Постанова від 01 червня 2026 р. у справі №522/10974/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4179/26

Справа № 522/10974/25

Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання – Шахової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 липня 2025 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,

встановив:

У травні 2025 року позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним вище позовом, у якому просила стягнути з відповідача ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 10 000 грн щомісяця, починаючи з дня звернення до суду з цим позовом.

Позов обґрунтовано такими обставинами.

З 28.01.2017 року по 24.06.2022 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після припинення між сторонами шлюбних відносин проживає разом із позивачкою.

Сторони не досягли згоди щодо розміру аліментів, які ОСОБА_1 повинен сплачувати на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , водночас щомісячно ОСОБА_2 витрачає на утримання дитини – 16 500 грн.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 липня 2025 року вказаний вище позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 8000 грн, з урахуванням індексації щомісячно, починаючи з 16 травня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Допущено негайне виконання рішення суду про стягнення аліментів в межах платежу за один місяць у розмірі 8 000 грн.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на обставини, якими обґрунтовано заперечення проти позову ОСОБА_2 , неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 липня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Скаржник зазначає про залишення судом першої інстанції поза увагою того, що стягнутий розмір аліментів є надмірним та таким, що не відповідає розміру його щомісячного доходу та витратам, що він несе на утримання дитини від іншого шлюбу.

Учасники справи судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи суду не подавали, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржуване рішення суду відповідає.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_2 та стягуючи з ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 у розмірі 8 000 грн на щомісяця, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідач є працездатним, працює, отримує заробітну плату, при цьому матеріали справи містять доказів того, що його майновий стан, унеможливлює сплату ним аліментів у визначеному судом розмірі, а розмір грошового забезпечення дитини повинен бути достатнім для її розвитку.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду, зважаючи на таке.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Предметом позову є матеріально – правова вимога позивача до відповідача щодо якої вона просить ухвалити рішення, а підставою – обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Судом встановлені та матеріалами справи підтверджуються такі факти і обставини справи.

З 28.01.2017 року по 24.06.2022 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після припинення шлюбних відносин сторін проживає разом із позивачкою, перебуває на її утриманні.

З 28.06.2024 року ОСОБА_3 знаходиться у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , від якого має дитину – ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

З січня по травень 2025 року ОСОБА_3 отримував заробітну плату, у розмірі 20 000 грн на місяць.

Частинами 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року передбачено, що держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ч.ч. 2, 8, 9, 10ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Статтею 51 Конституції України та статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до досягнення ними повноліття.

В силу ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Таким чином, статтями 180,181,184 СК України встановлено обов`язок утримувати дітей до досягнення ними повноліття, та визначено способи утримання дітей, в тому числі і шляхом присудження аліментів. При цьому право вибору способу виконання батьками обов`язку утримувати дитину наділено батька, з яким проживає дитина.

Згідно з положеннями частини другої статті 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до положень статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до частини першої статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина третя статті 181 СК України).

Отже виходячи з вказаних вище норм та ураховуючи встановлені судом у справі обставини, зокрема те, що малолітні син ОСОБА_4 , проживає разом з позивачкою, та перебуває на її утриманні, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_3 аліментів.

Відповідно ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

За положеннями ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно – правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства – суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, – із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.

З огляду на вказане вище та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України, скаржник посилаючись на те, що визначений судом першої інстанції розмір не відповідає розміру його доходів та витрат, мав надати суду докази на підтвердження відповідних обставин (ст. ст. 77-80 ЦПК України), однак доказів на підтвердження таких обставин суду відповідачем не надано.

Так, надані ОСОБА_3 документи на підтвердження його майнового стану, не містять повних відомостей щодо розміру річного доходу останнього, принаймні, за попередній календарний рік, і таких не достатньо для висновку про те, що майнового стану відповідача є таким, що унеможливлює надання ним утримання малолітньому сину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у визначеному судом першої інстанції розмірі.

Щодо доводів скаржника про надмірність визначеного судом першої інстанції розміру аліментів, колегія суддів зауважує, що визначаючи розмір аліментів який підлягає стягненню з ОСОБА_3 на утримання малолітнього сина, судом першої інстанції враховано, що заявлений позивачкою розмір витрат є недоведеним, водночас, зваживши на рівність обов`язків батьків щодо утримання дітей та матеріальне становище відповідача та наявність у нього інших утриманців, дійшов висновку про те, що стягнення з нього на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліментів у розмірі 8 000 гривень, щомісяця, до досягнення дітиною повноліття, буде забезпечувати його гармонійний розвиток.

Зокрема, апеляційний суд зауважує, що попри протилежні доводи апеляційної скарги, судом першої інстанції було ураховано, що транспортний засіб, яким користується відповідач ним орендується, а не перебуває у його приватній власності.

Колегія суддів, зауважує також, що, у порушення вимог ст.ст. 77-80 ЦПК України, скаржником не доведено, що стягнутий судом першої інстанції розмір аліментів на утримання малолітнього сина, перевищує необхідний розмір його потреб.

Також апеляційний суд виснує про правильність відхилення судом першої інстанції посилань відповідача на наявність у нього боргових зобов`язань перед банком, оскільки заборгованість за кредитним договором платника аліментів не може обмежувати права дитини на надання їй належного утримання від батьків та не свідчить про неможливість виконання ними свої батьківських обов`язків.

Відповідно до частин першої, другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Таким чином, аналізуючи зазначені норми закону, колегія суддів виходить з того, що батьки дитини повинні забезпечити для неї утримання у розмірі не меншому прожиткового мінімуму на місяць, встановленого на відповідний період для певного віку дитини, як мінімальної гарантії загального рівня забезпеченості повноцінним харчуванням для розвитку організму дитини, збереження її здоров`я та розвитку дитини.

За таких встановлених у справі обставин та виходячи із закріплених ч. 9 ст. 7 СК України принципів справедливості, добросовісності та розумності, відповідності моральним засадам суспільства, апеляційний суд вважає, що аліменти в розмірі 8 000 грн, щомісячно, не є завищеним в сучасних умовах проживання, та є співрозмірними матеріальному становищу відповідача, який є працездатною особою, та зобов`язаний утримувати свою малолітню дитину, надаючи їй необхідну матеріальну допомогу для її гармонійного фізичного, розумового та духовного розвитку та забезпечити належний життєвий рівень дитини.

У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року №31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, №250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Інші доводи апеляційної скарги за своїм змістом та суттю зводяться обставин якими відповідач заперечував проти позову, які враховано судом під час вирішення справи, а також суб`єктивного тлумачення скаржником норм права, та незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, також фактично зводяться до переоцінки доказів наданої судом першої інстанції, без посилення на обставини, що не були враховані судом.

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" №2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач зобов`язаний утримувати малолітнього сина до досягнення ним повноліття, а тому оскаржуване рішення суду про стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 8 000 грн, щомісяця, і до його повноліття є справедливим та не суперечить засадам законності.

Доказів, які спростовують висновки суду скаржником не надано.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, з мотивів наведених у апеляційній скарзі.

Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення судом справи.

Порушень судом норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, чи стали підставою для обов`язкового скасування оскаржуваного рішення апеляційним судом не встановлено.

У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367,374,375 ,382-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді В.В. Кострицький

М.В. Назарова