Вирок від 30 червня 2026 р. у справі №643/5817/26 — Салтівський районний суд міста Харкова

Провадження № 1-кп/643/735/26

Справа № 643/5817/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.07.2026

01 липня 2026 року місто Харків

Салтівський районний суд міста Харкова в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 120262211300000167, внесеному до ЄРДР від 06.02.2026, відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харкова, громадянина України, з неповною середньою освітою, не одруженого, військовослужбовця військової служби за мобілізацією військової частині НОМЕР_1 , на момент вчинення злочину, перебуваючого на посаді такелажника такелажного відділення взводу забезпечення роти забезпечення боєприпасами батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», судимого 27.03.2024 Салтівським (раніше Московським) районним судом міста Харкова за ч.4 ст. 185 КК України до 5 років позбавлення волі, звільненого від відбування покарання на підставі ст.ст.75,76 КК України з випробуванням строком на 3 роки, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України,

в с т а н о в и в:

Відповідно до вимог ст.ст. 17,65 Конституції України, ст.ст.1,2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст.ст. 11,16,127,128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ОСОБА_5 під час проходження військової служби повинен свято та непорушно дотриматись Конституції України і законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов`язки та бути готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканість державного кордону та охорону суверенних прав України, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших, про все, що сталося з ним і стосується виконання службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження зобов`язаний доповідати безпосередньому начальникові. Крім того, згідно вищевказаних положень нормативно-правових актів, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ст.ст. 129,130,199 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитися в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Відповідно до п.п.1,3, ч.3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом) занять, чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною Радою України, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні ведено воєнний стан із 05 год.30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжено та який дії на теперішній час.

Відповідно до акту службового розслідування військової частини НОМЕР_1 встановлено, що 15.03.2024 о 08:00 під час шикування військової частини НОМЕР_1 , що розташована в пункті постійної дислокації АДРЕСА_2 , було виявлено відсутність такелажника такелажного відділення взводу забезпечення роти забезпечення боєприпасами батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», ОСОБА_5 , командуванню про причини самовільного залишення військової частини ОСОБА_5 не доповів, хоча об`єктивно повинен був і міг це зробити. Відтак, останній з 15.03.2024 став проводити час на власний розсуд поза межами військової частини НОМЕР_1 , не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби та, не вживаючи жодних заходів для з`явлення у військову частину чи звернення до органів військового управління, за наявності реальної можливості для нього.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_5 в порушення вищевказаних нормативно-правових актів, діючи з прямим умислом, а саме, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з метою тимчасово ухилитися від військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, без відповідних дозволів командирів та начальників, за відсутності законних підстав та поважних причин з 15.03.2024 без поважних причин самовільно залишив військову частину.

За час відсутності на службі ОСОБА_5 обов`язки з військової служби за посадою не виконував, в медичні установи не звертався, правоохоронні органи, органи державної влади або органи місцевого самоврядування про свою належність до військової служби, про вчинене ним ухилення від військової служби та про його причини не повідомляв, вільний час проводить на власний розсуд.

ОСОБА_5 повністю визнав свою провину, не заперечував фактичних обставин обвинувачення і його доказів, у зв`язку з чим суд, переконавшись у добровільно обраній позиції обвинуваченого, у відповідності до правил ч. 3 ст. 349 КПК України, з погодженням усіх учасників судового процесу, визнав не доцільним досліджування доказів по справі.

В судовому засіданні ОСОБА_6 по суті висунутого обвинувачення пояснив, що з 2023 мобілізований, проходив навчання та остаточно потрапив до батальйону матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_1 , перебував на посаді такелажника. Спочатку проходив службу нормально, а потім виникли певні розбіжності з командиром. 15.03.2024 залишив військову частину, перебував дома та протягом 1 рок 3 місяці не зв`язувався з військовою частиною. У вчиненому на сьогодні щиро кається та жалкує про скоєне.

Дії ОСОБА_5 суд кваліфікує за ч.4 ст.408 КК України, як дезертирство, самовільне залишення військової частини з метою ухилитися від військової служби, вчиненому в умовах воєнного стану.

Обставинами, що пом`якшують покарання, суд визнає щире каяття у скоєному.

Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено, оскільки на час вчинення інкримінованого правопорушення ОСОБА_5 є особою раніше не судимою.

Відповідно до положень ч.1 ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

При призначенні виду та розміру покарання ОСОБА_5 суд приймає до уваги ступень суспільної небезпеки скоєного кримінального правопорушення, що ч.4 ст. 408 КК України відноситься до категорії особливо тяжкого злочину, конкретні обставини кримінального провадження, ставлення обвинуваченого до вчиненого та враховує дані про його особу, наявність обставини, що пом`якшують покарання та відсутність обставин, що його обтяжують.

Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчинені злочину і, полягає в передбаченому законом обмежені прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчинення нових злочинів як засудженими так і іншими особами.

Відповідно до положень ч.2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Далі, судом на підставі наданих стороною обвинувачення даних встановлено, що ОСОБА_5 є особою раніше не судимою, проте вироком Московського районного суду м. Харкова від 27.03.2024 визнаний винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України, що мало місця 07.01.2023 та йому призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком на 3 роки. Згідно службової характеристики командира військової частини, зарекомендував собі незадовільно. На обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває,

Отже, призначаючи обвинуваченому покарання, суд виходить із положень ст.ст. 50,65 КК України, а саме принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для подальшого виправлення обвинуваченого та попередження скоєння нових правопорушень як самим обвинуваченим, так і іншими особами, враховує характер та ступень тяжкості скоєного кримінального правопорушення, його наслідки, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, особу обвинуваченого, його відношення до скоєного кримінального правопорушення.

При призначені обвинуваченому покарання суд також дотримується практики Європейського суду з прав людини відповідно до якої, складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (справа «Скополла проти Італії» від 17.09.2009 року). Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не ставити особистий і надмірний тягар для особи (справа «Ізмайлов проти Росії від 16.10.2008 року).

При таких встановлених обставинах, щирого каяття обвинуваченого, даних про його особу, вчинення кримінального правопорушення у період воєнного стану, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_5 покарання в межах санкції статті, за якою останній притягається до кримінальної відповідальності, у вигляді позбавлення волі, оскільки суд прийшов до висновку, що виправлення обвинуваченого неможливе без ізоляції від суспільства.

Підстав для застосування при призначенні покарання правил ст.71 КК України не вбачається.

Вирок Московського районного суду м. Харкова від 27.03.2024 виконувати самостійно.

По справі судових витрат та речових доказів не встановлено.

Керуючись ст.ст. 100, 369-371, 373, 374 КПК України, суд,

у х в а л и в:

Визнати винуватим ОСОБА_5 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 408 КК України та призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Залишити без зміни міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 до набрання цим вироком законної сили.

Зарахувати в строк відбуття покарання ОСОБА_5 період перебування під вартою з 13.02.2026 на підставі ухвали Київського районного суду міста Харкова від 13.02.2026.

Рахувати початок строку відбуття покарання ОСОБА_5 з 13.02.2026.

Вирок Московського районного суду м. Харкова від 27.03.2024 – виконувати самостійно.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України до Харківського апеляційного суду через Салтівський районний суд міста Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення, а засудженим в строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення йому копії судового рішення.

Копію вироку вручити негайно після його проголошення засудженому та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя ОСОБА_1