Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №490/4872/25 — Миколаївський апеляційний суд

01.07.26

22-ц/812/1367/26

Єдиний унікальний номер судової справи: 490/4872/25

Номер провадження 22-ц/812/1367/26 Суддя - доповідач апеляційного суду Крамаренко Т.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2026 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого - Крамаренко Т.В.,

суддів: Локтіонової О.В., Ямкової О.О.,

із секретарем судового засідання – Чистою В.В.,

за відсутності учасників справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_1

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 квітня 2026 року, ухваленого під головуванням судді – Гуденко О.А., в приміщенні того ж суду по справі за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру

в с т а н о в и л а:

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Миколаївської міської ради про визнання права власності на квартиру.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він є спадкоємцем померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , останнє місце проживання якого зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Після смерті спадкодавця залишилося спадкове майно - квартира АДРЕСА_2 , яка приватизована відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та видане свідоцтво про право власності від 26 лютого 2009 року на її 1/2 частку. У 2020 році власник 1/2 частки вказаної квартири ОСОБА_4 померла. ОСОБА_3 оформив спадщину на 1/2 частку цієї квартири. Другий спадкоємець ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Своє право спадкоємця на квартиру АДРЕСА_2 він належним чином оформити не може у зв`язку з втратою правовстановлюючих документів на віще вказане спадкове майно. На його письмове звернення до управління комунального майна м. Миколаєва Миколаївської міської ради, щодо видачи дублікату правовстановлюючого документу, було відмовлено оскільки власником квартири АДРЕСА_2 є померла особа - ОСОБА_3 . КП «ММБТІ» надало копію втраченого правовстановлюючого документу.

Посилаючись на викладене та на підставу ст. 392 ЦК України, позивач просив суд визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 .

Представник Миколаївської міської ради у письмових поясненнях, які надійшли до суду 11 липня 2025 року просив ухвалити рішення по справі відповідно до чинного законодавства України.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 09 грудня 2025 року до участі у справі залучено ОСОБА_2 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 квітня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено, що спадкодавцю на праві власності належала вся квартира АДРЕСА_2 . Крім того, суд виходив з того, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, яким позивач вважав Миколаївську міську раду. До того ж, позивач просив суд при подачі позову розглядати справу за його відсутності. Крім того, суд виходив з того, що позивач, будучи підключеним до системи «Електронний Суд» та будучи обізнаним про залучення судом третьої особи - спадкоємиці померлої сестри, жодних клопотань до суду не заявляв.

Не погодившись із рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неповне встановлення обставин, які мають значення для справи просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що судом у підготовчому засіданні не проведено процесуальні дії в повному обсязі, не вирішено всі питання та необґрунтовано закрито підготовче провадження, а справу призначено до судового розгляду по суті.

Вказує, що встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову це обов`язок суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судове засідання учасники справи не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи у його відсутність.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно зі ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення в повній мірі відповідає.

З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Як вбачається зі спадкової справи №56/2023 року, заведеної приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївською області Димовим О.С. щодо майна померлого ОСОБА_3 в установлений 6-ти місячний строк до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини звернувся його син ОСОБА_1 позивач по справі, зазначивши, що інші спадкоємці, передбачені ст. 1161 ЦК України, відсутні.

На час смерті спадкодавець був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Розпорядженням органу приватизації № 446-р від 24 серпня 2009 року наймачу ОСОБА_3 та членам його сім`ї було передано в приватну спільну часткову власність квартиру АДРЕСА_2 .

Згідно свідоцтва про право власності на житло від 26 лютого 2009 року, квартира по вищезазначеній адресі належала ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності по 1/2 частки за кожним.

Листом Управління комунального майна Миколаївської міської ради від 07 червня 2024 року № 8609/10.01-08/10/2/24 на заяву ОСОБА_1 надано інформацію про неможливість видачі дубліката свідоцтва про право власності, оскільки власником приватизованої квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_3 .

Жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 набув у власність іншу 1/2 частку спірної квартири, власником якої згідно наданого правовстановлюючого документу є ОСОБА_4 , позивач суду не надав і клопотання про витребування таких доказів не заявляв.

Натомість відсутність будь-яких даних про особу іншого співвласника спірної квартири унеможливлює для суду витребування цих доказів в порядку ч.7 ст. 81 ЦПК України.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6 , яка є донькою спадкодавця та рідною сестрою позивача.

Як вбачається з копії спадкової справи № 99/2023, заведеної приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївською області Грищенко Л.А. щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 в установлений 6-ти місячний строк із з заявою про прийняття спадщини звернулася її донька ОСОБА_2 .

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правовідносини у справі стосуються набуття права власності у порядку спадкування на квартиру АДРЕСА_2 в цілому після смерті батька.

Між тим, жодних доказів на підтвердження того, що спадкоємець набув право власності на іншу 1/2 частину спірної квартири, матеріали справи не містять, тоді як підставою позову є виключно ст. 392 ЦК України, а саме в зв`язку з втратою правовстановлюючого документу, яким в своє чергу є Свідоцтво про право власності на житло від 26 лютого 2009 року, згідно якого спадкодавцю належить на праві власності лише 1/2 частка цієї квартири.

Отже, позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що спадкодавцю на праві власності належала вся квартира АДРЕСА_2 .

З урахуванням встановленого, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову вимог позивача про визнання права власності за ОСОБА_1 на всю квартиру АДРЕСА_2 за недоведеністю.

Крім того, відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, яким є Миколаївська міська рада.

З таким висновком суду колегія погоджується виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим положеннями частини п`ятої статті 12 ЦПК України на суд покладені певні обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема: керує ходом судового процесу; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що, викладаючи зміст позовної заяви, позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Предметом спору в цій справі є визнання права на спадкове майно, а тому учасниками справи мають бути всі спадкоємці, які прийняли спадщину.

Відповідно до частин першої та другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Відповідач це особа, яка, на думку позивача, або відповідного право уповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частина перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).

Отже залучення співвідповідача відбувається виключно за клопотанням позивача, оскільки суд не має права самостійно, без його згоди розширювати коло відповідачів. Це пов`язано з тим, що право вибору відповідача належить виключно позивачеві. Якщо позов подано не до тієї особи, процес залучення нових учасників має суворі процесуальні обмеження.

Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі №686/20282/21 (провадження №14-102цс22).

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України). Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).

Отже, правом на отримання спадщини наділені особи, визначені цивільним законодавством чи заповітом, які дотримались процедури отримання такої спадщини.

У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 16.02.2022 у справі № 752/3435/16, від 29.06.2022 у справі № 175/772/16-ц, від 27.07.2023 у справі № 296/8061/19 та інших.

З наведеного висновку вбачається, суд визначив належне коло відповідачів у справах про спадкування у залежності від наявності або ж відсутності інших спадкоємців (відмови, усунення від спадщини тощо). Так, у першому випадку належним відповідачем буде інший спадкоємиць (спадкоємці), а в другому орган місцевого самоврядування.

Відповідно ст. 1276 ЦК України, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов`язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).

Як встановлено судом, інший спадкоємець першої черги після смерті ОСОБА_3 - його донька ОСОБА_6 померла до спливу строку на прийняття спадщини після смерті батька, а відтак її донька - ОСОБА_2 може мати право на спадкування в порядку спадкової трансмісії після смерті дідуся, а тому є належним відповідачем у даній справі.

За такого, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позову, який пред`явлено до неналежного відповідача - Миколаївської міської ради.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом у підготовчому засіданні не проведено процесуальні дії в повному обсязі, не вирішено всі питання та необґрунтовано закрито підготовче провадження, а справу призначено до судового розгляду по суті не заслуговують на увагу, з огляду на те, що позивачем подано заяву про розгляд справи у його відсутність.

До того ж, судом вірно зазначено, що будучи підключеним до системи «Електронний Суд» та будучи обізнаним про залучення судом третьої особи - спадкоємиці померлої сестри, позивач жодних клопотань до суду не заявляв.

Крім того, вказане не є обов`язковими підставами, передбачені ст. 376 ЦПК України для скасування рішення у зв`язку з порушенням норм процесуального права.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач згоден на заміну відповідача та готовий надати суду клопотання про таку заміну також не можуть бути прийняті до уваги, оскільки суд апеляційної інстанції такими повноваженнями не наділений.

Слід звернути уваги на те, що суд першої інстанції вірно зазначив у рішенні суду, що позивач не позбавлений права на звернення до суду з відповідними вимогами до належного відповідача (відповідачів).

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду, а тому апеляційна скарга на підставі ст. 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду, яке ухваленням з додержанням норм матеріального та процесуального права - залишенню без змін.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то відсутні підстави для розподілу судових витрат на підставі ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у порядку та випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Крамаренко

Судді: О.В. Локтіонова

О.О. Ямкова

Повний текст складено 01 липня 2026 року.