Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №523/13394/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4728/26

Справа № 523/13394/24

Головуючий у першій інстанції Аліна С. С.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання – Шахової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 19 листопада 2025 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини,

встановив:

У серпні 2024 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним вище позовом, у якому просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 15 000 грн щомісячно, до досягнення дитиною повноліття ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позов обґрунтовано такими обставинами.

З 13.03.2013 року по 20.06.2024 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після припинення шлюбних відносин сторін проживає разом із позивачкою.

Відповідач у добровільному порядку допомоги на утримання дитини не надає, хоча є працездатною особою, іншій утриманців не має та його матеріальний стан дозволяє надавати дитині утримання.

Рішенням Пересипського районного суду м. Одеси від 19 листопада 2025 року вказаний вище позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 4 000 грн, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дати подання позовної заяви 12.08.2024 року і до досягнення дитиною повноліття ІНФОРМАЦІЯ_2 . В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на обставини, якими обґрунтовано позов, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 19 листопада 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

Скаржниця зазначає про залишення судом першої інстанції поза увагою матеріальний стан відповідача, який є моряком за фахом, проживає за кордоном та не надав суду жодних доказів розміру свого доходу.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , не погоджуючись із доводами апеляційної скарги, зауважує про законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, просив залишити таке без змін. При цьому відповідач зазначив, що з наданих позивачкою роздруківок руху коштів по картках неможливо встановити про походження таких коштів, а отже і віднесення їх до його доходів.

09.06.2026 року представник скаржниці – адвокат Тюхтій Л.А. та представник ОСОБА_2 – адвокат Хрульова В.Б. звернулись до суду із заявами про розгляд справи за відсутності сторін.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржуване рішення суду відповідає не у повній мірі.

Ухвалюючи оскаржуване рішення та стягуючи з ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 у розмірі 4 000 грн щомісяця до досягнення дитиною повноліття, суд першої інстанції виходив з того, що у доказів отримання відповідачем доходу, який би дозволяв сплачувати аліменти у вказаному у позовній заяві розмірі, суду не надано, водночас матеріали справи не містять доказів наявності у відповідача інших утриманців, неможливості надавати дитині матеріальну допомогу, або інших істотних обставин..

Щодо таких висновків суду апеляційний суд зауважує про таке.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Предметом позову є матеріально – правова вимога позивача до відповідача щодо якої вона просить ухвалити рішення, а підставою – обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Судом встановлені та матеріалами справи підтверджуються такі факти і обставини справи.

З 13.03.2013 року по 20.06.2024 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після припинення шлюбних відносин сторін проживає разом із позивачкою, перебував на її утриманні.

Відповідач є працездатною особою, має дипломи бакалавра судноволодіння, штурмана далекого плавання та посвідчення особи моряка, інших утриманців не має.

Наданим позивачкою до суду доказами: послужною книжкою моряка, посвідченням особи моряка (а.с.27-30, 33-34) також підтверджується працевлаштування відповідача за фахом тривалий період часу та отримання зарплати.

Також відповідачу ОСОБА_2 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 .

Частинами 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року передбачено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ч.ч. 2, 8, 9, 10ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Статтею 51 Конституції України та статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.

В силу ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Таким чином, статтями 180,181,184 СК України встановлено обов`язок утримувати дітей до досягнення ними повноліття, та визначено способи утримання дітей, в тому числі і шляхом присудження аліментів. При цьому право вибору способу виконання батьками обов`язку утримувати дитину наділено батька, з яким проживає дитина.

Згідно з положеннями частини другої статті 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до положень статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до частини першої статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).

Отже виходячи з вказаних вище норм та ураховуючи встановлені судом у справі обставини, зокрема те, що малолітній син сторін ОСОБА_4 , проживає разом з позивачкою, та перебуває на її утриманні, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_2 аліментів, проте не погоджується із їх розміром, визначеним судом першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

За положеннями ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Так, апеляційний суд погоджується із доводами скаржниці про залишення судом першої інстанції матеріального стану відповідача ОСОБА_2 , звертаючи увагу на таке.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно – правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства – суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, – із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.

З огляду на вказане вище та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України, слід зробити висновок, що відповідач посилаючись на те, що заявлений позивачкою розмір аліментів, не відповідає розміру його доходів та витрат, мав підтвердити суду ці обставини належними доказами, відповідно до вимог ст. ст. 77-80 ЦПК України, однак відповідних доказів обставин, якими відповідач заперечує проти позову суду не надано.

Так, апеляційний суд зауважує, що як під час вирішення судом першої інстанції справи так і під час апеляційного її перегляду відповідач ОСОБА_2 не надав суду жодних доказів на підтвердження фактичного розміру власних доходів, обмежившись лише зауваженнями про недоведеність позивачкою розміру його доходів та посиланням на власне перебування за межами України та скрутний матеріальний стан.

Апеляційний суд ураховує, що посилаючись на те, що з наданих позивачкою виписок по рахункам неможливо встановити, що грошові кошти, які надходили на його банківські рахунки є власне доходом, ОСОБА_2 , однак, і не зазначив джерела походження цих коштів.

Так, у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року в справі N 758/10761/13-ц (провадження N 61-19815сво19) зроблено висновок, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. З урахуванням вимог справедливості та розумності будь-який суб`єкт приватного права безумовно спрямовує на споживання лише такі доходи, які становлять безумовний приріст його майна (заробітна плата, гонорари, плата за надання послуг, доходи від процентів по депозитам, орендна плата тощо). Саме тому лише той дохід, який збільшує майно платника аліментів, якщо тільки він прямо не звільнений від цього Переліком видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, має враховуватись під час визначення розміру аліментів. Натомість, грошовий дохід, який є просто еквівалентом відчуженого платником аліментів майна, не повинен враховуватись під час визначення розміру аліментів. Виручення боржником грошових коштів від продажу нерухомого майна, в обмін на передачу покупцю права власності на зазначене нерухоме майно, не має наслідком отримання доходу платником аліментів, а є грошовим еквівалентом вартості цього майна до його продажу та не є видом заробітку (доходу), з якого стягуються аліментні платежі, у розумінні Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів.

Таким чином, апеляційний суд виходить з того, що ОСОБА_2 є працездатною особою, який не надав суду жодних доказів джерел власного матеріального забезпечення, інших утриманців не має, отже, апеляційний суд ставиться критично, як до зауважень відповідача про доцільність стягнення з нього аліментів у розмірі визначеному рішенням Пересипського районного суду м. Одеси від 19 листопада 2025 року і не більше, так і до тверджень скаржниці ОСОБА_1 про необхідність, з урахуванням наданих нею доказів, стягнення з відповідача аліментів на утримання малолітнього сина у розмірі 15 000 грн щомісяця.

За таких встановлених у справі обставин та виходячи із закріплених ч. 9 ст. 7 СК України принципів справедливості, добросовісності та розумності, відповідності моральним засадам суспільства, апеляційний суд вважає, що аліменти в розмірі 10 000 грн, щомісячно, не є завищеним в сучасних умовах проживання, та є співрозмірними матеріальному становищу відповідача, який є працездатною особою, та зобов`язаний утримувати свою малолітню дитину, надаючи їй необхідну матеріальну допомогу для її гармонійного фізичного, розумового та духовного розвитку та забезпечити належний життєвий рівень дитини.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року №31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, №250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" №2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Прийняття та дослідження нових доказів, як і про відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні (див. постанову Верховного суду від 13 січня 2021 року у справі №264/949/19 (провадження N 61-16692св19).

Так, апеляційний суд вважає за недоцільне задоволення клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів у справі, оскільки як було зазначено вище, докази, надані позивачкою у справі на підтвердження заявлених нею підстав позову, є достатніми для встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи по суті. Водночас, обставини, якими відповідач заперечував проти позовних вимог ОСОБА_1 жодними належними доказами підтверджені не були.

У відповідності до приписів ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За положеннями ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З наведених вище підстав та встановлених у справі обставин, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 19 листопада 2025 року необхідно змінити, збільшивши розмір стягнутих з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів з 4 000 грн до 10 000 грн.

В іншій частині рішення суду, як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України залиши ти без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 19 листопада 2025 року змінити, збільшивши розмір стягнутих з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) аліментів з 4 000 грн до 10 000 грн.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Головуючий Ю.П.Лозко

Судді О.Ю. Карташов

М.В. Назарова