Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №208/11877/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6351/26 Справа № 208/11877/25 Суддя у 1-й інстанції - Гречана В.Г. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючої - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Макарова М.О.,

розглянувши в приміщенні суду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Букур Максим Євгенович, на ухвалу Заводського районного суду м.Кам`янського Дніпропетровської області від 27 березня 2026 року про зупинення провадження, у складі судді Гречаної В.Г., у справі № 208/11877/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, –

ВСТАНОВИЛА:

В провадженні Заводського районного суду міста Кам`янського перебуває на розгляді цивільна справа №208/11877/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Ухвалою Заводського районного суду міста Кам`янського від 09 вересня 2025 року відкрито провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

19,23,24,25 лютого 2026 року відповідач ОСОБА_2 подав суду заяви, у яких просив зупинити провадження у справі, оскільки бажає особисто брати участь при розгляді даної справи та користуватись усіма процесуальними правами, передбаченими для учасника справи. Зазначив, що на даний час перебуває у Збройних силах України. В умовах воєнного стану усі підрозділи ЗСУ переведені на воєнний стан.

Ухвалою Заводського районного суду м.Кам`янського Дніпропетровської області від 27 березня 2026 року клопотання відповідача ОСОБА_2 про зупинення провадження - задоволено.

Зупинено провадження у цивільній справі №208/11877/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Роз`яснено учасникам справи, що зупинене провадження у цій справі поновлюється за їх клопотанням або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення.

Після усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі зобов`язано відповідача повідомити про це суд невідкладно.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відповідач є військовослужбовцем та проходить військову службу у лавах ЗСУ. Ураховуючи, що з 24 лютого 2022 року в Україні введено правовий режим воєнного стану, внаслідок чого Збройні Сили України як цілісна структура були переведені на організацію і штати воєнного часу, а також з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що "переведені на воєнний стан", як і беручи до уваги факт проходження відповідачем військової служби в період дії воєнного стану, який є об`єктивною обставиною, що перешкоджає його участі в розгляді справи, з урахуванням позиції відповідача щодо бажання особисто приймати участь у справі, суд першої інстанції вважав необхідним застосувати положення п.2 ч.1 ст. 251, п.2 ч.1 ст. 253 ЦПК України (а.с.121-123).

Не погодившись з такою ухвалою, ОСОБА_1 у квітні 2026 року в системі “Електронний суд” через свого представника — адвоката Букура М.Є. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, ставить питання про скасування ухвали суду та відмову у задоволенні клопотання сторони відповідача про зупинення провадження у справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував того, що інститут зупинення судового провадження застосується не просто у зв`язку із виникненням підстав, передбачених процесуальним законом, а обумовлюються наявністю обставин, які створюють об`єктивні перешкоди для здійснення судового розгляду. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. Розумність тривалості судового розгляду має визначатись з огляду на обставини справи та наступні критерії та складність справи, також належить враховувати поведінку заявника, важливість предмету спору для заявника. При цьому скаржник наголосив на тому, що обов`язок суду зупинення провадження у справі може бути зумовлений об`єктивною неможливістю її розгляду. Скаржник зазначає, що у довідці, наданій стороною відповідача не міститься жодних відомостей щодо безпосереднього залучення відповідача до виконання бойових завдань чи перебування його у зоні бойових дій, що в даному випдаку є істотною обставиною для вирішення питання про реальну можливість участі особи в судовому процесі, а також не містить відомостей, що військова частина переведена на воєнний стан. Разом з цим скаржник наголошує, що відповідач має представника, який здійснює усі процесуальні права і обов`язки відповідача в цьому судовому процесі та має аналогічний із відповідачем статус відповідача у справі. Крім того сам відповідач має особистий кабінет в системі “Електронний суд”, що дозволяє йому як надсилати письмові документи в цій системі особисто, так і можливість приймати участь в судовому процесі в режимі відеоконференції. Скаржник вважає, що у суду першої інстанції не було достатньо правових підстав для застосування положень ст.251,253 ЦПК України та зупинення провадження у даній справі, оскільки таким зупиненням, враховуючи предмет позову, порушено принцип рівності сторін та справедливий баланс інтересів між позивачем та відповідачем (а.с.127-132).

У червні 2026 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав заперечення на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , де вказав, що його служба не носить “тиловий” характер”, а твердження скаржника про формальну довідку є хибним та повністю спростовується матеріалами справи. Наголошує, що він обіймає посаду командира 1 артилерійської батареї артилерійського дивізіону, що має специфіку та реальний підхід до служби у лавах ЗСУ. Разом з цим наголосив, що не має можливості у будь-який час вийти на зв`язок в режимі відеоконференції, оскільки в умовах бойових дій використання цивільних засобів зв`язку та вихід у мережу інтернет для участі у судових засіданнях суворо обмежено та повністю заборонено з міркувань безпеки та збереження життя особового складу. Короткочасна ротація чи лікування не створюють таких можливостей та збігів часу, щоб дозволяло стабільно з`являтись у судові засідання за графіком цивільного суду. Вважає, що суд першої інстанції правомірно зупинив провадження у даній справі на час перебування відповідача в лавах ЗСУ. Просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити ухвалу суду першої інстанції без змін.

Також у червні 2026 року ОСОБА_1 через свого представника — адвоката Букура М.Є. подав письмові додаткові пояснення у справі, де наголосив, що сторона відповідача у своїх обгрунтуваннях апеляційної скарги фактично намагається розширити та доповнити мотиви суду першої інстанції новими обставинами, посилання та доказами, які не були покладені в основу судового рішення, що оскаржується, судом першої інстанції. Також зазначив, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам справи, не дослідив дійсність унеможливлення подальшого розгляду справи за наявності у відповідача професійного представника, а тому оскаржувана ухвала, на думку сторони скаржника, не відповідає вимогам законності та обґрунтованості. Разом із цим відзначив, що судом першої інстанції надано перевагу інтересам лише сторони відповідача, що є недопустимим та що порушує баланс інтересів сторін у справі. Просив вимоги апеляційної скарги задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та відмовити у задоволенні клопотання сторони відповідача про зупинення провадження у даній справі.

Згідно із частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про передачу справи на розгляд іншого суду позивачеві розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідач, не скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, відзиву на апеляційну скаргу не подавав, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзивів на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Дослідивши письмові процесуальні заяви сторін, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено, що, капітан ОСОБА_2 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_1 № 703 від 17 лютого 2026 року, виданої командиром військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_3 .

З 24 лютого 2022 року в Україні введено правовий режим воєнного стану, внаслідок чого Збройні Сили України як цілісна структура були переведені на організацію і штати воєнного часу.

З моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що "переведені на воєнний стан" для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм (див. п. п. 79-81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 754/947/22(провадження № 14-74цс25).

Зупиняючи провадження у справі, суд першої інстанції вважав, що процесуальний закон пов`язує необхідність зупинення провадження у справі не з наявністю воєнного стану в Україні, а із фактом перебування сторони у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Також судом першої інстанції враховано бажання відповідача особисто приймати участь у розгляду даної справи та неможливість цього на час воєнного стану, оскільки останній знаходиться на військовій службі в ЗСУ, що є підставою для застосування положень п.2 ч.1 ст. 251, п.2 ч.1 ст. 253 ЦПК України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та наголошує, що за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 листопада 2025 року у справі №754/947/22, на яку правомірно послався суд першої інстанції, правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов`язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд. Щодо тлумачення терміну «переведені на воєнний стан» Велика Палата Верховного Суду зазначає, що Указом Президента України введено воєнний стан на всій території України. Цим же Указом на військове командування усіх рівнів покладено обов`язок здійснювати заходи, необхідні для забезпечення оборони України.

Профільне законодавство, зокрема Закон № 3543-XII та Закон № 1932-ХІІ, хоч і не використовує термін «переведення на воєнний стан», натомість оперує поняттям «переведення на організацію і штати воєнного часу». Така трансформація військових формувань є одним із ключових заходів, що вживаються у випадку введення в державі воєнного стану та загальної мобілізації.

З моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з`ясуванні питання щодо переведення певної військової частини «на воєнний стан». Юридичний статус з`єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури ЗC України та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них.

