Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №243/10639/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5073/26 Справа № 243/10639/25 Суддя у 1-й інстанції - Соловйова О. О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Макарова М.О.,

за участю секретаря судового засідання — Глущенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12 лютого 2026 року у складі судді Соловйової О.О. у цивільній справі № 243/10639/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про стягнення недоотриманої суми пенсії в порядку спадкування за заповітом, –

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 через свого представника — адвоката Мірошнікову-Заглинську О.А. звернулася до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області з позовом, пред`явленим до ГУ ПФУ в Донецькій області, на предмет стягнення з відповідача на користь позивача 83 983,16 грн недоотриманої пенсії померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 її батька ОСОБА_2 за період з 01 березня 2022 року по 31 грудня 2023 року, що належить їй на праві власності в порядку спадкування за заповітом, встановленого рішенням Чечелівського районного суду м. Дніпра від 01 травня 2025 року, яке набрало законної сили. 22 жовтня 2025 року позивач звернулась до ПФУ з метою отримання спадщини, проте, рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області від 30 жовтня 2025 року їй було відмовлено в оформленні та виплаті недоотриманої пенсії батька, оскільки вказаним рішенням не зазначено про зобов`язання відповідача вчинити дії з виплати цієї суми. Позивач вважає, що відповідач цим порушуив її майнові права, які встановлені судовим рішенням, захисту яких відшукує по суду у даній справі.

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12 лютого 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мірошнікова-Заглинська О.А., до ГУ ПФУ в Донецькій області про стягнення недоотриманої суми пенсії в порядку спадкування за заповітом - задоволено.

Стягнуто з ГУ ПФУ в Донецькій області на користь ОСОБА_1 набуту в порядку спадкування за заповітом на підставі рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 01 травня 2025 року у справі № 204/10368/24 недоотриману пенсію ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 83 983,16 грн.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн (а.с. 73-76).

Рішення суду мотивовано тим, що позивачеві не виплачено недоотриману пенсію спадкодавця ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 83 983,16 грн, враховуючи, що за рішенням Чечелівського районного суду м. Дніпра від 01 травня 2025 року встановлено її право власності на 3/4 недоотриманої пенсії батька за його життя в порядку спадкування за заповітом, що складає саме розмір 83 983,16 грн за період з 01 березня 2022 року по 31 грудня 2023 року. Однак, відповідач, в порушення ст. 316, 328, 317, 321, 1216, 1217, 1218, 1219, 1227, 1268 ЦК України, не виконав вимог діючого законодавства та висновків рішення суду, не встановив належного переходу права власності на зазначену суму від спадкодавця до спадкоємця, при цьому наполягаючи на відсутності у зазначеному судовому рішенні задоволених вимог про зобов`язання відповідача виплатити ОСОБА_1 таку суму недоотриманої пенсії. Разом з цим відповідач наголосив на тому, що ОСОБА_1 не надала свідоцтво про спадщину на вказану суму недоотриманої пенсії її батька, що позбавляє можливості виплатити зазначену суму позивачеві. Суд першої інстанції вважав неправомірним та помилковим вимогу відповідача у наданні позивачем свідоцтва про спадщину на вказану суму пенсії, як і вважав неправомірним невиконання рішення суду від 01 травня 2025 року, яким встановлено вже спадкове право позивача на зазначений розмір недоотриманої батьком за його життя пенсії у вказаному у позові розмірі, чим відповідач порушив майнові права позивача.

Не погодившись з рішення суду першої інстанції, у лютому 2026 року ГУ ПФУ в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні вимог позивача, посилаючись на те, що саме у зв`язку із відсутністю у наданому позивачем пакеті документів свідоцтва про спадщину, враховуючи положення ст. 52 закону №1058 та положення п.2.26 Порядку 22-1, було прийнято відповідачем правомірне рішення про відмову у виплаті ОСОБА_1 недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 скаржник наголошує, що саме цими нормами визначається принцип, засади та механізм функціювання системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку та виплати пенсій. Вважає, що позивачці було правомірно відмовлено, оскільки нею не було подано свідоцтво про спадщину, як того вимагають положення ст. 52 закону №1058 та положення п.2.26 Порядку 22-1, а судом першої інстанції невірно було застосовано норму ст. 46 ЗУ “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” №1058, ст. 1216,1218,1227 ЦК України (а.с. 84-87).

Позивач ОСОБА_1 своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористалась та відзиву на апеляційну скаргу не подавала, але, в силу ч.3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву не перешкоджає перегляду судового рішення апеляційною інстанцією.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач по справі ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер в с. Стрітенка, Волноваського району, Донецької області, Україна, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, 22 лютого 2024 року Малиновським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

У зв`язку зі смертю ОСОБА_2 , відповідно до ст. 1220 ЦК України, відкрилась спадщина.

