Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №743/844/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30червня 2026 року

м. Київ

справа № 743/844/24

провадження № 61-1923св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Черняк Ю. В. (суддя - доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Любецька селищна рада Чернігівського району Чернігівської області,

особа, яка не брала участі у справі та оскаржила в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції,- ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року, ухвалену в складі колегії суддів: Шарапової О. Л., Євстафіїва О. К., Скрипки А. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2024 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Любецької селищної ради Чернігівського району Чернігівської області про визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки у порядку спадкування за законом.

Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_5 .

Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка знаходиться на території Любецької селищної ради Чернігівського району Чернігівської області, площею 0,1410 га, кадастровий номер 7424456000:03:001:0430. Ця земельна ділянка належала спадкодавцю на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії IV-ЧН № 035590.

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_5 є він, як син спадкодавця, та дружина спадкодавця - ОСОБА_2 .

Для оформлення спадщини він звернувся до державного нотаріуса, проте йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вказану земельну ділянку у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на неї.

На підставі викладеного, відровідно до статей 392, 1218, 1223 ЦК України ОСОБА_4 просив суд визнати за ним право власності на 1/2 частинувказаноїземельної ділянки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 21 жовтня 2024 року у складі судді Кравчук М. В. позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,1410 га, кадастровий номер 7424456000:03:001:0430, місце розташування: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка належала ОСОБА_5 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії IV-ЧН № 0355590, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 501. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач має намір оформити право власності на вказану земельну ділянку, яка залишилася після смерті його батька, але через відсутність правовстановлюючих документів не може успадкувати це майно.

Судом оглянуто оригінал архівного примірника державного акта на право приватної власності на землю серії IV-ЧН № 035590.

З витягу з ДЗК про земельну ділянку судом також встановлено, що державна реєстрація земельної ділянки здійснена на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), виготовленої 07 листопада 2022 року та її площа становить 0, 1410 га.

З огляду на наведене, враховуючи, що оригінал правовстановлюючого документа оглянуто судом та його зміст відповідає обставинам, викладеним у позовній заяві, а також відсутності заперечень іншого спадкоємця, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись з ухваленим судом першої інстанції рішенням, ОСОБА_3 як особа, яка не брала участі у справі, подала на нього апеляційну скаргу.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 21 жовтня 2024 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що дід позивача - ОСОБА_6 , заповів усе своє майно, яке складається з житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 , своєму сину ОСОБА_7 , який також є братом позивача ОСОБА_4 .

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом вбачається, що ОСОБА_3 прийняла спадщину за законом після смерті свого чоловіка ОСОБА_7 , яка складається з житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 .

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про визнання права власності на 1/2 частку земельної ділянки (присадибна земельна ділянка на АДРЕСА_1 ) в порядку спадкування за законом, безпосередньо стосуються прав та обов'язків ОСОБА_3 , як спадкоємця майна ОСОБА_7 , розміщеного за тією самою адресою. Клопотань про залучення ОСОБА_3 в якості відповідача за цим позовом ОСОБА_4 не заявляв, що, з урахуванням положень пункту 4 частини третьої статті 376 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) України, є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

13 лютого 2026 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку касаційну скаргу на постанову Чернігівського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року.

Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2026року касаційну скаргу ОСОБА_4 залишено без руху для усунення недоліків, зазначено строк виконання ухвали суду, попереджено про наслідки її невиконання.

У наданий судом строк заявник направив до суду матеріали на усунення недоліків, зазначені в ухвалі Верховного Суду від 05 березня 2026 року.

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2026 року поновлено ОСОБА_4 строк на касаційне оскарження постанови Чернігівського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із Ріпкинського районного суду Чернігівської області цивільну справу № 743/844/24, відмовлено ОСОБА_4 у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Чернігівського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року.

06 квітня 2026 року матеріали цивільної справи № 743/844/24 надійшли до Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить постанову Чернігівського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року скасувати, а рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 21 жовтня 2024 року залишити в силі.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 41 Конституції України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, заявник указує на порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог ОСОБА_8 та керувався обставинами, які не були підставами позову та не входили до предмета доказування у справі.

Таким чином, апеляційний суд порушив положення частини шостої статті 367 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції ухвалив рішення без належного правового обгрунтування, що є істотним порушенням також вимог статей 263, 265 ЦПК України та статті 41 Конституції України.

Рішення суду першої інстанції жодним чином не впливає на права та не стосується інтересів ОСОБА_3 , оскільки 28 квітня 2023 року вона продала успадкований після смерті її чоловіка ОСОБА_7 житловий будинок, що розташований на спірній земельній ділянці.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду 21 квітня 2026 року, представник ОСОБА_3 - адвокат Прокоф`єв Б. І., заперечує проти доводів ОСОБА_4 , просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Чернігівського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року - без змін.

Крім того, представник ОСОБА_3 - адвокат Прокоф`єв Б. І., порушує питання про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 понесених витрат на правничу допомогу в сумі 4 000 грн.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а. с. 6).

Згідно з копією повторно виданого свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , ОСОБА_4 є сином ОСОБА_5 (а. с. 7).

З відповіді Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 02 травня 2023 року № Г-570/0-589/6-23 відомо, що ОСОБА_5 було видано державний акт на право приватної власності на землю серії ІV-ЧН № 035590.

Згідно з копією витягу з Державного земельного кадастру про земельні ділянки № НВ-0000727872023, сформованого 21 квітня 2023 року, щодо реєстрації земельної ділянки з кадастровим № 7424456000:03:001:0430, місце розташування: АДРЕСА_1 ; інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі відсутня, площа земельної ділянки 0,1410 га (а. с. 11-12).

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 01 червня 2024 року № 153/02-31 ОСОБА_9 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку з кадастровим номером 7424456000:03:001:0430 у зв`язку з відсутністю правовстановлючих документів на спадкове майно.

Також встановлено, що ОСОБА_6 є батьком ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , та дідом ОСОБА_4 .

За життя ОСОБА_6 заповів житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 , своєму сину ОСОБА_7 (а. с. 141).

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом ОСОБА_3 прийняла спадщину за законом після смерті чоловіка ОСОБА_7 , яка складається з житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 (а. с. 135).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статей 1216, 1217 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК Україна).

Згідно з частиною першою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

За правилами частин першої, третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Згідно зі статтею 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

У постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження

№ 14-61цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 (провадження № 61-9953св20) зазначено, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням потрібного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.

У постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 265/6868/16-ц (провадження № 61-34234св18) зроблено висновок про те, що у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку його відсутності, усунення від права на спадкування, неприйняття ним спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

У цій справі предметом спору є визнання за ОСОБА_4 в порядку спадкування за законом після смерті його батька ОСОБА_5 , права власності на 1/2 частини земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

Відповідачем за цим позовом ОСОБА_4 визначив ОСОБА_2 та територіальну громаду в особі Любецької селищної ради Чернігівського району Чернігівської області.

Суд першої інстанції встановив, що державним нотаріусом Славутицької державної нотаріальної контори Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) заведена спадкова справа № 67/2012 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 за заявою ОСОБА_4 та ОСОБА_2 .

Вказану спадкову справу було витребувано місцевим судом та долучено до матеріалів цієї цивільної справи.

Крім того, судом оглянуто оригінал архівного примірника державного акта на право приватної власності на землю серії IV-ЧН № 035590, та з витягу з ДЗК про земельну ділянку встановлено здійснення державна реєстрація земельної ділянки на АДРЕСА_1 , площею 0,1410 га, на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), виготовленої 07 листопада 2022 року.

З огляду на наведене, враховуючи, що оригінал правовстановлюючого документа оглянуто судом та його зміст відповідає обставинам, викладеним у позовній заяві, а також відсутності заперечень іншого спадкоємця (відповідача ОСОБА_2 ), суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

За встановлених обставин та з урахуванням відсутності заперечень іншого спадкоємця, суд першої інстанції задовольнив позов ОСОБА_4

ОСОБА_3 , як особа, яка не брала участі у справі, вважаючи, що рішення суду першої інстанції порушує її права як спадкоємця за законом після смерті ОСОБА_7 , у червні 2025 року звернулася до апеляційного суду із апеляційною скаргою на зазначене рішення суду.

Обґрунтовуючи порушення оскаржуваним судовим рішенням своїх прав, ОСОБА_3 посилалася на те, що:

- оскаржуваним рішенням суду було вирішено питання про право на земельну ділянку, на яку вона мала б право у зв`язку із спадкуванням майна після смерті чоловіка - ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та мав право на житловий будинок, розташований на спірній земельній ділянці, що не було враховано при видачі державного акта на право приватної власності на землю від 22 вересня 1999 року в цілому ОСОБА_5 ;

- спірна земельна ділянка, яка знаходиться біля придбаного ОСОБА_6 житлового будинку, рішенням Виконавчого комітету Любецької селищної ради депутатів трудящих 02 лютого 1965 року була закріплена за ОСОБА_6 , який був дідом ОСОБА_4 та батьком її чоловіка - ОСОБА_7 . Надалі, зазначену земельну ділянку, площею 0,15 га було передано ОСОБА_6 у приватну власність;

- ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 помер, проте за життя склав заповіт, яким все своє майно заповів своїм синам - ОСОБА_7 , який був її ( ОСОБА_3 ) чоловіком, та ОСОБА_5 , який був батьком позивача ОСОБА_4 ;

- ОСОБА_7 та ОСОБА_5 фактично прийняли спадщину після смерті батька, оскільки проводили поточний ремонт садиби, обробляли присадибну земельну ділянку та сплачували комунальні послуги;

- відповідно до законодавства України, чинного на час прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , спадщину мали б прийняти його сини, а тому, спірна земельна ділянка мала б належати не лише ОСОБА_5 , а й ОСОБА_7 ;

- державним нотаріусом Ріпкинської районної державної нотаріальної контори Чернігівської області Лисенко Н. Б. видано ОСОБА_7 свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті батька ОСОБА_6 на вказаний вище житловий будинок, в цілому. Враховуючи, що державний акт про право власності на землю мав бути виданий пропорційно розміру часток у спільній власності на будинок, видача такого державного акта лише ОСОБА_5 суперечить вимогам чинного на той час законодавства України, оскільки не було враховано прав ОСОБА_7 на частку земельної ділянки, розташованої під успадкованим ним житловим будинком;

- державний акт про право власності на земельну ділянку ОСОБА_7 не отримував, також він не подавав заяву на отримання у приватну власність або на приватизацію земельної ділянки на АДРЕСА_1 , не замовляв технічну документацію по виділенню земельної ділянки в натурі;

- після смерті чоловіка ( ОСОБА_7 ) вона прийняла спадщину, проте суд першої інстанції зазначені вище обставини не врахував та не залучив її до участі у справі, чим порушив її право на спадкове майно, яке залишилось після смерті її чоловіка та безпідставно визнав право власності на 1/2 частку земельної ділянки за позивачем.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Конституцією України закріплено основні засади судочинства (частина друга статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення у справі «Де Жуфр да ла Праделль проти Франції» (De Geouffre de la Pradelle v. France) від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду та перегляд оскаржуваного рішення в апеляційному порядку, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного оскарження судового рішення. Можливість (право) оскарження судових рішень у суді апеляційної інстанції є складовою права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У зазначеній статті визначено коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи, - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Водночас судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження у справі, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Системний аналіз наведених процесуальних норм права дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. Водночас, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).

У справі, що переглядається, що суд апеляційної інстанції встановив порушення прав та інтересів ОСОБА_3 оскаржуваним судовим рішенням, з чим Верховний Суд погоджується з урахуванням такого.

З копії спадкової справи № 67/2012 щодо майна після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 відомо, що до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини та видачу свідоцтв про прийняття спадщини звернулися його дружина ОСОБА_2 та син ОСОБА_4 . Постановою про відмову у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом № 153/02-31 державним нотаріусом Славутицької державної нотаріальної контори відмовлено ОСОБА_4 у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом, зокрема на земельну ділянку площею 0,1410 га з кадастровим № 7424456000:03:001:0430, яка розташована на АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутністю у спадкоємця правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Згідно з відповіддю Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 02 травня 2023 року № Г-570/0-589/6-23 ОСОБА_5 було видано державний акт на право приватної власності на землю серії ІV-ЧН № 035590.

Також з копії спадкової справи № 67/2012 відомо, що завідувач Славутицької державної нотаріальної контори зверталася до Державного нотаріального архіву Чернігівської області, Ріпкинської районної державної нотаріальної контори Чернігівської області щодо отримання копії спадкової справи до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 , який заповідав 1/2 частку свого майна ОСОБА_5 згідно із заповітом, посвідченим Виконавчим комітетом Любецької селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області 19 травня 1997 року. Зазначене обумовлене необхідністю для видачі свідоцтв про право на спадщину спадкоємцям ОСОБА_10 (а. с. 72-74).

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданим ОСОБА_7 11 серпня 2015 року державним нотаріусом Ріпкинської районної державної нотаріальної контори Чернігівської області Лисенко Н. Б. вбачається, що ОСОБА_6 заповів своєму сину ОСОБА_7 житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 (а. с. 141).

ОСОБА_3 прийняла спадщину за законом після смерті свого чоловіка - ОСОБА_7 , яка складається з житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 19 грудня 2017 року державним нотаріусом П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Щербенко О. В. (а. с. 135).

Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 27 листопада 2012 року у справі № 2518/2215/2012було задоволено заяву ОСОБА_7 про встановлення фактів, що мають юридичне значення та з метою усунення перешкод ОСОБА_7 у оформленні права на спадщину на нерухоме майно встановлено, що:

- ОСОБА_11 та ОСОБА_6 , 1927 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в смт. Любеч Ріпкинського району Чернігівської області являються однією і тією ж особою;

- ОСОБА_6 являється батьком ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який проживає в АДРЕСА_2 ;

- складений 19 травня 1997 року в приміщенні Любецької селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області ОСОБА_6 заповіт (реєстровий номер 62) належить ОСОБА_7 ;

- ОСОБА_7 дійсно прийняв спадщину в розмірі 1/2 частини спадкового майна після смерті батька - ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З вказаного рішення суду вбачається вчинення дій по прийняттю спадщини, передбачених статтею 549 ЦК УРСР, не тільки ОСОБА_7 , але і його братом - ОСОБА_12 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 01 квітня 2015 року у справі № 743/316/15-ц за позовом ОСОБА_7 до Любецької селищної ради Ріпкинського району про встановлення факту прийняття спадщини встановлено факт прийняття ОСОБА_7 спадщини після смерті батька - ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , в цілому.

При цьому судом зазначено, що в разі наявності інших спадкоємців (в т. ч. і ОСОБА_5 ) розмір часток в спадщині буде визначатись в позасудовому порядку, виходячи з норм спадкового права.

Також з 11 червня 2025 року у Ріпкинському районному суді Чернігівської області перебуває справа № 743/742/25 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Любецької селищної ради Чернігівського району Чернігівської області, ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення Любецької селищної ради від 22 липня 1999 року № 36 про передачу у власність ОСОБА_5 земельної ділянки, визнання недійсним державного акта на право власності на землю серії IV-ЧН № 035590 від 22 вересня 1999 року.

Таким чином, зазначені обставини переконливо доводять те, що спір щодо спадкового майна існує, зокрема між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки вони є власниками об`єктів нерухомого майна (житлового будинку та земельної ділянки відповідно), що розташовані за однією й тією самою адресою, та заперечують правомірність набуття один одним вказаного майна у власність.

З огляду на це, висновок апеляційного суду про те, що заявленапозивачем ОСОБА_4 вимога про визнання права власності на 1/2 частку земельної ділянки (присадибна земельна ділянка на АДРЕСА_1 ) в порядку спадкування за законом, безпосередньо стосується прав та обов'язків ОСОБА_3 , як спадкоємиці майна ОСОБА_7 , розміщеного за цією ж адресою, є обгрунтованим. Пред'явлена у цій справі вимога не може бути розглянута судом у спорі, в якому ОСОБА_3 не було залучено відповідачкою (співвідповідачкою), оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд вправі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення. Без залучення належного кола відповідачів позовні вимоги не можуть бути вирішені.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_7 через неналежний склад відповідачів у справі.

Разом з цим, ОСОБА_7 не позбавлений можливості повторно звернутися з таким позовом до належного кола відповідачів, а також клопотати про об`єднання такого позову в одне провадження з позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Любецької селищної ради Чернігівського району Чернігівської області, ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення Любецької селищної ради від 22 липня 1999 року № 36 про передачу у власність ОСОБА_5 земельної ділянки, визнання недійсним державного акта на право власності на землю серії IV-ЧН № 035590 від 22 вересня 1999 року (справа № 743/742/25).

У такому висновку Верховний Суд врахував принцип res judicata, тобто принцип остаточності судового рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної судом справи, а також принцип процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути саму потребу у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Тобто вирішення спорів різних спадкоємців щодо одного і того самого спірного спадкового майна повинно вирішуватися в одному судовому провадженні.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судом апеляційної інстанції, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваного судового рішення.

Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні спадкові правовідносини в частині підстав спадкування, кола спадкоємців, обсягу спадкового майна, з урахуванням доказів, наданих сторонами, зробив обґрунтовані висновки по суті доводів апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, однак рішенням суду першої інстанції порушено її права як спадкоємця за законом після смерті ОСОБА_7 , не допустив порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскарженого судового рішення судом касаційної інстанції.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Щодо вирішення клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку з реалізацією права на судовий захист у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору й стримування від подання безпідставних позовів (скарг).

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18).

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_3 - адвокат Прокоф`єв Б. І., порушує питання про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 понесених витрат на правничу допомогу (у суді касаційної інстанції ) в сумі 4 000 грн.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції представником ОСОБА_3.надано:

- копію договору про надання правничої допомоги від 02 червня 2025 року, укладеного між ОСОБА_3 та адвокатом Прокоф`євим Б. І. на представництво останнім інтересів ОСОБА_3 у справі № 743/844/24 за її апеляційною скаргою на рішення Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 21 жовтня 2024 року;

- копію додаткової угоди № 1 до договору про надання правничої допомоги № 17/25 від 02 червня 2025 року, укладеної між ОСОБА_3 та адвокатом Прокоф`євим Б. І. на представництво останнім інтересів ОСОБА_3 у Верховному Суді у справі № 743/844/24, згідно з якою клієнт проводить оплату адвокату за надані ним послуги у Верховному Суді, в тому числі при підготовці процесуальних документів під час розгляду справи № 743/844/24, у розмірі 4 000 грн;

- детальний опис робіт (наданих послуг) / акт виконаних робіт від 21 квітня 2026 року, підписаний адвокатом адвокатом Прокоф`євим Б. І. та ОСОБА_3 про надання адвокатом клієнту юридичних послуг, загальною вартістю 4 000 грн: ознайомлення з касаційною скаргою у справі № 743/844/24, консультування клієнта (1 год), підготовка відзиву на касаційну скаргу та організація його подання до суду (5 год);

- квитанцію до прибуткового касового ордера від 21 квітня 2026 року, згідно з яким адвокат Прокоф`єв Б. І. прийняв від ОСОБА_3 4 000 грн у рахунок витрат на професійну правничу допомогу у справі № 743/844/24.

Враховуючи суть спору, результат розгляду справи, характер наданих адвокатом послуг, розгляд справи на стадії касаційного перегляду без участі сторін, витрачений час на складання відзиву на касаційну скаргу, а також відсутність заперечень позивача проти задоволення відповідного клопотання, колегія суддів дійшла висновку про стягнення з позивача на користь ОСОБА_3 4 000 грн у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки колегія суддів встановила, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому їх, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України, необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 17 вересня 2025 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 4 000 (чотири тисячі) грн 00 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник