Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №643/9246/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 643/9246/25 Головуючий суддя І інстанції Губська Я. В.

Провадження № 22-ц/818/3589/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: про розірвання шлюбу

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.

суддів колегії Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Київського районного суду м.Харкова від 17 листопада 2025 року, у цивільній справі № 643/9246/25, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу,

в с т а н о в и в :

07 червня 2025 року ОСОБА_2 звернувся до Салтівського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

Позовна заява мотивована тим, що спільне життя у них не склалося через різні погляди на життя, різні інтереси, відсутнє взаєморозуміння, що призвело до втрати почуття поваги та любові, шлюбно-сімейні відносини припинені, спільне господарство не ведеться. Позивач вважає, що примирення між ними неможливо, їх сім`я розпалася остаточно та поновлена бути не може. Спору у сторін щодо поділу спільного майна, місця проживання дітей не має.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд розірвати шлюб між нею та відповідачем, який зареєстровано 15.09.2007 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, актовий запис №1414.

Ухвалою судді Салтівського районного суду м. Харкова від 13.06.2025 року даний позов направлений до Київського районного суду м. Харкова для розгляду за підсудністю.

Після отримання даного позову Київським районним судом м. Харкова 03.07.2025 року ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 07.07.2025 року позовна заява залишена без руху для усунення недоліків позову.

14.07.2025 року до суду надійшла заява представника позивача про усунення недоліків позову на виконання ухвали судді.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 21.07.2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу в порядку спрощеного провадження, призначено судове засідання.

24.09.2025 року від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів, в тому числі і відомості про перебування сторін за межами України (а.с.59-84).

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 24.09.2025 року дана цивільна справа направлена до Верховного Суду для визначення підсудності розгляду справи.

Згідно ухвали Верховного Суду від 15.10.2025 року підсудність цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу визначена Київському районному суду м. Харкова.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2025 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу - задоволено.

Розірвано шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 15.09.2017 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, актовий запис №1414

Після розірвання шлюбу відповідачу залишити прізвище – « ОСОБА_3 ».

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 06 січня 2026 року заяву про скасування заочного рішення Київського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2025 року залишено без задоволення.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 12 січня 2026 року у вищевказаному рішенні суду було виправлено описку.

Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у які просить заочне рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Вважає заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2025 року незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права.

Вказала, що ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 24.09.2025 р. по даній справі № 643/9246/25 – «відповідач ОСОБА_1 постійно мешкають на території Іспанії, звернулись до суду Іспанії, в тому числі і про розлучення». Аналогічних висновків дійшов і Верховний суд України, визначаючи підсудність даної справи.

Зауважила, що у матеріалах справи є належним чином підтверджена, справжня адреса теперішнього проживання відповідачки на території Іспанії. Не зважаючи на це, судом дані відомості не були враховані – судові повідомлення та рішення не були направлені за чинною адресою проживання та реєстрації відповідачки (зареєстрованого кабінету у системі Електронний суд відповідачка немає). Слід погодитись з висновками суду щодо належного повідомлення та надсилання процесуальних рішень представнику відповідача через систему Електронний суд – однак нема законних підстав ототожнювати такі дії з обов`язком суду надсилати повідомлення та процесуальні рішення безпосередньо відповідачці. Матеріали справи не містять доказів належного повідомлення відповідачки про судові засідання та надсилання їй судових рішень – ані засобами поштового зв`язку на чинну адресу, ані смс-повідомленням на чинний телефонний номер в Іспанії, ані на офіційну електрону адресу відповідачки, що є порушенням процесуальних прав відповідачки. При цьому не зрозуміло з яких підстав суд дійшов до вказаних висновків про «голослівність», адже наявність справи у іншому суді за позовом про розлучення між тими ж сторонами – була вже встановлена судовими рішеннями (в рамках даної справи № 643/9246/25), у тому числі Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2025 р. яка набрала законної сили.

Звертає увагу, що незважаючи на неодноразові звертання представником позивача уваги суду на відсутність у матеріалах справи у системі Електронний суд матеріалів, наданих позивачем на виконання Ухвали суду від 07.07.2025р. (про залишення позовної заяви без руху), а також безпосередньо Ухвали про відкриття провадження по справі – суд так і не розмістив вказані матеріали, чим позбавив сторону відповідача можливості ознайомитися з матеріалами справи в повному обсязі, та врахувати їх при підготовці процесуальних документів по справі - що є грубим порушенням норм процесуального права.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що надії на збереження сім`ї немає, причини, які спонукали позивача наполягати на розірванні шлюбу, який зареєстрований 15.09.2007 року, обґрунтовані, збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, відсутні підстави для надання подружжю строку для примирення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду.

