Постанова від 16 червня 2026 р. у справі №757/20538/20-ц — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2026 року

м. Київ

справа № 757/20538/20

провадження № 61-12033св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Ігнатенка В. М.

суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Ситнік О. М., Фаловської І. М.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк», в інтересах якого діє адвокат Тузова Владислава Олександрівна, на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 вересня 2025 року у складі суддів Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Ящук Т. І.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - відповідач, AT КБ «ПриватБанк»), в якому просив стягнути з відповідача на свою користь 3 939 495,22 грн. коштів, які знаходяться на картковому рахунку;

497 952,17 грн. інфляційних втрат; 706 842,39 грн. 3% річних, та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 19 листопада 2013 року між ним та

AT КБ «ПриватБанк» було укладено договір № SAMDN80000739252508 «Стандарт» на суму 100 000,00 дол США, вклад оформлено на строк 6 місяців 183 дні

до 19 травня 2014 року включно з процентною ставкою 7,5% річних.

10 грудня 2013 року між ним та AT КБ «ПриватБанк» було укладено договір

№ SAMDNWFD0070032070800 «Вклад «Депозит плюс», відповідно до пункту першого якого особа може поповнити свій вклад; загальна сума поповнення протягом кожного календарного місяця не повинна перевищувати суму, встановлену банком.

Зазначав, що на рахунки AT КБ «ПриватБанк» за договором

№ SAMDN80000739252508 додатково вніс кошти загальною сумою 100 000 доларів США, що підтверджується квитанцією від 19 листопада 2013 року про внесення грошових коштів на загальну суму 100 000 дол США.

Крім того, на рахунки AT КБ «ПриватБанк» за договором № SAMDN80000739252508 додатково вніс кошти загальною сумою 50 000 доларів США, що підтверджується квитанцією від 27 грудня 2013 року про внесення грошових коштів на загальну суму 50 000 дол США.

Отже, за договором № SAMDN80000739252508 від 19 листопада 2013 року він поповнив свій вклад на загальну суму 150 000 дол США.

Посилався на те, що банківські операції проводилися у відділенні

AT КБ «ПриватБанк», яке знаходилося у м. Сімферополь.

Позивач звертався до AT КБ «ПриватБанк» із заявою про розірвання договору

№ SAMDN80000739252508 від 19 листопада 2013 року та повернення вкладу.

Зазначена заява була задоволена, кошти було перераховано на картковий рахунок, проте, картковий рахунок було заблоковано та він не міг користуватися та розпоряджатися належними йому коштами.

У довідці Кримського регіонального управління банку від 29 травня 2014 року № 3170051 зазначено, що в ПАТ КБ «ПриватБанк» станом на 29 травня 2014 року позивач має рахунок НОМЕР_1 , на карті для виплат знаходяться грошові кошти на загальну суму 148 604,12 дол США. Блокування карткового рахунку та припинення нарахування відсотків зумовлено припиненням функціонування банківських відділень відповідача на території АР Крим та м. Севастополя у 2014 році.

Вважає, що припинення діяльності філії банку не впливає на обсяг зобов`язань банку відповідно до цивільного законодавства України.

17 березня 2020 року він звернувся до AT КБ «ПриватБанк» із заявою про повернення коштів. Зазначена заява отримана відповідачем 23 березня 2020 року. Відповіді на заяву від 17 березня 2020 року він не отримав.

Отже, загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача становить 148 604,12 дол США.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 10 серпня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з AT КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором

№ SAMDN80000739252508 від 19 листопада 2013 року суму вкладу у розмірі

148 604,12 дол США.

Стягнуто з AT КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 3% річних за період часу з 27 березня 2020 року по 20 травня 2020 року у розмірі 671,77 дол США.

В іншій частині позову - відмовлено.

Стягнуто з AT КБ «ПриватБанк» в дохід держави судовий збір у розмірі 18 855,50 грн.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 вересня 2025 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою AT КБ «Приватбанк» на рішення Печорського районного суду міста Києва від 10 серпня 2023 року на підставі частини другої статті 357 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції, враховуючи ту обставину, що представник AT КБ «Приватбанк» адвокат Тузова В.О. подала апеляційну скаргу на рішення суду після спливу більше, ніж одного року з дня складення повного тексту судового рішення, відповідач був обізнаний про судовий розгляд, будь-яких обставин непереборної сили, що завадило йому подати апеляційну скаргу у строки, визначені ЦПК України, представником відповідача в апеляційній скарзі не зазначено, дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

24 вересня 2025 року представник AT «КБ «ПриватБанк» - адвокат Тузова В. 0. через підсистему «Електронний Суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 вересня 2025 року.

У касаційній скарзі представник заявника просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11 вересня 2019 року у справі № 204/2113/14, від 25 листопада 2020 року у справі № 2-9436/2007, від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18.

У касаційній скарзі представник відповідача зазначила, що AT КБ «ПриватБанк» отримало повний текст рішення Печерського районного суду міста Києва

від 10 серпня 2023 року лише 07 березня 2025 року і 07 квітня 2025 року, тобто в межах строку апеляційного оскарження, подало апеляційну скаргу на вказане рішення суду. При цьому, представник відповідача зазначила, що проголошення рішення у цій справі учасникам справи судом не здійснювалось, щодо результатів розгляду відповідачу стало відомо після отримання повного тексту судового рішення, який з`явився в Єдиному державному реєстрі судових рішень лише

10 березня 2025 року. Те, що повний текст судового рішення був відсутнім в Єдиному державному реєстрі судових рішень до вказаного часу, підтверджується також отриманням позивачем виконавчого листа щодо примусового виконання рішення суду лише у квітні 2025 року.

Представник відповідача також просила звернути увагу на те, що представник позивача неодноразово звертався до суду першої інстанції із заявами про направлення на його адресу повного тексту судового рішення, зокрема

15 листопада 2023 року, 26 грудня 2023 року та 29 лютого 2024 року, що також свідчить про виготовлення повного тексту рішення у 2025 році.

Аргументи інших учасників справи

Інші особи, які беруть участь у справі не скористались своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу у строк, встановлений Верховним Судом в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою AT КБ «ПриватБанк» на ухвалу Київського апеляційного суду від 01 вересня 2025 року, витребувано справу із суду першої інстанції.

29 жовтня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного суду від 16 квітня 2026 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини другої статтею 129 Конституції України однією

з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституція України як закон прямої дії має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997року № 9-зп; абзац сьомий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Перегляд судових рішень гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16 грудня 966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

Відповідно до статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права всі особи є рівними перед судами і трибуналами. Кожен має право при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, пред`явленого йому, або при визначенні його права та обов`язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Згідно із статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Забезпечення права на справедливий суд відіграє особливу роль у демократичному суспільстві, є його базовою цінністю, яка має вирішальне значення у безперешкодній реалізації основоположних прав і свобод людини і громадянина та дотриманні принципу верховенства права загалом. Водночас однією з важливих гарантій цього права є можливість оскарження судових рішень в апеляційному порядку.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Воловік проти України» від 06 грудня 2007 року в пунктах 54, 55 зазначається, що, приймаючи до уваги особливості порядку апеляційного оскарження за українським законодавством, право заявника на доступ до апеляційного суду було захищено основоположними гарантіями, передбаченими статтею 6 Конвенції. У цьому зв`язку Суд нагадує, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

У рішенні в справі «Скорик проти України» від 08 січня 2008 року, заява № 32671/02, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Відповідно до статей 3, 8, 9, 21 і 55 Конституції України право на судовий захист і доступ до правосуддя відноситься до невідчужуваних прав і свобод людини й одночасно виступає гарантією захисту всіх інших прав і свобод, що визнаються та гарантуються згідно із загальноприйнятими принципами і нормами міжнародного права.

Аналіз наведених конституційних положень у взаємозв`язку зі статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції дає підстави для висновку, що правосуддя як таке повинно забезпечувати ефективне поновлення в правах і відповідати вимогам справедливості.

Ці нормативні положення гарантують особі право на перегляд судом справи, стосовно якої суд ухвалив рішення по суті спору, принаймні один раз - в апеляційному порядку.

Отже, апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів особи.

Згідно із часткою першою статті 354 ЦПК апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу (частини друга, третя стаття 354 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки;2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження з посиланням на те, що представник АТ КБ «Приватбанк» адвокат Тузова В.О. подала апеляційну скаргу на рішення суду після спливу більше, ніж одного року з дня складення повного тексту судового рішення, при цьому, АТ КБ «ПриватБанк» було обізнано про судовий розгляд, будь-яких обставин непереборної сили, що завадило йому подати апеляційну скаргу у строки, визначені ЦПК України, відповідачем в апеляційній скарзі зазначено не було.

Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду, з огляду на таке.

Згідно з частинами першою-шостою статті 272 ЦПК України копії повного судового рішення вручаються учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення.

У разі проголошення тільки скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення, учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення видаються копії скороченого судового рішення.

У разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складення в електронній формі у порядку, встановленому законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За заявою учасника справи копія повного судового рішення вручається йому під розписку безпосередньо в суді.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

У частині другій статті 358 ЦПК України встановлено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного судового рішення, крім випадків, зокрема, подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи.

Сплив річного строку з дня складення повного судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.

Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Такі висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду від 06 березня 2024 року в справі № 953/5340/21, від 28 лютого 2024 року в справі

№ 733/112/20, від 24 грудня 2025 року у справі № 347/193/22 .

Тобто річний преклюзивний строк для поновлення строку на апеляційне оскарження не поширюється на учасників справи, неповідомлених про розгляд справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року в справі

№ 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24) зазначено, що особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження в справі і яка, відповідно, не знала/не могла знати про розгляд справи.

Також у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року в справі

№ 201/13990/15-ц, від 29 січня 2021 року в справі № 308/2739/16-ц, від 21 червня 2023 року в справі № 202/32361/13-ц вказано, що під неповідомленням особи про розгляд справи розуміються випадки, коли учасник справи взагалі ніяким чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи в провадженні суду. Однак до таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання в справі, навіть якщо в цьому засіданні було ухвалено рішення (за умови, що матеріалами справи безспірно підтверджується факт обізнаності особи про розгляд судом справи та її участь у ній).

ЄСПЛ у рішенні від 16 лютого 2017 року в справі «Каракуця проти України» зазначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (параграф 53).

У рішенні від 03 квітня 2008 року в справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення в їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (параграф 41).

Із матеріалів справи вбачається, що 06 серпня 2020 року представник АТ КБ «ПриватБанк» звертався до Печерського районного суду міста Києва з відзивом на позов та із заявою про залучення до участі у справі третьої особи, 31 січня

2023 року - із клопотанням про долучення додаткових доказів та із заявою про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду

Про всі судові засідання, призначені у вказаній справі, в тому числі і про судове засідання, призначене на 10 серпня 2023 року, коли було постановлено судове рішення, відповідач АТ КБ «ПриваБанк» повідомлявся належним чином шляхом направлення судової повістки за місцезнаходженням юридичної особи та шляхом надсилання судових повісток до електронного кабінету, зареєстрованого у встановленому законом порядку, що підтверджується відповідними доказами, наявними в матеріалах справи.

Отже, у цій справі АТ КБ «ПриватБанк» як відповідач достовірно знало про наявність справи, брало участь в її розгляді через представника в суді першої інстанції, проте не вживало заходів, щоб дізнатися про стан відомого йому судового провадження, що й призвело до порушення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Разом з тим, незважаючи на обізнаність відповідача про наявність у суді справи, протягом майже півтора роки останній не цікавився рухом справи в суді, не звертався із заявою про ознайомлення з матеріалами справи.

Лише у січні 2025 року представник АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із заявою про направлення повного тексту судового рішення по справі. Доводи заявника про те, що починаючи з 2023 року із відповідними заявами до суду зверталася інша сторона, не спростовують встановлених апеляційним судом обставин та не свідчать про вчинення самим відповідачем будь-яких дій, спрямованих на своєчасне отримання копії судового рішення чи реалізацію його права на апеляційне оскарження.

Відповідач своєчасно не скористався правом на оскарження рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу 07 квітня 2025 року, тобто більше ніж через рік після розгляду справи.

Посилання заявника на несвоєчасне внесення судом першої інстанції тексту повного рішення суду до Єдиного державного реєстру судових рішень та отримання повного тексту рішення 07 березня 2025 року не впливають на висновки суду, з огляду на таке.

В постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року в справі № 405/4689/19 зазначено, що законодавець у частині другій статті 358 ЦПК України не визначив, що під час її застосування має враховуватися дата внесення судом рішення до Єдиного державного реєстру судових рішень. Відсутність в рішенні суду вказівки на дату складання його повного тексту та несвоєчасне надіслання оскарженого судового рішення суду першої інстанції до Єдиного державного реєстру судових рішень, за умови, що учасник справи, який подає апеляційну скаргу, знав про розгляд справи, не є перешкодою для отримання цією особою у розумний строк інформації про стан відомого їй судового провадження та не свідчить про наявність випадків, передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України.

Отже, процесуальна бездіяльність відповідача не може ставити під сумнів здійснення судочинства судом апеляційної інстанції відповідно до вимог процесуального закону.

Докази виникнення обставин непереборної сили, які унеможливили своєчасне звернення до суду із апеляційною скаргою, в матеріалах справи відсутні, як і докази, що свідчили б про добросовісну реалізацію заявником своїх процесуальних прав та належне виконання процесуальних обов`язків, зокрема вчинення усіх можливих та залежних від нього дій, спрямованих на своєчасне подання апеляційної скарги.

ЄСПЛ зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення від 21 грудня 2010 року в справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», № 17160/06 та № 35548/06, § 34,).

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення від 21 жовтня 2010 року в справі «Дія 97» проти України»).

Аналогічний висновок міститься в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 361/161/13-ц.

Апеляційний суд обґрунтовано виснував про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки відповідачем не було наведено об`єктивних підстав, які б унеможливили його звернення до суду в межах встановленого строку.

Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду в перелічених ним постановах, є безпідставним, з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Не є подібними обставинам справи, що переглядається, обставини в перелічених в касаційній скарзі справах № 204/2113/14, № 2-9436/2007 та

№ 490/9587/18, де було встановлено безпідставне поновлення апеляційним судом строку на апеляційне оскарження.

Інші доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують, вони зводяться до власного тлумачення норм права та незгоди з рішенням апеляційного суду і спростовуються матеріалами справи.

Суд враховує позицію ЄСПЛ, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389, 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 01 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. М. Ігнатенко

Судді С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

О. М. Ситнік

І. М. Фаловська