Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №335/9598/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року

м. Київ

справа № 335/9598/24

провадження № 61-1045св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокатка Сідельникова Олена Леонідівна, на постанову Запорізького апеляційного суду від 24 грудня 2025 року у складі колегії суддів Трофимової Д. А., Кухаря С. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позов мотивовано тим, що 25 червня 2021 року між сторонами було укладено договір позики грошових коштів № 1/25/06/2021, відповідно до умов якого позикодавець ОСОБА_1 передав, а позичальник ОСОБА_2 прийняла у власність грошові кошти у сумі 2 745 890,00 грн, що на момент укладення договору було еквівалентно 100 000,00 доларів США. Позичальник зобов`язався повернути позикодавцеві суму боргу без сплати процентів у порядку та строки, визначені цим договором. Факт отримання грошей підтверджується розпискою, написаною ОСОБА_2 після отримання грошових коштів.

Крім того, з метою забезпечення повернення грошових коштів за договором позики, у той же день 25 червня 2021 року, між сторонами укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Буцикіною Л. О. (далі - приватний нотаріус Запорізького МНО), предметом якого є домоволодіння та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пунктів 3, 4 договору позики, позичальник зобов`язався повернути позику до 25 вересня 2021 року у сумі 148 278,00 грн, та до 25 грудня 2021 року повернути залишок позики в сумі 2 597 612,00 грн. Оплата боргу проводиться готівкою або шляхом зарахування на банківський рахунок позикодавця суми позики у гривнях і має становити еквівалент 100 000,00 доларів США за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) на дату повернення позики.

Свої зобов`язання з повернення позики відповідачка виконала лише частково, сплативши на картковий рахунок позивача частину боргу, яка на момент сплати була еквівалентна сумі 2 000,00 доларів США, тому сума неповернутої позики становить 98 000,00 доларів США.

Відповідачка відмовилася повернути залишок боргу, тому позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Сума боргу станом на 19 серпня 2024 року становить 4 038 678,00 грн, що є еквівалентним сумі 98 000,00 доларів США за офіційним курсом НБУ.

Крім того, відповідно до пункту 8 договору позики, позичальник у разі несвоєчасного повернення боргу має сплатити позикодавцеві штраф у розмірі 5 відсотків від суми несвоєчасно повернутої позики, вказаної у пункті 1 цього договору, який становить 201 933,90 грн (4 038 678 / 100 * 5 = 201 933,90 грн).

Загальний розмір заборгованості ОСОБА_2 за договором позики становить 4 240 611,90 грн (4 038 678,00 грн + 201 933,90 грн).

На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики у сумі 4 240 611,90 грн та судові витрати.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Дніпровський районний суд міста Запоріжжя рішенням від 10 липня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав суду оригінал договору позики грошових коштів від 25 червня 2021 року № 1/25/06/2021 та оригінал розписки ОСОБА_2 від 25 червня 2021 року. Сам собою факт укладення іпотечного договору 25 червня 2021 року між сторонами не є підтвердженням укладення договору позики та передачі грошових коштів за вказаним договором.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

У апеляційній скарзі позивач посилався на помилкові висновки місцевого суду щодо необґрунтованості позову, оскільки Запорізький обласний нотаріальний архів на виконання ухвали суду про витребування доказів надав нотаріально засвідчені документи, зокрема, спірні договір позики, розписку, іпотечний договір, згоду чоловіка відповідачки на передачу в іпотеку майна тощо. Місцевий суд не дослідив у сукупності наявні у матеріалах докази, не звернув уваги на зміст договору іпотеки, яким забезпечено виконання спірного договору позики.

Позивач надав суду пояснення щодо причини неможливості надати суду оригінали вказаних документів, оскільки такі були втрачені під час евакуації його родини після початку вторгнення військ рф на територію України у лютому 2022 року.

Запорізький апеляційний суд постановою від 24 грудня 2025 року рішення Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 10 липня 2025 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в загальному розмірі 4 240 611,90 грн та судовий збір у розмірі 33 308,00 грн.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції є помилковими та такими, що зроблені без повного та всебічного дослідження матеріалів справи та змісту укладених між сторонами договорів.

Апеляційний суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи докази підтверджують отримання відповідачкою коштів у позику від позивача, тому у відповідачки виник обов`язок з виконання умов договору позики.

Задовольняючи позов, керувався тим, що сума заборгованості ОСОБА_2 за договором позики від 25 червня 2021 року, яка підлягає стягненню з неї на користь позивача, враховуючи часткове погашення заборгованості у сумі 2 000,00 доларів США та передбачений договором штраф у розмірі 5 відсотків від суми неповернутої повернутої позики у сумі 201 933,90 грн, становить у загальному розмірі 4 240 611,90 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у січні 2026 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокатка Сідельникова О. Л., просить постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявниця посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13, від 20 березня 2019 року у справі № 640/219/14-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц, від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16, від 08 жовтня 2020 року у справі № 194/1126/18, від 26 травня 2021 року у справі № 405/8280/19, від 09 серпня 2023 року у справі № 755/16831/19.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надав суду оригіналів документів, якими він обґрунтовує позовні вимоги, зокрема, розписки.

Саме розписка за своєю суттю є підтвердженням наявності боргу, яка повинна зберігатися у позикодавця до виконання позичальником зобов`язань. Сам собою факт підписання сторонами тексту договору позики без передання грошей не породжує обов`язку позичальника повернути кошти.

Заявниця вважає, що апеляційний суд допустив порушення норм процесуального права. Не врахував, що оскільки оригіналу розписки надано не було, а відповідачка ставила під сумнів надану копію розписки, то такий докази судом до уваги не береться.

Доводи інших учасників справи

У березні 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність доводів заявниці, просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Зазначає про те, що судове рішення є законним та обґрунтованим, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування немає.

Рух справи у суді касаційної інстанції

У січні 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокатка Сідельникова О. Л., на постанову Запорізького апеляційного суду від 24 грудня 2025 року.

Верховний Суд ухвалою від 23 лютого 2026 року відкрив касаційне провадження та витребував матеріали справи, заяву ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокатка Сідельникова О. Л., про зупинення виконання рішення задовольнив. Зупинив виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 24 грудня 2025 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

У березні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

На підставі розпорядження Верховного Суду від 30 березня 2026 року № 306/0/226-26 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 березня 2026 року справу призначено судді-доповідачеві Фаловській І. М., судді, які входять до складу колегії: Карпенко С. О., Мартєв С. Ю.

Фактичні обставини справи, що встановили суди

Відповідно до договору позики грошових коштів від 25 червня 2021 року № 1/25/06/2021, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність грошові кошти у розмірі 2 745 890,00 грн, що на момент укладення договору еквівалентно 100 000,00 доларів США за курсом НБУ (пункт 1 договору позики грошових коштів).

До підписання цього договору позичальник отримав від позикодавця грошові кошти в розмірі, зазначеному в пункті 1 цього договору (пункт 2 договору позики грошових коштів).

Позичальник зобов`язався до 25 вересня 2021 року повернути позикодавцеві позику у сумі 148 278,00 грн та до 25 грудня 2021 року повернути позикодавцеві залишок позики в сумі 2 597 612,00 грн. Оплата боргу проводиться готівкою або шляхом зарахування на банківський рахунок позикодавця суми позики у гривні, яка має становити еквівалент 100 000,00 доларів США за офіційним курсом НБУ на дату повернення позики (пункт 3 договору позики грошових коштів).

У разі, коли позичальник своєчасно не поверне позикодавцю позику у строк згідно з пунктом 3 цього договору, він зобов`язаний додатково сплатити штраф у розмірі 5 відсотків від суми невчасно повернутої позики, вказаної у пункті 1 цього договору (пункт 8 договору позики грошових коштів).

Відповідно до договору іпотеки від 25 червня 2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Запорізького МНО Буцикіною Л. О., з метою забезпечення повернення грошових коштів за договором позики позичальник передала в іпотеку домоволодіння та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором(частина перша статті 1049 ЦК України).

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, про що зазначено в частині першій статті 1050 ЦК України.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджується як укладення договору, його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - зробити відповідні правові висновки.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц та постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц, від 06 квітня 2020 року у справі № 464/5314/17.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови (постанови Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6?63цс13, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, постанови Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц, від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17).

Письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику (постанови Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 686/18121/21, від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша та третя статті 12 ЦПК України).

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З матеріалів справ убачається, що ОСОБА_1 обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що на підставі укладеного з ОСОБА_2 договору позики від 25 червня 2021 рокувідповідачка отримала позику у борг суму коштів 2 745 890,00 грн, що еквівалентно за офіційним курсом НБУ на дату підписання договору сумі 100 000,00 доларів США, про що склала відповідну розписку від розписку від 25 червня 2021 року.Умов укладеного договору належним чином не виконала, повернула лише частину боргу у сумі, еквівалентній 2 000,00 доларів США.

Крім того, з метою забезпечення повернення грошових коштів за договором позики, у той же день 25 червня 2021 року, між сторонами укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького МНО Буцикіною Л. О., предметом якого є домоволодіння та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 .

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 заперечувала підписання із ОСОБА_1 договору позики від 25 червня 2021 рокута розписки про отримання нею грошових коштів.

У листопаді 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики грошових коштів від 25 червня 2021 року, визнання відсутніми зобов`язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за розпискою від 25 червня 2021 року на суму 2 745 890,00 грн що еквівалентно 100 000,00 доларів США та договором позики грошових коштів; визнання недійсним договору іпотеки від 25 червня 2021 року та виключення з державних реєстрів записів про обтяження предметів іпотеки.

Також ОСОБА_2 подала відповідне клопотання про витребування у позивача оригіналів вказаних документів, яке місцевий суд задовольнив ухвалою від 11 грудня 2024 року, та клопотання про призначення почеркознавчої експертизи розписки.

У відповідь на ухвалу суду про витребування доказів ОСОБА_1 зазначив про те, що не має можливості надати оригінали документів (розписки, договору позики, договору іпотеки) у зв`язку з їх втратою під час евакуації родини на початку широкомасштабної військової агресії рф проти України у лютому 2022 року, на підтвердження чого надав копії паспортів з відмітками про перетин кордону.

Крім того, позивач заявив клопотання про витребування із Запорізького обласного державного нотаріального архіву нотаріально засвідчені копії вказаних документів.

04 квітня 2025 року на виконання ухвали суду першої інстанції від 13 березня 2025 року про витребування доказів Запорізький обласний державний нотаріальний архів надав суду копію договору іпотеки від 25 червня 2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та копії документів, на підставі яких він посвідчений.

Ленінський районний суд міста Запоріжжя ухвалою від 17 квітня 2025 року прийняв зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики грошових коштів, визнання недійним договору іпотеки. Об`єднав зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики грошових коштів та визнання недійним договору іпотеки в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

У судовому засіданні 26 травня 2025 року ОСОБА_2 відмовилася від клопотання про призначення почеркознавчої експертизи розписки.

У судовому засіданні 01 липня 2025 року ОСОБА_2 просила залишити без розгляду зустрічний позов.

Дніпровський районний суд м. Запоріжжя ухвалою від 01 липня 2025 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів позики та іпотеки залишив без розгляду.

Дніпровський районний суд міста Запоріжжя рішенням від 10 липня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив з тих підстав, що позивач не надав суду оригінал договору позики грошових коштів від 25 червня 2021 року № 1/25/06/2021 та оригінал розписки ОСОБА_2 від 25 червня 2021 року. Вважав, що факт укладення іпотечного договору 25 червня 2021 року між сторонами не є підтвердженням укладення договору позики та передачі грошових коштів за вказаним договором.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

Запорізький апеляційний суд з метою з`ясування суттєвих обставин справи, які мають значення для її об`єктивного розгляду, дійшов висновку про необхідність огляду в судовому засіданні оригіналів документів, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги та які ставить під сумнів відповідачка.

Так, Запорізький апеляційний суд ухвалою від 13 листопада 2025 року зобов`язав Запорізький обласний державний нотаріальний архів надати для огляду в судовому засіданні, яке призначене на 24 грудня 2025 року о 10.00 год, оригінали таких документів:

нотаріальної справи, яка була заведена приватним нотаріусом Запорізького МНО Буцикіною Л. О. у зв`язку із нотаріальним посвідченням договору іпотеки від 25 червня 2021 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;

другого примірника оригіналу договору іпотеки від 25 червня 2021 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Запорізького МНО Буцикіною Л. О та зареєстрованого в реєстрі за номером 983;

нотаріально посвідченої згоди чоловіка ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на укладання зазначеного договору іпотеки;

інших документів (зокрема нотаріально посвідчені копії договору позики та розписки до нього), які надавались нотаріусу при посвідченні зазначеного договору іпотеки та наявні у нотаріальній справі, яка була заведена приватним нотаріусом Запорізького МНО Буцикіною Л. О. у зв`язку з нотаріальним посвідченням вказаного договору іпотеки;

реєстру для вчинення нотаріальних дій за 2021 рік.

У судове засідання апеляційного суду 24 грудня 2025 року з`явилася завідувач Запорізьким обласним державним нотаріальним архівом Кибальна Т. М. та надала для огляду оригінали витребуваних апеляційним судом документів, крім оригіналу договору позики грошових коштів від 25 червня 2021 року № 1/25/06/2021, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та оригіналу розписки ОСОБА_2 від 25 червня 2021 року про отримання від ОСОБА_1 на умовах договору від 25 червня 2021 року № 1/25/06/2021 суми в розмірі 2 745 890,00 грн. На огляд апеляційному суду були надані нотаріально засвідчені копії вказаних документів - договору позики грошових коштів від 25 червня 2021 року № 1/25/06/2021 та розписки ОСОБА_2 від 25 червня 2021 року.

Оригінали наданих документів, нотаріально засвідчені копії договору позики грошових коштів від 25 червня 2021 року та розписки ОСОБА_2 від 25 червня 2021 року були безпосередньо досліджені судом апеляційної інстанції під час розгляду справи. Належним чином засвідчені копії вказаних документів долучені до матеріалів справи.

Так, апеляційний суд встановив, що у пункті 1 нотаріально посвідченого договору іпотеки від 25 червня 2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зазначено, що згідно з договором позики, укладеного між сторонами від 25 червня 2021 року, іпотекодавець позичив гроші в сумі 2 745 890,00 грн, що на момент укладення цього договору за курсом продажу доларів США НБУ є еквівалентом 100 000,00 доларів США, які ОСОБА_2 зобов`язується повернути ОСОБА_1 повністю за адресою: АДРЕСА_2 , у термін до 25 грудня 2021 року.

Сплата відсотків за користування грошовими коштами не передбачена.

У забезпечення виконання вищезазначеного зобов`язання іпотекодавець передає в іпотеку наступне нерухоме майно, яке є предметом іпотеки:

домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , з усіма відповідними надвірними будівлями та спорудами, загальною площею - 149,2 кв. м, житловою площею 103,5 кв. м;

земельна ділянка, площею 0,15 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2624055900:06:001:0029, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд.

Відповідно до пункту 8 договору іпотеки чоловік іпотекодавця ОСОБА_3 дає згоду на передачу в іпотеку вищезазначеного житлового будинку та земельної ділянки, що підтверджується заявою, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Запорізького МНО Буцикіною Л. О. 25 червня 2021 року за реєстровим № 982.

Згідно з заявою ОСОБА_3 , засвідченої приватним нотаріусом Запорізького МНО Буцикіною Л. О. 25 червня 2021 року, за реєстровим № 982, ОСОБА_3 надав згоду своїй дружині ОСОБА_2 на передачу в іпотеку жилого будинку та земельної ділянки, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , на умовах, йому відомих.

З огляду на викладене повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, незважаючи на відсутність у позивача оригіналів договору позики та розписки про отримання ОСОБА_2 коштів за цим договором, проте за наявності оригіналів інших доказів, наданих Запорізьким обласним державним нотаріальним архівом для огляду у судовому засіданні, зокрема договору іпотеки, укладеного між сторонами для забезпечення виконання цього договору позики, апеляційний суд дійшов загалом правильного висновку про наявність між позивачем і відповідачкою правовідносин за договором позики та наявності підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача суму боргу та штрафу у розмірі 5 відсотків від суми несвоєчасно повернутої позики.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про задоволення позову, оскільки позивач не довів існування між сторонами правовідносин за договором позики, та що у матеріалах справи відсутні оригінали договору позики та розписки про отримання відповідачкою коштів від позивача.

Посилається на неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 143/280/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13, від 20 березня 2019 року у справі № 640/219/14-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц, від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16, від 08 жовтня 2020 року у справі № 194/1126/18, від 26 травня 2021 року у справі № 405/8280/19, від 09 серпня 2023 року у справі № 755/16831/19, про те, що саме розписка за своєю суттю є підтвердженням наявності боргу, яка повинна зберігатися у позикодавця до виконання позичальником зобов`язань.

Оскільки оригіналу розписки надано не було, а відповідачка ставила під сумнів надану копію розписки, то такий доказ судом до уваги не береться.

Колегія суддів відхиляє наведені доводи касаційної скарги з огляду на таке.

Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставинам не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

Верховний Суд зазначає, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Колегія суддів вважає, що надані позивачем докази у їх сукупності є переконливими для висновку про наявність між сторонами зобов`язання за договором позики та, як наслідок, підстав для стягнення заборгованості за цим договором, оскільки відповідачка доказів, наявних у матеріалах справи, не спростувала, будь-яких обґрунтованих заперечень на доводи позивача не навела.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду.

Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд не встановив.

Також Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99).

На думку судової колегії, судове рішення є достатньо мотивованим.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Крім того, Верховний Суд ухвалою від 23 лютого 2026 року зупинив виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 24 грудня 2025 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

Відповідно до частин першої, третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, виконання судового рішення, яке було зупинено до закінчення перегляду справи в касаційному порядку, необхідно поновити.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокатка Сідельникова Олена Леонідівна, залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 24 грудня 2025 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 24 грудня 2025 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв