Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №148/2011/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 148/2011/25

Провадження № 33/801/670/2026

Категорія: 156

Головуючий у суді 1-ї інстанції Саламаха О. В.

Доповідач: Войтко Ю. Б.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 рокум. Вінниця

Суддя Вінницького апеляційного суду Войтко Ю. Б.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тульчинського районного суду Вінницької області від 03 вересня 2025 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,

встановив:

Постановою судді Тульчинського районного суду Вінницької області від 03 вересня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік, а також стягнуто з нього судовий збір в розмірі 605 грн 60 коп. на користь держави.

Відповідно до обставин встановлених судовим рішенням, 04.08.2025, ОСОБА_1 04.08.2025 о 21:08 год. по вул. Відродження, м. Тульчин, Вінницька область, керував транспортним засобом «Мустанг МТ-200-8» державний номерний знак НОМЕР_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння проводився за допомогою технічного приладу «Драгер 6810», результат 0,60 % проміле, чим порушив вимоги п. 2.9 (а) Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Не погодившись із зазначеною постановою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить постанову суду скасувати, а провадження у справі закрити в зв`язку з відсутністю в його діях як водія події і складу адміністративного правопорушення.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, ухваленою з порушенням норм процесуального права та без належного врахування фактичних обставин справи. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на істотні обставини, які, на його думку, мають вирішальне значення для правильного вирішення справи та підтверджують відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення.

Зокрема, апелянт вказує, що адміністративні матеріали були оформлені з порушенням вимог закону під час його зупинки працівниками РТЦК та СП та примусового доставлення до призовного пункту для проходження військово-лікарської комісії. З цього моменту, на його переконання, він був позбавлений можливості реалізувати своє право на захист, зокрема звернутися за правовою допомогою, отримати її та в подальшому надати докази на підтвердження відсутності у його діях складу адміністративного правопорушення. На підтвердження цих доводів посилається на довідку форми № 5 від 24.03.2026 № 1057, видану військовою частиною НОМЕР_2 , відповідно до якої з 06.08.2025 він проходить військову службу у зазначеній військовій частині.

Крім того, ОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови, посилаючись на те, що справу було розглянуто за його відсутності. На його думку, суд першої інстанції не з`ясував причин його неявки та не врахував, що він проходив військову службу і фактично був відсутній за місцем реєстрації. Вважає, що внаслідок цього було порушено його право на справедливий судовий розгляд та позбавлено можливості надати суду докази на підтвердження відсутності своєї вини. Зазначає, що про існування оскаржуваної постанови дізнався лише під час короткострокової відпустки після отримання інформації про відкриття виконавчого провадження щодо її примусового виконання. Після звернення до суду 26.05.2026 він отримав копію постанови, у зв`язку з чим вважає, що строк на апеляційне оскарження пропущено з поважних причин.

Згідно ч. 2 ст. 294 КУпАП, постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні цього строку відмовлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 289 КУпАП, в разі пропуску строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено.

При вирішенні питання про наявність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження апеляційний суд виходить із того, що постанова Тульчинського районного суду Вінницької області від 03 вересня 2025 року була ухвалена за відсутності ОСОБА_1 та була оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень лише 08 вересня 2026 року.

З матеріалів справи вбачається, що копія постанови надіслана скаржнику супровідним листом 10 вересня 2025 року (а.с. 22). Проте докази фактичного отримання цієї постанови ОСОБА_1 відсутні, а апеляційну скаргу скаржник подав до суду 05 червня 2026 року.

Беручи до уваги зазначені обставини, положення Конституції України щодо права на апеляційне оскарження судових рішень, а також усталену практику Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах «Мельник проти України», «Пономарьов проти України»), де підкреслено необхідність забезпечення реального та ефективного доступу до правосуддя, апеляційний суд дійшов висновку, що строк на апеляційне оскарження було пропущено з поважних причин.

Враховуючи це, апеляційний суд вважає за можливе поновити строк на апеляційне оскарження постанови Тульчинського районного суду Вінницької області від 03 вересня 2025 року.

Особа, яку притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про час та дату судового розгляду, про що свідчить відмітка трекінгу із сайту Укрпошта зі статусу відстеження поштового відправлення з штрих-кодом R067202654506 «адресат відсутній за вказаною адресою» («адресат відмовився», «адресат відсутній за вказаною адресою» - судова повістка вважається врученою в день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки (Постанови ВС від 21 грудня 2022 року у справі № 757/15603/19 (провадження № 61-7187св22), 30 листопада 2022 року у справі №760/25978/13-ц (провадження № 61-6788св22), 31 серпня 2022 року у справі № 760/17314/17), в судове засідання не з`явився, що не перешкоджає розгляду справи без його участі.

Крім того, адвокат Мовчан Володимир Васильович також повідомлений, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з положеннями ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.

За змістом ст. 7 КУпАП, провадження у справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися на основі суворого дотримання законності, а положеннями ст. 245 цього ж Кодексу визначено, що завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ст. 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених КУпАП та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа правопорушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі.

Вказаних вимог закону суд першої інстанції дотримався.

З аналізу ст. ст. 251, 252 КУпАП слідує, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Ці дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, поясненнями потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, а також іншими документами.

Відповідно до частини першої статті 130 КУпАП забороняється керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Згідно з пунктом 2.9. «а» ПДР України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

За правилами частини другої статті 266 КУпАП огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

Процедура проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та оформлення результатів такого огляду визначена Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України від 09 листопада 2015 року № 1452/735 (далі - Інструкція).

Відповідно до пункту 2 розділу І Інструкції огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, апеляційний суд дійшов до висновку, що викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, відповідають встановленим фактичним обставинам справи, вина останнього доведена наявними у матеріалах справи належними та допустимими доказами, а його дії за частиною першою статті 130 КУпАП кваліфіковані правильно.

До таких висновків суд дійшов дослідивши протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1№ 412566 від 04.08.2025 (а.с.2); роздруківку тестування на алкоголь, згідно з якою ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп`яніння, результат тесту становить 0,60 ‰ (а.с.4); акт огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів (а.с.3); направлення на огляд водія на стан сп`яніння у медичному закладі (а.с. 5), пояснення ОСОБА_1 (а.с. 6), постанову про накладення адміністративного стягнення (а.с. 7), довідкою про наявність інформації про посвідчення водія (а.с. 10) та відеозапис з нагрудної камери поліцейського (а.с. 13).

Докази в сукупності узгоджуються між собою, жодних сумнівів щодо їх достовірності та допустимості не викликають, оскільки вони оформлені у визначеному процесуальним законом порядку, в сукупності підтверджують вину скаржника у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, і встановлений судом перебіг досліджуваної події відповідає змісту відео, яке міститься на технічному носієві з відеозаписом, який знаходиться в матеріалах справи.

Відповідно до пункту 2 розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» (далі за змістом - Інструкція), огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Ознаками алкогольного сп`яніння, згідно з пунктом 3 розділу І Інструкції, є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкіряного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.

Огляд на стан сп`яніння проводиться поліцейськими на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом або лікарем закладу охорони здоров`я (пункт 6 розділу І Інструкції).

Як убачається з матеріалів справи, за результатами огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння, проведеного із застосуванням спеціального технічного засобу «Drager Alcotest 6810», встановлено вміст алкоголю в організмі 0,60 проміле, що суттєво перевищує гранично допустимий показник 0,2 проміле та свідчить про перебування останнього у стані алкогольного сп`яніння.

З результатом огляду ОСОБА_1 був ознайомлений, про що свідчить його особистий підпис на роздруківці результатів тестування.

Відповідно до вимог чинного законодавства керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння не допускається, а допустимий рівень алкоголю в організмі водія не може перевищувати 0,2 проміле. Отже, зафіксований результат огляду у 0,60 проміле сам по собі підтверджує перебування скаржника у стані алкогольного сп`яніння.

Матеріали справи також свідчать, що огляд проводився за згодою ОСОБА_1 із використанням спеціального технічного засобу «Drager Alcotest 6810». Під час проведення огляду він не висловлював будь-яких заперечень щодо процедури його проведення, справності технічного засобу або законності дій працівників поліції.

Наведені обставини додатково підтверджуються письмовими поясненнями самого ОСОБА_1 , в яких він зазначив, що після важкого робочого дня разом із колегою вживав пиво, після чого сів на мотоцикл та поїхав додому. Також він вказав, що після зупинки працівниками поліції не виконав їхню вимогу про зупинку, намагався втекти, однак був наздогнаний, після чого пройшов огляд на стан алкогольного сп`яніння.

Зазначені пояснення узгоджуються з іншими доказами, наявними у матеріалах справи, та підтверджують встановлені судом першої інстанції обставини.

Апеляційний суд звертає увагу, що порядок проведення огляду водіїв на стан алкогольного сп`яніння чітко регламентований статтею 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення та Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України.

Відповідно до частини другої статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення огляд водія на стан алкогольного сп`яніння проводиться поліцейським із використанням спеціальних технічних засобів. У разі незгоди водія на проведення такого огляду або незгоди з його результатами огляд проводиться у закладі охорони здоров`я.

Отже, чинне законодавство прямо передбачає можливість проведення первинного огляду водія безпосередньо на місці зупинки транспортного засобу із застосуванням спеціальних технічних засобів. Проведення повторного огляду у медичному закладі є додатковою гарантією забезпечення прав особи та застосовується у разі незгоди особи із результатом огляду на місці або за наявності інших передбачених законом підстав.

Матеріалами справи підтверджується, що після проведення тестування працівниками поліції було складено акт огляду на стан алкогольного сп`яніння із використанням спеціального технічного засобу, в якому зафіксовано результат тестування — 0,60 проміле алкоголю. В акті також зазначено, що ОСОБА_1 із результатом огляду згоден, що підтверджується його особистим підписом. Будь-яких зауважень чи заперечень під час складання вказаного акту останній не висловлював.

Апеляційний суд окремо звертає увагу, що чинним законодавством України встановлено допустимий рівень алкоголю в організмі водія не більше 0,2 проміле. Зафіксований приладом результат 0,60 проміле суттєво перевищує допустиму норму та сам по собі свідчить про перебування особи у стані алкогольного сп`яніння.

Не приймаються до уваги наведені доводи апеляційної скарги, оскільки вони не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи та спростовуються матеріалами адміністративної справи.

Посилання апелянта на те, що адміністративні матеріали були складені з порушенням вимог закону під час його зупинки працівниками РТЦК та СП та примусового доставлення до призовного пункту для проходження військово-лікарської комісії, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Так, відповідно до вимог статті 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому суд оцінює кожний доказ окремо та всі докази в їх сукупності.

Як убачається з матеріалів справи, факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення, актом огляду на стан алкогольного сп`яніння, роздруківкою результатів тестування спеціальним технічним засобом «Drager Alcotest 6810», відеозаписом із нагрудних камер працівників поліції, письмовими поясненнями самого ОСОБА_1 , а також іншими матеріалами справи.

При цьому жоден із зазначених доказів не свідчить про те, що під час документування адміністративного правопорушення щодо апелянта застосовувався будь-який незаконний примус або створювалися перешкоди для реалізації ним процесуальних прав.

Навпаки, із відеозапису вбачається, що працівники поліції роз`яснили ОСОБА_1 його права, передбачені статтею 268 КУпАП, повідомили про підстави проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння та запропонували пройти відповідний огляд. Апелянт добровільно погодився на його проведення із використанням спеціального технічного засобу «Drager Alcotest 6810», не висловлював будь-яких заперечень щодо процедури огляду, справності приладу чи правильності проведення тестування, а після отримання результату був із ним ознайомлений та поставив власний підпис на відповідній роздруківці.

Крім того, у своїх письмових поясненнях ОСОБА_1 фактично підтвердив обставини, встановлені працівниками поліції, зазначивши, що після вживання алкогольних напоїв керував мотоциклом, а після зупинки працівниками поліції намагався залишити місце події, однак був наздогнаний та пройшов освідування. Зазначені пояснення були надані ним особисто, без будь-яких зауважень щодо незаконності дій працівників поліції чи застосування до нього примусу.

Твердження апелянта про те, що після доставлення до РТЦК та СП він був позбавлений можливості реалізувати своє право на захист, також є необґрунтованими.

Сам по собі факт проходження військово-лікарської комісії, призову на військову службу чи подальшого проходження військової служби не свідчить про незаконність оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення та не впливає на допустимість і належність доказів, зібраних працівниками поліції безпосередньо під час виявлення правопорушення.

Довідка форми № 5 від 24.03.2026 № 1057, видана військовою частиною НОМЕР_2 , на яку посилається апелянт, лише підтверджує факт проходження ним військової служби з 06.08.2025. Разом із тим зазначений документ жодним чином не спростовує встановлених судом першої інстанції обставин керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, не свідчить про порушення працівниками поліції порядку оформлення адміністративних матеріалів та не підтверджує неможливість реалізації ОСОБА_1 своїх процесуальних прав саме під час складання адміністративних матеріалів.

Колегія суддів також враховує, що право особи на захист не обмежується виключно моментом складання протоколу про адміністративне правопорушення. Особа має можливість надавати пояснення, заявляти клопотання, подавати докази, користуватися правовою допомогою захисника та реалізовувати інші процесуальні права як під час адміністративного провадження, так і під час судового розгляду справи.

При цьому будь-яких належних та допустимих доказів того, що працівники поліції перешкоджали апелянту скористатися такими правами або незаконно обмежували їх реалізацію, матеріали справи не містять, а апелянтом суду не надано.

Відповідно до частини сьомої статті 294 КУпАП суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Процедура перегляду постанови судді у справі про адміністративне правопорушення врегульована положеннями статті 294 КУпАП, якою визначено, що предметом перевірки апеляційного суду є лише ті висновки суду першої інстанції та ті обставини, законність і обґрунтованість яких оскаржується особою, яка подала апеляційну скаргу.

Отже, суд апеляційної інстанції не здійснює повторний розгляд справи у повному обсязі, а перевіряє правильність постанови суду першої інстанції лише в межах наведених у скарзі доводів.

Разом із тим апеляційна скарга ОСОБА_1 фактично містить лише загальні посилання на незаконність та необґрунтованість постанови, порушення судом норм процесуального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, однак не містить конкретного обґрунтування таких тверджень.

Зокрема, скаржником не зазначено, які саме норми процесуального права були порушені судом першої інстанції, у чому полягає таке порушення, яким чином воно вплинуло на правильність вирішення справи та які саме встановлені судом фактичні обставини не відповідають наявним у справі доказам.

При цьому обов`язок наведення мотивів незгоди із судовим рішенням покладається саме на особу, яка подає апеляційну скаргу. За відсутності належного обґрунтування суд апеляційної інстанції не вправі самостійно визначати можливі підстави незаконності чи необґрунтованості судового рішення та здійснювати перевірку поза межами доводів апеляційної скарги.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 фактично не заперечує самої події адміністративного правопорушення та не спростовує встановлений результат огляду на стан алкогольного сп`яніння, який становив 0,60 проміле. Так само ним не наведено жодних доводів щодо недостовірності результатів огляду, несправності спеціального технічного засобу, порушення порядку проведення огляду або фальсифікації відповідних доказів.

Більше того, зафіксовані на відеозаписі обставини повністю узгоджуються з іншими доказами, наявними у матеріалах справи, та відображають послідовність дій працівників поліції і самого ОСОБА_1 під час виявлення адміністративного правопорушення.

Таким чином, відеозапис є належним та допустимим доказом у справі, який у сукупності з протоколом про адміністративне правопорушення, актом огляду, результатом тестування спеціальним технічним засобом, письмовими поясненнями ОСОБА_1 та іншими матеріалами справи підтверджує встановлені судом першої інстанції обставини.

Апеляційний суд також враховує, що, отримавши посвідчення водія, ОСОБА_1 набув не лише право керувати транспортними засобами, а й обов`язок неухильно дотримуватися вимог Правил дорожнього руху України. Однією з основних вимог є категорична заборона керування транспортними засобами у стані алкогольного сп`яніння, встановлена пунктом 2.9 (а) Правил дорожнього руху України. Проте зазначений обов`язок скаржником виконаний не був.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не вжив усіх необхідних заходів для повного та всебічного встановлення обставин справи, колегія суддів також вважає безпідставними.

Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції відповідно до вимог статті 245 КУпАП всебічно, повно й об`єктивно дослідив усі надані докази, перевірив їх належність, допустимість та взаємний зв`язок, надав їм належну правову оцінку і дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.

Будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції або ставили під сумнів допустимість чи достовірність покладених в основу постанови доказів, апелянтом не надано.

Крім того, апеляційна скарга не містить будь-яких доводів щодо неправильності застосованого судом виду чи розміру адміністративного стягнення, а також щодо неврахування судом обставин, які могли б вплинути на його призначення.

Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до суб`єктивної незгоди з висновками суду першої інстанції та переоцінки вже досліджених доказів, що саме по собі не є підставою для скасування законної й обґрунтованої постанови.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, матеріалами справи не підтверджуються, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для скасування чи зміни оскаржуваної постанови.

Таким чином, суд першої інстанції відповідно до вимог статті 245 КУпАП повно, всебічно та об`єктивно дослідив усі обставини справи, належним чином оцінив зібрані докази та дійшов законного й обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у порушенні пункту 2.9 (а) Правил дорожнього руху України, що утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП. Призначене адміністративне стягнення відповідає вимогам закону, характеру вчиненого правопорушення, ступеню його суспільної небезпечності та є необхідним і достатнім для досягнення мети адміністративного стягнення.

Апеляційний суд також наголошує, що порушення Правил дорожнього руху, які мають наслідком відповідальність за ст. 130 КУпАП, є грубим та потенційно небезпечним як для самої особи, яка керує транспортним засобом, що є джерелом підвищеної небезпеки, так і для інших учасників дорожнього руху, тяжкість ймовірних наслідків.

У рішенні, ухваленому 29 червня 2007 року у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства», Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Апеляційним переглядом справи про адміністративне правопорушення не встановлено порушення судом першої інстанції норм закону, які б слугували підставою для скасування чи зміни постанови суду. Висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, та не спростовуються доводами апеляційної скарги.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд,-

постановив:

Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Тульчинського районного суду Вінницької області від 03 вересня 2025 року.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Тульчинського районного суду Вінницької області від 03 вересня 2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП, залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя апеляційного суду Ю. Б. Войтко