Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №904/2235/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.06.2026 м.Дніпро Справа №904/2235/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Левшиної Г.В. (доповідач)

суддів: Висоцького А.М., Андрейчука Л.В.

секретар судового засідання: Гетьманенко С.М.

за участю представників сторін:

прокурор: Біленко О.А.

від позивача: не з`явився

від відповідача-1: не з`явився

від відповідача-2: не з`явився

вільний слухач: Бондаренко С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпровські енергетичні послуги”

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.04.2026 (суддя Кеся Н.Б., повний текст рішення складено 10.04.2026) у справі №904/2235/25

за позовом Гайсинської окружної прокуратури в інтересах держави

в особі позивача Гайсинської міської ради

до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпровські енергетичні послуги”

до відповідача-2 Гайсинського комбінату комунальних підприємств

про визнання додаткових угод недійсними та повернення безпідставно сплачених коштів

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Гайсинська окружна прокуратура в інтересах держави в особі позивача Гайсинської міської ради звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпровські енергетичні послуги” та Гайсинського комбінату комунальних підприємств, в якому просить суд:

- визнати недійсною додаткову угоду №3 від 10.06.2024 до договору №03338900/2024 від 01.01.2024 про постачання електричної енергії споживачу, укладеного між Гайсинським комбінатом комунальних підприємств та Товариством з обмеженою відповідальністю “Дніпровські енергетичні послуги”;

- визнати недійсною додаткову угоду №4 від 12.08.2024 до договору №03338900/2024 від 01.01.2024 про постачання електричної енергії споживачу, укладеного між Гайсинським комбінатом комунальних підприємств та Товариством з обмеженою відповідальністю “Дніпровські енергетичні послуги”;

- визнати недійсною додаткову угоду №5 від 27.09.2024 до договору №03338900/2024 від 01.01.2024 про постачання електричної енергії споживачу, укладеного між Гайсинським комбінатом комунальних підприємств та Товариством з обмеженою відповідальністю “Дніпровські енергетичні послуги”;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпровські енергетичні послуги” на користь Гайсинської міської ради в дохід місцевого бюджету кошти у розмірі 91155,13 грн;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпровські енергетичні послуги” на користь Вінницької обласної прокуратури судовий збір у розмірі 12112 грн.

В обґрунтування позову прокурор посилається на те, що підстави внесення змін до договору шляхом підписання додаткових угод №№ 3, 4 та 5 встановлено, що такі угоди укладені безпідставно, у порушення вимог п. п. 3.3, 5.3, пп. 13.12 Договору, умов тендерної документації замовника та п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі”, якими збільшено ціну за одиницю товару без наявності та підтвердження факту коливання ціни, на ринку за одиницю товару з моменту укладання договору. Грошові кошти в сумі 91155,13 грн є такими, що були безпідставно одержані Товариством з обмеженою відповідальністю “Дніпровські енергетичні послуги”, підстава їх набуття відпала, а тому товариство зобов`язане їх повернути Гайсинській міській раді, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.04.2026 у справі №904/2235/25 позовні вимоги задоволено повністю:

- визнано недійсною додаткову угоду №3 від 10.06.2024 до договору №03338900/2024 від 01.01.2024 про постачання електричної енергії споживачу, укладену між Гайсинським комбінатом комунальних підприємств та Товариством з обмеженою відповідальністю “Дніпровські енергетичні послуги”;

- визнано недійсною додаткову угоду №4 від 12.08.2024 до договору №03338900/2024 від 01.01.2024 про постачання електричної енергії споживачу, укладену між Гайсинським комбінатом комунальних підприємств та Товариством з обмеженою відповідальністю “Дніпровські енергетичні послуги”;

- визнано недійсною додаткову угоду №5 від 27.09.2024 до договору №03338900/2024 від 01.01.2024 про постачання електричної енергії споживачу, укладену між Гайсинським комбінатом комунальних підприємств та Товариством з обмеженою відповідальністю “Дніпровські енергетичні послуги”;

- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпровські енергетичні послуги” на користь Гайсинської міської ради в дохід місцевого бюджету кошти у розмірі 91155,13 грн;

- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпровські енергетичні послуги” на користь Вінницької обласної прокуратури судовий збір у розмірі 12112 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, зокрема виходив з того, що прокурор, захищаючи порушені інтереси держави, обґрунтовано звернувся із позовом в особі Гайсинської міської ради, яка є належним державним органом у спірних правовідносинах, та довів, що вона не вживала своєчасні та належні заходи для захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.

Щодо суті заявлених позовних вимог місцевий господарський виснував про те, що при укладенні оспорюваних додаткових угод сторони неправомірно збільшили установлену договором ціну електричної енергії більше ніж на 10 % від початкової ціни, що суперечить положенням п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Крім того, оцінюючи докази, надані відповідачем 2 в обґрунтування підстав для підвищення ціни, господарський суд зауважив про те, що долучені до матеріалів справи висновки ТПП не підтверджують правомірність підвищення ціни за спірними угодами, оскільки вони обґрунтовані некоректними періодами, не підтверджують пропорційність зміни ціни, а також суперечать умовам договору та вимогам законодавства.

Враховуючи викладене, а також положення ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання вказаних додаткових угод недійсними. Разом з тим, суд зазначив, що оскільки підстава для оплати поставленої електричної енергії за ціною, встановленою у них, фактично відпала, то ТОВ “Дніпровські енергетичні послуги” повинне повернути Гайсинській міській раді надлишково сплачені грошові кошти у сумі 91155,13 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю “Дніпровські енергетичні послуги” звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.04.2026 у справі №904/2235/25 та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

В обґрунтовування своєї позиції скаржник послався на те, що ухвалюючи оскаржуване рішення судом першої інстанції не було враховано, що при укладанні оспорюваних додаткових угод №3 від 10.06.2024, №4 від 12.08.2024, №5 від 27.09.2024 до договору №03338900/2024 від 01.01.2024 про постачання електричної енергії споживачу сторони керувалися саме підпунктом 2 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178. При цьому вказаний нормативно-правовий акт не встановлює жодних обмежень та прив`язки до відсоткового значення щодо збільшення ціни за одиницю товару. Натомість суд при ухваленні рішення фактично обмежився лише застосуванням норм Закону України «Про публічні закупівлі».

В той же час, представник товариства наголосив, що при прийнятті рішення про наявність підстав для збільшення ціни за одиницю товару споживач і постачальник керувалися встановленими п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» обмеженнями, виходили зі специфіки ринку електричної енергії, оцінювали ризики розірвання договору у комплексі з перспективою перебування споживача на ПОНі («постачальнику останньої надії»), тому такі дії відповідають принципам ефективності та максимальної економії бюджетних коштів.

Окремо апелянт підкреслив те, що місцевий господарський суд при вирішенні питання про визнання недійсними додаткових угод до договору не дотримався загальних принципів рівності та справедливості і не застосував правову конструкцію реституції до обох учасників правочину - додаткової угоди, та не передбачив наслідки недійсності для обох сторін, коли кожна з них зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Окреслені вище обставини, на думку скаржника, стали підставою для ухвалення судом незаконного та необґрунтованого рішення, яке підлягає скасуванню.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.

