Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №2-2545/11 — Волинський апеляційний суд

Справа № 2-2545/11 Головуючий у 1 інстанції: Філюк Т. М.

Провадження № 22-ц/802/920/26 Доповідач: Федонюк С. Ю.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Федонюк С. Ю.,

суддів - Данилюк В. А., Осіпука В. В.,

з участю:

секретаря судового засідання – Губарик К. А.,

представника боржника – Кондратюка В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Пироги Сергія Степановича щодо відмови в закритті виконавчого провадження, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою в його інтересах представником ОСОБА_2 , на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 травня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 ОСОБА_1 через свого представника адвоката Кондратюка В. В. звернувся в суд із скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Пироги С. С. щодо відмови в закритті виконавчого провадження.

Вимоги обґрунтовував тим, що в провадженні приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Пироги С. С. перебуває виконавче провадження № 63633032 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2545/11, виданого 11 вересня 2012 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області, про стягнення з нього на користь ПАТ «Укргазбанк (новий стягувач ТОВ «Маніту») заборгованості за кредитним договором 114799,21 дол. США, що станом на 14.12.2011 року становило 917234,21 грн та пені в сумі 76530,45 грн і 1700 грн судового збору та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Вказував, що 21.01.2026 року його представник звернувся до приватного виконавця Пироги С. С. із заявою про закінчення виконавчого провадження, оскільки сума боргу погашена повністю, що стверджується довідкою ТОВ «Каридія» та банківською квитанцією, які додані до заяви, поданої приватному виконавцю, і знаходяться в матеріалах виконавчого провадження. Доводив, що він повністю виконав рішення суду у ВП № 63633032, сплативши усю суму боргу. Проте, приватний виконавець Пирога С. С. відмовив у закінченні виконавчого провадження.

Вважав протиправною відмову приватного виконавця щодо закриття виконавчого провадження та просив зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Пирогу С. С. закінчити виконавче провадження № 63633032.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 травня 2026 року скаргу ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Пироги С. С. щодо відмови в закритті виконавчого провадження залишено без задоволення.

Не погодившись із даною ухвалою суду, боржник ОСОБА_1 через свого представника Кондратюка В. В. подав апеляційну скаргу, в якій покликається на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить ухвалу скасувати та постановити нове судове рішення про задоволення скарги. Вказує, що він довів факт повної сплати боргу в сумі 73005,28 грн, яка була зазначена в постанові приватного виконавця про звернення стягнення на заробітну плату.

Відзивів на апеляційну скаргу інші учасники справи не подали.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В судовому засіданні апеляційного суду представник боржника Кондратюк В. В. доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не з?явилися, хоча у встановленому законом порядку були повідомлені про час та місце розгляду справи, а тому апеляційний суд розглянув справу у їх відсутності.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять відомостей про фактичну сплату боржником усієї заборгованості в іноземній валюті за курсом на дату платежу у розмірі 114799,21 доларів США, як визначено рішенням суду та виконавчим документом.

На думку колегії суддів, оскаржувана ухвала суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам з огляду на наступне.

У статті 129 Конституції України зазначено, що до основних засад судочинства віднесено обов`язковість судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною 1 статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Закон України «Про виконавче провадження» є спеціальним законом, що регулює виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб).

Відповідно до статті 1 Закону «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 2 цього Закону передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до частини 1 та пункту 2 частини 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина 1 статті 5 Закону № 1404-VІІІ).

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного чи приватного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Судом установлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 грудня 2011 року ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укргазбанк заборгованість за кредитним договором 114799,21 дол. США, що станом на 14.12.2011 року становило 917234,21 грн, та пеню в сумі 76530,45 грн, і 1700 грн судового збору та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

У провадженні приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Пироги С. С. з 17.11.2020 року перебуває виконавче провадження № 63633032 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2545/11, виданого 11.09.2012 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укргазбанк заборгованості за кредитним договором 114799,21 дол. США, що станом на 14.12.2011 року становило 917234,21 грн та пеню в сумі 76530,45 грн, 1700 грн судового збору та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

14.11.2024 року приватним виконавцем Пирогою С. С. винесено постанову, якою звернуто стягнення на заробітну плату ОСОБА_1 у межах суми стягнення суми 73005,28 грн.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24.11.2025 року постановлено замінити у виконавчому провадженні № 63633032 з примусового виконання виконавчого листа Луцького міськрайонного суду Волинської області № 2-2545/11 від 11.09.2012 року, щодо виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14.11.2011 року у справі № 2-2545/11, а саме стягувача - Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Укргазбанк» його правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Маніту».

Постановою приватного виконавця від 28.01.2026 року на підставі вказаної ухвали суду було замінено стягувача у ВП № 63633032 на правонаступника ТОВ «Маніту».

21 січня 2026 року представник боржника ОСОБА_1 адвокат Кондратюк В. В. звернувся до приватного виконавця Пироги С. С. із заявою про закінчення виконавчого провадження № 63633032 у зв`язку з його повним виконанням.

Відповідно до положень пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до вимог статті 192 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Як визначено статтею 524 ЦК України, грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Загальні положення виконання грошового зобов`язання закріплені у статті 533 ЦК України, зокрема: грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях; якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому, з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини 1 статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Зазначене відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 вересня 2020 року у справі № 916/4693/15.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Разом з тим, особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені в статті 49 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до положень частини 3 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті виконавець у результаті виявлення у боржника коштів у відповідній валюті стягує такі кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби, а приватний виконавець - на відповідний рахунок приватного виконавця.

У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми в національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17).

Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів апеляційного суду, не взяв до уваги надані боржником докази погашення боргу, зокрема довідку ТОВ «Каридія» від 05.12.2025 року, оскільки вона свідчить про часткове погашення боргу шляхом утримання із заробітної плати на суму 73005,28 грн, тоді як виконавчий лист вказує на стягнення з ОСОБА_1 суми 114799,21 доларів США та пені і судових витрат. Інших доказів повного погашення заборгованості суду не надано.

Виконавче провадження підлягає закінченню, зокрема у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (пункт 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»).

Зазначені обставини справи та норми матеріального права свідчать про те, що належним виконанням рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14.12.2011 року у справі № 2-2545/11 є, окрім іншого, стягнення суми в іноземній валюті за курсом валюти на дату платежу у розмірі 114799,21 доларів США, а у випадку виконання рішення частинами - за курсом валюти на дату кожного з платежів.

Матеріали справи не містять відомостей про фактичну сплату заборгованості боржником в іноземній валюті за курсом валюти на дату платежу у розмірі 114799,21 доларів США.

За таких обставин приватним виконавцем виконавчого округу Волинської області Пирогою С. С. правомірно відмовлено у закінченні виконавчого провадження, оскільки відсутні підстави, що свідчать про фактичне повне виконання рішення.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (стаття 451 ЦПК України).

Відповідно до норм статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги боржника ОСОБА_1 і скасування оскаржуваної ухвали суду першої інстанції та задоволення його скарги на дії приватного виконавця Пироги С. С. щодо відмови в закритті виконавчого провадження.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану в його інтересах представником Кондратюком Володимиром Веніаміновичем, залишити без задоволення.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 травня 2026 року у даній справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя

Судді