, про таке.

Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати пункт 2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23 березня 2026 року №2599 «Про результати проведення службового розслідування» в частині підтвердження факту безпідставного та недобросовісного отримання грошової винагороди у розмірі 50000 гривень за загальний період з вересня 2023 року по травень 2025 року майором ОСОБА_1 на суму переплати 350319 гривень 56 копійок.

Визнати протиправним та скасувати пункт 3 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23 березня 2026 року №2599 «Про результати проведення службового розслідування» в частині притягнення до матеріальної відповідальності на суму безпідставного та недобросовісного набуття додаткової грошової винагороди у розмірі 50000 гривень майором ОСОБА_1 на суму збитків 350319 гривень 56 копійок.

Визнати протиправним та скасувати пункт 4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 23 березня 2026 року №2599 «Про результати проведення службового розслідування» в частині зобов`язання начальника фінансово-економічної служби – головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 відповідно до пункту 1 статті 6 та пункту 1 статті 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» здійснювати відшкодування шкоди (збитків), завданих державі шляхом щомісячного утримання 20 % з місячного грошового забезпечення та всіх видів додаткової винагороди начальника служби радіоелектронної та кіберборотьби військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_1 – до повного погашення».

Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 30.06.2026 року.

Суддя В.В. Ільков