Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №686/22914/22 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

П

ОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 року

м. Київ

справа № 686/22914/22

провадження № 51-834км26

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),

прокурора ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 вересня 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 23 грудня 2025 року у кримінальному провадженні № 22022240000000077 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кудимкар Пермського краю Російської Федерації (далі - РФ), депутата Державної Думи Федеральних Зборів РФ, громадянина РФ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 110 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини

За вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 вересня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за ч. 3 ст. 110 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_7 являючись депутатом Державної Думи Федеральних Зборів РФ восьмого скликання, який вступив у повноваження 19 вересня 2021 року, та будучи представником влади РФ уповноваженим брати участь у засіданнях палати і голосувати за прийняття поставлених на голосування актів та інших питань, серед яких питання ратифікації міжнародних договорів РФ, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб з іншими депутатами та представниками влади і збройних сил РФ, усвідомлюючи явну злочинність власних дій та передбачаючи можливість настання тяжких наслідків, у тому числі загибель людей, зокрема й цивільного населення, розуміючи, що він порушує встановлений статтями 1-3 та 68 Конституції України державний устрій і порядок, посягає на суверенітет та територіальну цілісність України, з метою зміни меж її території та розширення впливу РФ, 15 лютого 2022 року за адресою м. Москва, вул. Охотний ряд, буд. 1 (Російська Федерація) брав участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів РФ, де підтримав постанову зі зверненням до президента Росії з проханням розглянути питання про визнання РФ самопроголошених Донецької та Луганської народних республік, як самостійних, суверенних і незалежних держав, а також 22 лютого 2022 року за тією ж адресою брав участь у засіданні Державної Думи Федеральних Зборів РФ, де підтримав ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Донецької народною республікою та Договору про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу між РФ і так званою Луганською народною республікою. Тобто, будучи представником влади, за попередньою змовою групою осіб вчинив умисні дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків.

При перегляді вироку за апеляційною скаргою сторони захисту Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 23 грудня 2025 року залишив це рішення без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 просить скасувати оскаржувані вирок та ухвалу через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення.

На обґрунтування своїх вимог вказує про порушення права ОСОБА_7 на захист, оскільки у матеріалах провадження відсутні дані про обізнаність останнього щодо кримінального провадження відносно нього, асудовий розгляд справи без участі засудженого був проведений з порушенням права на справедливий суд гарантованого ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Також зазначає про порушення правил підслідності в кримінальному провадженні оскільки, на його думку, постанова Генерального прокурора від 14 березня 2022 року про зміну підслідності у справі є невмотивованою і не відповідає вимогам ст. 216 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), що тягне за собою визнання усіх зібраних доказів недопустимими. Водночас наслідком такого порушення стало і порушення правил підсудності у кримінальному провадженні.

Вважає, що суди обох інстанцій у своїх рішеннях не обґрунтували висновок про те, що ОСОБА_7 є суб`єктом інкримінованого злочину. На переконання захисника, засуджений як депутат Державної Думи РФ користується імунітетом у національній судовій системі, а тому кримінальне переслідування відносно нього може бути здійснене тільки відповідними органами міжнародної судової юрисдикції.

Стверджує, що сторона обвинувачення не довела в суді, що ОСОБА_7 діяв за попередньою змовою з іншими особами і в справі не встановлено наявність причинно-наслідкового зв`язку між його діями та настанням тяжких наслідків. Вважає, що при обґрунтуванні свого висновку про доведеність винуватості засудженого у вчиненні злочину місцевий суд у вироку не міг посилатися на протоколи огляду матеріалів, які містяться в інших кримінальних провадженнях, що свідчить про те, що інкриміновані йому наслідки вчиненого були спричинені діями інших осіб і отримають відповідну оцінку в межах цих кримінальних проваджень.

Тому, на думку захисника, оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статей 370, 374 та 419 КПК.

Позиція учасників у суді касаційної інстанції

У судовому засіданні захисник підтримав вимоги касаційної скарги.

Прокурор виступила проти касаційної скарги і просила залишити її без задоволення, а оскаржувані вирок та ухвалу без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів (далі - Суд) дійшла висновку про таке.

Вказане кримінальне провадження розглядалося в порядку спеціального судового розгляду («in absentia») за відсутності засудженого і з обов`язковою участю захисника.

За правилами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до змісту ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом з дотриманням правил ст. 94 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Оскаржувані судові рішення відповідають цим вимогам закону.

Положеннями кримінального процесуального закону впорядковано процедуру здійснення судового розгляду кримінального провадження за відсутності особи, яка притягається до кримінальної відповідальності («in absentia»), у тому числі і порядок повідомлення такої особи, яка переховується на тимчасово окупованій території України або на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором (ст. 2975 та абз. 6 ч. 3 ст. 323 КПК).

Згідно з Резолюцією Комітету Міністрів Ради Європи від 19.01.1973 № (75)11 процедура заочного розгляду (trial in absentia) не порушує права обвинуваченого як на справедливий розгляд, так і на присутність при розгляді його справи. У ній сформульовані умови та мінімальний перелік правил заочного розгляду, якими повинні користуватися держави-члени Ради Європи при розгляді справи за відсутності підсудного. Особа має право на повторне проведення розгляду в загальному порядку, якщо її відсутність була викликана наявністю поважних причин, про які вона не могла повідомити уповноважені органи.

Суд першої інстанції вжив усіх можливих дій, аби наданий ОСОБА_7 державою захист був ефективним і, дотримуючись вимог статей 10, 22, 23 КПК, уважно перевірив усі доводи сторони обвинувачення та захисту в суді щодо доведеності висунутого йому обвинувачення, створивши сторонам необхідні умови для реалізації ними своїх прав та обов`язків у процесі при розгляді кримінального провадження.

Право засудженого на захист було реалізовано шляхом забезпечення судом обов`язкової участі захисника у кримінальному провадженні (адвоката ОСОБА_5 ). З урахуванням особливостей судового провадження (in absentia) судом першої інстанції було вжито необхідних заходів, передбачених кримінальним процесуальним законом, для повідомлення ОСОБА_7 про здійснення кримінального провадження відносно нього. Зокрема, органом досудового розслідування йому направлялося повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення в перекладі на російську мову, а також повістки про виклик до уповноважених органів досудового розслідування за відомою його робочою адресою у РФ на електронну пошту. Відповідну інформацію було опубліковано і в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційних вебсайтах Офісу Генерального прокурора та Судової влади (судом), однак забезпечити явку ОСОБА_7 до суду вжитими заходами не вдалося. Згідно з положеннями абз. 3 ч. 1 ст. 2975 КПК з моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом.

Окрім того, за правилами ч. 3 ст. 400 КПК після закінчення строку на оскарження судового рішення в заочному провадженні засуджена особа не позбавлена права подати на це рішення скаргу разом із клопотанням про поновлення строку, якщо причини її неявки до суду виявляться поважними. Тому ОСОБА_7 , у разі оскарження ним цих судових рішень у встановленому порядку, не буде позбавлений можливості ставити перед судами апеляційної та касаційної інстанцій питання про усунення порушень які, на його думку, були допущені під час судового розгляду.

Доводи захисника в касаційній скарзі щодо порушення правил підслідності в кримінальному провадженні не є прийнятними.

Згідно з вимогами ч. 5 ст. 36 КПК Генеральний прокурор (особа, яка виконує його обов`язки), керівник обласної прокуратури, їх перші заступники та заступники своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, у разі неефективного досудового розслідування або за наявності об`єктивних обставин, що унеможливлюють функціонування відповідного органу досудового розслідування чи здійсненням ним досудового розслідування в умовах воєнного стану.

Постановою Генерального прокурора України ОСОБА_8 від 14 березня 2022 року, через невиконання органом досудового розслідування необхідного комплексу слідчих дій у кримінальному провадженні, проведення досудового розслідування було доручено Слідчому відділу Управління Служби безпеки України у Хмельницькій області.

У цьому випадку прокурор діяв у межах своїх повноважень, передбачених ч. 5 ст. 36 КПК.

Використані в ч. 10 ст. 216 та ч. 5 ст. 36 КПК поняття «неефективність досудового розслідування» розуміються у такому значенні, що відповідні рішення приймаються в межах розсуду та дискреційних повноважень прокурора з урахуванням реальних можливостей та спроможності результативного (швидкого та ефективного) виконання завдань досудового розслідування органом (підрозділом) уповноваженим проводити досудове розслідування в конкретному кримінальному провадженні, в межах визначених законом строків, спрямованих на збирання належних і допустимих доказів у кримінальному провадженні та встановлення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення. З урахуванням цього суд не може давати будь-яку оцінку правильності чи неправильності такого рішення прокурора, яке було прийнято ним з використанням наданих дискреційних повноважень, і уповноважений лише перевірити чи було це рішення прийнято у встановленому законом порядку та чи містить у собі відповідне обґрунтування. Тому, у випадку надання судом оцінки доводам сторони захисту щодо мотивів прийняття прокурором рішення про визначення підслідності у кримінальному провадженні, це означатиме втручання в дискреційні повноваження прокурора, що не передбачено законом.

