Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №466/9924/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року

м. Київ

справа № 466/9924/24

провадження № 61-15923св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Солонківська сільська рада Львівського району Львівської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 квітня 2025 року у складі судді Добош Н. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 18 листопада 2025 року у складі колегії суддів Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області (далі - Солонківська сільська рада) про відшкодування моральної шкоди.

Як на порушення своїх прав позивач посилався на протиправну бездіяльність щодо виконання наказу Господарського суду Львівської області від 13 жовтня 1994 року № 5/79, виданого на виконання рішення Арбітражного суду Львівської області від 13 жовтня 1994 року у справі № 5/79, згідно з яким зобов`язано Зубрянську сільську раду народних депутатів до 13 листопада 1994 року виділити Фермерському господарству «Рисовський» (далі - ФГ «Рисовський») 4,00 га землі з ділянки 17,00 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель із заготхудобовідгодівельного господарства «Львівське».

Зазначав, що судовими рішеннями у справах № 914/3502/21 та № 914/2546/20, які набрали законної сили, ФГ «Рисовський» частково відшкодовано моральну шкоду, завдану невиконанням рішення Арбітражного суду Львівської області від 13 жовтня 1994 року у справі № 5/79, за період з 20 січня 2012 року до квітня 2022 року.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «Рисовський проти України», заява № 29979/04, у пунктах 47, 48, 60 суд надав висновок стосовно статусу потерпілого від порушення статті 6, пункту 1 статті 13, статті 1 Першого протоколу до Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а саме, що одноосібний власник товариства може вважати себе потерпілим від втручання в його особисті права за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції в результаті дій, спрямованих проти його товариства.

Станом на сьогодні рішення та наказ суду у справі № 5/79 не виконано.

Зазначав, що надмірна тривалість невиконання відповідачем судового рішення, боротьба за свої права на отримання присудженої земельної ділянки протягом такого тривалого часу завдає позивачу душевних страждань, на підставі чого позивач має право на відшкодування завданої моральної шкоди.

На підставі викладеного, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Солонківської сільської ради на його користь завдану моральну шкоду за період з 01 січня 1995 року до 01 січня 2019 року в розмірі 2 400 000,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Шевченківський районний суд міста Львова ухвалою від 07 жовтня 2024 року цивільну справу № 466/9924/24 передав за підсудністю до Пустомитівського районного суду Львівської області.

Пустомитівський районний суд Львівської області рішенням від 30 квітня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Львівський апеляційний суд постановою від 18 листопада 2025 року рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 квітня 2025 року залишив без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виснували, що позивачу ОСОБА_1 як одноосібному власнику ФГ «Рисовський» вже відшкодовано моральну шкоду, завдану тривалим невиконанням рішення суду, за період, що охоплює період часу, за який позивач просить відшкодувати моральну шкоду у цій справі.

Зокрема, на користь ФГ «Рисовський» рішенням ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» від 20 січня 2012 року стягнуто відшкодування моральної шкоди за період з 1994 року до 20 січня 2012 року, рішеннями судів у справі № 914/2546/20 стягнуто відшкодування моральної шкоди за період з 20 січня 2012 року до 06 червня 2018 року та у справі № 914/3502/21 стягнуто відшкодування моральної шкоди за період з 06 червня 2018 року до квітня 2022 року.

Суди керувалися тим, що ОСОБА_1 як одноосібний власник ФГ «Рисовський» вже реалізував своє законне право на відшкодування моральної шкоди у зв`язку з тривалим невиконанням судового рішення у справі № 5/79, тому не має права повторно вимагати такої компенсації за те саме діяння.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у грудні 2025 року, ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 02 січня 2020 року у справі № 560/798/16-а, від 17 вересня 2025 року у справі № 461/6351/23.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що відшкодування моральної шкоди, завданої фізичній особі, відшкодовується за правилами загального судочинства, а завдана моральна шкода юридичній особі відшкодовується за правилами господарського судочинства. У справах № № 914/2546/21, 914/3502/22, 914/425/24, 914/665/23, 914/666/24 відшкодування моральної шкоди стосується завданої моральної шкоди ФГ «Рисовський» за вчинення дій та бездіяльності, спрямованої на зниження престижу та довіри до діяльності фермерського господарства та жодним чином не стосується завданої моральної шкоди ОСОБА_1 як фізичній особі.

Суди не повно встановили обставини справи, у зв`язку з чим ухвалили незаконні судові рішення, які підлягають скасуванню.

Доводи інших учасників справи

У січні 2026 року Солонківська сільська рада подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність доводів заявника, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

У лютому 2026 року ОСОБА_1 подав відповідь на відзив Солонківської сільської ради, в якій наводить аргументи на спростування доводів відповідача.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що Арбітражний суд Львівської області рішенням від 10 березня 1994 року у справі № 5/79 позов ФГ «Рисовський» до Виконавчого комітету Зубрянської сільської ради та Пустомитівської районної державної адміністрації про примусове виділення 4,00 га землі задовольнив у частині позовних вимог до Виконавчого комітету Зубрянської сільської ради та зобов`язав Зубрянську сільську раду до 10 квітня 1994 року виділити ФГ «Рисовський» 4,00 га землі із 55,00 га вільних земель запасу (а. с. 141).

Ухвалою суду від 04 вересня 1996 року у справі № 5/79 уточнено пункт 2 резолютивної частини рішення від 10 березня 1994 року, а саме зобов`язано Зубрянську сільську раду народних депутатів до 13 листопада 1994 року виділити ФГ «Рисовський» 4,00 га землі із ділянки 17,00 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель із заготхудобовідгодівельного господарства «Львівське».

Зубрянська сільська рада рішенням від 04 жовтня 2000 року № 93 «Про надання земельної ділянки ОСОБА_1 » у зв`язку з відсутністю вільних земель запасу Зубрянської сільської ради відмовила надати фермеру ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 4,0 га, із земель запасу сільської ради за рішенням Львівського арбітражного суду (а. с. 142). Визнано недійсним рішенням Арбітражного суду Львівської області від 01 березня 2001 року у справі № 3/19?11/58 (а. с. 143).

Господарський суд Львівської області ухвалою від 09 квітня 2013 року у справі № 5/79 замінив відповідача Пустомитівську районну державну адміністрацію її правонаступником - Головним управлінням Держземагентства у Львівській області (далі - ГУ Держземагентства у Львівській області).

Ухвалою суду від 17 серпня 2016 року у справі № 5/79 замінено боржника ГУ Держземагенства у Львівській області на його правонаступника - Головне управління Держгеокадастру у Львівській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Львівській області) у виконавчому провадженні щодо примусового виконання дубліката наказу від 13 жовтня 1994 року у справі № 5/79.

Господарський суд Львівської області ухвалою від 31 грудня 2020 року замінив боржника ГУ Держгеокадастру у Львівській області на його правонаступника - Солонківську сільську раду Пустомитівського району Львівської області у виконавчому провадженні з примусового виконання дубліката наказу № 5/79, виданого 13 жовтня 1994 року Господарським судом Львівської області.

Господарський суд Львівської області рішенням від 17 січня 2020 року у справі № 914/1109/19 за позовом ФГ «Рисовський» до ГУ Держгеокадастру у Львівській області визнав бездіяльність ГУ Держгеокадастру у Львівській області з виконання наказу Господарського суду Львівської області від 13 жовтня 1994 року № 5/79, що призвело до порушення права ФГ «Рисовський».