Рішенням Чечелівського районного суду міста Дніпра від 01 травня 2025 року по справі № 204/10368/24 визнано за позивачем право власності на 3/4 частини недоотриманої пенсії ОСОБА_2 за період з 01 березня 2022 року по 31 грудня 2023 року у розмірі 83983,16 грн у порядку спадкування за заповітом, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

22 жовтня 2025 року позивач після ухвалення вищевказаного судового рішення звернулась до відповідача із заявою про виплату їй недоотриманої пенсії батька.

Проте, рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області від 30 жовтня 2025 року № 914380194293 їй було відмовлено в оформлені та виплаті недоотриманої пенсії батька, з підстав того, що в судовому рішенні Чечелівського районного суду міста Дніпра від 01 травня 2025 року у справі № 204/10368/24 не було зазначено про зобов`язання ГУ ПФУ у Донецькій області про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Задовольняючи вимоги позивача щодо стягнення з відповідача на її користь, як спадкоємиці померлого батька, який перебував на обліку у ГУ ПФУ у Донецькій області, як пенсіонер, недоотриманої ним пенсії, про що зазначено у рішенні Чечелівського районного суду м. Дніпра від 01 травня 2025 року, суд першої інстанції вважав доведеним, що позивачеві належить сума у 83 983,16 грн, визначена вказаним судовим рішенням, що складає 3/4 частини від спадкового майна у вигляді недоотриманої пенсії батька у повному розмірі 113 310 грн, на яку цим рішенням визнано право власності позивача. Суд першої інстанції вважав, що відсутність свідоцтва про право на спадщину у позивача не є підставою для відмови відповідачем у виплаті встановленої судовим рішенням суми недоотриманої пенсії після батька, оскільки за позивачем цим рішенням визнано її право на спадкування за заповітом, яке ніким не оспорене.

Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції та встановленими фактичними обставинами справи.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частин 3,4 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч. 1 ст. 79 ЦПК України).

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За статтею 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до положень ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті; у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 1296 Цивільного кодексу України, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Спадкоємець, який прийняв спадщину, стає власником майна з часу її відкриття (смерті особи), а отримання свідоцтва є його правом, а не обов`язком, за винятком випадків, коли таке оформлення необхідне для реєстрації прав.

Згідно частин першої та третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Зміст ч. 3 ст. 52 Закону України №1058-ІУ також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодування у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Окрім того, зміст вищевказаних норм узгоджується із положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в ч. 1 ст. 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що за рішенням Чечелівського районного суду м. Дніпра від 01 травня 2025 року загальна сума невиплаченої пенсії померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 за період з 01 березня 2022 року по 31 грудня 2023 року складає 113 310 грн, а за ОСОБА_1 визнано право на спадщину в порядку спадкування за заповітом у 3/4 розміру такої недоотриманої пенсії її батька, що складає 83 983,16 грн, що скаржником не спростовано.

Доводи скаржника про те, що позивач не має свідоцтва про спадщину, що позбавляє відповідача виплатити такий розмір недоотриманої батьком пенсії, колегія суддів відкидає, оскільки посилання скаржника на положення Закону №1058 та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій є безпідставними, враховуючи наявність у позивача вже визначеного та встановленого спадкового права після батька на частину недоотриманої ним пенсії зі встановленим періодом за судовим рішенням, яке не скасовано та є чинним і підлягає обов`язковому виконанню, в силу ст. 13 ЗУ “Про судоустрій та статус суддів” та ст. 129-1 Конституції України.

Колегія суддів наголошує, що скаржник не наводить жодного доказу та не посилається на будь-які норми діючого законодавства, що може спростувати правомірні висновки суду першої інстанції, при цьому, встановлені вірно фактичні обставини справи судом першої інстанції, що знайшли своє підтвердження і при розгляді апеляційної скарги, свідчать про невиконання відповідачем своїх обов`язків зі сплати успадкованої позивачем недоотриманої пенсії після батька ОСОБА_2 у відповідності до рішення Чечелівського районного суду м. Дніпра від 01 травня 2025 року.

Відтак, висновок місцевого суду, що відмова відповідача у виплаті позивачу недоотриманої пенсії, яка залишилась після смерті батька, через відсутність свідоцтва про право на спадщину, та відсутність в судовому рішенні посилання про зобов`язання виплатити таку пенсію позивачеві, що належить їй на праві власності, призвело до порушення права власності позивача як спадкоємця, колегія суддів вважає правильним і повністю з ним погоджується.

Згідно статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів доходить висновку, що є безпідставними доводи скарги про те, що позовні вимоги позивача є недоведеними та необґрунтованими.

Перевіривши справу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно, всебічно та обґрунтовано встановив обставини справи, надав належну оцінку наявним у справі доказам, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення про повне задоволення позову, яке відповідає вимогам ст. ст. 263, 264 ЦПК України.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Скаржник не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 141, 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області — залишити без задоволення.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12 лютого 2026 року— залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “23” червня 2026 року.

Повний текст постанови складено “01” липня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

М.О. Макаров