Водночас приписи пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України не пов`язують можливість застосування цієї норми права з умовою перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - військовослужбовця у військовій частині, що залучена до ведення безпосередніх бойових дій. До того ж військовослужбовець упродовж особливого періоду може в будь-який момент бути відрядженим до військової частини, задіяної до таких дій (підпункт 4-1 пункту 251 розділу XIV Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008). Сучасні форми та способи ведення війни, виконання бойових завдань вимагають участі у бойових діях та захисті суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України не тільки по умовній лінії фронту.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм.

Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі.

Колегія суддів у даній справі відзначає, що стороною відповідача надані письмові докази перебування відповідача на військовій службі у лавах ЗСУ є повними та підтверджують таку обставину, що не спростовано скаржником.

Разом з цим доводи скаржника про те, що судом першої інстанції не враховано принцип диспозитивності та застосування збалансованого підходу, колегія суддів відхиляє та відзначає наступне.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених прав, свобод чи інтересів (стаття 2 ЦПК України). Досягнення цієї мети відбувається через дію основоположних засад судочинства, зокрема верховенства права, рівності сторін та диспозитивності.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку (частини перша та п`ята статті 4 ЦПК України).

Суд під час розгляду справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 10 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина третя статті 13 ЦПК України).

Для тлумачення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України маємо застосовувати телеологічне (цільове) тлумачення. Тобто визначити, якою була мета законодавця у запровадженні цього припису.

Є зрозумілим, що мета законодавця у формулюванні такої конструкції була в тому, щоб гарантувати недоторканність прав тих осіб, які у запроваджений в Україні воєнний стан виконують конституційний обов`язок, пов`язаний із захистом Батьківщини від ворога, - військовослужбовців.

За нинішньої редакції пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України в суду є обов`язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Тож норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.

За таких умов розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі.

Виняток для суду з наведеного правила складає ситуація, коли дотримання приписів статті 251 ЦПК України вступає у суперечність із загальними засадами цивільного процесуального законодавства, як-от верховенство права, елементом якого є право на доступ до суду, та, у другу чергу, диспозитивність цивільного процесу.

Отже, під час застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Принципи змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства (статті 12, 13 ЦПК України) надають учасникам справи право вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами.

Водночас обов`язок суду зупинити провадження не повинен тлумачитися всупереч волі та інтересам військовослужбовця як учасника цивільного процесу. Тож застосовувати пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України не можна тоді, коли це безпосередньо суперечить інтересам військовослужбовця, який звернувся до суду як позивач та вимагає судового захисту його прав, свобод та/або інтересів, а так само військовослужбовця як відповідача чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, який прагне продовження розгляду справи по суті за його відсутності.

Тобто ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

За таких обставин прохання військовослужбовця, який є стороною або третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, продовжити розгляд справи, незважаючи на його військову службу, суд має врахувати як достатню підставу не зупиняти провадження у справі.

Тобто якщо учасник справи, права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагне продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство. У такий спосіб суд забезпечить баланс між вимогами процесуальних норм права, справедливістю та ефективністю правосуддя.

Подібні висновки зробив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від 15 серпня 2023 року у справі № 174/760/21 та від 20 грудня 2023 року у справі № 522/20606/21.

Колегія суддів відзначає, що у справі, що переглядається, відповідач, як військовослужбовець, висловив своє бажання особисто приймати участь у судових засіданнях, що встановлено судом першої інстанції та не спростовано скаржником, тому за таких обставин, враховуючи принцип диспозитивності та рівності сторін в судовому процесі, суд першої інстанції дотримався таких принципів з обов`язковим застосуванням положення п.2 ч.1 ст. 251 ЦПК України.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини та підстави для обов`язкового зупинення провадження у даній справі, правомірно застосував норми процесуального закону, передбачені п.2 ч.1 ст. 251, п.2 ч.1 ст. 253 ЦПК України, що скаржником не спростовано.

Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки встановленого судом першої інстанції критерію диспозитивності, рівності та розумності зупинення провадження у справі, чому дана належна правова оцінка, і незгоди з висновками суду першої інстанції, тому підстави для застосування колегією суддів положень ст. 379 ЦПК України відсутні.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала постановлена без порушень норм процесуального права, тому вона підлягає залишенню без змін на підставі ст. 375 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Букур Максим Євгенович - залишити без задоволення.

Ухвалу Заводського районного суду м.Кам`янського Дніпропетровської області від 27 березня 2026 року — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено “01” липня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

М.О. Макаров