Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №308/1590/16-ц — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року

м. Київ

справа № 308/1590/16-ц

провадження № 61-15243св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,

учасники справи

позивач - заступник керівника Ужгородської окружної прокуратури в інтересах держави,

відповідачі: Ужгородська міська рада, ОСОБА_1 ,

третя особа - Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків «Жемайте-14»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1 , подану адвокатом Хоменком Максимом Петровичем, на постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 липня 2024 року у складі колегії суддів: Мацунича М. В., Джуги С. Д, Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року заступник керівника Ужгородської окружної прокуратури в інтересах держави звернулася до суду з позовом до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСББ «Жемайте - 14», про визнання протиправним та скасування в частині рішення Ужгородської міської ради, державної реєстрації прав у земельному кадастрі та державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку.

Позов мотивований тим, що п. 1.19 рішення 15 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 07 грудня 2012 року за №738 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» гр. ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0665 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 та передано її у власність. На підставі вказаного рішення 11 жовтня 2013 року за № 2878750 проведено державну реєстрацію речового права на земельну ділянку за кадастровим номером № 2110100000:02:001:0179 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 .

Позивач вважає, що вказане рішення Ужгородської міської ради та державна реєстрація речового права на вказану земельну ділянку не відповідають вимогам чинного законодавства та підлягають скасуванню з наступних підстав.

Згідно з проектом землеустрою вказаної земельної ділянки встановлено, що вона обтяжена об`єктами нерухомого майна, про що свідчить технічний паспорт виготовлений КП «Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода за № 3546. Відповідно до даних реєстру речових прав на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться багатоквартирний будинок загальною площею 200,20 кв. м, житловою площею 102,60 кв. м. Площа земельної ділянки під вказаним будинком складає 593 кв. м. В будинку є квартира АДРЕСА_2 , що складає 45/100 часток, власником якої є ОСОБА_1 , та квартира АДРЕСА_3 , що складає 27/100 часток, власниками якої є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Крім того, 28/100 частини даного будинку належить ОСОБА_4 .

Спірна земельна ділянка за кадастровим номером № 2110100000:02:001:0179 знаходиться під квартирою АДРЕСА_4 , становить 665 кв. м, тобто більше, ніж передбачено під усім вказаним багатоквартирним будинком.

Також в матеріалах проекту землеустрою земельної ділянки наявна довідка управління архітектури та містобудування Ужгородської міської ради про те, що житлового будинку згідно з адресним планом м. Ужгорода та відповідно до рішення міськвиконкому № 206 від 18 липня 2012 року надано тимчасову адресу: АДРЕСА_1 , проте станом на 12 лютого 2016 року у реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості про право власності на вказаний будинок не зареєстровано.

Оскільки квартира є лише частиною житлового будинку, можливість надання земельної ділянки у власність та обслуговування квартири законом не передбачена.

Крім того, згідно з генеральним планом земельної ділянки спірна земельна ділянка накладається на земельну ділянку багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_5 , що є прибудинковою територією.

Передача спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 здійснена всупереч статей 12, 40, 42 ЗК України, оскільки міська рада не мала повноважень на розпорядження землями державної форми власності.

Підставою звернення прокурора до суду в інтересах держави позивач зазначає те, що регулювання земельних відносин і охорони землі спрямовані для задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно - значимого питання щодо порядку та правомірності розпорядження ділянкою комунальної власності. Оскільки органи Державної інспекції сільського господарства та державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру не наділені повноваженнями щодо звернення з позовами до суду про вжиття заходів реагування шляхом оскарження рішення Ужгородської міської ради з метою усунення порушень земельного законодавства, прокуратура в силу вимог статті 131-1 Конституції України, статті 45 ЦПК України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наділена повноваженнями щодо звернення до суду з метою захисту інтересів держави у сфері регулювання земельних відносин і охорони землі шляхом усунення порушень неправомірного володіння земельною ділянкою.

