Постанова від 23 червня 2026 р. у справі №910/5637/25 — Північний апеляційний господарський суд

Суд: Північний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: про комунальну власність, з них

Дата: 23 червня 2026 р.

Справа: №910/5637/25

Суддя: Ходаківська І.П.

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" червня 2026 р. Справа№ 910/5637/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Демидової А.М.

Владимиренко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.

за участю представників:

від позивача: Юрченко Ю. В.; Савченко А. Р.

від відповідача: Цибульський Р. М.; Тараріна Р. Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Київської міської ради

на рішення господарського суду міста Києва від 26.11.2025 (повне рішення складене 12.12.2025)

у справі № 910/5637/25 (суддя Пукшин Л. Г.)

за позовом Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Райліт Трейдінг"

про витребування майна з чужого незаконного володіння

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст і підстави позовних вимог

В травні 2025 року Київська міська рада (далі за текстом - позивач; Київрада) звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Райліт Трейдінг" (далі за текстом - відповідач, ТОВ "Райліт Трейдінг") про витребування з чужого незаконного володіння ТОВ "Райліт Трейдінг" на користь територіальної громади міста Києва в особі Київради нежитлової будівлі загальною площею 108, 70 кв. м. на проспекті Володимира Маяковського, 4-А, яка зареєстрована за ТОВ "Райліт Трейдінг" як нежитлова будівля, загальною площею 108, 10 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Володимира Маяковського 4-Є (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1037112880000).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зазначений об`єкт нерухомого майна зарахований до комунальної власності територіальної громади міста Києва на підставі рішення Київради від 02.12.2010 № 284/5096. У квітні 2024 року позивачу стало відомо, що право власності на спірний об`єкт зареєстровано 11.10.2017 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Райліт" (ТОВ "Райліт") на підставі заочного рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10.08.2016 у справі № 357/8138/16-ц, яке було скасоване постановою Київського апеляційного суду від 09.10.2024. У подальшому спірний об`єкт був переданий ТОВ "Райліт", як внесок до статутного капіталу ТОВ "Райліт Трейдінг". Враховуючи, що ТОВ "Райліт" ніколи не було власником спірного об`єкту нерухомого майна, що встановлено судовим рішення у справі № 357/8138/16-ц, і він вибув з комунальної власності територіальної громади міста Києва без волі дійсного його власника, позивач просив витребувати спірне майно з незаконного володіння недобросовісного набувача (ТОВ "Райліт Трейдінг") на корить територіальної громади міста Києва в особі Київради.

Короткий зміст судового рішення та мотиви його ухвалення

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.11.2025 у справі № 910/5637/25 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки до 31.10.2010 Деснянська районна у місті Києві державна адміністрація була належним розпорядником спірного майна, яка засвідчила в пункті 2 рішення комісії, оформленого актом від 16.03.2009, наявність у ТОВ "Райліт" права на оформлення права власності на спірний об`єкт. Крім того, позивачем визнавався факт права власності відповідача на спірний об`єкт шляхом укладення з відповідачем договору пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 05.03.2019 та договору оренди земельної ділянки від 08.04.2024. Разом з тим, відповідач не може бути позбавлений набутого речового права на спірний об`єкт нерухомого майна через намір позивача виправити помилку, яка полягає в недотриманні обов`язку, передбаченого частиною 4 статті 319 ЦК України.

Водночас суд критично оцінив доводи позивача щодо преюдиціальних обставин у постанові Київського апеляційного суду від 09.10.2024 у справі № 357/8138/16-ц в аспекті посилання на рішення господарського суду міста Києва від 14.01.2015 у справі № 910/7990/14, зазначивши, що в силу приписів частини 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Короткий зміст апеляційної скарги

Київрада звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення господарського суду міста Києва від 26.11.2025 у справі № 910/5637/25.