Зважаючи на це Суд не вбачає законних підстав визнавати зібрані докази у кримінальному провадженні недопустимими.

З приводу доводів захисника у скарзі щодо імунітету ОСОБА_7 від кримінального переслідування як депутата Державної Думи РФ Суд зазначає наступне.

Питання дипломатичного імунітету в Україні регулюється Указом Президента України від 10.06.1993 №198/93, яким депутати Державної Думи Російської Федерації таким імунітетом не наділені. Жодна з ратифікованих Україною конвенцій, зокрема «Віденська конвенція про консульські зносини 1961 року», «Конвенція про спеціальні місії 1969 року», «Конвенція про запобігання та покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів 1973 року» та «Конвенція про представництво держав у відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру» не наділяють депутатів Державної Думи Російської Федерації дипломатичним імунітетом.

З урахуванням зазначеного ОСОБА_7 є суб`єктом кримінального правопорушення і його дії правильно кваліфіковані судом за ч. 3 ст. 110 КК, як умисні дії вчиненні особою, яка є представником влади, за попередньою змовою групою осіб, з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків.

Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), що покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів у справі, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.

Зважаючи на законодавчі приписи, а також положення ст. 419 КПК цей суд зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення, в ухвалі має бути зазначено підстави за яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

При перегляді вироку за апеляційною скаргою захисника суд апеляційної інстанції уважно перевірив наведені в ній доводи, які за змістом аналогічні тим, що викладені ним у касаційній скарзі, та дійшов переконливого висновку про законність цього судового рішення, а тому ці доводи обґрунтовано відхилив зазначивши у своєму рішенні відповідні мотиви з яких визнав їх безпідставними, і залишив вирок без змін.

Повномасштабне вторгнення РФ в Україну та розпочата нею війна на її території є загальновідомим фактом, який ніким не заперечується.

Факт повномасштабного вторгнення військ РФ на територію України 24 лютого 2022 року визнано рішеннями міжнародних організацій (резолюцією Генеральної Асамблеї ООН ЕБ-П/І від 02.03.2022 «Про агресію проти України», пунктами 1, 3 Висновку 300 (2022) Парламентської Асамблеї Ради Європи «Наслідки агресії Російської Федерації проти України», пунктами 17, 18 Наказу від 16.03.2022 за клопотанням про вжиття тимчасових заходів у справі «Звинувачення в геноциді відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» (Україна проти РФ).

Тимчасова окупація РФ частини території України, яка розпочалася зі збройного конфлікту викликаного російською військовою агресією 20.02.2014 і продовжилась після повномасштабного вторгнення РФ на територію України 24.02.2022, а також анексія нею частини території України є подіями, які: а) констатовані нормативними, засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб`єктів на території України, законність яких не визнається Україною; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування. Тому ці факти не потребують окремого судового доказування.

Суд апеляційної інстанції у своєму рішенні дав обґрунтовану відповідь і на доводи захисника у скарзі щодо допустимості протоколів огляду матеріалів інших кримінальних проваджень вказавши на те, що огляд цих матеріалів був здійснений у порядку ст. 237 КПК на підставі дозволу начальника слідчого відділу УСБУ у Хмельницькій області. За результатами такого огляду було складено відповідні протоколи та долучено їх до матеріалів провадження.

Оскільки ці документи були складені слідчим у визначеному законом порядку, підстав вважати їх недопустимим доказами у справі Суд не вбачає.

У касаційній скарзі захисник не вказує які саме докази, покладені судом в основу вироку, були отримані з порушенням вимог кримінального процесуального закону, в чому полягають ці порушення та які саме висновки судів першої і апеляційної інстанцій мають характер припущення, що позбавляє Суд можливості перевірити ці доводи у межах касаційної процедури і дати їм відповідну правову оцінку.

За наслідками касаційної перевірки Суд встановив, що оскаржувані вирок та ухвала є законними та обґрунтованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374 та 419 КПК, у них наведено відповідні мотиви, з яких виходили ці суди при ухваленні своїх рішень, та положення закону, якими вони керувалися.

Порушень норм матеріального чи процесуального права, які можуть бути підставами для зміни або скасування судових рішень Судом не встановлено.

Зважаючи на викладене підстав для задоволення касаційної скарги захисника колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Залишити без задоволення касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 , а вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 вересня 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 23 грудня 2025 року щодо ОСОБА_7 без зміни.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3