09.06.2026 від Гайсинської окружної прокуратури до Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він заперечує проти вимог апеляційної скарги, просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

За змістом поданого відзиву прокурор підтримав раніше заявлену позицію з приводу недійсності оспорюваних додаткових угод та необхідності повернення відповідачем до місцевого бюджет безпідставно отриманих коштів в сумі 91155,13 грн.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.05.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Левшиної Г.В. (доповідач), суддів: Висоцького А.М., Андрейчука Л.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.05.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпровські енергетичні послуги” залишено без руху; роз`яснено скаржнику право на звернення до апеляційного суду із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.04.2026 у справі №904/2235/25, із зазначенням інших підстави для поновлення строку протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

19.05.2026 через підсистему “Електронний суд” від скаржника надійшло клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.05.2026 поновлено скаржнику пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.04.2026 у справі №904/2235/25; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпровські енергетичні послуги” на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.04.2026 у справі №904/2235/25; розгляд апеляційної скарги призначено на 30.06.2026 о 15:30 год.; зупинено дію рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.04.2026 у справі №904/2235/25.

27.05.2026 через підсистему «Електронний суд» від скаржника надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №904/2235/25, в якому останній зазначає, що відповідачу з інформації, оприлюдненої на вебсайті https://ccu.gov.ua/novyna/6-travnya-vidbulysya zasidannya-senativ-ta-kolegiy-suddiv-rozglyadaly-spravy-za, стало відомо, що 06.05.2026 Першою колегією суддів Другого сенату Конституційного Суду України відкрито конституційне провадження у справі за конституційною скаргою (вх. №16/178 від 06.04.2026) Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР ГАЗ РЕСУРС» щодо перевірки на відповідність частині першій статті 8, частині четвертій статті 13, частинам першій, четвертій статті 41, частині першій статті 42, пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України (конституційність) пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» від 25 грудня 2015 року №922VІІІ зі змінами, який встановлює можливість зміни істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі щодо збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків.

Виходячи з короткого змісту вищевказаної конституційної скарги, наведеного на офіційному сайті Конституційного Суду України за посиланням https://ccu.gov.ua/novyna/konstytuciyni-skargy-0, предметом конституційної скарги є перевірка на відповідність нормам Конституції України пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» від 25 грудня 2015 року №992-VIII (зі змінами).

Таким чином, відкрите конституційне провадження щодо норм, які, на думку відповідача-1, треба застосувати у справі №904/2235/25, висновки та рішення Конституційного Суду України за результатом розгляду скарги можуть прямо вплинути на результат розгляду даної справи та матимуть істотне значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи, що правова оцінка спірних правовідносин у даній справі безпосередньо пов`язана із застосуванням положень пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», подальший розгляд справи до завершення розгляду відповідної конституційної скарги може призвести до неоднакового застосування норм права та порушення принципу правової визначеності.

З урахуванням наведеного, апелянт вважає, що висновки Конституційного Суду України щодо конституційності відповідної норми матимуть істотне значення для правильного вирішення спору та забезпечення єдиної судової практики, а тому наразі є підстави для зупинення провадження у цій справі.

08.06.2026 на адресу апеляційного суду надійшли заперечення прокурора проти задоволення клопотання відповідача-2 про зупинення провадження.

У судове засідання 30.06.2026 з`явився прокурор. Решта учасників справи правом участі в судовому засіданні не скористались, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.

Розглянувши матеріали клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги», колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках, зокрема, об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

За частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Водночас як верховенство права, так і розумність строків розгляду справи судом належать до основних засад (принципів) господарського судочинства за частиною 3 цієї ж статті.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2024 у справі №910/17615/20, зазначив, що: по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов`язкова пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.

Таким чином, для вирішення питання про зупинення провадження у справі з огляду на вимоги пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України, суд повинен у кожному конкретному випадку з`ясувати:

- чи існує вмотивований зв`язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства;

- чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі.

Під неможливістю розгляду справи необхідно розуміти відсутність у господарського суду можливості самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі, господарський суд у кожному випадку повинен з`ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Саме по собі твердження про неможливість розгляду даної справи до розгляду іншої справи не може бути підставою для застосування пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України.

Вказаний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №910/12694/18, від 17.04.2019 у справі №924/645/18, від 20.12.2019 у справі №910/13234/18, від 13.09.2019 у справі №912/872/18, від 21.02.2019 у справі №910/974/18.

При цьому п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Оцінюючи доводи відповідача-1, апеляційний суд враховує, що предметом розгляду у цій справі є оцінка правомірності укладення спірних додаткових угод, зокрема наявності чи відсутності передбачених законом підстав для зміни ціни за одиницю товару, дотримання сторонами вимог законодавства про публічні закупівлі, а також правових наслідків таких дій.

Зазначені обставини входять до предмета доказування у цій справі та можуть бути встановлені апеляційним господарським судом самостійно на підставі наявних і поданих сторонами доказів.

Разом із цим, колегія суддів звертає увагу на те, що заявляючи клопотання про зупинення провадження, відповідачем-1 взагалі не було належним чином доведено сам факт відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою ТОВ «УКР ГАЗ РЕСУРС», не наведено номер справи та не надано копію ухвали про відкриття конституційного провадження. До матеріалів клопотання заявником було додано лише скріншоти з сайту Конституційного Суду щодо новин. Втім, відповідно до положень до ст. 61 Закону України «Про Конституційний Суд України» належним доказом відкриття конституційного провадження є відповідна ухвала.

Окрім того, апеляційний суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до події, факту застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

За змістом частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У постанові від 18.11.2020 у справі №4819/49/19 Велика Палата Верховного Суду наголосила: аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку про те, що рішення КСУ має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення КСУ.

Тобто рішення КСУ поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.

Подібний висновок наведений у п. 74 постанови КАС ВС від 14.03.2024 у справі №600/778/21-а та постанові КАС ВС від 03.04.2024 у справі №120/14973/21-а.

За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги» про зупинення провадження у справі є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

У судовому засіданні 30.06.2026 колегією суддів оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 01.01.2024 між Гайсинського комбінату комунальних підприємств та ТОВ "Дніпровські енергетичні послуги" укладено договір №03338900/2024 про постачання електричної енергії споживачу на суму 1767581,82 грн з ПДВ (далі - Договір).

Відповідно до умов вказаного Договору:

2.1. За цим Договором Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

2.4. Найменування товару: код ДК 021:2015-09310000-5 - Електрична енергія (електрична енергія). Кількість товару: 349123 кВт*год.

3.4. Постачальник зобов`язується поставити Споживачу електричну енергію в строк з 01.01.2024 по 31.12.2024 включно.

5.3. Ціна за 1кВт.год складає 5,06292 грн з ПДВ. Вартість договору складає 1767581,82 грн з ПДВ.

13.12. Істотні умови Договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань Сторонами в повному обсязі, крім випадків, передбачених п.19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України “Про публічні закупівлі”, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178, а саме:

13.12.2. У випадку коливання ціпи електричної енергії на ринку в бік збільшення, Постачальник має право письмово звернутись до Споживача з відповідною пропозицією, при цьому, така пропозиція в кожному окремому випадку, коли на ринку відбувається об`єктивне коливання ціни за одиницю товару в бік збільшення, повинна бути обґрунтована і документально підтверджена. Постачальник разом з письмовою пропозицією щодо внесення амін до договору надає документ (або документи), що підтверджує збільшення середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару в тих межах/розмірах, на які Постачальник пропонує змінити ціну товару.

