Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №398/3945/25 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 липня 2026 року м. Кропивницький

справа № 398/3945/25

провадження № 22-ц/4809/962/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючий суддя - Дьомич Л. М. (суддя - доповідач),

судді – Єгорова С. М., Карпенко О. Л.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»;

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 лютого 2026 року (суддя Подоляк Я.М.)

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» (далі – ТОВ «Діджи Фінанс») звернулось до Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області з позовною заявою, відповідно до якої просило стягнути на свою користь з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 01 квітня 2024 року № 7748293 у розмірі 54886,40 грн, із яких: заборгованість за тілом кредиту – 13 400,00 грн, заборгованість за відсотками – 34786,40 грн, заборгованість за пенею – 6700,00 грн. Також позивач просив відшкодувати за рахунок відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.

В обґрунтування позову вказує, що 01 квітня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (далі - ТОВ «Авентус Україна», Кредитодавець) та ОСОБА_1 (далі - Позичальник) укладено договір про надання споживчого кредиту №7748293 (далі – Кредитний договір).

Стверджує, що Кредитодавець свої зобов`язання за Кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу у користування грошові кошти у загальній сумі 13400,00 грн. Однак, Позичальник свої зобов`язання за Кредитним договором у погоджений сторонами строк належним чином не виконав.

На підставі укладеного з ТОВ «Діджи Фінанс» договору факторингу від 27 листопада 2024 року № 27.11/24-ф, ТОВ «Авентус Україна» відступило своє право вимоги до відповідача за Кредитним договором позивачу.

У зв`язку із невиконанням відповідачем зобов`язань за Кредитним договором, позивач звернувся до суду з позовом у даній справі.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 лютого 2026 року у задоволенні Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні вимог позову, суд першої інстанції виходив з того, що всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, позивачем не надано доказів того, що до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача згідно укладеного між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ ТОВ «Діджи Фінанс» Договору факторингу №27.11/24-Ф від 27.11.2024 року.

Судом зауважено, що позивачем долучено до матеріалів позовної заяви копію витягу з Додатку №1 до Договору факторингу №27.11/24-Ф від 27.11.2024 року з відомостями щодо боржника, номер кредитного договору 7748293, загальна сума заборгованості 54 886,40 грн, з яких: 13 400,00 грн - сума заборгованості за тілом кредиту; 34 786,40 грн - сума заборгованості за відсотками, 6 700,00 грн - сума заборгованості за пенею, а також копію платіжної інструкції №10772 від 27 листопада 2024 року на підтвердження оплати ним на рахунок ТОВ «Авентус Україна» ціни продажу за Договором факторингу №27.11/24-Ф від 27 листопада 2024 року. Водночас, позивачем не долучено до матеріалів справи доказів на підтвердження підписання сторонами Договору факторингу №27.11/24-Ф від 27 листопада 2024 року Акту прийому-передачі Реєстру Боржників згідно Додатку №3, після чого право вимоги вважається відступленим Фактору відповідно до умов п.1.2, п.1.6 Договору факторингу, а також визначені п.10.11 Договору факторингу додатки, що складають його невід`ємну частину, а саме: Додаток № 1 Форма Реєстру Божників в електронній формі; Додаток № 2 Форма Додаткова інформація до Реєстру Боржників в електронній формі; Додаток № 3 Форма Акту прийому-передачі Реєстру Боржників в електронній формі; Додаток № 4 - Форма Акту прийому-передачі Документації в електронній формі; Додаток № 5 Форма Картки обліку Договору (Розрахунку заборгованості) в електронній формі.

За викладеного, на думку суду першої інстанції, копія наданого суду Договору факторингу є неповною та не відображає узгоджені та затверджені сторонами форми Додатків №1-№5 до Договору. Тим самим не доведено, що долучена до матеріалів позовної заяви копія витягу з Додатку №1 до Договору факторингу, в який включена інформація щодо боржника є витягом з Реєстру Боржників, сформованим згідно умов Договору факторингу.

Враховуючи наведене, суд виснував, що позивачем не доведено обставини того, що ним набуто право вимоги до відповідача на умовах, визначених Договором факторингу №27.11/24-Ф від 27 листопада 2024 року, а відтак - що його майнове право порушено і підлягає судовому захисту, а тому у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погодившись із заочним рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 лютого 2026 року, ТОВ «Діджи Фінанс» оскаржило його в апеляційному порядку. Відповідно до поданої апеляційної скарги просить оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі скасуватита ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Повідомляє, що понесені позивачем витрати на правову допомогу у суді апеляційної інстанції складають 4000,00 грн, які просить відшкодувати за рахунок відповідача.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що Додаток № 1 до Договору факторингу містить у собі інформацію щодо великої кількості боржників, що становить таємницю фінансової послуги відповідно до ч. 1-2 ст. 10 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», а тому до позовної заяви позивачем було долучено саме витяг з Додатку № 1 до Договорів факторингу, що не суперечить вимогам п. 2 ст. 95 ЦПК України.

Звертає увагу, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Наголошує, що на підтвердження факту відступлення права вимоги до відповідача за Договором про надання споживчого кредиту на користь ТОВ «Діджи Фінанс» від ТОВ «Авентус Україна» позивачем до позовної заяви було долучено: оригінал Договору факторингу № 27.11/24-Ф від 27 листопада 2024 року (додаток № 8 у позовній заяві) та докази підписання Договору факторингу № 27.11/24-Ф від 27 листопада 2024 року (додаток № 14 у позовній заяві); Витяг з Додатку № 1 до Договору факторингу № 27.11/24-Ф від 27 листопада 2024 року (додаток № 4 у позовній заяві); копію платіжної інструкції (додаток № 18 у позовній заяві), що прямо свідчить про належне виконання Фактором свого обов`язку зі сплати суми фінансування за набуття права вимоги у розмірі та у строки, передбачені п. 3.3., 3.4. Договору факторингу.

Зазначає, що щоб усунути сумніви щодо відсутності доказів набуття права вимоги додає до апеляційної скарги: копію Акту приймання-передачі Реєстру Боржників до Договору Факторингу № 27.11-24-Ф від 27 листопада 2024 року та скановану копію витягу з реєстру прав вимоги до договору факторингу 27.11-24-Ф від 27 листопада 2024 року. Просить поновити позивачу пропущений процесуальний строк для подання до суду зазначених доказів.

Рух справи у суді апеляційної інстанції

Відповідно до ухвали Кропивницького апеляційного суду від 23 березня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ТОВ «Діджи Фінанс» на заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 лютого 2026 року; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.

Відповідно до ухвали апеляційного суду від 08 квітня 2026 рокузакінчено підготовчі дії; постановлено розгляд справи за апеляційною скаргою здійснювати без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

На підставі відповідного наказу в. о. голови Кропивницького апеляційного суду у період з 25 травня 2026 року до 19 червня 2026 року (включно) головуючий суддя у даній справі Дьомич Л. М. перебувала у відпустці.

На підставі розпорядження керівника апарату Кропивницького апеляційного суду здійснено заміну членів колегії з розгляду даної справи суддів Дуковського О. Л. та Письменного О. А. суддями Єгоровою С. М. та Карпенком О. Л.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 496/1332/18 (провадження № 61-559св21) зазначив, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. За правилами ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Таким чином, з урахуванням того, що розгляд даної справи здійснювався у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, за наступного.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 квітня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» (Кредитодавець) та ОСОБА_1 (далі – Позичальник, Споживач) укладено договір про надання споживчого кредиту №7748293 (далі – Кредитний договір, а.с. 14-32, за умовами п.п. 1.2. – 1.4 якого Кредитодавець на умовах, встановлених договором, надає Споживачу кредит у гривні, а Споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Сума кредиту (загальний розмір) складає 12400,00 грн. Тип кредиту – кредит. Строк кредиту 360 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів – кожні 30 днів.

Відповідно до п. 1.7. Кредитного договору денна процентна ставка на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 2,20% в день; за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 2,05% в день.

Згідно з п. 2.1. Кредитного Договору кошти кредиту надаються Кредитодавцем у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 .

Сторони домовились, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно Графіка платежів, крім випадку визначеного в пп. 5.3. договору (п. 5.1. Кредитного договору).

У Додатком №1 до Договору визначено таблицю обчислення загальної вартості кредиту для Споживача та реальної річної процентної ставки за договором та зазначено, що якщо Споживачем не будуть виконані умови договору для отримання зниженої процентної ставки, розміри платежів, що зазначені у Графіку платежів будуть перераховані за стандартною процентною ставкою, у зв`язку з чим будуть мати наступні значення: сума платежу за розрахунковий період складе 110 608,00 грн; проценти за користування кредитом складуть 98 208,00 грн; реальна річна процентна ставка складе 47541,10 % річних; загальна вартість кредиту складе 110 608,00 грн.

01 квітня 2024 року сторонами Кредитного договору підписано також Паспорт споживчого кредиту (а.с. 9-13).

13 квітня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до Кредитного договору, згідно з якою сторонами погоджено збільшення суми кредиту на 1 000,00 грн, у зв`язку з чим внесено зміни до Кредитного договору, зокрема, щодо загального розміру кредиту, який складає 13 400,00грн. Також, враховуючи збільшення загальної суми кредиту, сторони визначили, що на момент укладення цієї додаткової угоди денна процентна ставка складе: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом – 2,20% в день; за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки – 2,05% в день (а.с. 33-35).

У Додатку №1 до Кредитного договору наведено таблицю обчислення загальної вартості кредиту для Споживача та реальної річної процентної ставки за договором та зазначено, що якщо Позичальником не будуть виконані умови договору для отримання зниженої процентної ставки, розміри платежів, що зазначені у Графіку платежів будуть перераховані за стандартною процентною ставкою, у зв`язку з чим будуть мати наступні значення: сума платежу за розрахунковий період складе 119 264,00грн; проценти за користування кредитом складуть 105 864,00 грн; реальна річна процентна ставка складе 47971,52 % річних; загальна вартість кредиту складе 119 264,00 грн (а.с. 36-38).

Кредитний договір та Додаток №1 до нього підписано відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатору С1358, Паспорт споживчого кредиту - UG6370, додаткову угоду до Кредитного договору та Додаток №1 до неї - С7783.

У листі ТОВ «Пейтек» від 19 травня 2025 року вих. № 20250519-436 зазначено, що відповідно до укладеного між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Пейтек» договору про організацію переказу грошових коштів від 19 січня 2022 року останнім було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта від ТОВ «Авентус Україна»: 01 квітня 2024 року 19:30:09 на суму 12400,00 грн; номер транзакції в системі ТОВ «Пейтек» - 8d45bfcb-9e0d-4f94-a5ca-a844188e917c; номер транзакції в системі ТОВ «Авентус Україна» - 44437793; банк еквайр АТ «ПУМБ»; призначення платежу: зарахування на картку, маска картки НОМЕР_1 (а.с. 56).

Згідно зі складеною ТОВ «Авентус Україна» карткою обліку договору (розрахунок заборгованості), за Позичальником рахується загальна заборгованість за Кредитним договором у розмірі 54 886,40 грн, з яких: основний борг - 13 400,00 грн, проценти - 34 786,40 грн, штраф - 6 700,00 грн. При цьому, зі згаданого розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачем 03 травня 2025 року була здійснена часткова оплата за Кредитним договором у сумі 2305,60 грн, яка була зарахована Кредитодавцем у рахунок погашення заборгованості по процентам за користування кредитом (а.с. 45-55).

27 листопада 2024 року між ТОВ «Діджи Фінанс» (Фактор) та ТОВ «Авентус Україна» (Клієнт) укладено договір факторингу № 27.11/24-Ф (а.с. 57-65), відповідно до якого Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб – боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог, сума грошових вимог та інші дані зазначені в Реєстрі боржників, який формується згідно Додатку № 1 та є невід`ємною частиною договору.

На підтвердження набуття права вимоги до відповідача за Кредитним договором позивачем надано до суду копію витягу з Додатку № 1 до договору факторингу, яким є Реєстр боржників та копію платіжної інструкції від 27 листопада 2024 року № 10772, що засвідчує здійснення ТОВ «Діджи Фінанс» на користь ТОВ «Авентус Україна» оплати за договором факторингу у сумі 1730342,80 грн (а.с. 66-67).

08 квітня 2025 року позивачем на адресу ОСОБА_1 направлено досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором (а.с. 68-69), яка відповідачем залишена без відповіді та реагування.

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі зазначеним вимогам процесуального закону у повній мірі не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, а відповідачем не заперечено та не спростовано обставини укладення 01 квітня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 Кредитного договору.

При цьому, в обґрунтування вимоги про стягнення тіла кредиту у розмірі 13400,00 грн, позивач вказував на те, що ТОВ «Авентус Україна» свої зобов`язання за Кредитним договором виконало належним чином та у повному обсязі, перерахувавши на картковий рахунок відповідача 12400,00 грн кредитних коштів на підставі Кредитного договору та 1000,00 грн – на підставі Додаткової угоди до Кредитного договору.

Разом з тим, наявними у справі доказами підтверджується надання відповідачу кредиту у сумі 12400,00 грн. Натомість, перерахування Позичальнику кредитних коштів у сумі 1000,00 грн на підставі Додаткової угоди до Кредитного договору не підтверджено жодним доказом.

Оскільки належних доказів на підтвердження виконання Кредитодавцем своїх зобов`язань з надання кредитних коштів на підставі Додаткової угоди до договору матеріали справи не містять, у задоволенні вимоги позову у частині стягнення заборгованості по тілу кредиту у сумі 1000,00 грн належить відмовити у зв`язку з її недоведеністю у встановленому процесуальним законом порядку.

За викладеного, апеляційний суд вважає встановленим та належним чином підтвердженим факт отримання відповідачем кредитних коштів у сумі 12400,00 грн за Кредитним договором.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається та підтверджується належними доказами те, що відповідач взяті на себе зобов`язання за Кредитним договором не виконав, кредитні кошти у сумі 12400,00 грн у межах встановленого договором строку не повернув.

У контексті викладеного доцільно зауважити, що з наявного у матеріалах справи розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що відповідачем частково виконувались умови Кредитного договору, а саме: сплачувались кошти у рахунок погашення заборгованості у сумі 2305,60 грн.

Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 127/23910/14-ц зазначив, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.

Отже, позовна вимога про стягнення з відповідача тіла кредиту підлягає частковому задоволенню у сумі 12400,00 грн.

Вирішуючи спір у частині стягнення процентів за користування кредитними коштами колегія суддів виходить із наступного.

22 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ (набрав чинності 24 грудня 2023 року) (далі по тексту - Закон №3498-ІХ), яким внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп.6 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (пп.13 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ).

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Кредитний договір був укладений його сторонами 01 квітня 2024 року, тобто після набрання чинності Законом № 3498-ІХ (24 грудня 2023 року), а тому на спірні правовідносини поширюється положення щодо визначення максимального розміру денної процентної ставки у розмірі, що не первищує 1 %.

За викладеного, умови Кредитного договору, які встановлюють розмір процентної ставки за користування кредитом у розмірі, що перевищує 1%, не відповідають вимогам Закону України «Про споживче кредитування», а тому пред`явлена до стягнення з відповідача сума процентів за користування кредитом підлягає перерахунку.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем здійснено нарахування процентів за користування кредитом за період з 01 квітня 2024 року по 29 серпня 2024 року (151 день), тобто у межах погодженого сторонами Кредитного договору строку кредитування.

Таким чином, враховуючи законодавчі обмеження щодо денної процентної ставки та встановлені обставини справи, нарахуванню підлягають проценти за користування кредитом у межах визначеного позивачем загального періоду за ставкою 1% в день на підтверджену відповідно до вимог процесуального закону суму кредитування: 12400,00 грн х 151 день х 1% = 18724,00 грн.

Оскільки Позичальником було частково сплачено заборгованість по процентам у сумі 2305,60 грн, стягненню з відповідача підлягають проценти за користування кредитом у розмірі 16418,40 грн (18724,00 грн - 2305,60 грн = 16418,40 грн).

Щодо вимоги позову про стягнення з відповідача 6700,00 грн заборгованості за пенею, апеляційний суд враховує, що згідно з положеннями ч.ч. 1-3 ст. 549 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, штраф та пеня є двома різним формами неустойки, порядок обчислення та застосування кожної з яких має свої особливості.

Однак, пред`являючи відповідну позовну вимогу позивач не врахував, що положеннями Кредитного договору взагалі не передбачено такої міри відповідальності Позичальника за порушення грошового зобов`язання як пеня.

До того ж, матеріали справи не містять розрахунку пред`явленої до стягнення суми пені. Натомість, відповідно до розрахунку заборгованості, виконаного ТОВ «Авентус Україна», Кредитодавцем відповідно до Кредитного договору здійснювалось нарахування штрафу, вимога про стягнення якого з відповідача позивачем не пред`являлась.

Зазначене свідчить про необґрунтованість вказаної вимоги позову та відсутність підстав для її задоволення судом.

Водночас, відмовляючи повністю у задоволенні вимог позову, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів на підтвердження наявності у позивача права вимоги до відповідача за Кредитним договором.

У поданій апеляційній скарзі позивач проти викладеного заперечив та з метою підтвердження своїх доводів заявив клопотанняпро поновлення пропущеного процесуального строку для надання до суду додаткових доказів у справі. Обґрунтовуючи заявлене клопотання, позивач послався на те, що підчас формування додатків до позовної заяви відбувся технічний збій та не підгрузився акт та копія витягу з реєстру права вимоги, саме тому представником позивача не було одразу виявлено, що він відсутній у матеріалах справи.

Розглянувши заявлене клопотання, апеляційний суд вбачає підстави для його задоволення.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як: «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою).

При цьому, докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і, виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку,- це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від позивача, тягар доведення яких покладений на останнього.

З доводів скаржника вбачається, що неподання до суду першої інстанції доказів, є об`єктивні підстави, з якими суд апеляційної інстанції погоджується.

Таким чином, колегія задовольняє відповідне клопотання скаржника.

Щодо висновків суду першої інстанції про недоведення позивачем обставин набуття ним права вимоги до відповідача за Кредитним договором, апеляційний суд керується наступним.

Частинами 1, 3 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 513, ст. 514 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Статтею 1081 ЦК України передбачено, що клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу. Клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред`явлена до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Колегією суддів зважено на те, що за усталеною практикою Верховного Суду належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

У справі, що переглядається, позивачем на підтвердження набуття права вимоги до відповідача за Кредитним договором надано до суду засвідчені копії: договору факторингу від 27 листопада 2024 року № 27.11/24-Ф, витягу з Додатку № 1 до договору факторингу, яким є Реєстр боржників та копію платіжної інструкції від 27 листопада 2024 року № 10772, що засвідчує здійснення ТОВ «Діджи Фінанс» на користь ТОВ «Авентус Україна» оплати за договором факторингу у сумі 1730342,80 грн.

Апеляційний суд зауважує, що процесуальним законом прямо передбачено право учасника справи подавати до суду засвідчений витяг з документу, що є письмовим доказом (ч. 2 ст. 95 ЦПК України).

Оскільки надана позивачем копія витягу з Реєстру боржників скріплена підписами та печатками сторін договору факторингу від 27 листопада 2024 року № 27.11/24-Ф, містить інформацію про Кредитний договір, боржника за Кредитним договором, розмір заборгованості за Кредитним договором, право вимоги на яку відступається, а також складові такої заборгованості, зазначений письмовий доказ є належним у розумінні процесуального закону, що надає право погодитися з вимогою про стягнення коштів.

Колегія суддів знаходить безпідставним посилання суду першої інстанції на відсутність у матеріалах справи копії акту прийому-передачі Реєстру боржників, що перешкодило задовольнити вимогу, оскільки відмовляючи у задоволенні позову з вказівкою на відсутність цього документу та інших додатків до договору факторингу, місцевий суд формально поставився до свого процесуального обов`язку щодо оцінки наявних у справі доказів у їх сукупності. А з врахуванням доказу, Акту прийому-передачі реєстру боржників, сканованої копії витягу з реєстру прав вимоги до договору факторингу 27.11-24-Ф від 27 листопада 2024 року, висновок суду не витримує апеляційної критики.

За викладеного, на переконання апеляційного суду, матеріали справи містять належні та достатні докази на підтвердження набуття позивачем права вимоги до відповідача за Кредитним договором.

Таким чином, оскільки вимоги позову про стягнення з відповідача кредитної заборгованості необхідно задовольнити частково, подана скаржником апеляційна скарга також підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції – скасуванню.

Судові витрати

У поданій апеляційної скарзі позивач просить вирішити питання розподілу судових витрат між сторонами у справі у суді першої інстанції, а також у суді апеляційної інстанції, до складу яких входять витрати на професійну правничу допомогу.

Так, позивачем стверджується, що ним понесено витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у сумі 6000,00 грн та у суді апеляційної інстанції у сумі 4000,00 грн.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Для підтвердження цих обставин потрібно надати суду договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, і оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

На підтвердження витрат позивача на правову допомогу у суді першої інстанції останнім надано до суду наступні докази: копію договору про надання правової допомоги від 01 січня 2025 року № 42649746, укладеного між ТОВ «Діджи Фінанс» та адвокатом Білецьким Богданом Михайловичем (а.с. 70-74), копію додаткової угоди від 02 квітня 2025 року № 7748293 до договору про надання правової допомоги від 01 січня 2025 року № 42649746 (а.с. 75), копію детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Білецьким Б.М., необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «Діджи Фінанс» щодо стягнення кредитної заборгованості (а.с. 76), копію акту від 31 березня 2025 року № 7748293 про підтвердження факту надання правничої (правової допомоги) адвокатом (виконання робіт, надання послуг) (а.с. 77), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, видане Білецькому Б.М. (а.с. 78-79).

Апеляційним судом враховано, що жоден із зазначених документів не містить вказівки чи посилання на те, що адвокатом Білецьким Б.М. надається правова допомога позивачу саме у справі № 398/3945/25.

Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».

Як вбачається з матеріалів даної справи, позовна заява ТОВ «Діджи Фінанс» підписана керівником товариства Романенком Михайлом Едуардовичем.

При цьому, доказів на підтвердження повноважень адвоката Білецького Богдана Михайловича на представництво інтересів ТОВ «Діджи Фінанс» у даній справі ані разом з позовною заявою, ані в подальшому надано не було.

Водночас, у матерілах справи наявна довіреність, сформована у системі «Електронний суд», якими керівник ТОВ «Діджи Фінанс» Романенко М.Е. уповноважує представляти інтереси товариства в судах України Куриліну Валерію Василівну (а.с. 80, 88 зв. бік), саме якою у даній справі заявлялись клопотання про розгляд справи без участі представника (а.с. 88. 108). При цьому, договору на надання правової допомоги, укладеного між ТОВ «Діджи Фінанс» та зазначеною особою, матеріали справи не містять, як не містять і доказів на підтвердження того, що вказана особа є адвокатом.

Таким чином, жоден наданий на підтвердження надання правової допомоги у суді першої інстанції документ не містить вказівки на те, що адвокатом Білецьким Богданом Михайловичем надавалась правова допомога позивачу саме у даній справі.

За відсутності жодного із наведених у ч. 4 ст. 62 ЦПК України документів на підтвердження повноважень адвоката Міньковської Анастасії Володимирівни на представлення інтересів позивача у даній справі, викладене вище у повній мірі стосується і заявлених позивачем до відшкодування витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції.

До того ж, до апеляційної скарги, крім договору про надання правової допомоги від 05 січня 2026 року, укладеного між ТОВ «Діджи Фінанс» та Адвокатським бюро «Анастасії Міньковської» (а.с.133), скаржником додано документи, які підтверджують надання вказаним адвокатським бюро правової допомоги позивачу зовсім у іншій справі, а саме: докази представництва та захисту інтересів скаржника у Житомирському апеляційному суді у справі за апеляційною скаргою ТОВ «Діджи Фінанс» на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 16 лютого 2026 року у справі № 296/10851/25 за позовом ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с. 127-129).

Водночас, доказів надання позивачу правової допомоги Адвокатським бюро «Анастасії Міньковської» у суді апеляційної інстанції у даній справі додані до апеляційної скарги документи не містять.

Викладене є підставою для відмови позивачу у відшкодуванні витрат на правову допомогу у судах першої та апеляційної інстанції у повному обсязі.

На виконання вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України апеляційним судом здійснено новий розподіл витрат позивача зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги пропорційно до задоволених вимог (53%).

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Викладене, а також встановлені у даній справі фактичні обставини свідчать, що рішення суду першої інстанції у даній справі підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» задовольнити частково.

Заочне рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 лютого 2026 року скасувати.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором від 01 квітня 2024 року № 7748293 у розмірі 28 818,40 грн, з яких: 12 400,00 грн – заборгованість за тілом кредиту, 16 418,40 грн – заборгованість за відсотками.

У задоволенні решти вимог позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судовий збір за подання позовної заяви у сумі 1 283,87 грн та судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1925,81 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л. М. Дьомич

Судді С. М. Єгорова

О. Л. Карпенко