Постанова від 24 червня 2026 р. у справі №904/703/23 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2026 року

м. Київ

cправа № 904/703/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О. А. - головуючий, Бакуліна С. В., Мамалуй О. О.,

за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д. А.

та представників:

позивача - ОСОБА_1.

відповідача - Скиба В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.01.2026 (головуючий суддя - Дармін М. О., судді - Мороз В. Ф., Чус О. В.)

та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024 (суддя - Ніколенко М. О.)

у справі № 904/703/23

за позовом ОСОБА_1

до Садівничого товариства "Тягинка"

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

У зв`язку з відпусткою судді Баранця О. М. склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився, що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.05.2026.

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Садівничого товариства "Тягинка", в якому просив:

- визнати недійсним рішення позачергових загальних зборів членів Садівничого товариства "Тягинка", які оформлені протоколом від 08.10.2021 № 1-1;

- визнати недійсними рішення зборів членів правління Садівничого товариства "Тягинка", які оформлені протоколом від 19.03.2022 № 7;

- зобов`язати Садівниче товариство "Тягинка" підключити ділянку № НОМЕР_1, яка належить ОСОБА_1 , до електроенергії, питної та поливної води.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач послався на недотримання під час скликання та проведення оскаржуваних зборів вимог чинного законодавства. Зокрема, вказував, що рішення не відповідає вимогам Закону та Статуту товариства, а саме: не містить переліку діючих членів товариства, відсутні підтвердження голосування та компетенція правління щодо виключення позивача із членів товариства, не зазначено підстави виключення і відключення ділянки, позивача не запрошували на засідання правління, не заслуховували його пояснення, протокол підписано одноособово головою правління.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024 відмовлено у задоволенні позову.

4. В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, що станом на момент проведення позачергових загальних зборів Садівничого товариства "Тягинка" від 08.10.2021 позивач не був членом, а відтак, і носієм корпоративних прав СТ "Тягинка", відповідно, рішення зборів членів правління Садівничого товариства "Тягинка", які оформлені протоколом від 19.03.2022 року № 7, також не порушують жодних корпоративних прав позивача.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

5. Апеляційним господарським судом справа розглядалась неодноразово.

6. Так, за наслідками нового розгляду, постановою Центрального апеляційного господарського суду від 15.01.2026, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024 залишено без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

7. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.01.2026 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024 та ухвалити у справі нове рішення, яким позов задовольнити.

8. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 15 Закону України "Про кооперацію" у подібних правовідносинах.

9. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України) та необґрунтовано відхилили клопотання про витребування і дослідження доказів (пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України).

10. Також скаржник стверджує про порушення судом апеляційної інстанції приписів статті 316 ГПК України, що полягає у неврахуванні судом апеляційної інстанції висновків та вказівок, викладених у постанові Верховного Суду від 28.08.2025 у цій справі, які слугували підставою для направлення справи на новий розгляд.

Позиція інших учасників справи

11. Відповідач подав відзив, у якому заперечив проти доводів скаржника та просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Межі касаційного перегляду

12. Як вже зазначалось вище, позивач звернувся до суду з позовом з вимогами про:

- визнання недійсними рішень позачергових загальних зборів членів Садівничого товариства "Тягинка", які оформлені протоколом від 08.10.2021 № 1-1;

- визнання недійсними рішень зборів членів правління Садівничого товариства "Тягинка", які оформлені протоколом від 19.03.2022 № 7;

- зобов`язання Садівничого товариства "Тягинка" підключити ділянку № НОМЕР_1, яка належить ОСОБА_1 , до електроенергії, питної та поливної води.

13. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024 відмовлено у задоволенні позову.

14. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.02.2025, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024 скасовано, та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.

- визнано частково недійсним рішення правління Садівничого товариства "Тягинка" від 19.03.2022 в частині рішення про виключення із членів Садівничого товариства "Тягинка" ОСОБА_1 та відключення від електропостачання, питної та поливної води належної йому земельної ділянки за № НОМЕР_1.