Господарський суд Львівської області рішенням від 30 березня 2021 року у справі № 914/2546/20 позов ФГ «Рисовський» до ГУ Держгеокадастру у Львівській області про стягнення матеріальної шкоди та моральної шкоди за період з 1994 року до 2020 року задовольнив частково. Стягнув з ГУ Держгеокадастру у Львівській області на користь ФГ «Рисовський» 131 123,85 грн відшкодування моральної шкоди, у задоволенні решти позовних вимог відмовив. Західний апеляційний господарський суд постановою від 07 жовтня 2021 року рішення місцевого суду в частині стягнення відшкодування моральної шкоди скасував та ухвалив у цій частині нове судове рішення про стягнення з державного бюджету України на користь ФГ «Рисовський» 390 000,00 грн відшкодування моральної шкоди. У решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Господарський суд Львівської області рішенням від 30 червня 2022 року у справі № 914/3502/21, яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 22 листопада 2022 року, за позовом ФГ «Рисовський» до Солонківської сільської ради про стягнення матеріальної шкоди та відшкодування моральної шкоди за період 1997-2022 роки позовні вимоги задовольнив частково, стягнув із Солонківської сільської ради на користь ФГ «Рисовський» 304 525,00 грн відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Господарський суд Львівської області рішенням від 07 червня 2023 року у справі № 914/665/23, яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 22 серпня 2023 року, у задоволенні позову ФГ «Рисовський» до Солонківської сільської ради про відшкодування моральної шкоди за період з 2010 року до 2016 року відмовив. Верховний Суд постановою від 15 квітня 2024 року рішення Господарського суду Львівської області від 07 червня 2023 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 22 серпня 2023 року залишив без змін.

Господарський суд Львівської області рішенням від 13 вересня 2023 року у справі № 914/666/23, яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 15 листопада 2023 року, відмовив у задоволенні позовних вимог ФГ «Рисовський» до Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області про відшкодування моральної шкоди. Верховний Суд постановою від 17 квітня 2024 року рішення Господарського суду Львівської області від 13 вересня 2023 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 15 листопада 2023 року залишив без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

У частині першій статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення судів відповідають.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права / інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

У справі, яка переглядається, позивач ОСОБА_1 як на підстави позову посилався на тривале невиконання наказу Господарського суду Львівської області від 13 жовтня 1994 року № 5/79, виданого на виконання рішення Арбітражного суду Львівської області від 13 жовтня 1994 року у справі № 5/79, яким зобов`язано Зубрянську сільську раду народних депутатів до 13 листопада 1994 року виділити ФГ «Рисовський» 4,00 га землі з ділянки 17,00 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель із заготхудобовідгодівельного господарства «Львівське».

Зазначав, що бездіяльність Солонківської сільської ради щодо виконання наказу господарського суду від 13 жовтня 1994 року № 5/79 призвело до завдання йому моральної шкоди як одноосібному власнику ФГ «Рисовський».

У статті 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Враховуючи положення статей 16 і 23 ЦК України та зміст права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання -право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 612/3521/16-ц).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою (постанови Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20 та від 03 лютого 2022 року у справі № 686/13784/21).

За своєю суттю зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: 1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися, зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; 2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду, в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61?18013сво18).

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначену презумпцію не спростовано, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди (постанова Верховного Суду від 28 червня 2023 року в справі № 487/9345/19 (провадження № 61-12611св22)).

Вирішуючи спір, що виник у межах цивільних правовідносин, слід зважати, що аналіз норм ЦК України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди (постанова Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 686/21800/21).

Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого правового акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17).

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, прийнятих проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою (рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, пункт 44, від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному та вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення від 26 квітня 2005 року у справі «Сокур проти України», заява № 29439/02, та від 19 лютого 2009 року у справі «Крищук проти України», заява № 1811/06).

Право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц).

Тлумачення змісту частини п`ятої статті 23 ЦК України свідчить, що за загальним правилом компенсація моральної шкоди відбувається одноразово. Виняток щодо одноразової компенсації моральної шкоди може бути передбачено таким універсальним регулятором, як договір або ж нормою закону. Зокрема, частиною першою статті 1168 ЦК України допускається компенсація моральної шкоди періодичними платежами, якщо її завдано каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я (постанова Верховного Суду від 10 серпня 2022 року в справі № 210/5096/19).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, суди встановили, що Арбітражний суд Львівської області рішенням від 10 березня 1994 року у справі № 5/79 позов ФГ «Рисовський» до Виконавчого комітету Зубрянської сільської ради та Пустомитівської районної державної адміністрації про примусове виділення 4,00 га землі задовольнив у частині позовних вимог до Виконавчого комітету Зубрянської сільської ради та зобов`язав Зубрянську сільську раду до 10 квітня 1994 року виділити ФГ «Рисовський» 4,00 га землі із 55,00 га вільних земель запасу. Ухвалою суду від 04 вересня 1996 року у справі № 5/79 уточнено пункт 2 резолютивної частини рішення від 10 березня 1994 року, а саме зобов`язано Зубрянську сільську раду народних депутатів до 13 листопада 1994 року виділити ФГ «Рисовський» 4,00 га землі із ділянки 17,00 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель із заготхудобовідгодівельного господарства «Львівське».

Господарський суд Львівської області ухвалами від 09 квітня 2013 року, від 17 серпня 2016 року та від 31 грудня 2020 року у справі № 5/79 замінив боржника з примусового виконання дубліката наказу № 5/79, виданого 13 жовтня 1994 року Господарським судом Львівської області, з Пустомитівської районної державної адміністрації на ГУ Держгеокадастру у Львівській області, а надалі відповідно на Солонківську сільську раду Пустомитівського району Львівської області.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 лютого 2021 року у справі № 911/3411/14 зазначала, що правонаступництво як інститут цивільного процесуального права має універсальний характер. У разі вибуття правопопередника з виконавчого провадження до правонаступника переходить весь комплекс процесуальних прав та обов`язків, притаманних для сторони виконавчого провадження, і, відповідно, комплекс процесуальних прав та обов`язків, притаманних стороні судового провадження, враховуючи стадію, на якій відбулося правонаступництво.

Господарський суд Львівської області рішенням від 17 січня 2020 року у справі № 914/1109/19 за позовом ФГ «Рисовський» до ГУ Держгеокадастру у Львівській області визнав бездіяльність ГУ Держгеокадастру у Львівській області з виконання наказу Господарського суду Львівської області від 13 жовтня 1994 року № 5/79, що призвело до порушення права.

Отже, на підставі універсального правонаступництва законна сила судового рішення поширюється усіма своїми правовими наслідками на Солонківську сільську раду, проте остання доказів виконання наказу господарського суду від 13 жовтня 1994 року № 5/79 щодо виділення позивачу земельної ділянки не надала.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що ФГ «Рисовський», одноосібним власником якого є позивач, вже зверталося до суду з позовами про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з тривалим невиконанням рішення Арбітражного суду Львівської області від 13 жовтня 1994 року у справі № 5/79.

Так, Господарський суд Львівської області рішенням від 30 березня 2021 року у справі № 914/2546/20 позов ФГ «Рисовський» задовольнив частково. Стягнув з ГУ Держгеокадастру у Львівській області на користь ФГ «Рисовський» 131 123,85 грн відшкодування моральної шкоди за період з 20 січня 2012 року до 06 червня 2018 року. Західний апеляційний господарський суд постановою від 07 жовтня 2021 року рішення місцевого суду в частині стягнення відшкодування моральної шкоди скасував й ухвалив у цій частині нове судове рішення про стягнення з державного бюджету України на користь ФГ «Рисовський» 390 000,00 грн відшкодування моральної шкоди.

Господарський суд Львівської області рішенням від 30 червня 2022 року у справі № 914/3502/21, яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 22 листопада 2022 року, за позовом ФГ «Рисовський» до Солонківської сільської ради про стягнення матеріальної шкоди та відшкодування моральної шкоди позовні вимоги задовольнив частково, стягнув із Солонківської сільської ради на користь ФГ «Рисовський» 304 525,00 грн відшкодування моральної шкоди за період з 06 червня 2018 року до квітня 2022 року.

Верховний Суд у постанові від 17 квітня 2024 року у cправі № 914/666/23 за позовом ФГ «Рисовський» до Солонківської сільської ради Львівського району Львівської області про відшкодування моральної шкоди, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, погодився з висновками судів про відсутність підстав для задоволення позову. Зазначив, що суди попередніх інстанцій правильно встановили, що рішенням ЄСПЛ «Рисовський проти України» від 20 січня 2012 року уже стягнуто моральну шкоду на користь ОСОБА_1 як одноосібного власника ФГ «Рисовський» за невиконання рішення Арбітражного суду Львівської області від 13 жовтня 1994 року у справі № 5/79 за період з 1994 року до 20 січня 2012 року, що охоплює проміжок часу, за який заявлена до стягнення з аналогічних підстав моральна шкода у цій справі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, вважав, що позивачу як одноосібному власнику ФГ «Рисовський», враховуючи тісний зв`язок між правосуб`єктністю заявника як фізичної особи та як одноосібного власника фермерського товариства, рішеннями судів у наведених вище справах та рішенням ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» вже відшкодовано моральну шкоду з підстав тривалого невиконання рішення суду від 13 жовтня 1994 року у справі № 5/79 за період, який просить заявник.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками судів, враховуючи таке.

Доводи касаційної скарги позивача зводяться до того, що у рішенні ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» та у справах № № 914/2546/21, 914/3502/22, 914/666/24, на підставі судових рішень у яких суди дійшли висновків, що матиме місце повторне відшкодування моральної шкоди у цій справі, відшкодування моральної шкоди стосується виключно ФГ «Рисовський» та жодним чином не стосується завданої моральної шкоди ОСОБА_1 як фізичній особі.

Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Спірні правовідносини стосуються відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди, завданої тривалим невиконанням рішення Арбітражного суду Львівської області від 10 березня 1994 рокуу справі № 5/79, яким позов ФГ «Рисовський» до Виконавчого комітету Зубрянської сільської ради та Пустомитівської районної державної адміністрації про примусове виділення 4,00 га землі задоволено в частині позовних вимог до Виконавчого комітету Зубрянської сільської ради та зобов`язано Зубрянську сільську раду до 10 квітня 1994 року виділити ФГ «Рисовський» 4,00 га землі із 55,00 га вільних земель запасу.

Рішенням ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (остаточне рішення від 20 січня 2012 року) встановлено, що рішення Арбітражного суду Львівської області від 10 березня 1994 року про виділення ОСОБА_1 земельної ділянки в натурі, яке не було оскаржене та набрало законної сили, виконано не було, що є порушенням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Хоча 04 грудня 1998 року рішення Пустомитівської районної ради народних депутатів Львівської області від 11 травня 1992 року, яким заявнику було виділено спірну земельну ділянку та на підставі якого ухвалено відповідне судове рішення, було скасовано як таке, що прийнято помилково, це скасування не мало формального впливу на обов`язковий характер рішення Арбітражного суду Львівської області від 10 березня 1994 року. ЄСПЛ у рішенні від 20 жовтня 2011 року констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції, статті 13 Конвенції.

У рішенні ЄСПЛ «Рисовський проти України» зазначено, що поняття «потерпілий» у розумінні статті 34 Конвенції охоплює особу, яка безпосередньо зазнала впливу відповідної дії чи бездіяльності. Суд також звернув увагу, що при визначенні статусу потерпілого у контексті статті 6 Конвенції слід розмежовувати правосуб`єктність учасника товариства, який формально не був стороною у провадженні, та самого товариства, яке брало участь у справі. Водночас у випадках, коли таке товариство має єдиного власника, Суд визнає за цим власником право звернення зі скаргою у власних інтересах, що підтверджує тісний зв`язок між його статусом як фізичної особи та як власника відповідного суб`єкта господарювання (див., зокрема, рішення ЄСПЛ у справах «Furman v. Russia», «Graberska v. the former Yugoslav Republic of Macedonia», «Humbatov v. Azerbaijan»). Аналогічний підхід застосовано і у справі «Jafarli and Others v. Azerbaijan», де заявниками були всі члени кооперативу, який був стороною національного провадження.

ЄСПЛ зазначив, що рішення суду 1994 року ухвалено на користь фермерського господарства заявника, а не його самого як фізичної особи. Крім того, вартий уваги той факт, що лише заявник діяв від імені фермерського господарства у взаємовідносинах з органами влади, тоді як інші члени фермерського господарства (якщо такі були) ніколи не заперечували його позиції. Врешті-решт, у 1992 році саме на його ім`я як фізичної особи йому було виділено спірну земельну ділянку і також на своє ім`я він отримав Державний акт на право користування землею.

У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що заявник ОСОБА_1 може вважатися потерпілим від невиконання рішення суду 1994 року, а відповідні заперечення Уряду підлягають відхиленню. Водночас суд наголосив, що одноосібний власник товариства може визнаватися потерпілим і у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо втручання у права товариства фактично зачіпає його особисті інтереси, що узгоджується з практикою, зокрема, у справах «Ankarcrona v. Sweden», «Nosov v. Russia», «Humbatov v. Azerbaijan». Аналогічний підхід застосовано і у справі «Khamidov v. Russia», де суд визнав можливість звернення одного зі співвласників сімейного бізнесу з відповідною скаргою з огляду на спільність їхніх прав та інтересів.

Щодо відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням рішення Арбітражного суду Львівської області від 13 жовтня 1994 року у справі № 5/79, за період з 20 січня 2012 року до 01 січня 2019 року

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Отже, суд не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими.

Так, у справі № 914/2546/20 розглянуто позов ФГ «Рисовський» до ГУ Держгеокадастру у Львівській області про стягнення 2 457 596,00 грн, з яких 585 596,00 грн матеріальної шкоди та 1 872 000,00 грн моральної шкоди, підставами якого позивач зазначав тривале невиконання рішення Арбітражного суду Львівської області від 13 жовтня 1994 року у справі № 5/79.

Господарський суд Львівської області рішенням від 30 березня 2021 року у справі № 914/2546/20 позов ФГ «Рисовський» задовольнив частково. Стягнув з ГУ Держгеокадастру у Львівській області на користь ФГ «Рисовський» 131 123,85 грн відшкодування моральної шкоди за період з 20 січня 2012 року до 06 червня 2018 року. Західний апеляційний господарський суд постановою від 07 жовтня 2021 року рішення місцевого суду в частині стягнення відшкодування моральної шкоди скасував й ухвалив у цій частині нове судове рішення про стягнення з державного бюджету України на користь ФГ «Рисовський» 390 000,00 грн відшкодування моральної шкоди.

В іншій справі № 914/3502/21 розглянуто позов ФГ «Рисовський» до Солонківської сільської ради про стягнення матеріальної шкоди та відшкодування моральної шкоди за період з 06 червня 2018 року до квітня 2022 року, підставами якого фермерське господарство зазначало тривале невиконання рішення Арбітражного суду Львівської області від 13 жовтня 1994 року у справі № 5/79.

Господарський суд Львівської області рішенням від 30 червня 2022 року у справі № 914/3502/21, яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 22 листопада 2022 року, позовні вимоги задовольнив частково, стягнув із Солонківської сільської ради на користь ФГ «Рисовський» 304 525,00 грн відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Частково задовольняючи позовні вимоги про відшкодування ФГ «Рисовський» моральної шкоди, суди у справі № 914/3502/21 відхилили доводи позивача про те, що відшкодуванню підлягає моральна шкода, яку завдано окремо як ФГ «Рисовський», так і ОСОБА_1 особисто, оскільки позивачем у справі є виключно фермерське господарство.

Отже, рішеннями господарських судів у справах № № 914/3502/21, 914/2546/20, підстави позову в яких у частині відшкодування моральної шкоди є аналогічними зі справою, що переглядається, ФГ «Рисовський», одноосібним власником якого є позивач ОСОБА_1 , відшкодовано шкоду, завдану тривалим невиконання рішення Арбітражного суду Львівської області від 13 жовтня 1994 року у справі № 5/79, за період з 20 січня 2012 року до квітня 2022 року, що охоплює спірний період, заявлений ОСОБА_1 у цій справі.

Верховний Суд у постанові від 15 квітня 2024 року у справі № 914/666/23 за позовом ФГ «Рисовський» до Солонківської сільської ради про відшкодування моральної шкоди за період з 2010 року до 2016 року, залишаючи без змін рішення Господарського суду Львівської області від 13 вересня 2023 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 15 листопада 2023 року про відмову у позові, дійшов висновку, що зміст обставин, встановлених у рішенні ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» свідчить про те, що зазначеним судом враховано як негативний вплив невиконання рішення Арбітражного суду Львівської області на права ОСОБА_1 як фізичної особи, так і негативний вплив на юридичну особу ФГ «Рисовський», засновником та керівником якого є ОСОБА_1 .

Отже, враховуючи тісний зв`язок між правосуб`єктністю заявника як фізичної особи та як власника фермерського товариства, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивачу як одноосібному власнику ФГ «Рисовський» вже відшкодовано моральну шкоду з підстав тривалого невиконання рішення суду від 13 жовтня 1994 року у справі № 5/79 за період, який просить заявник у справі, яка переглядається.

З огляду на викладене не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що у справах № № 914/2546/21, 914/3502/22, 914/666/24 відшкодування моральної шкоди стосується виключно позивача ФГ «Рисовський» та жодним чином не стосується завданої моральної шкоди ОСОБА_1 як фізичній особі та одноосібному власнику цього фермерського господарства.

ЄСПЛ у наведеній справі не проводить паралелі із заявником ОСОБА_1 та ФГ «Рисовський», оскільки вважає їх єдиним суб`єктом, зокрема, у контексті права на відшкодування моральної шкоди.

Подібні висновки викладено у справі «Ґраберска проти Колишньої Югославської Республіки Македонія» (Graberska v. «the former Yugoslav Republic of Macedonia»), заява № 6924/03, від 14 червня 2007 року, де ЄСПЛ вважав, що хоча заявниця не була стороною відповідного провадження під час розгляду справи національними судами, проте вона, як єдиний власник компанії, може претендувати на звання «потерпілої» у значенні статті 34 Конвенції, оскільки у випадку єдиного власника немає ризику розбіжностей у думках серед акціонерів або між акціонерами та радою директорів щодо реальності порушень прав Конвенції або найбільш доцільного способу реагування на такі порушення.

Моральна шкода за своєю правовою природою є компенсацією за перенесені моральні страждання (фізичні, душевні, психічні тощо), а її стягнення має на меті відновлення порушеного балансу прав, а не матеріальне збагачення.

Убачається, що позивач в особі очолюваного ним фермерського господарства уже неодноразово реалізовував своє право на відшкодування моральної шкоди з цих самих підстав, де йому присуджено відповідне відшкодування, яке буде виплачено.

Джерелом і причиною душевних страждань у випадках відшкодування моральної шкоди як голові очолюваного ОСОБА_1 фермерського господарства, так і фізичній особі ОСОБА_1 , зазначено ті ж самі обставини триваючого невиконання одного й того ж судового рішення, право на відшкодування якого використано: у рішенні ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв`язку з тривалим невиконанням судового рішення про надання земельної ділянки, присуджено виплатити заявнику, як фізичній особі та як власнику товариства, 8 000,00 євро відшкодування моральної шкоди); Західний апеляційний господарський суд постановою від 07 жовтня 2021 року у справі № 914/2546/20 стягнув з державного бюджету України на користь ФГ «Рисовський» 390 000,00 грн відшкодування моральної шкоди; Господарський суд Львівської області рішенням від 30 червня 2022 року у справі № 914/3502/21, яке залишене без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 22 листопада 2022 року, стягнув із Солонківської сільської ради на користь ФГ «Рисовський» 304 525,00 грн відшкодування моральної шкоди.

Поділ позовів та звернення до суду з ними від імені фізичної особи ОСОБА_1 та від імені очолюваного ним фермерського господарства з аналогічним обґрунтуванням свідчить про бажання позивача отримати відшкодування за одне й те саме порушення його прав та інтересів.

Таким чином, відмовляючи в задоволенні позовних вимог з наведених вище підстав, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушення принципу справедливої сатисфакції за завдану моральну шкоду.

Доводи заявника про неврахування апеляційним судом висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 02 січня 2020 року у справі № 560/798/16-а, від 17 вересня 2025 року у справі № 461/6351/23, колегія суддів відхиляє з таких підстав.

Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому саме скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстави, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження покладається на заявника.

Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: 1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; 2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Верховний Суд, оцінюючи і досліджуючи положення пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України як підставу касаційного оскарження судових рішень, керується тим, що при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на встановлені судами обставини справи. У такому випадку правовий висновок розглядається крізь призму конкретних спірних правовідносин та відповідних нормативно-правових актів.

Предметом розгляду справи № 464/3789/17 було визнання протиправними дій та скасування припису та постанови, відшкодування моральної шкоди. Позивач просила стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн, яка виразилась у душевних стражданнях з причини протиправних дій та рішень, що призвело до неможливості реалізувати та захистити права позивача, беручи до уваги вік та стан здоров`я. Суди дійшли висновків, що заявлений позивачем розмір моральної шкоди не відповідає вимогам розумності та справедливості (не є співмірним до порушення) та вирішили присудити іншу суму: суд першої інстанції - 2 500,00 грн, суд апеляційної інстанції - 5 000,00 грн. Верховний Суд погодився з висновками судів, що наведені позивачем обставини спричинили їй душевні страждання, переживання, стрес та відчуття невизначеності, тобто заподіяли їй моральну шкоду. Зазначив, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 02 січня 2020 року у справі № 560/798/16, де предметом розгляду були вимоги про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди, завданої надмірною тривалістю розгляду заяви про затвердження проєкту землеустрою, а також у постанові Верховного Суду від 17 вересня 2025 року у справі № 461/6351/23 про відшкодування моральної шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Водночас, на відміну від справи, яка переглядається, у зазначених справах суди не встановили обставин про те, що юридичній особі, власником та єдиним засновником якої є позивач як фізична особа, вже відшкодовано моральну шкоду з аналогічних підстав, завдану неправомірними діями органів державної влади чи місцевого самоврядування, тому ці справи є нерелевантними до спірних правовідносин, відповідно, посилання скаржника на їх неврахування судами попередніх інстанцій є безпідставними та відхиляються.

Таким чином, наведена ОСОБА_1 підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, не підтвердилася.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення прийнято без додержання норм матеріального та процесуального права, зводяться до незгоди з висновками судів по суті вирішення спору й до власного тлумачення норм матеріального та процесуального права, однак вони спростовуються матеріалами справи та наведеними нормами права, а тому Верховний Суд їх відхиляє.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд не встановив.

Також Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland»), заява № 49684/99).

На думку судової колегії, судові рішення є достатньо мотивованими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З підстав вказаного колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 30 квітня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 18 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І. М. Фаловська

В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

О. М. Ситнік