Постанова від 22 червня 2026 р. у справі №910/8760/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/8760/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Прокредит Банк"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2026 (судді: Яценко О. В. - головуючий, Гончаров С. А., Мальченко А. О.) у справі

за позовом Адвокатського об`єднання "Стандарт Груп"

до Акціонерного товариства "ПроКредит Банк"

про визнання одностороннього правочину недійсним,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. У липні 2025 року Адвокатське об`єднання "Стандарт Груп" (далі - АО "Стандарт Груп") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "ПроКредит Банк" (далі - АТ "ПроКредит Банк"/Банк) про визнання недійсним одностороннього правочину АТ "ПроКредит Банк", оформленого листом від 14.07.2025 № 14-07-25/1/60 щодо розірвання договірних відносин з АО "Стандарт Груп" (далі - спірний правочин).

1.2. Позовні вимоги з посиланням на положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що між сторонами було укладено договір від 03.09.2019 про обслуговування поточного рахунку і позивач став клієнтом Банку.

У липні 2025 року позивачеві надійшов запит Банку про надання пояснень та документів, у відповідь на який АО "Стандарт Груп" повідомило запитувану інформацію та надало документи.

Водночас Банк повідомив про відмову від підтримання ділових відносин у зв`язку із встановленням неприйнятно високого ризику з посиланням на абзац 3 пункту 1 статті 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення".

Позивач звертаючись з позовом до суду, посилаючись на правові висновки Верховного Суду вказував на те, що право банку відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є абсолютним, а умовним, таким, що залежить від настання певних визначених законом обставин, тобто лише за умови встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки.

Одностороння відмова Банку від договору банківського обслуговування у цьому випадку є незаконною, оскільки підстави для встановлення відповідного рівня ризику не зазначено.

1.3. У відзиві на позову заяву АТ "ПроКредит Банк", заперечуючи проти її задоволення, зазначало, зокрема, про законність дій Банку та ненадання відповідачем обґрунтованої відповіді на запит у зв`язку з чим залишилися не спростованими критерії ризику за типом клієнта.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.09.2025 у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що здійснивши належну перевірку фінансових операцій АО "Стандарт Груп" та виявивши підозрілу діяльність останнього, керуючись спеціальним Законом про фінансовий моніторинг, Банк виконав обов`язок суб`єкта фінансового моніторингу та встановив позивачу неприйнятно високий ризик ділових відносин та, як наслідок, відмовився від підтримання ділових відносин з ним для уникнення ризиків використання банку з метою легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму або фінансування розповсюдження зброї масового знищення.

Посилання представника АО "Стандарт Груп" на недоведеність підозрілості фінансових операцій судом першої інстанції визнані необґрунтованими, оскільки фактично висновки Банку у спірних відносинах позивачем не спростовані, та не узгоджуються з нормами спеціального законодавства про фінансовий моніторинг, якими керувався відповідач, приймаючи рішення щодо позивача.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2026 рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2025 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволені у повному обсязі, визнано односторонній правочин АТ "ПроКредит Банк", оформлений листом від 14.07.2025 № 14-07-25/1/60 щодо розірвання договірних відносин з АО "Стандарт Груп", недійсним.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що разом із листом від 14.07.2025 № 14-07-25/1/60 Банк не надав позивачу рішення у вигляді висновку чи іншого документа згідно з внутрішніми правилами про встановлення позивачу неприйнятно високого ризику за результатами оцінки та переоцінки ризику з чітким встановленням ідентифікаторів ризику, мотивів їх встановлення, висновків щодо фінансового моніторингу та із зазначенням підстав відмови в підтриманні ділових відносин із позивачем з посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення". Матеріали справи також не містять вказаного рішення Банку.

Також у матеріалах справи відсутній будь-який внутрішній документ банку або витяг з нього, який встановлює процедуру проведення належної перевірки, переоцінки ризиків та прийняття відповідного рішення стосовно клієнта за результатами їх проведення, дослідивши який суд міг би зробити висновок про те, що відмова від ділових відносин з клієнтом може відбуватись безпосередньо шляхом складання та направлення листів, а не рішення у вигляді висновку чи іншого документа, погодженого спеціально уповноваженим органом в порядку, визначеному законом, Положенням № 65 "Про затвердження Положення про здійснення банками фінансового моніторингу", затвердженого постановою Правління Національного банку України від 19.05.2020 та внутрішніми документами банку.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки суд першої інстанції не з`ясував обставин наявності відповідного рішення Банку, його повноти, вмотивованості та відповідності встановленій процедурі прийняття, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для визнання одностороннього правочину недійсним, а відтак і для задоволення позову.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень

3.1. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2026, АТ "ПроКредит Банк" у касаційній скарзі просить її скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судового рішення посиланням на пункти 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.1.1 Так, оскаржуючи судові рішення з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.12.2025 у справі № 910/18889/23, від 27.05.2025 у справі № 910/6311/24, від 03.02.2026 у справі № 910/5015/25 стосовно того, що судам необхідно в кожному випадку, виходячи з встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту відповідної категорії ризику.

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позов про визнання правочину недійсним з формальних підстав, а саме через відсутність в матеріалах справи рішення Банку про встановлення неприйнятно високого ризику та внутрішніх документів щодо порядку проведення перевірки фінансового моніторингу. При цьому, суд при розгляді справи протиправно не вжив жодних заходів з метою з`ясування обставин наявності відповідного рішення Банку, його повноти, вмотивованості та відповідності встановленій процедурі прийняття та обставин неможливості його подання банком добровільно (тільки на вимогу суду).

Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою необхідність з`ясування обставин наявності або відсутності відповідного рішення компетентного органу Банку про встановлення позивачу неприйнятно високого рівня ризику, дати, підстав його прийняття та відповідність встановленій внутрішніми документами процедурі та, як наслідок, не перевірив обґрунтованості встановлення Банком позивачу у відповідному рішенні категорії ризику на рівні неприйнятно високого з урахуванням заперечень останнього проти визначення такого рівня ризику із наданням відповідних доказів.

Заявник касаційної скарги зауважує, що апеляційний суд зробив неправильний (безпідставний) висновок про те, що Банк при повідомленні клієнта (позивача) про розірвання ділових відносин повинен був надати клієнту своє рішення про встановлення неприйнятно високого ризику. Такий висновок суду є безпідставним, оскільки Банк не зобов`язаний надавати позивачу своє рішення. Таке рішення є документом з обмеженим доступом, який містить таємницю фінансового моніторингу.

У справах № 922/2224/18, № 910/7161/19, № 910/1555/18 Верховний Суд зробив висновок про те, що судами попередніх інстанцій правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним одностороннього правочину та зазначено, зокрема, що внутрішні документи банку з питань фінансового моніторингу є документами з обмеженим доступом, тобто Банк не ознайомлює клієнтів із внутрішніми документами, у даному випадку критеріями ризику, з метою уникнення легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. Тобто, судами попередніх інстанцій перевірені обставини, за якими Банк встановив неприйнятно високий рівень ризику позивачеві, що стало підставою для відмови Банком від підтримання відносин і відмови від обслуговування банківського рахунку за договором та обґрунтованість таких рішень Банку.

У відзиві на позовну заяву та апеляційну скаргу Банк чітко вказав які саме критерії ризику було виявлено та які залишилися неспростованими позивачем. Однак, апеляційний суд взагалі не дослідив дані обставини, а розгляд справи був формальним, а не всебічним.

3.1.2. Оскаржуючи судове рішення з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, АТ "ПроКредит Банк" вказує на відсутності висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо надання документів, що містять таємницю фінансового моніторингу тільки на підставі рішення суду (або за клопотанням позивача, або за ініціативою суду), зазначаючи, що чинне законодавство забороняє Банку з власної волі надавати документи створені за результатом проведення фінансового моніторингу. Ці документи можуть бути надані лише на підставі рішення суду, однак ані позивач, ані суд апеляційної інстанції ці документи не витребували.

Ухвалення судом апеляційної інстанції рішення про задоволення позову лише на тій підставі, що Банком не надано документ про проведення фінансового моніторингу (який Банк не може надати з власної волі у відкритому судовому засіданні) є несправедливим.

Зазначені документи можуть надаватися при дотриманні наступних умов: 1) на вимогу суду; 2) у закритому судовому засіданні при дотриманні принципу tipping off, який означає заборону повідомляти клієнту або будь якій іншій особі інформацію про те, що щодо нього здійснюються заходи фінансового моніторингу, аналіз підозрілих операцій або планується чи вже відбулося подання повідомлення до Держфінмоніторингу.

При цьому обов`язок Банку щодо нерозголошення має пріоритет перед принципом змагальності у доказуванні.

Також скаржник вважає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права (стаття 216 Цивільного кодексу України "правові наслідки недійсності правочину") у подібних правовідносинах, вказуючи на те, що за результатом розгляду даної справи апеляційний суд вирішив визнати односторонній правочин АТ "ПроКредит Банк", оформлений листом від 14.07.2025 № 14-07-25/1/60 щодо розірвання договірних відносин з АО "Стандарт Груп", недійсним.

Таке рішення суду апеляційної інстанції створило стан юридичної невизначеності між сторонами, оскільки законом не передбачено спосіб "поновлення ділових стосунків" з клієнтом, якому встановлено неприйнятно високий ризик співпраці відділом фінансового моніторингу, а також, відсутній механізм "поновлення закритих банківських рахунків" без проведення повторної верифікації.

На думку скаржника, відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права - статті 215 Цивільного кодексу України щодо недійсності правочину у подібних правовідносинах. Так, суд апеляційної інстанції не встановив та у своєму рішенні не вказав, яка ж підстава недійсності (з якою саме закон пов`язує визнання такого правочину недійсним) існувала саме в момент прийняття банком рішення про встановлення неприйнятно високого ризику. Суд не вказав в чому конкретно полягає неправомірність дій Банку при прийнятті рішення та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

3.1.3. Оскаржуючи судове рішення з підстави, передбаченої у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо, зокрема справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду.

У цьому випадку зміни складу суду через відсутність двох суддів колегії суддів, були незаконними, оскільки були здійснені під час "тимчасової відсутності суддів", яка не перевищує 14 днів.

Справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута тим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, передбачених цим Кодексом (частина 13 статті 32 Господарського процесуального кодексу України).

Заявник касаційної скарги вважає, що при розгляді даної справи в суді апеляційної інстанції було безпідставно змінено склад суду, що є порушенням статті 6 Європейської конвенції з прав людини, яка гарантує справедливий розгляд справи судом "встановленим законом".

3.1.4. Скаржник також вважає, що судове рішення апеляційного суду не підписано кваліфікованими підписами суддів, оскільки оскаржувана постанова підписана не кваліфікованим підписом, а удосконаленим, а отже не містить електронного підпису прирівняного до власноручного.

3.1.5. АТ "ПроКредит Банк" вважає, що судові рішення ухвалено про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, оскільки до справи не було залучено Державну службу фінансового моніторингу України, яка є спеціальним уповноваженим органом відповідно до Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового [...].

Рішення суду у даній справі може вплинути на права, обов`язки та законні інтереси Держфінмоніторингу як суб`єкта державної регуляторної діяльності у сфері ПВК/ФТ, оскільки: суд досліджуватиме докази, які охороняються законом (таємниця фінансового моніторингу); суд оцінюватиме достатність критеріїв, застосованих Банком, які ґрунтуються на типологічних дослідженнях розроблених Держфінмоніторингом; суд може тлумачити внутрішні документи банку, типологічні дослідження, рекомендації Держфінмоніторингу як недостатніх; за результатом розгляду справи може бути створений прецедент, що може унеможливити або ускладнити виконання суб`єктами фінмоніторингу вимог Держфінмоніторингу (може виникнути практика, за якою клієнти будуть оскаржувати будь-яке встановлення високого ризику/неприйнятно високого ризику з формальних підстав; може бути створена штучна перешкода для банків припиняти відносини з ризиковими клієнтами без ризику судових спорів).

Також Банк подав до суду додаткові пояснення.

3.2. Відзив на касаційну скаргу у визначений Судом строк не надходив.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права в межах касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково з огляду на таке.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що 03.09.2019 між АО "Стандарт Груп" та АТ "ПроКредит Банк" укладено договір № CUR_LE_413050 про обслуговування поточного рахунку.

Банк направив АО "Стандарт Груп" запит від 07.07.2024 № 07-07-25/1/32 про надання пояснень та документів, зокрема:

1. Письмове пояснення з детальним описом змісту господарської діяльності;

2. Зазначити основних контрагентів (назву/ЄДРПОУ) та критерії відбору таких контрагентів; надати посилання на сайт, рекламу;

3. Документальне підтвердження наявності ресурсів для здійснення господарської діяльності (в тому числі із наданням інформації та договорів власності/ оренди приміщень/обладнання/транспорту, необхідних для ведення діяльності);

4. Штатний розклад/перелік найманих працівників, описати розмір та спосіб виплати їм заробітної плати;

5. Фінансову звітність компанії на останню звітну дата та квитанції про її подання;

6. Документальне підтвердження освіти та досвіду КБВ та керівника для здійснення діяльності за основним КВЕД; чи наявні додаткові напрямки бізнес-активності у КБВ/ керівника, описати такі напрямки з урахуванням досвіду;

7. Виписки з власних рахунків інших банків за 2025 рік;

8. Вказати характер та обсяг планових операцій;

9. Розкрити пов`язаність та описати характер взаємовідносин із ТОВ "ШАНС", ТОВ "Агростандарт-1"

10. Надати документальне підтвердження проведених із ТОВ "ШАНС" операцій за 2024 - 2025 роки (договори, додатки до договорів, заявки, документальне підтвердження факту надання послуг, а саме акти приймання-передачі послуг із деталізацією та розрахунком вартості таких послуг).

АО "Стандарт Груп" на виконання запиту надало відповідь листом від 09.07.2025, до якого додало копію договору від 08.10.2009 № 7442 (договір дарування нежилого приміщення); копію свідоцтва від 28.09.2012 № 391 (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю); копію фінансової звітності мікропідприємства за 2024 рік.

14.07.2025 АО "ПроКредит Банк" листом № 14-07-25/1/60 повідомило про відмову від підтримання ділових відносин у зв`язку з встановленням неприйнятно високого рівня ризику з посиланням на абзац 3 пункту 1 статті 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення".

4.3. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимоги АО "Стандарт Груп" до АТ "ПроКредит Банк" про визнання недійсним одностороннього правочину АТ "ПроКредит Банк", оформленого листом від 14.07.2025 № 14-07-25/1/60 щодо розірвання договірних відносин з АО "Стандарт Груп", посилаючись на положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

4.4. За змістом статей 1066 та 1068 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.

Статтею 651 вказаного Кодексу передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 1075 Цивільного кодексу України банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі наявності підстав, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення". Залишок грошових коштів на рахунку клієнта повертається клієнту.

Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" спрямований на захист прав та законних інтересів громадян, суспільства і держави, забезпечення національної безпеки шляхом визначення правового механізму запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (далі - запобігання та протидія).

Суб`єктами первинного фінансового моніторингу, зокрема, є банки (пункт 1 частини 2 статті 6 зазначеного Закону).

Згідно з частиною 6 статті 7 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний встановити неприйнятно високий ризик ділових відносин (фінансової операції без встановлення ділових відносин) стосовно клієнтів у разі:

- неможливості виконувати визначені цим Законом обов`язки або мінімізувати виявлені ризики, пов`язані з таким клієнтом або фінансовою операцією;

- наявності обґрунтованих підозр за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта, що така діяльність може бути фіктивною.

У пункті 39 частини 1 статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" неприйнятно високий ризик - максимально високий ризик, що не може бути прийнятий суб`єктом первинного фінансового моніторингу відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу.

Питання відмови від встановлення (підтримання) ділових відносин, проведення фінансової операції врегульовано статтею 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" в частині 1 якої передбачено, що Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції у разі:

якщо здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта, а також встановлення даних, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників, є неможливим або якщо у суб`єкта первинного фінансового моніторингу виникає сумнів стосовно того, що особа виступає від власного імені;

встановлення клієнту неприйнятно високого ризику або ненадання клієнтом необхідних для здійснення належної перевірки клієнта документів чи відомостей;

подання клієнтом чи його представником суб`єкту первинного фінансового моніторингу недостовірної інформації або подання інформації з метою введення в оману суб`єкта первинного фінансового моніторингу;

виявлення у порядку, встановленому відповідним суб`єктом державного фінансового моніторингу, що банк або інша фінансова установа, з якою встановлені кореспондентські відносини, є банком-оболонкою та/або підтримує кореспондентські відносини з банком-оболонкою;

якщо здійснення ідентифікації особи, від імені або в інтересах якої проводиться фінансова операція, та встановлення її кінцевого бенефіціарного власника або вигодоодержувача (вигодонабувача) за фінансовою операцією є неможливим.

Загальні вимоги щодо виконання банками законодавства України з питань фінансового моніторингу встановлені також Положенням № 65, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 19.05.2020 (далі - Положення № 65) відповідно до якого:

- у випадках, передбачених статтею 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", банк зобов`язаний здійснювати належну перевірку, зокрема, наявних клієнтів (пункт 1 додатку 1 до Положення № 65);

- у випадках, визначених частиною 6 статті 7 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", в інших випадках, визначених банком самостійно у внутрішніх документах, зокрема, з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, а також щодо: 1) клієнтів, щодо яких у банку за результатами вивчення підозрілої діяльності клієнта є обґрунтовані підозри про здійснення ними операцій з легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом; 2) клієнтів, щодо яких у банку є підстави вважати, що вони є компаніями-оболонками - банк установлює неприйнятно високий ризик ділових відносин (пункт 61 розділу IV Положення № 65);

- у випадках, встановлених частиною першою статті 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", банк зобов`язаний відмовитися від встановлення (підтримання) ділових відносин/відмовити клієнту у відкритті рахунка (обслуговуванні), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунка/відмовитися від проведення фінансової операції (пункт 1 додатку 12 до Положення № 65).