- зобов`язано СТ "Тягинка" підключити земельну ділянку № НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1 до електропостачання, питної та поливної води.

В іншій частині позовних вимог відмовлено

15. В подальшому, Садівниче товариство "Тягинка" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій просило скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.02.2025 в частині задоволених позовних вимог і залишити в силі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024.

16. Верховний Суд, постановою від 28.08.2025 у цій справі скасував постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.02.2025 (в частині задоволення позовних вимог) і додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 28.04.2025 та направив справу у скасованій частині на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду.

17. За наслідками нового розгляду, постановою Центрального апеляційного господарського суду від 15.01.2026, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024 залишено без змін.

18. У поданій до Суду касаційній скарзі, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.01.2026 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024 та ухвалити у справі нове рішення, яким позов задовольнити, а саме:

- визнати недійсними рішення позачергових загальних зборів членів Садівничого товариства "Тягинка", які оформлені протоколом від 08.10.2021 № 1-1;

- визнати частково недійсними рішення засідання членів правління Садівничого товариства "Тягинка", які оформлені протоколом від 19.03.2022 № 7, пункт 1 в частині виключення із членів товариства ОСОБА_1 та пункт 2 в частині відключення ділянки № НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1 від електроенергії, питної та поливної води.

- зобов`язати Садівниче товариство "Тягинка" підключити ділянку № НОМЕР_1, яка належить ОСОБА_1 , до електроенергії, питної та поливної води.

19. Як вже було зазначено вище, за наслідками касаційного перегляду постанови Центрального апеляційного господарського суду від 24.02.2025, Верховний Суд постановою від 28.08.2025 у цій справі скасував зазначену постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог, а саме:

- визнання частково недійсним рішення правління Садівничого товариства "Тягинка" від 19.03.2022 в частині рішення про виключення із членів Садівничого товариства "Тягинка" ОСОБА_1 та відключення від електропостачання, питної та поливної води належної йому земельної ділянки за № НОМЕР_1.

- зобов`язання СТ "Тягинка" підключити земельну ділянку № НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1 до електропостачання, питної та поливної води.

20. Відповідно, предметом повторного апеляційного розгляду були саме наведені вище вимоги позивача. При цьому, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024 і постанова Центрального апеляційного господарського суду від 24.02.2025 в частині відмови у задоволенні позовних вимог, щодо визнання недійсними рішень позачергових загальних зборів членів Садівничого товариства "Тягинка", які оформлені протоколом від 08.10.2021 № 1-1 є чинними та не були предметом нового розгляду судом апеляційної інстанції.

21. Відтак, під час розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.01.2026 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2024, враховуючи межі касаційного перегляду, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм чинного процесуального і матеріального законодавства виключно щодо вимог про визнання частково недійсним рішення правління Садівничого товариства "Тягинка" від 19.03.2022 в частині рішення про виключення із членів Садівничого товариства "Тягинка" ОСОБА_1 та відключення від електропостачання, питної та поливної води належної йому земельної ділянки за № НОМЕР_1, а також зобов`язання СТ "Тягинка" підключити земельну ділянку № НОМЕР_1 , яка належить ОСОБА_1 до електропостачання, питної та поливної води.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

22. 28.11.1989 було створено Громадську організацію Садівниче товариство "Тягинка".

23. Відповідно до протоколу загальних зборів від 26.02.2017 та інформації, розміщеної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, 26.02.2017 Громадську організацію Садівниче товариство "Тягинка" (ідентифікаційний код 23644935) було перетворено у Садівниче товариство "Тягинка" (ідентифікаційний код 23644935).

24. Садівниче товариство "Тягинка" є правонаступником усіх прав та обов`язків Громадської організації Садівниче товариство "Тягинка".

25. 08.10.2021 відбулись позачергові загальні збори членів СТ "Тягинка", на порядок денний яких були винесені такі питання:

1. Про звіт правління.

2. Вибори членів правління СТ "Тягинка".

3. Обрання голови правління.

4. Обрання ревізійної комісії.

5. Про державну реєстрацію змін СТ "Тягинка".

