Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №753/14193/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 753/14193/25

Провадження № 22-ц/801/1434/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Шепель К. А.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 рокуСправа № 753/14193/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В.

Секретар: Закернична А. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 09 квітня 2026 року у цивільній справі Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

Рішення ухвалив суддя Шепель К. А.

Рішення ухвалено без повідомлення (виклику) сторін у м. Жмеринка

Повний текст рішення складено 09 квітня 2026 року,

Встановив:

У червні 2025 року ТОВ «Факторинг Партнерс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами: № 96122 від 28 січня 2022 року, укладеного між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 ; № 555166445070 від 1 лютого 2022 року, укладеного між ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» та ОСОБА_1 ; № 4429206 від 02 січня 2022 року, укладеного між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 - в загальному розмірі 107 678,48 грн., а також судові витрати за сплату судового збору в сумі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 25 000 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 28 січня 2022 року між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 укладено договір № 96122.

Підписавши цей кредитний договір позичальник засвідчив, що до укладення договору отримав та ознайомився, зокрема, з індивідуальною частиною договору про споживчий кредит, графіком платежів за першим траншем, паспортом споживчого кредиту, публічною частиною договору, Правилами надання коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту кредитодавця, а також іншою інформацією необхідною для прийняття нею свідомого рішення про укладення договору та отримання кредиту, у т.ч. передбаченою ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг, інформацією та документами розміщеними на сайті https://finx.com.ua/. У випадку, якщо будь-яка інформація не була отримана позичальником або є йому незрозумілою, позичальник повинен був відмовитись від підписання цієї індивідуальної частини договору. Відповідно до умов кредитного договору, типом кредиту є кредитна лінія. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника, окремими траншами. Перший транш в сумі 25 000,00 грн. надається не пізніше наступного дня після укладення кредитного договору шляхом перерахування на рахунок/карту позичальника. Проценти за користування першим траншем кредиту нараховуються за ставкою 210 % річних. Загальний строк кредитування за цим договором складає 546 днів.

01 лютого 2022 року між ТОВ «КИЇВСЬКА ТОРГОВО-ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ» та ОСОБА_1 укладено договір № 555166445070.

Згідно з п. 1.1. договору, позикодавець надає позичальнику на умовах строковості, зворотності, платності грошові кошти на суму у загальному розмірі 4500,00 грн. Договір діє до повного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором. Відповідно до п.п. 1.1.1. договору, сторони погодили тип процентної ставки - фіксована. Процентна ставка за користування коштами кредиту залежить вiд фактичного виконання позичальником умов договору та становить: 1.1.1.1 Знижена процентна ставка, фіксована 440 % річних від суми позики у межах строку надання позики, зазначеного в пункті 1.1 цього договору, якщо в цей строк споживач здійснить повне погашення заборгованостi або здійснить таке погашення протягом трьох календарних днiв, що слідують за датою закінчення такого строку. Також, п.п. 1.1.1.2. договору передбачена стандартна процента ставка, фіксована 950 % річних від суми позики застосовується: - у межах строку надання позики, зазначеного в пункті 1.1 цього договору, якщо позичальник не виконав умови зазначені в п.п. 1.1.1.1 договору для застосування зниженої процентної ставки, та - у межах періоду прострочення, але не більше 30 календарних днiв поспiль з моменту виникнення прострочення, що застосовується відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 1048 Цивiльного кодексу України.

Також 02 січня 2022 року між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 укладено договір № 4429206.

Згідно п. 1.1. договору кредитодавець зобов`язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору (далі - кредит), а позичальник зобов`язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом (далі - плата) у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором. Відповідно до п. 1.2. договору сума (загальний розмір) кредиту становить 20 000,00 грн. Відповідно до п. 1.5.2. договору проценти за користування кредитом: 3780,00 грн., які нараховуються за ставкою 0,63 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Згідно п. 1.6. договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Відповідно до п. 2.1. договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок. Пунктом 2.3.1.2. договору передбачено, що позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів.

18 грудня 2023 року було укладено договір № 18/12-2023, відповідно до якого ТОВ «КИЇВСЬКА ТОРГОВО-ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ» відступило на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 555166445070 від 01 лютого 2022 року.

26 липня 2024 року укладено договір № 26-07/2024, відповідно до якого ТОВ «МІЛОАН» відступило на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 4429206 від 02 січня 2022 року.

28 січня 2025 року укладено договір № 28012025, відповідно до якого ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» відступило на користь ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 96122 від 28 січня 2022 року.

Таким чином, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» наділено правом вимоги до відповідача за вказаними кредитними договорами.

Зважаючи на ті обставини, що відповідач належним чином не виконала свої зобов`язання за кредитними договорами, у ОСОБА_1 загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за вказаними договорами, що підлягає стягненню з неї станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 107 678,48 грн., з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) - 43 063,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 62 415,48 грн., заборгованість за комісіями - 2200,00 грн.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 09 квітня 2026 року позов ТОВ «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» заборгованість за кредитними договорами: № 96122 від 28 січня 2022 року, укладеного між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 ; № 555166445070 від 01 лютого 2022 року, укладеного між ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» та ОСОБА_1 ; № 4429206 від 02 січня 2022 року, укладеного між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_1 в загальному розмірі 107 678,48 грн. та судові витрати, що складаються з судового збору в сумі 2422,40 грн. та витрат, понесених на правову допомогу у сумі 5000,00 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, вважає наявними підстави його скасування, передбачені ч. 1 ст. 376 ЦПК України, з постановленням рішення про часткову відмову у позові.

Доводи апеляційної скарги полягають у наступному:

Відповідач категорично заперечує отримання будь-яких коштів від ТОВ «МІЛОАН» та від ТОВ «КИЇВСЬКА ТОРГОВО-ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ». Зазначає, що висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам, оскільки відповідач звернулася до АТ «СЕНС БАНК» і самостійно надала суду докази з власного рахунку, які були судом проігноровані, та просила витребувати докази з рахунків первісних кредиторів, у чому суд їй відмовив. Відповідачем було заявлено суду першої інстанції клопотання про витребування доказів фактичної видачі кредитних коштів у ТОВ «МІЛОАН», ТОВ «КИЇВСЬКА ТОРГОВО-ІНВЕСТИЦІЙНА ГРУПА» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС». Додатково для перевірки наданих суду листів відповідач просила витребувати належні докази виконання операцій у фінансових компаній, листи яких надані позивачем.

Проте, у витребуванні доказів безпідставно відмовлено з мотивацією, що суду надані копії доказів засвідчені позивачем. При цьому первинних документів і виписок надано не було, а лише «листи-довідки», які не є первинним документами і не містили інформацію про платників, джерела переказу коштів, призначення платежів пов`язаних з кредитами та підписів уповноважених осіб. Натомість клопотання позивача подане з порушенням строку встановленого ст. 83 ЦПК України та з порушенням умов ст. 84 ЦПК України без будь-яких доказів неможливості отримати докази добровільно від первісних кредиторів чи самої відповідача, яка на момент подання позивачем клопотання вже звернулася до свого банку, судом першої інстанції тією ж ухвалою було задоволено, що підкреслює його упередженість і прихильність виключно до однієї зі сторін справи.

Зазначає, що у період з 02 січня 2022 року по 05 січня 2022 року відповідачу надходили десятки «зарахувань переказів з картки на картку» у різних сумах, але не кожне «зарахування переказу на картку» навіть в аналогічній сумі є кредитом і саме від ТОВ «МІЛОАН» чи ТОВ «Київська торгово-інвестиційна група». При виконанні платіжного доручення, меморіального ордера при безготівковому переказі коштів інформація про платника та джерело їх надходження у банку отримувача зберігається. В даній справі вони відсутні. АТ «СЕНС БАНК» за заявою відповідача провів перевірку і встановив, що конкретно від ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «Київська торгово-інвестиційна група» зарахувань не було. А зарахування від інших осіб правового значення для вирішення справи не мають. Покладення в основу рішення суду неналежного, недопустимого та недостовірного доказу, якими є надані позивачем копії листів ТОВ «ФК «ЕЛАЄНС» та ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ», підриває саме завдання і мету правосуддя.

Також, відповідач зазначає, що в порушення ст.ст. 12, 81, 84, 89, ч. 6 ст. 95, ч. 5 ст. 100, ч. 1 ст. 213, ч. 1 ст. 229 ЦПК України та правових висновків Верховного Суду суд першої інстанції відхилив клопотання відповідача про витребування і дослідження оригіналів, відхилення не підтверджених оригіналами копій кредитних договорів, презюмував у рішенні як сам факт укладення кредитних договорів, так і їх істотні умови, керуючись припущеннями на користь позивача, поясненнями і текстами, виготовленими виключно самими кредиторами, чим грубо порушив принципи рівності та змагальності сторін. Відмова у витребуванні і дослідженні оригіналів, застосування до правовідносин сторін виготовлених односторонньо кредиторами копій без електронних та власноручних підписів відповідача, не підтверджених оригіналами, не відповідає вищевказаним нормам статей 77, 78, 79, 95, 100 ЦПК України, ст. 1055 ЦК України, ст.ст. 1, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», постанові Великої Палати Верховного суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 та принципу безпосереднього дослідження доказів судом. Ці заперечення відповідача є конкретними і обґрунтованими і відповідач вважає, що їх ігнорування є порушенням принципів змагальності, законності та справедливості цивільного судочинства, ст.ст. 81, 89, 95, 100, 263 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і практики ЄСПЛ.

Окрім цього відповідач заперечує і щодо розміру відсотків зазначаючи, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Вказує, що згідно з ч. 5, 6, 7 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування»: умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Відтак умови про односторонні зміни договору шляхом перерахунку фіксованої процентної ставки, збільшення витрат по кредиту у випадку прострочення його повернення після закінчення строку кредитування є нікчемними відповідно до ст. 1056-1 ЦК України, ч. 4-7 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», п. 14 Положення НБУ № 113 і не можуть застосовуватись.

Відповідач визнає укладання кредитного договору № 96122 від 28 січня 2022 року з ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та наявність заборгованості за ним і просить суд застосувати правові висновки постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23, провадження № 61-92св24 та стягнути з відповідача по цьому кредитному договору 25 000,00 грн. основного боргу та 25 000,00 грн. відсотків. А по двом іншим договорам не можуть бути стягнуті суми більші ніж вказані в межах строків кредитування у графіках платежів. Наприклад, по договору із ТОВ «МІЛОАН» це 24 780,00 грн. загальної вартості кредиту мінус 11 479,00 грн. вказаних у розрахунку самого ТОВ «МІЛОАН» як сплачені, залишок: 13 301,00 грн.

Крім того, умови кредитних договорів з ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» про сплату комісії за видачу кредиту є нікчемними. Комісія за видачу кредиту не відповідає ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і не може бути стягнута, а сума сплаченої комісії підлягає зарахуванню на погашення основної суми боргу перед ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС».

При цьому відповідач заперечує і щодо витрат на правничу допомогу стягнутих на користь позивача, зазначаючи, що вони не можуть бути стягнуті у жодній сумі, оскільки позивач здійснює самопредставництво юридичної особи директором з питань своєї основної статутної господарської діяльності. В позовній заяві заявлено про компенсацію правничої допомоги адвокатів АО «ЛІГАЛ АССІСТАНС», однак адвокати (партнери) АО «ЛІГАС АССІСТАНС» фактично не приймали будь-яку участь в даній справі.

З урахуванням усього викладеного відповідач ОСОБА_1 просить рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 09 квітня 2026 року у даній справі скасувати і постановити нове рішення, яким стягнути заборгованість за кредитним договором № 96122 від 28 січня 2022 року з ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» у сумі 50 000,00 грн., з яких 25000,00 грн. основного боргу, 25000,00 грн. відсотки, в задоволенні інших вимог відмовити. Стягнути з ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» на користь ОСОБА_1 судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги.

Позивач ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечив проти доводів апеляційної скарги, зазначив що вважає рішення суду першої інстанції законним та ухваленим з урахуванням всіх наданих сторонами доказів по справі. Просить у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 16 березня 2026 року відмовити в повному обсязі, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У судове засідання сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового засідання, не з`явились. Будь-яких заяв чи клопотань до суду не надходило.

Неявка сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (частина 2 статті 372 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали цивільної справи, дійшов висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає за таких підстав.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 02 січня 2022 року відповідач оформила на сайті ТОВ «Мілоан» анкету-заяву на кредит № 4429206, в якій вказала значну за обсягом і інформативністю кількість особистих даних, зокрема: номер мобільного телефону, дату народження, паспортні дані, ідентифікаційний номер, місце проживання, реєстрації, працевлаштування із зазначенням місця роботи.

02 січня 2022 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем було укладено кредитний договір № 4429206, за умовами якого відповідач отримала грошові кошти у розмірі 20 000,00 грн. строком на 30 днів, і зобов`язалася повернути кредитодавцю кредит, сплатити проценти за користування кредитом. Комісія за надання кредиту: 1000,00 грн., яка нараховується за ставкою 5 % від суми кредиту. Проценти за користування кредитом: 3780,00 грн., які нараховуються за ставкою 0,65 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Як вбачається з додатку № 1 до договору про споживчий кредит, сторони погодили графік та суму платежів за договором про споживчий кредит.

Згідно з пунктом 2.3.1.2 договору, позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позивальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється за кількістю днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) процентною ставкою, наведеною в пункті 1.6 договору. У випадку, якщо позичальник протягом періоду, на який продовжено строк кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, які дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.

Відповідно до пункту 4.2 розділу 4 договору сторони погодили, що у разі прострочення позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець, починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою пунктом 1.6 договору, в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої пунктом 1.6 договору. Обов`язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимоги кредитодавця. Тобто, в даному випадку, кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.

Факт ідентифікації відповідача підтверджується довідкою ТОВ «МІЛОАН» про ідентифікацію одноразовим ідентифікатором «R48310».

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором кредитної лінії № 4429206 у ОСОБА_1 наявна заборгованість в сумі 24 635,67 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту становить 13 563,00 грн., заборгованість за відсотками становить 11 072,67 грн. Крім того, відповідно до розрахунку ОСОБА_1 частково здійснювалося погашення заборгованості а саме: 28 січня 2022 року на суму 10 000,00 грн. та 31 січня 2022 року на суму 1479,00 грн., а всього на суму 11 479,00 грн.

Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_1 28 січня 2022 року звернулася до ТОВ «ФК «Кредіплюс» із заявою на видачу кредиту № 100357286, в якій просила встановити кредитний ліміт в сумі 80 556,00 грн. та видати перший транш в розмірі 25 000,00 грн.

Після цього, 28 січня 2022 року між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ОСОБА_1 укладено договір № 96122. Підписавши цей кредитний договір позичальник засвідчил, що до укладення договору отримала та ознайомилася, зокрема, з індивідуальною частиною договору про споживчий кредит, графіком платежів за першим траншем, паспортом споживчого кредиту, публічною частиною договору, Правилами надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту кредитодавця, а також іншою інформацією, необхідною для прийняття нею свідомого рішення про укладення договору та отримання кредиту, у т.ч. передбаченою статтею 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг, інформацією та документами, розміщеними на сайті https://finx.com.ua/. У випадку, якщо будь-яка інформація не була отримана позичальником або є їй незрозумілою, позичальник повинен був відмовитись від підписання цієї індивідуальної частини договору.

Відповідно до умов кредитного договору типом кредиту є кредитна лінія. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника окремими траншами. Перший транш в сумі 25 000,00 грн. надається не пізніше наступного дня після укладення кредитного договору шляхом перерахування на рахунок/карту позичальника у розмірі 22 000,00 грн., другий у розмірі 3000,00 грн. шляхом погашення заборгованості за комісією. Проценти за користування першим траншем кредиту нараховуються за ставкою 210 % річних. Загальний строк кредитування за цим договором складає 1278 днів. Своїм підписом позичальник підтвердила, що примірник підписаних сторонами індивідуальної частини договору та графіку платежів за першим траншем, отримала особисто в паперовій формі, публічну частину в електронному повідомленні. Договір підписано ОСОБА_1 особисто.

Водночас ОСОБА_1 був підписаний паспорт споживчого кредиту, в якому відображена інформація про споживчий кредит та його умови. Також відповідач була ознайомлена з правилами надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, затвердженого ТОВ «ФК «Кредіплюс».

ТОВ «ФК «Кредіплюс» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі та надало відповідачу кредит шляхом зарахування коштів в сумі 22 000,00 грн. на її платіжну картку.

Як вбачається з наданих позивачем документів, загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором № 96122 від 28 січня 2022 року відображений позичальником ТОВ «ФК «Кредіплюс» у картці обліку виконання договору і складає 71 515,61 грн., з яких: 25 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 44 315,61 грн. - заборгованість за відсотками та 2200,00 грн. - заборгованість за комісією.

28 січня 2025 року було укладено договір № 28012025, відповідно до якого ТОВ "ФК «Кредіплюс» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 96122 від 28 січня 2022 року.

Крім того, 01 лютого 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Київська Торгово-інвестиційна компанія» та ОСОБА_1 укладено договір № 555166445070, відповідно до умов якого, позикодавець надає позичальнику на умовах строковості, зворотності, платності грошові кошти на суму у загальному розмірі 4500,00 грн. Договір діє до повного виконання позичальником своїх зобов`язань за цим договором.

Відповідно до пункту 1.1.1. договору сторони погодили тип процентної ставки - фіксована. Процентна ставка за користування коштами кредиту залежить вiд фактичного виконання позичальником умов договору та становить: знижена процентна ставка, фіксована 1,21 % в день, 440 % річних від суми позики у межах строку надання позики, зазначеного в пункті 1.1 цього договору, якщо в цей строк споживач здійснить повне погашення заборгованостi або здійснить таке погашення протягом трьох календарних днiв, що слідують за датою закінчення такого строку. Також, відповідно до пункту 1.1.1.2. договору передбачена стандартна процента ставка 2,60 % в день, фіксована 950 % річних від суми позики застосовується: - у межах строку надання позики, зазначеного в пункті 1.1 цього договору, якщо позичальник не виконав умови, зазначені в пункті 1.1.1.1 договору для застосування зниженої процентної ставки, та - у межах періоду прострочення, але не більше 30 календарних днiв поспiль з моменту виникнення прострочення, що застосовується відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України.

Відповідно до пункту 2.1. договору позика надається позичальнику шляхом перерахування позикодавцем позики на банківський картковий рахунок позичальника за реквізитами його банківської платіжної картки, зазначений у реєстраційної анкеті клієнта - позичальника у системі «Loany» на сайті системи www.loany.com.ua.

Пунктом 2.2. договору позики встановлено, що датою надання позики є дата списання грошових коштів з поточного рахунку позикодавця на банківський картковий рахунок позичальника, передбачений у п.2.1. цього договору.

Згідно з пунктом 4.3. договору, закінчення строку, на який було надано позику, не звільняє сторони від відповідальності за невиконання (порушення) зобов`язань за цим договором.

Відповідно до пункту 6.7. строк, на який було надано позику не обмежує дії зобов`язань, які виникли з цього договору та/або з факту його порушення. Усі зазначені зобов`язання припиняються лише належним (повним) їх виконанням, з моменту такого виконання.

Відповідно до пункту 6.13.7. договору, позичальник розуміє у повному обсязі всі умови цього договору, свої права і обов`язки за цим договором і погоджується з ними. Також, пункту 6.13.9 договору, позичальник засвідчує, що умови цього договору є розумними, справедливими, добросовісними та вигідним.

Також ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора підписано графік платежів № 555166445070-1, що є додатком № 1 до договору позики № 555166445070 від 01 лютого 2022 року, який є невід`ємною частиною договору позики, розрахунок загальної вартості кредиту, що є додатком № 2 до договору позики № 555166445070, паспорт позики від ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія», інформація, яка надається позичальнику до укладення договору позики, в якому містяться основні умови договору, а також загальні умови надання грошових коштів у позику ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» у редакції від 12 жовтня 2021 року.

Згідно з копією довідки про ідентифікацію по договору № 555166445070 від 01 лютого 2022 року, ОСОБА_1 ідентифікована ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія». Акцепт договору позичальником підписано одноразовим ідентифікатором «4360» 01 лютого 2022 року, який було відправлено на його номер телефону НОМЕР_1 .

На підставі договору на переказ коштів ФК-П-21/04-22 від 14 квітня 2021 року, укладеного між ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» та ТОВ «Універсальні платіжні рішення», було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: «01-02-2022 16:20:43 на суму 4500,00 грн., маска картки НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua - 135023792, призначення платежу: Зачисление 4500 грн на карту НОМЕР_2 ».

Відповідно до довідки до договору позики № 555166445070 від 01 лютого 2022 року станом на 23 грудня 2023 заборгованість ОСОБА_1 за договором позики складає 11 527,20 грн.

18 грудня 2023 року було укладено договір № 18/12-2023, відповідно до якого ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» відступило на користь ТОВ «Факторинг Партнерс» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 555166445070 від 01 лютого 2022 року.

Таким чином, ТОВ «Факторинг Партнерс» наділено правом вимоги до відповідача за кредитними договорами. Суд зауважив, що після набуття права вимоги за вказаним кредитним договором ТОВ «Факторинг Партнерс» жодних додаткових нарахувань відсотків не здійснював.

Відповідно до наданої суду інформації АТ «СЕНС БАНК» від 06 квітня 2026 року, на ім`я відповідача ОСОБА_1 випускалась платіжна картка № НОМЕР_3 , на яку за період з 04 січня 2022 року по 05 лютого 2022 року було здійснено зарахування коштів, а саме 28 січня 2022 року на суму 22 000,00 грн., 02 січня 2022 року на суму 20 000,00 грн. та 01 лютого 2022 року на суму 4500,00 грн. Суд звернув увагу, що документ щодо перерахунку коштів боржникові виданий та підписаний АТ «СЕНС БАНК» містить усі вищезазначені реквізити, які повинні мати первинні документи у відповідності до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Заперечуючи проти перерахування кредитних коштів, відповідач не позбавлений можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких.

За результатами розгляду справи суд першої інстанції дійшов висновку, що, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, з урахуванням принципів розумності, справедливості, добросовісності та виваженості, відповідно до норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Апеляційний суд вважає такий висновок суду першої інстанції правильним та обґрунтованим.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Із положень частини першої статті 638 ЦК України слідує, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини другої статті 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частиною першою статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як передбачено частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.

За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов`язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов`язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам.

Відповідач ОСОБА_1 категорично заперечує факт укладення договорів: із ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія» договору про споживчий кредит № 4429206 від 02 січня 2022 року та із ТОВ «Мілоан» договору позики № 555166445070 від 01 лютого 2022 року і отримання будь-яких коштів від ТОВ «Мілоан» та від ТОВ «Київська торгово-інвестиційна компанія».

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З матеріалів справи вбачається: договір про споживчий кредит № 4429206 від 02 січня 2022 року разом з додатками підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором «R48310»;. договір позики № 555166445070 від 01 лютого 2022 року разом з додатками підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором «4360».

У справі № 524/5556/19 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, оскільки оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2023 року у справі № 757/22453/20-ц, від 26 лютого 2024 року у справі № 752/6020/21.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується апеляційний суд, встановивши, що кредитні договори укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка відповідачу не належить, дійшов обґрунтованого висновку про факт укладення кредитних договорів № 4429206 від 02 січня 2022 року, а також № 555166445070 від 01 лютого 2022 року.

Подібні правові за змістом висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20, від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21.

При цьому кредитний договір № 96122 від 28 січня 2022 року укладений між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 підписано власноручним фізичним підписом позичальника, а відтак є укладеним.

Дослідивши матеріали справи апеляційний суд наголошує на тому, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів, вірно зазначив про те, що оскільки згідно зі статтею 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного.

Такий примірник є у справі в додатках в електронній формі, а також надсилався відповідачу. Дана справа поступила за підсудністю з Дарницького районного суду м. Києва, який при прийомі позовної заяви з додатками констатував відсутність технічної можливості друку документів, що надійшли до суду в електронному вигляді через підсистему "Електронний суд", а саме додатки 1 - 35 (т. 1 а. с. 8).

Щодо клопотання про витребування доказів: оригіналів первинних документів щодо перерахування відповідачу грошових коштів, докази надсилання їй одноразового ідентифікатора, суд вважав, що у задоволенні клопотання слід відмовити, оскільки зазначені відповідем документи додані до позовної заяви у електронній формі (т. 1 а. с. 8), а також направлені їй позивачем (т. 1 а. с. 6 на звороті).

Згідно з ч. 1 ст. 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу (ч. 2 ст. 100 ЦПК України).

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (ч. 3 ст. 100 ЦПК України).

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу (ч. 4 ст. 100 ЦПК України).

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (ч. 5 ст. 100 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21 зазначено, що «паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 14 грудня 2021 року у справі № 910/17662/19). Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частини п`ята, шоста статті 96 Господарського процесуального кодексу України)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року в справі № 916/3027/21 зроблено висновок, що «подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати. Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи.

У цій справі подані позивачем копії електронних доказів у своїй сукупності є достатніми для підтвердження факту укладення кредитних договорів. Водночас відповідач не навів жодних конкретних обставин, які б свідчили про невідповідність поданих копій їх оригіналам або про їх недостовірність, а лише формально послався на відсутність оригіналів електронних доказів.

За таких обставин у суду першої інстанції були відсутні об`єктивні підстави для витребування у позивача оригіналів електронних доказів, оскільки наявні у справі докази не викликали сумнівів щодо їх достовірності та в сукупності підтверджували факт укладення між сторонами кредитних договорів.

Відтак доводи апеляційної скарги про те, що кредитні договори відповідачем не укладалися, ґрунтуються виключно на формальних запереченнях, не спростовують установлених судом першої інстанції обставин та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права.

Відповідач ОСОБА_1 категорично заперечує отримання будь-яких коштів від ТОВ «МІЛОАН» та від ТОВ «КИЇВСЬКА ТОРГОВО-ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ». Зазначає, що висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам, оскільки відповідач звернулася до АТ «СЕНС БАНК» і самостійно надала суду докази з власного рахунку, які були судом проігноровані, та просила витребувати докази з рахунків первісних кредиторів, у чому суд їй відмовив. Відповідачем було заявлено суду першої інстанції клопотання про витребування доказів фактичної видачі кредитних коштів у ТОВ «МІЛОАН», ТОВ «КИЇВСЬКА ТОРГОВО-ІНВЕСТИЦІЙНА ГРУПА» та ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС». Додатково для перевірки наданих суду листів відповідач просила витребувати належні докази виконання операцій у фінансових компаній, листи яких надані позивачем.

Зазначає, що у період з 02 січня 2022 року по 05 січня 2022 року відповідачу надходили десятки «зарахувань переказів з картки на картку» у різних сумах, але не кожне «зарахування переказу на картку» навіть в аналогічній сумі є кредитом і саме від ТОВ «МІЛОАН» чи ТОВ «Київська торгово-інвестиційна група».

Категоричні заперечення відповідача, викладені в апеляційній скарзі, про те, що вона не отримувала жодних грошових коштів ні від ТОВ «МІЛОАН», ні від ТОВ «КИЇВСЬКА ТОРГОВО-ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ», апеляційний суд оцінює критично з огляду на таке.

По-перше, відповідач фактично не заперечує самого факту зарахування грошових коштів на належний їй банківський рахунок, а лише формально посилається на те, що перекази були здійснені не безпосередньо первісними кредиторами, а іншими юридичними особами.

Такі доводи є штучними та не спростовують належного виконання кредитодавцями свого обов`язку щодо надання кредитних коштів. Умовами жодного з укладених кредитних договорів не передбачено обов`язку кредитодавця здійснювати безпосереднє касове обслуговування чи перерахування коштів виключно від власного імені. Навпаки, усі три договори передбачали надання кредитних коштів шляхом їх перерахування на банківську картку (рахунок), реквізити якої були особисто зазначені відповідачем під час укладення договорів.

При цьому первісні кредитори, які не є банками у розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність», здійснювали видачу кредитних коштів шляхом переказу без відкриття рахунку через операторів платіжної інфраструктури на підставі укладених із ними договорів. Такий спосіб перерахування коштів відповідає законодавству та сам по собі не свідчить про невиконання кредитодавцями своїх договірних зобов`язань.

Таким чином, виконання первісними кредитором свого обов`язку з надання позичальнику грошових коштів згідно умов договору підтверджується:

- за договором про споживчий кредит № 4429206 від 02 січня 2022 року - довідкою ТОВ «ФК «Елаєнс», згідно якої 02 січня 2022 року було перераховано грошові кошти у розмірі 20 000,00 грн. на картку № НОМЕР_2 , призначення: Кошти згідно договору 4429206;

- за договором позики № 555166445070 від 01 лютого 2022 року - довідкою ТОВ «Універсальні платіжні рішення», згідно якої 01 лютого 2022 року було перераховано грошові кошти у розмірі 4500,00 грн. на картку № НОМЕР_2 , призначення: Зачисление 4500,00 грн. на карту НОМЕР_2 ;

- за кредитним договором № 96122 від 28 січня 2022 року - платіжним дорученням ТОВ ФК «Кредіплюс», відповідно до якого 28 січня 2022 року було перераховано грошові кошти у розмірі 22 000,00 грн. на рахунок НОМЕР_4 , отримувач ОСОБА_1 , Призначення платежу Надання фінансового кредиту, зг. кредитного договору N 96122 від 28 січня 2022 року Без ПДВ.

По-друге, апеляційний суд враховує, що оцінка доказів здійснюється відповідно до стандарту доказування, який виключає можливість ґрунтувати судові висновки на припущеннях чи формальному запереченні встановлених обставин. Розумним є лише той сумнів, який ґрунтується на конкретних фактичних даних, підтверджених належними і допустимими доказами.

Водночас відповідач не надала жодного належного та допустимого доказу на підтвердження своїх тверджень про неотримання кредитних коштів, обмежившись виключно запереченням доказів позивача.

Певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року, справа № 129/1033/13-ц).

Позивач ТОВ «Факторинг Партнерс», з урахуванням перерахування первісними кредиторами коштів на банківську карту № НОМЕР_2 банком-емітентом, якої є АТ «СЕНС БАНК», не володіє та не може володіти первинними бухгалтерськими документами, оскільки товариство не є банком.

Разом з тим, факт належності позичальнику карткового рахунку № НОМЕР_2 в період з 04 січня 2022 року по 05 лютого 2022 року підтверджується випискою по рахунку АТ «СЕНС БАНК» (том 1 а. с. 108-110).

З виписки вбачається, що на картковий рахунок ОСОБА_1 були перераховані три платежі, а саме: 28 січня 2022 року на суму 22 000,00 грн., 02 січня 2022 року на суму 20 000,00 грн. та 01 лютого 2022 року на суму 4500,00 грн., що повністю відповідає доданим до позовної заяви доказам на підтвердження проведених платежів.

За таких обставин доводи відповідача про неотримання нею кредитних коштів повністю спростовуються сукупністю наявних у справі доказів і мають характер виключно формальних заперечень, спрямованих на уникнення виконання взятих на себе договірних зобов`язань.

Колегія суддів відхиляє заперечення відповідача щодо несправедливості умов кредитних договорів та неспівмірності розміру відсотків, оскільки при їх укладенні вона була повідомлена про розмір відсотків, порядок їх сплати та інші суттєві обставини договору, і добровільно уклала цей договір, підписавши його без будь-яких застережень, та користувалася отриманими коштами.

При цьому положення укладених відповідачем ОСОБА_1 кредитними договорами № 555166445070 від 01 лютого 2022 року, № 4429206 від 02 січня 2022 року, № 96122 від 28 січня 2022 року є чіткими, конкретно визначеними та такими, що не допускають подвійного тлумачення.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2020 року в справі № 559/1605/18 зроблено висновок по застосуванню пункту 3 статті 3, статті 627 ЦК України та вказано, що свобода договору має декілька складових. Зокрема, свобода укладання договору; у виборі контрагента, виду договору, визначенні умов договору, форми договору. При реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. Причому останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абзаці 2 частини третьої статті 6 ЦК України, згідно з якою сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства в разі існування певних підстав.

Відтак, з огляду на свободу договору, яка передбачена статтями 6, 627 ЦК України, сторони на власний розсуд визначили саме такі умови кредитного договору, підтвердивши свою згоду на такі умови своїми підписами.

У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. А тому, враховуючи положення чинного законодавства України про принцип свободи договору, відповідач мала можливість не вступати у кредитні відносини із позивачем, якщо дійсно вважала встановлений розмір відсотків за користування коштами чи інші умови договору несправедливими, натомість ОСОБА_1 погодила зі своєї сторони такі умови договору, підписавши його зміст без будь-яких застережень.

Підписавши кредитний договір, ОСОБА_2 засвідчила, що погоджується на отримання у кредит коштів саме на таких умовах, що визначені договором, а тому така позиція відповідача розцінюється як спроба уникнення відповідальності за взяті на себе зобов`язання.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі № 199/4657/18, від 09 лютого 2024 року у справі № 337/3703/22.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про нікчемність умов кредитних договорів щодо сплати комісії за надання кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом, до складу яких, зокрема, включаються комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням та поверненням кредиту, у тому числі комісії за розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення та інші платежі.

Отже, наведена норма спеціального закону прямо передбачає можливість встановлення кредитодавцем комісій, пов`язаних із наданням та обслуговуванням споживчого кредиту, а також включення таких платежів до загальних витрат за кредитом, що враховуються при визначенні реальної річної процентної ставки.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року в справі № 363/1834/17 зауважила, що практику застосування приписів ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів» під час вирішення питання про недійсність (оспорюваність, нікчемність) умови про плату (комісію) за управління кредитом (за обслуговування кредиту), інші подібні платежі у договорах про споживчий кредит треба формувати на підставі сукупного аналізу законодавства, чинного на момент укладення відповідного договору з урахуванням його неодноразової зміни.

Верховний Суд в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду у своїй постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц зазначає, що «умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів» (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», норма якої діяла з 16 жовтня 2011 року до внесення змін на підставі Закону України «Про споживче кредитування» № 1734 Ш від 15 листопада 2016 року». Відтак, починаючи з 10 червня 2017 року, коли набрав чинності Закон про споживче кредитування, а рівно й зміни до статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», після чого зазначена стаття 11 прийняла той вигляд, який має і до цього моменту («1. Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування"»).

Натомість з 10 червня 2017 року правове регулювання відносин у сфері споживчого кредитування здійснюється насамперед Законом України «Про споживче кредитування», який є спеціальним нормативно-правовим актом, а положення Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються лише в частині, що не суперечить цьому Закону.

Оскільки спірні кредитні договори укладені у січні та лютому 2022 року, тобто після набрання чинності Законом України «Про споживче кредитування», оцінка правомірності умов договорів щодо сплати комісії має здійснюватися саме з урахуванням положень цього Закону.

Сам по собі факт включення до кредитних договорів умов про сплату комісії за надання кредиту не свідчить про їх нікчемність. Для висновку про недійсність таких умов необхідно встановити їх невідповідність вимогам закону або те, що відповідна комісія фактично стягувалася за дії, які не є самостійною послугою чи прямо суперечать законодавству.

Однак відповідач, посилаючись на нікчемність зазначених умов договорів, не навела жодних конкретних доводів та не надала належних і допустимих доказів того, що спірна комісія була встановлена всупереч вимогам Закону України «Про споживче кредитування» або що її нарахування не відповідало умовам укладених сторонами договорів.

За таких обставин апеляційний суд не вбачає правових підстав для висновку про нікчемність положень кредитних договорів щодо сплати комісії за надання кредиту, а тому відповідні доводи апеляційної скарги є необґрунтованими.

Заперечення відповідача, щодо доцільності стягнення витрат на правничу допомогу у зв`язку поданням позовної заяви у порядку самопредставництва юридичної особи директором з питань своєї основної статутної господарської діяльності, апеляційний суд відхиляє у зв`язку з наступним.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У частині восьмій статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України випливає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16 (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21).

Указана судова практика є незмінною.

Таким чином, апеляційний суд звертає увагу, що системний аналіз положень процесуального законодавства дає підстави для висновку, що розподілу підлягають не лише витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з безпосереднім представництвом інтересів сторони у суді, а й витрати на інші види правничої допомоги, пов`язані з розглядом справи, зокрема підготовку процесуальних документів, формування правової позиції, збір та аналіз доказів, надання консультацій тощо.

При цьому за умови дотримання критеріїв реальності, необхідності, розумності та пропорційності такі витрати підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи були вони фактично сплачені стороною на момент вирішення питання про судові витрати, чи лише підлягають сплаті відповідно до умов договору про надання правничої допомоги.

За таких обставин доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

За наведених обставин апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим не підлягає до скасування чи зміни, а апеляційна скарга не підлягає до задоволення, оскільки наведені в ній доводи правильність висновків суду не спростовують.

На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 09 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийМ. В. Матківська

СуддіЮ. Б. Войтко

І. В. Міхасішин

Повний текст судового рішення складений 01 липня 2026 року