Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №351/2876/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року

м. Київ

справа № 351/2876/23

провадження № 61-5665св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

заявник - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 29 січня 2026 року у складі судді Калиновського М. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 березня 2026 року у складі колегії суддів Пнівчук О. В., Луганської В. М., Томин О. О. у справі за заявою ОСОБА_3 про заміну сторони стягувача у виконавчому листі у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У листопаді 2025 року ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про заміну стягувача у виконавчому листі, виданому у справі № 351/2876/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у якій просив замінити стягувача ОСОБА_1 на нього як правонаступника.

Свої вимоги ОСОБА_3 обґрунтовував тим, що Снятинський районний суд Івано-Франківської області рішенням від 06 травня 2025 року у справі № 351/2876/23 стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 493 291,87 грн на відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, 4 932,92 грн судового збору та 5 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Зазначав, що ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Першим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Посилаючись на те, що він є єдиним спадкоємцем померлої та правонаступником її майнових прав і обов`язків, заявник просив замінити стягувача у виконавчому листі з ОСОБА_1 на нього.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Снятинський районний суд Івано-Франківської області ухвалою від 29 січня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_3 відмовив.

Суд першої інстанції мотивував ухвалу тим, що цивільна процесуальна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті, а тому у разі смерті сторони до ухвалення судового рішення така особа не може набути статусу стягувача за виконавчим документом, виданим на підставі відповідного рішення суду.

З урахуваннямцього суд дійшов висновку про відсутність підстав для заміни стягувача у виконавчому листі, оскільки рішення суду ухвалено після смерті позивача ОСОБА_1 , а отже, виконавчий лист видано на ім`я особи, яка на момент ухвалення рішення вже втратила цивільну процесуальну правоздатність.

Суд також зазначив, що за таких обставин механізм процесуального правонаступництва, передбачений статтею 442 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), не може бути застосований, оскільки фактично заявник порушує питання про усунення наслідків ухвалення рішення щодо померлої особи, а не про заміну сторони виконавчого провадження у зв`язку з вибуттям стягувача після ухвалення судового рішення.

Крім того, у разі смерті позивача до ухвалення рішення суду спадкоємці не позбавлені права на судовий захист, однак реалізація такого права має здійснюватися шляхом звернення до суду у належний процесуальний спосіб із підтвердженням факту прийняття спадщини та переходу до них відповідного права вимоги.

Також суд зазначив, що виконавчий лист, виданий на ім`я особи, яка померла до ухвалення судового рішення, не може бути належною підставою для примусового виконання судового рішення та може бути предметом вирішення питання щодо визнання його таким, що не підлягає виконанню.

Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 26 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Раздорський Р. А., залишив без задоволення, а ухвалу Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 29 січня 2026 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції мотивував постанову тим, що висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають установленим обставинам справи та підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, яким надано належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують та не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У справі, що переглядається, кредитор у спірних правовідносинах вибув ще до моменту ухвалення рішення суду по суті спору, а тому у поданій заяві ОСОБА_3 фактично порушується питання про заміну неналежного позивача на стадії виконання судового рішення, що не передбачено чинним процесуальним законодавством.

Подібні за змістом правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 686/1134/18 (провадження № 61-2210св20) та від 31 березня 2021 року у справі № 641/6120/14 (провадження № 61-3676св19).

Крім того, апеляційний суд установив, що ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , тоді як розгляд справи було призначено на 27 березня 2025 року.

05 травня 2025 року представник позивача адвокат Шалар І. В. подав до суду першої інстанції клопотання про розгляд справи за його відсутності та відсутності ОСОБА_1 , а 06 серпня 2025 року адвокат звернувся із заявою про надіслання копії судового рішення поштою.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що ні представник позивача, ні її спадкоємець не повідомили суд про смерть ОСОБА_1 протягом тривалого часу після настання відповідної обставини.

Посилаючись на статті 12, 13 ЦПК України, апеляційний суд зазначив, що ризик настання наслідків, пов`язаних із невчиненням процесуальних дій та неповідомленням суду про смерть позивача, покладається на її спадкоємця, який обрав такий спосіб захисту своїх прав.

Разом із тим апеляційний суд звернув увагу, що ОСОБА_4 як спадкоємець померлої особи не позбавлений права на звернення до суду з окремим позовом про відшкодування майнової шкоди, право вимоги щодо якої входить до складу спадщини.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У квітні 2026 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 29 січня 2026 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 березня 2026 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви щодо заміни стягувача у виконавчому листі.

Касаційну скаргу заявник подав на підставі абзацу другого частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтовував тим, що суди попередніх інстанцій не врахували принцип правової визначеності та не забезпечили ефективного захисту права спадкоємця на отримання відшкодування майнової шкоди, присудженої рішенням Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 06 травня 2025 року.

На момент відкриття провадження у справі ОСОБА_1 була живою, однак рішення суду ухвалено після її смерті, що є процесуальним недоліком, зумовленим відсутністю у суду інформації про смерть позивача, який може бути усунутий на стадії виконання судового рішення шляхом здійснення процесуального правонаступництва та заміни сторони у виконавчому документі.

На переконання заявника, такий підхід забезпечив би реалізацію права спадкоємця на отримання у порядку спадкування присудженого судом відшкодування майнової шкоди, завданої померлій особі, а також відповідав би завданню цивільного судочинства та принципу ефективного судового захисту.

Заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником може бути здійснена як у межах відкритого виконавчого провадження, так і до його відкриття, оскільки частина п`ята статті 442 ЦПК України прямо передбачає можливість заміни стягувача у виконавчому листі.

Без здійснення такої заміни спадкоємець позбавлений процесуальної можливості ініціювати відкриття виконавчого провадження та реалізувати права, передбачені Законом України «Про виконавче провадження».

Крім того, питання процесуального правонаступництва у справі врегульоване статтею 55 ЦПК України, тоді як заміна стягувача у виконавчому провадженні або виконавчому листі передбачена статтею 442 ЦПК України, а тому зазначені процесуальні механізми мають застосовуватися з урахуванням необхідності забезпечення реального виконання судового рішення.

Також заявник наголошував, що виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження, без якої право особи на судовий захист та справедливий суд є ілюзорним, а суд, який ухвалив рішення, зобов`язаний забезпечити ефективний контроль за його виконанням та поновленням порушених прав.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 04 травня 2026 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Снятинського районного суду Івано-Франківської області.

19 травня 2026 року матеріали справи № 351/2876/23 надійшли до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 27 травня 2026 року призначив справу до судового розгляду.

Фактичні обставини, з`ясовані судами

У 2023 році ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Розгляд справи було призначено на 27 березня 2025 року.

05 травня 2025 року представник позивача адвокат Шалар І. В. подав до суду першої інстанції клопотання про розгляд справи за його відсутності та відсутності ОСОБА_1

Снятинський районний суд Івано-Франківської області рішенням від 06 травня 2025 року у справі № 351/2876/23 стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 493 291,87 грн на відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, 4 932,92 грн судового збору та 5 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

06 серпня 2025 року адвокат Шалар І. В. звернувся до суду із заявою про надіслання копії судового рішення поштою.

На виконання зазначеного рішення 17 жовтня 2025 року суд видав виконавчий лист для пред`явлення до примусового виконання.

Суди також з`ясували, що ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до ухвалення Снятинським районним судом Івано-Франківської області рішення від 06 травня 2025 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

Відповідно до довідки від 17 жовтня 2025 року № 49/02-14, виданої приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Апрінцевою С. О., ОСОБА_3 є єдиним спадкоємцем, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_1 як за законом, так і за заповітом. Заяв від інших спадкоємців про прийняття спадщини до нотаріуса не надходило.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 28 частини першої статті 353, пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими(частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення повною мірою не відповідають.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною п`ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України зазначено, що до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

У частині першій статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно з частинами першою, другою, п`ятою статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

Водночас заміна стягувача у виконавчому документі відповідно до частини п`ятої статті 442 ЦПК України є окремою процесуальною дією, яка може бути здійснена ще до відкриття виконавчого провадження, оскільки така дія спрямована саме на визначення належного суб`єкта звернення з виконавчим документом до примусового виконання.

Тому правонаступник не позбавлений процесуальної можливості звернутися до суду із заявою про заміну стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження, оскільки для вчинення такої процесуальної дії набуття статусу сторони вже відкритого виконавчого провадження не вимагається.

Відповідно до частин першої та другої статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

Згідно зі статтями 1216, 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1230 ЦК України до спадкоємця переходить право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у договірних зобов`язаннях, або право на відшкодування збитків, що належало спадкодавцеві відповідно до закону. До спадкоємця переходить право на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв`язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов`язків, яка була присуджена судом спадкодавцеві за його життя. До спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя. До спадкоємця переходить право на отримання компенсації, яку відповідно до закону міг би отримати спадкодавець за його життя.

Смерть фізичної особи сама собою не є безумовною підставою для закриття провадження у справі чи відмови у процесуальному правонаступництві. Вирішуючи питання щодо процесуальних наслідків смерті сторони, суд насамперед повинен з`ясувати, чи допускають спірні правовідносини правонаступництво, тобто чи переходить до спадкоємців право, на захист якого подано позов, або ж таке право є нерозривно пов`язаним з особою спадкодавця та не входить до складу спадщини.

За змістом статей 1218, 1219, 1230 ЦК України право на відшкодування майнової шкоди, яке належало спадкодавцеві, не є особистим немайновим правом та допускає спадкове правонаступництво.

У справі, що переглядається, суди встановили, що Снятинський районний суд Івано-Франківської області рішенням від 06 травня 2025 року стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти на відшкодування майнової шкоди, судові витрати та витрати на професійну правничу допомогу. На виконання зазначеного рішення 17 жовтня 2025 року видано виконавчий лист.

Також установлено, що ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до ухвалення зазначеного судового рішення, а ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про заміну стягувача у виконавчому листі, посилаючись на те, що є спадкоємцем померлої.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, керувався тим, що виконавчий лист видано на ім`я особи, яка померла до ухвалення рішення суду, а тому підстав для заміни стягувача у виконавчому документі немає.

Проте з такими висновками погодитися не можна.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 922/4519/14 (провадження № 12-34гс20) зазначила, що забезпечення остаточності судового рішення та його неухильного виконання спрямоване на реалізацію таких складових принципу верховенства права, як забезпечення прав і свобод людини, правова визначеність, доступ до правосуддя та законність. Порушення принципу обов`язковості виконання судового рішення суперечить вимогам правової визначеності.

У справі, що переглядається, рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 06 травня 2025 року набрало законної сили, не було оскаржене жодним учасником справи та залишається чинним. Матеріали справи не містять відомостей про його скасування чи зміну.

За таких обставин під час вирішення питання про заміну стягувача суди мали керуватися тим, що зазначене рішення є чинним, набрало законної сили та підлягає обов`язковому виконанню, а тому не вправі були фактично ставити під сумнів можливість його виконання або оцінювати правові наслідки його ухвалення поза межами встановлених законом процедур перегляду судових рішень.

Разом із тим суди попередніх інстанцій фактично обмежилися констатацією тієї обставини, що позивач померла до ухвалення рішення суду, та саме з цієї підстави відмовили у заміні стягувача, не з`ясувавши належним чином усіх обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення поданої заяви.

Зокрема, суди не надали належної правової оцінки доводам заявника щодо наявності правонаступництва у матеріальних правовідносинах, не з`ясували питання переходу до спадкоємця права вимоги, підтвердженого судовим рішенням, не встановили обсяг прав, які увійшли до складу спадщини, а також не перевірили належним чином подані заявником докази прийняття спадщини.

Водночас встановлення факту правонаступництва у матеріальних правовідносинах має визначальне значення для вирішення питання про можливість процесуального правонаступництва, оскільки останнє є похідним від правонаступництва у матеріальному праві.

Крім того, суди не врахували, що предметом розгляду у цій справі є не законність рішення Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 06 травня 2025 року, а наявність підстав для заміни стягувача у виконавчому документі у зв`язку зі смертю особи, на користь якої ухвалено судове рішення.

За відсутності перегляду чи скасування зазначеного рішення суд не вправі був ставити під сумнів можливість його виконання та залишати поза належною правовою оцінкою доводи заявника про перехід до нього прав померлої особи у порядку спадкування.

Наведене свідчить про те, що суди попередніх інстанцій не з`ясували всіх обставин, необхідних для правильного вирішення заяви, не дослідили належним чином зібрані у справі докази та дійшли передчасних висновків про відсутність підстав для заміни стягувача у виконавчому листі.

З огляду на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України, Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення по суті заявлених вимог, оскільки для цього необхідно встановити обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, та надати оцінку доказам, що не були ними належним чином досліджені.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що суди обох інстанцій не встановили фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені ними судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції необхідно з`ясувати обставини прийняття спадщини після смерті ОСОБА_1 , встановити наявність та обсяг матеріального правонаступництва, надати оцінку всім поданим сторонами доказам та залежно від установленого вирішити питання щодо наявності чи відсутності підстав для заміни стягувача у виконавчому документі відповідно до вимог закону.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18) навів висновок про те, що у разі, якщо суд касаційної інстанції скасував судові рішення з направленням справи на розгляд до суду першої / апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Враховуючи, що у цій справі Верховний Суд не змінив рішення судів попередніх інстанцій та не ухвалив нове, а направив справу на новий розгляд, то підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Отже, у цьому конкретному випадку судові витрати, в тому числі понесені сторонами у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, мають бути перерозподілені за результатами нового розгляду справи судом першої інстанції, тобто за загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 29 січня 2026 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 26 березня 2026 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Є. В. Петров

СуддіА. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

О. М. Ситнік