Просив суд:

скасувати п.1.19. рішення 15 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 07 грудня 2012 року за № 738 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», яким гр. ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0665 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 та передано її у власність;

скасувати державну реєстрацію у Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 0,0665 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 за кадастровим номером № 2110100000:02:001:0179 та державну реєстрацію речових прав на вказану земельну ділянку від 11 жовтня 2013 року за № 2878750.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 грудня 2022 року в задоволені позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в даному випадку житловий будинок поділений на частки, які виділені в натурі, які є різними та належать на праві приватної власності різним особам. Двоє власників в подальшому отримали земельні ділянки для обслуговування вказаних об`єктів нерухомості. Жодних відомостей щодо існування між співвласниками багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 спору щодо користування та володіння земельною ділянкою, на якій розташований цей об`єкт нерухомості, в матеріалах справи відсутні. Таким чином, позивачем не доведено факт порушення державних інтересів оспорюваним рішенням, що стосується земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт нерухомості - багатоквартирний будинок, в межах площі земельної ділянки під вказаним будинком, яка складає 593 кв. м., адже саме співвласники будинку визначають порядок використання земельної ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки.

Детально вивчивши висновок експерта судом встановлено, що при вивченні всіх документів, що були наявні у проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 , були наявні порушення у «кадастровому плані земельної ділянки», оскільки в такому не відображено нежитлову будівлю, що перебуває у фактичному користуванні мешканців ОСББ «Жемайте 14», що не відповідає пункту 1 статті 34 Закону України Про державний земельний кадастр». Надавши правову оцінку вказаному висновку, суд приходить до переконання, що фактично спір виник щодо порушення інтересів ОСББ «Жемайте 14», земельна ділянка якого накладається на земельну ділянку, що виділена у власність ОСОБА_1 . Проте експерт вказує на відсутність правовстановлюючих документів та документації із землеустрою на земельну ділянку на АДРЕСА_5 , тому суд не може однозначно встановити всі фактичні обставини справи.

В цьому конкретному випадку спірна земельна ділянка на час ухвалення оскаржуваного рішення належала до земельних ділянок комунальної власності. Проте законодавством було передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Крім того, що фактично підставою для звернення до суду з даним позовом слугували результати перевірки Державною інспекцією сільського господарства колективного звернення мешканців будинку АДРЕСА_5 . Так, у заяві ОСББ «Жемайте-14» від 15 листопада 2017 року (а. с. 147, т. 1) вказано, що предметом спору є земельна ділянка, яку сформовано за рахунок прибудинкової території будинку АДРЕСА_5 . Таким чином, виникають об`єктивні сумніви щодо предмету поданого позивачем спору та обраного ним способу захисту, адже по суті спір стосується частинки земельної ділянки, що належить ОСББ «Жемайте-14», яка має всі юридичні можливості для захисту своїх прав. Тому ОСББ «Жемайте-14», яке вважає себе володільцем спірного майна, не позбавлена права звернутись до суду з позовом про витребування такого з чужого незаконного володіння.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт порушення державних інтересів оскаржуваним рішення Ужгородської міської ради від 07 грудня 2012 року за № 738 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» гр. ОСОБА_1 , позивач всупереч вимог закону не довів ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог належними доказами, а тому суд не вбачає правових підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Що стосується вимоги позову про скасування державної реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки та державної реєстрації речових прав на вказану земельну ділянку, то оскільки вона є похідною від першої вимоги, в якій суд відмовив, тому вона також не підлягає до задоволення.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 25 липня 2024 року апеляційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури задоволено.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 грудня 2022 року скасовано та постановлено у цій справі постанову про задоволення позову.

Визнано незаконним та скасовано пункт 1.19. рішення 15 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 07 грудня 2012 року за № 738 щодо затвердження проекту землеустрою по відведенню громадянці ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:02:001:0179 площею 0,0665 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спору на АДРЕСА_1 та передачі такої у приватну власність.

Скасовано у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію прав за ОСОБА_1 на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:02:001:0179 площею 0,0665 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спору на АДРЕСА_1 та у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію права власності за номером 2878750 від 11 жовтня 2013 року за ОСОБА_1 на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:02:001:0179 площею 0,0665 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і спору на АДРЕСА_1 .

Стягнено з Ужгородської міської ради та ОСОБА_1 на користь Закарпатської обласної прокуратури судові витрати у розмірі по 4 580,00 грн з кожного, судового збору.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що у цій справі прокурор як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі зауважував, що порушення інтересів держави полягає в незаконній передачі Ужгородською міською радою в приватну власність земельної ділянки, яка за розміром та конфігурацією не відповідає земельній ділянці, що була виділена для багатоквартирного будинку. А крім цього, Ужгородська міська рада розпорядилась частково земельною ділянкою державної форми власності за рахунок прибудинкової території багатоквартирного будинку на АДРЕСА_5 , який відноситься до державної форми власності. Отже з метою реалізації конституційної функції представництва інтересів держави прокурор може звернутися з позовом в інтересах держави у разі передачі у власність фізичної особи органом місцевого самоврядування земельної ділянки, яка частково відноситься до земель державної власності. З огляду на стверджуване порушення Ужгородською міською радою інтересів держави прокурор правильно визначив її відповідачем у цій справі.

Будинок АДРЕСА_1 розташований на земельній ділянці площею 0,0593 га. З цієї площі ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0121 га, тому неприватизованою залишилась земельна ділянка загальною площею 0,0472 га. Продаючи 27 квітня 1990 року ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_2 (власником якої на цей момент вже є ОСОБА_1 ), що становить 45/100 частки будинку по АДРЕСА_1 , до такої квартири відносилась земельна ділянка площею 197 кв. м із загальної площі 593 кв. м, яка була у цілому закріплена за указаним будинком.

Тому ОСОБА_1 мала право на отримання у приватну власність земельну ділянку тільки площею 0,0197 га із загальної площі 0,0472 га, з якої має право отримати також у власність і власник квартири АДРЕСА_3 , а інша частина земельної ділянки (під двором) переходить у спільне користування усіх власників квартир.

До матеріалів справи долучено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у власність) гр. ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1 "а" площею 0,0665 га за кадастровим номером 2110100000:02:001:0179. Зазначений проект не містить даних стосовно того, що за рахунок якої вільної земельної ділянки, окрім 0,0197 га на яку мала право ОСОБА_1 , остання отримала додатково ще земельну ділянку площею 0,0468 га, а всього площею 0,0665 га. Надана рішенням Ужгородської міської ради земельна ділянка площею 0,0665 га є більшою на 0,0072 га від тієї земельної ділянки, що була закріплена за багатоквартирним будинком АДРЕСА_1 .

ОСББ «Жемайте-14» зазначало, що земельну ділянку ОСОБА_1 сформовано за рахунок частини прибудинкової території будинку АДРЕСА_5 , якою з 1950 року користувались мешканці та співвласники цього будинку, а на захопленій частині земельної ділянки були розміщені господарські будівлі. Співвласники багатоквартирного будинку користувались земельною ділянкою площею 0,3358 га, яку було надано в межах позначених на генеральному плані (схемі) від 23 грудня 1992 року та від 21 грудня 2009 року.

Той факт, що судовою експертизою не вдалося встановити факт порушення меж (або накладання) земельної ділянки на АДРЕСА_5 з причини відсутності у ОСББ «Жемайте-14» правовстановлюючих документів та документації із землеустрою на цю земельну ділянку не спростовує ту обставину, що у 1950 році під будівництво даного багатоповерхового будинку була виділена земельна ділянка площею 0,3358 га, яка і зараз перебуває у користуванні співвласників квартир.

Наведене у своїй сукупності дає підстави для твердження, що Ужгородська міська рада при передачі ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0665 га порушила вимоги земельного законодавства, що призвело до безпідставного набуття останньою земельної ділянки зазначеного розміру.

Загальна позовна давність для прокурора розпочала свій відлік з моменту, коли йому стало відомо з листа Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області про наявність порушень з дотримання Ужгородською міською радою вимог статей 12, 40, 42 ЗК України та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» в редакції від 06 вересня 2012 року. А з позовом, заступник керівника Ужгородської окружної прокуратури звернувся до суду протягом 6-ти місяців, що свідчить про дотримання цього строку. Той факт, що як Ужгородська міська рада, так і ОСОБА_1 подали заяви про застосування позовної давності до заявлених позовних вимог є додатковим свідченням того, що відповідачі визнають допущені порушення земельного законодавства при наданні органу місцевого самоврядування у власність земельної ділянки, але при цьому вважають, що прокурор пропустив строк на звернення із позовом до суду за захистом порушеного права.

