Рішення від 30 червня 2026 р. у справі №473/2449/26 — Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/2449/26

РІШЕННЯ

іменем України

"01" липня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючої – судді Булкат М.С.,

за участю секретаря судового засідання Соколенко Д. К.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок,

ВСТАНОВИВ

15 травня 2026 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначала, що 27 липня 2000 року вона уклала з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу, відповідно до якого придбала в останньої житловий будинок АДРЕСА_1 (після зміни назви- Подзігуна, 169).

У цей же день договір було зареєстровано у Вознесенській філії Південної товарної біржі за реєстр №0117.

Нотаріально договір сторони не посвідчували, ухилившись від цього.

Однак всі істотні умови договору купівлі-продажу були виконані, а саме: продавець передав покупцю належний йому житловий будинок; покупець прийняла його та сплатила за нього певну грошову суму, обумовлену сторонами договору.

Разом з тим, позивачка не може розпорядитися придбаним майном, оскільки договір купівлі-продажу є недійсним у зв`язку з відсутністю його нотаріального посвідчення, а також втрати оригінала договору купівлі-продажу житлового будинку. Оскільки поновлення (отримання дубліката) правовстановлюючого документа на час розгляду справи є неможливим, а тому позивачка на підставі ст. 392 ЦК України просила визнати за нею право власності на житловий будинок у судовому порядку.

В матеріалах справи наявна копія вказаного договору та надано копію технічного паспорта на житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 (після зміни назви- АДРЕСА_2 ), в якому вказано власника ОСОБА_1 в розмірі частки власності 1/1 (а. с. 4-5).

Враховуючи, що ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачкою з метою належного визначення кола учасників справи було залучено до участі у справі її спадкоємицю за законом — доньку ОСОБА_2 , яка є правонаступницею померлої, в матеріалах справи наявна спадкова справа, заведена після смерті продавця житлового будинку ОСОБА_3 , спадкоємець, яка приняла спадщину- відповідачка у справі ОСОБА_2 .

В судове засідання представниця позивачки адвокат Бінько М. А. не з`явилася, надала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, судом відповідно до ч.ч. 7, 8 ст. 128 ЦПК України вважається належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи за місцем її реєстрації, причину неявки суду не повідомила.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд встановив, що 27 липня 2000 року вона уклала з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу, відповідно до якого придбала в останньої житловий будинок АДРЕСА_1 (після зміни назви- Подзігуна, 169).

У цей же день договір було зареєстровано у Вознесенській філії Південної товарної біржі за реєстр №0117.

Нотаріально договір сторони не посвідчували, ухилившись від цього.

Однак всі істотні умови договору купівлі-продажу були виконані, а саме: продавець передав позивачці належний їй житловий будинок; остання прийняла його та сплатила за нього певну грошову суму, обумовлену сторонами договору.

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадщину після її смерті прийняла відповідачка ОСОБА_2 .

Ст. 9 Житлового Кодексу України вказує, що громадяни України мають право на придбання будинків і квартир на біржових торгах.

При укладенні договору сторони угоди узгодили всі її істотні умови і виконали свої зобов`язання, але не здійснили нотаріального посвідчення цього договору, як того вимагала ст. 227 ЦК України 1963 року (чинна на час укладення угоди).

З положень ч. 1 ст. 47 ЦК України 1963 року вбачається те, що угода, укладена з порушенням вимог про її обов`язкове нотаріальне посвідчення, вважається недійсною.

Проте, згідно ч. 2 ст. 47 ЦК України 1963 року, якщо одна зі сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною.

В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що правовстановлюючий документ є втраченим.

Поновлення (отримання дубліката) правовстановлюючого документа на час розгляду справи не є можливим.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом .

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Відповідно до п. 37 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше.

Оскільки позови про визнання права власності, що пред`явлені на підставі статті 392 ЦК, пов`язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, то на ці позови не поширюються правила про позовну давність.

Враховуючи встановлені обставини, суд вважає, що вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ

позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на житловий будинок задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу № 0117, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та зареєстрованого 27.07.2000 року на Вознесенській філії Південної Товарної біржі.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя М. С. Булкат