26. За наслідками проведення зборів були прийняті рішення, оформлені протоколом № 1-1 від 08.10.2021 року:

- по першому питанню порядку денного: затвердити новий склад членів СТ "Тягинка" у кількості 139 осіб, внести цю інформацію до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;

- по другому питанню порядку денного: обрати новий склад членів правління СТ "Тягинка" у складі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ;

- по третьому питанню порядку денного: звільнити з посади голови правління СТ "Тягинка" ОСОБА_10 з 08.10.2021 та обрати нового голову правління СТ "Тягинка" ОСОБА_6 з 09.10.2021;

- по четвертому питанню порядку денного: обрати новий склад ревізійної комісії СТ "Тягинка" у складі 5 осіб: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ;

- по п`ятому питання порядку денного: зобов`язати голову та секретаря зборів підписати цей протокол та уповноважити ОСОБА_6 здійснити всі необхідні заходи щодо Державної реєстрації змін, що стались у відомостях про СТ "Тягинка", які підлягали реєстрації в Єдиному державному реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань у встановленому чинним законодавством порядку.

27. 19.03.2022 відбулось засідання членів правління СТ "Тягинка". За результатами такого засідання були прийняті рішення, оформлені протоколом № 7 від 19.03.2022 року. Засіданням правління, зокрема, було вирішено виключити зі складу членів СТ "Тягинка" ОСОБА_1 (ділянка НОМЕР_1 ), який раніше був виключений зі складу членів СТ "Тягинка"; від`єднати ділянку № НОМЕР_1 від електроенергії, питної та поливної води.

Позиція Верховного Суду

28. Перевіривши повноту встановлення судом апеляційної інстанції (під час нового розгляду) обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

29. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

30. Зважаючи, що частина доводів касаційної скарги полягає у неврахуванні судом апеляційної інстанції висновків і вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 28.08.2025 у цій справі, які слугували підставою для направлення справи на новий розгляд, Суд вважає за необхідне в першу чергу надати оцінку аргументам скаржника у цій частині.

31. Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд, у постанові від 28.08.2025 у цій справі зазначив таке:

"152. Так, ухвалюючи оскаржувану постанову у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1 є членом Садівничого товариства "Тягинка", пославшись на обставини, встановлені у постанові Центрального апеляційного господарського суду від 27.11.2023 у цій справі.

153. Однак Верховний Суд не може погодитись із наведеним висновком апеляційного господарського суду, оскільки, по-перше, постанова Центрального апеляційного господарського суду від 27.11.2023 у цій справі стосувалась питання юрисдикції цієї справи, а по-друге, у мотивувальній частині зазначеної постанови відсутнє будь-яке обґрунтування встановлення обставин дійсного членства позивача у СТ "Тягинка", також відсутнє посилання на відповідні докази, які б підтвердили належність позивача до членів товариства відповідача. Відповідне обґрунтування із посиланням на такі докази також відсутнє і в оскаржуваній постанові від 24.02.2025.

154. Звідси Верховний Суд доходить висновку про недослідження судом апеляційної інстанції питання належності/неналежності позивача до членів СТ "Тягинка".

155. Разом з цим, як вже зазначалось вище, вимогами процесуального закону визначено, зокрема, обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору та мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

156. Однак, дійшовши висновку про невідповідність рішень зборів членів правління Садівничого товариства "Тягинка", які оформлені протоколом від 19.03.2022 № 7 вимогам Закону і Статуту відповідача, суд апеляційної інстанції не надав аргументованої оцінки доводам сторін у справі та всіх наявних у справі доказів, якими сторони підтверджували такі доводи, зокрема без належного правового обґрунтування залишився висновок суду апеляційної інстанції про неприйняття до уваги посилання відповідача на рішення загальних зборів членів СТ "Тягинка" від 02.12.2016 та неприйняття вказаного рішення як доказу у справі.

157. Окрім цього, повідомлення Синельниківської райдержадміністрації про відсутність протоколу загальних зборів від 02.12.2016 в реєстраційній справі № 123400078168 Садівничого товариства "Тягинка" саме по собі не може свідчити про неприйняття загальними зборами учасників відповідача відповідних рішень 20.12.2016. Відповідно, посилання суду апеляційної інстанції на вказаний лист, як на підставу неприйняття відповідного доказу не може свідчити про обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанцій у цій частині. Більш того, суд апеляційної інстанції взагалі не навів жодного правового обґрунтування необхідності зберігання такого рішення в матеріалах реєстраційної справи відповідача.

158. Звідси Верховний Суд зазначає, що апеляційний господарський суд не врахував наведеного вище, належним чином не проаналізував доводи і заперечення учасників справи, не дослідив зібрані у справі докази та не встановив дійсні обставини цієї справи.".

32. Так, частиною п`ятою статті 310 ГПК України передбачено, що висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

33. Згідно з частиною першою статті 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

34. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на імперативність приписів частини п`ятої статті 310 та частини першої статті 316 ГПК України (постанови від 11.01.2022 у справі № 924/1263/19, від 02.08.2022 у справі № 914/427/20, від 06.12.2022 у справі № 914/851/16 тощо).

35. Отже, здійснюючи розгляд справи в касаційному порядку за результатами нового розгляду у цій справі, Верховний Суд у першу чергу звертає увагу на дотримання судом апеляційної інстанції вказівок, які містилися у постанові суду касаційної інстанції, якою цю справу було направлено на новий розгляд (такі висновки наведено у постановах Верховного Суду від 27.06.2024 у справі № 917/1728/22, від 10.04.2025 у справі № 910/3782/21, від 06.05.2025 у справі № 922/639/23, від 09.04.2025 у справі № 910/1083/23).

36. Як свідчить зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції у цій справі, під час нового розгляду цієї справи, апеляційний господарський суд формально підійшов до розгляду справи, не надав належної оцінки висновкам та вказівкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.08.2025, не навів обґрунтування правильності/неправильності висновків суду першої інстанції у цій справі, не навів мотивованої оцінки кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову у цій справі, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за необхідне повторно звернути увагу на таке.

37. Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

38. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст.16 цього Кодексу. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються.

39. Згідно з частинами першою, другою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

40. Відповідно до частин першої, другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

41. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

42. Водночас позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

43. У постанові від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 Велика Палата Верховного Суду вказувала, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. При цьому суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

44. Відповідно до статті 96-1 ЦК України права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства. Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.

45. Стаття 55 Господарського кодексу України (далі - ГК України), тут і далі в редакціях, що діяли станом на час виникнення спірних правовідносин, визначає господарські організації як юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

46. Господарською діяльністю у Господарському кодексі України вважається діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Цей Кодекс розрізняє господарську діяльність, яка має на меті отримання прибутку (підприємництво) і некомерційну господарську діяльність, яка здійснюється без такої мети (стаття 3).

47. За способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу стаття 63 ГК України відносить кооперативні підприємства до корпоративних, а за формою власності - до підприємств колективної власності.

48. Корпоративне підприємство характеризується тим, що утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об`єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства.

49. Підприємством колективної власності визнається корпоративне або унітарне підприємство, що діє на основі колективної власності засновника (засновників) (стаття 93 ГК України).

50. Кооперативи як добровільні об`єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Діяльність різних видів кооперативів регулюється законом. Господарська діяльність кооперативів повинна здійснюватися відповідно до вимог цього Кодексу, інших законодавчих актів (стаття 94 ГК України).

51. Зазначені норми кореспондуються із нормами статей 83, 85, 86 ЦК України, згідно з положеннями яких юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом. Непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Непідприємницькі товариства (кооперативи, крім виробничих, об`єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

52. Особливості створення кооперативів та ведення господарської діяльності обслуговуючими кооперативами визначається Законом України "Про кооперацію".

53. За змістом положень статей 2, 6, 9 Закону України "Про кооперацію" кооператив є юридичною особою, державна реєстрація якого проводиться в порядку, передбаченому законом. Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

54. Обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Обслуговуючий кооператив надає послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку (статті 2, 23 Закону України "Про кооперацію").

55. Таким чином, обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність з моменту державної реєстрації на підставі закону та свого статуту.

56. Згідно з положеннями статті 12 Закону України "Про кооперацію" основними правами члена кооперативу є, зокрема, участь в господарській діяльності кооперативу, а також в управлінні кооперативом, право голосу на його загальних зборах, право обирати і бути обраним в органи управління; користування послугами кооперативу; право вносити пропозиції щодо поліпшення роботи кооперативу, усунення недоліків у роботі його органів управління та посадових осіб; право звертатися до органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, посадових осіб кооперативу із запитами, пов`язаними з членством у кооперативі, діяльністю кооперативу та його посадових осіб, одержувати письмові відповіді на свої запити.

57. За змістом наведених норм корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності передбачені законом і статутними документами.

58. Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.

59. Відповідно до статті 15 Закону України "Про кооперацію" вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу.

До компетенції загальних зборів членів кооперативу належить: затвердження статуту кооперативу та внесення до нього змін, прийняття інших рішень, що стосуються діяльності кооперативу; утворення органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу, інших органів кооперативу; заслуховування звітів його органів управління і органів контролю; затвердження порядку розподілу доходу кооперативу; визначення розмірів вступного і членського внесків та паїв; визначення розмірів, порядку формування та використання фондів кооперативу; визначення розмірів оплати праці голови правління, голови ревізійної комісії (ревізора), а також кошторису на утримання апарату органів управління та органів контролю за діяльністю кооперативу; затвердження річного звіту і балансу кооперативу; затвердження рішення правління або голови правління про прийняття нових членів та припинення членства; прийняття рішень щодо володіння, користування та розпорядження майном; утворення спеціальних комісій із залученням як консультантів найманих працівників; прийняття рішень про вступ кооперативу до кооперативних об`єднань; прийняття рішень про реорганізацію або ліквідацію кооперативу.

Рішенням загальних зборів членів кооперативу до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені інші питання діяльності кооперативу.

Загальні збори членів кооперативу правомочні вирішувати питання, якщо на них присутні більше половини його членів, а збори уповноважених - за наявності не менше двох третин уповноважених.

Кожний член кооперативу чи уповноважений кооперативу має один голос, і це право не може бути передано іншій особі.

Рішення загальних зборів членів (зборів уповноважених) кооперативу приймаються відповідно до його статуту відкритим або таємним голосуванням.

60. Для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера, члена) товариства. Також слід з`ясувати дотримання порядку скликання загальних зборів, зокрема щодо належного повідомлення позивача про такі збори.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.09.2023 у справі № 916/2660/21, на яку посилається скаржник.

61. Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів. Разом з тим, не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів господарського товариства, є підставою для визнання недійсними прийнятих на них рішень.

62. Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв`язку з прямою вказівкою закону є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення; прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства; прийняття загальними зборами рішення про зміну статутного капіталу товариства, якщо не дотримано процедури надання акціонерам (учасникам) відповідної інформації. При вирішенні питання про недійсність рішень загальних зборів у зв`язку з іншими порушеннями, допущеними під час скликання та проведення загальних зборів, господарський суд повинен оцінити, наскільки ці порушення могли вплинути на прийняття загальними зборами відповідного рішення.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 922/756/19, від 05.07.2022 у справі № 911/2269/20.

63. За змістом статті 13 Закону України "Про кооперацію" членство в кооперативі припиняється у разі, зокрема, несплати внесків у порядку, визначеному статутом кооперативу.

64. Отже, членство у кооперативі може бути припинено на підставі статті 13 Закону України "Про кооперацію", зокрема, у разі підтвердження факту несплати членом кооперативу внесків у порядку, визначеному статутом кооперативу, та наявності у статуті кооперативу положень що наявність цієї умови є підставою для прийняття загальними зборами рішення про виключення з кооперативу.

65. Верховний Суд зазначає, що виключення члена з кооперативу - це передбачена законом форма корпоративної відповідальності, спрямована на одностороннє припинення корпоративних правовідносин за рішенням юридичної особи внаслідок порушення членом кооперативу своїх статутних обов`язків. На відміну від виходу з числа членів кооперативу, виключення має примусовий характер і не залежить від бажання цього члена кооперативу та можливе лише за наявності підстав, визначених законом та установчими документами кооперативу.

66. Під час вирішення спорів, пов`язаних з виключенням членів з кооперативу, господарським судам необхідно враховувати, що у рішенні загальних зборів кооперативу про виключення його члена повинні міститися обґрунтовані причини такого виключення і зазначено, які саме факти невиконання статутних обов`язків стали підставою для виключення. Відсутність відповідних відомостей у рішенні про виключення члена кооперативу може бути підставою для визнання зазначеного рішення недійсним судом за позовом такого члена кооперативу».

67. Разом з цим, в господарському процесі, основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 ГПК України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

68. Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

69. Згідно із статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

70. Допустимість доказів за статтею 77 ГПК України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

71. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

72. Верховний Суд звертає увагу, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

73. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

74. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

75. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

76. У частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

77. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

78. Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

79. Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

80. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

81. Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний

Відповідні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 30.06.2022 у справі № 927/774/20.

82. За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

83. Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.

84. Стандарт "вірогідності доказів" не нівелює обов`язок суду щодо оцінки доказів в порядку приписів статті 86 ГПК України з урахуванням надання оцінки допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

85. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

86. Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених у статті 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Близька за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 908/2846/19, від 27.05.2021 у справі № 910/702/17, від 17.11.2021 у справі № 910/2605/20.

87. Зазначені правові висновки у застосуванні норм процесуального права мають загальний (універсальний) характер незалежно від змісту спірних правовідносин.

88. Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Мала проти України», "Богатова проти України").

89. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції", "Донадзе проти Грузії").

90. Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів"). Водночас принцип jura novit curia ("суд знає закон") зобов`язує суд визначити яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору та надати правову кваліфікацію відносинам сторін з огляду на факти встановлені під час розгляду справи, застосувавши положення які дійсно регулюють відповідні правовідносини.

91. У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.04.1993 у справі "Краска проти Швейцарії" вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

92. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

93. Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

94. Відповідно до пункту 5 частини четвертої статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

95. Постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема з мотивувальної частини із зазначенням мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу (підпункт "в" пункту 3 частини першої статті 282 ГПК України).

96. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати.

97. Однак, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції таким вимогам в повній мірі не відповідає.

98. Як вже зазначалось вище, вимогами процесуального закону визначено, зокрема, обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору та мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

99. Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає зазначеним приписам процесуального закону, позаяк мотивувальна частина постанови суду апеляційної інстанції не містить посилань на дослідження обставин справи та наявних у ній доказів, а також спростування/підтримання висновків суду першої інстанції, оскільки апеляційний суд, в якості встановлення обставин у цій справі, дослідження, прийняття та/або відхилення доказів і доводів сторін, обмежився лише цитуванням позовної заяви, постанови Центрального апеляційного господарського суду від 24.02.2025 у цій справі (яка була частково скасована постановою Верховного Суду від 28.08.2025), постанови Верховного Суду від 28.08.2025 у цій справі та мотивувальної частини рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.05.2025 у справі № 904/3709/24, без обґрунтування правильності/неправильності висновків місцевого господарського суду та належного дослідження і надання оцінки усім наявним у матеріалах справи доказам та доводам сторін, на підставі дослідження яких (як окремо так і в сукупності) мають встановлюватись обставини справи у цій справі, чим фактично самоусунувся від апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції по суті.

100. Звідси Верховний Суд зазначає, що апеляційний господарський суд не врахував наведеного вище, належним чином не проаналізував доводи і заперечення учасників справи, не дослідив зібрані у справі докази та не встановив дійсні обставини цієї справи.

101. Так, за змістом статті 236 ГПК України рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

102. Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

103. Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, який передбачений статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення.

104. Верховний Суд також звертає увагу на заборону формалізму як одну із вимог принципу пропорційності, який зобов`язує суди не допускати декларативного підходу в оцінці доказів.

105. Відповідно до пунктів 2, 4 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, серед іншого, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін.

106. За змістом статей 7, 13 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин; судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

107. Такі принципи господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків.

108. Однак, оскаржувана постанова таким вимогам процесуального закону не відповідає.

109. Суд акцентує увагу, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів, чого в даному випадку судом апеляційної інстанції не дотримано.

110. Разом з цим, в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України, Верховний Суд позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

111. З огляду на викладене доводи касаційної скарги частково знайшли своє підтвердження, наявні підстави для скасування оскаржуваної постанови та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, адже суд не врахував наведені вище норми чинного законодавства та висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28.08.2025 у цій справі, що мало своїм наслідком не встановлення обставин, що є вагомими і ключовими у цій справі у вирішенні даного спору.

112. Неврахування висновків суду касаційної інстанції є порушенням норм процесуального права, наслідком чого є скасування оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду та передача справи на повторний апеляційний розгляд.

113. Верховний Суд зазначає, що право на справедливий суд, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право особи на обґрунтоване рішення. У справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" від 27.09.2001 ЄСПЛ зазначив, що лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя.

114. У Рішенні ЄСПЛ "Мала проти України" від 17.11.2014 суд погодився з доводами заявниці про наявність порушення статті 6 Конвенції у випадку ненадання судом оцінок аргументові заявниці, що мав ключове значення для результатів провадження.

115. Аналогічно, у даній справі, ненадання судом апеляційної інстанції належної оцінки всім обставинам справи, доводам сторін та наявним доказам, Суд вважає таким процесуальним порушенням, яке виключає справедливість постановленого судового рішення в розумінні статті 6 Конвенції.

116. У зв`язку з зазначеним, Верховний Суд дійшов висновку, що недоліки у вирішенні спору, яких припустився суд апеляційної інстанції, свідчать про передчасність здійснених ним висновків у даній справі.

117. При цьому Верховний Суд зазначає, що інші доводи касаційної скарги, з огляду на зазначене вище, є передчасними та не впливають на висновок Суду щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції вказаних вище норм права, та передачі справи на новий розгляд.

118. Разом з цим, Центральним апеляційним господарським судом 10.03.2026 ухвалено додаткову постанову у цій справі, якою відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про винесення додаткового рішення у справі № 904/703/23.

119. Відповідно до частини першої статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

120. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи. Додаткове рішення або ухвала про відмову в прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені (частини третя, п`ята статті 244 ГПК України).

121. Отже, додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта та є його невід`ємною складовою.

НОМЕР_1. Таким чином, скасування первісного судового рішення за результатом розгляду апеляційної (касаційної) скарги є самостійною підставою для скасування додаткового судового рішення до нього.

Подібні висновки містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду від 31.05.2021 у справі № 911/132/14, від 06.12.2023 у справі № 910/10294/22.

123. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції по суті спору, це є самостійною підставою для скасування також і додаткової постанови суду апеляційної інстанції від 10.03.2026.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

124. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

125. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу

126. Згідно із частиною четвертою статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

127. Оскільки в ході касаційного провадження частково підтвердились доводи касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 шляхом скасування постанови у цій справі та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, а також додаткової постанови суду апеляційної інстанції, як похідного судового рішення..

128. Так, під час нового розгляду справи апеляційному суду необхідно врахувати викладене у цій постанові та постанові Верховного Суду від 28.08.2025 у цій справі, належним чином оцінити всі доводи сторін та надані мини докази, установити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати їм належну правову оцінку, та вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного розгляду цієї справи.

Розподіл судових витрат

129. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює і не ухвалює нове рішення (частина чотирнадцята статті 129 ГПК України), розподіл судових витрат Касаційним господарським судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.01.2026 і додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.03.2026 у справі № 904/703/23 скасувати.

3. Справу № 904/703/23 передати на новий розгляд до Центрального апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. А. Кролевець

Судді С. В. Бакуліна

О. О. Мамалуй