Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №290/1027/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №290/1027/25 Головуючий у 1-й інст. Кірічук М. М.

Категорія 96 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Шалоти К.В., Шевчук А.М.,

за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №290/1027/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Романівська селищна рада Житомирської області, як орган опіки та піклування, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Романівського районного суду Житомирської області від 23 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Кірічука М.М. в селищі Романів,

в с т а н о в и в :

У вересні 2025 року адвокат Крижанівський О.А. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , в якому просить встановити факт самостійного виховання та утримання позивачем своєю доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Позов мотивований тим, що позивач проживав з відповідачем однією сім`єю, вони вели спільний побут та господарство з 2015 року. За час спільного проживання у них народилася донька ОСОБА_4 . З 2021 року позивач з дочкою ОСОБА_4 не проживають з відповідачем з причин зловживання останньою алкогольними напоями та неналежним виконанням батьківських обов`язків. ОСОБА_1 самостійно виховує дочку ОСОБА_4 , забезпечуючи всі її потреби: харчування, лікування, одяг, навчання та розвиток. Необхідність встановлення даного факту представник позивача пов`язує із реалізацією права ОСОБА_1 на відстрочку від призову під час мобілізації.

Рішенням Романівського районного суду Житомирської області від 23 квітня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване судове рішення є незаконним, ухвалене з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, з недостатнім врахуванням усіх обставин справи та показів учасників справи. Суд не звернув уваги на розпорядження голови Романівської районної державної адміністрації від 05.08.2019 за №135, згідно якого, визначено місце проживання малолітньої дитини із батьком і до теперішнього часту дане рішення не скасовано. Позов відповідачкою визнано, що є підставою для його задоволення. Вказуючи, що дана обставина суперечить інтересам дитини, суд в порушення норм процесуального права не обґрунтував у своєму рішенні суперечливість даних дій інтересам дитини, що є припущенням і не підтверджується будь-якими доказами.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .

Згідно розпорядження голови Романівської районної державної адміністрації від 05 серпня 2019 року №135 визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 разом з батьком ОСОБА_1 .

З довідки Старочуднівськогутянського ліцею Романівської селищної ради Житомирського району Житомирської області №19 від 19 лютого 2026 року вбачається, що ОСОБА_3 була зарахована до першого класу на підставі заяви матері, на даний час навчається в 3 - му класі, проживає з бабусею ОСОБА_5 , яка постійно підтримує контакт з навчальним закладом.

Позивач має у власності житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування житлового будинку від 29 лютого 2022 року.

По вищевказаній адресі згідно довідки про склад сім`ї, виданої старостою Соболівського старостинського округу Романівської селищної ради житомирської області, зареєстровані: ОСОБА_1 , співмешканка ОСОБА_2 , дочка ОСОБА_3 , дочка співмешканки ОСОБА_6 .

Свідок ОСОБА_7 дала показання про те, що ОСОБА_1 на даний час на території старостинського округу не проживає, неповнолітня дитина ОСОБА_3 проживає разом із рідними дідом та бабою, відвідує навчальний заклад, який розташований у старостинському окрузі. ОСОБА_1 забирає дитину на вихідні.

Свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_8 дали показання про те, що вони є рідними дідом та бабою неповнолітньої ОСОБА_3 , займаються її вихованням та утриманням, проживає вона разом з ними, на вихідні позивач забирає дитину до себе та надає матеріальну допомогу на її утримання. Їх син ОСОБА_1 проживає в с. В`юнки Житомирської області разом із співмешканкою ОСОБА_9 . Відповідач не займається вихованням дитини та не надає їй матеріальної допомоги.

Неповнолітня дитина ОСОБА_3 пояснила, що проживає разом з дідом та бабою, батько забирає її на вихідні та надає матеріальну допомогу, мати участі в її вихованні не приймає, матеріально не забезпечує. ОСОБА_3 зауважила, що їй не вистачає уваги матері та вона б хотіла більше спілкуватись з нею.

Згідно довідки комунального некомерційного підприємства «Обласний спеціалізований центр» Житомирської обласної ради від 17 жовтня 2025 року ОСОБА_2 перебувала на лікуванні в закладі з 19 червня 2025 року по 24 червня 2025 року з діагнозом психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини з метою звільнення від виконання військового обов`язку (проходження військової служби). Законні підстави для задоволення позову у зв`язку з визнанням позову відповідачем відсутні, визнання позову ОСОБА_2 суперечить інтересам дитини та сім`ї.

Відповідно до частин першої, та п`ятої статті 263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали цивільної справи, дійшла таких висновків.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

У частині 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно за статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно із частиною 6 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Згідно з частин 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

У відповідності до вимог статті 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, з огляду на які обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені тільки актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (див.: пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22).

Норми СК України не встановлюють підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Позивачем не надано суду доказів на підтвердження наявності обставин, на які останній посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

Водночас колегія суддів зазначає, що встановлення такого факту матиме негативні наслідки для матері дитини, а також потребує дослідження й врахування інтересів дитини.

Доведення факту одноосібного виховання та утримання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного (самостійного) виховання дитини одним з батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки у такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання та утримання дитини, то факт одноосібного утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання та утримання дитини.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року по справі №201/5972/22.

З огляду на наведене, у матеріалах справи відсутні докази існування або настання обставин, в силу яких батьківська правосуб`єктність матері малолітньої дитини обмежена або припинилася, а тому відсутні правові підстави для задоволення вимоги про встановлення факту одноосібного виховання та утримання батьком дитини, тобто позивачем, малолітньої доньки ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Натомість найвищим інтересам неповнолітнього сина відповідає спільна опіка (виховання та утримання) батьками, оскільки у матеріалах справи відсутні докази протипоказань для такого. Обставин невідповідності моральним засадам суспільства не встановлено.

Враховуючи, що нормами СК України закріплений обов`язок батьків виховувати та утримувати дитину, відсутні підстави для додаткового встановлення у судовому порядку факту перебування дитини на утриманні позивача.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції про відсутність необхідних та достатніх умов для встановлення факту одноосібного виховання та утримання дитини батьком, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Таким чином, суд першої інстанції зробив правильні висновки із встановлених обставин, а також правильно застосував чинні норми закону, які регулюють спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального права є безпідставними.

За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

По справі відсутні підстави для перерозподілу чи відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Романівського районного суду Житомирської області від 23 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 30 червня 2026 року.

Головуючий Т.М. Павицька

Судді К.В. Шалота

А.М. Шевчук