Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №175/16939/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2720/26 Справа № 175/16939/24 Суддя у 1-й інстанції - Білоусова О. М. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Макарова М.О., Пищиди М.М.,

за участю секретаря судового засідання — Глущенко О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бардадим Ольга Костянтинівна, на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2025 року, у складі судді Білоусової О.М., у цивільній справі № 175/16939/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи — виконавчий комітет Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, Служба у справах дітей Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про позбавлення батьківських прав, –

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду позовом в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , пред`явленим до ОСОБА_2 , визначивши третіми особами виконавчий комітет Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, Служба у справах дітей Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, із залученням ухвалою суду від 26 лютого 2025 року третьою особою ІНФОРМАЦІЯ_1 , на предмет позбавлення батьківських прав матері дитини — ОСОБА_2 , обґрунтовуючи це тим, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Останні 10 років відповідач за місцем проживання дитини не з`являється, не бере участі у вихованні дитини, не цікавиться життям дитини, не надає матеріальної допомоги та не підтримує з нею зв`язок. Син проживає з батьком за адресою: АДРЕСА_1 . Вказує, що відповідач фактично самоусунулась від виконання батьківських обов`язків та така бездіяльність відповідачки по відношенню до сина в повній мірі відповідає вказаним у п.2 ч.1 ст.164 СК України підставам, тому позивач вважає, що є всі підстави, передбачені законом для позбавлення відповідачки батьківських прав щодо сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Виконавчий комітет Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, Служби у справах дітей Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про позбавлення батьківських прав - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю позивачем виняткових обставин у вигляді умисного ухилення ОСОБА_2 , як матері, від виконання своїх обов`язків щодо виховання неповнолітнього сина, за яких можливо позбавити останню її батьківських прав, а неактивність чи певна бездіяльність такою підставою не є, і також з підстав недоведеності застосовування до неї такого крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав, повну втрату сімейних зв`язків між матір`ю та дитиною, що свідчить про відсутність підстав, визначених ст. 164 СК України (а.с. 82-84).

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 у грудні 2025 року через свого представника — адвоката Бардадим О.К. засобами поштового зв`язку подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на те, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, зокрема, відсутність створення відповідачеві перешкод у здійсненні таких її прав відносно неповнолітньої дитини, що свідчить про фактичну її можливість відтворення батьківських прав у будь-якому вигляді та наявність саме її вольового небажання виконувати свої обов`язки, покладені законом, вже тривалий час. Скаржник наголошує, що невиконання батьківських обов`язків має для відповідачки ознаку систематичності, та така свідома її поведінка поширюється на усіх її дітей, до яких вона ставиться байдуже, як і до їх виховання та розвитку в цілому. Наголошує, що судом першої інстанції не враховано наявність усіх ознак відсутності здійснення відповідачкою її батьківських прав відносно їх неповнолітнього сина, що передбачені положеннями ст. 164 СК України, та неналежно проведено оцінку доказів у їх сукупності та взаємозв`язку, що призвело до невірного висновку у справі (а.с.86-93).

ОСОБА_2 , як і інші учасники справи, своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористались та відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не подавали, але, в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзивів на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог, виходив з того, що позивачем не доведено, не надано доказів, а судом не встановлено, що відповідач ОСОБА_2 свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків відносно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків, тому суд повинен зважувати на те, що позбавлення батьківських прав відносно дитини вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовується цей захід як крайня міра впливу та захисту прав дитини. Таким чином, суд першої інстанції вважав, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, що не знайшло свого підтвердження. Також суд першої інстанції вважав, що відсутність емоційного зв`язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування та різних світоглядів, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. За таких обставин суд першої інстанції не врахував і висновок служби у справах дітей, який носить лише рекомендаційний характер.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Новоолександрівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис № 47. Батьками записані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Відповідно до акту №358 обстеження житлово-побутових проживання від 10 жовтня 2024 року за адресою: АДРЕСА_1 комісія виявила, що за адресою фактично проживають 2 особи: ОСОБА_1 , (батько), ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_3 , (син), ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно акту обстеження умов проживання від 09 жовтня 2024 року за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що умови у дитини задовільні, є все для навчання, розвитку та побуту дитини. Стосунки в родині добрі і турботливі.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області у справі №175/3543/20 від 06 травня 2021 року, ОСОБА_2 позбавлено батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Відповідно до пояснень ОСОБА_6 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 : «За час знайомства з родиною, ОСОБА_2 , що є матір`ю ОСОБА_7 , не бачила за місцем проживання сина 10 років. ОСОБА_2 своїх обов`язків як мати не виконує, дитину не виховує, не цікавиться життям, здоров`ям, навчанням сина, матеріально не забезпечує, на зв`язок не виходить.»

Згідно пояснень ОСОБА_8 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 : «Родина фактично вже багато років проживає за відсутності матері, батько турбується про здоров`я сина, забезпечує всім необхідним, повністю опікується про дитину, займається його вихованням, розвитком. Коли дитина поруч із своїм батьком, вона завжди радісна та задоволена. Крім того, ОСОБА_1 має дружину ОСОБА_9 , спільно з якою окрім ОСОБА_7 , виховує одну спільну дитину і ще двох інших дітей. Тому навіть без участі біологічної матері дитина виховується в повноцінній сім`ї, в дусі поваги та довіри, взаєморозуміння, де створені всі необхідні умови для її нормального розвитку.»

Відповідно до характеристики з КЗО «СЗШ №40» Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_3 навчається у школі з першого класу, має достатній рівень навчальних досягнень з предметів навчального циклу за програмою НУШ. Зарекомендував себе як дисциплінований учень. Виховує ОСОБА_10 батько (з мамою жодного разу не спілкувалась). ОСОБА_11 виявляє зацікавленість до навчання. Має гарну змішану пам`ять, добре запам`ятовує учбовий матеріал. Має навчальні досягнення достатнього рівня. Гарно засвоює учбовий матеріал. Виявляє логічне, образне, творче мислення. На уроках уважний, активний. Домашні завдання здає постійно. Має добрий загальний розвиток. Батько приділяє належну увагу вихованню, зацікавлений в успіхах дитини, постійно відвідує онлайн батьківські збори.

Як встановлено судом першої інстанції з висновку ООП від 16 квітня 2025 року, Орган опіки та піклування в особі Виконавчого комітету Новоолександрівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, розглянувши рекомендації комісії та надані документи - вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно її малолітнього сина ОСОБА_3 .

При цьому, суд першої інстанції наголосив, що до висновку ООП жодних документів, на підставі яких комісія дійшла такого висновку не надано. Крім того, з самого висновку також не вбачається на підставі чого він зроблений.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та з`ясовуючи характер спірних правовідносин,суд першої інстанції зазначив, що позивач відзначає в позові про те, що відповідач покинула дитину майже 10 років тому та з позовом він звертається до суду лише у жовтні 2024 року, та не зазначає чому саме через сплив досить тривалого часу виникла така необхідсть.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 пояснила суду, що є сусідкою позивача. Свідок повідомила, що бачила матір тільки коли дитині було 2 роки, після цього не бачила, пропала років 10 тому. Дитина зараз проживає з батьком.

В судовому засіданні заслухана думка малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який пояснив суду, що спільно проживає з батьком, сестрою, двома братами та матір`ю ОСОБА_13 . Дитина пояснила, що матір не проживає з ними з його 4 років, він не пам`ятає коли була з ними, пояснив, що з матір`ю не спілкується.

Суд першої інстанції при цьому встановив, що позивач у позові стверджує, що відповідач не здійснює належний догляд за сином, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, не займається його навчанням, матеріально не забезпечує, при цьому жодними письмовими доказами не підтверджено систематичний та постійних характер вказаних дій з боку відповідача та не підтверджено факт свідомого ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків щодо виховання сина, а матеріали справи не містять негативні характеристики, докази винної поведінки відповідача та умисного ухилення її від виконання своїх обов`язків по вихованню сина. Сам факт проживання матері окремо від дитини не є достатньою підставою для висновку про доцільність позбавлення особи батьківських прав з огляду на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом для впливу на особу, яка не виконує батьківських обов`язків.

Колегія суддів погоджується як зі встановленими фактичними обставинами справи, так і з висновками суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 164 СК України батьки можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини.

У пункту 15 постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 30.03.2007 року звернуто увагу на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування вирішується лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (п.16 постанови).

Колегія суддів наголошує, що підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Самі по собі встановлені судами факти, що батьки не у достатній мірі спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально та приймають участь у вихованні не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду щодо відмови у задоволенні позову, оскільки факт свідомого ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків щодо сина ОСОБА_4 , що характеризується її винною поведінкою, не знайшов своє підтвердженні як в суді першої інстанції, так і при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_1 , а також не встановлено обставин, які є беззаперечними підставами для позбавлення відповідачки батьківських прав відносно її неповнолітнього сина. Крім того, суд першої інстанції правомірно врахував, що неактивність та певна бездіяльність відповідача станом на дату розгляду справи не є тією підставою, щоб дійти висновку про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавлення батька її батьківських прав.

Доводи скарги щодо відсутності будь-якого інтересу до дитини зі сторони відповідача, відсутності матеріальної підтримки колегія суддів також не може прийняти до уваги, адже скаржник не довів належними доказами цих обставин. Тому колегія суддів доходить висновку, що зазначені доводи у скарзі не є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав з цих підстав.

Доводи скаржника про те, що судом першої інстанції не враховано висновок органу опіки, який, на його думку, відповідає дійсним обставинам, колегія суддів також не приймає до уваги, адже як вірно зазначив суд першої інстанції, такий висновок носить лише рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об`єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав правильну правову оцінку і дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог. Рішення суду першої інстанції винесено з додержання вимог матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистого тлумачення норм матеріального права, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Скаржник не скористалася наданими їй правами, не обґрунтувала свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надала суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення – не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бардадим Ольга Костянтинівна — залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 24 жовтня 2025 року — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “23” червня 2026 року.

Повний текст постанови складено “01” липня 2026 року.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.О. Макаров

М.М. Пищида