Аргументи учасників справи

13 листопада 2024 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить постанову апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що в додатках до позовної заяви міститься відповідь Управління Держгеокадастру в Ужгородському районі Закарпатської області від 03 лютого 2016 року, з якої вбачається, що спірна земельна ділянка відводилась із земель комунальної власності. Із експлікації за адресою: АДРЕСА_5 від 10 жовтня 1997 року чітко видно, що на земельну ділянку та службові споруди документів не надано. Також відсутні будь-які докази про створення ОСББ «Жемайте-14» та виділення йому прибудинкової території за вказаною адресою станом на 2012 рік. ОСББ «Жемайте-14» утворене тільки у 2014 році. Оскаржуване рішення було прийняте 07 грудня 2012 року, а реєстрація речового права була здійснена 11 жовтня 2013 року. Це свідчить про те, що позивач не довів фактів про накладання земельних ділянок та перебування спірної земельної ділянки в державній власності.

На момент виділення спірної земельної ділянки у скаржника була наявна окрема поштова адреса та виділено в натурі 45/100 частини будинку АДРЕСА_6 . Ужгородська міська рада як розпорядник земель комунальної власності мала право виділити земельну ділянку скаржнику. ОСОБА_1 при отриманні у власність спірної земельної ділянки не порушила жодної норми чинного на той момент законодавства України.

Апеляційний суд дав неправильну правову оцінку питанню пропуску позовної давності. Не врахував той факт, що з моменту прийняття оспорюваного рішення пройшло більше трьох років.

У спірних правовідносинах прокуратура виступає в інтересах держави, а вигодонабувачем є ОСББ «Жемайте-14». Також наслідком скасування державної реєстрації прав за скаржником та реєстрації речових прав на нерухоме майно призведе до того, що спірна земельна ділянка поверне собі статус комунальної власності. Фактично предмет позову та дії прокурора зводяться до захисту інтересів ОСББ «Жемайте-14», що є незаконним, оскільки відповідно до вимог статті 16 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання має право захищати права, представляти інтереси співвласників у судах.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18 (провадження № 12-60гс23) зроблено правовий висновок, яким Велика Палата Верховного Суду уточнює висновок, викладений у пункті 50 постанови від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19. На підставі цього суд вважав, що скаржник не довів того, що прокурор є неналежним позивачем, тоді як вказаний позов мав бути поданий Держгеокадастром. ОСОБА_1 вважає цю позицію такою, що не відповідає правовим засадам, так як позов поданий в 2016 році і застосовувати до нього положення постанови від 11 червня 2024 року є недоцільним.

09 січня 2025 року керівник Ужгородської окружної прокуратури через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив мотивовано тим, що незважаючи на те, що правовстановлюючі документи (проект землеустрою, державний акт) на земельну ділянку державної власності станом на момент прийняття оскаржуваного рішення 07 грудня 2012 року виготовлені не були, матеріалами справи підтверджується, що станом на момент прийняття оскаржуваного рішення земельна ділянка площею 0,3358 га, якою користувались з 1950 року мешканці та співвласники будинку АДРЕСА_5 , належала до державної власності (земельну ділянку надано в межах позначених на генеральному плані (схемі) від 23 грудня 1992 року та від 21 грудня 2009 року).

Апеляційний суд дійшов правильних висновків, що рішення про передачу земельної ділянки площею 0,0665 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 у приватну власність ОСОБА_1 прийняте всупереч статей 12, 40, 42 ЗК України та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної форми власності», статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», оскільки повноважень на розпорядженнями землями державної форми власності з розміщеними на них будівлями міська рада не мала.

Спірну земельну ділянку площею 0,0665 га, незважаючи на присвоєння окремої поштової адреси, передано у приватну власність ОСОБА_1 не під окремим житловим будинком чи домоволодінням, а саме під квартирою, що не передбачено статтями 40, 42 та іншими нормами ЗК України. Про це вказав і Верховний Суд у постанові від 18 березня 2019 року у справі № 263/68/17.

