Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №490/312/25 — Миколаївський апеляційний суд

01.07.26

22-ц/812/1340/26

Справа №490/312/25 Головуюча у 1-й інстанції Шолох Л. М.

Провадження № 22ц/812/1340/26 Доповідачка в апеляційній інстанції Ямкова О. О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

1 липня 2026 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючої-судді: Ямкової О. О.,

суддів: Крамаренко Т. В., Локтіонової О. В.,

із секретарем: Чистою В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні провадження цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 ,

подану від її імені представницею ОСОБА_2 ,

на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 30 березня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Шолох Л. М. в залі суду в місті Миколаєві із складанням повного судового рішення, у справі

за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_3

про стягнення заборгованості з аліментів та пені за несвоєчасну їх сплату,

В С Т А Н О В И Л А:

17 січня 2025 року ОСОБА_1 , діючи через свою представницю ОСОБА_2 , звернулась з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 146 816 грн, що виникла в результаті невиконання рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 30 січня 2019 року про стягнення аліментів на утримання двох спільних доньок, та пені за прострочку сплати аліментів у розмірі 119 064 грн за період з 23 серпня 2019 року по 24 червня 2024 року.

В обґрунтування позову зазначала, що у період з 20 квітня 2021 року по 24 червня 2024 року на виконанні в Центральному ВДВС у місті Миколаєві перебувало виконавче провадження зі стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання доньок ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки від усіх видів доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 23 серпня 2019 року і до повноліття дітей.

Втім, примусове виконавче провадження за виданим виконавчим листом закінчено, у зв`язку з його відкликанням за рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 29 березня 2024 року, яким на підставі позову стягувачки, у зв`язку із досягненням старшою донькою повноліття, визначено інший розмір аліментів, що підлягають стягненню з ОСОБА_3 на утримання неповнолітньої ОСОБА_5 у розмірі частки від усіх видів доходів.

Посилаючись на вказані обставини та наявність на час закінчення виконавчого провадження заборгованості за відкликаним виконавчим документом, позивачка вважала наявними підстави для стягнення з відповідача заборгованості зі сплати аліментів та нарахованої на них пені за затримку їх сплати.

Заочним рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 28 липня 2025 року позов задоволено, ухвалено про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 146 816 грн та пеню за прострочення оплати аліментів за період з 23 серпня 2019 року по 24 червня 2024 року у розмірі 119 064 грн.

У вересні 2025 року ОСОБА_3 , діючи через свою представницю ОСОБА_6 , звернувся з заявою про перегляд заочного рішення, посилаючись на його необізнаність про розгляд справи та не отримання ним судових повісток, викликів та рішення суду, а також на відсутність заборгованості зі сплати аліментів, з огляду на сплату ним в зазначений позивачкою період аліментів безпосередньо на банківські рахунки дітей та рахунок виконавчої служби на загальну суму 148 886 грн.

Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 12 січня 2026 року заяву ОСОБА_3 , подану від його імені представницею ОСОБА_6 , задоволено, заочне рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 28 липня 2025 року скасовано.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_3 , діючи через свою представницю ОСОБА_6 , вважав позовні вимоги необґрунтованими, з огляду на те, що у нього відсутня заборгованість зі сплати аліментів, оскільки за період з серпня 2019 року по травень 2024 року ним виплачено на користь позивачки 148 886 грн відповідно до наданих квитанцій, які мають бути враховані судом, не зважаючи на те, що в деяких з них відсутнє призначення платежу, але які раніше надати суду він був позбавлений можливості.

За наведеного вважав відсутніми підстави для стягнення боргу та пені за несвоєчасну сплату аліментів.

Посилався на відповідну судову практику.

Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 30 березня 2026 року позов задоволено частково, ухвалено про стягнення з ОСОБА_3 та користь ОСОБА_1 1 642 грн заборгованості зі сплати аліментів та 1 642 грн пені за несвоєчасну сплату аліментів за період з серпня 2019 року по червень 2024 року. Розподілено судові витрати.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд виходив з того, що відповідачем добровільно сплачені аліменти, зокрема, шляхом перерахування безпосередньо на рахунок дітей, внаслідок чого вина платника аліментів у несвоєчасності виконання обов`язку відсутня.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через свою представницю ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та вважаючи рішення суду необґрунтованим, просила його скасувати в частині відмови у задоволенні позову та прийняти нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування скарги зазначала, що цільове призначення перерахованих відповідачем коштів невідоме та на момент їх перерахування діти були неповнолітніми, внаслідок чого не несли жодної відповідальності за їх цільове використання і не витрачали кошти на своє забезпечення, в той час як позивачка несла витрати на утримання дітей самостійно.

Звертала увагу суду на те, що рішенням суду відповідач був зобов`язаний сплачувати кошти на користь позивачки, внаслідок чого сплата ним коштів на рахунок дітей не є належним виконання обов`язку.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач, від імені якого діє представниця, вважав апеляційну скаргу безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, переважно з аргументів зазначених у відзиві на позовну заяву.

У судове засідання суду апеляційної інстанції учасники справи та їх представники не з`явилися, повідомлені про дату та час судового розгляду належним чином. Відповідач та його представниця надіслали на адресу суду заяву про розгляд справи за їх відсутністю, інших клопотань не заявили. Позивачкою та її представницею заяв та клопотань суду не надано. Тому розгляд справи проведено у відповідності до частини 2 статті 372 ЦПК України з приєднанням витягу з виконавчого провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення виходячи з наступного.

При вирішенні справи судом встановлено, 30 січня 2020 року на підставі рішення Центрального районного суду міста Миколаєва з відповідача ОСОБА_3 стягнуто аліменти на користь позивачки ОСОБА_7 на утримання спільних малолітніх доньок ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки з усіх видів доходу (заробітку) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 23 серпня 2019 року та до досягнення дітьми повноліття, на виконання якого видано виконавчий лист.

Виконавчий лист пред`явлено стягувачкою до примусового виконання та за ним відкрито виконавче провадження №65205751, в рамках якого на підставі частини 1 статті 194 СК України головним державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві здійснено розрахунок боргу зі сплати аліментів станом на 24 червня 2024 року на суму 146 816 грн (а.с.17-18).

Даний розрахунок проведено 24 червня 2024 року, у зв`язку із відкликанням виконавчого листа на підставі заочного рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 29 березня 2024 року за новим позовом про зміну розміру аліментів, у зв`язку з досягненням донькою ОСОБА_4 повноліття, та стягненням з ОСОБА_3 на користь позивачки ОСОБА_7 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_10 аліментів у розмірі частини від усіх видів заробітку та доходів але не менше 50% прожиткового мінімуму і не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня набрання законної сили рішенням суду, і до досягнення дитиною повноліття (а.с.19,15-16).

Постанова про закінчення виконавчого провадження за наявності нарахованого державним виконавцем боргу зі сплати позивачкою не оскаржена. Не оскаржені учасниками виконавчого провадження і сам проведений виконавцем розрахунок боргу зі сплати аліментів.

Згідно із частиною 3 статті 195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору – судом.

Порядок стягнення аліментів на виконання рішення суду передбачено статтею 71 Закону України «Про виконавче провадження», за змістом якої та відповідно до частини 8 цієї статті питання заборгованості вирішується судом лише у разі спору про її розмір (чинний на час закінчення виконавчого провадження).

Таким чином законодавець визначив обов`язок державного виконавця обчислювати розмір заборгованості за аліментами і водночас імперативно закріпив, що у разі незгоди заінтересованої особи з визначеним (обчисленим) державним виконавцем розміром заборгованості за аліментами, спір вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Такі висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 6 червня 2018 року в справі №756/13754/14-ц і від 7 жовтня 2019 року у справі №760/22598/15ц, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року при розгляді справи №572/1762/15ц.

Пунктом 7 частиною 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» визначається, що виконавче провадження може бути закінчено за закінченням строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів.

Отже, наявність заборгованості за аліментами виключає можливість закінчення виконавчого провадження, у зв`язку із досягненням дитиною повноліття та стягнення щомісячних платежів на її утримання.

За встановлених обставин справи висновок суду першої інстанції стосовно того, що будь-яка заборгованість за аліментами, визначена державним виконавцем, може бути стягнута не на підставі Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем, а за судовим рішенням про стягнення цієї заборгованості – колегія суддів вважає неправильним, а самі доводи апеляційної скарги про наявність підстав для його стягнення в судовому порядку - такими, що суперечать нормам матеріального права.

Втім, з огляду на те, що позивачка оскаржила судове рішення лише в частині відмови у стягнення усієї заявленої нею суми заборгованості зі сплати аліментів, а рішення суду в частині стягнення на її користь боргу в розмірі 1 642 грн не оскаржила, у суду апеляційної інстанції немає підстав для скасування рішення суду про часткове задоволення вимог про стягнення заборгованості зі сплати аліментів за поданою стягувачкою скаргою.

В той же час судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що відповідачем щомісячно здійснена оплата, стягнутих з нього аліментів на утримання двох доньок, як шляхом перерахування на їх банківські рахунки, так і окремо на депозитний рахунок ВДВС, яким не усі квитанції зі сплати аліментів враховано під час видачі довідки про нарахування боргу. Внаслідок цього, на підставі наданих відповідачем копій платіжних документів, судом правильно враховано, що у період з 6 вересня 2019 року по 7 травня 2024 року відповідачем здійснено сплату коштів на утримання дітей на їх банківські рахунки та на рахунок Центрального ВДВС у місті Миколаєві на загальну суму 145 174 грн (а.с.58-93).

З таким висновком суду позивачка не погодилася, так як вважала неможливим врахувати добровільно сплачені відповідачем кошти на банківські рахунки дітей, оскільки обов`язок з внесення щомісячних платежів покладено на відповідача виключно шляхом їх сплати на користь позивачки, а не дітей.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина 9 статті 7 СК України).

Тому невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина 4 статті 15 СК України).

Одним з обов`язків батьків у відповідності до статті 180 СК України є зобов`язання утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

За змістом частини 3 статті 181 СК України кошти на утримання дитини (аліменти), які не сплачуються добровільно, можуть бути присуджені за рішенням суду у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Отже, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини 1 статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. Але у Сімейному Кодексі України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19, постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року в справі № 206/4992/21).

Сам розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів (частина 2 статті 196 СК України).

Отже, з аналізу наведених норм матеріального права слідує, що боржник зобов`язаний своєчасно сплачувати аліменти, які, у разі виникнення боргу з їх сплати, у зв`язку з порушенням строків внесення платежів, вказують на ухилення платника аліментів від виконання обов`язку та за презумпцією його вини є підставою для застосування до нього відповідальності, передбаченої частиною 1 статті 196 СК України. Тобто обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів покладається саме на боржника.

Тому відповідачем та його представницею до суду надані копії платіжних документів, які свідчать про належне виконання ним обов`язку зі сплати аліментів, хоча і не шляхом безпосереднього перерахування аліментів на користь позивачки, але ж на банківські рахунки дітей, що є також свідченням належної поведінки батька з виконання обов`язку утримувати своїх дітей та виключає наявність вини платника з виникнення боргу зі сплати аліментів, який нарахований державним виконавцем без врахування усіх обставин.

За таких обставин колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для нарахування пені в розмірі, який заявлений позивачкою, правильним.

Щодо часткового стягнення пені в розмірі 1 642 грн, в частині якого рішення суду стягувачкою не оскаржено, то колегія суддів не вбачає підстав для його перегляду в частині задоволених вимог, виходячи із меж та доводів апеляційної скарги.

Враховуючи наведене, колегія суддів доходить до висновку, що підстави для скасування рішення суду за доводами поданої апеляційної скарги відсутні відповідно до статті 375 ЦПК України.

Підстави для перерозподілу судових витрат згідно до статті 141 ЦПК України немає.

Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану від її імені представницею ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 30 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду, у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуюча О. О. Ямкова

Судді Т. В. Крамаренко

О. В. Локтіонова