Рішення від 30 червня 2026 р. у справі №761/30252/25 — Шевченківський районний суд міста Києва

Суд: Шевченківський районний суд міста Києва

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із житлових відносин, з них

Дата: 30 червня 2026 р.

Справа: №761/30252/25

Суддя: Савчук Ю. Н.

Справа № 761/30252/25

Провадження № 2/761/3339/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючий суддя Савчук Ю.Н.,

за участі секретаря судового засідання Фортуни М.А.,

позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Савелової Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Лестер» про усунення перешкод у користуванні майном,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва із вищевказаною позовною заявою, в якій просить суд - зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні квартирою за адресою : АДРЕСА_1 шляхом передачі ключів від квартири.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що на дату смерті сина позивачки - інвестора ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина у вигляді трикімнатної квартири АДРЕСА_2 , переданої по Акту, разом з ключами, Акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЛЕСТЕР» ОСОБА_3 за Попереднім договором купівлі-продажу квартири від 12 листопада 2021 р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бишевець О.В.

Поозивач, є спадкоємцем 1/3 частки квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак, відповідачка перешкоджає позивачу у користуванні майном, не допускаючи останнього в середину квартири, не передаючи на неодноразові звернення позивачки ключі від квартири. Вказане повністю унеможливлює реалізацію права позивача на користування нерухомим майном та створює необхідність усунення відповідних перешкод. У зв`язку з чим, позивачка змушена звернутись до суду із вказаною позовною заявою про усунення перешкод у користуванні майном.

Оскільки відповідачка постійно проживає, разом з двома малолітніми спадкоємцями (є їх законним представником) в м. Ірпінь у власній квартирі по АДРЕСА_3 , а також має у власності частину будинку в АДРЕСА_4 , позивач не порушить їх право користування квартирою у АДРЕСА_5 , яку діти прийняли у спадок.

Ухвалою суду від 28.07.2025 року у справі відкрито провадження та призначено справу до розгляду у порядку загального позовного провадження та призначено у справі підготовче судове засідання.

03.09.2025 року відповідачем було подано відзив на позовну заяву у якій вона проти задоволення позову заперечила з посиланням на те, що в провадженні Шевченківського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа №761/0252/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Лестер», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Стародубцева В.М. про встановлення факту проживання однією сім`єю. Визнання грошових коштів спільною сумісною власністю подружжя, визнання права особистої приватної власності на частину грошових коштів та зобов`язання вчинити дії, а відтак висновки позивачки про усунення перешкод в користування житлом є передчасними. Крім того, частка позивачки не виділена в натурі. Також зазначає, що ключі були передані позивачці, що підтверджується скріншотами переписки, а відтак предмет спору відсутній. Крім того, згідно інформаційно довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 02.09.2020 року власником спірної квартири є Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Лестер», а відтак ОСОБА_2 є неналежним відповідачем у справі, що є самостійною підставою для відмови у позові.

22.10.2025 року позивачкою через електронний суд було подано відповідь на відзив, відповідно до якої доводи відповідачки про те, що позивач нібито передала ключі у присутності свідка, що не відповідає дійсності та спростовується її словами у Viber, які вона сама наводить. Доводи відповідачки, що вона не є належним відповідачем, оскільки власником спадкової квартири є АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ЛЕСТЕР», спростовуються тим, що предметом спору у справі є не право власності, а про право користування. Доводи відповідачки про те, що призначена судом сума моральної шкоди не може бути спрямованою, серед іншого, й на дисциплінування відповідачки, не узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, зокрема, з у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04, п. 64, від 15 жовтня 2009 р.) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Згідно зі ст. 46 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (в редакції Протоколу № 11), рішення Європейського суду є обов`язковими для держав-учасниць Конвенції. Практикою Європейського суду з прав людини визнана презумпція моральної шкоди. Тобто в разі порушення майнових або цивільних прав «середня» людина, яка «нормально» реагує на протиправну щодо неї поведінку, повинна відчути страждання (моральну шкоду). Склад цивільного правопорушення, який є підставою для відшкодування моральної шкоди, у даному випадку наявний.

30.10.2025 року представником відповідача було подано заперечення на відповідь на відзив, відповідно до якої ОСОБА_1 не надала до суду жодних належних доказів, які б підтверджували факт існування перешкод у користуванні квартирою. Крім того, відповідач не є власником вказаної квартири. Право користування квартирою виникло у ОСОБА_3 , однак права та обов`язки сторін за попереднім договором не передбачають правонаступництва. Однак, навіть, якщо припустити, що ОСОБА_1 має право користування квартирою з моменту відкриття спадщини, такі самі права належать і спільним дітям ОСОБА_2 та ОСОБА_4 - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які також є спадкоємцями першої черги за законом, а відповідачка є законним представником малолітніх спадкоємців. Також відповідачка разом із дітьми у вказаній квартирі не проживають, а відтак не можуть чинити перешкоди позивачці у користуванні житлом, зв`язку ключів від квартири позивачці було передано. Вважає, що втрата близько людини спричинила для позивачки стан сильного душевного потрясіння, що мало наслідком безпідставні звинувачення та тиск. В частині позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди вважає, що факт заподіяння шкоди не доведений належними та допустимими доказами.

Ухвалою суду від 03.03.2026 року закрито підготовче судове засідання у справі та призначено її розгляд по суті.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити позов у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач та її представник у судовому засіданні заперечували проти задоволення заяви.

У судовому засіданні 17.06.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та на підставі абз. 2 ч. 1 ст. 244 ЦПК України відклав ухвалення та проголошення судового рішення на 30.06.2026 на 10 год 00 хв.

17.06.2026 року суд перейшов до стадії ухвалення рішення у справі, у зв`язку з чим оголосив перерву та призначив проголошення повного судового рішення на 30.06.2026 року на 10 год 00 хв.

18.06.2026 року через електронний суд від представника відповідача адвоката Савелової Ю.М. надійшли додаткові пояснення у справі, у яких вона проти винесення окремої ухвали заперечила, подала клопотання про поновлення судового розгляду для вчинення процесуальної дії: дослідження технічного звукозапису судового засідання 21.04.2026 року та 08.06.2026 року. У судовому засіданні 30.06.2026 року представник відповідача адвокат Савелова Ю.М. уточнила клопотання та просила дослідити технічний звукозапис судового засідання 08.06.2026 року з 33 хв. по 41 хв. для підтвердження того факту, що нею не вчинялося кримінальне правопорушення, передбачене ст. 383 КК України, у чому її звинуватила позивачка.

30.06.2026 року ухвалою суду було поновлено судовий розгляд та призначено судове засідання на 13 год. 00 хв. на 30.06.2026 року.

У вказаному судовому засіданні було досліджено запис фіксування судового засідання технічними засобами 08.06.2026 року з 33 хв. по 41 хв.

30.06.2026 року суд повторно провів судові дебати та перейшов до стадії ухвалення рішення у справі, у зв`язку з чим оголосив перерву та призначив проголошення повного судового рішення на 01.07.2026 року на 10 год 00 хв.

Суд, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, врахувавши подані докази, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд сприяє всебічному та повному з`ясуванню обставин по справі, роз`яснює їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їх прав у випадках передбачених цим Кодексом.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , якому належали майнові права на трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідно до Свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 14.06.1986 року, довідки про народження від 06.11.2023 року № 128, Свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 від 18.03.2002 року, позивачка є матір`ю ОСОБА_3 .

На дату смерті сина позивачки ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина у вигляді майнових прав на трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 03.10.2024 року № 78604079 та довідкою приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стародубцевої В.М. від 26.05.2025 року № 94/01-16 про заведення спадкової справи №13/2024.

Як вбачається із п. 1.2 Попереднього договору купівлі-продажу квартири від 12.11.2021 року, укладеного між АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Лестер» та ОСОБА_3 , об`єктом купівлі-продажу за основним договором буде квартира АДРЕСА_6 загальною площею 95,8 кв.м., житловою площею 43 кв.м., кількість кімнат - 3.

Відповідно до п. 1.3 цього Договору сторони зобов`язуються укласти основний договір у термін до 01.02.2025 року лише у разі повної оплати покупцем продавцю ціни квартири, передбаченої у п. 2.1 цього Попереднього Договору.

Згідно з п. 2.1 Договору купівельна ціна за цим договором становить 3 321 476,23 грн.

Як вбачається зі змісту п. 2.2 Договору з метою виконання покупцем своїх зобов`язань Покупець зобов`язується сплатити продавцю грошові кошти в якості попередньої оплати (авансу) в рахунок сплатити за квартиру у сумі, порядку та строки, передбачені попереднім договором. Сторони погодили, що остаточний розмір забезпечувального платежу дорівнюватиме сумі всіх платежів, розрахованих та сплачених відповідно до п.п. 2.2.1 Попереднього Договору.

За змістом п.п. 2.2.1.1. п. 2.2.1 Договору забезпечувальний платіж підлягає сплаті у наступному порядку: в момент укладення цього Договору на виконання умов Договору від 12.11.2021 року про припинення дії Інвестиційного договору № 1704/123 від 29.11.2019 року, укладеного між Покупцем та Продавцем, грошові кошти (інвестиційні внески) в сумі 2 237 107,03 грн. без ПДВ, що були сплачені Покупцем Продавцю.

П. 2.2.1.2 встановлено графік планових платежів за період з 05.12.2021 року по 05.11.2024 року в розмірі 1 084 36,20 грн.