За змістом пунктів 34- 37 Положення № 65 банк зобов`язаний у своїй діяльності застосовувати ризик-орієнтований підхід, що має бути пропорційним характеру та масштабу діяльності банку. Ризик-орієнтований підхід має застосовуватися банком на безперервній основі та забезпечувати виявлення, ідентифікацію, оцінку всіх наявних та потенційних ризиків легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, притаманних діяльності банку (ризик-профілю банку) та його клієнтам, а також передбачати своєчасне розроблення заходів з управління такими ризиками, їх мінімізації. Банк документує процес застосування ризик-орієнтованого підходу таким чином, щоб бути здатним продемонструвати його суть (зокрема те, у чому полягає різниця в підходах), прийняті банком рішення під час його застосування та обґрунтованість таких рішень. Банк, застосовуючи ризик-орієнтований підхід, має утримуватися від необґрунтованого застосування де-рискінгу. Зазначений підхід протирічить ризик-орієнтованому підходу та не сприяє фінансовій інклюзії.

При цьому банк самостійно у внутрішніх документах, зокрема, із запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, визначає:

- критерії ризиків з урахуванням критеріїв ризиків, установлених у додатку 19 до Положення № 65, типологічних досліджень, результатів національної оцінки ризиків, а також рекомендацій Національним банком; пріоритетність/значущість розроблених критеріїв ризику, враховуючи можливі наслідки/вплив таких ризиків, та встановлює їм відповідну питому вагу для здійснення подальшої оцінки рівня ризику (пункти 45, 46 розділу IV Положення № 65);

- види необхідних до вжиття банком заходів та обсяг необхідної додаткової інформації для здійснення заходів належної перевірки (пункт 5 додатку 6 до Положення № 65);

- порядок дій стосовно відмови банку від встановлення (підтримання) ділових відносин/відкриття рахунка (обслуговування), у тому числі шляхом розірвання ділових відносин, закриття рахунку/відмови від проведення фінансової операції у випадках, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (підпункт 8 пункту 26 розділу ІІІ Положення № 65);

- порядок відмови в передбачених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" випадках від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) або проведення фінансової операції, що також має містити (пункт 8 додатку 12 Положення № 65);

- складання висновку з чітким зазначенням підстав відмови в підтриманні ділових відносин із клієнтом (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" у кожному випадку (підпункт 3 пункту 8 додатку 12 Положення № 65);

- порядок інформування клієнта про відмову в установленні (підтриманні) із ним ділових відносин з обов`язковим зазначенням дати відмови та відповідних підстав відмови, визначених статтею 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (із посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини цієї статті підпункт 5 пункту 8 додатку 12 Положення НБУ № 65).

Верховний Суд неодноразово, зокрема, у справах № 910/18504/20, № 910/10855/21, № 910/18889/23, № 910/6311/24 наголошував, що банк наділений правом відмовитися від подальших ділових відносин з клієнтом та розірвати відповідний договір в односторонньому порядку у випадку встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки. Разом із тим право банку відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є абсолютним, а умовним, таким, що залежить від настання певних визначених законом обставин, тобто лише за умови встановлення клієнту неприйнятно високого ризику внаслідок проведення внутрішньої перевірки. Право банку як суб`єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору не є необмеженим, судам необхідно в кожному випадку, виходячи з встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику.

У постанові від 09.01.2024 у справі № 922/1253/23 Верховний Суд зазначив, що приписи статті 15 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" уповноважують банк правом відмовитися в односторонньому порядку від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, проте банк зобов`язаний підтвердити існування правових підстав для встановлення неприйнятно високого ризику.