Земельна ділянка площею 0,0665 га ОСОБА_1 фактично сформована за рахунок території багатоквартирних житлових будинків на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_5 . Таким чином, витребування її на користь ОСББ «Жемайте-14» призведе до переходу права власності на частину території не тільки багатоквартирного будинку на АДРЕСА_5 , а і частини території іншого багатоквартирного будинку на АДРЕСА_1 , що порушить права його мешканців. Обраний прокурором спосіб захисту права у виді скасування рішення, яким затверджено проект із землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, та її державної реєстрації є належним і повністю відновлює порушеним інтересам держави, оскільки дозволить в подальшому виготовити документацію із землеустрою на земельні ділянки багатоквартирних житлових будинків на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_5 без порушення меж землекористування. Крім того, ОСББ «Жемайте-14» взагалі не має права подавати віндикаційний позов щодо витребування спірної земельної ділянки, оскільки станом на час винесення оскаржуваного рішення земельна ділянка під вказаним будинком у власність чи користування ОСББ не передавалась, а отже залишалась у державній власності. На момент прийняття оспорюваного рішення і подачі позову лише частина земельної ділянки перебувала у державній власності, що унеможливлює застосування віндикації у спірних правовідносинах.

Наявність інтересів держави у цій справі належним чином обґрунтовано у позовній заяві та підтверджено Закарпатським апеляційним судом у постанові від 31 січня 2022 року, якою скасовано ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 вересня 2021 року про залишення позову без розгляду, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Враховуючи відсутність уповноваженого органу на звернення з позовами до суду про скасування рішення Ужгородської міської ради з метою усунення порушень земельного законодавства, прокуратура була єдиним уповноваженим органом щодо звернення до суду з метою захисту інтересів держави у сфері регулювання земельних відносин і охорони землі та набуває статусу позивача у цьому спорі.

Прокурор звернувся до суду самостійно в інтересах держави, а тому відлік позовної давності починається з моменту, коли про порушення інтересів держави стало відомо прокурору. Відтак, позовна давність прокурором не пропущена, що узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Закарпатського апеляційного суду від 25 липня 2024 року; відкрито касаційне провадження у справі. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Закарпатського апеляційного суду від 25 липня 2024 року відмовлено.

В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18, від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19, суд не дослідив зібрані у справі докази -пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

Суди встановили, що відповідно до технічного паспорту на житловий будинок індивідуального житлового фонду за адресою: АДРЕСА_1 , який складено 24 липня 1990 року, частка 45/100 (кв. АДРЕСА_2 ) належить ОСОБА_5 . Житловий будинок на АДРЕСА_1 побудований 1913 року на земельній ділянці площею 593 кв. м.

Рішенням виконавчого комітету Ужгородської міськради від 27 квітня 1990 року за № 89 «Про продаж будинків» продано ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_2 , що становить 45/100 частини будинку на АДРЕСА_1 , з належністю до квартири земельної ділянки площею 197 кв. м із загальної ділянки будинку площею 593 кв. м.

З доданого до справи Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 649157 від 11 жовтня 2010 року вбачається, що ОСОБА_4 , який проживає у АДРЕСА_7 , є власником земельної ділянки площею 0,0121 га за адресою: АДРЕСА_7 .

За довідкою Управління архітектури та містобудування № 387 від 20 липня 2012 року слідує, що 45/100 частини житлового будинку згідно з діючим адресним планом м. Ужгорода та відповідно до рішення міськвиконкому № 206 від 18 липня 2012 року, пункт 2.4., надана тимчасова адреса: АДРЕСА_1 , колишня адреса - АДРЕСА_8 .

Рішенням 15 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 07 грудня 2012 року за № 738 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» гр-ці ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0665 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 за кадастровим номером 2110100000:02:001:0179 та передано її у власність.

На підставі вказаного рішення 11 жовтня 2013 року за № 2878750 проведено державну реєстрацію речового права на земельну ділянку за кадастровим номером № 2110100000:02:001:0179 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 .

Станом на 12 лютого 2016 року за відомостіями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться будинок, що складається з кв. АДРЕСА_2 , що складає 45/100 часток, власником якої є ОСОБА_1 , кв. АДРЕСА_3 , що складає 27/100, власниками якої є ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , 28/100 часток належить ОСОБА_4 . Загальна площа земельної ділянки з вказаною адресою складає 593 кв. м.

Відповідно до листа Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області від 04 вересня 2015 року за № Кол-301, надісланого прокурору м. Ужгорода у зв`язку з розглядом колективної заяви мешканців будинку АДРЕСА_5 , зазначено, що передача земельної ділянки площею 0,0665 га у приватну власність ОСОБА_1 здійснена всупереч вимог статей 12, 40, 42 ЗК України та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» в редакції від 06 вересня 2012 року.

Згідно з витягом з рішення виконавчого комітету Ужгородської міськради від 27 серпня 1997 року за № 121 проведено реєстрацію права державної власності Закарпатського виробничо-торгового об`єднання «Закарпатхлібторг» на 8-ми квартирний будинок на АДРЕСА_5 . Реєстраційним посвідченням від 25 вересня 1997 року, що внесено до реєстраційної книги за № К-1111, будинок АДРЕСА_5 у цілій частині зареєстровано на праві загальнодержавної власності Закарпатського виробничо-торгового об`єднання «Закарпатхлібторг».

У справі призначено комплексну судову земельно-технічну експертизу та експертизу з питань землеустрою, за результатами проведення якої складено 24 березня 2020 року за № 4236 експертний висновок, яким встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у власність) гр. ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1 площею 0,0665 га з кадастровим номером 2110100000:02:001:0179 розроблено відповідно до вимог законодавства (на час розроблення та затвердження досліджуваної документації). Але в частині змісту, складу та правил оформлення, розроблений невідповідно до вимог нормативно-правових актів з питань землеустрою. Порушення меж земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1 відповідно до правовстановлюючих документів та документації із землеустрою, має місце. Встановити факт порушення меж (або накладання) земельної ділянки на АДРЕСА_5 не надається можливим у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів та документації із землеустрою на цю земельну ділянку.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Приватно правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18)).

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див., зокрема: постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

В Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Згідно з абзацом третім частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу (частина четверта статті 56 ЦПК України).

Конституційний Суд України надавав визначення понять «інтереси держави» та «представництво інтересів держави в суді», зокрема, у рішеннях від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 та від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004. Зазначав, що «інтереси держави» стосуються різних сфер та не є вичерпними; їх захист потребує здійснення різнопланових заходів щодо конституційно значущих і водночас несхожих цінностей та об`єктів захисту, зокрема суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захисту прав усіх суб`єктів права власності та господарювання; інтереси держави можуть збігатися або не збігатися з інтересами окремих осіб, державних органів, державних чи недержавних підприємств, установ та організацій. Представництвом інтересів держави в суді, що його здійснює прокурор відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, є правовідносини, у яких прокурор, реалізуючи визначену цим пунктом функцію прокуратури, вчиняє в суді відповідні процесуальні дії у разі, якщо цього вимагає захист інтересів держави. Визначальним за пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України для представництва прокуратурою інтересів держави в суді є те, що ці інтереси мають узгоджуватись із принципами, закріпленими в Конституції України, включно з тими, які встановлюють спосіб та межі втручання держави у зміст та обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина. Неодмінною умовою для реалізації прокуратурою цієї функції є потреба в захисті інтересів держави.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що «прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно».

У статтях 38, 39 ЗК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування. Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами (статті 40 ЗК України).

Відповідно до статті 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об`єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.

Із аналізу цільового призначення земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, та норм статті 42 ЗК України вбачається, що в разі приватизації громадянами квартир у такому будинку земельна ділянка як така, що входить до житлового комплексу, може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування лише об`єднанню співвласників будинку, створеному відповідно до Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 року № 1521 «Про реалізацію Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку». У такому разі земельна ділянка належить співвласникам жилого будинку на праві спільної сумісної власності, яка разом із загальним майном і допоміжними приміщеннями є майном співвласників, які визначають порядок його використання. Тобто стаття 42 ЗК України не передбачає можливості передачі у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок, або її частини (див. постанову Верховного Суду від 18 березня 2019 року в справі № 263/68/17 та від 25 травня 2022 року у справі № 344/12943/15).

Сам собою факт, що земельну ділянку не передано у власність чи в користування співвласникам багатоквартирного будинку у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, не змінює правового статусу цієї земельної ділянки як прибудинкової території та не дає право використовувати її без згоди співвласників будинку (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 листопада 2020 року у справі № 766/8919/18).

Згідно з абзацом 10 частини першої статті 16 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» об`єднання має право відповідно до законодавства та статуту об`єднання захищати права, представляти інтереси співвласників у судах, органах державної влади і органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності.

ОССБ, яке є об`єднанням громадян, мета створення та діяльність якого прямо та безпосередньо пов`язана із забезпеченням і захистом прав співвласників будинку, є належним виразником інтересів більшості членів цього об`єднання. Водночас, інтереси об`єднання, як юридичної особи, не завжди співпадають з інтересами кожного члена об`єднання. З урахуванням мети створення, ОСББ має пряме та безпосереднє відношення до усіх питань, що стосуються будинку, а отже може мати власну, окрему від інтересів кожного окремого члена об`єднання, матеріально-правову зацікавленість у спорах що стосуються будинку. Наявність матеріально-правової зацікавленості у ОСББ у правовідносинах, що виникають щодо будинку чи його складових, утримання, експлуатації та інших подібних питань є передумовою визнання за ОСББ самостійної процесуальної правосуб`єктності, а отже і права на звернення до суду із самостійним позовом. Окрім того, реальний захист прав співвласників будинку (членів ОСББ) у певних випадках потребує звернення до суду. Відтак, невизнання за ОСББ самостійного права на звернення до суду в інтересах членів, призвело б до неможливості забезпечення і захисту прав співвласників будинку і стало б невиправданою перешкодою для досягнення мети об`єднання (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14 березня 2018 року у справі № 815/219/17 (провадження № К/9901/3315/18)).

Завданням ОСББ є захист майнових прав співвласників об`єднання, в силу закону та Статуту (див. пункт 45 постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27 червня 2024 року в справі № 904/2768/23).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

У справі, що переглядається:

звертаючись з позовом до суду, прокурор зазначив, що в даному випадку порушено інтереси держави у сфері регулювання земельних відносин і охорони землі, а звернення прокурора спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо порядку та правомірності розпорядження земельною ділянкою комунальної власності та повернення у законне розпорядження землі, яка вибула з її володіння. В даному випадку відсутній орган, уповноважений державою здійснювати захист інтересів держави шляхом звернення до суду, а позов прокурора обґрунтовано порушенням Ужгородською міською радою вимог земельного законодавства. Тож через це прокурор самостійно виступив як позивач у цій справі, оскільки в спірному випадку порушені інтереси держави залишилися незахищеними. Закарпатським апеляційним судом у постанові від 31 січня 2022 року у цій справі при вирішенні відповідного питання, якою скасовано ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 вересня 2021 року про залишення позову без розгляду, встановлено, що наявне достатнє обґрунтування підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави. Він у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів територіальної громади в особі Ужгородської міської ради, обґрунтував, у чому полягає інтерес держави та порушення цих інтересів, визначив Ужгородську міську раду одним зі співвідповідачів у справі;

колегія суддів погоджується з таким висновком, проте обґрунтування прокурором інтересів держави як підстави для звернення до суду не тотожним встановленню порушення цих інтересів, яке суд має встановити при вирішення справи по суті спору;

в позовній заяві прокурор вказував, що оспорюване рішення Ужгородської міської ради від 07 грудня 2012 року, яким ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,0665 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 , не відповідає вимогам чинного законодавства: земельна ділянка обтяжена іншими об`єктами нерухомого майна - квартирами багатоквартирного будинку; можливість надання земельної ділянки у власність для обслуговування квартири у багатоквартирному будинку законом не передбачена; відомості про право власності на будинок на АДРЕСА_1 не зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; спірна земельна ділянка накладається на земельну ділянку багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_5 , що є прибудинковою територією; міська рада не мала повноважень на розпорядження землями державної форми власності.

суд першої інстанції встановив, що житловий будинок АДРЕСА_1 на момент ухвалення оспорюваного рішення Ужгородської міської ради належав співвласникам на праві спільної часткової власності, частки виділені в натурі, тобто не був багатоквартирним будинком. Тому зробив висновок, що позивачем не доведено факт порушення інтересів держави в особі міської радиоспорюваним рішенням, що стосується земельної ділянки, на якій розташований будинок за цією адресою в межах площі земельної ділянки під вказаним будинком, яка складає 593 кв. м;

суд першої інстанції встановив, що фактично спір виник щодо порушення інтересів ОСББ «Жемайте 14», за твердженням якого земельна ділянка на АДРЕСА_5 накладається на земельну ділянку, що виділена у власність ОСОБА_1 .Проте у справі призначено комплексну судову земельно-технічну експертизу та експертизу з питань землеустрою, за результатами проведення якої складено 24 березня 2020 року за № 4236 експертний висновок, яким одночасно встановлено, що порушення меж земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1 , відповідно до правовстановлюючих документів та документації із землеустрою має місце, однак встановити факт порушення меж (або накладання) земельної ділянки на АДРЕСА_5 не надається можливим у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів та документації із землеустрою на цю земельну ділянку. Тому за браком доказів суд зробив висновок, що установлені у справі обставин не дають підстав для висновку про порушення меж (або накладання) вказаних земельних ділянок;

суд першої інстанції також врахував положення статті 42 ЗК України, за змістом якої земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, можуть передаватися у власність або надаватись у користування лише об`єднанню співвласників будинку. У такому разі земельна ділянка належить співвласникам жилого будинку. Сам собою факт, що земельну ділянку не передано у власність чи в користування співвласникам багатоквартирного будинку у порядку не змінює правового статусу цієї земельної ділянки як прибудинкової території та не дає право використовувати її без згоди співвласників будинку. Тобто в цій частині по суті спір стосується частини земельної ділянки, якою користується ОСББ «Жемайте-14» і має всі можливості для захисту своїх прав. Тому прокурором не доведено факт порушення інтересів державив особі міської ради оскаржуваним рішенням Ужгородської міської ради від 07 грудня 2012 року за № 738 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» гр. ОСОБА_1 ;

апеляційний суд послався на доводи прокурора та інформацію ОСББ «Жемайте-14» щодо незаконної передачі Ужгородською міською радою в приватну власність земельної ділянки, яка за розміром та конфігурацією не відповідає земельній ділянці, що була виділена для багатоквартирного будинку, а також розпорядження частково земельною ділянкою державної форми власності за рахунок прибудинкової території багатоквартирного будинку на АДРЕСА_5 . Тому вважав, що Ужгородська міська рада при передачі ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0665 га порушила вимоги земельного законодавства, що призвело до безпідставного набуття останньою земельної ділянки зазначеного розміру;

проте апеляційний суд не врахував, що підставою для задоволення позову прокурора в інтересах держави є порушення вимог законодавства, яке призвело до порушення або обмеження інтересів держави, а не будь-яке порушення законодавства, оскільки відповідно до статті 131-1 Конституції України до функцій прокуратури не належить здійснення нагляду за додержанням законів, так званий загальний нагляд. Разом з тим прокурор та апеляційний суд не навели переконливих висновків, в чому полягає порушення державних інтересів оспорюваним рішенням Ужгородської міської ради у спірних правовідносинах, апеляційний суд висновків суду першої інстанції щодо недоведеності прокурором таких порушень не спростував, тому дійшов помилкового висновку про скасування рішення суду першої інстанції та наявності правових підстав для задоволення позовних вимог прокурора;

разом з тим суд першої інстанціїнеобґрунтовано вдався до аналізу порядку та способів захисту прав та інтересів ОСББ «Жемайте-14», яке не є стороною спору в цій справі.

За таких обставин суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції і змінює рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що постановаапеляційного суду ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, постановуапеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції - змінити в мотивувальній частині.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Враховуючи результат касаційного оскарження, з Закарпатської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 належить стягнути судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, в розмірі 5 512,00 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 липня 2024 року скасувати.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 грудня 2022 року змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Стягнути з Закарпатської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору у розмірі 5 512,00 грн, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції постанова Закарпатського апеляційного суду від 25 липня 2024 року втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко