Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №904/919/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.06.2026 м.Дніпро Справа №904/919/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Левшиної Г.В. (доповідач)

суддів: Віннікова С.В., Андрейчука Л.В.

за участю представників сторін:

від позивача (скаржника): не з`явився

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державного підприємства "Український державний центр радіочастот"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.04.2026 (суддя Кеся Н.Б., повний текст рішення складено 04.05.2026) у справі №904/919/26

за позовом Державного підприємства "Український державний центр радіочастот"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компаком-Вірний напрямок"

про стягнення 601333,33 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст обставин справи та оскаржуваного судового рішення.

Державне підприємство "Український державний центр радіочастот" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компаком-Вірний напрямок" штраф, еквівалентний сумі податкового кредиту 601330,60 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем були порушені зобов`язання за Договором №259 Закупівля комп`ютерних програм загального призначення (ліцензій) від 16.10.2023 та вимоги Податкового кодексу України в частині складання та своєчасної реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, у зв`язку з чим позивач був позбавлений права включити суму ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом зменшення податкового зобов`язання на суму 601330,60 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.04.2026 у справі №904/919/26 позов Державного підприємства "Український державний центр радіочастот" залишено без задоволення.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що невиконання або неналежне виконання умов договору щодо здійснення реєстрації податкової накладної не є правопорушенням у сфері господарювання, а відтак не може бути підставою для покладення на продавця господарської відповідальності у виді штрафної санкції.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство "Український державний центр радіочастот" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.04.2026 у справі №904/919/26 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції не врахував всіх обставин справи і доказів, надав невірної оцінки поданим доказам і обставинам справи, прийняв оскаржуване рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування заявленої позиції скаржник зауважує про те, що відповідач, укладаючи спірний договір, взяв на себе договірні зобов`язання і щодо реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. Тобто, відповідач усвідомлював об`єм взятих зобов`язань – і постачання товару апелянту, і реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних. Відтак, на думку скаржника, порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань є підставою для застосування передбачених договором штрафних санкцій.

Окрім того, позивач, посилаючись на висновок Верховного Суду, викладений у поставові від 07.06.2023 у справі №916/334/22, акцентував увагу на тому, що хоча обов`язок відповідача зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, але у разі визначення такого обов`язку у господарському договорі такий обов`язок стає також господарсько договірним зобов`язанням перед позивачем, і саме невиконання цього обов`язку може завдати покупцю збитків.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.

У межах встановлених судом процесуальних строків відповідачем не було надано відзив на апеляційну скаргу, що в свою чергу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції, відповідно до ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Левшиної Г.В. (доповідач), суддів: Віннікова С.В., Андрейчука Л.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Український державний центр радіочастот" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.04.2026 у справі №904/919/26; розгляд апеляційної скарги призначено на 30.06.2026 о 15:00 год.

В засідання суду 30.06.2026 представники сторін не з`явились, про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

У судовому засіданні 30.06.2026 колегією суддів підписано вступну та резолютивну частини постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, 16.10.2023 року між Державним підприємством "Український державний центр радіочастот" (далі - Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компаком-Вірний напрямок" (далі - Постачальник) укладено Договір №259 закупівлі комп`ютерних програм загального призначення (ліцензій) (далі – Договір).

Відповідно до умов вказаного Договору:

1.1. В порядку і на умовах, визначених цим Договором, Постачальник зобов`язується передати у власність Замовника комп`ютерні програми загального призначення (ліцензії) (далі - Програмна продукція) що зазначені в Технічних вимогах (Додаток 1 до Договору), а Замовник - прийняти і оплатити таку Програмну продукцію.

1.2. Найменування, кількість Програмної продукції, що поставляється за цим Договором, визначено у Специфікації (Додаток 2 до Договору).

3.1. Програмної продукції за Договором згідно Специфікації (Додаток 2 до Договору) становить 3608000,00 грн, в тому числі ПДВ 601333,33 грн і включає в себе вартість Програмної продукції та всі інші витрати Постачальника, пов`язані з поставкою.

4.1. Розрахунок за поставлену Програмну продукцію проводиться шляхом сплати у розмірі 100% суми, зазначеної в п.3.1. Договору, протягом 180 робочих днів з дати підписання Сторонами відповідного Акту прийому-передачі Програмної продукції, який підтверджує постачання Програмної продукції, на підставі виставленого Постачальником рахунком на оплату.

13.1. Договір набирає чинності з дати його підписання Сторонами та скріплення печатками (за наявності) і діє до 31.12.2023 року, але у будь якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань по ньому.

14.2. Сторони зобов`язані виконувати вимоги чинного законодавства України щодо електронного адміністрування податку на додану вартість. Постачальник надає Замовнику складену та зареєстровану у відповідності до податкового законодавства України податкову накладну або розрахунок коригування.

14.3. У разі порушення Постачальником строків надання та / або порядку реєстрації податкової накладної відповідно до вимог чинного законодавства, Постачальник бере на себе зобов`язання, за письмовою вимогою Замовника, сплатити Замовнику штраф у розмірі, еквівалентному сумі податкового кредиту за такою податковою накладною, якщо такі порушення призвели до неможливості реалізації права Замовником на податковий кредит протягом 365 календарних днів з дати складання такої податкової накладної.

На виконання умов Договору відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 3607983,60 грн, що підтверджується актом прийому-передачі програмної продукції №175 від 13.11.2023, який підписано електронними підписами сторін.

21.11.2023 позивач здійснив оплату товару в розмірі 3607983,60 грн, в тому числі ПДВ 601330,60 грн, що підтверджується платіжним дорученням №2305.

Як зазначає позивач, 13.11.2023 року відповідач склав податкову накладну №26 на суму 3607983,60 грн, в тому числі ПДВ 601330,60 грн, яку було зареєстровано в ЄРПН 05.12.2023. Результат обробки документа: документ збережено, реєстрація зупинена в ЄРПН, про свідчить квитанція від 05.12.2023.

Відтак, позивач наполягає на тому, що відповідач в порушення п.14.2 Договору та пунктів 198.6, 201.1, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України не оформив належним чином податкову накладну та не надав до органу ДПС належні документи для розблокування податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, що позбавило Позивача права включити суми ПДВ до складу податкового кредиту, тобто скористатися правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 601330,60 грн.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду із цим позовом про стягнення з відповідача штрафу за не зареєстровану належним чином податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних по факту здійснення господарської операції у межах Договору №259 від 16.10.2023.

За наслідками розгляду позову Господарським судом Дніпропетровської області прийнято оскаржуване рішення про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог.

Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та відзиві на неї. Водночас суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглянувши оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність встановлення місцевим господарським судом фактичних обставин справи, повноту їх правової оцінки та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як було встановлено апеляційним судом спір у цій справі виник через порушення відповідачем умов Договору в частині реєстрації податкових накладних в ЄРПН, через що позивач нарахував йому штраф відповідно до пункту 14.3 Договору.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно положень ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Наявними у справі доказами підтверджується, що відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 3607983,60 грн, в тому числі ПДВ 601330,60 грн.

Поряд із цим, здійснивши постачання товару, відповідач порушив інше договірне зобов`язання, а саме не надав замовнику належним чином зареєстровану податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних по факту здійснення господарської операції у межах Договору №259 від 16.10.2023.

Так, порядок складання та реєстрації податкових накладних унормовано Податковим кодексом України, який за пунктом 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів.

Відповідно до положень пункту 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно з пунктом 201.1 статті 200 Податкового кодексу України система електронного адміністрування податку на додану вартість забезпечує автоматичний облік в розрізі платників податку: суми податку, що містяться у складених та отриманих податкових накладних та розрахунках коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних; суми поповнення та залишку коштів на рахунках в системі електронного адміністрування податку на додану вартість; суми податку, на яку платники мають право зареєструвати податкові накладні та розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до пункту 201.3 статті 201 Податкового кодексу України платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму податку.

Суми ПДВ, зазначені у податковій накладній, після реєстрації податкової накладної в ЄРПН: формують податковий кредит (об`єкт цивільних прав) на підставі зареєстрованих податкових накладних; збільшують реєстраційний ліміт покупця (пункт 200-1 статті 200-1 Податкового кодексу України); сума реєстраційного ліміту в СЕА ПДВ (невід`ємна складова частина податкового кредиту), яка формується за наслідками реєстрації податкових накладних, може бути використана отримувачем ПДВ для реєстрації вже свої податкових накладних в ЄРПН по своїх податкових зобов`язаннях без поповнення електронного рахунку в СЕА ПДВ для збільшення реєстраційного ліміту; беруть участь у формуванні податкового кредиту для зменшення податкових зобов`язань за наслідками подання декларації з ПДВ (тобто сплата податку на додану вартість у меншому розмірі).

Відповідно до абзацу 14 пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.

Згідно з пунктом 203.1 статті 203 Податкового кодексу України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Реєстрація податкових накладних у ЄРПН повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків.

Штраф за порушення строків реєстрації податкових накладних встановлюється положеннями ПК України, зокрема, відповідно до пункту 90 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України тимчасово, протягом дії воєнного стану та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, штраф за порушення платниками ПДВ граничного строку для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в ЄРПН, встановлюється у розмірах:

- 2 % (було 10%) суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних / розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації до 15 календарних днів;

- 5 % (було 20%) суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних / розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 16 до 30 календарних днів;

- 10 відсотків (було 30%) суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних / розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 31 до 60 календарних днів;

- 15 відсотків (було 40%) суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних / розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації від 61 до 365 календарних днів;

- 25 відсотків (було 50%) суми податку на додану вартість, зазначеної в таких податкових накладних / розрахунках коригування, - у разі порушення строку реєстрації на 366 і більше календарних днів.

Посилаючись на висновки Об`єднаної палати КГС у складі Верховного Суду викладені у постанові від 07.06.2023 у справі №916/334/22, апелянт зазначив, що хоча обов`язок відповідача зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, але у разі визначення такого обов`язку у господарському договорі такий обов`язок стає також господарсько-договірним зобов`язанням перед позивачем, і саме невиконання цього обов`язку може завдавати покупцю збитків.

Колегія суддів вважає вказані доводи апелянта безпідставними та такими, що суперечать правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 06.02.2026 у справі №904/2953/24.

Так, у вказаній постанові суд касаційної інстанції виснував про те, що Податковий кодекс України не передбачає застосування до правовідносин у сфері справляння податків і зборів правила «дозволено все, що не заборонено», як і не надає можливості застосування до цих правовідносин цивільного законодавства, у тому числі законодавства, що регулює зобов`язальні правовідносини сторін. Ці норми є імперативними, тобто, такими, що не допускають ніяких відхилень, можливості їх зміни шляхом узгодження цих змін сторонами.

Включення до приватноправового договору обов`язків, що належать до публічно-правової сфери, до сфери регулювання податкового законодавства, не перетворює ці обов`язки на цивільні незалежно від волевиявлення сторін договору. У разі невідповідності договірного регулювання приписам імперативних норм застосуванню в будь-якому разі підлягають саме імперативні норми, відтак таке договірне регулювання не створює передбачених ним правових наслідків, не надає підстав для застосування договірної відповідальності.

Таким чином, колегія суддів зауважує про те, що суд першої інстанції при розгляді цієї справи, керуючись необхідністю забезпечення єдності судової практики, обґрунтовано врахував найбільш актуальну та релевантну до спірних правовідносин правову позицію Верховного Суду у справі №904/2953/24.

Більш того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідні висновки щодо застосування приписів частин другої та третьої, статті 627 ЦК України, також були висвітлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №910/12876/19, у пунктах 7.6 - 7.10 якої зазначено таке:

"7.6. Приписами частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

7.7. Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.

7.8. Приписи частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.

7.9. Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами.

7.10. Відповідно сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов`язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення".

За таких обставин, вимога апелянта про застосування до відповідача договірної відповідальності за порушення останнім порядку реєстрації податкової накладної є такою, що не підлягає задоволенню господарським судом.

Що стосується посилань скаржника на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 07.06.2023 у справі №916/334/22 та від 01.03.2023 у справі №925/556/21, то суд апеляційної інстанції відмічає, що предметом спору у вказаних справах було стягнення збитків.

Так, аналізуючи природу обов`язку покупця зареєструвати податкову накладну, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов`язку може завдати покупцю збитків (пункт 8.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №925/556/21).

Згідно з правовою позицією викладеною Верховним Судом у постановах від 02.05.2024 у справі №910/155/23, від 19.04.2023 у справі №906/824/21, належним способом захисту для покупця може бути звернення до продавця з позовом про відшкодування збитків, завданих порушенням його обов`язку щодо складення та реєстрації належним чином податкових накладних.

В контексті наведеного судова колегія зауважує про те, що згідно з ч. 6 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, пункт 5.5). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц та від 01.04.2020 у справі №610/1030/18).

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 09.02.2021 у справі №381/622/17, від 15.02.2023 у справі №910/18214/19.

Отже, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

З урахуванням встановлених вище обставин справи, з огляду на наведені законодавчі приписи та положення сталої судової практики, судова колегія дійшла висновку про те, що належним способом захисту порушеного права позивача у даних правовідносин сторін є стягнення з відповідача збитків, завданих внаслідок не реєстрації податкових накладних.

Відтак, оскільки позивач у цій справі звернувся до суду з вимогою саме про стягнення договірної неустойки, а суд першої інстанції правомірно розглянув справу у межах заявлених позовних вимог, то колегія суддів не вбачає жодних доведених скаржником підстав для скасування чи зміни обґрунтованого та законного судового рішення.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Центральний апеляційний господарський суд зазначає, що аргументи були почуті, враховані апеляційним судом, при цьому судом встановлено, що оскаржуване рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справі "Хаджинастасиу проти Греції").

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 року). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Таким чином, доводи заявника апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

За змістом ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а також те, що доводи апелянта не є підставою для скасування рішення суду, ухваленого з дотриманням норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.04.2026 у справі №904/919/26 слід залишити без змін.

Судові витрати.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 271, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Український державний центр радіочастот" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.04.2026 у справі №904/919/26 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.04.2026 у справі №904/919/26 залишити без змін.

Справу №904/919/26 повернути до Господарського суду Дніпропетровської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачено статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 30.06.2026.

Головуючий суддя Г.В. Левшина

Суддя С.В. Вінніков

Суддя Л.В. Андрейчук