Документ (або документ), що підтверджує збільшення ціни товару, повинен містити дані щодо середньоринкової ціни (діапозону цін тощо) за одиницю товару на момент проведення аукціону/будь-яку дату після укладення договору та середньоринкової ціни (діапозону цін тощо) за одиницю товару на більш пізно дату та до моменту письмового звернення Постачальника до Споживача щодо збільшення ціни і повинен бути наданий у формі належним чином оформленої довідки/інформації (або в іншій документальній формі), виданої торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою, або органами державної статистики.

У випадку прийняття рішення Споживачем щодо внесення змін до нього Договору у вкачаній частині до розрахунку ціпи за одиницю товару приймається ціна за одиницю товару, що визначена Сторонами у момент укладення цього Договору (з урахуванням внесених раніше змін до цього Договору, та якщо, такі обставини мали місце). При цьому, максимальна сума, на яку Сторонами може бути здійснено підвищення ціни за одиницю товару визначається як різниця між середньоринковою ціною (діапазоном цін тощо) за одиницю товару, що передує моменту письмового звернення Постачальника щодо зміни ціни (згідно наданого учасником підтверджуючого документу) та середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару станом на дату проведення акційну/після укладення цього Договору (згідно наданого учасником підтверджуючого документу)», або станом на момент внесення змін до цього Договору в частині ціни за одиницю товару, якщо такі зміни до цього Договору вже були раніше здійснені Сторонами.

Споживач має право відмовитись від зміни ціни за одиницю товару у випадках, якщо Постачальником не надано належне документальне підтвердження підвищення ціни, передбачене цим пунктом.

В подальшому між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровські енергетичні послуги" та Гайсинським комбінатом комунальних підприємств укладено 6 додаткових угод до Договору, а саме:

- додаткову угоду №1 від 04.01.2024, якою з якою доповнено п.7.1 розділу 7 Договору та виключено пп. 13.8.1 розділу 13 Договору;

- додаткову угоду №2 від 04.01.2024, згідно з якою заву-приєднання, яка є додатком № 1 до договору, викладено у новій редакції;

- додаткову угоду №3 від 10.06.2024, на підставі якої визначено обсяги електричної енергії за період з 01.01.2024 по 31.05.2024 в кількості 115534 кВт/год, а з 01.06.2024 по 31.12.2024 в кількості 200817,170 кВт/год. Загальну кількість товару визначено в кількості 316351,170 кВт/год. Ціну за одиницю електричної енергії підвищено з 5,06292 грн за 1 кВт/год до 5,88915 грн за 1 кВт/год;

- додаткову угоду №4 від 12.08.2024, на підставі якої визначено обсяги електричної енергії за період з 01.01.2024 по 31.05.2024 в кількості 115534 кВт/год, за період з 01.06.2024 по 09.07.2024 в кількості 2895 кВт/год, за період з 10.07.2024 по 31.12.2024 в кількості 177533,595 кВт/год. Загальну кількість товару визначено в кількості 295662,595 кВт/год. Ціну за одиницю електричної енергії підвищено з 5,88915 грн за 1 кВт/год до 6,56548 грн за 1 кВт/год;

- додаткову угоду №5 від 27.09.2024, на підставі якої визначено обсяги електричної енергії за період з 01.01.2024 по 31.05.2024 в кількості 115534 кВт/год, за період з 01.06.2024 по 09.07.2024 в кількості 15064 кВт/год, за період з 10.07.2024 по 15.09.2024 в кількості 19857 кВт/год, за період з 16.09.2024 по 31.12.2024 в кількості 140254,175 кВт/год. Загальну кількість товару визначено в кількості 290709,175 кВт/год. Ціну за одиницю електричної енергії підвищено з 6,56548 грн за 1 кВт/год до 6,87008 грн з 1 кВт/год;

- додаткову угоду №6 від 11.11.2024, згідно з якою Сторони розірвали Договір з 11.11.2024, в частині постачання електричної енергії з 31.10.2024. Загальний обсяг електричної енергії по Договору визначено в кількості 177 500 кВт/год. Вартість договору з 01.01.2024 по 31.10.2024 становить 989 823,39 грн.

Як зазначає прокурор в позові, згідно зі звітом про виконання договору про закупівлю UA-2023-12-22-017401-а, Договір наразі є виконаним, строк дії договору про закупівлю з 01.01.2024 до 11.11.2024, сума оплати за договором про закупівлю складає 989823,39 грн.

Розглядаючи детально умови кожної з оспорюваних угод №№ 3, 4, 5, суд першої інстанції встановив наступне.

Так, 10.06.2024 сторони уклали додаткову угоду №3 до Договору. Підставою для укладення вказаної угоди став лист ТОВ "Дніпровські енергетичні послуги" від 10.05.2024 №25133/KRMP “про зміну ціни (тарифу)”.

У вказаному листі, зокрема, зазначається, що на дату укладення Договору ціна за 1 кВт/год електричної енергії склала 4,21910 (без ПДВ) та 5,06292 грн (з ПДВ).

Врахована середньозважена ціна на електроенергію на ринку “на добу наперед”, яка на дату проведення аукціону 27.12.2023 склала 3,39307 грн/кВт*год без ПДВ.

Згідно з інформацією Черкаської торгово-промислової палати від 10.05.2024 №0-167, що ґрунтується наданих AT “Оператор ринку”, середньозважена ціна закупівлі на ринку “на добу наперед” з 01.05.2024 по 10.05.2024 склала 4,04026 грн/кВт*год без ПДВ.

З моменту проведення аукціону до моменту формування запиту до Черкаської ТПП на 10.05.2024 ціна закупівлі на ринку за одиницю товару була зафіксована на рівні 4,04026 грн/кВт*год без ПДВ, тобто відбулося коливання ціни товару на РДН на 19,07%.

ТОВ "Дніпровські енергетичні послуги" запропоновано Гайсинському ККП з 01.06.2024 підвищити ціну на електричну енергію до 4,90763 грн/кВт*год без ПДВ.

До вказаного листа долучено експертний висновок Черкаської торгово-промислової палати від 10.05.2024 № 0-167, згідно з яким на підставі заявки ТОВ "Дніпровські енергетичні послуги" про надання інформації про коливання середньозваженої ціни електричної енергії за 1 декаду травня (01.05.-10.05.) 2024 року відносно 27.12.2023 в торговій зоні - ОЕС України, згідно з інформацією AT “Оператор ринку” по результатам торгів на РДН.

Відповідно до вказаної угоди, сторони дійшли згоди внести зміни до Договору, а саме до п. 2.4. Розділу 2 Договору та викласти його у новій редакції:

“Найменування товару: код ДК 021:2015 - 09310000-5 - Електрична енергія.

“з 01.01.2024 - 31.05.2024 кількість 115534 кВт/год,

з 01.06.2024 - 31.12.2024 кількість 200817,170 кВт/год

Кількість товару: 3 16351,170 кВт/год”.

Пункт 5.3. розділу 5 договору доповнено абзацом наступного змісту:

“з 01.01.2024 - 31.05.2024 - 584939,38 грн з ПДВ,

з 01.06.2024 - 31.12.2024 - 1182642,44 грн з ПДВ.

Ціна за 1 кВт/год з 01.06.2024 складає 5,88915 грн з ПДВ. Вартість Договору складає 1 767 581,82 грн з ПДВ”.

Додаткова угода набирає чинності з дати її підписання, а її дія розповсюджується на розрахункові періоди з 01.06.2024.

За вказаною угодою збільшення ціни складає більше ніж 10% від первинної ціни за договором.

12.08.2024 сторони уклали додаткову угоду №4 до Договору. Підставою для укладення вказаної угоди став лист ТОВ "Дніпровські енергетичні послуги" від 20.06.2024 №33173/KRMP “про зміну ціни (тарифу)”.

У вказаному листі, з-поміж іншого, зазначається, що на дату укладення Додаткової угоди №3 від 10.06.2024 ціна за 1 кВт/год електричної енергії склала 4,90763 (без ПДВ) та 5,88915 грн (з ПДВ).

Врахована середньозважена ціна на електроенергію на ринку “на добу наперед”, яка на дату 10.06.2024 склала 4,96003 грн/кВт*год без ПДВ.

Згідно з інформацією Черкаської торгово-промислової палати від 20.06.2024 №О-268/03, що ґрунтується на даних AT “Оператор ринку”, середньозважена ціна закупівлі на ринку “на добу наперед” з 11.06.2024 по 20.06.2024 склала 5,61016 грн/кВт*год без ПДВ.

Таким чином, відбулося коливання ціни товару на РДН на 13,11%, у зв`язку з чим ціна на одиницю товару з 10.07.2024 становитиме 4,86266 грн/кВт*год без ПДВ та 5,47123 грн/кВт*год з ПДВ.

У зв`язку з викладеним, ТОВ "Дніпровські енергетичні послуги" запропоновано Гайсинському ККП укласти додаткову угоду.

До вказаного листа долучено експертний висновок Черкаської торгово-промислової палати від 20.06.2024 №О-268/03, згідно з яким на підставі заявки ТОВ "Дніпровські енергетичні послуги" про надання інформації про коливання середньозваженої ціни електричної енергії за II декаду червня (11.06.-20.06.) 2024 року відносно 10.06.2024 в торговій зоні - ОЕС України, згідно інформації AT “Оператор ринку” по результатам торгів на РДН.

Відповідно до вказаної угоди, сторони дійшли згоди внести зміни до Договору, а саме до п. 2.4. Розділу 2 Договору та викласти його у новій редакції:

“Найменування товару: код ДК 021:2015 - 09310000-5 - Електрична енергія.

“з 01.01.2024 - 31.05.2024 кількість 115534 кВт/год,

з 01.06.2024 - 09.07.2024 кількість 2895 кВт/год,

з 10.07.2024 - 31.12.2024 кількість 177533,595 кВт/год.

Кількість товару: 295662,595 кВт/год”.

Пункт 5.3. розділу 5 договору доповнено абзацом наступного змісту:

“з 01.01.2024 - 31.05.2024 - 584939,38 грн з ПДВ,

з 01.06.2024 - 09.07.2024 - 17049,17 грн з ПДВ,

з 10.07.2024 - 31.12.2024- 1165593,27 грн з ПДВ.

Ціна за 1 кВт/год з 10.07.2024 складає 6,56548 гри з ПДВ. Вартість Договору складає 1 767 581,82 грн з ПДВ”.

Додаткова угода набирає чинності з дати її підписання, а її дія розповсюджується на розрахункові періоди з 10.07.2024.

27.09.2024 сторони уклали додаткову угоду №5 до Договору. Підставою для укладення вказаної угоди став лист ТОВ "Дніпровські енергетичні послуги" від 26.08.2024 № 47037/KRMP “про зміну ціни (тарифу)”.

У вказаному листі, з-поміж іншого, зазначається, що на дату укладення Додаткової угоди № 4 від 12.08.2024 ціна за 1 кВт/год електричної енергії склала 5,47123 (без ПДВ) та 6,56548 грн (з ПДВ).

Врахована середньозважена ціна на електроенергію на ринку “на добу наперед”, яка на дату 12.08.2024 склала 5,57084 грн/кВт*год без ПДВ.

Згідно з інформацією Черкаської торгово-промислової палати від 26.08.2024 №О-424/01 (арк.с. 86 Т.1), що ґрунтується на даних AT “Оператор ринку”, середньозважена ціна закупівлі на ринку “на добу наперед” з 21.08.2024 по 25.08.2024 склала 5,86161 грн/кВт*год без ПДВ.

Таким чином, відбулося коливання ціни товару на РДН на 5,22%, у зв`язку з чим ціна на одиницю товару з 16.09.2024 становитиме 5,72507 грн/кВт*год без ПДВ.

ТОВ "Дніпровські енергетичні послуги", запропоновано Гайсинському ККП укласти додаткову угоду.

До вказаного листа долучено експертний висновок Черкаської торгово-промислової палати від 26.08.2024 №О-424/01, згідно з яким на підставі заявки ТОВ "Дніпровські енергетичні послуги" про надання інформації про коливання середньозваженої ціни електричної енергії за 5 днів серпня (21.08.-25.08.) 2024 року відносно 12.08.2024 в торговій зоні - ОЕС України, згідно інформації AT “Оператор ринку” по результатам торгів на РДН.

Відповідно до вказаної угоди, сторони дійшли згоди внести зміни до Договору, а саме до п. 2.4. Розділу 2 Договору та викласти його у новій редакції:

“Найменування товару: код ДК 021:2015 - 09310000-5 - Електрична енергія.

“з 01.01.2024 - 31.05.2024 кількість 115534 кВт/год,

з 01.06.2024 - 09.07.2024 кількість 15064 кВт/год,

з 10.07.2024 - 15.09.2024 кількість 19857 кВт/год,

з 16.09.2024 - 31.12.2024 кількість 140254,175 кВт/год.

Кількість товару: 290709,175 кВт/год”.

Пункт 5.3. розділу 5 договору доповнено абзацом наступного змісту:

“з 01.01.2024 - 31.05.2024 - 584939,38 грн з ПДВ,

з 01.06.2024 - 09.07.2024 - 88714,30 грн з ПДВ,

з 10.07.2024 - 15.09.2024 - 130370,74 грн з ПДВ,

з 16.09.2024 - 31.12.2024 - 963657,40 грн з ПДВ.

Ціна за 1 кВт/год з 16.09.2024 складає 6,87008 грн з ПДВ. Вартість Договору складає 1 767 581,82 грн з ПДВ”.

Додаткова угода набирає чинності з дати її підписання, а її дія розповсюджується на розрахункові періоди з 16.09.2024.

Таким чином, внаслідок укладення додаткових угод №№ 3, 4, 5 збільшено ціну за одиницю товару з 5,06292 за кВт/год до 6,87008 грн за 1 кВт/год., що складає більше ніж 10% від первинної ціни.

Згідно з наданими Гайсинським ККП актами приймання-передавання електричної енергії, ТОВ "Дніпровські енергетичні послуги" на виконання даного Договору поставлено 177 500 кВт/год електричної енергії на загальну суму 989 823,40 грн, а саме:

- за актом № 259002093277 від 31.01.2024 за січень 2024 року - 25999 кВт/год на суму 13 І 630,84 грн з ПДВ;

- за актом № 250001139517 від 12.02.2024 та № 251701577063 від 29.02.2024 за лютий 2024 року - 1 кВт/год на суму 5,06 грн з ПДВ та 24534 кВт/год на суму 124213,64 грн відповідно;

- за актом № 253001929163 від 31.03.2024 за березень 2024 року -54106 кВт/год на суму 273934,34 грн;

- за актом № 252301653298 від 30.04.2024 за квітень 2024 року 1026 кВт/год на суму 5194,58 грн;

- за актом № 250801713220 від 31.05.2024 за травень 2024 року - 9868 кВт/год на суму 49960,91 грн з ПДВ;

- за актом № 252701718083 від 30.06.2024 за червень 2024 року -12169 кВт/год на суму 71665,13 грн з ПДВ;

- за актом № 253502057373 від 31.07.2024 за липень 2024 року - 9963 кВт/год на суму 63453,93 грн з ПДВ, з яких 2895 кВт/год по ціні 5,88916 за 1 кВт/год на суму 17049,17 та 7068 кВт/год по ціні 6,56548 за 1 кВт/год на суму 46404,76 грн;

- за актом № 256701770982 від 31.08.2024 за серпень 2024 року - 7885 кВт/год на суму 51768,90 грн з ПДВ;

- за актом № 257901906410 від 30.09.2024 за вересень 2024 року -9809 кВт/год на суму 65892,42 грн з ПДВ, з яких 4912 кВт/год по ціні 6,56548 за 1 кВт/год на суму 32249,63 та 4897 кВт/год по ціні 6,87008 за 1 кВт/год на суму 33642,79 грн;

- за актом № 255701817344 від 31.10.2024 за жовтень 2024 року -22140 кВт/год на суму 152103,65 грн з ПДВ.

Тож, прокуратура вважає, що Додаткові угоди №№ 3, 4 та 5 укладені безпідставно, з порушенням вимог п.п. 3.3, 5.3, пп. 13.12 Договору, умов тендерної документації замовника та п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України “Про публічні закупівлі”, якими збільшено ціну за одиницю товару без наявності та підтвердження факту коливання ціни, на ринку за одиницю товару з моменту укладання договору.

Згідно з актами приймання-передавання за Договором та платіжних інструкцій за період січня-жовтня 2024 року Гайсинський ККП:

- фактично отримало 177 500 кВт/год. електричної енергії,

- сплативши - 989 823,4 грн з ПДВ.

Згідно з актами приймання-передавання за Договором та платіжних інструкцій за період червня-жовтня 2024 року Гайсинський ККП:

- фактично отримало 61 966 кВт/год. електричної енергії,

- сплативши - 404 884,03 грн з ПДВ.

При тому, що без врахування укладених додаткових угод № 3, 4, 5 при ціні електричної енергії згідно Договору - 5,06292 грн за 1 кВт/год з ПДВ за 61 966 кВт/год Гайсинським ККП повинно бути сплачено - 313728,90 грн.

Таким чином, прокурором у позові визначено як безпідставно сплачені кошти у сумі 91 155,13 грн (404 884,03 грн - 313 728,90 грн = 91 155,13 грн).

Вказану суму прокурор просив стягнути з ТОВ "Дніпровські енергетичні послуги" на користь Гайсинської міської ради як таку, що була безпідставно отримана згідно зі ст. 1212 ЦК України.

В свою чергу, відповідач-1 проти задоволення позовних вимог заперечував, зокрема вказував на те, що всі правочини в межах договору про закупівлю електричної енергії №03338900/2024 від 01.01.2024 вчинялися з урахуванням Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України “Про публічні закупівлі”, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178. На думку товариства прокурор не навів достатніх правових підстав для визнання додаткових угод угоди №№3, 4, 5 недійсними.

Відповідач-2 у відзив і на позов також заперечував проти задоволення позовних вимог прокурора.

За наслідками розгляду позову Господарським судом Дніпропетровської області прийнято оскаржуване рішення про задоволення заявлених позовних вимог.

Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частин 1-4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та/або відзиві на неї. При цьому суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги лише у випадках, передбачених частиною четвертою статті 269 Господарського процесуального кодексу України, зокрема якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглянувши оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність встановлення місцевим господарським судом фактичних обставин справи, повноту їх правової оцінки та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Щодо звернення прокурора в інтересах держави в особі Гайсинської міської ради.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді встановлені у Законі України «Про прокуратуру», частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до абзаців 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

За змістом абз. 2 ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №826/13768/16, від 05 березня 2020 року у справі №9901/511/19, від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18, від 06 липня 2021 року у справі №911/2169/20, від 21 червня 2023 року у справі №905/1907/21).

Частини третя та четверта Закону України «Про прокуратуру» серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим Законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору, і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №826/13768/16, від 15 січня 2020 року у справі №698/119/18, від 11 лютого 2020 року у справі №922/614/19, від 28 вересня 2022 року у справі №483/448/20, від 08 листопада 2023 року у справі №607/15052/16-ц).

У категорії спорів щодо визнання недійсними договорів, укладених у межах публічних закупівель, пред`явлення прокурором позову в інтересах осіб, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, має ґрунтуватися на визначенні того, яка саме особа є суб`єктом, що має безпосередній інтерес у захисті державних фінансових ресурсів та в належному виконанні договірних зобов`язань відповідно до положень Закону України «Про публічні закупівлі» (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2025 року у справі №924/524/24).

Закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатись з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2021 року у справі №927/491/19, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 серпня 2020 року у справі №923/449/18, від 25 лютого 2021 року у справі №912/9/20, від 25 червня 2024 року у справі №918/760/23, від 01 жовтня 2024 року у справі №918/778/23, від 20 лютого 2025 року у справі №910/16372/21).

У справі, яка розглядається, прокурор, обґрунтовуючи звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Гайсинської міської ради, зазначив, що укладення додаткових угод до договору всупереч вимогам чинного законодавства порушує інтереси держави у сфері контролю за ефективним та цільовим використанням бюджетних коштів, а дотримання вимог законодавства у цій сфері становить суспільний інтерес, тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора. Крім того, використання бюджетних коштів з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу системи бюджетного фінансування, що, в свою чергу, завдає шкоду інтересам держави. Звернення прокурора до суду з вказаною позовною заявою має важливе значення для зміцнення правопорядку в сфері здійснення публічних закупівель і захисту економічної конкуренції та додержання всіма учасниками цих суспільних відносин принципу законності тощо. Тобто прокурор обґрунтовує порушення інтересів держави укладенням відповідачами оспорюваних додаткових угод усупереч вимогам чинного законодавства та інтересам держави, що призвело до безпідставної зміни істотних умов договору, зростання ціни за одиницю товару і зменшення обсягу постачання та, відповідно, надмірної сплати бюджетних коштів.

Згідно зі Статутом Гайсинського комбінату комунальних підприємств, затвердженого рішенням 22 сесії Гайсинської міської ради 8 скликання від 21.10.2021 № 12 (далі - Статут), Гайсинський ККП є спільною власністю територіальної громади міста Гайсин, управління якою здійснює Гайсинська міська рада. Організаційно-правова форма - комунальне підприємство.

Підприємство є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахункові та валютні рахунки у банківських установах, круглу печатку, штампи та бланки зі своїм повним найменуванням (п. 1.4 Статуту).

Відповідно до п.2.1 Статуту, метою діяльності підприємства є задоволення суспільної необхідності в роботах та послугах житлово-комунального господарства.

Пунктом 3.1 Статуту передбачено, що майно Підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі Підприємства.

Майно, здане в безоплатне тимчасове користування Підприємству спільною власністю територіальної громади м. Гайсин, управління якою здійснює Орган управління майном. Основні засоби належать підприємству на правах користування, інше майно - на правах повного господарського відання.

Згідно з п.3.2 Статуту, джерелом формування майна Підприємства, з-поміж іншого, є грошові та матеріальні внески Органу управління майном.

Відповідно до ст. 142 Конституції України, ч. 2 ст. 16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Відповідно до статті 5 Бюджетного Кодексу України бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів.

При складанні та виконанні бюджетів усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, Автономною Республікою Крим, місцевими державними адміністраціями, місцевим самоврядуванням, при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Частиною 3 ст. 47 Бюджетного кодексу України передбачено, що розпорядники бюджетних коштів забезпечують управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ст. 26 Бюджетного кодексу України контроль за дотриманням бюджетного законодавства спрямований на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами та здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до цього Кодексу та іншого законодавства, а також забезпечує зокрема досягнення економії бюджетних коштів, їх цільового використання, ефективності та результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів, шляхом прийняття обґрунтованих управлінських рішень (п. 3 ч. 1 ст. 26 Бюджетного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 62 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. У випадках, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає із місцевого бюджету до державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

З огляду на те, що держава фінансово підтримує місцеве самоврядування з метою забезпечення фінансової спроможності місцевих бюджетів для здійснення повноважень місцевого самоврядування на рівні мінімальних соціальних потреб, факт нераціонального витрачання коштів комунального підприємства, яке є власністю територіальної громади, несе загрозу як інтересам територіальної громади так і держави в цілому.

Враховуючи викладене вище, інтерес держави в даному позові виражається в інтересах частини Українського народу - членів територіальної громади щодо законного, доцільного, економного, ефективного витрачання коштів, які є фінансовою основою для забезпечення функціонування та розвитку громади, та здійснення розпорядження такими коштами у суворій відповідності із законодавчо встановленими вимогами.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 22 Бюджетного кодексу України, головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет відповідно до пунктів 2 і 3 частини другої цієї статті. Головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством, здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі, здійснює контроль за повнотою надходжень, взяттям бюджетних зобов`язань розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів і витрачанням ними бюджетних коштів, тощо.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів в особі їх керівників організовують внутрішній контроль і внутрішній аудит та забезпечують їх здійснення у своїх установах і на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери управління таких розпорядників бюджетних коштів.

Сільські, селищні, міські ради, відповідно до ст. 10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, є органами місцевого самоврядування, що представляють інтереси територіальної громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. У статті 143 Конституції України зазначено, що місцеві органи самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки та збори відповідно до закону; утворюють, реорганізовують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи.

Відповідно до ст. 143 Конституції України, ч. 2 ст. 327 ЦК України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, управляють майном, що є в комунальній власності.

Частиною 8 ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” передбачено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

Частиною 5 ст. 16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” встановлено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності.

Відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об`єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, скорочувати обсяги доходів місцевих бюджетів, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.

Частиною першою статті 17 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” передбачено, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються па засадах їх підпорядкованості, підзвітності, та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

При цьому, Верховним Судом у справі № 815/1216/16 від 14.03.2018 надано правовий висновок, що комунальні підприємства створені органом місцевого самоврядування на основі комунального майна та здійснюють свою діяльність від імені територіальної громади, а тому всі прибутки, які отримано комунальними підприємствами від своєї діяльності є також власністю територіальної громади, тобто є бюджетними коштами (комунальним майном).

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, оскільки засновником закладу та власником його майна є територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування, що фінансує і контролює діяльність такого комунального закладу, а також зобов`язаний контролювати виконання обласного бюджету, зокрема законність та ефективність використання зазначеним закладом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, то вказаний орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету.

За наведених обставин, оскільки засновником Гайсинського ККП та власником його майна є Гайсинська міська рада, яка у свою чергу фінансує і контролює діяльність цього комунального підприємства, а також зобов`язана контролювати виконання місцевого бюджету, зокрема законність та ефективність використання коштів місцевого бюджету за договорами про закупівлю товарів, Гайсинська міська рада уповноважена вживати заходи щодо захисту інтересів територіальної громади, в тому числі представницького характеру, а тому є належним позивачем у цій справі.

Місцевим господарським судом було встановлено, що відповідно до вимог ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”, 08.04.2025 Гайсинською окружною прокуратурою скеровано на адресу Гайсинської міської ради відповідний лист, яким повідомлено про наявність порушень при підписанні додаткових угод до Договору постачання електричної енергії.

У відповідь на лист окружної прокуратури, Гайсинською міською радою 22.04.2025 за №022-08/022-17-792 надано інформацію, що міською радою не вживались заходи представницького характеру, оскільки закупівля проводилась згідно з нормами діючого законодавства. Намірів щодо вжиття заходів до усунення порушень не висловлено.

У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор дотримався вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 53 ГПК України щодо умов такого звернення, а саме: обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Щодо суті спору

Щодо застосування положень норм статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі»

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначено Законом України «Про публічні закупівлі» (тут і надалі - у редакції, чинній станом на час укладення Договору про закупівлю та оспорюваних Додаткових угод до нього).

З аналізу положень Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається те, що вони є спеціальними нормами, які визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель і повинні застосовуватися переважно щодо норм Цивільного та Господарського кодексів України, які визначають загальну процедуру внесення змін до договору (постанова Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №926/3421/22).

Згідно із ч. 4 ст. 3 Закону України «Про публічні закупівлі» відносини, пов`язані із сферою публічних закупівель, регулюється виключно цим Законом і не можуть регулюватися іншими законами, крім випадків, встановлених цим Законом.

Пунктом 6 частини 1 статті 1 цього Закону визначено, що договір про закупівлю визначається як господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі / спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

У частині 1 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» зазначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Як установив суд першої інстанції, сторони, уклавши за результатом проведеної процедури закупівлі Договір про постачання електричної енергії споживачу, погодили всі його істотні умови, у тому числі предмет, ціну та строк виконання зобов`язань, що узгоджується з приписами Закону України «Про публічні закупівлі».

Згідно із ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Частинами 3, 4 ст. 653 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Із системного аналізу наведених норм Цивільного кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю.

За загальним правилом істотні умови договору про закупівлю, однією з яких є ціна товару, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі (ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі»). Однак зазначена норма передбачає випадки, коли допустима зміна істотних умов договору про закупівлю.

Так, згідно з п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Філологічне тлумачення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» свідчить, що зміна істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі допускається лише у випадках, прямо передбачених цією нормою. Одним із цих випадків є збільшення ціни товару, але за умови, що таке збільшення не може перевищувати нормативно визначеного відсоткового значення суми, встановленої в договорі про закупівлю, яке у п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» унормовано на рівні не більше 10 %.

До того ж визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни слід враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10 % значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю (див. пункти 139, 140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі №920/19/24).

Також Велика Палата Верховного Суду у пунктах 206, 207 постанови від 21.11.2025 у справі №920/19/24 вказала, що зміни та доповнення до пункту 2 частини п`ятої статті 41 вказаного Закону стосуються лише встановлення альтернативного варіанту визначення моменту початку обчислення строку для зміни ціни за одиницю товару - 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю або 90 днів з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару та не скасовують встановлену первісною редакцією цього Закону заборону збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Виняток з обмежень, викладений в останньому реченні пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону, повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару.

Отже, у постановах від 21.11.2025 у справі №920/19/24, від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами у договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару у бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

Окрім того, судова колегія підкреслює, що Верховний Суд вже неодноразово зауважував, що передбачена законодавством про публічні закупівлі норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Для того, щоб за таких обставин не був розірваний уже укладений договір і щоб не проводити новий тендер закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10 %. Інше тлумачення відповідної норми Закону «Про державні закупівлі» нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Верховний Суд вважає, що обмеження 10 % застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначеної у договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод) (постанови Верховного Суду від 12.11.2024 у справі №910/19784/23, від 10.09.2024 у справі № 918/703/23, від 02.07.2024 у справі №910/13579/23, від 14.05.2024 у справі № 917/1010/22).

Отже, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов:

(1) відбувається за згодою сторін, зокрема шляхом підписання додаткових угод до основного договору про закупівлю;

(2) збільшення ціни має бути пропорційне збільшенню ціни цього товару на ринку в разі коливання його ціни на ринку;

(3) коливання ціни такого товару на ринку має бути обґрунтоване і документально підтверджене постачальником;

(4) ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10 %;

(5) така зміна може відбуватися не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю;

(6) загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

У розрізі наведеного колегія суддів відзначає, що метою Закону України «Про публічні закупівлі» є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку (постанови Верховного Суду: від 10.12.2024 у справі №924/413/24, від 15.10.2024 у справі №918/18/24, від 08.10.2024 у справі №918/728/23).

Тендер проводиться не лише для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах, але й для того, щоб забезпечити однакову можливість усім суб`єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі.

Колегія суддів ураховує, що застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників.

Укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону України «Про публічні закупівлі».

Окрім того, збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі.

Отже, дотримання сторонами договору про закупівлю імперативних вимог пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», що передбачає спосіб та порядок зміни ціни за одиницю товару, є обов`язковим. Відповідно, у разі порушення таких вимог можуть наставити правові наслідки, передбачені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Так, згідно із ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач по справі має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Так, у справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що за результатами проведеної закупівлі між Гайсинським ККП і ТОВ “Дніпровські енергетичні послуги” укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу, відповідно до якого ціна за 1 кВт*год становить 5,06292 грн з ПДВ, обсяг електричної енергії - 349123 кВт*год, загальна вартість договору на момент укладення – 1767581,82 грн з ПДВ.

В подальшому внаслідок укладення додаткових угод №№ 3, 4, 5 до Договору збільшено ціну за 1 кВт*год з 5,06292 грн до 6,87008, тобто на 35,69 % більше від первинної ціни.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи рішення про задоволення позову, дійшов висновку, що оспорюваними додатковими угодами сторони збільшили ціну за одиницю товару понад 10% від ціни, що була визначена сторонами в основному Договорі за результатами процедури закупівлі, що суперечить вимогам Цивільного кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі», зокрема пункту 2 частини 5 статті 41.

Заперечуючи проти вказаних висновків, ТОВ “Дніпровські енергетичні послуги” вказало, що при укладенні Додаткових угод до Договору сторони керувались положеннями Постанови Кабінету Міністрів України №1178 від 12.10.2022, зокрема підпунктом 2 пункту 19, якими відсоткове та кількісне обмеження щодо можливості збільшення ціни за одиницю товару не встановлено. При цьому постачальник вказав, що збільшення ціни за одиницю товару є належно обґрунтованим та підтверджується матеріалами справи, а тому відсутні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Крім того, останній вважав, що спірні правовідносини урегульовані насамперед статтею 44 Закону України «Про публічні закупівлі», з урахуванням чого останній наполягав на неправильно визначеному прокурором виді відповідальності за порушення вимог Закону України «Про публічні закупівлі».

Дослідивши спірне питання можливості внесення змін до Договору про закупівлю (щодо ціни за одиницю товару) на підставі приписів Постанови №1178, без врахування вимог пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі»; а також можливості застосування до спірних правовідносин приписів статті 44 Закону України «Про публічні закупівлі», колегія суддів апеляційного суду відзначає таке.

Щодо застосування положень Постанови Кабінету Міністрів України №1178 від 12.10.2022

Відповідно до пункту 3-7 розд. Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про публічні закупівлі» на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування особливості здійснення закупівель товарів, робіт та послуг для замовників, передбачених цим Законом (далі - Особливості), визначаються Кабінетом Міністрів України із забезпеченням захищеності таких замовників від воєнних загроз та з дотриманням вимог, встановлених пунктом 3-8 цього розділу.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 затверджено Особливості здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, які встановлюють порядок та умови здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», із забезпеченням захищеності таких замовників від воєнних загроз на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування.

Відповідно до підпункту 2 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178, яка набрала чинності 19.10.2022 та діяла станом на час укладення додаткових угод, істотні умови договору про закупівлю, укладеного відповідно до пунктів 10 і 13 (крім підпункту 13 пункту 13) цих особливостей, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, зокрема погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення;

Отже, вказаною Постановою №1178 Кабінет Міністрів України встановив певні особливості здійснення закупівель товарів замовниками, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», під час дії воєнного стану, основна мета яких є вжиття заходів щодо забезпечення захищеності саме замовників від воєнних загроз.

Разом з тим така Постанова Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178 не скасовує та не передбачає внесення будь-яких змін до Закону України «Про публічні закупівлі», зокрема до норми пункту 2 частини п`ятої статті 41 вказаного Закону (схожих висновків дійшов Верховний Суд у постановах 06.02.2025 у справі №916/747/24, від 18.06.2024 у справі №922/2595/23, від 01.10.2024 у справі №918/779/23 тощо).

Відповідно, як на момент виникнення спірних правовідносин (укладення основного Договору та Додаткових угод до нього), так і на момент розгляду справи в суді норма пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» була чинною та незміною за своїм буквальним змістом. Дія такої норми на час дії воєнного стану не скасовувалась та призупинялась.

Ураховуючи наведене вище у своїй сукупності, колегія суддів відзначає, що затвердження Кабінетом Міністрів України, у межах визначених законом повноваженнях, Особливостей здійснення публічних закупівель (Постанови №1178), не свідчить про зміну законодавства у відповідній категорії спірних правовідносин, які унормовані Законом України «Про публічні закупівлі», зокрема пунктом 2 п`ятої статті 41, оскільки:

1) постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним нормативно-правовим актом;

2) їх зміст лише деталізує випадки для можливості зміни сторонами правочину ціни договору в порядку п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», та не встановлює іншого алгоритму розрахунку процентного співвідношення ціноутворення передбаченого даною нормою.

Аналогічні висновки щодо правозастосування Постанови №1178 знайшли своє відображення в постанові Верховного Суду від 04.02.2026 у справі № 916/2720/24.

Відтак, укладаючи оспорювані Додаткові угоди №№ 3, 4, 5 та змінюючи ціну на одиницю спірного товару, сторони Договору мали керуватись імперативними приписами положень п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», з урахуванням Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178.

Натомість, як свідчать обставини даної справи, сторони Договору, збільшивши ціну за одиницю товару на 35,69 % більше від ціни, визначеної у Договорі, не дотримались приписів п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Доводи апелянта щодо пріоритетності застосування до спірних правовідносин лише положень Постанови №1178 фактично зводяться до власного суб`єктивного тлумачення таких норм права, що, на думку колегії суддів, не відповідає їх дійсному змістовному навантаженню.

Щодо належного обґрунтування та доказового підтвердження збільшення ціни на одиницю спірного товару у межах 10 % значення для зміни ціни

Апеляційний суд ураховує, що кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.10.2020 у справі №912/1580/18, від 02.12.2020 у справі № 913/368/19, від 11.05.2023 у справі №910/17520/21).

Тобто сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов`язково тягне підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору.

При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).

Як коливання ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього.

Водночас на підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, - як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі №920/19/24).

Законом України «Про публічні закупівлі» не передбачено форму / вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2025 року у справі №916/747/24).

Параграфом 1 глави 5 розділу І ГПК України унормовані основні положення про докази. При цьому апеляційний суд виходить із того, що спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель не визначено певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку.

Під час визначення щодо доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб`єктів надання такої інформації (наприклад, до цих суб`єктів можна віднести Державну службу статистики України, на яку Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №442 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державне підприємство «Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків», яке на замовлення суб`єкта господарювання виконує цінові / товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон`юнктурі певного ринку товарів; ТПП України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо), так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 розділу І ГПК України.

Отже, з-поміж іншого, довідки, експертні висновки ТПП України, тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Втім судам у порядку статті 86 ГПК України слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.09.2023 у справі № 926/3244/22).

Так, на підтвердження факту підвищення цін на електричну енергію при укладенні оспорюван6их додаткових угод відповідачем-1 були здійснені посилання на експертні висновки Черкаської торгово-промислової палати №О-167 від 10.05.2024, №О-268/03 від 20.06.2024 та №О-424/01 від 26.08.2024.

Дослідивши наведені висновки, суд першої інстанції дійшов, позицію якого підтримує апеляційний суд, обґрунтовано зауважив про те, що останні не містять інформації про коливання цін на електроенергію впродовж періоду з підписання договору чи попередньої додаткової угоди до моменту укладення спірної додаткової угоди чи експертного дослідження, а отже ТОВ "Дніпровські енергетичні послуги" невірно сформовано замовлення для експертного дослідження, оскільки для дослідження експерту замовлено порівняння цін за спеціально взятий період.

Отже, надані апелянтом довідки торгово-промислової палати за своїм змістом мають інформаційно-довідковий характер, відображають узагальнені показники ринку та не містять даних, які б дозволяли встановити коливання ціни товару у співвідношенні з моментом укладення договору або попереднього внесення змін до нього, а також не підтверджують пропорційність зміни ціни, внесеної сторонами.

Сам по собі факт відсутності законодавчо визначеного переліку доказів не означає можливості використання будь-яких документів без оцінки їх змісту та доказової сили, оскільки такі докази повинні відповідати критеріям належності та достатності для підтвердження юридично значимих обставин.

Таким чином, господарський суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про неналежність поданих довідок як доказів коливання ціни, а відповідні доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, що не є підставою для скасування судового рішення.

При цьому апеляційний суд зазначає про неспроможність доводів апелянта стосовно того, що оспорювані додаткові угоди є законними через те, що перед їх укладенням постачальник звертався до споживача з відповідними повідомленнями та надавав документи, які підтверджують наявність коливання ціни на ринку електричної енергії, оскільки за висновком судової колегії сам по собі факт направлення постачальником пропозицій про внесення змін до договору та надання певних документів не свідчить про правомірність таких змін, оскільки визначальним є не формальне дотримання процедури, а наявність передбачених законом підстав для зміни істотних умов договору, які у даному випадку відсутні.

Щодо вимог про стягнення 91155,13 грн колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом п. 1 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, за подібних обставин, дійшла висновку, що кошти одержані відповідачем безпідставно, оскільки підстава внаслідок визнання додаткових угод недійсними відпала, тому останній зобов`язаний їх повернути в силу статей 216, 1212 Цивільного кодексу України.

Оскільки зазначені спірні додаткові угоди №3, №4 та №5 є недійсними та не породжують правових наслідків, то підстава для оплати електричної енергії за встановленою у них ціною відпала, а тому грошові кошти, на підставі норм статей 216, 1212 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню на користь позивача.

З урахуванням наведеного, дослідивши здійснений судом першої інстанції розрахунок безпідставно сплаченої суми на підставі наявних у матеріалах справи актів купівлі-продажу електричної енергії, рахунків та здійснених позивачем фактичних оплат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість заявленої позивачем до стягнення суми та наявність підстав для стягнення з відповідача безпідставно сплачених грошових коштів у розмірі 91155,13 грн.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Центральний апеляційний господарський суд зазначає, що аргументи були почуті, враховані апеляційним судом, при цьому судом встановлено, що оскаржуване рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Хаджинастасиу проти Греції»).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, які зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 року). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

З урахуванням встановлених обставин справи, досліджених доказів у їх сукупності та наданої їм належної правової оцінки, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами, відповідають вимогам матеріального права та підлягають задоволенню. Наведені у позові обставини знайшли своє підтвердження під час судового розгляду, тоді як доводи відповідача-1 та апеляційної скарги їх не спростовують, зводяться до переоцінки доказів та неправильного тлумачення норм законодавства.

За змістом ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а також те, що доводи апелянта не є підставою для скасування рішення суду, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.04.2026 у справі №904/2235/25 слід залишити без змін.

Судові витрати.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 271, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпровські енергетичні послуги” на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.04.2026 у справі №904/2235/25 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.04.2026 у справі №904/2235/25 залишити без змін.

Поновити дію рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.04.2026 у справі №904/2235/25, зупинену ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.05.2026.

Справу №904/2235/25 повернути до Господарського суду Дніпропетровської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачено статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана 30.06.2026.

Головуючий суддя Г.В. Левшина

Суддя А.М. Висоцький

Суддя Л.В. Андрейчук