Однак, колегія суддів зазначає, що суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 5 ст. 14 ЦПК України).

Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Згідно матеріалів цивільної справи, відповідач ОСОБА_4 та її представник були належним чином повідомлені про час та місце розгляду цивільної справи, про що свідчать сповіщення через систему «Електроний суд», смс-повідомлення(а.с.171,172).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце судового засідання суду, якщо такий учасник обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства (п. 3) ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (ч. 1 ст. 8 ЦПК України).

Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи (ч. 2 ст. 211 ЦПК України).

Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Стороні чи її представникові за їхньою згодою можуть бути видані судові повістки для вручення відповідним учасникам судового процесу. Судова повістка може бути вручена безпосередньо в суді, а у разі відкладення розгляду справи про дату, час і місце наступного засідання може бути повідомлено під розписку. У разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: 1) юридичним особам та фізичним особам - підприємцям - за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; 2) фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку (ч. 6, 7 ст. 128 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене п. 1 ст. 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Колегія суддів зазначає, що аналіз постанов Верховного Суду підтверджує, що застосування п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України є однаковим, передбачуваним та послідовним.

Так, про це свідчить численна кількість постанов суду касаційної інстанції, в яких зазначається, що п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України передбачено обов`язкову підставу для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення (постанови Верховного Суду від 09 лютого 2022 року у справі № 344/11947/20 (провадження № 61-17632св21), від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21) та ін.).

Тлумачення ч. 1 ст. 8, ч. 2 ст. 211, п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що:

- обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства відкритості судового процесу;

- невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства;

- розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів вручення жодної судової повістки ОСОБА_1 про розгляд справи за зареєстрованим місцем проживання, у відповідності до вимог ст. 128 ЦПК України. Так, судові повістки, що надсилались на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача, повернулись до суду зі вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання», що не є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи

Вказане кореспондується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 12 січня 2023 року у справі № 591/3717/21.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги, що відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм процесуального права, а саме розглянуто справу за відсутності ОСОБА_1 , щодо якого відсутні відомості про належне його повідомлення.

За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення на підставі положень п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України.

Вирішуючи спір, апеляційний суд виходить з наступного.

Матеріалами справи підтверджується та судом встановлено, зі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 15.09.2007 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, вбачається, що зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис №1414.

Сторони спільного господарства та бюджету не ведуть, примирення не бажають. Їх сім`я розпалась остаточно і поновлена бути не може. Спору про поділ майна подружжя та щодо місця проживання дітей не має.

Відповідно до частини 1 статті 21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Статтею 56 СК України передбачено, що кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, у тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки встановлені законом.

Згідно з частини 2 статті 104, частини 3 статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, у тому числі за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Згідно зі статті 112 СК України, суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відповідно до роз`яснень п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна», проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо подальше спільне життя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам дитини. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що суд першої інстанції, з урахуванням встановлених обставин і вимог статті 12, 81 ЦПК України, встановивши, що шлюбні стосунки між сторонами припинилися, сторони не підтримують подружніх стосунків, не цікавляться інтересами один одного, дійшов обґрунтованого висновку про те, що подальше спільне життя подружжя неможливе.

Збереження шлюбу за відсутності згоди одного з подружжя вже є таким, що буде суперечити його інтересам виходячи з положень статті 24 СК України.

Виходячи з засад сімейного законодавства, шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків.

Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.

Встановивши, що позивач не має наміру продовжувати подальші шлюбні відносини, збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, суд першої інстанції, враховуючи конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, дійшов правильного висновку про недоцільність збереження шлюбу та наявність підстав для задоволення позову про розірвання шлюбу.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що оскільки сторони проживають за межами України у Іспанії, питання про розірвання шлюбу та його правові наслідки для сторін мають вирішуватись судом Іспанії, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» (далі - Закон № 2709-IV) іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм, зокрема, хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону № 2709-IVцей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, зокрема, підсудність судам України справ з іноземним елементом.

Визначаючи підсудність справи судам України, необхідно керуватися загальними правилами, визначеними у статті 76 Закону №2709-IV.

Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 76 Закону№ 2709-IV встановлені підстави визначення підсудності справ судам України, зокрема, суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача.

Під час розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами, встановленими статтями 27, 28 ЦПК України.

Згідно ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Позови про розірвання шлюбу можуть пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров`я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них(частина друга статті 28 ЦПК України).

Як вбачається з відповіді з Реєстру територіальної громади м. Харкова від 11.06.2025 відповідач – ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.35).

Згідно ухвали судді Салтівського районного суду м. Харкова від 13.06.2025 року даний позов направлений до Київського районного суду м. Харкова для розгляду за підсудністю.

Після отримання даного позову Київським районним судом м. Харкова 03.07.2025 року ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 07.07.2025 року позовна заява залишена без руху для усунення недоліків позову.

14.07.2025 року до суду надійшла заява представника позивача про усунення недоліків позову на виконання ухвали судді.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 21.07.2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу в порядку спрощеного провадження, призначено судове засідання.

За приписами ст. 31 ЦПК України справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду.

24 вересня 2025 року представник ОСОБА_1 – адвокат Посилкін О. І., шляхом формування документа у системі «Електронний суд» звернувся до Київського районного суду м. Харкова із клопотанням про долучення доказів та відомостей

про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 постійно мешкають на території Іспанії.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 24 вересня 2025 року цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу направлено до Верховного Суду для визначення підсудності у порядку визначеному статтею 29 ЦПК України.

Відповідно до статті 29 ЦПК України підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається суддею Верховного Суду, визначеним у порядку, передбаченому статтею 33 цього Кодексу, одноособово.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є громадянами України та зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.35). Інформації про зняття з місця реєстрації матеріали справи не містять.

Належним підтвердженням постійного проживання за кордоном, згідно наказу Міністерства закордонних справ України №337 від 17.11.2011 року «Про затвердження Правил ведення закордонними дипломатичними установами України консульського обліку громадян України, які постійно проживають або тимчасово перебувають за кордоном, та дітей - громадян України, усиновлених іноземцями або громадянами України, які постійно проживають за кордоном», є прийняття громадянина України на постійний консульський облік.

Ці Правила регулюють порядок прийняття на консульський облік, ведення та зняття з такого обліку в закордонних дипломатичних установах України (далі - ЗДУ) громадян України, які постійно проживають або тимчасово перебувають за кордоном, та дітей - громадян України, усиновлених іноземцями або громадянами України, які постійно проживають за кордоном.

Відповідно до пункту 1.2. Правил, консульський облік полягає в реєстрації в закордонній дипломатичній установі громадянина України, який постійно проживає або тимчасово перебуває за кордоном, шляхом внесення даних про громадянина України до облікової картки та електронного реєстру громадян України, які постійно проживають або тимчасово перебувають за кордоном (далі - електронний реєстр), що ведеться в ЗДУ за встановленою формою, проставленні в дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон (далі – паспортний документ), проїзний документ дитини відповідної відмітки (штампу).

Відповідно до п.1.5, Консульський облік здійснюється у випадках: постійного проживання громадянина України за кордоном на законних підставах; тимчасового перебування громадянина України за кордоном на законних підставах більше ніж три місяці; зміни місця проживання в межах однієї держави (переїзд з консульського округу однієї закордонної дипломатичної установи до консульського округу іншої) або переїзду з однієї іноземної держави до іншої; зміни меж консульського округу ЗДУ; усиновлення дитини - громадянина України іноземцем або громадянином України, який постійно проживає за кордоном.

Відповідно до копії довідки від 14 серпня 2025 року про реєстрацію та місце проживання, ОСОБА_1 взята на облік 12 грудня 2022 року та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , Іспанії (а.с.63). Матеріали справи містять копії охоронного ордеру, виданого судом 1-ї Інстанції та Слідчим судом

№ 08, м. Хетафе від 12 липня 2025 року про заборону ОСОБА_2 наближатися до ОСОБА_1 і її поточного місця в радіусі 300 метрів, а також заборони будь-який вид спілкування з нею і витяг з офіційного судового реєстру Іспанії, з нотаріально завіреним перекладом (а.с.75-84).

Припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу (стаття 63 Закону№ 2709-IV).

Згідно зі статтею 60 Закону № 2709-IVправові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином. Подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання. Вибір права згідно з частиною другою цієї статті обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя без застосування частини другої статті 16 цього Закону. Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним.

Відповідно до ч.1 ст.16 вказаного Закону особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.

З матеріалів справи вбачається, що сторони є громадянами України, в матеріалах справи відсутні дані про вихід з громадянства України.

Так, за ст. 29 ЦПК України підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, визначається суддею Верховного Суду, визначеним у порядку, передбаченому статтею 33 цього Кодексу, одноособово.

Ухвалою Верховного Суду від 15 жовтня 2025 року підсудність цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу визначена Київському районному суду м. Харкова (а.с.90).

Таким чином, доводи скаржниці про те, що порушення правил визначення підсудності даного спору є самостійною підставою для скасування заочного рішення колегія суддів відхиляє як безпідставні та необґрунтовані.

З огляду на вище викладене суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку, що в матеріалах справи наявні докази свідчать про те, що вказаний спір відноситься до юрисдикції судів України.

Загальні правила підсудності судам України справ з іноземним елементом визначені у статті 75 Закону України Про міжнародне приватне право.

Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися.

Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав та про наявність таких підстав суду стало відомо до відкриття провадження у справі.

Суд залишає позов без розгляду, якщо після відкриття провадження у справі буде з`ясовано, що у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про громадянство України» громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках; громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

Одним із принципів законодавства України про громадянство є принцип єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України - п.1 ст.2 Закону України «Про громадянство України».

Відповідно до ст.17 Закону України «Про громадянство України» громадянство України припиняється: 1) внаслідок виходу з громадянства України; 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Згідно із ст.20 Закону України «Про громадянство України» громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України користується всіма правами і несе всі обов`язки громадянина України.

В матеріалах справи відсутні відомості про вихід з громадянства України, його втрату або інші підстави для припинення позивачем громадянства України.

Таким чином, оскільки позивач є громадянином України, має зареєстроване місце проживання в Україні, отже його особистим законом є право України. Тобто в даному випадку підлягає застосуванню законодавство України.

Матеріали справи не містять доказів того, що станом на час відкриття провадження у цій справі 21 липня 2025 року у провадженні суду в Іспанії була справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, натомість із поданих доказів вбачається, що позивач ОСОБА_2 звернувся з позовом до суду 07 червня 2025 року (а.с.1), тоді як відповідач ОСОБА_1 звернулася з позовом 29 липня 2025 року (а.с.85).

Аргументи скарги про те, що Іспанії розглядається справа про розірвання шлюбу, однак з наданих документів відповідачкою, вбачається, що дійсно на розгляді знаходилась справа позов про розлучення через гендерне насильство ОСОБА_5 , де було заборонено ОСОБА_6 наближатися до ОСОБА_7 та її поточного місця проживання, а також заборонити будь-який вид спілкування з жертвою. Щодо розгляду саме спору про розірвання шлюбу, то належних та допустимих доказів цих обставин відповідач до матеріалів справи не надала.

Таким чином підстави для залишення позову ОСОБА_2 про розірвання шлюбу без задоволення відсутні, і колегія суддів доводи скарги з цього приводу відхиляє.

В той же час, на думку колегії суддів заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення відповідачки ОСОБА_1 судом першої інстанції про розгляд справи, що позбавило її права на висловлення власної позиції з приводу порушеного питання та подання до суду відповідних доказів.

У зв`язку з неявкою всіх учасників процесу судом першої інстанції 17 листопада 2025 року було ухвалено заочне рішення.

Однак, відповідач у клопотанні від 23.09.2025 та у заяві про перегляд заочного рішення вказала, що з 12.12.2022 вона зареєстрована у Італії.

За таких підстав, вважати що ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про розгляд справи про розірвання шлюбу неможна, оскільки остання з грудня 2022 року та до тепер фактично перебувала поза межами України.

Відповідно до п.3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

За наведених обставин, заочне рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_2 .

Колегією суддів приймаються до уваги доводи апеляційної скарги про те, що суд розглянув справу та ухвалив заочне рішення за відсутності відповідачки, щодо якої відсутні докази належного повідомлення про час та місце розгляду справи, чим порушив вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд, та з урахуванням наведеного, оскільки суд першої інстанції вирішив справу з порушенням норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, то відповідно до положень п.2 ч.1 ст.374, п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України це є підставою для того, щоб апеляційну скаргу задовольнити частково, а оскаржуване рішення – скасувати й постановити нове судове рішення про задоволення позову, а саме про розірвання шлюбу між сторонами.

Керуючись ст.ст. 259, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 17 листопада 2025 року-скасувати.

Постановити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу - задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 15.09.2007 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, актовий запис №1414.

Після розірвання шлюбу відповідачу залишити прізвище – « ОСОБА_3 ».

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 30 червня 2026 року.

Головуючий В.Б. Яцина

Судді колегії Ю.М. Мальований

Н.П. Пилипчук