Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №619/7817/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 619/7817/25 Головуючий суддя І інстанції Калиновська Л. В.

Провадження № 22-ц/818/3630/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: про позбавлення батьківських прав

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Яцини В.Б.

суддів колегії Мальованого Ю.М., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Головко Вікторії В`ячеславівни на заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 17 березня 2026 року, у цивільній справі №619/7817/25, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Дергачівської міської ради про позбавлення батьківських прав,

в с т а н о в и в:

23 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дергачівського районного суду Харківської області з позовом ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Дергачівської міської ради про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які перебувають у зареєстрованому шлюбі. Незважаючи на те, що донька ОСОБА_3 має матір, дитина проживає в родині позивача, за адресою АДРЕСА_1 . Мати покинула дитину та ніякої уваги їй не приділяє, матеріально не допомагає, не виявляє бажання бачити дитину, розвитком дитини не цікавиться, не піклується ні про її фізичний та ні про духовний розвиток. Дитина знаходиться на утриманні позивача, який самостійно створює позитивний рівень життя для доньки, піклується її матеріальним станом та духовним розвитком.

Вказав, що відповідно до акта депутата Дергачівської міської ради від 15.12.2025 ОСОБА_2 фактично не проживала разом з ОСОБА_1 та донькою ОСОБА_3 з 2023 року по теперішній час за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно наказу Служби у справах дітей Дергачівської міської ради №74 від 04.12.2025 припинено з 04.12.2025 тимчасове влаштування малолітньої дитини ОСОБА_3 в сім`ї ОСОБА_4 . Вирішено провести роботу з тимчасового влаштування ОСОБА_3 до сімейних форм виховання. Визнано таким, що втратив чинність наказ Служби у справах дітей Дергачівської міської ради від 10.11.2024 №69 "Про взяття на облік та тимчасове влаштування малолітньої дитини ОСОБА_3 "

Довідкою амбулаторії загальної практики сімейної медицини м. Дергачі №2 від 15.12.2025 встановлено, що ОСОБА_3 перебуває з січня 2025 року під наглядом. З травня 2024 р. дитина перебувала під наглядом баби по лінії батька. Мати дитини не виконує своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини, з батьком дитини телефонного зв`язку не підтримує. 04.12.2025 дитина була вилучена із сім`ї баби з приводу невиконання обов`язків по догляду та вихованню онуки.

Позивач вказує, що відповідач абсолютно не виконує обов`язки, що покладені законом на батьків по відношенню до дитини: не піклується про моральний розвиток доньки, оскільки не проводить часу з нею та навіть не намагається цього робити. Не надає матеріальної допомоги. Позивач має постійне місце мешкання, задовільні умови для проживання дитини.

Посилаючись на вказані обставини позивач просив суд позбавити батьківських прав громадянку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у відношенні доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 17 березня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Дергачівської міської ради про позбавлення батьківських прав - відмовлено.

Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням суду першої інстанції, 31 березня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Головко Вікторія В`ячеславівна подала апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Вважає, що суд прийняв рішення не в інтересах дитини відмовляючи у задоволенні позовних вимог. Суд обмежився лише попередженням відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дитини, а отже встановив, що відповідач не належним чином виконує батьківські обов`язки, але не зважаючи, що надано позивачем достатньо належних та допустимих доказів щодо невиконання відповідачем батьківських обов`язків безпідставно прийняв рішення на користь відповідача, яка жодного разу не відвідувала судові засідання, роками не бачить малолітню дитини, не виконує батьківські обов`язки. Суд навіть не поклав на Службу у справах дітей здійснення контролю за виконанням відповідачем батьківських обов`язків, що є неприпустимим.

Суд першої інстанції залишив поза увагою, що дитина до її вилучення від матері мешкала у прикордонному районі Дергачівської громади - смт. Слатине, де проходять активні бойові дії та мати дитини за ці роки не поцікавилась дитиною, не зверталась до правоохоронних органів, Службу у справах дітей щодо долі дитини та її потреб тощо, що свідчить, що дитина їй не потрібна.

Вважає, що суд першої інстанції своїми діями відкрито демонстрував прихильність до сторони відповідача, оскільки під час допиту свідків сторони позивача, почав задавати питання чи зловживає батько дитини алкогольними напоями, в той час як жодного не має доказу, що позивач не виконує батьківські обов`язки чи вживає алкоголь, а навпаки - він є захисником України, і така неповага суду є неприпустимою. Суд на думку апелянта діяв в інтересах лише відповідача, оскільки задавав питання свідкам питання стосовно поведінки позивача та з`ясовував обставини, які виправдовують поведінку відповідача.

За таких обставин, вважає за необхідне з`ясувати думки дитини ОСОБА_3 шляхом прийняття її участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції через Чугуївський міський суд Харківської області, яка зараз перебуває у сім`ї патронатного вихователя ОСОБА_5 згідно розпорядження начальника Малинівської селищної військової адміністрації Харківська обл., Чугуївський р-н, с. Малинівка, вул. Соїча, 5-А щодо позбавлення батьківських прав її матері та щодо виконання нею батьківських обов`язків.

13 травня 2026 року на адресу Харківського апеляційного суду надійшли додаткові пояснення представника Служби у справах дітей Дергачівської міської ради Гостіщевої І.В.

Зазначила, що відповідач ОСОБА_2 не виконує жодного обов`язку по відношенню до своєї дитини, взагалі не цікавиться донькою, участі у житті дитини не бере.

Малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 10.11.2025 року на підставі наказу начальника Служби у справах дітей Дергачівської міської ради від 10.11.2025 р. № 69 перебуває на обліку дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у зв`язку з ухиленням матір`ю від виконання своїх обов`язків.

Так як батько дитини ОСОБА_1 проходить військову службу, а мати самоусунулася від виконання батьківських обов`язків, на підставі клопотання начальника Служби у справах дітей Дергачівської міської ради малолітню дитину ОСОБА_6 відповідно до розпорядження начальника Малинівської селищної військової адміністрації від 09.12.2025 року № 834 влаштовано до сім`ї патронатного вихователя ОСОБА_7 . Дитина по теперішній час перебуває на обліку Служби у справах дітей Дергачівської міської ради, а патронатний вихователь ОСОБА_8 здійснює тимчасовий догляд та виховання ОСОБА_3 . Мати за весь цей час жодного разу не поцікавилася донькою, не зверталася до Служби щодо повернення їй дитини, що доводить наявність в діях матері винної поведінки у формі бездіяльності.

Вказано, що мати протягом останніх двох років не проявляла зацікавленості навчанням доньки ОСОБА_9 , не виходила на контакт з класним керівником, що підтверджується довідкою директора КЗ «Козачолопанський ліцей» від 19.12.2025 р. № 144. Згідно довідки сімейного лікаря загальної практики сімейної медицини КНП «Центр первинної медико - санітарної допомоги» від 15.12.2025 р. дитина ОСОБА_3 перебувала під наглядом бабусі по лінії батька. Мати не виконує батьківських обов`язків по вихованню та догляду за дитиною.

Також ОСОБА_2 за інформацією старости Козачолопанського старостинського округу веде асоціальний спосіб життя, неодноразово помічена в стані алкогольного сп`яніння. Допитаний у суді свідок ОСОБА_10 теж підтвердила факт зловживання матір`ю спиртними напоями.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Колегія суддів, заслухала доповідь судді-доповідача, відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду відповідає не повністю.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що належними та допустимими доказами, які були б у своїй сукупності достатніми, не доведено позовні вимоги.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Матеріали справи не містять беззаперечних та достатніх доказів, які б підтверджували винну та свідому поведінку ОСОБА_2 щодо ухилення від участі у вихованні дитини без поважних причин, умисне і свідоме нехтування обов`язками матері.

Колегія суддів погоджується з висновками суду про відсутність підстав для позбавлення батьківських прав, але вважає, що суд помилково не поклав обов`язок на орган опіки та піклування здійснювати контроль за поведінкою матері, що за обставин цієї справи є доцільним в інтересах дитини, виходячи з наступного.

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до вимог ч. 8 ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами СК України (статті 164-167).

Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Згідно зі ст.180 Сімейного Кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батька обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки.

Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

Матеріалами справи підтверджується та судом встановлено, що сторони по справі, є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , актовий запис №104, яке видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Золочівського районного управління юстиції у Харківській області від 18.09.2013.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який зареєстровано Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Золочівського районного управління про шлюб юстиції у Харківській області, актовий запис за № 104 від 18.09.2013.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 06 лютого 2026 року у справі №619/7815/25, шлюб укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 18.09.2013 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Золочівського районного управління юстиції у Харківській області, актовий запис №104 - розірвано (а.с.56-57)

Актом депутата Дергачівської міської ради від 15.12.2025 підтверджується, що ОСОБА_2 фактично не проживала разом з ОСОБА_1 та донькою ОСОБА_3 з 2023 року по теперішній час за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно наказу Служби у справах дітей Дергачівської міської ради №74 від 04.12.2025 припинено з 04.12.2025 тимчасове влаштування малолітньої дитини ОСОБА_3 в сім`ї ОСОБА_4 . Вирішено провести роботу з тимчасового влаштування ОСОБА_3 до сімейних форм виховання. Визнано таким, що втратив чинність наказ Служби у справах дітей Дергачівської міської ради від 10.11.2024 №69 "Про взяття на облік та тимчасове влаштування малолітньої дитини ОСОБА_3 "

З довідки амбулаторії загальної практики сімейної медицини м. Дергачі №2 від 15.12.2025 вбачається, що ОСОБА_3 перебуває з січня 2025 року під наглядом. З травня 2024 р. дитина перебувала під наглядом баби по лінії батька. Мати дитини не виконує своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини, з батьком дитини телефонного зв`язку не підтримує. 04.12.2025 дитина була вилучена із сім`ї баби з приводу невиконання обов`язків по догляду та вихованню онуки.

Щодо наданих письмових пояснень свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , то суд першої інстанції правильно відмовив у їх прийнятті, оскільки такого порядку надання показань свідків цивільне процесуальне законодавство України не передбачено. Клопотань про виклик та допит свідків у суді першої інстанції заявлено не було.

При цьому, колегія суддів вислухала думку дитини ОСОБА_3 у режимі відеконференцзв`язку та з`ясувала, що мати дійсно тривалий час не цікавиться долею дитини, яка наразі бажає мешкати разом з батьком. Разом з тим, таке бажання дитини перебуває поза межами предмету цього позову. Колегія суддів не отримала від позивача достатніх доказів для висновку про дійсні причини такої поведінки матері, що мати невзмозі змінити свою поведінку накраще, та за допомогою органу опіки та піклування її скоригувати. До суду не було надані інформацію про те, що орган опіки та піклування з цією метою надавав цій родині, в якій мешкає дитина захисника України матері в інтересах дитини відповідну необхідну допомогу чи поради.

Повідомлена до суду інформація про те, що мати дитини перебуває у ОСОБА_13 та зловживає алкоголем належними і допустимим доказами, медичними висновками, даними правоохоронних органів об`єктивно не підтверджені. Оскільки вказаний населений пункт був тимчасово окупований Російською Федерацією територією України з 24.02. по 11.09.2022, з 12.09 по 15.09.2022 в ньому велися активні бойові дії, а з 14.09.2022 і дотепер вказане селище, яке розташоване на відстані 5 км від російського кордону, знаходиться та території можливих бойових дій (див. з цього приводу Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердений Наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28 лютого 2025 року № 376 (в редакції наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 26 травня 2026 р. № 987), - вказана іформація викликає обґрунтований сумнів у суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та інші).

Наданий до суду висновок органу опіки та піклування не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення матері батьківських прав.

Висновок не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

У справі відсутні докази застосування до відповідача заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування. У вказаному висновку відсутні відомості, що мати не в змозі виправитися та змінити свою поведінку по відношенню до дитини найкраще.

Згідно наявної у справі інформації на день звернення до суду з позовом про позбавлення матері батьківських прав ця родина перебувала на обліку дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах у зв`язку з ухиленням матір`ю від виконання своїх обов`язків протягом лише місяця. При цьому Служба у справах дітей Дергачівської міської ради обмежилась лише заходами по тимчасовому поміщенні дитини до патронатної сім`ї, та не з`ясувала дійсне місцезнаходження матері дитини захисника України, її стан здоров`я, її реальні можливості надані дитині безпечні умови проживання, чи потребує вона у зв`язку з цим відповідної допомоги, чи вичерпана можливість для матері змінити свою поведінку накраще, а тому звернення до суду з позовом про позбавлення її батьківських прав за таких обставин є передчасним.

Наведене свідчить, що суд першої інстанції обґрунтовано, відповідно до приписів частини шостої статті 19 СК України, не погодився з висновком органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки він не є достатньо об`єктивним та обґрунтованим, має рекомендаційний характер та не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками. Орган опіки та піклування не надав оцінки причинам ухилення відповідача від виконання обов`язків.

Наданий до суду висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача не є беззаперечним доказом для задоволення позовних вимог, оскільки він є одностороннім, в ньому не з`ясована та не проаналізована реальна життєва ситуація, яка склалася у відносинах між сторонами та між відповідачем та донькою, не вказані обґрунтовані причини негативної поведінки матері, а тому такий висновок не є обґрунтованим. Тому суд обґрунтовано відхилив такий висновок органу опіки та піклування, за його недостатньо обґрунтованістю, що в цілому не сприяє інтересам дитини.

Отже суд правильно не погодився із висновком органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Такі висновки суду повністю узгоджуються з позицією, викладеною Верховним Судом в постанові від 13 березня 2019 року, прийнятій по справі №631/2406/15-ц.

Також матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження у достатній мірі того, що відповідач має негативний моральний облік, веде антисоціальний спосіб життя, цілеспрямовано вчиняє дії на шкоду інтересам своєї доньки, несе загрозу її життю та здоров`ю тощо.

У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №705/3040/18 (провадження № 61-19878св21) зазначено: «Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї».

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ у справі «Мамчур проти України», №10383/09, §100, від 16 липня 2015 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).

Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18,від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі №712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19).

У справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява (№ 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У даній справі позбавлення батьківських прав відповідача відносно дочки не відповідає інтересам дитини, оскільки факт ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків не знайшли свого підтвердження на рівні, який надав би суду підстави виснувати про їх умисний характер.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постанові від 25.09.2024 року у справі № 308/10666/22 зазначив, що думка дитини у вирішенні спору про позбавлення батьківських прав є важливою, проте вона не може бути вирішальною, як і не може бути безумовним свідченням того, що позбавлення батьківських прав призведе до забезпечення її якнайкращих інтересів.

У постанові Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 705/3040/18 зазначено: «Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї».

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у позбавленні батьківських прав щодо дитини, яка за своїм віком здатна сформулювати власні погляди, виконав позитивний обов`язок держави, визначений ст. 171 СК України, заслухав думку дитини та надав їй оцінку.

Отже, апеляційний суд зазначає, що думка дитини у вирішенні спору про позбавлення батьківських прав є важливою, проте з огляду на відсутність даних щодо причин конфлікту дитини з батьком, оскільки у такому віці діти схильні діяти емоційно, а не раціонально, - така думка дитини за відсутності конкретних фактів щодо негативного ставлення батька до дитини та небажання його виконувати батьківські обов`язки, - не може бути вирішальною, як і не може бути безумовним свідченням того, що позбавлення батьківських прав призведе до забезпечення її якнайкращих інтересів.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки докази, подані позивачем, не свідчать про свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, а також про необхідність застосування такого виключного заходу в інтересах дитини.

Необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування ефективних заходів впливу для спонукання неблагополучного у цьому плані одного з батьків до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини, яка потребує гармонійного розвитку у комунікації з обома батьками, не зважаючи на їх окреме проживання.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Отже, колегія суддів погоджується з доводами скарги про те, що відповідачка має брати більш активну участь у вихованні та утриманні своєї дочки, мала би докласти значно більше зусиль для виконання своїх батьківських обов`язків та виховання дитини, та що її поведінка та відношення до виконання батьківських обов`язків має контролюватися суспільством в в особі органу опіки та піклування в інтересах дитини.

У постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17 Верховний Суд зазначив, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків .

Тому зважаючи на вищевказані обставини, з метою забезпечення дотримання якнайкращих інтересів дитини, колегія суддів вважає, що наявні підстави не лише для попередження ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виконання батьківських обов`язків, участі у вихованні доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - необхідно додатково покласти на орган опіки та піклування обов`язку з контролю за виконанням нею батьківських обов`язків. В цій частині доводи скарги знайшли своє підтвердження.

Надання можливості відповідачу змінити ставлення до виховання дочки стосується, насамперед, урахування якнайкращих інтересів дитини. У разі відсутності реальних змін у поведінці відповідача як матері стосовно дитини протягом розумного строку після ухвалення судового рішення позивач не позбавлений можливості повторно ініціювати питання про позбавлення її батьківських прав.

При цьому, при розгляді такої справи суд повинен буде врахувати нові факти: що до відповідача раніше застосовувалось попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дитини, як змінилася її поведінка після цього і які дійсні причини такого відношення матері до виконання батьківських обов`язків, та на підставі наданих сторонами доказів оцінити, чи було вчинено ним дії на виконання такого попередження. Залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (див. з цього приводу постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року в справі № 317/2256/22, від 22 січня 2025 року в справі № 333/8983/23, від 04 квітня 2025 року в справі № 6290/3692/23).

За таких умов, оскаржуване рішення суду необхідно змінити, доповнивши його резолютивну частину абзацом вищевказаного змісту.

Враховуючи наведене, відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про необхідність зміни оскаржуваного судового рішення шляхом доповнення резолютивної частини рішення суду попередженням відповідача про необхідність зміни ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, участі у вихованні доньки.

Оскільки апеляційну скаргу по суті заявлених вимог залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 259, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив :

Апеляційну скаргу Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Головко Вікторії В`ячеславівни- задовольнити частково.

Заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 17 березня 2026 року - змінити, шляхом доповнення резолютивної частини рішення суду абзацом такого змісту:

«Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виконання батьківських обов`язків, участі у вихованні доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з покладенням на Службу у справах дітей Дергачівської міської радиобов`язку з контролю за виконанням нею батьківських обов`язків».

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 30 червня 2026 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді колегії Ю.М. Мальований.

Н.П. Пилипчук.