Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №205/2982/21 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року

м. Київ

справа № 205/2982/21

провадження № 61-1673св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Грушицького А. І.,

суддів: Ігнатенка В. М., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якого

є ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Тетяна Сергіївна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Лілія Вячеславівна,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року у складі колегії суддів Никифоряка Л. П., Гапонова А. В., Новікової Г. В.,

у справі за позовомОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Тетяна Сергіївна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Лілія Вячеславівна, про визнання правочину недійсним, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування запису про державну реєстрацію права власності та поновлення запису про право власності.

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 (правонаступником якого

є ОСОБА_2 ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання правочину недійсним, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування запису про державну реєстрацію права власності та поновлення запису про право власності.

Позов мотивував тим, що йому на підставі свідоцтва про право власності на житло від 29 серпня 1996 року належала квартира

АДРЕСА_1 .

Взимку 2018 року він звернувся із заявою про отримання дубліката зазначеного свідоцтва про право власності на квартиру і йому стало відомо, що право власності на підставі договору купівлі-продажу від 27 квітня

2016 року, укладеного між невідомими йому особами - ОСОБА_4

і ОСОБА_5 , було зареєстровано за ОСОБА_5 .

З приводу шахрайських дій щодо належного ОСОБА_1 нерухомого майна поліція 05 лютого 2019 року внесла відомості до ЄРДР за

№ 12019040650000302 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України.

Як встановлено досудовим розслідуванням, 09 лютого 2016 року приватний нотаріус ДМНО Батова Т. С. посвідчила довіреність від імені ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на розпорядження спірною квартирою.

Довіреність була посвідчена на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Корольовським РВ УМВС України у Житомирській області 21 грудня 2004 року, фото в паспорті було іншої особи.

Паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 отримав

у Ленінському РВ ДМУ УМВС України у Дніпропетровській області 12 травня 2008 року.

На запит УДМС у Житомирській області надало відповідь, що бланк паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 було оформлено 07 жовтня 1998 року на ім`я іншої особи, станом на 30 січня 2020 року має статус нечинного документа у зв`язку із втратою.

Таким чином, довіреність від 09 лютого 2016 року, посвідчена приватним нотаріусом ДМНО Батовою Т. С., видана на підставі нечинного документа.

Приватний нотаріус ДМНО Батова Т. С. у своїй відповіді від 24 січня 2019 року зазначила, що за посвідченням довіреності на розпорядження квартирою

АДРЕСА_1 зверталася інша особа з іншим документом, що посвідчує особу (паспортом).

Таким чином, ОСОБА_1 жодного волевиявлення щодо належної йому власності - спірної квартири не робив.

17 березня 2016 року було укладено договір купівлі-продажу спірної квартири між ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_1 , і ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Кокосадзе Л. В. і зареєстрований в реєстрі за № 498.

Зазначений договір було укладено на підставі шахрайських дій, оскільки жодних розпоряджень ОСОБА_1 щодо належного йому майна не давав.

ОСОБА_1 просив суд:

- визнати недійсною довіреність від 09 лютого 2016 року, видану від його імені на ім`я ОСОБА_3 на розпорядження квартирою

АДРЕСА_1 , посвідчену приватним нотаріусом ДМНО

Батовою Т. С. і зареєстровану за реєстровим № 252;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1 від 17 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_1 , і ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Кокосадзе Л. В. і зареєстрований за реєстровим

№ 498;

- скасувати запис про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 та поновити запис про право власності на спірну квартиру.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 18 жовтня 2022 року у складі судді Приходченко О. С. в задоволенні позову відмовив.

Рішення місцевого суду мотивовано недоведеністю заявлених вимог, оскільки позивач не надав належних і допустимих доказів, які доводили б факт того, що ОСОБА_1 не видавав довіреність і її не підписував, тобто у нього не було волі на наділення іншої особи повноваженнями для розпорядження належним йому нерухомим майном - квартирою

АДРЕСА_1 .

Дніпровський апеляційний суд постановою від 17 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня

2022 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким позов задовольнив частково.

Визнав недійсною довіреність від 09 лютого 2016 року, видану від імені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_3 на розпорядження квартирою

АДРЕСА_1 , посвідчену приватним нотаріусом ДМНО Батовою Т. С., зареєстровану за реєстровим № 252.

Визнав недійсним договір купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1 від 17 березня 2016 року, який укладений між ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_1 , і ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Кокосадзе Л. В., зареєстрований за реєстровим № 498.

Скасував рішення, яке прийняте приватним нотаріусом ДМНО Кокосадзе Л. В., про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), від 24 березня 2016 року, індексний номер: 28906423, щодо державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 .

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що матеріали справи містять достатньо належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 ніколи не підписував довіреність, посвідчену приватним нотаріусом ДМНО Батовою Т. С. та зареєстровану в реєстрі нотаріальних дій 2016 року за № 252, що встановлено висновком судової почеркознавчої експертизи від 20 травня 2024 року № 3-24, а тому є підстави для визнання довіреності недійсною. ОСОБА_1 не уповноважував жодних осіб на відчуження належного йому майна та не мав наміру цього робити, отже, є порушення вимог, які містяться в частинах першій - п`ятій статті 203 ЦК України щодо чинності правочину. Відсутність волевиявлення ОСОБА_1 на відчуження належної йому квартири відповідно до частини третьої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу. При цьому апеляційний суд встановив підстави для скасування рішення державного реєстратора.

Верховний Суд постановою від 08 жовтня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнив частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2024 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 січня 2021 року (справа № 205/1777/19), ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними довіреності та договору купівлі-продажу квартири, скасування запису про державну реєстрацію права власності, визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння та у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 про визнання договору дійсним, визнання добросовісним набувачем відмовлено.

Всупереч вказаним нормам процесуального права апеляційний суд не навів жодного обґрунтування того, що підстави позову у цій справі порівняно зі справою № 205/1777/19 змінились, зокрема, не проаналізував зміст заявлених вимог.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 23 грудня 2025 року задовольнив частково апеляційну скаргу ОСОБА_2 .

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2022 року скасував. Задовольнив частково позовні вимоги.

Визнав недійсною довіреність від 09 лютого 2016 року, видану від імені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_3 на розпорядження квартирою АДРЕСА_1 , посвідчену приватним нотаріусом ДМНОБатовою Т. С., зареєстровану за реєстровим № 252.

Визнав недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 17 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_1 , та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом ДМНО Кокосадзе Л. В., зареєстрований за реєстровим № 498.

Скасував рішення, прийняте приватним нотаріусом ДМНО Кокосадзе Л. В., про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 24 березня 2016 року, індексний номер: 28906423, щодо державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позов у даній справі та позов у справі № 205/1777/19 не є тотожними, а тому відсутні підстави для закриття провадження у даній справі. У даному випадку судом не буде допущено повторне вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті.

Матеріали справи містять достатні належні та допустимі докази, що ОСОБА_1 не підписував довіреність, посвідчену приватним нотаріусом ДМНОБатовою Т. С. зареєстровану в реєстрі нотаріальних дій 2016 року за № 252, а тому є підстави для визнання недійсною цієї довіреності.

Відсутність волевиявлення ОСОБА_1 на відчуження належної йому квартири відповідно до частини третьої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, державний реєстратор повинен одночасно з державною реєстрацією припинення права власності відповідача на відповідне нерухоме майно провести державну реєстрацію набуття права власності на спірне нерухоме майно за позивачем.

При цьому, в силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відомості про право власності відповідача з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вилучаються. Задоволення позову є підставою для вчинення державним реєстратором нової реєстраційної дії - внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі судового рішення.

Враховуючи викладене, підлягає скасуванню рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 .

Водночас, позовна вимога про поновлення запису про право власності не є ефективним способом захисту права, а тому задоволенню не підлягає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2026 року до Верховного Суду, ОСОБА_5 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 11 лютого 2026 року відкрив касаційне провадження у справі, витребував її із Новокодацького районного суду м. Дніпра.

06 березня 2026 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Верховний Суд ухвалою від 02 квітня 2026 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно із протоколом автоматизованого визначення складу колегії суддів від 25 травня 2026 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Ігнатенко В. М., Калараш А. А., Литвиненко І. В., Петров Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19, від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19, від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц, від 16 листопада 2023 року у справі № 757/19682/18-ц та інших.

У касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції провів судове засідання без фіксації судового процесу, наслідком якого було постановлено ухвалу суду про витребування доказів. Клопотання про витребування доказів не направлялося іншим учасникам справи.

Суд апеляційної інстанції безпідставно прийняв нові докази та призначив судову посмертну почеркознавчу експертизу. Висновок експерта складено із порушенням норм законодавства.

Доводи інших учасників справи

У березні 2026 року ОСОБА_2 надіслав відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Фактичні обставини справи

Суд встановив, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 29 серпня 1996 року на праві власності належала квартира

АДРЕСА_1 .

09 лютого 2016 року приватний нотаріус ДМНО Батова Т. С. посвідчила довіреність, зареєстровану за реєстровим № 252, якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 на розпорядження (продаж) належною йому квартирою АДРЕСА_1 .

На підставі договору купівлі-продажу від 17 березня 2016 року, укладеного між ОСОБА_3., який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_1 ,

і ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Кокосадзе Л. В.

і зареєстрованого в реєстрі за № 498, право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_4 .

На підставі договору купівлі-продажу квартири від 27 квітня 2016 року, укладеного між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Златовою Н. А. і зареєстрованого в реєстрі за № 4667, право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_5 .

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня

2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 січня 2021 року (справа № 205/1777/19), ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними довіреності та договору купівлі-продажу квартири, скасування запису про державну реєстрацію права власності, визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння та у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 про визнання договору дійсним, визнання добросовісним набувачем відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_1 не надав належних, допустимих і достатніх доказів того, що довіреність, яка видана на ім`я

ОСОБА_3 на розпорядження квартирою АДРЕСА_1 , посвідчена приватним нотаріусом ДМНОБатовою Т. С. 09 лютого 2016 року, реєстровий № 252, є недійсною.

18- ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер.

29 вересня 2021 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса ДМНОКейтельгіссер О. М. із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_1

09 грудня 2021 року приватний нотаріус видав ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_1 .

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року призначено у справі судову посмертну почеркознавчу експертизу.

Відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи від 20 травня

2024 року № 3-24 рукописний запис: « ОСОБА_1 » від імені ОСОБА_1 в графі «ПІДПИС» довіреності від 09 лютого 2016 року, яка посвідчена приватним нотаріусом ДМНОБатовою Т. С. та зареєстрована в реєстрі нотаріальних дій 2016 року за № 252, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Підпис від імені ОСОБА_1 в графі «ПІДПИС» довіреності від 09 лютого 2016 року, яка посвідчена приватним нотаріусом ДМНОБатовою Т. С. та зареєстрована в реєстрі нотаріальних дій 2016 року за № 252 виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням його справжньому підпису.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та аргументи відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України [висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року (провадження № 6-2407цс15)].

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року (провадження № 6-140цс14) власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Право власника згідно із частиною першою статті 388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов`язане з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Й однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої згаданої статті).

Суд установив, що вибуття з володіння ОСОБА_1 належної йому квартири АДРЕСА_1 відбулося на підставі договору купівлі-продажу від 17 березня 2016 року, укладеного ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності від 09 лютого 2016 року, посвідченої приватним нотаріусом ДМНОБатовою Т. С. та зареєстрованої в реєстрі за № 252. У подальшому право власності на спірну квартиру ОСОБА_4 відчужив на користь ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 27 квітня 2016 року.

За встановлених судом обставин обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання правочинів недійсними та скасування запису про державну реєстрацію права власності не є належним. Задоволення цих вимог не призведе до повернення квартири у володіння позивача. Спірне майно вибуло з володіння власника та перебуває у володінні третьої особи, тому належним способом захисту порушеного права є його витребування з чужого незаконного володіння відповідно до статей 387, 388 ЦК України.

Тому заявлені вимоги про визнання правочинів недійсними та скасування запису про державну реєстрацію права власностіне підлягають задоволенню, а право позивача може бути захищене шляхом пред`явлення віндикаційного позову.

Подібний висновок щодо застосування норм права наведено у постанові Верховного Суду від 11 червня 2025 року у справі № 199/10167/21.

Водночас колегія суддів Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги щодо порушення процесуальних норм судом апеляційної інстанції, оскільки судова експертиза була призначена під час першого апеляційного перегляду, ухвалена за наслідками якого постанова Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2024 року скасована постановою Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною третьою статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року скасувати і ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позовуОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Тетяна Сергіївна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Лілія Вячеславівна, про визнання правочину недійсним, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування запису про державну реєстрацію права власності та поновлення запису про право власності відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А. І. Грушицький

Судді В. М. Ігнатенко А. А. Калараш І. В. Литвиненко

Є. В. Петров