Листом №1232-01/2025 від 16.07.2025 року ТОВ КУА «Клевер Кепітел» повідомила позивачку про те, що зобов`язання зі сплати забезпечувальних платежів в якості попередньої оплати за квартиру за попереднім договором були виконані покупцем ОСОБА_3 частково, в сумі 3 596 914,72 грн. Свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_3 , що виникла за попереднім договором, товариству від спадкоємців не надходило. Спадкоємцями майна ОСОБА_3 є ОСОБА_1 та двоє інших осіб. В межах зазначеної спадкової справи була подана заява особою, що на даний момент в судовому порядку визнає своє право на спадкування.

Відповідно до інформації, яка відображена в довідці від 26.05.2025 року № 94/01-16 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стародубецької В.М., спадкоємцями майна ОСОБА_3 є ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Також в довідці зазначено, що в межах зазначеної спадкової справи була подана заява особою, що на даний момент в судовому порядку визнає своє право на спадкування.

Відповідно до п.п. 3.1.1 Попереднього договору Продавець зобов`язується укласти з Покупцем основний договір у термін, місці, на умовах та за правилами, встановленими цим Попереднім договором лише після отримання повної суми купівельної ціни від Покупця.

За змістом п. 8.2 Попереднього договору цей попередній Договір може бути припинено за ініціативою Продавця у випадку порушення Покупцем будь-якого з термінів оплати, визначених даним Попереднім договором.

В силу положень п.8.6 Попереднього Договору в разі не укладення основного Договору та/або припинення дії цього Попереднього Договору не з підстав укладення основного договору, Покупець повинен в десятиденний термін з моменту настання вищезазначених обставин повернути продавцю ключі від квартири та звільнити квартиру.

Основний договір в обумовлений сторонами строк укладений не був.

Відповідно до статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, -у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

За змістом частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Таким чином, будь-які зміни умов попереднього договору можуть бути погоджені сторонами виключно у межах строку дії договору.

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Оскільки основний договорі не укладено, попередній договір вважається таким, що припинив свою дію. Проте за даних обставин повна сума планових платежів не сплачена, а основний договір не укладено з поважних причин у зв`язку зі смертю інвестора.

За змістом ч.1 ст.608 ЦК України зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Попередній договір може бути виконаний іншою особою, тобто спадкоємцями інвестора ОСОБА_3 шляхом сплати залишку купівельної ціни квартири, що буде підставою для укладення основного договору купівлі-продажу.

Однак вказане відповідно до ст.ст.512, 520 ЦК України потребує заміни сторони Договору шляхом укладення додаткового Договору або ж сплати залишку планових платежів та звернення з позовом до суду про спонукання до укладення Договору купівлі-продажу.

Позивачем 23.06.2025 року було направлено досудову вимогу відповідачеві про надання доступу до квартири. Як вбачається із трекінгу АТ «Укрпошта», повідомлення про вручення поштового відправлення № 0829200190631 повернулося позивачі «за закінченням терміну зберігання».

За змістом вказаної вимоги, її було надіслано за адресою зареєстрованого місця проживання відповідачки: АДРЕСА_4 .

Однак, як вбачається із Акту обстеження матеріально-побутових умов проживання сім`ї власника житла (заявника) від 13.07.2023 року, складеного депутатом Ірпінської міської ради Бучанського району Київської області Король П.П., житло зруйноване в зв`язку із російською агресією.

23.06.2025 року позивачка звернулася із заявою до Шевченківського управління поліції ГУНП у м.Києві щодо складення протоколу за ст.ст. 150, 151 КУпАП щодо ОСОБА_2 за порушення правил користування житловим приміщенням.

Крім того, позивачкою було ініційоване кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України.

Листом № 93071-2025 від 13.03.2025 року ГУНП у м.Києві повідомило позивачку, що слідчим управлінням в межах компетенції проведено перевірку, у ході якої порушень вимог чинного законодавства під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні 312024100040003379 від 30.09.2024 року не виявлено.

За змістом ст.63 Закону України «Про інститути спільного інвестування» компанія з управління активами - господарське товариство, створене відповідно до законодавства у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю, яке провадить професійну діяльність з управління активами інституційних інвесторів на підставі ліцензії, що видається Комісією. Компанія з управління активами здійснює управління активами інституту спільного інвестування.

В силу приписів п.10 ч.1 ст.1 Закону України «Про інститути спільного інвестування» інститут спільного інвестування - корпоративний або пайовий фонд.

За даними Єдиного Державного Реєстру інститутів спільного інвестування, ТОВ КУА «Клевер Кепітал» є управляючою компанією, яка здійснює управління активами АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Лестер» (код ЄДРІСІ 13300392).

26.03.2025 року у відповідь на адвокатський запит представника відповідача ТОВ «КУА «Клевер Капітал» листом № 476-01/2025 повідомила, що у Товариства відсутні підстави для надання інформації щодо правочину, укладеного з ОСОБА_3

01.04.2025 року позивач звернулася із заявою до АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Лестер» про надання ключів від квартири АДРЕСА_2 .

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Клевер Кепітел», яка відповідно до ст.63 Закону України «Про інститути спільного інвестування» та Договору про управління активами корпоративного інвестиційного фонду №08/08-2017/1 від 08.08.2017 року здійснює управління активами та, відповідно, діє від імені, в інтересах та за рахунок АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Лестер» листом №836-01/2025 від 09.05.2025 року на запит позивачки щодо надання інформації повідомило позивачку, що оскільки документи, які підтверджують право на спадщину померлого ОСОБА_3 за попереднім договором відсутні, у товариства немає підстав для надання відповідної інформації.

Відповідно до відповіді на адвокатський запит щодо надання комплекту ключів від квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_1 або надання алгоритму на отримання дозволу від АОСББ «Живий квартал «Файна Таун» Асоціація ОСББ «Живий квартал Файна Таун» листом № 21/10/002 від 21.10.2025 року повідомила, що Асоціація не уповноважена та не наділена компетенцією по виготовленню і видачі комплекту ключів від замків вхідних дверей квартири АДРЕСА_2 , враховуючи відсутність у Асоціації повноважень щодо їх зберігання та розповсюдження, а також враховуючи відсутність у Асоціації права доступу до приміщень, що є приватною власністю співвласників.

Асоціація ОСББ «Живий квартал Файна Таун» у відповідь на адвокатський запит представника відповідача листом № 31/10/006 від 31.10.2025 року повідомила, що ОСОБА_3 був інвестором квартири АДРЕСА_7 . Ключі від вищезазначеної квартири отримав 12.11.2021 року по акту прийому-передачі. При заповненні інформації щодо власників квартири та членів сім`ї в графі членів родини вказав ОСОБА_2 та її контактний номер телефону НОМЕР_3 . Станом на 29.10.2025 року у квартирі АДРЕСА_8 відсутні ознаки проживання будь-кого, показники лічильників на централізоване водопостачання, теплопостачання та електричної енергії нульові, повідомлень про початок ремонтних робіт у квартирі не надходило.

Як вбачається із п.1 Акту прийому-передачі квартири та ключів для проведення ремонтних та оздоблювальних робіт від 12.11.2021 року, Продавець АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Лестер» передав покупцю ОСОБА_3 для проведення ремонтних та оздоблювальних робіт квартиру АДРЕСА_6 загальною площею 95,8 кв.м. та комплект ключів від цієї квартири в кількості 5 штук, а Покупець, в свою чергу, прийняв зазначену квартиру разом із наданим комплектом ключів.

Асоціація ОСББ «Живий квартал Файна Таун» в електронному листуванні у месенджері повідомила позивачку про те, що за зверненням сусідів, у квартирі відчинені вікна та просили зачинити їх, на що позивачка відповідача, що у неї відсутні ключі від квартири та рекомендувала звернутися в поліцію.

05.06.2025 року позивачка звернулася із заявою до ТОВ «КУА «Клевер Капітал» про надання ключів від квартири АДРЕСА_2 .

Позивачем зазначено, що право користування належною їй часткою квартири обмежується діями законного представника інших співвласників ОСОБА_2 , яка в добровільному порядку не бажає врегулювати питання щодо порядку користування спільним майном.

Відповідно до скріншотів електронної переписки у месенджері від 26.03.2025 року позивачка зверталася до відповідачки із проханням надати їй ключі від квартири по АДРЕСА_5 , на що відповідачка повідомила, що ключі передано, вони були на зв`язці в чорній шкіряній ключниці ОСОБА_3 . На пропозицію змінити замки, відповідачка відмовила, зазначивши, що позивачка не отримала свідоцтва про право на спадщину, а відтак у неї відсутні такі права.

У постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 ВП ВС зазначила, що Верховний Суд послідовно додержується правової позиції про те, що роздруківки електронного листування не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів) у розумінні ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Але якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне електронне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.

З врахуванням того, що у переписці зазначено ім`я абонентського номеру телефону відповідачки Yulia, сторони не заперечили, що переписка належить їм, крім того, вказане вбачається зі змісту переписки, відповідне електронне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати доводи сторін.

З врахуванням того, що у переписці зазначено ім`я абонентського номеру телефону відповідачки ОСОБА_7 , сторони не заперечили, що переписка належить їм, крім того, вказане вбачається зі змісту переписки, відповідне електронне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати доводи сторін.

Як пояснила у судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 , допитана як свідок, одразу після смерті чоловіка вона виїхала із квартири. В листопаді була домовленість з позивачкою, що відповідач передасть їй ключі від квартири. У 2024 році вона особисто передала ключі позивачці, після чого вона почала писати, що ключі відсутні. Причину виникнення спору пояснила тим, що позивачка не хоче, щоб відповідач мала частку у спадковому майні. Стверджувала, що чоловік позивачки свідок ОСОБА_8 погрожував відповідачці. Зазначила, що ключів від квартири не передавала позивачці особисто, а поклала його при всіх, хто перебував у квартирі, на ключницю. Ключі передані у одній зв`язці разом з ключами від іншої квартири. За адресою: АДРЕСА_4 , куди позивачкою направлялася лист-вимога, не проживає, вказаний будинок знищений внаслідок пожежі, про що відомо позивачці. У спірній квартирі не проживає, оскільки там відсутній ремонт і квартира не придатна для проживання.

Позивачка ОСОБА_1 , допита у судовому засідання як свідок, пояснила, після смерті її сина ОСОБА_3 просила відповідачку надати їй ключі для огляду квартири по АДРЕСА_5 , оскільки були питання щодо причин смерті с сина. Позивачкою надсилався відповідачці лист-вимога щодо надання ключів від квартири. Поштове відправлення повернулося. На її лист-вимогу про передачу ключів відповідачка не відреагувала. Вказану вимогу позивачка направляла відповідачці за адресою: АДРЕСА_4 . Обставини перебування ключів у відповідачки визнаються самою відповідачкою та підтверджуються скріншотами переписки у месенджері.

Свідок ОСОБА_8 у судовому засіданні надав показання щодо того, що відповідачка категорично відмовлялась від надання ключів для огляду квартири, в той час, коли вони неодноразово зверталися до відповідачки для надання ключів. У 2025 році позивачка у його присутності телефонувала відповідачці і просила передати ключі, на що отримала відмову в кінці березня. Зазначив, що ключі від квартири по АДРЕСА_9 відповідачка віддала. Про ключі від квартири по АДРЕСА_5 не йшлося, їх не передавали. Причину неповернення ключів відповідачкою пояснив тим, що відповідачка хоче бути єдиним спадкоємцем та тим, що у неї проблеми з алкоголем, також відповідачка вживає психотропні речовини.

Показання свідків ОСОБА_8 та позивачки ОСОБА_1 , допитаної в якості свідка суд оцінює критично, оскільки вони є зацікавленими особами. Крім того, ці показання суперечать показанням інших свідків та матеріалам справи.

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні надала показання про те, що на початку листопада сестра попросила поїхати з нею і забрати речі, показала їй зв`язку ключів чорного кольору, які вона впізнала, тому що також користувалася ними. Пояснила, що їздила на ОСОБА_10 разом із сестрою і бачила ключі та запам`ятала, як вони виглядають. Часто користувалася ключами ОСОБА_11 , двічі була у квартирі по АДРЕСА_5 , візуально ключі відрізняла. Ключів було біля п`яти. Після того, коли вони із сестрою забрали речі, чоловік позивачки ОСОБА_8 нагадав про необхідність передачі ключів, які вони поклали на стіл. Ключі були металевими, один з них був довгим. Факт зловживання відповідачкою спиртними напоями чи наркотичним засобами заперечила. Зазначила, що після смерті сина позивачка почала поводитися агресивно, мали місце залякування і приниження, звинувачення у смерті ОСОБА_3 . Чоловік позивачки ОСОБА_8 погрожував їм, попереджаючи, щоб не наживали собі ворогів.

Судом під час розгляду справи встановлено та підтверджено показаннями свідка ОСОБА_9 та скріншотами електронної переписки у месенджері та осбтавина, що відповідач передала один з наявних у неї комплектів ключів до квартири за адресою : АДРЕСА_1 , майнові права на яку належитимуть сторонам на праві спільної часткової власності.

Отже, як слідує зі змісту позову, та встановлених в ході розгляду справи обставин, сторони не можуть дійти згоди в питанні спільного користування спірним нерухомим майном.

Суд, оцінюючи, належність, допустимість й достовірність доказів, які містяться в матеріалах справи, приходить до таких висновків.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно гуртуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з положеннями статті 264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 316 ЦКУ правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Згідно з частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Частиною першою статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-1500цс15 зроблено висновок, що при здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна необхідно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно.

Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення, будинку або його частини, вимагати усунень порушень його права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі зазначеної норми є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.

Відповідно до п.33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 № 5 відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Верховний Суд у своїй постанові від 28.04.2022 року у справі 334/815/21, звертав увагу на те, що саме по собі звернення позивача до суду з відповідним позовом про усунення перешкод у користуванні власністю й заперечення відповідачів щодо його задоволення, свідчить про наявність таких перешкод.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року у справі № 522/9176/19 (провадження № 61-6020св23) .

Відповідно до статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані, на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки.

Таким чином, для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном необхідна одночасна наявність двох підстав: позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди, та має бути факт того, що внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 370/807/22 (провадження № 61-4057св23).

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Аналіз приведених норм свідчить про те, що будь-який власник має право не лише володіти та розпоряджатися належним йому майном, але й користуватися ним, і таке право є непорушним.

Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 761/5115/17.

Відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції кожній особі крім інших прав гарантовано право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про усунення перешкод у користуванні майном становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом. Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, обмеження в праві користування майном, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно легітимну мету (виправданість втручання суспільним інтересом; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям та переслідуваною метою. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Отож, аналіз даних норм цивільного законодавства та усталеної судової практики дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Згідно з ч.1 ст.182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч.4 ст.334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Ст.181 Цивільного кодексу України передбачено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Ч.1 ст.5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.

Право власності на нерухоме майно за позивачем у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не зареєстровано, а відтак у позивача, в силу приписів закону, не виникло.

У постанові Великої Палати ВС у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) -

Велика Палата ВС дійшла висновку, що інвестор після виконання ним фінансових зобов`язань за укладеними договорами купівлі-продажу цінних паперів та резервування об`єкта нерухомості (чи аналогічними правочинами, що підтверджують здійснення інвестування) отримує документи, які підтверджують реальність такого правочину та встановлюють для нього його майнові права на конкретний об`єкт нерухомого майна.

Для отримання права власності на такий об`єкт нерухомості інвестор має трансформувати свої майнові права у власність шляхом державної реєстрації речових прав на цей об`єкт нерухомості, але виконати це можна лише за умов завершення будівництва новоствореного об`єкта нерухомості відповідно до вимог чинного законодавства та прийняття такого нерухомого майна до експлуатації (статті 328, 331 ЦК України).

Саме інвестор є особою, яка первісно набуває право власності на об`єкт нерухомого майна, споруджений за її кошти.

Разом з тим у разі здійснення самочинного будівництва об`єкта нерухомого майна інвестор, так само як і забудовник, не набуває права власності на об`єкт самочинного будівництва (ст. 376 ЦК України).

Інвестор наділений правами, тотожними правам власника нерухомого майна, пов`язаними зі створенням об`єкта нерухомого майна. Тому в разі порушення його речових прав він має право на звернення до суду за їх захистом шляхом пред`явлення позову про визнання за ним його майнових прав.

Окрім того, ВП ВС частково відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 24 червня 2015 року в справі № 367/5136/13-ц (провадження № 6-318цс15), про необхідність позивача захищати свої майнові права, а не право власності, яке ще не виникло. На переконання Великої Палати ВС, у разі виконання інвестором власних інвестиційних зобов`язань після завершення будівництва об`єкта інвестування відповідно до вимог закону майнові права інвестора трансформуються у право власності, яке підлягає державній реєстрації за інвестором як первісним власником.

Частиною третьою статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» закріплено порядок інвестування та фінансування об`єктів житлового будівництва, зокрема, з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом емісії цільових облігацій підприємств, виконання зобов`язань за якими здійснюється шляхом передачі об`єкта (частини об`єкта) житлового будівництва.

Відповідно до пункту 5 статті 7 та статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестор має право володіти, користуватися, розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права). Згідно з пунктом 6 статті 7 цього Закону інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.

Статтею 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» вказано, що об`єкт інвестування - це квартира або приміщення соціально-побутового призначення в об`єкті будівництва, яке після закінчення будівництва стає окремим майном.

Згідно зі статтею 177 ЦК України до об`єктів цивільних прав відносяться речі, майнові права та інше. Майном як особливим об`єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України). За правилами статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування). Майнове право є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право є обмеженим речовим правом, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

У постанові Великої Палати ВС у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) -

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.09.2021 року у справі № 359/5719/17, (провадження № 14-8 цс 21) зазначила, що саме інвестор, як особа за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування.

Державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийнято в експлуатацію у встановленому порядку. В іншому випадку інвестор не зможе визнати право власності на квартиру до введення будинку в експлуатацію. Згідно із частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Отже, інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.

Оскільки після виконання умов інвестиційного договору інвестор набуває майнові права на об`єкт інвестування, які після завершення будівництва об`єкта нерухомості та прийняття його до експлуатації трансформуються у право власності інвестора на проінвестований об`єкт з необхідністю державної реєстрації інвестором такого права за собою, то забудовник позбавлений права відчужувати об`єкт інвестування на користь будь-якої іншої особи.

Таким чином, інвестор наділений правом вимагати повернення належного йому об`єкта інвестування від будь-якої іншої особи.

Частиною 3 статті 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Позивачка є матір`ю спадкодавця та, відповідно, спадкоємцем першої черги за законом.

Проте у позивачки не виникли і майнові права на квартиру, оскільки повна вартість поточних платежів спадкодавцем не сплачена.

Отже, вартість об`єкта інвестування на даний час повністю не сплачена, основний договір купівлі-продажe у встановлений попереднім договором строк не укладено, а відтак майнові права на нього відповідно до умов договору та вимог закону у ОСОБА_1 як спадкоємиці померлого інвестора не виникли, в той час, коли право на звернення із негаторним позовом належить власнику або інвестору, якому належать майнові права.

Крім того, відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Оскільки позивачка ОСОБА_1 на даний час не є ані власником, ні інвестором нерухомого майна, якому належать аналогічні власникові правомочності, право користування спірною квартирою у позивачки на даний час не виникло, а відтак воно не може вважатися порушеним.

Також судом береться до уваги те, що відповідач є законним представником малолітніх спадкоємців майнових прав на квартиру та потенційним спадкоємцем у разі задоволення позову про встановлення факту проживання однією сім`єю з огляду на наступне.

За змістом ст.6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Відповідно до ч. 1,2 статті 31 ЦК України фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років (малолітня особа), має право: 1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість; 2) здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом. Батьки (усиновлювачі) вчиняють від імені малолітньої особи інші правочини спільно або одним із них за згодою другого з батьків (усиновлювачів).

Згідно з ч.1 ст.242 ЦК України батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

З приписами ч.4 ст.1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Відповідно до ч.3-4 ст.273 ЦК України неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування. Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Також в провадженні Шевченківського районного суду міста Києва перебуває справа № 761/12158/25 за позовом ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання грошових коштів спільною сумісною власністю, визнання права особистої приватної власності на 1/2 частину грошових коштів та зобов`язати вчинити дії.

Таким чином, її малолітніх дітей позивачки також виникнуть відповідні права на спірну квартиру разом із позивачкою. Такі права належитимуть і віповідачці у разі задоволення судом позову у справі 761/12158/25.

З врахуванням того, що доводи та аргументи позивача не знайшли своє підтвердження у судовому засіданні та в матеріалах справи та не підтверджені належними та допустимими доказами в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача усунути перешкоди у користуванні позивачем квартирою шляхом передачі ключів від квратири, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині усунення перешкод в користуванні майном ОСОБА_1 .

Судом не беруться до уваги твердження представника відповідача про те, що оскільки власником нерухомого майна є АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Лестер», а відтак ОСОБА_2 не є належним відповідачем у справі з врахуванням наступного.

Так, як вбачається із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 02.09.2025 року, власником квартири АДРЕСА_7 є АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Лестер».

Однак позов про усунення перешкод у користуванні майном може бути пред`явлений до будь-якої особи, яка чинить перешкоди у користуванні, а не лише власнику чи користувачу цього майна.

Крім того, АТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Лестер» свої зобов`язання за попереднім договором виконав, передавши ОСОБА_3 ключі від квартири у кількості 5 штук згідно Акту прийому-передачі квартири та ключів для проведення ремонтних та оздоблювальних робіт від 12.11.2021 року.

Щодо позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, вони також не підлягаю задоволенню з огляду на наступне.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За змістом ч. 2-4 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

Верховний Суд у постанові від 15.12.2020 року у справі № 752/17832/14-ц зазначив, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Виходячи з положень ст. ст. 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому, як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Такий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01 вересня 2020р. у справі № 216/3521/16-ц, що відповідає практиці ЄСПЛ (наприклад рішення № 47148/99 від 22 лютого 2005р. у справі «Новоселецький проти України»).

Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, судом враховуються правові висновки, здійснені Верховним Судом, викладені у постановах від 12.06.2023 у справі №686/7245/22, провадження №61-2174св23; від 29 травня 2023 року у справі №757/13867/21, провадження № 61-11498св22; від 02 березня 2023 року у справі №607/21703/21, провадження № 61-11873св22.

Суд зауважує, що Верховний Суд у постановах: від 20 березня 2019 року у справі №918/203/18; від 28 жовтня 2020 року у справі №904/3667/19, зробив висновок, який є застосованим й до даних правовідносин, про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідковий зв`язок такої поведінки із завданою шкодою.

При цьому, суд виходить з того, причинний зв`язок, як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди, між протиправною поведінкою та шкодою виражається у тому, що шкода, повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Натомість, ані особливостей психічного / психологічного стану, зумовленого незаконним звільненням, ані змін / погіршення стану здоров`я, прийому медичних препаратів у даній справі не підтверджено. Суду не надано й доказів того, що внаслідок протиправних дій відповідача погіршились відносини із оточуючими людьми.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22) зазначено, що: «зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи».

При цьому, суд відзначає, що в рішенні ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі», зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які … зіткнулися з проблемами … можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.

У даній категорії справ позивач повинен обґрунтувати та довести факт завдання йому шкоди.

Проте позивачем не наведено жодного обґрунтування завдання їй моральної шкоди, зокрема не вказано характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала позивач, характер немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та не надано доказів на підтвердження завдання моральної шкоди.

Протиправність дій відповідача, що є обов`язковим елементом складу цивільного правопорушення, та підставою для цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, судом не встановлено.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA,№ 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Відмовляючи у стягненні моральної шкоди на користь позивача, суд не оцінює розмір заявлених позовних вимог з точки зору справедливості та розумності за умови не доведення підстав для її стягнення.

17.06.2026 року позивач подала до суду клопотання про винесення окремої ухвали.

Із клопотання вбачається, що заявник просить винести окрему ухвалу щодо неправомірних дій адвоката Савелової Ю.М. під час проведення судового засідання 08.06.2026 року.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу.

Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором.

Вбачається, що чинним законодавством України передбачена можливість постановлення окремої ухвали при вирішенні спору.

Позивач вказує на наявність неправомірних дій адвоката під час проведення судового засідання, що, на думку позивача, полягало у завідомо неправдивому повідомленні суду про вчинення кримінального правопорушення, за що передбачена кримінальна відповідальність за ст.383 КК України.

18.06.2026 року через електронний суд від представника відповідача адвоката Савелової Ю.М. надійшли додаткові пояснення у справі, у яких вона проти винесення окремої ухвали заперечила, подала клопотання про поновлення судового розгляду для вчинення процесуальної дії: дослідження технічного звукозапису судового засідання 21.04.2026 року та 08.06.2026 року. У судовому засіданні 30.06.2026 року представник відповідача адвокат Савелова Ю.М. уточнила клопотання та просила дослідити технічний звукозапис судового засідання 08.06.2026 року з 33 хв. по 41 хв. для підтвердження того факту, що нею не вчинялооося кримінальне правопорушення, передбачене ст. 383 КК України, у чому її звинуватила позивачка.

Зі змісту вказаного звукозапису вбачається, що представник відповідача адвокат Савелова Ю.М. не повідомляла про вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, але лише з врахуванням того, що у ОСОБА_8 наявна зброя і він погрожував її довірительці Аліксієнко Ю.В., просила суд видалити останнього із зали судового засідання з метою забезпечення безпеки учасників судового процесу.

Крім того, позивачко долучено у судовому засіданні до матеріалів справи талон-повідомлення єдиного обліку № 50995 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію, відповідно до якого ОСОБА_8 повідомив Шевченківське управління поліції ГУНП в м.Києві про те, що 08.06.2026 року о 17 год. 16 хв. за адресою: м.Київ, вул.Дегтярівська, буд. 31 А, адвокат Савелова Ю.М. під час судового засідання звинуватила заявника, що він в коридорі мав зброю та погрожував її вбити.

Отже, вказана заява вже перебуває на розгляді у органу досудового розслідування, що виключає реагування суду на вказані факти. Крім того, судом не виявлено у діях адвоката Савелової Ю.М. ознак порушень чинного законодавства, зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків або іншого порушення законодавства, що відповідно до приписів ст.262 ЦПК України є підставою для винесення окремої ухвали.

Таким чином, суд приходить до висновку, що встановлені ст.262 ЦПК України підстави для винесення судом окремої ухвали відсутні.

У судовому засіданні 30.06.2026 року представником відповідача було заявлено клопотання про винесення окремої ухвали у зв`язку із зловживання процесуальними правами позивачкою ОСОБА_1 та застосування до неї заходів процесуального примусу у вигляді штрафу.

Суд не вбачається підстав для винесення окремої ухвали у зв`язку з тим, що таких зловживань процесуальними правами не встановлено.

Щодо застосування щодо позивачки заходів процесуального примусу у вигляді штрафу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.144 ЦПК України заходами процесуального примусу є: 1) попередження;

2) видалення із залу судового засідання; 3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; 4) привід; 5) штраф.

Відповідно до ст.143 ЦПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов`язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

Оскільки позивач ОСОБА_1 протягом усього часу судового розгляду вела себе агресивно, підвищувала голос, постійно перебивала суддю та іншого учасників процесу, чинила тиск на суд і на представника іншої сторони, тобто не дотримувала порядку у судовому засіданні, головуючим суддею Савчук Ю.Н. неодноразово робилися їй та попередження.

З врахуванням того, що у зв`язку із недотримання Бусол О.Ю. порядку у судовому засіданні, до неї судом було застосовано такий захід процесуального примусу, як попередження, суд не вбачає підстав для застосування за одне те саме порушення ще одного заходу процесуального примусу у вигляді штрафу.

Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: як розподілити між сторонами судові витрати.

За змістом ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При пред`явленні позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 гривень (згідно квитанції від 11.11.2025).

Оскільки у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі, судові витрати позивачу не компенсуються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 319, 386, 391 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 133, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Лестер» про усунення перешкод у користуванні майном, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 01.07.2026.

Суддя

Оригінал: reyestr.court.gov.ua