4.5. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позові вимоги зазначив, що разом із листом від 14.07.2025 № 14-07-25/1/60 Банк не надав позивачу рішення у вигляді висновку чи іншого документа згідно з внутрішніми правилами про встановлення позивачу неприйнятно високого ризику за результатами оцінки та переоцінки ризику з чітким встановленням ідентифікаторів ризику, мотивів їх встановлення, висновків щодо фінансового моніторингу та із зазначенням підстав відмови в підтриманні ділових відносин із позивачем з посиланням на конкретні абзаци, пункти та частини 15 статті Закону, як й не надано такого рішення до матеріалів справи.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що в матеріалах справи відсутній будь-який внутрішній документ банку або витяг з нього, який встановлює процедуру проведення належної перевірки, переоцінки ризиків та прийняття відповідного рішення стосовно клієнта за результатами їх проведення, дослідивши який суд міг би зробити висновок про те, що відмова від ділових відносин з клієнтом може відбуватись безпосередньо шляхом складання та направлення листів, а не рішення у вигляді висновку чи іншого документа, погодженого спеціально уповноваженим органом в порядку, визначеному Законом, Положенням № 65 та внутрішніми документами банку.

4.6. За змістом частини 7 статті 11 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" суб`єкт первинного фінансового моніторингу має право витребувати, а клієнт, представник клієнта зобов`язані подати інформацію (офіційні документи), необхідну (необхідні) для здійснення належної перевірки, а також для виконання таким суб`єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства у сфері запобігання та протидії.

Аналізуючи положення частини 6 статті 7, статей 11, 12, 15 Закону "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" та статті 1075 Цивільного кодексу України, Верховний Суд, зокрема, у постановах від 27.05.2025 у справі № № 910/6311/24, від 16.12.2025 у справі № 910/18889/23, дійшов висновків, що банк наділений правом на відмову від підтримання ділових відносин з клієнтом у зв`язку зі встановленням йому неприйнятно високого ризику, однак це право не є абсолютним та є обмеженим, тому в кожному конкретному випадку банк повинен:

- підтвердити існування правових підстав для встановлення неприйнятно високого ризику за результатами проведення внутрішньої перевірки шляхом надання належних доказів, зокрема, рішення у вигляді висновку чи у вигляді іншого документа, який згідно з внутрішніми документами банку вважається таким рішенням, із чітким зазначенням підстав відмови від ділових відносин з клієнтом або вчинення фінансової операції, дотримавшись таким чином принципу змагальності сторін (стаття 13 Господарського процесуального кодексу України);

- достатнім чином аргументувати, на підставі чого клієнту встановлено неприйнятно високий ризик та за якими критеріями, відповідно до конкретних фактичних обставин.

4.7. Колегія суддів зазначає, що законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору вірогідності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).

Разом із тим за приписами статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами (статті 13, 74 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з положеннями статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, постанови Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 914/1574/23, від 02.07.2024 у справі № 910/12295/23, від 14.05.2024 у справі № 910/4437/23).

За змістом статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

4.8. Водночас, суд апеляційної інстанції, обмежившись посиланням на ненадання Банком клієнту рішення у вигляді висновку чи іншого документа згідно з внутрішніми правилами про встановлення позивачу неприйнятно високого ризику та ненадання Банком внутрішніх документів банку або витяг з нього, який встановлює процедуру проведення належної перевірки, переоцінки ризиків та прийняття відповідного рішення стосовно клієнта за результатами їх проведення, не надав оцінки доводам всіх учасників справи, зокрема, доводам Банку, викладеним у відзиві на позовну заяву, стосовно можливості надання відповідних доказів тальки на вимогу суду на підтвердження його доводів про обґрунтованість, чи навпаки, спірного правочину та дотримання сторонами вимог закону і встановленої внутрішньої процедури, що мало наслідком одностороннього розірвання Банком договірних відносин з АО "Стандарт Груп".

4.9. Доводи скаржника про здійснення розгляду справи неповноважним складом суду та непідписання судового рішення кваліфікованими підписами суддів, відхиляються колегією суддів як необґрунтовані та безпідставні, а дії суду відповідають вимогам Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 11.11.2024 № 39 та погодженого наказом Державної судової адміністрації України від 29.11.2024 № 529.

4.10. Щодо доводів заявника касаційної скарги про ухвалення судового рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, оскільки до справи не було залучено Державну службу фінансового моніторингу України, яка є спеціальним уповноваженим органом відповідно до Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на тому, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з оспоренням позивачем одностороннього правочину, вчиненого відповідачем під час первинного фінмоніторингу відповідно до вимог законодавства згідно з наданими повноваженнями, що спростовує необхідність в цьому випадку залучення до участі у справі Державну службу фінансового моніторингу України та ухвалення судового рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки осіб.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. За змістом статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Згідно із частиною 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

5.3. Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2026 слід скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Прокредит Банк" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2026 у справі № 910/8760/25 скасувати, справу передати на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак