Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №489/7148/25 — Миколаївський апеляційний суд

23.06.26

22-ц/812/958/26

Єдиний унікальний номер судової справи 489/7148/25

Номер провадження 22-ц/812/958/26

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

23 червня 2026 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Коломієць В.В., Тищук Н.О.,

з секретарем судового засідання – Лівшенком О.С.,

за участю: представника позивача Іванюк О.Я.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 рішення, яке ухвалене Інгульським районним судом міста Миколаєва 07 листопада 2025 року під головуванням судді Кокорєва В.В. в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ніконджитбудсервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за найм житлового приміщення,

УСТАНОВИЛА:

У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ніконджитбудсервіс» (далі – ТОВ «Ніконджитбудсервіс») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за найм житлового приміщення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що гуртожиток в АДРЕСА_1 знаходиться у власності ТОВ «Ніконджитбудсервіс». На підставі рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 11 квітня 2005 року, після продажу гуртожитком деяких нежитлових приміщень, за товариством визнано право власності на 9068/10000 часток цього гуртожитку.

30 червня 2003 року між ТОВ «Ніконджитбудсервіс» та ОСОБА_1 у простій письмовій формі було укладено договір №253 користування площею проживаючими в гуртожитку ТОВ «Ніконджитбудсервіс» (далі – договір найму).

Відповідно до умов вказаного договору товариство надало відповідачу в оплатне строкове користування житлові кімнати №№808,809, загальною площею 42.94 кв.м., а відповідач зобов`язалась своєчасно вносити плату за найм житлового приміщення у відповідності до розділу 4 договору найму.

Позивач виконав умови договору, надавши відповідачу в користування житлові кімнати у вищевказаному гуртожитку. Також позивачем було повідомлено відповідача через засоби поштового зв`язку, що з 01 січня 2022 року розмір щомісячної ставки за користування гуртожитком разом з комунальними послугами становить 2 750 грн.

Відповідач ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором не виконує, оплату за найм приміщення не проводить, у зв`язку із чим станом на 01 вересня 2025 року у неї утворилась заборгованість у загальному розмірі 118 550 грн.

Посилаючись на викладені обставини, ТОВ «Ніконджитбудсервіс» просило стягнути на свою користь з ОСОБА_1 заборгованість за найм житлового приміщення в будинку-гуртожитку в загальному розмірі 118 550 грн., а також 3 028 грн. судових витрат.

Рішенням Інгульського районного суду міста Миколаєві від 07 листопада 2025 року позов ТОВ «Ніконджитбудсервіс» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Ніконджитбудсервіс» заборгованість за користування (найм) житлового приміщення в будинку-гуртожитку за період з 01 січня 2022 року по 31 серпня 2025 року, яка станом на 01 вересня 2025 року складає 118 550 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Ніконджитбудсервіс» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 028 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з його підставності, доведеності заявлених позовних вимог.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Відповідач зазначала, що після отримання у грудні 2021 року повідомлення про підвищення плати за користування житловим приміщенням вона повідомила позивача про намір виселитися з орендованого приміщення та знятися з реєстраційного обліку проживання за адресою гуртожитка, що і було нею зроблено у лютому 2022 року.

Також зазначала, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України вона переїхала до іншого безпечного місця проживання, отримала статус внутрішньо-переміщеної особи та проживала там до грудня 2025 року, що підтверджує факт того, що вона не користувалася весь цей час вказаним приміщенням гуртожитку.

Звертала увагу, що згідно п.2.2 договору найму, позивач має право розірвати договір, якщо наймач не вносить плату за проживання протягом 2-х місяців з дня настання строку платежу, а також в інших випадках, передбачених договором. Але позивач, знаючи, що вона змінила місце реєстрації проживання та виїхала з речами з приміщення гуртожитку, продовжував нараховувати плату за користування житлом.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Ніконджитбудсервіс», посилаючись на безпідставність її доводів, просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду – без змін.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08 травня 2014 року ТОВ «Ніконджитбудсервіс» є власником 9068/10000 часток об`єкту житлового нерухомого майна – гуртожитку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8).

Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом економічної діяльності ТОВ «Ніконджитбудсервіс» є комплексне обслуговування об`єктів (а.с.10).

30 червня 2003 року між ТОВ «Ніконджитбудсервіс» та ОСОБА_1 у простій письмовій формі укладено договір №253 користування приміщенням у будинку гуртожитку.

Відповідності до п.1.1 договору наймодавець передає, а наймач приймає у строкове платне користування придатні для проживання кімнати №№ 808,809 для проживання в ній ОСОБА_1 на строк, зазначений у п.1.1 договору, а саме 1 рік.

Згідно з п.7.1 договору такий договір вважається пролонгований на строк, вказаний в п.1.1, якщо ні одна зі сторін не пізніше, ніж через 1 місяць не сповістить другу сторону про розірвання такого договору.

Згідно з п.4 договору плата за користування житловою площею в гуртожитку відбувається за встановленими тарифами. Витрати на комунальні послуги входять в ставку такої оплати і окремо плата за них не знімається. Плата за користування житловою площею вноситься не пізніше 10 числа наступного за місяцем, який оплачується (а.с.7).

01 грудня 2021 року позивачем через засоби поштового зв`язку було письмово повідомлено відповідача про те, що з 01 січня 2022 року буде змінено розмір щомісячної ставки за користування гуртожитком, у зв`язку із зміною тарифів на комунальні послуги, і становитиме 2 750 грн. Вказаний лист відповідач отримала, що підтверджується її особистим підписом на рекомендованому повідомленні про врученні. Отже, із цього слідує про обізнаність відповідача про розмір ставки за користування гуртожитком (а.с.9).

Відповідно до наданого позивачем розрахунку розмір заборгованості ОСОБА_1 за користування житловим приміщенням становить 118 550 грн. (а.с.5).

Згідно довідки Воскресенської селищної ради №4818-7001495806 від 30 серпня 2022 року ОСОБА_1 взята на облік як внутрішньо переміщена особа, фактичне місце проживання/перебування, АДРЕСА_2 (а.с.41).

Як вбачається з витягу із Реєстру територіальної громади міста Миколаєва №23077-000570209-037-01 від 08 лютого 2022 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_3 (а.с.42).

Відповідно до п.11 Примірного положення про користування гуртожитками, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2018 року №498, наймачі, які користуються жилою площею в гуртожитку, зобов`язані своєчасно сплачувати за проживання в гуртожитку у строки, встановленні договором або законом.

Згідно з п.15 цього Положення особи, які проживають у гуртожитку на умовах договору найму (оренди), вносять плату за таке проживання відповідно до умов договору. Плата за проживання у гуртожитку включає: витрати на оплату житлово-комунальних послуг (послуги з управління гуртожитком, послуги з постачання теплової енергії, гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, постачання та розподілу природного газу, електричної енергії, послуги з поводження з побутовими відходами); інші витрати, необхідні для забезпечення створення належних умов для проживання (утримання майна гуртожитку, зазначеного в абзаці 1 пункту 14 цього Положення) та організації побуту (заміна, прання, дезінфекція постільних речей тощо у разі їх видачі).

Задовольняючи позовні вимоги, суд вважав, що відповідач свої зобов`язання за договором найму житлового приміщення не виконувала, жодних заперечень щодо позову суду не надала, у зв`язку з чим стягнув з неї на користь позивача заборгованість за проживання в гуртожитку у заявленому розмірі.

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За правилами ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін, погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.810 ЦК України, за договором найму (оренди) житла одна сторона – власник житла (наймодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Частиною 1 статті 811 ЦК України передбачено, що договір найму житла укладається у письмовій формі.

Частина 3 статті 816 ЦК України визначає, якщо наймачами житла є кілька осіб, їхні обов`язки за договором найму житла є солідарними.

Статтею 820 ЦК України передбачено, що розмір плати за найм житла встановлюється у договорі найму житла. Якщо законом встановлений максимальний розмір плати за найм житла, плата, встановлена у договорі, не може перевищувати цього розміру. Одностороння зміна розміру плати за найм житла не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Наймач вносить плату за найм житла у строк, встановлений договором найму житла. Якщо строк внесення плати за найм житла не встановлений договором, наймач вносить її щомісяця.

Згідно положень ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Загальні положення ЦК України про найм (оренду) визначають, якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (ст.764 ЦК України).

За обставинами цієї справи умовами договору передбачено, що плата за користування житловою площею в гуртожитку відбувається за встановленими тарифами. Витрати на комунальні послуги входять в ставку такої оплати і окремо плата за них не знімається. Плата за користування житловою площею вноситься не пізніше 10 числа наступного за місяцем, який оплачується.

Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

01 грудня 2021 року позивачем через засоби поштового зв`язку було письмово повідомлено відповідача про те що з 01 січня 2022 року буде змінено розмір щомісячної ставки за користування гуртожитком, у зв`язку із зміною тарифів на комунальні послуги, і становитиме 2 750 грн. Вказаний лист відповідач ОСОБА_1 отримала, що підтверджується підписом на рекомендованому повідомленні про врученні. Отже, із цього слідує про обізнаність відповідача про розмір ставки за користування гуртожитком.

Укладаючи договір найму житлового приміщення в гуртожитку, ОСОБА_1 зобов`язалася до 10 числа наступного місяця вносити плату за користування кімнатами.

Договір №253 користування приміщенням у будинку гуртожитку від 30 червня 2003 року ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не оспорювала, а тому апеляційний суд вважає, що її заборгованість за договором найму житлового приміщення станом на 01 серпня 2025 року нарахована правомірно.

Відповідно до вимог ч.1 ст.835 ЦК України наймач житла має право за згодою інших осіб, які постійно проживають разом з ним, у будь-який час відмовитися від договору найму, письмово попередивши про це наймодавця за три місяці. Доказів того, що ОСОБА_1 надсилала на адресу позивача письмове повідомлення про відмову від договору найму, остання суду не надала та матеріали справи таких доказів не містять.

Твердження відповідача про те, що вона не користується приміщеннями у гуртожитку, оскільки три роки тому змінила місце реєстрації, колегія суддів не приймає до уваги, враховуючи наступне.

Так, особа може мати декілька місць проживання/перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання/перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором, в тому числі й на підставі договору оренди житлового приміщення.

Реєстрація (декларування) місця проживання/перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, але вказане не свідчить про припинення цивільно-правових відносин щодо найму майна.

Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За правилами п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Інгульського районного суду міста Миколаєва від 07 листопада 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: В.В. Коломієць

Н.О. Тищук

Повний текст судового рішення

складено 29 червня 2026 року