В апеляційній скарзі просить скасувати зазначене судове рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги Київради зводяться до такого:

судом першої інстанції не досліджені докази щодо первісного набувача спірного майна та незаконності його вибуття із комунальної власності;

відчуження відбулось в обхід встановленої законодавством приватизаційної процедури та волевиявлення дійсного власника спірного майна - територіальної громади міста Києва;

постановою Київського апеляційного суду від 09.10.2024 у справі № 357/3138/16-ц скасовано рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10.08.2016, на підставі якого ТОВ "Райліт" набуло право власності, та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ "Райліт" до ТОВ "Інвізі Торг" про визнання права власності на спірне майно;

Київський апеляційний суд у справі № 357/3138/16-ц встановив, що спірне майно є комунальною власністю територіальної громади міста Києва відповідно до рішення Київради № 284/5096, ТОВ "Райліт" ніколи не було власником спірного майна, свідоцтво про право власності не видавалося, а роботи з добудови спірного майна відбулися у 2004 році, а не у 2014 році, як про це зазначало ТОВ "Райліт" у позовній заяві;

05.11.2024 державний реєстратор своїм рішенням № 75915525 відмовив позивачу у реєстрації права власності на спірне майно, у зв`язку з тим, що право власності зареєстровано за іншим суб`єктом;

суд першої інстанції не врахував преюдиційні обставини, встановлені судовими рішеннями у справах № 357/3138/16-ц, № 910/7990/14, у зв`язку з цим порушив ч. 4 ст. 75 ГПК України;

акт прийняття в експлуатацію нежитлової будівлі № 4а по проспекту Маяковського після закінчення перепланування не є підставою для набуття права власності;

реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає;

за умовами договорів оренди, які між КП "Житлорембудсервіс" та ТОВ "Райліт" поліпшення майна, які є невід`ємними, залишаються у комунальній власності територіальної громади Деснянського району у місті Києві, відшкодуванню не підлягають;

ТОВ "Райліт Трейдінг" не є добросовісним набувачем спірного майна та неодноразово вчиняло дії щодо внесення змін до Державного реєстру речових прав;

позивач міг дізнатися про незаконне вибуття спірного майна починаючи з 09.10.2024.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

У судовому засіданні 26.03.2026 протокольно залишено без розгляду відзив відповідача на апеляційну скаргу, оскільки поданий поза межами строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Процедура апеляційного провадження

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2026 (колегія суддів у складі: Ходаківської І. П. - головуючої, Владимиренко С. В., Демидової А. М.) за клопотанням Київради поновлено строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду міста Києва від 26.11.2025 у справі № 910/5637/25, відкрито апеляційне провадження та та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 11.03.2026.

У зв`язку з відпусткою судді Владимиренко С. В. за розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/785/26 від 02.03.2026 був призначений та проведений повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.03.2026 для розгляду справи визначений склад колегії суддів: Ходаківська І. П. - головуючий (суддя-доповідач), судді: Євсіков О. О., Демидова А. М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2026 справу прийнято колегією суддів у визначеному складі до свого провадження та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 26.03.2026.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2026 розгляд справи відкладено на 07.05.2026 та продовжено строк її розгляду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2026 оголошено перерву у розгляді справи на 09.06.2026.

У зв`язку з відпусткою судді Євсікова О. О. за розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/1533/26 від 05.06.2026 був призначений та проведений повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2026 для розгляду справи визначений склад колегії суддів: Ходаківська І. П. - головуючий (суддя-доповідач), судді: Демидова А. М., Владимиренко С. В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2026 справу прийнято колегією суддів у визначеному складі до провадження.

У судовому засіданні 09.06.2026 протокольно оголошено перерву до 24.06.2026.

Присутні у судовому засіданні 24.06.2026 представники позивача просили задовольнити апеляційну скаргу.

Присутні у судовому засіданні 24.06.2026 представники відповідача просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Обставини справи

Рішенням Київської міської ради № 208/1642 від 27.12.2001 "Про формування комунальної власності територіальної громади міста Києва" був затверджений перелік об`єктів комунальної власності районів міста Києва згідно з додатками 2, 3,4 , 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11. З додатку 3-4 до вказаного рішення (позиція 181) вбачається, що сміттєзбірник на проспекті Маяковського, 4A було віднесено до комунальної власності Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації.

Рішенням Київської міської ради № 284/5096 від 02.12.2010 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" були затверджені переліки об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва згідно з додатками 1-10 цього рішення. Відповідно до додатку 3 вказаного рішення (позиція 260) сміттєзбірник на проспекті Маяковського Володимира, 4-A загальною площею 108,70 м2 було віднесено до комунальної власності.

У подальшому, рішенням Київської міської ради № 7/4819 від 09.09.2010 "Про питання організації управління районами в місті Києві" вирішено не утворювати районні у місті Києві ради та припинити з 31.10.2010 шляхом ліквідації районні в місті Києві ради, зокрема, Деснянську районну у місті Києві раду та виконавчі органи районних в місті Києві рад, зокрема, Деснянську районну у місті Києві державну адміністрацію. Також вказаним рішенням було визначено виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) протягом місяця з дня набрання чинності цим рішенням подати на розгляд Київської міської ради пропозиції щодо прийняття у власність територіальної громади міста Києва нерухомого та рухомого майна, коштів, підприємств, установ, організацій та іншого майна районних у місті Києві рад та їх органів.

На виконання вказаного рішення Київської міської ради Виконавчим органом Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) було прийняте розпорядження № 1112 від 10.12.2010 "Про питання організації управління районами в місті Києві", яким затверджені переліки підприємств, організацій та установ, майно яких було передано до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій, згідно з додатками 1-10 цього розпорядження. У додатку 3 "Перелік підприємств, організацій та установ, майно яких віднесено до сфери управління Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації" вказано, що сміттєзбірник загальною площею 36,30 м2 за адресою проспект Маяковського Володимира, 4А включений до переліку майна комунальної власності, переданого у сферу управління територіальної громади міста Києва.

Київрада, посилаючись на факт приналежності спірного майна - сміттєзбірника за адресою проспект Маяковського Володимира, 4А, загальною площею 108,7 м2 - до комунальної власності, вказувало, що мала намір здійснити державну реєстрацію права комунальної власності, проте отримала відмову в проведені реєстраційних дій від 05.11.2024 № 75915525 у зв`язку з тим, що право власності на спірне майно зареєстровано за іншим суб`єктом - ТОВ "Райліт Трейдінг".

Як вважає позивач, спірне майно перебуває у незаконному володінні ТОВ "Райліт Трейдінг", а тому Київрада, з метою захисту своїх речових прав, звернулась із цим позовом до суду про витребування майна з чужого незаконного володіння в порядку статті 387 Цивільного кодексу України.

Свої позовні вимоги позивач також обґрунтовує тим, що заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10.08.2016 у справі № 357/8138/16-ц визнано право власності на спірне майно за ТОВ "Райліт" та на підставі цього рішення суду проведено державну реєстрацію права власності ТОВ "Райліт" на спірне майно. У подальшому 11.10.2017 право власності на спірне майно зареєстровано за ТОВ "Райліт Трейдінг" на підставі вказаного рішення суду та акту приймання-передачі до статутного капіталу ТОВ "Райліт Трейдінг" від 16.03.2017 та протоколу загальних зборів від 15.03.2017 № 9.

Київрада звернулась до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою на вказане рішення суду, в якій зазначила, що ТОВ "Райліт" ніколи не було власником нежитлових приміщень за адресою: м. Київ, проспект Володимира Маяковського, 4-а, та відповідно до рішення Київської міської ради від 27.12.2001 № 208/1642 "Про формування комунальної власності територіальна громад районів міста Києва" та рішення Київської міської ради від 02.10.2010 № 284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва" власником вказаного майна є Київрада.

Постановою Київського апеляційного суду від 09.10.2024 апеляційну скаргу Київради було задоволено, скасовано заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10.08.2016 та ухвалено у вказаній справі нове судове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ "Райліт" про визнання права власності на нежитлові приміщення було відмовлено.

Київрада, посилаючись на преюдиціальні обставини, встановлені постановою Київського апеляційного суду від 09.10.2024 у справі № 357/8138/16-ц, враховуючи що рішення Білоцерківського районного суду від 10.08.2016, яке стало підставою державної реєстрації права власності ТОВ "Райліт" та ТОВ "Райліт Трейдіг" на спірне майно скасовано, стверджувало про відсутність правових підстав перебування спірного майна у власності ТОВ "Райліт Трейдінг".

На спростування доводів позивача ТОВ "Райліт Трейдінг" у своєму відзиві зазначив, що за розпорядженням Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації № 581 від 31.05.2002 було закріплено на праві повного господарського відання за Комунальним підприємством "Житлорембудсервіс" майно згідно переліку, у т.ч. нежитлову будівлю, загальною площею 36,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Київ, пр. Маяковського, 4-А.

Розпорядженням Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 20.05.2003 № 51191 Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація враховуючи рішення комісії по розгляду питань щодо використання нерухомого майна (протокол № 6 від 04.04.2003) надано ТОВ "Райліт" в орендне користування нежитлове приміщення, що знаходиться по пр. Маяковського, 4а, загальною площею 36,3 м2 для розміщення магазину-кафетерію.

20.05.2003 між Комунальним підприємством "Житлорембудсервіс" та ТОВ "Райліт" був укладений договір № 0707 оренди комунальної власності та надання комунальних послуг, відповідно до умов якого орендодавець на підставі розпорядження Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації від 20.05.2003 № 5111 передав, а орендар прийняв в оренду нежитлове приміщення (будівлю, споруду) за адресою: пр. Маяковського, 4 а, м. Київ, загальною площею 36,3 м2, в т.ч. на 1 поверсі - 36,3 м2 для розміщення магазину-кафетерію. Вказане приміщення було передано за актом приймання-передачі.

Листом № 08-1898 від 12.06.2003 Комунальне підприємство "Житлорембудсервіс" Деснянського району м. Києва на звернення генерального директора ТОВ "Райліт" Татаріної Р. Г. від 09.06.2003 за вих. № 29 повідомило, що КП "Житлорембудсервіс" не заперечує проти реконструкції за умови замовлення проектної документації та виконання робіт у відповідності до неї.

Листом № 06-01/134 від 14.07.2003 Управління комунальної власності Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації повідомило директора ТОВ "Райліт", що не заперечує на добудову та реконструкцію з переплануванням приміщення, що знаходиться по пр. Маяковського, 4-А в установленому законодавством порядку за кошти ТОВ "Райліт".

Крім того, листом № 06-01/127 від 09.07.2003 Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація повідомила директора ТОВ "Райліт", що управління комунальної власності району не заперечує на проведення реконструкції будівлі з прибудовою, що знаходиться по пр. Маяковського, 4а в установленому порядку за кошти ТОВ "Райліт".

Листом № 07/02-833 від 29.07.2003 Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації проінформувала ТОВ "Райліт", що райдержадміністрація не заперечує щодо реконструкції вищезазначеного приміщення за умови згоди власника будівлі, розробки проектно-кошторисної документації та затвердження її у встановленому порядку.

Відповідач стверджував, що 25.12.2003 між ТОВ "Райліт", як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-проектно-виробниче підприємство "Мітро", як підрядником, був укладений договір підряду № 78, відповідно до якого замовник доручив, а підрядник зобов`язався виконати у відповідності до умов даного договору будівельні роботи, а саме реконструкцію з прибудовою до орендованого приміщення за адресою: пр. Маяковського, 4а , м. Київ. Відповідно до акту прийому-передачі виконаних робіт від 09.04.2004 підрядник виконав будівельні роботи на суму 273 500,00 грн, а ТОВ "Райліт" прийняв виконані роботи та здійснив оплату.

01.01.2007 КП "Житлорембудсервіс", як орендодавець, та ТОВ "Райліт", як орендар, досягнули згоди щодо внесення змін до договору № 0707 про передачу майна комунальної власності територіальної громади Деснянського району м. Києва в оренду в частині терміну дії договору оренди та визначили що цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2007. При цьому об`єктом оренди було визначене майно за адресою пр. Маяковского, 4а, загальною площею 107,8 кв.м, для кафе-магазину - 20,00 кв.м, для складу - 87,80 кв.м.

У подальшому, розпорядженням Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації № 215 від 16.03.2009 у зв`язку з закінченням робіт з перепланування нежитлової будівлі № 4а по пр. Маяковського затверджено акт прийняття в експлуатацію нежитлової будівлі № 4а по пр. Маяковського після перепланування. Внаслідок здійсненого перепланування загальна площа нежитлової будівлі становила 107,8 м2 в тому числі основна 107,8 м2. Цим розпорядженням Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація просила Київське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна внести зміни до поповерхового плану приміщення.

01.01.2010 між Комунальним підприємством "Житлорембудсервіс" та ТОВ "Райліт" був укладений договір № 0707 про передачу майна комунальної власності територіальної громади Деснянського району міста Києва в оренду, відповідно до умов якого орендодавець на підставі розпорядження Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації від 31 грудня 2009 року №1229 передав, а орендар прийняв в оренду нежитлове приміщення (будівлю, споруду) за адресою: пр. Маяковського 4а, загальною площею 103,80 м2, для магазину по продажу продтоварів з реалізацією горілчаних виробів - 20,00 м2, для складу - 83,80 м2.

Відповідач також зауважував, що у межах розгляду справи господарського суду міста Києва № 910/7990/14 була проведена судова будівельно-технічна експертиза Київською незалежною судово-експертною установою.

За наслідками вказаного експертного дослідження був складений висновок експерта № 1038 від 15.12.2014, в якому визначено, що ринкова вартість нежитлового приміщення, за адресою: м. Київ, пр. Маяковського, 4-А загальною площею 36,30 м2 до проведення ТОВ "Райліт" добудови та реконструкції з переплануванням становить 769 905,00 грн. Ринкова вартість нежитлового приміщення, за адресою: пр. Маяковського, 4-А, загальною площею 108,10 м2 після проведення ТОВ "Райліт" добудови та реконструкції з переплануванням становить 2 289 990 грн. Поліпшення виконані ТОВ "Райліт" в орендованому приміщенні за адресою: м. Київ, пр. Маяковського, 4-А, загальною площею 108,10 м2 є невід`ємними. Створення нової речі у розумінні ч. 4 ст. 778 Цивільного кодексу України та ст. 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у результаті проведення ТОВ "Райліт" поліпшень (добудови та реконструкції з переплануванням) нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: м. Київ, пр. Маяковського, 4-А мало місце. Фактична вартість робіт та матеріалів, які понесені ТОВ "Райліт" при проведенні добудови та реконструкції з переплануванням орендованого приміщення, що розташоване за адресою: м. Київ, пр. Маяковського, 4-А, загальною площею 108,10 м2 в 2003 році становила 273 500,00 грн.

На підтвердження фактів проведення реконструкції ТОВ "Райліт" відповідачем до матеріалів були долучені копії декларації про початок виконання будівельних робіт ТОВ "Райліт" від 27.07.2015 № КВ 082152080610 та декларації про готовність до експлуатації об`єкта який належить до I-III категорії складності, зареєстрованого Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві від 31.03.2016 № КВ 142160910040.

Надалі, 15.03.2017 було створено Товариство з обмеженою відповідальністю "Райліт Трейдінг" із засновниками - ОСОБА_1 та ТОВ "Райліт". У рахунок майнового внеску засновника ТОВ "Райліт" до статутного капіталу відповідача було передано майнове право користування приміщенням площею 108,1 м2 за адресою: 02217, проспект Маяковського Володимира, буд. 4-а, приміщення 1. На підтвердження вказаних обставин відповідачем долучена до матеріалів справи копія рішення установчих зборів засновників ТОВ "Райліт Трейдінг", оформленого протоколом № 1 від 15.03.2017.

11.10.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, м. Київ Новицькою Т. О. був внесений запис про право власності на нежитлову будівлю літ. "Б" загальною площею 108,1 м2, що розташована за адресою: м. Київ проспект Маяковського Володимира 4-а, під влаштування магазину за ТОВ "Райліт Трейдінг".

У подальшому на підставі наказу Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №1459 від 14.11.2019 об`єкту нерухомого майна ТОВ "Райліт Трейдінг" (нежитловій будівлі магазину літ. "Б") на проспекті Маяковського Володимира, 4-А у Деснянському районі м. Києва, присвоєно поштову адресу: проспект Маяковського Володимира, 4-Є у Деснянському районі м. Києва.

05.03.2019 на підставі рішення Київради від 15.11.2016 № 411/1415 (зі змінами) та розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30.09.2013 № 1717 (в редакції розпорядження від 20.10.2017 № 1310), між Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та ТОВ "Райліт Трейдінг" укладено договір № 19 пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва.

Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) була видана ТОВ "Райліт Трейдінг" довідка від 04.03.2019 № 050/18-1794 про виконання умов договору пайової участі.

Відповідно до рішення Київради № 4946/4987 від 25.08.2022 проспект Володимира Маяковського в Деснянському районі міста Києва перейменовано на проспект Червоної Калини.

08.04.2024 між Київрадою, як орендодавцем, та ТОВ "Райліт Трейдінг", як орендарем, укладено договір оренди земельної ділянки (за адресою: проспект Червоної Калини, 4-Є у Деснянському районі міста Києва) з цільовим призначенням - для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (03.07 для будівництва та обслуговування будівлі торгівлі), площею 0, 0283 га.

У п. 2.4 договору оренди земельної ділянки зазначено, що на земельній ділянці розміщена нежитлова будівля "літ. Б" загальною площею 108, 1 м2, яка згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно належить на праві власності орендареві (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1037112880000; номер відомостей про речове право: 22849960 від 11.10.2017).

Договір укладено на 10 (десять) років (пункт 3.1. договору оренди земельної ділянки).

Причиною виникнення спору у цій справі стало питання наявності чи відсутності підстав для витребування з чужого незаконного володіння ТОВ "Райліт Трейдінг" на користь територіальної громади міста Києва в особі Київради нежитлової будівлі загальною площею 108, 70 кв.м. на проспекті Володимира Маяковського, 4-А, яка зареєстрована за ТОВ "Райліт Трейдінг" як нежитлова будівля, загальною площею 108, 10 м2, що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Володимира Маяковського 4-Є (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1037112880000).

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 06.04.2021 у справі № 925/642/19 та інших.

Згідно з частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Законодавець у частині 1 статті 321 Цивільного кодексу України закріпив норму, відповідно до якої право власності є непорушним. Непорушність права власності є конституційним принципом, закріпленим у статті 41 Основного Закону, а також у положеннях статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зміст права власності розкриває стаття 317 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Тобто зміст права власності становить "тріаду" повноважень, а саме: право володіння jus possidendi", право користування "jus utendi" і право розпорядження "jus abutendi".

Право володіння - це правомочність власника, яка полягає в тому, що власник має право фактично володіти своєю річчю, тобто реальну можливість здійснення безпосереднього володарювання над нею. Цю правомочність власник може здійснювати не лише одноособово, а й передавати право володіння іншим особам, зберігаючи при цьому право власності на річ. Право користування полягає в тому, що власник має право вилучити з речі її корисні якості, одержувати доходи і прирощення від неї. Власник вправі відступити право користування іншим особам, зберігаючи за собою право власності. Право розпорядження - в тому, що власник може визначити правову долю речі, тобто відчужувати усіма дозволеними способами на користь інших осіб тощо. Здійснення права розпорядження річчю не повинне суперечити закону. Здійснення цієї правомочності власник може передати іншим особам.

Право власності на майно набувається учасниками цивільних відносин на підставах, що не заборонені законом.

За приписами статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача регулює стаття 388 ЦК України, відповідно до норми якої:

- якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (ч. 1 цієї статті);

- майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (ч. 2 цієї статті);

- якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ч. 3 цієї статті).

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих доказів. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19.

Установлене в частині 2 статті 388 Цивільного кодексу України "обмеження віндикації" ґрунтується на авторитеті держави і суду, рішення якого як найважливіший акт правосуддя є обов`язковим до виконання на всій території України.

Отже, з огляду на спірні правовідносини, у цьому випадку витребування спірного майна на підставі статті 387 Цивільного кодексу України є можливими лише у разі доведення Київрадою того, що відповідач є недобросовісним набувачем спірного майна.

З наявної в матеріалах справи копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.12.2019 вбачається, що підставою для реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомого майна загальною площею 108,1 м2 було заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10.08.2016 у справі № 357/8138/16-ц, акт підписання-передачі майна до статутного (складеного) капіталу ТОВ "Райліт Трейдінг", протокол загальних зборів № 9 від 15.03.2017 та наказ про присвоєння поштової адреси № 1459 від 14.11.2019.

Обґрунтовуючи недобросовісність набуття ТОВ "Райліт Трейдінг" права власності на спірний об`єкт позивач посилався на преюдиційні обставини, встановлені судовими рішеннями у справах № 357/8138/16-ц, № 910/7990/14.

Правила про преюдицію викладені у статті 75 ГПК України.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляд/ іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відповідно до частини сьомої цієї статті правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду

Аналізуючи положення частини сьомої статті 75 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (пункт 32) дійшла висновку що преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (підпункт 9.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20).

Правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо (підпункт 9.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20).

Тобто за положеннями статті 75 ГПК України висновки суду про встановлені обставини не мають зобов`язуючого (преюдиціального) значення для особи, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини встановлені, а правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, взагалі не є обов`язковою для господарського суду.

Отже, будь-які висновки про права, інтереси та (або) обов`язки особи у рішенні суду, яким вирішується приватноправовий спір, з огляду на норми статті 75 ГПК України не мають для особи, яка не брала участь у розгляді справи, зобов`язуючого значення, тобто не є рішенням про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи.

ТОВ "Райліт Трейдінг" (відповідач у цій справі) не брало участі у розгляді справ №357/8138/16-ц, № 910/7990/14, на які посилається позивач, відтак обставини, встановлені судовими рішеннями в зазначених справах, можуть бути спростовані відповідачем у даній справі у загальному порядку.

Водночас, відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Як зазначив позивач і це встановлено рішенням господарського суду міста Києва від 14.01.2015 у справі № 910/7990/14 будівельні роботи на об`єкті нерухомого майна за адресою: м. Київ, пр. Маяковського, 4-А, були прийняті в 2004 році, відтак до спірних правовідносин слід застосовувати положення чинного на той час законодавства.

З 01 січня 2004 року набрав чинності ЦК України 2003 року. Відповідно до частини четвертої Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що продовжують існувати після набрання ним чинності.

Статтею 778 ЦК України врегульовано порядок здійснення орендарем поліпшень орендованого майна, головною передумовою вчинення яких є наявність відповідної згоди орендодавця.

При цьому, частиною четвертою статті 778 ЦК України передбачено, якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вказана норма набрала законної сили з 01 січня 2004 року.

Отже, у розумінні зазначеної норми, між наймодавцем та наймачем виникає правовий режим спільної часткової власності на об`єкт найму.

У подальшому, вже після прийняття будівельних робіт, правовідносини зі створення нової речі в результаті поліпшення стали врегульованими в результаті внесення 27.04.2007 змін і доповнень до Закону України "Про оренду державного та комунального майна", а саме доповненням статті 23 новою частиною такого змісту: "Якщо в результаті поліпшення, зробленого орендарем за згодою орендодавця створена нова річ, орендар стає її власником у частині необхідних витрат на поліпшення, якщо інше не передбачено договором оренди".

Нормою статті 58 Конституції України встановлений принцип незворотності дії законів в часі.

Отже, чинним на час прийняття будівельних робіт законодавством передбачено механізм набуття орендарем справа спільної часткової власності на нову річ, яка створена ним внаслідок поліпшення об`єкта оренди, тобто, у цьому випадку, об`єкт оренди перетворюється у нову поліпшену річ, за наявності згоди орендодавця саме на поліпшення, що призведуть до створення нової речі. При цьому, поліпшення майна, у розумінні вказаних правових норм, передбачає не просто здійснення відновлення належного стану об`єкта (як при ремонті), а наявність витрат у зв`язку з модернізацією, модифікацією, дообладнанням цього об`єкта, що зумовлює збільшення майбутніх вигод, які отримуються від використання такого майна. Схожий за змістом правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 908/401/16.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 1038 від 15.12.2014: ринкова вартість нежитлового приміщення, за адресою: м. Київ, пр. Маяковського, 4-А загальною площею 36,30 м2 до проведення ТОВ "Райліт" добудови та реконструкції з переплануванням становить 769 905,00 грн; ринкова вартість нежитлового приміщення, за адресою: пр. Маяковського, 4-А, загальною площею 108,10 м2 після проведення ТОВ "Райліт" добудови та реконструкції з переплануванням становить 2 289 990 грн; поліпшення виконані ТОВ "Райліт" в орендованому приміщенні за адресою: м. Київ, пр. Маяковського, 4-А, загальною площею 108,10 м2 є невід`ємними; створення нової речі у розумінні ч. 4 ст. 778 ЦК України та ст. 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у результаті проведення ТОВ "Райліт" поліпшень (добудови та реконструкції з переплануванням) нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: м. Київ, пр. Маяковського, 4-А мало місце; фактична вартість робіт та матеріалів, які понесені ТОВ "Райліт" при проведенні добудови та реконструкції з переплануванням орендованого приміщення, що розташоване за адресою: м. Київ, пр. Маяковського, 4-А, загальною площею 108,10 м2 в 2003 році становила 273 500,00 грн; частка витрат ТОВ "Райліт", у відсотковому відношенні, у виконаній добудові та реконструкції з переплануванням в орендованому приміщенні, що знаходиться за адресою: м. Київ, пр. Маяковського, 4-А, становить 66,38 %.

Отже, внаслідок проведення ТОВ "Райліт" (орендарем) у 2004 році поліпшень, виконаних з дозволу наймодавця, була створена нова річ (яка має істотно інші ознаки у порівнянні з попереднім об`єктом), співвласником якої стало ТОВ "Райліт", виходячи із приписів ч. 4 ст. 778 ЦК України та акта від 16.03.2009 прийняття в експлуатацію нежитлової будівлі № 4а по пр. Маяковського після закінченого перепланування, затвердженого розпорядженням Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації від 16.03.2009 № 215.

З матеріалів справи вбачається, що 15.03.2017 було створено ТОВ "Райліт Трейдінг". У рахунок майнового внеску засновника ТОВ "Райліт" до статутного капіталу ТОВ "Райліт Трейдінг" було передано майнове право користування приміщенням площею 108,1 м2 за адресою: 02217, проспект Маяковського Володимира, буд. 4-а, приміщення 1.

11.10.2017 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, м. Київ Новицькою Т. О. був внесений запис про право власності ТОВ "Райліт Трейдінг" на вказаний об`єкт.

Також до матеріалів справи долучена копія договору оренди земельної ділянки від 08.04.2024, укладеного між Київрадою (орендодавцем), та ТОВ "Райліт Трейдінг" (орендарем), за умовами якого, орендодавець, на підставі рішення Київради від 13.07.2023 за №7064/7105 передав, а орендар прийняв в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку з цільовим призначенням - для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (03.07 для будівництва та обслуговування будівлі торгівлі), площею 0, 0283 га.

Договір укладено на 10 (десять) років (пункт 3.1. договору оренди земельної ділянки).

Отже сторони перебувають у договірних (зобов`язальних) відносинах, що виключає можливість використання речово-правових способів захисту, оскільки умовою віндикації є відсутність договірних відносин між сторонами спору.

Разом з тим, при вирішенні питання витребування майна у набувача має надаватись юридична оцінка необхідності позбавлення такої особи права мирного володіння спірним майном, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.201, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції Європейський суд з прав людини констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

У даному випадку колегія вважає, що задоволення позовної вимоги про витребування спірного майна, співвласником якого є відповідач, не відповідатиме критеріям правомірного втручання у мирне володіння майном та становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість витребування у останнього власника (ТОВ "Райліт Трейдінг") спірного майна у порядку статей 387, 388 ЦК України, що виключає можливість задоволення такої позовної вимоги.

Наведені в апеляційній скарзі доводи позивача про неправильне застосування та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на те, що наведені в апеляційній скарзі доводи про порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскарженого судового рішення та залишає апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, судовий збір за подання апеляційної скарги в порядку статті 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Київської міської ради залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 26.11.2025 у справі №910/5637/25 залишити без змін та поновити його дію.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повна постанова складена 30.06.2026.

Головуючий суддя І.П. Ходаківська

Судді А.М. Демидова

С.В. Владимиренко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua