Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №910/13547/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2026 р. Справа№ 910/13547/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яценко О.В.

суддів: Горбасенка П.В.

Спаських Н.М.

за участю секретаря судового засідання: Антонюк А.С.

за участю представників учасників справи відповідно до протоколу судового засідання від 30.06.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трайдент Інтернешнл»

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2026 (повний текст складено 10.03.2026)

у справі № 910/13547/25 (суддя Кирилюк Т.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трайдент Інтернешнл»

до Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство «Спецтехноекспорт»

про стягнення 7 184 392,68 грн. (170 523,46 дол. США та 20 702,13 грн.)

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Трайдент Інтернешнл» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Дочірнього підприємства Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство «Спецтехноекспорт» про стягнення 7 184 392,68 грн. (170 523,46 дол. США (з яких: 169 631,15 дол. США - основна заборгованість, 892,31 дол. США - 3 % річних) та 20 702,13 грн. (з яких: 20 593,80 грн. - основна заборгованість, 108,33 грн. - 3 % річних).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором комісії №STE-61-183-Д/К-24 від 29.08.2024 в частині повернення коштів отриманих за укладеним на виконання такого договору комісії зовнішньоекономічним контрактом.

У відзиві на позов відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:

- 22.12.2021 між ним та Президентом Індії, який представлений Головним управлінням закупівель, Штаб ВПС, Міністерство оборони, Вайю Бхаван, Рафі Марг, м. Нью Делі - 110 106, Індія , було підписано зовнішньоекономічний контракт №STE-22-118-K/KE-21 на постачання авіаційних запчастин, на виконання якого відповідач уклав договори комісії:

1) STE-22-217-Д/К-21 від 24.12.2021 з ТОВ «КТМ Інтернешнл»;

2) STE-61-146-Д/К-23 від 22.11.2023 з ТОВ «ГРУП ЗАПЧАСТЬ»;

3) STE-61-183-Д/К-24 від 29.08.2024 з ТОВ «Трайдент Інтернешнл» (строк постачання згідно умов Договору комісії до 05.04.2025), щодо якого виникли зобов`язання, які є предметом цього позову;

- за вказаним зовнішньоекономічним контрактом відвантаження продукції проводились ТОВ «КТМ Інтернешнл» (МД 24UA100380320956U5 від 30.05.2024 на суму 8 925,00 дол. США) та ТОВ «ГРУП ЗАПЧАСТЬ» (МД 24UA100380320957U4 від 30.05.2024 на суму 96 660,30 дол. США);

- 13.08.2025 на рахунок відповідача надійшли валютні кошти за вказаним контрактом в якості 90% оплати за поставлений товар (відповідно до умов контракту) та були перераховані комітентам після утримання комісійної плати та компенсації понесених витрат (ТОВ «КТМ ІНТЕРНЕШНЛ» - 7 099,93 дол. США.; ТОВ «ГРУП ЗАПЧАСТЬ» - 76 964,23 дол. США.);

- у зв`язку з відсутністю підтверджуючих документів на відвантаження продукції за спірним договором комісії № STE-61-183-Д/К-24 від 29.08.2024, кошти у розмірі 169 631,15 дол. США та 20 593,80 грн. були зарезервовані;

- відповідач направив позивачу лист №STE.05/1630/8961-25 з проханням надати підтверджуючі документи щодо здійснення відвантаження товарів за відповідним договором, проте станом на поточну дату відповіді від комітента не отримано. Жодні документи чи роз`яснення щодо здійснення відвантажень до відповідача не надходили;

- згідно з наявною у відповідача інформацією, будь-яких фактів відвантаження товарів за цим спірним договором комісії № STE-61-183-Д/К-24 від 29.08.2024 не зафіксовано;

- оскільки, відповідно до умов п. 3.2.1. договору комісії № STE-61-183-Д/К-24 від 29.08.2024, істотною умовою постачання виробів є факт передачі товару ТОВ «Трайдент Інтернешнл» на комісію ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт», а відсутність відповідних документів та інформації від комітента унеможливлює підтвердження виконання ним договірних зобов`язань у частині поставки товару, то таким чином відсутні правові підстави щодо розрахунку за вказаним договором.

У відповіді на відзив позивач зауважив на тому, що:

- сам відповідач у відзиві на позов визнає отримання від покупця коштів у розмірі 169 631,15 дол. США та 20 593,80 грн. та вказує на резервування таких коштів;

- дані кошти були зарезервовані відповідачем неправомірно та без достатніх правових підстав;

- посилання відповідача на невідвантаження продукції договором комісії № STE-61-183-Д/К-24 від 29.08.2024 не мають братись судом до уваги взагалі з огляду на те, що дані аргументи не стосуються предмету спору;

- обставини щодо відвантаження чи невідвантаження продукції не впливають на обов`язок комісіонера передати комітенту все одержане за договором, оскільки такі доводи не стосуються матеріально-правової вимоги у межах заявленого позову та не входять до предмету доказування;

- матеріально-правова вимога позивача полягає виключно у стягненні з комісіонера грошових коштів, отриманих ним від реалізації товару комітента та відображених у звіті комісіонера. Саме ці суми є предметом позову. Чи була продукція фактично відвантажена у межах інших договірних зобов`язань, не має жодного зв`язку із заявленою вимогою про повернення коштів, які комісіонер уже отримав і визнав їх отримання;

- фактично, умовами спірного договору, а саме розділом 9 та пунктом 3.1.11. такого договору передбачено єдиний спосіб підтвердження отримання комісіонером коштів за договором комісії, а саме: складення та направлення комісіонером відповідного звіту.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зазначив про те, що:

- твердження позивача про те, що обставини відвантаження чи невідвантаження продукції не входять до предмета доказування у даній справі, є помилковими та такими, що суперечать як положенням договору комісії, так і нормам матеріального права;

- предметом доказування у цій справі є наявність у комісіонера обов`язку перерахувати комітентові спірні грошові кошти, а не сам факт їх зарахування на рахунок відповідача. Відповідно, з`ясуванню підлягають усі юридично значимі обставини, що впливають на виникнення, зміну або припинення такого обов`язку, зокрема - належне виконання комісійного доручення, включно з відвантаженням продукції;

- звіт комісіонера не є самостійною та безумовною підставою для виникнення у комісіонера обов`язку перерахувати кошти комітентові, а лише одним із доказів, який підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами відповідно до статей 73- 86 ГПК України. Сам факт відсутності зауважень до звіту з боку комітента не може тлумачитись як безумовне визнання права позивача на стягнення заявлених сум, якщо інші істотні обставини виконання договору комісії залишаються недоведеними або спростовуються матеріалами справи;

- набуття комітентом права власності на майно або кошти, отримані комісіонером, є похідним від належного виконання комісійного доручення, а не автоматичним наслідком самого лише зарахування коштів від третьої особи. Відтак, до з`ясування питання про виконання умов п.3.2.1. спірного договору комісії, зокрема щодо відвантаження продукції, твердження про безумовну належність коштів комітентові є передчасними.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.03.2026 у справі № 910/13547/25 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено суду поза розумним сумнівом належними доказами, що спірні грошові суми отримано відповідачем саме за рахунок позивача, зазначивши, що:

- комітент має право на грошові кошти, отримані комісіонером від реалізації продукції комітента, а відтак, комітент має прямий процесуальний обов`язок доведення належними доказами факт отримання комісіонером відповідних грошових коштів саме від реалізації товару комітенту;

- у даному випадку стверджуючи про наявність права власності на грошові кошти, що знаходяться у відповідача, позивач має довести, що ці кошти отримані від реалізації саме його товару;

- суд не може погодитись з твердженням позивача, що факт відвантаження продукції у межах інших договірних зобов`язань чи іншими особами не має значення при вирішенні даного спору, так само як не може погодитись і з твердженням позивача, що єдиним доказом у межах даного судового розгляду є звіт комісіонера від 29.08.2025, оскільки він лише підтверджує факт отримання грошових коштів комісіонером за контрактом №AIR HQ/CPF-448 & 449/HQMC/MIG-29/12288/R1925510/PUR/STE-22-118-K/KE-21 від 22.12.2021, укладеним відповідачем з третьою особою, що не є учасником даного судового розгляду, майже як за три роки до укладення сторонами у справі договору комісії № STE-61-183-Д/К-24 від 29.08.2024.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Трайдент Інтернешнл» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2026 у справі № 910/13547/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на наступне:

- висновок суду про необхідність додаткового доказування джерела походження коштів саме «за рахунок позивача» не узгоджується з нормами закону та правовою природою комісійних правовідносин. Обов`язок доведення належності коштів комітенту дійсно покладається на позивача, однак у даній справі такий факт підтверджується безпосередньо письмовим доказом - звітом комісіонера, складеним самим відповідачем, у якому спірні суми прямо визначені як залишок коштів комітента за відповідним договором;

- посилання суду на те, що факт отримання коштів саме за спірним договором комісії не доведено позивачем, повністю спростовується матеріалами справи і не заслуговує на увагу. Звіт комісіонера є передбаченим договором та статтею 1022 ЦК України документом, у якому комісіонер відображає результати виконання доручення та визначає обсяг отриманих і належних комітентові коштів. Звіт комісіонера прямо ідентифікує кошти як отримані в інтересах позивача за спірним договором комісії № STE-61-183-Д/К-24 від 29.08.2024. Будь-які доводи про відвантаження товару іншими особами за іншими договорами комісії (з ТОВ «КТМ Інтернешнл» чи ТОВ «Груп Запчасть») не спростовують змісту звіту комісіонера та не впливають на встановлений у ньому факт обліку спірних коштів як коштів позивача;

- суд першої інстанції, відмовляючи у позові, не застосував висновки Верховного Суду щодо застосування норм ЦК України до відносин за договором комісії, які викладені у постановах від 15.11.2023 у справі № 910/6493/20 та від 30.04.2024 у справі № 910/6474/20;

- визнання відповідачем боргу у звіті комісіонера та подальше заперечення його в суді є прикладом недобросовісності, якому суд першої інстанції не надав належної оцінки;

- судом першої інстанції порушено положення процесуального права шляхом прийняття до розгляду та врахування відзиву на позов, поданий відповідачем 05.12.2025 через підсистему «Електронний суд», хоча сам відзив не був сформований у вбудованому текстовому редакторі «Електронного суду», а поданий як додаток до супровідного листа, що суперечить п. 26 Положення про порядок функціонування окремих підсистем ЄСІТС (рішення ВРП № 1845/0/15- 21 від 17.08.2021).

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2026 справа № 910/13547/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Горбасенко П.В., Спаських Н.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Трайдент Інтернешнл» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2026 у справі № 910/13547/25, вирішено розгляд справи здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, справу № 910/13547/25 призначено до розгляду на 28.04.2026 о 10:30 год., витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/13547/25.

06.04.2026 матеріали цієї справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

24.04.2026 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому заявник проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославшись на те, що:

- посилання скаржника на Звіт комісіонера як на безумовний доказ наявності грошового зобов`язання є помилковим, оскільки зазначений документ має похідний характер та не підтверджує самостійно ні факту виконання договору, ні правової природи отриманих коштів;

- відсутність у матеріалах справи первинних документів, які підтверджують виконання договору комісії та отримання коштів саме в інтересах позивача, обґрунтовано врахована судом першої інстанції при прийнятті рішення;

- доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом правових висновків Верховного Суду є безпідставними, оскільки наведена скаржником практика застосовується за наявності встановленого факту виконання договору комісії та отримання коштів саме в інтересах комітента. У даній справі такі обставини належними доказами не підтверджені, що і стало підставою для відмови у задоволенні позову;

- твердження скаржника про суперечливу поведінку відповідача також не відповідають дійсності. У даному випадку Звіт комісіонера не є визнанням боргу у розумінні цивільного законодавства, а відповідач послідовно заперечував проти позову, що виключає можливість застосування зазначеного принципу;

- посилання скаржника на порушення судом норм процесуального права є формальними та не впливають на законність оскаржуваного рішення. Верховний Суд у постанові від 07.05.2024 у справі № 420/26694/23 наголосив, що процесуальні порушення можуть бути підставою для скасування судового рішення лише у разі, якщо вони призвели до неправильного вирішення спору. Скаржник не довів, яким саме чином продовження строку для подання відзиву чи форма його подання вплинули на правильність встановлення обставин справи та висновки суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2026 оголошено перерву у розгляді справи № 910/13547/25 до 10:10 год. 02.06.2026.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2026 оголошено перерву у розгляді справи № 910/13547/25 до 11:10 год. 30.06.2026.

30.06.2026 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких заявник зауважив на правових висновках, викладених у постановах Верховного Суду від 31.07.2018 у справі №810/3897/14, від 17.07.2020 у справі №826/8493/18, від 16.04.2019 у справі №1170/2а-3023/12, від 15.11.2023 у справі № 910/6493/20, від 30.04.2024 у справі № 910/6474/20, від 11.11.2015 у справі №908/6156/14.

Станом на 30.06.2026 до Північного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу, інших клопотань від учасників справи не надходило.

Під час розгляду справи представники позивача апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі та просили її задовольнити, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні чи скасуванню, з наступних підстав.

29.08.2024 позивач (Комітент) та відповідач (Комісіонер) уклали договір комісії № STE-61-183-Д/К-24 (далі Договір) (а.с. 13-21), в п. 1.1 якого погоджено, що в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Комісіонер зобов`язується від свого імені, за дорученням та за рахунок Комітента, за плату вчинити один або декілька правочинів щодо поставки (продажу) авіаційних запасних частин (надалі іменується - Продукція), найменування, перелік та загальна вартість яких визначаються Сторонами в Специфікації (Додаток № 1 до цього Договору), в рамках зовнішньоекономічного Контракту № №AIR HQ/CPF-448 & 449/HQMC/MIG-29/12288/R1925510/PUR/STE-22-118-K/KE-21 від 22.12.2021 (надалі - Контракт), укладеного Комісіонером з Президентом Республіки Індія, який представлений Головним управлінням закупівель Штабу ВПС Міністерства оборони, м . Нью Делі 110106, Республіка Індія (покупець).

У пункті 1.2 Договору погоджено, що передбачене п. 1.1 цього Договору доручення Комісіонер зобов`язується виконати на умовах, найбільш вигідних для Комітента.

Відповідно до п. 2.1. Договору за домовленістю Сторін, цей Договір укладений без визначення строку виконання доручення Комітента, визначеного в п. 1.1. цього Договору.

Згідно з п. 3.1.1. Договору Комісіонер зобов`язується за дорученням та за рахунок Комітента провести необхідну комерційну роботу щодо поставки Продукції Покупцю на умовах, передбачених цим Договором. У разі необхідності, вчинити інші правочини, спрямовані на забезпечення виконання наданим Комітентом доручення.

Комісіонер зобов`язується за дорученням та за рахунок Комітента здійснити транспортування, декларування та митне оформлення Продукції або укласти договір з третьою особою, яка здійснить вказані дії відповідно до чинного законодавства та сплатити пов`язані з цим митні платежі і вартість послуг вантажних митних терміналів (п. 3.1.7. Договору).

Відповідно до п. 6.2. Договору загальна погоджена Комітентом ціна продажу Продукції за цим Договором, наведена в Додатку № l (специфікація) до цього Договору та складає 221 200,00 дол. США.

За виконання доручення зазначеного в даному Договорі Комісіонер отримує комісійну плату у розмірі 19 219,20 дол. США, в тому числі ПДВ. (п. 7.1. Договору).

Згідно з п. 8.1. Договору, отримані грошові кошти за винятком комісійної плати Комісіонеру та витрат Комісіонера перераховуються Комісіонером Комітенту протягом 10 днів з моменту надходження коштів від Покупця на його рахунок або ж у терміни, визначені п.3.1.15 Договору, в залежності від того, що настане раніше. Сторони погодили, що перерахування грошових коштів за цим Договором може відбутися як у валюті Контракту, так і в національній валюті за курсом продажу на міжбанківському валютному ринку України на день продажу, за вирахуванням комісії банку при продажу валюти на міжбанківському валютному ринку України.

Пунктом 8.3 Договору встановлено, що загальна сума коштів, які витрачає Комісіонер за рахунок Комітента з метою забезпечення виконання доручення за цим Договором не повинна перевищувати 25 575,20 дол. США, включаючи комісійну плату Комісіонера.

Відповідно до п. 9.2. Договору, якщо Комітент має заперечення по звіту Комісіонера, він зобов`язаний повідомити про них Комісіонера протягом 30 (тридцяти) днів з дня отримання Комітенту звіту Комісіонера. Інакше, за відсутності заперечень направлених у встановлений строк на адресу Комісіонера, звіт Комісіонера вважається прийнятим Комітентом без зауважень, а витрати Комісіонера підтвердженими.

Представниками сторін підписано звіт комісіонера від 29.08.2025 (а.с. 6), яким визначено (у тому числі), що 18.08.2025 відповідно до умов контракту №AIR HQ/CPF-448 & 449/HQMC/MIG-29/12288/R1925510/PUR/STE-22-118-K/KE-21 від 22.12.2021 (укладений відповідачем та третьою особою, що не є учасником даного судового розгляду) відповідачем отримано 190 080,00 USD. Станом на 29.08.2025 залишок коштів позивача складає 169 631,15 USD та 20 593,80 грн.

Листом від 23.09.2025 № 23-09/1 (а.с. 8) позивач просив відповідача перерахувати належні позивачу кошти, зокрема, за Договором у строк не пізніше 5 (п`яти) банківських днів з моменту отримання листа.

Надалі, позивач звернувся 03.10.2025 до відповідача з претензією № 183-21/1 від 03.10.2025 (а.с. 9-11), проте відповіді не отримав.

У свою чергу, відповідачем надано до матеріалів справи лист від 24.11.2025 № STE.05/1630/8961-25 (а.с. 76) до позивача щодо необхідності надання документів на підтвердження факту відвантаження позивачем товарів за Договором.

З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просив стягнути з відповідача 7 184 392,68 грн. (170 523,46 дол. США (з яких: 169 631,15 дол. США - основна заборгованість, 892,31 дол. США - 3 % річних) та 20 702,13 грн. (з яких: 20 593,80 грн. - основна заборгованість, 108,33 грн. - 3 % річних).

Правові позиції сторін детально наведені вище.

Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив повністю, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

За ч. 1 ст. 1012 ЦК України договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії.

Комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії (ч. 1 ст. 1013 ЦК України).

Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 1013 ЦК України, якщо договір комісії не був виконаний з причин, які залежали від комітента, комісіонер має право на комісійну плату на загальних підставах. У разі розірвання або односторонньої відмови від договору комісії комісіонер має право на плату за фактично вчинені дії.

У ч. 1 ст. 1016 ЦК України вказано, що комітент зобов`язаний забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання обов`язку перед третьою особою.

Відповідно до ч. 1 ст. 1022 ЦК України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.

Як слідує з умов пункту 3.2.1.1 Договору Комітент зобов`язався передати на комісію відповідно до умов цього Договору продукцію в упаковці згідно з розділом 11 цього Договору разом із відповідною технічною документацією протягом 6 місяців з дати набуття чинності цим Договором.

Розділом 5 Договору визначений порядок приймання-передачі продукції, та, зокрема те, що приймання-передачі продукції на комісію проводиться представниками Комісіонера та Комітента з оформлення акту приймання-передачі (п. 5.7), днем передачі продукції на комісію є дата підписання акту приймання-передачі, який є підтвердженням виконання Комітентом зобов`язань за Договором, в частині того, що стосується передачі продукції Комісіонеру для його реалізації покупцю (п. 5.9).

Отже, за умовами, які погоджені сторонами у Договорі та є обов`язковими для них, факт передачі товару на комісію підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі, проте ані актів приймання-передачі, ані жодних інших первинних документів, які б підтвердили факт передачі позивачем відповідачу продукції за Договором, матеріали справи не містять.

У той же час, відповідно до пояснень відповідача (а.с. 74зворот):

- на виконання контракту №AIR HQ/CPF-448 & 449/HQMC/MIG-29/12288/R1925510/PUR/STE-22-118-K/KE-21 від 22.12.2021 ним було укладено три договори комісії з ТОВ «КТМ Інтернешнл» (24.12.2021), ТОВ «Груп запчасть» (22.11.2023) та з позивачем (29.08.2024);

- відповідно до контракту №AIR HQ/CPF-448 & 449/HQMC/MIG-29/12288/R1925510/PUR/STE-22-118-K/KE-21 від 22.12.2021 товар відвантажувався ТОВ «КТМ Інтернешнл» та ТОВ «Груп запчасть», а інформації про відвантаження товару позивачем у справі відповідач немає.

При цьому позивач наполягає на тому, що:

- обставини щодо відвантаження чи невідвантаження продукції не впливають на обов`язок комісіонера передати комітенту все одержане за договором, оскільки такі доводи не стосуються матеріально-правової вимоги у межах заявленого позову та не входять до предмету доказування;

- матеріально-правова вимога позивача полягає виключно у стягненні з комісіонера грошових коштів, отриманих ним від реалізації товару комітента та відображених у звіті комісіонера. Саме ці суми є предметом позову. Чи була продукція фактично відвантажена у межах інших договірних зобов`язань, не має жодного зв`язку із заявленою вимогою про повернення коштів, які комісіонер уже отримав і визнав їх отримання;

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що комітент має право на грошові кошти, отримані комісіонером від реалізації продукції комітента, а відтак комітент має прямий процесуальний обов`язок доведення належними доказами факт отримання комісіонером відповідних грошових коштів саме від реалізації товару комітенту.

Так, відповідно до ст. 1018 ЦК України майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента.

Водночас суттєвою обставиною встановлення судом права власності на майно, що знаходиться у комісіонера, за приписом статті 1018 ЦК України є встановлення факту його придбання саме за рахунок комітента.

У даному випадку стверджуючи про наявність права власності на грошові кошти, що знаходяться у відповідача, позивач має довести, що ці кошти отримані від реалізації саме його товару.

Відповідно, суд першої інстанції цілком вірно не погодився з твердженням позивача, що факт відвантаження продукції у межах інших договірних зобов`язань чи іншими особами не має значення при вирішенні даного спору.

Отже, помилковими є і твердженням позивача, що єдиним доказом у межах даного судового розгляду є звіт комісіонера від 29.08.2025, оскільки він лише підтверджує факт отримання грошових коштів комісіонером за контрактом №AIR HQ/CPF-448 & 449/HQMC/MIG-29/12288/R1925510/PUR/STE-22-118-K/KE-21 від 22.12.2021, укладеним відповідачем з третьою особою, що не є учасником даного судового розгляду, майже як за три роки до укладення сторонами у справі договору комісії № STE-61-183-Д/К-24 від 29.08.2024.

Частиною 1 ст. 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 74 України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, відповідно до приписів чинного законодавства саме на позивача покладений обов`язок належними та допустимими доказами довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, тобто у даному випадку саме позивач повинен довести, що на виконання Договору ним відповідачу були передані товари, проте таких доказів матеріали справи не містять.

Слід зауважити і на тому, що позивач взагалі не стверджує про відвантаження будь-якої продукції у межах Договору, вказуючи на те, що обставини щодо відвантаження чи невідвантаження продукції не впливають на обов`язок комісіонера передати комітенту все одержане за договором, оскільки такі доводи не стосуються матеріально-правової вимоги у межах заявленого позову та не входять до предмету доказування.

Колегія суддів вважає таку позицію позивача помилковою та зауважує на тому, що передумовою для отримання позивачем коштів за проданий відповідачем третій особі на виконання Договору товар є передача позивачем відповідачу такого товару, доказів чого матеріали справи не містять.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

Законом України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (набув чинності 17.10.2019), зокрема, внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, суд першої інстанції цілком вірно виснував, що позивачем не доведено суду поза розумним сумнівом належними доказами, що спірні грошові суми отримано відповідачем саме за рахунок позивача.

З огляду на вказане суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції, відмовляючи у позові, не застосував висновки Верховного Суду щодо застосування норм ЦК України до відносин за договором комісії, які викладені у постановах від 15.11.2023 у справі № 910/6493/20 та від 30.04.2024 у справі № 910/6474/20, колегія суддів вважає безпідставними.

Визначення подібності правовідносин міститься у правовому висновку, викладеному у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19), згідно з яким під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Колегія суддів зазначає про те, що:

- предметом спору у справі № 910/6493/20 є вимоги про стягнення з комісіонера на користь комітента пені за невчасний перерахунок грошових коштів за переданий для продажу покупцеві товар. При цьому у вказаній справі між сторонами був відсутній спір щодо факту передачі комітентом комісіонеру товарів;

- предметом спору у справі № 910/6474/20 є вимоги про стягнення з комісіонера на користь комітента частина вартості реалізованої продукції та пені. Водночас і при розгляді цієї справи між сторонами відсутній спір щодо факту передачі комітентом комісіонеру товарів.

Слід зазначити, що у обох вказаних справи передача комітентом комісіонеру товарів підтверджувалась не звітом комісіонера, а актами прийому-передачі товарів.

Наведене не дає підстави вважати правовідносини у справах № 910/6493/20 та № 910/6474/20 подібними до правовідносин у цій справі № 910/13547/25.

Правовідносини у справах № 810/3897/14, №826/8493/18, №1170/2а-3023/12, №908/6156/14 також не є подібними до правовідносин у цій справі № 910/13547/25.

Також суд апеляційної інстанції вважає безпідставними посилання позивача на те, що судом першої інстанції порушено положення процесуального права шляхом прийняття до розгляду та врахування відзиву на позов, поданий відповідачем 05.12.2025 через підсистему «Електронний суд», хоча сам відзив не був сформований у вбудованому текстовому редакторі «Електронного суду», а поданий як додаток до супровідного листа, що суперечить п. 26 Положення про порядок функціонування окремих підсистем ЄСІТС (рішення ВРП № 1845/0/15- 21 від 17.08.2021).

Згідно з правовою позицією, яка викладена у постанові Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 591/6212/23:

« Водночас здійснити реєстрацію офіційної електронної адреси (Електронного кабінету) за відсутності власного електронного підпису неможливо. Тому усі документи, що надійшли до суду саме через зазначений сервіс, вважаються такими, що подані з використанням власного електронного підпису.

Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 9901/335/20 (провадження № 11-361заі20), та постановах Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у справі № 2340/4648/18 (провадження № К/9901/11223/19), від 06 серпня 2020 року у справі № 160/1841/19 (провадження № К/9901/10608/19)).».

Таким чином, поданий через систему «Електронний суд» відзив на позовну заяву у вигляді електронної копії паперового документу, що підкріплений до сформованого в системі документу «відзив на позовну заяву», вважається таким, що поданий з використанням власного електронного підпису.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши наявні у справі матеріали, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 03.03.2026 у справі № 910/13547/25, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Трайдент Інтернешнл» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Трайдент Інтернешнл» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2026 у справі № 910/13547/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2026 у справі № 910/13547/25 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено 30.06.2026.

Головуючий суддя О.В. Яценко

Судді П.В. Горбасенко

Н.М. Спаських