Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №760/34814/21 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року

м. Київ

справа № 760/34814/21

провадження № 61-4066св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Назарчук Наталія В`ячеславівна,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4 , на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2023 року в складі судді Ішуніної Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року в складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Олійника В. І.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Назарчук Н. В., про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання права власності.

Позов мотивований тим, що з лютого 2004 року вона та ОСОБА_5 почали проживати однією сім`єю як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу, в належній їй на праві власності квартирі АДРЕСА_1 . З указаного часу у них склалися відносини, що притаманні подружжю: вони мешкали разом, мали взаємні права та обов`язки, спільний бюджет, вели спільне господарство, підтримували подружні стосунки, разом відпочивали та проводили вільний час. Надалі, 03 березня 2006 року, вони зареєстрували шлюб, після реєстрації якого ОСОБА_5 удочерив її дочку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У вересні 2004 року вони за спільні кошти придбали земельну ділянку розміром 0,1010 га, кадастровий номер 1824784800:03:013:0050, що знаходиться на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області.

21 лютого 2006 року нею відчужено належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_2 , а отримані кошти 22 лютого 2006 року були сплачені як перший внесок за квартиру за адресою: АДРЕСА_3 . Надалі, свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_4 було оформлено на ім`я ОСОБА_5 .

25 січня 2010 року ОСОБА_5 1/2 частину вказаної квартири подарував дочці ОСОБА_6 .

19 травня 2016 року шлюб між нею та ОСОБА_5 розірваний рішенням Солом`янського районного суду міста Києва, але після розірвання шлюбу вони продовжували проживати разом.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер. Після його смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звернулися до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Назарчук Н. В. із заявою про прийняття спадщини.

На думку позивача, квартира АДРЕСА_4 та земельна ділянка, кадастровий номер 1824784800:03:013:0050, що знаходиться на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області придбані під час її спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_5 , за спільні кошти, угод щодо вказаного майна між ними не укладалося, а тому воно є спільною власністю, їхні частки у праві власності є рівними та їй належить 1/2 частка.

У грудні 2021 року вона звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Назарчук Н. В. з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. Проте у розмові нотаріус повідомила, що їй необхідно звернутися до суду для доведення обставин набуття майна у період спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 .

З огляду на викладене ОСОБА_1 просила:

встановити юридичний факт проживання її та ОСОБА_5 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року до 03 березня 2006 року;

визнати майно набуте нею та ОСОБА_5 під час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу за період з січня 2004 року до березня 2006 року спільною сумісною власністю та визнати за нею право власності на таке майно:

1/2 частку квартири АДРЕСА_4 ;

1/2 частку земельної ділянки розміром 0,1010 га, кадастровий номер 1824784800:03:013:0050, що розташована на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, з цільовим призначенням для ведення садівництва, вартістю 557 347,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з 01 січня 2004 року до 03 березня 2006 року.

Визнано квартиру АДРЕСА_4 спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_4 .

Стягнено із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 8 512,50 грн в рівних частках з кожного, тобто по 4 256,25 грн

В іншій частині позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач довела належними та допустимими доказами факт проживання однією сім`єю з ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу, наявності спільного побуту, спільного бюджету, спільного відпочинку та ведення спільного господарства. Тому суд вважав наявними підстави для встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до 03 березня 2006 року.

Вирішуючи вимоги про визнання квартири спільною сумісною власністю, визнання за позивачем права на 1/2 частки у праві власності на вказане майно, суд першої виходив з того, що 21 лютого 2006 року позивач продала належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири. Кошти від продажу вказаної квартири позивач надала ОСОБА_5 для сплати першого внеску за квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , на виконання договору № 44 про участь у фонді фінансування будівництва, що підтверджується відповідним договором від 21 лютого 2006 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального Тесленко Ю. П. та зареєстрованим в реєстрі № 1465, а також заявою на переказ готівки від 22 лютого 2006 року згідно з договором № 44 про участь у фонді фінансування будівництва. Крім того, із заяви на переказ готівки від 13 квітня 2006 року вбачається, що решту суми за цю квартиру ОСОБА_5 було внесено вже під час перебування у зареєстрованому шлюбі з позивачем, а свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_4 на ім`я ОСОБА_5 видано 08 листопада 2006 року, тобто під час перебування у шлюбі. Оскільки у період з 01 січня 2004 року до 03 березня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, спірну квартиру було придбано позивачем та ОСОБА_5 під час перебування у зареєстрованому шлюбі, а позивач надавала кошти на її придбання і до укладення шлюбу, то суд зробив висновок, що така квартира є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . Доказів того, що між ними було укладено договір щодо встановлення іншого режиму права власності матеріали справи не містять.

Крім того, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, яка не потребує доказування та встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує допоки не спростована. Презумпція спільності майна подружжя поширюється, у тому числі й на те майно, яке було нажите у період шлюбу, але оформлене і зареєстровано на ім`я одного з подружжя. Разом з цим, після смерті одного із подружжя, відкривається спадщина тільки на майно, яке належало спадкодавцю особисто, відповідно частка іншого із подружжя у об`єкті, який є спільним сумісним майно, не входить до складу спадщини. Враховуючи, що презумпція спільності права власності подружжя на спірну квартиру сторонами не спростовувалась, рівність часток у такому праві презюмується, суд дійшов висновку, що позивачеві на праві власності належить 1/2 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_4 .

При вирішенні вимог про визнання спільною сумісною власністю земельної ділянки та визнання за позивачем права на 1/2 частки у праві власності на цю земельну ділянку, суд виходив з наступного. У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

На підтвердження своїх вимог про визнання за позивачем права на 1/2 частки у праві власності на земельну ділянку вона повинна була надати докази, з яких можливо було б встановити факт внесення нею певних коштів на її придбання. Сам лише факт отримання позивачем заробітної плати не може бути доказом участі у придбанні спірної земельної ділянки.

Оскільки матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували, що позивачем надавалися кошти на придбання спірної земельної ділянки, тобто не доведено її купівлю за спільні кошти, як стверджує ОСОБА_1 , то суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 02 квітня 2024 року виправлено описку в описовій частині рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2023 року, шляхом зазначення по тексту правильного кадастрового номеру земельної ділянки «3223186800:03:014:0007» замість неправильного «1824784800:03:013:0050». Виправлено описку у резолютивній частині рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2023 року, шляхом зазначення у відомостях щодо учасників справи правильної назви вулиці, за якою проживають сторони « АДРЕСА_3 » замість неправильної « АДРЕСА_3 ».

Постановою Київського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2023 року - без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, виходив з того, що вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 підлягають задоволенню з 01 січня 2004 року до 03 березня 2006 року на підставі норм законодавства, якими регулюються правовідносини, які виникли між сторонами спору та обставин, встановлених судом.

Установлено, що 21 лютого 2006 року позивач продала належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири. Зазначені кошти позивач надала ОСОБА_5 для сплати першого внеску за квартиру за адресою: АДРЕСА_3 на виконання договору № 44 про участь у фонді фінансування будівництва, що підтверджується відповідним договором від 21 лютого 2006 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тесленко Ю. П. та зареєстрованим в реєстрі № 1465, а також заявою на переказ готівки від 22 лютого 2006 року згідно з договором № 44 про участь у фонді фінансування будівництва. Із заяви на переказ готівки від 13 квітня 2006 року вбачається, що решту суми за вказану квартиру ОСОБА_5 було внесено вже під час перебування у зареєстрованому шлюбі з позивачем, а свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_4 , на ім`я ОСОБА_5 видано 08 листопада 2006 року, тобто під час перебування у шлюбі.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вказану квартиру було придбано позивачем та ОСОБА_5 під час перебування у зареєстрованому шлюбі, позивачем надавалися кошти на її придбання і до укладення шлюбу, а спірна квартира є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Що стосується визнання спільною сумісною власністю земельної ділянки та визнання за позивачем частки у праві власності апеляційний суд вказав, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття). Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У зв`язку з викладеним в разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди встановлюють факти створення, придбання сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуто), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності (див. постанову Верховного Суду від 17 квітня 2019 року в справі № 490/6060/15-ц).

На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції правильно встановив, що на підтвердження вимог про визнання за позивачем права на 1/2 частки у праві власності спірної земельної ділянки вона не надала докази, з яких можливо було б встановити факт внесення нею певних коштів на її придбання.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 18 лютого 2025 року виправлено описку в мотивувальній частині рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2023 року, шляхом зазначення у третьому абзаці після абзацу, що розпочинається зі слів «Судом встановлено…» правильного року народження дочки позивача «…2002…» замість неправильно вказаного «…2022…».

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою, яка подана представником ОСОБА_4 . Просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині позовних вимог щодо визнання спільною сумісною власністю земельної ділянки та визнання права власності за позивачем на її частину скасувати; ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити; визнати земельну ділянку розміром 0,1010 га, кадастровий номер 3223186800:03:014:0007, що розташована на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, з цільовим призначенням для ведення садівництва, вартістю 557 347,00 грн, спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки розміром 0,1010 га, кадастровий номер 3223186800:03:014:0007, що розташована на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, з цільовим призначенням для ведення садівництва, вартістю 557 347,00 грн.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суд апеляційної інстанції не врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17-ц, від 11 жовтня 2023 року в справі № 756/8056/19 та від 10 травня 2023 року в справі № 215/1191/17 та інших;

суди неправильно застосували норми статті 368 ЦК України, статей 60, 74 СК України, що мало наслідком неврахування факту поширення на земельну ділянку дії презумпції спільності майна, набутого за час спільного проживання однією сім`єю;

суди порушили принцип розподілу тягаря доказування, поклавши на позивача обов`язок доводити внесення коштів на придбання земельної ділянки, за відсутності спростування відповідачами презумпції спільності майна, набутого за час спільного проживання однією сім`єю, що призвело до необґрунтованого звуження майнових прав позивача, гарантованих законом;

також суди не надали належної оцінки доводам позивача про її вклад в спільне майно, а саме спільне проживання в квартирі позивача (без витрат подружжя на оренду), що дозволило накопичити кошти на земельну ділянку та інше майно подружжя, а самостійний дохід позивача витрачався на потреби сім`ї, включаючи придбання спірної ділянки;

висновки судів про відсутність підстав для задоволення позову в частині позовних вимог щодо визнання спільною сумісною власністю земельної ділянки та визнання за позивачем права на 1/2 частки у праві власності на спірну земельну ділянку є передчасним та помилковим. Статус вказаної ділянки як спільної сумісної власності подружжя вважається підтвердженим в силу дії презумпції спільності майна подружжя, адже відповідачами не було доведене протилежне та не спростовано дію презумпції. При цьому, тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна подружжя, у межах цієї справи покладається на відповідачів.

Аналіз доводів касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині позовних вимог щодо визнання спільною сумісною власністю земельної ділянки та визнання за позивачем права на 1/2 частки у праві власності на земельну ділянку. В іншій частині судові рішення не оскаржуються та не переглядаються.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року, відкрито касаційне провадження у справі № 760/34814/21 та витребувано справу із суду першої інстанції.

У червні 2025 року матеріали справи № 760/34814/21 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2026 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд касаційної скарги в присутності скаржника та/або його представника відмовлено, справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 13 травня 2025 року зазначено, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17-ц, від 11 жовтня 2023 року в справі № 756/8056/19, від 10 травня 2023 року в справі № 215/1191/17 та у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 03 березня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зареєстрований шлюб.

Після укладення шлюбу ОСОБА_5 удочерив дочку позивача - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 19 травня 2016 року, яке набрало законної сили, розірваний шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер.

21 вересня 2004 року придбано земельну ділянку площею 1010 кв. м, що розташована на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, для ведення садівництва, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки.

На підставі вказаного договору 09 березня 2006 року на ім`я ОСОБА_5 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії АГ № 161367.

Згідно зі свідоцтвом про право власності від 08 листопада 2006 року серії НОМЕР_1 померлому ОСОБА_5 на праві приватної власності належала квартира за адресою: АДРЕСА_5 .

25 січня 2010 року ОСОБА_5 подарував частку у праві власності на цю квартиру своїй дочці ОСОБА_2 , що підтверджується договором дарування 1/2 частки квартири, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шафаренко Ж. Ю.

Відповідно до інформаційної довідки від 10 грудня 2021 року № 52155, наданою Комунальним підприємством Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», квартира за адресою: АДРЕСА_5 , зареєстрована на праві власності за: ОСОБА_5 та ОСОБА_2 в рівних частках (по 1/2 частки).

Так, з витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва від 16 листопада 2021 року № 73872728 вбачається, що ОСОБА_5 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 із 28 листопада 2006 року до 11 жовтня 2021 року.

Факт спільного проживання та ведення спільного господарства ОСОБА_1 з ОСОБА_5 підтверджується фотокартками ОСОБА_5 з маленькою дочкою позивача у 2004-2005 роках, спільного святкування подій та сімейних зустрічей.

Відповідно до договору-замовлення на організацію та проведення поховання від 19 жовтня 2021 року № 24.9139П та договору-замовлення від 17 жовтня 2021 року № 001 на придбання предметів і послуг похоронного призначення, ритуальні послуги, пов`язані з організацією та проведенням поховання ОСОБА_5 були замовлені та оплачені позивачем.

Згідно з наданої позивачем довідки про поховання померлого громадянина на кладовищі міста Києва від 20 жовтня 2021 року ОСОБА_1 здійснила поховання померлого ОСОБА_5 .

Позиція Верховного Суду

Щодо позовної вимоги про визнання спірної земельної ділянки об`єктом спільної сумісної власності

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

У справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК). В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи (див. пункти 41, 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20)).

При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (див. пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20)).

У справі, що переглядається:

при зверненні до суду з позовом у цій справі позивач, крім іншого, просила визнати майно, набуте нею та ОСОБА_5 під час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу за період з січня 2004 року до березня 2006 року, зокрема й спірну земельну ділянку, спільною сумісною власністю;

суди вважали, що позивач довела належними та допустимими доказами факт проживання однією сім`єю з ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу, наявності спільного побуту, спільного бюджету, спільного відпочинку та ведення спільного господарства. Тому існують підстави для встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до 03 березня 2006 року. У цій частині рішення судів попередніх інстанцій в касаційному поряду не оскаржується;

під час розгляду справи суди відмовили у задоволенні вимоги про визнання спірної земельної ділянки об`єктом спільної сумісної власності з тих підстав, що у матеріалах справи немає доказів, які б підтверджували надання позивачем коштів на придбання спірної земельної ділянки, тобто не доведено її купівлю за спільні кошти, як стверджує ОСОБА_1 . Таким чином, суди розглянути вказану вимогу по суті;

проте суди попередніх інстанцій не врахували, що метою звернення позивача до суду з позовом є поділ спільного сумісного майна, набутого за час спільного проживання (визнання за позивачем права на частки у праві власності на спірну земельну ділянку). Тому позовна вимога про визнання земельної ділянки об`єктом спільної сумісної власності не є належним способом захисту прав позивача.

За таких обставин судові рішення в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання спірної земельної ділянки об`єктом спільної сумісної власності належить змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, адже суди відмовили у задоволенні такої вимоги з інших мотивів.

Щодо позовної вимоги про визнання за позивачем права на 1/2 частки у праві власності на спірну земельну ділянку

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (абзац 1 частини другої статті 3 СК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (частини третя, четверта статті 368 ЦК України).

Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (стаття 74 СК України в редакції, чинній з 16 січня 2007 року).

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (частина перша статті 57 СК України).

Згідно з частиною сьомою статті 57 СК України, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів кошти, що належали одному із подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року в справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19) зазначено, що «проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно».

Касаційний суд вже вказував, що:

у статті 74 СК України регулюються тільки майнові права та обов`язки жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. При цьому на рівні статті 74 СК України передбачено загальне правило: майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності цих осіб, поширюються положення глави 8 СК України. У статті 74 СК України закріплено спеціальний прийом юридичної техніки для того, щоб уникнути повторення норм СК України. Це означає, що майно, набуте цими особами за час спільного проживання, належить жінці та чоловікові, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, на праві спільної сумісної власності. Тобто і для жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на жінку та (або) чоловіка, який її спростовує. Жінка та (або) чоловік, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року в справі № 215/1191/17 (провадження № 61-9767св22));

законодавець визначив в статтях 57 та 58 СК України випадки для подружжя, за яких майно є особистою приватною власністю. Такий же підхід має бути застосований і до жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зокрема, особистою приватною власністю для жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, є: майно, набуте нею, ним до проживання однією сім`єю; майно, набуте нею, ним за час проживання однією сім`єю, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час проживання однією сім`єю, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Спільною сумісною власністю жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з них вони були набуті. Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток жінки та чоловіка, може здійснюватися на підставі: (а) договору жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі; (б) рішення суду при наявності спору між жінкою та чоловіком, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року в справі № 215/1191/17 (провадження № 61-9767св22)).

така обставина (факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу), у разі пред`явлення позову про поділ спільного сумісного майна набутого під час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу, встановлюється під час розгляду такого позову. Також не виключається, що така обставина (факт спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу) визнається сторонами (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2023 року у справі № 757/19682/18-ц (провадження № 61-11480св23)).

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).

Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка які саме об`єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 344/5437/17 (провадження № 61-124св20)).

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні до суду з позовом у цій справі позивач, крім іншого, просила визнати за нею право на 1/2 частки у праві власності на спірну земельну ділянку, яка набута позивачем та ОСОБА_5 під час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу за період з січня 2004 року до березня 2006 року;

під час розгляду справи суди зробили висновок, що факт проживання позивача однією сім`єю з ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу, наявності спільного побуту, спільного бюджету, спільного відпочинку та ведення спільного господарства доведено належними і допустимими доказами;

апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимоги про визнання за позивачем права на 1/2 частки у праві власності на земельну ділянку, яка набута позивачем і ОСОБА_5 під час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, оскільки до суду не надано доказів, які б підтверджували фінансову участь позивача під час придбання спірної земельної ділянки, тобто не доведено її купівлю за спільні кошти;

конструкція статті 74 СК України свідчить про те, що майно, набуте особами за час спільного проживання, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, належить таким особам на праві спільної сумісної власності;

суди не врахували, що проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною підставою для виникнення у них майнових прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Іншими словами, майно, набуте цими особами за час спільного проживання, належить жінці та чоловікові, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, на праві спільної сумісної власності;

тягар спростування обставин набуття майна на праві спільної сумісної власності особами за час спільного проживання, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, належить тій особі, яка заперечує відповідні обставини;

вважаючи, що саме позивачем не доведено належними і достовірними доказами факт придбання спірної земельної ділянки за спільні кошти осіб, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, суд апеляційної інстанції у конкретних спірних правовідносинах безпідставно переклав тягар доведення обставин справи із відповідачів на позивача.

За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про відсутність підстав для задоволення вимоги про визнання за позивачем права на 1/2 частку у праві власності на спірну земельну ділянку. Тому постанову суду апеляційної інстанції у відповідній частині позовних вимог належить скасувати, а справу у цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалена без додержання норм процесуального та матеріального права. У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, судові рішення в частині вимоги про визнання спірної земельної ділянки об`єктом спільної сумісної власності змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови; постанову апеляційного суду в частині вимоги про визнання за позивачем права на 1/2 частки у праві власності на земельну ділянку скасувати, а справу у цій частині позовних вимог направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4 , задовольнити частково.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року в частині позовної вимоги про визнання земельної ділянки об`єктом спільної сумісної власності змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року в частині позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права на 1/2 частки у праві власності на земельну ділянку скасувати, а справу у цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року у скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко